Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №380/22544/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/22544/25 пров. № А/857/36109/26

Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року (головуючий суддя Грень Н.М., м. Львів) у справі № 380/22544/25 за адміністративним позовом Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Новокалинівське виробниче управління житлово-комунального господарства звернулося з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 10.11.2025 № 474/4-1301 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що спірне рішення Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу є протиправним через істотні дефекти його форми та змісту, які призводять до стану юридичної невизначеності. Позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні взагалі не вказано конкретну суму податкового боргу, яка підлягає примусовому списанню, а також відсутні будь-які відомості про податкові декларації чи розрахунки, на підставі яких цей борг виник. Оскільки положення абзацу другого пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України дозволяють керівнику податкового органу приймати рішення про стягнення коштів без звернення до суду виключно щодо самостійно визначених платником грошових зобов`язань, які не сплачуються понад 90 календарних днів, відсутність чітких розрахунків і підстав унеможливлює перевірку дотримання цього 90-денного строку. З огляду на те, що таке рішення за своїми правовими наслідками є рівнозначним виконавчому документу та передбачає примусове безспірне списання грошових коштів, воно повинно відповідати мінімальним стандартам процедури й містити чітко визначені межі стягнення, а його винесення щодо «усієї суми податкового боргу» без зазначення цифрового вираження та деталізації джерел виникнення свідчить про недобросовісність, непропорційність і безпідставність дій контролюючого органу. Просить позов задовольнити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області від 10.11.2025 № 474/4-1301 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу;

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, в апеляційній скарзі покликається на те, що спірне Рішення від 10.11.2025 № 474/9-1501 винесене за новою примірною формою, затвердженою наказом ДПС України від 04.09.2025 № 896, та містить усі необхідні реквізити: чітко визначену підсумкову суму боргу, яка підлягає стягненню (2 054 453,75 грн), зазначення виду податку (податок на додану вартість), а також детальний додаток із розрахунком складників заборгованості за конкретними податковими деклараціями із зазначенням строків їх несплати понад 90 календарних днів.

Також підкреслює, що мотивувальна частина позовної заяви позивача фактично стосувалася аналізу іншого рішення контролюючого органу (від 08.08.2025 № 271/4-1301), яке є предметом спору в іншій судовій справі, тоді як щодо оскаржуваного рішення від 10.11.2025 позивачем не було надано специфічних заперечень. Суд першої інстанції вказаним розбіжностям та доводам відзиву відповідача належної правової оцінки не дав, безпідставно застосувавши правові позиції Верховного Суду щодо попередніх (застарілих) форм рішень про стягнення коштів, які містили формулювання «усієї суми податкового боргу» без цифрового вираження. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що Новокалинівське виробниче управління житлово-комунального господарства є комунальним підприємством, утвореним за рішенням Новокалинівської селищної ради від 29.12.2000 № 2.

З метою забезпечення виконання податкових зобов`язань майно платника податків перебувало у податковій заставі, що підтверджується відповідними актами опису та рішеннями контролюючого органу (акт від 10.06.2015 № 8, акт від 11.08.2020 № 33, рішення від 07.03.2023 № 14).

10 листопада 2025 року заступником начальника Головного управління ДПС у Львівській області прийнято рішення № 474/9-1501 (у текстах позову та рішення суду першої інстанції також фігурує за № 474/4-1301) про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів платіжних послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу (а.с.19).

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що сума податкового боргу, що підлягає погашенню, становить 2 054 453,75 грн (із загальної суми непогашених зобов`язань 2 069 914,74 грн з урахуванням непогашених зобов`язань держави перед платником податків у розмірі 15 460,99 грн).

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що оскаржуваний акт не містить відомостей про наявність податкового боргу із задекларованих зобов`язань, який не сплачено протягом 90 календарних днів, та у ньому не визначена конкретна сума податкового боргу, що підлягає стягненню. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність таких вичерпних відомостей позбавляє рішення юридичної визначеності та можливості встановити дійсний предмет доказування.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Механізм стягнення податкового боргу платників податків визначений статтею 95 ПК України. Так, відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Спеціальний порядок позасудового стягнення коштів контролюючим органом передбачений абзацом другим пункту 95.5 статті 95 ПК України.

Відповідно до вказаної норми, у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави.

Згідно з абзацом четвертим пункту 95.5 статті 95 ПК України, у таких випадках рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавцем чітко встановлено вичерпні умови, за сукупної наявності яких керівник контролюючого органу наділений компетенцією прийняти рішення про стягнення коштів платника податків з його рахунків без звернення до суду. Такими умовами є те , що податковий борг виник виключно в результаті несплати платником самостійно задекларованих сум грошових зобов`язань та/або пені; такий податковий борг не сплачується платником понад 90 календарних днів з моменту граничного строку його сплати; відсутні (або наявні у меншій сумі) непогашені зобов`язання держави перед платником податків.

Крім того, оскільки рішення контролюючого органу, прийняте в порядку абзацу другого пункту 95.5 статті 95 ПК України, за своїми правовими наслідками є рівнозначним виконавчому документу, воно має відповідати критеріям юридичної визначеності. Це означає, що таке рішення повинно містити конкретно визначену суму податкового боргу, яка підлягає безспірному стягненню, із зазначенням підстав його виникнення (відповідних податкових декларацій), що дає змогу перевірити дотримання контролюючим органом встановлених законодавством часових та сумарних меж реалізації своїх дискреційних повноважень.

Застосовуючи наведені норми права до обставин цієї справи, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам учасників справи, колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що рішення контролюючого органу від 10.11.2025 не містить відомостей про наявність податкового боргу із задекларованих зобов`язань, який не сплачено протягом 90 календарних днів. Також суд першої інстанції вказав, що у рішенні вирішено здійснити погашення «усієї суми податкового боргу», яка чітко не визначена, що, на думку суду, позбавляє його вичерпних відомостей, створює стан юридичної невизначеності та позбавляє можливості встановити дійсний предмет доказування.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, такими, що зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин справи, без належної перевірки наявних доказів та з порушенням норм процесуального права.

Дослідивши оскаржуване рішення від 10.11.2025 № 474/9-1501, колегія суддів встановила, що воно прийняте за новою примірною формою, яка затверджена наказом ДПС України від 04.09.2025 № 896.

Всупереч твердженням позивача та висновкам суду першої інстанції про те, що у рішенні не визначено конкретної суми, текст спірного рішення безпосередньо містить чіткі числові показники: у пункті 3.3 вказано суму непогашених зобов`язань держави перед платником податків - 15 460,99 грн; у пункті 4.1 зазначено загальну суму податкового боргу - 2 069 914,74 грн; у пункті 4.2 визначено конкретну суму податкового боргу, що підлягає погашенню (з урахуванням непогашених зобов`язань держави) - 2 054 453,75 грн.

Крім того, пункт 5 оскаржуваного рішення прямо вказує, що інформація про складові суми податкового боргу додається. Як підтверджується матеріалами справи та доводами апелянта, невід`ємною частиною цього рішення є додаток із детальним розрахунком сум податкового боргу з податку на додану вартість, із посиланням на конкретні податкові декларації та дати виникнення заборгованості (понад 90 днів).

Відтак, твердження позивача про те, що оскаржуване рішення прийнято щодо абстрактної «усієї суми податкового боргу» без зазначення цифрового вираження та деталізації джерел, спростовується фактичним змістом оскаржуваного акта.

Щодо оцінки суперечностей у доводах позивача, колегія суддів надає критичну оцінку змісту позовної заяви Новокалинівського ВУЖКГ. Як слушно зазначає апелянт, уся мотивувальна частина адміністративного позову побудована на аналізі недоліків зовсім іншого рішення Головного управління ДПС у Львівській області - від 08.08.2025 № 271/4-1301.

У тексті позову позивач сам зазначає, що рішення від 08.08.2025 № 271/4-1301 оскаржується ним в іншій справі № 380/16991/25, проте усі аргументи щодо відсутності суми боргу, невідповідності форми та юридичної невизначеності стосуються саме рішення від 08.08.2025, прийнятого за старою формою бланка. Водночас у прохальній частині позову позивач просить скасувати рішення від 10.11.2025 № 474/4-1301, не навівши щодо нього жодних специфічних фактичних аргументів чи розрахунків, які б спростовували наявність податкового боргу.

Суд першої інстанції вказані істотні розбіжності між мотивувальною та прохальною частинами позову повністю проігнорував, чим допустив порушення норм процесуального права щодо повного та об`єктивного з`ясування обставин справи.

Відповідач обґрунтовано наголошує, що він діяв у межах повноважень, визначених абзацом другим пункту 95.5 статті 95 ПК України, оскільки у підприємства наявний податковий борг із ПДВ, що утворився внаслідок несплати самостійно задекларованих сум, які не сплачувалися понад 90 календарних днів.

Апеляційний суд констатує, що застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду щодо недоліків форми рішення у справах № 440/4736/19, № 805/1427/17 є помилковим у контексті обставин цієї справи. У згаданих рішеннях касаційного суду йшлося про випадки, коли податковий орган формував рішення за старою формою, що дійсно не містила конкретної суми та переліку декларацій. У цій справі контролюючий орган ліквідував такі недоліки, використавши затверджену наказом ДПС № 896 форму та долучивши розрахунок-додаток. Відповідно до актуальної практики Верховного Суду викладеній у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/26982/23, зазначення в рішенні конкретної суми та підстав виникнення боргу із розшифровкою за деклараціями повністю відповідає вимогам пункту 95.5 статті 95 ПК України.

Відповідач виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності оскаржуваного рішення відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, надавши суду докази існування податкового боргу, спливу 90-денного строку та врахування зустрічних зобов`язань держави перед платником. Зі свого боку, позивач не надав жодних доказів погашення цього боргу або безпідставності його формування.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 10.11.2025 № 474/9-1501 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, є обґрунтованим, пропорційним і юридично визначеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються судові витрати в розмірі здійснених ним витрат, пов`язаних з залученням свідків та проведенням експертиз.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства повністю, судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору за подання позовної заяви, відшкодуванню не підлягають.

Водночас, оскільки відповідачем у справі виступає суб`єкт владних повноважень судовий збір, сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги, відповідно до норм статті 139 КАС України стягненню з позивача не підлягає та розподілу не здійснюється.

Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 травня 2026 року у справі № 380/22544/25 скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позову Новокалинівського виробничого управління житлово-комунального господарства відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель