Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №760/33448/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.

22-ц/824/14232/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 760/33448/25

17 серпня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Бравермана Владислава Олександровича на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Верещінської І.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_3 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування заявлених вимог зазначала, що 07 травня 2021 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 4.

За час сімейного життя у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачка зазначала, що спільне життя з відповідачем не склалося, сторони мають різні погляди на життя та виховання дітей, з квітня 2025 року не мешкають як подружжя, не ведуть спільного сумісного господарства та не розділяють сімейні обов`язки. На думку позивачки, непорозуміння, різні погляди на життя та відсутність спільного призвели до втрати почуттів, поваги та любові один до одного, у зв`язку з чим збереження шлюбу є неможливим.

Також зазначала, що повідомляла відповідача про своє бажання розірвати шлюб, однак останній заперечує проти його розірвання.

З огляду на вище викладене просила суд розірвати шлюб між сторонами та після розірвання шлюбу змінити їй прізвище на дошлюбне - « ОСОБА_1 ».

12 червня 2026 року представником відповідача - адвокатом Усовичем О.І. подано клопотання про надання подружжю строку для примирення.

В обгрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідач категорично не погоджується з розірванням шлюбу, вважає, що створену сторонами сім`ю ще можливо зберегти, а розлад між подружжям має тимчасовий характер. Відповідач посилався на тривалі сімейні відносини сторін, наявність у них дітей, зазначав, що не втратив любові та поваги до дружини та готовий вживати заходів для відновлення стосунків.

На підтвердження свого бажання зберегти сім`ю відповідач долучив копію електронного листа від 10 червня 2026 року, адресованого позивачці, у якому пропонував зупинитися, не приймати остаточних рішень у стані образ та спробувати зберегти сім`ю, спокійно обговорити наявні між сторонами проблеми, а за необхідності звернутися до сімейного психолога.

Представник позивачки подав письмову заяву, в якій заперечував проти надання строку для примирення, посилаючись на те, що позивачка прийняла зважене та остаточне рішення про розірвання шлюбу, не має наміру зберігати шлюб та категорично не погоджується на примирення.

Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 12 червня 2026 року надано строк для примирення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - до 12.11.2026 року.

Зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - до закінчення строку на примирення.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 29 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Браверман В.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 12 червня 2026 року у справі № 760/33448/25 про зупинення провадження у зв`язку з наданням строку для примирення, направити справу № 760/33448/25 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що позивачка категорично відмовляється від примирення та імперативну заборону примушування до шлюбу.

Зазначає, що представником відповідача безпосередньо перед судовим засіданням 12 червня 2026 року було подано клопотання про надання строку на примирення. Під час очікування судового засідання позивачкою було подано письмову заяву, в якій наголошувалося на тому, що вона прийняла зважене та остаточне рішення, її намір розірвати шлюб є незмінним та вона категорично заперечує проти надання строку на примирення.

Апелянт також посилається на постанову Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, відповідно до якої надання строку для примирення є правом, а не обов`язком суду, та на постанову Сумського апеляційного суду від 09 червня 2026 року у справі № 592/20665/25.

Вважає, що суд першої інстанції повністю проігнорував її категоричне небажання зберігати сім`ю та фактично вдався до примушування до шлюбних відносин.

Вважає, що клопотання відповідача про надання строку для примирення має штучний характер.

Зазначає, що, надаючи строк для примирення, суд послався на електронний лист відповідача із пропозицією «зберегти сім`ю». Разом із тим вказаний лист було надіслано позивачці лише 10 червня 2026 року, тобто за два дні до призначеного судового засідання, що, на переконання апелянта, свідчить про його створення виключно з метою маніпуляції судом та затягування розгляду справи.

Зазначає, що фактичні шлюбні стосунки між сторонами не підтримуються з 03 квітня 2025 року.

Крім того, апелянт посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 вже звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про поділ спільного майна подружжя, провадження у справі № 760/2787/26 відкрито 12 лютого 2026 року ухвалою тієї ж судді Верещінської І.В., а копія цієї ухвали долучалася до заперечень на клопотання про примирення.

На думку апелянтки, подання відповідачем позову про поділ майна беззаперечно свідчить про усвідомлення ним неможливості збереження сім`ї та активне здійснення юридичного розподілу майна, тоді як норми про примирення використовуються ним виключно для затягування розгляду цієї справи.

Звертає увагу суду на грубе порушення судом імперативних строків спрощеного позовного провадження.

Зазначає, що ухвалою від 12 грудня 2025 року справу було визнано малозначною та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до статті 275 ЦПК України строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження не може перевищувати шістдесяти днів із дня відкриття провадження, тому, за доводами апеляційної скарги, граничний строк розгляду справи сплив ще у лютому 2026 року.

Водночас ухвала про зупинення провадження у справі та надання сторонам строку для примирення постановлена 12 червня 2026 року, тобто через пів року після відкриття провадження. Апелянт вважає, що зупинення ще на п`ять місяців справи, яка за законом мала бути повністю вирішена за шістдесят днів, остаточно нівелює завдання цивільного судочинства щодо ефективного та своєчасного захисту прав.

Також апелянт стверджує про систематичну упередженість суду та ухилення від ухвалення рішення по суті.

Зупиняючи провадження у даній справі, суд першої інстанції посилався на те, що відповідач заперечує проти розірвання шлюбу та наполягає на можливості збереження сім`ї, сторони мають спільних дітей, одна з яких є неповнолітньою, раніше строк для примирення сторонам не надавався, а відповідачем вчиняються дії, які, на його переконання, спрямовані на примирення сторін.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частиною третьою статті 56 СК України встановлено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до частини четвертої статті 56 СК України примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Разом із тим статтею 111 СК України передбачений спеціальний механізм вжиття судом заходів щодо примирення подружжя.

За частиною першою статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною другою цієї статті встановлено, що якщо один із подружжя вчинив домашнє насильство, незалежно від стану розгляду порушеного кримінального провадження, цивільної справи або справи про адміністративне правопорушення щодо домашнього насильства, заходи щодо примирення подружжя не вживаються.

Процесуальний порядок реалізації вказаних положень визначений частиною сьомою статті 240 ЦПК України, відповідно до якої у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шість місяців, крім випадків, передбачених частиною другою статті 111 Сімейного кодексу України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 253 ЦПК України у такому випадку провадження у справі зупиняється до закінчення строку для примирення, визначеного судом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено необхідність повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя, вживати заходів до примирення.

Також у зазначеній постанові роз`яснено, що судам слід використовувати надану законом можливість для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей, а при визначенні строку на примирення враховувати думку сторін та конкретні обставини справи.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19), на яку посилається й сама апелянтка, Верховний Суд зазначив, що закон не визначає, які саме заходи може застосовувати суд для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи, а надання строку для примирення є лише правом суду, а не його обов`язком.

Таким чином, наведений висновок Верховного Суду не встановлює заборони на надання строку для примирення у разі незгоди одного з подружжя та не надає категоричному запереченню позивача проти примирення значення обставини, яка сама по собі позбавляє суд передбаченого частиною сьомою статті 240 ЦПК України повноваження.

Натомість із зазначеного висновку випливає, що питання про доцільність надання строку для примирення вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням її фактичних обставин.

У цій справі відповідач ОСОБА_2 категорично заперечував проти розірвання шлюбу та звернувся з окремим мотивованим клопотанням про надання сторонам строку для примирення.

При цьому заперечення відповідача проти розірвання шлюбу не виникло виключно напередодні судового засідання 12 червня 2026 року, оскільки ще у самій позовній заяві позивачка зазначала, що повідомляла відповідача про своє бажання розлучитися, а він заперечує проти розірвання шлюбу.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що сам факт направлення відповідачем електронного листа 10 червня 2026 року, тобто за два дні до судового засідання, безумовно свідчить про штучність його позиції та створення цього листа виключно для затягування судового процесу.

Вказаний електронний лист був одним із доказів, поданих відповідачем на підтвердження заявленого ним бажання зберегти сім`ю, однак не є єдиною обставиною, покладеною судом першої інстанції в основу висновку про необхідність надання строку для примирення.

Судом першої інстанції також враховано наявність у сторін дітей, одна з яких є неповнолітньою, тривалі сімейні відносини сторін, заперечення відповідача проти припинення шлюбу, а також те, що раніше строк для примирення сторонам не надавався.

При цьому колегія суддів враховує категоричну позицію ОСОБА_3 щодо небажання примирення та її послідовне волевиявлення на припинення шлюбу.

Разом із тим така позиція позивачки є однією з обставин, які підлягають оцінці судом при вирішенні питання про доцільність надання строку для примирення, однак за чинного законодавчого регулювання не є безумовною процесуальною забороною для реалізації судом повноважень, установлених статтею 111 СК України та частиною сьомою статті 240 ЦПК України.

Надання сторонам строку для примирення не вирішує позов про розірвання шлюбу по суті, не означає відмови позивачці в реалізації її права на припинення шлюбних відносин та не покладає на неї обов`язку проживати спільно з відповідачем, вести з ним спільне господарство або фактично відновити подружні відносини.

Оскаржуваною ухвалою суд лише реалізував прямо передбачене процесуальним законом право надати сторонам визначений у часі строк для примирення, після закінчення якого розгляд справи підлягатиме продовженню.

Тому колегія суддів не вбачає підстав ототожнювати застосування судом передбаченого законом процесуального інституту примирення подружжя з примушуванням ОСОБА_3 до збереження шлюбних відносин у розумінні статей 24, 56 СК України.

При цьому доводів про наявність передбачених частиною другою статті 111 СК України обставин, за яких заходи щодо примирення подружжя законом прямо заборонені, апеляційна скарга не містить.

Посилання апелянта на постанову Сумського апеляційного суду від 09 червня 2026 року у справі № 592/20665/25 також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Висновок іншого суду апеляційної інстанції не має такого процесуального значення.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й доводи апеляційної скарги про те, що відповідач звернувся з окремим позовом про поділ спільного майна подружжя.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Отже, закон прямо допускає поділ спільного майна подружжя під час перебування осіб у зареєстрованому шлюбі.

Сам по собі факт пред`явлення ОСОБА_2 позову про поділ майна не може вважатися беззаперечним доказом відсутності у нього наміру зберегти сім`ю та не виключає можливості одночасного вжиття заходів до примирення у справі про розірвання шлюбу.

Так само не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали посилання апелянта на статтю 55 СК України та на те, що майновий спір між сторонами суперечить обов`язку подружжя спільно будувати сімейні відносини на почуттях взаємної любові, поваги, дружби та взаємодопомоги.

Наявність між подружжям майнового конфлікту сама по собі не усуває передбаченого законом повноваження суду надати сторонам строк для примирення, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійшов висновку про доцільність такого заходу.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції строку розгляду справи, передбаченого статтею 275 ЦПК України.

Статтею 275 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Разом із тим ЦПК України одночасно містить спеціальні процесуальні норми, які саме для справ про розірвання шлюбу надають суду право призначити подружжю строк для примирення тривалістю до шести місяців та передбачають у такому випадку зупинення провадження у справі.

При цьому відповідно до статті 125 ЦПК України зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків, а з дня відновлення провадження їх перебіг продовжується.

ЦПК України не містить положення, відповідно до якого сплив загального строку розгляду справи у спрощеному позовному провадженні позбавляє суд права застосувати передбачений частиною сьомою статті 240 ЦПК України механізм примирення подружжя.

Тому сам по собі факт того, що на час постановлення оскаржуваної ухвали справа вже перебувала у провадженні суду понад шістдесят днів, не свідчить про відсутність у суду повноважень надати сторонам строк для примирення та не є самостійною підставою для скасування ухвали про зупинення провадження у справі.

При цьому наданий судом першої інстанції п`ятимісячний строк не перевищує встановленої частиною сьомою статті 240 ЦПК України максимальної тривалості у шість місяців.

Вирішуючи питання про його тривалість, суд першої інстанції врахував наявність неповнолітньої дитини, категоричне заперечення відповідача проти розірвання шлюбу, відсутність раніше наданого сторонам строку для примирення та заявлене відповідачем бажання вжити заходів для збереження сім`ї.

Щодо посилань апелянта на системну упередженість судді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Наведені в апеляційній скарзі обставини щодо відкладення судових засідань 05 лютого та 27 травня 2026 року, очікування надходження процесуальних документів від представника відповідача, а також незгода апелянтки з процесуальними рішеннями суду самі по собі не доводять упередженості судді при постановленні оскаржуваної ухвали від 12 червня 2026 року.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є саме ухвала про зупинення провадження у зв`язку з наданням сторонам строку для примирення, а не перевірка законності кожної процесуальної дії, вчиненої судом під час попереднього розгляду справи.

Оскаржувана ухвала має самостійну передбачену законом процесуальну підставу: надання сторонам у справі про розірвання шлюбу строку для примирення та зупинення у зв`язку із цим провадження у справі.

Саме по собі те, що апелянтка не погоджується з попередніми процесуальними діями суду та вважає їх спрямованими на затягування розгляду справи, не спростовує правильності застосування судом першої інстанції статті 111 СК України, частини сьомої статті 240, пункту 4 частини першої статті 251 та пункту 3 частини першої статті 253 ЦПК України.

Не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали й посилання апелянтки на порушення її права на розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Надання строку для примирення в цій справі здійснено на підставі прямо передбаченої національним процесуальним законом процедури, строк визначений судом конкретною датою - до 12 листопада 2026 року - та не перевищує встановленої законом максимальної шестимісячної тривалості.

При цьому надання сторонам строку для примирення не вирішує наперед питання щодо подальшого збереження шлюбу та не перешкоджає суду після поновлення провадження, з урахуванням фактичних взаємин сторін та їх позицій на відповідний час, вирішити заявлений позов відповідно до вимог сімейного законодавства.

Апеляційний суд враховує, що позивачка послідовно наполягає на розірванні шлюбу, сторони протягом тривалого часу окремо проживають, а між ними існує також майновий спір.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 висновків суду першої інстанції не спростовує, оскільки у цій постанові Верховний Суд не сформулював висновку про заборону надання строку для примирення за наявності заперечень одного з подружжя, а навпаки зазначив, що надання такого строку належить до повноважень суду та вирішується залежно від обставин конкретної справи.

Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності з матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що вони не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність підстав для надання сторонам строку для примирення та зупинення у зв`язку із цим провадження у справі.

Суд першої інстанції застосував передбачений сімейним і цивільним процесуальним законодавством механізм примирення подружжя, визначив строк у межах установленої законом максимальної тривалості та, надавши такий строк, обґрунтовано зупинив провадження у справі до його закінчення.

Підстав для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права або з таким порушенням норм процесуального права, яке відповідно до закону є підставою для її скасування, колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником Браверманом Владиславом Олександровичем , належить залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2026 року - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану її представником Браверманом Владиславом Олександровичем залишити без задоволення.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: