Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №359/486/25 — Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа №359/486/25

Провадження №2/359/257/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2026 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого Борця Є.О.,

за участю секретаря судового засідання Ступарик К.В.,

за участю представника позивача Оснач С.А.,

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

за участю представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу:

за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в цьому об`єкті нерухомого майна;

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою власністю, визнання гаражу спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в цьому об`єкті нерухомого майна, стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі,

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явлених позовів.

а. зміст первісного позову.

1.1. В січні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду з первісним позовом (а.с.1-3) та посилається на те, що 26 вересня 2002 року він уклав шлюб з ОСОБА_1 . В травні 2007 року за нею було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 6 грудня 2022 року шлюб між сторонами був розірваний. У зв`язку з тим, що квартира була придбана під час шлюбу, цей об`єкт нерухомого майна є спільною сумісною власністю сторін. Підстави для відступлення від засади рівності часток в квартирі відсутні. Тому ОСОБА_3 просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін та визнати за ним право власності на 1/2 частку в цьому об`єкті нерухомого майна.

б. зміст зустрічного позову.

1.2. ОСОБА_1 пред`явила зустрічний позов (а.с.75-80) та посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 була придбана за грошові кошти, які ОСОБА_1 передав її батько ОСОБА_4 . Ця обставина свідчить про те, що вказаний об`єкт нерухомого майна є особистою власністю відповідача. Під час шлюбу сторони придбали лише автомобіль марки «Ford Focus» та гараж по АДРЕСА_2 . Це рухоме та нерухоме майно є спільною сумісною власністю сторін. Тому ОСОБА_1 просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнати гараж, розташований за цією ж адресою, спільною сумісною власністю сторін, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку в цьому об`єкті нерухомого майна та стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки в автомобілі марки «Ford Focus» в розмірі 150000 гривень 00 копійок.

2. Інформація про рух цивільної справи.

2.1. Зі змісту протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2025 року (а.с.16) вбачається, що цивільну справу за позовом ОСОБА_3 було розподілено судді Бориспільського міськрайонного суду Борцю Є.О.

2.2. Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 3 лютого 2025 року (а.с.19-20) пред`явлений позов був залишений без руху, ОСОБА_3 був наданий строк для сплати судового збору.

2.3. Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду від 12 лютого 2025 року (а.с.30-31) було відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

2.4. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 19 червня 2025 року (а.с.111-112) зустрічний позов, поданий ОСОБА_1 , був об`єднаний в одне провадження з первісним позовом, пред`явленим ОСОБА_3 .

2.5. Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду від 27 листопада 2025 року (а.с.209-210) було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

3. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

3.1. 26 вересня 2002 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_5 шлюб, зареєстрований в Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї, про що в книзі реєстрації актів про одруження був складений запис за №1457. Після одруження ОСОБА_5 було присвоєно прізвище « ОСОБА_6 ». Це підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 26 вересня 2002 року (а.с.13).

3.2. 3 травня 2007 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_2 (а.с.10), зі змісту якого вбачається вона придбала квартиру АДРЕСА_1 . Ця обставина підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14561215 від 16 травня 2007 року (а.с.11). Постановою Верховної Ради України №1037-VIII від 17 березня 2016 року с. Петрівське Бориспільського району було перейменовано у с. Петропавліське.

3.3. 26 лютого 2020 року за ОСОБА_3 було зареєстровано автомобіль марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 . Це підтверджується копією листа заступника начальника ГСЦ МВС №31/1078АЗ-8725 від 10 квітня 2025 року (а.с.54-56).

3.4. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 6 грудня 2022 року (а.с.14-15) шлюб між сторонами був розірваний.

3.5. Спірні правовідносини регулюються главою 7 «Право особистої приватної власності дружини та чоловіка» та главою 8 «Право спільної сумісної власності подружжя» СК України.

4. Норми права, якими керується суд при вирішенні спору.

а. норми матеріального права.

4.1. Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

4.2. Згідно з ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

4.3. Як роз`яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 5 жовтня 2020 року у справі №537/78/19 (провадження №61-17347св19), положення ст.60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована тим з подружжя, який оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

4.4. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

4.5. Згідно з ч.2 ст.65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

4.6. Як роз`яснив Верховний Суд в постанові від 3 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц (провадження №61-9018сво18), у випадку, якщо особа хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право на стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна – ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

4.7. Як роз`яснила Велика Палата Верховного Суду в п.44 та п.45 постанови від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21), приписи ч.4 та ч.5 ст.71 СК України з урахуванням принципу розумності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) треба розуміти так: правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі грошові кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов`язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду. Аналогічний висновок був сформульований у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі №299/2587/15-ц. Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає.

4.8. Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

4.9. Згідно з ч.3 ст.331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.

б. норми процесуального права.

4.10. Відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є диспозитивність.

4.11. Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України вказаний принцип полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим з дотриманням вимог цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

4.12. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

4.13. Згідно з ч.2 ст.76 ЦПК України дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

4.14. Відповідно до ч.2 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

4.15. Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

5. Мотиви, якими керується суд при вирішенні спору.

а. щодо поділу квартири.

5.1. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показав, що він є батьком ОСОБА_1 . У вересні 2002 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 . В грудні 2006 року сторони вирішили придбати квартиру в с. Петрівське Бориспільського району. У зв`язку з тим, що у них не було грошових коштів, забудовник погодився розстрочити їм виконання грошових зобов`язань: спочатку 30%, а потім інші 70% вартості квартири. В лютому 2007 року свідок ОСОБА_4 продав за грошові кошти в розмірі 100000 – 104000 гривень свою квартиру АДРЕСА_3 . Грошові кошти, отримані від продажу цього об`єкта нерухомого майна, свідок ОСОБА_4 передав своїй дочці ОСОБА_1 , які вона сплатила забудовнику в якості внеску 30% вартості квартири в с. Петрівське Бориспільського району.

5.2. Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 показав, що у 2006 році він був учасником ТОВ «Будресурс-економія», яке займалось будівництвом житлових будинків у м. Бориспіль та в с. Петрівське Бориспільського району. Зокрема, ТОВ «Будресурс-економія» здійснювало зведення житлових будинків по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 . Свідок ОСОБА_7 пам`ятає, як наприкінці 2006 року безпосередньо на будівельному майданчику до нього підходила ОСОБА_1 разом з її батьком. Вони просили розстрочити продаж квартири. Батько ОСОБА_1 обіцяв продати квартиру в м. Одеса та оплатити одразу 30% вартості квартири. Свідок ОСОБА_7 погодився допомогти з укладення інвестиційного договору на таких умовах, тобто з розстроченням платежів.

5.3. Достовірність показань свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_7 підтверджується такими письмовими доказами:

- копією договору про інвестування у будівництві житлового будинку №26-ІІ від 11 грудня 2006 року (а.с.87-90), за яким ТОВ «Будресурс-економія» зобов`язалось побуду-вати та передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язався до 28 лютого 2007 року оплатити 30% вартості квартири, а до 30 березня 2007 року – решту 70% вартості квартири;

- копією договору купівлі-продажу нерухомого майна від 9 лютого 2007 року (а.с.94-96), за яким ОСОБА_4 продав власну квартиру АДРЕСА_3 ;

- копією квитанції №062-24 від 14 лютого 2007 року (а.с.168), зі змісту якої вбачається, що менш, ніж через тиждень після продажу квартири в м. Одеса, ОСОБА_1 сплатила ТОВ «Будресурс-економія» грошові кошти в розмірі 103020 гривень 00 копійок.

Дійсно, зі змісту п.2.1, п.2.4 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 9 лютого 2007 року вбачається, що продаж квартири АДРЕСА_3 був здійснений лише за 6601 гривню 00 копійок. Однак така вкрай занижена, навіть мізерна, ціна свідчить виключно про намір сторін зменшити тягар оподаткування шляхом декларування фіктивної вартості об`єкта нерухомого майна. Адже квартира в м. Одеса площею 62,6 кв.м. об`єктивно не може коштувати таку незначну вартість.

5.4. Таким чином, в ході розгляду цивільної справи було здобуто достатню кількість різноманітних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що 3/10 частки в квартирі АДРЕСА_1 були придбані хоч і під час шлюбу сторін, але за особисті грошові кошти ОСОБА_1 , які вона отримала від свого батька ОСОБА_4 . Тому на підставі п.3 ч.1 ст.57 СК України 3/10 частки у вказаній квартирі є особистою власністю відповідача, а не спільною сумісною власністю сторін.

5.5. Інші 7/10 часток в квартирі АДРЕСА_1 були придбані за рахунок грошових коштів, отриманих ОСОБА_8 на підставі договору кредиту №032/29-180К від 4 червня 2007 року (а.с.132-137). У зв`язку з тим, що кредит був повернутий під час шлюбу, 7/10 часток в спірній квартирі є спільною сумісною власністю сторін. Підстави для відхилення від засади рівності часток у вказаному об`єкті нерухомого майна відсутні. Тому в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, кожна сторона набуде право власності на 7/20 часток (7/10 : 2) в квартирі АДРЕСА_1 . Після цього загальний розмір частки ОСОБА_1 в квартирі становитиме 13/20 часток (3/10 + 7/20 або 1 – 7/20).

5.6. З огляду на це суд вважає, що за ОСОБА_3 належить визнати право власності на 7/20 часток, а за відповідачем – на 13/20 часток в квартирі АДРЕСА_1 . Підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частку в цьому об`єкті нерухомого майна, а за ОСОБА_1 – на всю квартиру відсутні. Тому у задоволенні первісного та зустріч-ного позовів в частині цих вимог слід відмовити.

б. щодо стягнення грошової компенсації вартості частки в автомобілі.

5.7. Встановлено, що в період часу, протягом якого ОСОБА_3 перебував у шлюбі з відповідачем, було придбано автомобіль марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 . Як вбачається з правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, від 5 жовтня 2020 року у справі №537/78/19, в такому випадку презюмується, що вказаний транспортний засіб був спільною сумісною власністю сторін. Всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України ні позивач, ні ОСОБА_1 не подали докази на спростування вказаної презумпції та на підтвердження того, що автомобіль марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 , були придбані за особисті грошові кошти однієї із сторін. В матеріалах цивільної справи також відсутні докази на підтвердження наявності підстав для відступлення від засади рівності часток сторін у транспортному засобі.

5.8. Аналіз наведених обставин свідчить про те, що автомобіль марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 , був спільною сумісною власністю сторін. 29 січня 2023 року, тобто вже після розірвання шлюбу, ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_9 договір купівлі-продажу транспортного засобу №8046/2023/3630765 (а.с.173), за яким позивач відчужив у власність ОСОБА_9 автомобіль марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 . В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 надавала згоду на відчуження спірного транспортного засобу. Тому вона набула право на відшкодування вартості 1/2 частки в автомобілі марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 . Такий висновок суду кореспондується з правовою позицією, викладеною в п.44 та п.45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21). Зі змісту акту експертної оцінки №261125 від 26 листопада 2025 року (а.с.225) вбачається, що дійсна ринкова вартість автомобіля марки «Ford Focus», номер шасі НОМЕР_3 , становить 308598 гривень 12 копійок. В такому випадку ОСОБА_1 набула право на відшкодування вартості 1/2 частки у вказаному транспортному засобі в розмірі 154299 гривень 6 копійок (308598,12 : 2), тоді як в зустрічному позові нею заявлено вимогу про стягнення грошових коштів в розмірі 150000 гривень 00 копійок. Стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації в більшому розмірі суперечитиме принципу диспозитивості у цивільному судочинстві. ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не скористались правом, роз`ясненим у судовому засіданні головуючим, на подання заяви про збільшення розміру вимог зустрічного позову.

5.9. З огляду на це суд вважає, що з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належить стягнути грошову компенсацію вартості 1/2 частки в автомобілі марки «Ford Focus» в розмірі 150000 гривень 00 копійок.

в. щодо поділу гаражу.

5.10. В матеріалах цивільної справи міститься копія рішення Вишеньківської сільської ради №823-20-V від 25 грудня 2007 року (а.с.105), яким у власність ОСОБА_3 було передано земельну ділянку площею 0,002 га в с. Петрівське Бориспільського району. 17 липня 2007 року позивач уклав з ТОВ «Еверест» договір підряду №12 (а.с.103), за яким ТОВ «Еверест» зобов`язався побудувати гараж по АДРЕСА_2 . 3 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_3 навіть був виданий будівельний паспорт на гараж в с. Петрівське Бориспільського району (а.с.106-107). Однак всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 не подали жодного доказу на підтвердження того, що гараж по АДРЕСА_2 був побудований та введений в експлуатацію. В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна. Навпаки, ця обставина спростовується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №424993385 від 1 травня 2025 року (а.с.82-83). Як вбачається з імперативних правил, передбачених ч.2, ч.3 ст.331 ЦК України, гараж по АДРЕСА_2 не існує ні як об`єкт права власності, ні як об`єкт цивільного права.

5.11. З огляду на це суд висновує про відсутність підстав для визнання гаража по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку в цьому об`єкті нерухомого майна. Тому у задоволенні зустрічного позову в частині цих вимог слід відмовити.

Керуючись п.2 ч.1, ч.3 ст.258, абз.1 ч.6 ст.259, ст.ст.263-265, ч.6 ст.268 ЦПК України, суд

вирішив:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання квартири спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в цьому об`єкті нерухомого майна задовольнити частково.

Визнати 7/10 часток в квартирі АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю сторін, визнати за ОСОБА_3 право власності на 7/20 часток в квартирі АДРЕСА_1 .

У задоволенні первісного позову в частині інших вимог відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання квартири особистою власністю, визнання гаражу спільною сумісною власністю та визнання права власності на частку в цьому об`єкті нерухомого майна, стягнення грошової компенсації вартості частки в транспортному засобі задоволь-нити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 13/20 часток в квартирі АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки в автомобілі марки «Ford Focus» в розмірі 150000 гривень 00 копійок.

У задоволенні зустрічного позову в частині інших вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя

Бориспільського міськрайонного суду Є.О. Борець