Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №754/9673/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/12482/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 754/9673/24

13 серпня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Д`яченко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Грушка Володимира Ігоровича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Панченко О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат зав невиконання зобов`язання яке виникло з рішення суду, -

в с т а н о в и в:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат за невиконання зобов`язання яке виникло з рішення суду.

В обґрунтування заявлених вимогзазначав, що між ним та ОСОБА_2 було укладено декілька договорів позики, на забезпечення яких між ним та ОСОБА_3 було укладено відповідні договори поруки.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконували взяті на себе зобов`язання з повернення грошових коштів.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у справі № 754/16773/17 його позов задоволено, стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики

у розмірі 28 652 911,53 грн. Постановою Київського апеляційного суду

від 25 вересня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано

та прийнято нову постанову про часткове задоволення його позову,

стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь борг

у розмірі 2 053 805,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року у справі

№ 754/16771/17 його позов задоволено частково, стягнуто солідарно

зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь борг у розмірі 1 533 720,00 грн

та 294 474,24 інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення районного суду скасовано у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення його позову. Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року вказану постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12161св20).

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року рішення районного суду в частині стягнення процентів скасовано, ухвалено нове судове рішення у цій частині про стягнення солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 3 % річних у розмірі 91 140,76 грн, штрафу у розмірі 766 860,00 грн, пені

у розмірі 1 533 720,00 грн. Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині стягнення штрафу і пені скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено (провадження № 61-12636св21).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року

у справі № 754/15314/19 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 3 % річних за невиконання договору позики від 17 жовтня 2016 року

за період із 18 березня 2017 року по 22 жовтня 2019 року у розмірі 161 578,74 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року рішення районного суду залишено без змін. Указане судове рішення виконано 01 лютого 2022 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року у справі

№ 754/10827/20 у задоволенні його позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року рішення районного суду у частині позовних вимог про стягнення 3 % річних скасовано та стягнуто солідарно

зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь З % річних за невиконання договору позики за період із 05 березня 2019 року по 05 грудня 2020 року

у розмірі 85 605,68 грн. Указане судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у справі № 754/8484/21 його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто солідарно

зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь: 113 938,29 грн - 3 % річних

від простроченої суми, 269 443,78 грн - втрати від інфляції. Втрати від інфляції стягнуті за період із 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року, а 3 % річних -

з 26 вересня 2019 року по 01 серпня 2021 року. Указане судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 754/2449/22 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь

3 % річних за невиконання судового рішення у справі № 754/16771/17 за період

із 05 березня 2019 року по 20 вересня 2022 року у розмірі 138 011,27 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року рішення районного суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 18 жовтня

2023 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишено без змін (провадження № 61-13205св22). Це судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року у справі

№ 754/2447/22 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь

3 % річних за період із 01 серпня 2021 року по 24 листопада 2022 року

у розмірі 80 495,96 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня

2023 року вказане рішення районного суду залишено без змін. Рішення суду

не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року у справі № 754/7074/23 його позовні вимоги задоволено частково, стягнуто солідарно

зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь 3 % річних за період із 24 листопада 2022 року по 01 серпня 2023 року у розмірі 30 884,16 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вказане рішення районного суду скасовано в частині відмови у стягненні інфляційних втрат, прийнято у цій частині нову постанову, якою стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь. інфляційні втрати за період із 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338,53 грн. Зазначені судові рішення не виконано.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не виконали вищевказані судові рішення.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції

за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Уважав, що він має право на солідарне стягнення зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

3 % річних та інфляційних втрат на підставі частини другої статті 625 ЦК України

за невиконання наведених вище судових рішень.

З огляду на вище викладене просив суд - 3 % річних у розмірі 12 565,39 грн за період із 05 грудня 2023 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 20 014,54 грн за невиконання зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/7074/23, за періодіз 05 грудня 2023 року по 31 травня 2024 року;

- 3 % річних у розмірі 29 010,34 грн за період із 01 лютого 2022 року по 21 грудня 2023 року та інфляційні втрати у розмірі 133 845,82 грн за невиконання зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/8484/21, за період

із 01 лютого 2022 року по 21 грудня 2023 року;

- 3 % річних у розмірі 2 848,25 грн за період із 27 квітня 2023 року по 30 червня

2024 року та інфляційні втрати у розмірі 3 093,69 грн за період із 27 квітня 2023 року по 31 травня 2024 року за невиконання зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення суду у справі № 754/2447/22;

- 3 % річних у розмірі 5 404,78 грн за період із 22 грудня 2020 року по 01 лютого

2022 року та інфляційні втрати у розмірі 18 493,55 грн за період із 22 грудня

2020 року по 01 лютого 2022 року за невиконання зобов`язання, яке виникло

на підставі судового рішення суду у справі № 754/15314/19;

- 3 % річних у розмірі 3 584,90 грн за період із 07 лютого 2023 року по 30 червня

2024 року та інфляційні втрати у розмірі 5 436,83 грн за період із 07 лютого 2023 року по 30 червня 2024 року за невиконання зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення суду у справі № 754/10827/20;

- 3 % річних у розмірі 6 573,53 грн за період із 29 листопада 2022 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 10 974,99 грн за невиконання зобов`язання, яке виникло на підставі судового рішення у справі № 754/2449/22, за період

із 29 листопада 2022 року по 31 травня 2024 року.

- 3 % річних у розмірі 55 955,80 грн за період із 22 грудня 2023 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 63 158,61 грн за період із 22 грудня

2023 року по 31 травня 2024 року за невиконання зобов`язання, яке виникло

на підставі судового рішення у справі № 754/16773/17;

- 3 % річних у розмірі 13 869,97 грн за період із 21 вересня 2022 року по 30 червня 2024 року та інфляційні втрати у розмірі 29 731,34 грн за період із 21 вересня

2022 року по 30 червня 2024 року за невиконання зобов`язання, яке виникло

на підставі судового рішення у справі № 754/16771/17;

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грушки В.І. задоволено частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року

та постанову Київського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

16.01.2026 року на адресу суду від представника позивача - адвоката Грушки В.І. надійшла заява про збільшення позовних вимог, а саме просить:

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 126 254.56 грн. та інфляційні втрати в розмірі 425 088.84 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі №754/16773/17.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 47 379.23 грн. та інфляційні втрати в розмірі 205 059.26 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі № 754/8484/21.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 8 018.72 грн. та інфляційні втрати в розмірі 25 794.69 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі № 754/2447/22.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 46 524,49 грн. та інфляційні втрати в розмірі 159 399.67 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі №754/7074/23.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 5 404, 78 грн. та інфляційні втрати в розмірі 18 493,55 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі № 754/15314/19.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 25 921.87 грн. та інфляційні втрати в розмірі 83 385.70 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі № 754/16771/17.?

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ? ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 7 549.72 грн. та інфляційні втрати в розмірі 22 284.08 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі № 754/10827/20.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 процентів річних в розмірі 12 965.50 грн та інфляційні втрати в розмірі 38 544.62 грн. за невиконання зобов`язання яке виникло із рішення суду по справі № 754/2449/22.

- Стягнути солідарно зі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення солідарно 3 відсотків річних та інфляційних витрат за невиконання зобов`язання яке виникло з рішення суду у сумі 1 258 069.28 грн.- відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 25 травня 2026 року скаргою представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Грушко В.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 11 травня 2026 року по справі № 754/9673/24 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд помилково не взяв до уваги той факт, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідачів індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошових зобов`язань, які виникли з рішень судів, а не з договорів позики. Підставою для звернення з цим позовом стало невиконання відповідачами судових рішень, а не договорів позики. За договорами позики з вимогами про стягнення індексу інфляції та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за зазначені в позовній заяві періоди позивач до суду не звертався.

Вказує на те, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 2 193 629 грн, що еквівалентно 85 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладення договору, та додаткові договори до нього. На забезпечення договору позики від 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалася в повному обсязі відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 , що випливають із договору позики від 17 жовтня 2016 року.

Також 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 1 533 720 грн, що еквівалентно 60 000 доларів США, та додаткові договори до нього. На забезпечення договору позики від 11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалася в повному обсязі відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_2 , що випливають із договору позики від 11 листопада 2016 року. Оскільки ОСОБА_2 своєчасно не здійснював передбачені договорами позики платежі щодо погашення позики та процентів відповідно до графіків розрахунків, ОСОБА_1 звертався до судів із відповідними позовами

Так, у справі № 754/16773/17 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 17 жовтня 2016 року у розмірі 2 053 805,63 грн.

У справі № 754/8484/21 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 113 938,29 грн трьох процентів річних від простроченої суми та 269 443,78 грн втрат від інфляції. Втрати від інфляції стягнуто за період із 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року, а три проценти річних - за період із 26 вересня 2019 року по 01 серпня 2021 року. Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року у справі № 754/8484/21 з відповідачів стягнуто 18 000 грн витрат на правничу допомогу.

У справі № 754/2447/22 зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто три проценти річних за період із 01 серпня 2021 року по 24 листопада 2022 року в розмірі 80 495,96 грн.

У справі № 754/7074/23 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за період із 24 листопада 2022 року по 01 серпня 2023 року у розмірі 30 884,16 грн та інфляційні втрати за період із 01 липня 2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338,53 грн.

У справі № 754/15314/19 зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто три проценти річних за невиконання договору позики від 17 жовтня 2016 року за період із 18 березня 2017 року по 22 жовтня 2019 року в розмірі 161 578,74 грн.

У справі № 754/16771/17 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 533 720 грн неповернутої позики та три проценти річних у розмірі 91 140,76 грн за період із 12 березня 2017 року по 04 березня 2019 року.

У справі № 754/10827/20 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за невиконання договору позики за період із 05 березня 2019 року по 05 грудня 2020 року в розмірі 85 605,68 грн.

У справі № 754/2449/22 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 три проценти річних за невиконання судових рішень у справі № 754/16771/17 за період із 05 березня 2019 року по 20 вересня 2022 року в розмірі 138 011,27 грн

Вказує на те, що зазначені вище рішення відповідачами або взагалі не виконані, або виконані частково, або виконані з простроченням, що підтверджується відповідними довідками державних та приватних виконавців.

Вважає, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення, що підтверджується правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/11965/16 та постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 646/14523/15-ц.

Вказує на те, що суд першої інстанції помилково, всупереч закону, застосував до спірних правовідносин пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки підставою звернення до суду із цим позовом стало невиконання відповідачами судових рішень, які набрали законної сили, а не договорів позики.

Також апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що відповідач повернув суми боргу, але з простроченням, яке стало підставою для ухвалення судових рішень про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, та що факт повернення суми позики визнається і не оспорюється сторонами.

Скаржник стверджує, що факт неповернення суми боргу за договором позики підтверджується наведеними в позові судовими рішеннями, у зв`язку з невиконанням яких позивач звернувся до суду із цим позовом, а також довідками приватних виконавців. При цьому ні позивач, ні його представник не визнавали факту повернення суми боргу.

Окрім того, вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував часткове визнання позову відповідачем ОСОБА_2

07 липня 2026 року до Київського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив апеляційну скаргу, в якому він зазначав, що що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання судових рішень у справах № 754/7074/23, № 754/8484/21, № 754/2447/22, № 754/15314/19, № 754/10827/20 та № 754/2449/22, не підлягають задоволенню, оскільки зазначеними судовими рішеннями вже були стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за прострочення повернення позики. На думку відповідача, сумою боргу в розумінні статті 625 ЦК України є сума позики, яка підлягала поверненню позичальником, а не 3 % річних та інфляційні втрати, нараховані за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо повернення позики.

Відповідач наголошує, що суму позики було повернуто, у зв`язку з чим зобов`язання щодо повернення основної суми боргу припинилося виконанням. Несвоєчасне виконання судових рішень, якими вже стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення повернення позики, на його думку, не може бути підставою для нового нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на раніше присуджені суми 3 % річних та інфляційних втрат.

З огляду на вище викладене просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Грушко В.І., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 2 193 629 грн.

На забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за цим договором у цей самий день, 17 жовтня 2016 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

11 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на суму 1 533 720,00 грн, на забезпечення виконання якого в цей самий день

між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 укладено договір поруки.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року у справі № 754/16773/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто солідарно

зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики, укладеним 17 жовтня 2016 року, у розмірі 28 652 911,53 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 053 805,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 23 липня 2020 року вищевказане судове рішення апеляційного суду залишено без змін (провадження № 61-18824св19).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2019 року у справі

№ 754/16771/17 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 11 листопада 2016 року

у розмірі 1 533 720,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 294 474,24 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення районного суду скасовано у частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову.

Постановою Верховного Суду від 30 березня 2021 року вказану постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2020 року скасовано, справу передано

на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12161св20).

Постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року вказане рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 . Стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3 % річних у розмірі 91 140,76 грн, штраф

у розмірі 766 860,00 грн та пеню у розмірі 1 533 720,00 грн. 3 % річних стягнуто

за період із 12 березня 2017 року по 04 березня 2019 року.

Постановою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині стягнення штрафу і пені скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову у цій частині відмовлено (провадження № 61-12636св21).

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі № 754/15314/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, стягнуто зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 3 % річних за невиконання договору позики від 17 жовтня 2016 року

за період із 18 березня 2017 року по 22 жовтня 2019 року у розмірі 161 578, 74 грн.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі

№ 754/15314/19 виконано 01 лютого 2022 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 квітня 2021 року у справі

№ 754/10827/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року рішення районного суду у частині позовних вимог про стягнення 3 % річних скасовано

та стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь З % річних

за невиконання договору позики за період із 05 березня 2019 року по 05 грудня

2020 року у розмірі 85 605,68 грн. Вказане судове рішення суду не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року у справі № 754/8484/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 : 113 938,29 грн - 3 % річних від простроченої суми, 269 443,78 грн - втрати від інфляції. Втрати

від інфляції стягнуті з 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року, а 3 % річних -

з 26 вересня 2019 року по 01 серпня 2021 року. Судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року у справі № 754/2449/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на його користь 3 % річних за невиконання судового рішення у справі

№ 754/16771/17 за період із 05 березня 2019 року по 20 вересня 2022 року

у розмірі 138 011,27 грн.

Постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишено без змін (провадження

№ 61-13205св22). Судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року у справі

№ 754/2447/22, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року, стягнуто зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь

ОСОБА_1 3 % річних за період із 01 серпня 2021 року по 24 листопада 2022 року у розмірі 80 495,96 грн. Зазначене судове рішення не виконано.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2023 року у справі № 754/7074/23 стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних за період із 24 листопада 2022 року по 01 серпня 2023 року у розмірі 30 884,16 грн. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року вказане рішення районного суду скасовано в частині відмови у стягненні інфляційних втрат

і прийнято в цій частині нову постанову, якою стягнуто солідарно зі ОСОБА_2

та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати за період із 01 липня

2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338, 53 грн. Судове рішення не виконано.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат зав невиконання зобов`язання яке виникло з рішення суду, суд першої інстанції суд першої інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду, дослідив правову природу сум, присуджених кожним із попередніх судових рішень, стан їх виконання, подані сторонами розрахунки та документи виконавчих проваджень. Суд дійшов висновку, що три проценти річних та інфляційні втрати, раніше присуджені як наслідки прострочення основного грошового зобов`язання, не можуть безумовно ставати базою для повторного нарахування таких самих сум, а за справою № 754/16771/17 основна заборгованість була погашена до початку заявленого періоду.

Щодо вимог за справою № 754/16773/17 суд першої інстанції встановив, що постановою державного виконавця від 29 жовтня 2024 року зафіксовано залишок нестягнутої суми у розмірі 2 035 029,93 грн. Разом із тим, відмовляючи у цій частині позову, місцевий суд додатково застосував пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України як підставу звільнення позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

За частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, а також не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій, які не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової шкоди, інші юридичні факти. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частиною другої статті 18 ЦПК України невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За частинами першою та другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом..

За статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати та три проценти річних є встановленими законом способами захисту майнового права кредитора. Інфляційна складова компенсує знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а проценти річних є компенсацією за користування боржником утримуваними коштами. Вони застосовуються до простроченого грошового зобов`язання незалежно від вини боржника, проте лише за наявності належно визначеної простроченої суми та перевірюваного періоду прострочення.

У постанові від 05 листопада 2025 року у Верховний Суд направив справу на новий розгляд, оскільки суд першої інстанції послався на пункт 18 перехідних положень ЦК України як на підставу для відмови для задоволення позову проте, Верховний суд виклав наступний висновок що «позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нараховані за період із 24 лютого 2022 року, задоволенню не підлягають на підставі пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

У вищевказаному пункті Прикінцевих та перехідних положень ЦК України закріплено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказаний висновок було підтримано у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24, та вказано, що за змістом пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України саме у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Тому виключно до тих відносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України

Таким чином, Верховний суд визначив правову рамку нового розгляду, а саме предметом позову є стягнення на підставі статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання грошових обов`язків щодо сплати сум, підтверджених судовими рішеннями; спір стосується наслідків невиконання судових рішень, а не нового вирішення спорів за договорами позики.

Верховний Суд також наголосив, що стаття 625 ЦК України містить загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, а тому за наявності порушеного грошового обов`язку кредитор має право на застосування передбачених цією статтею наслідків.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Тому колегія суддів виходить із установленої Верховним Судом застосовності статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, а тому застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України як підставу для відмови у позові є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції помилково послався на вказану законодавчу норму для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про помилкове посилання місцевого суду на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України хоча і є обґрунтованими, проте вони не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 узагальнила попередні висновки щодо акцесорної природи платежів за статтею 625 ЦК України та що, «Водночас Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21, від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 виснувала, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги».

Як на підставу для відмови у задоволені позову суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду від 05 лютого 2026 року у справі № 922/4754/24, та у вказаній постанові зазначено, що «у контексті доводів касаційної скарги щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на нараховані раніше відсотки річні, відсотків річних на інфляційні збитки, а також відсотків річних та інфляційні збитки на пеню, Верховний Суд виходить з того, що передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов`язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов`язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Верховний Суд послідовно наголошував на тому, що за змістом наведеної норми Закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (на яку посилається скаржник), у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (на яку також посилається скаржник) зробила такий висновок: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу".

Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження".

Верховний Суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 905/1753/18 викладений правовий висновок, відповідно до якого, враховуючи, що грошове зобов`язання відповідача виникло до ухвалення судового рішення по суті спору у справі № 905/1524/15 та не припинилося в наслідок набрання ним законної сили, нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені згідно зі статтею 625 ЦК України необхідно здійснювати на суму основного боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих цим рішенням сум відсотків річних, інфляційних втрат.

Окрім того, Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18.12.2025 повернула справу № 922/4734/24 Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, з огляду на те, що, зокрема, необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.

З урахуванням наведеного, Суд відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на нараховані раніше відсотки річні, відсотків річних на інфляційні збитки, а також відсотків річних та інфляційні збитки на пеню, оскільки правова природа обов`язку сплатити відповідачем вказані суми у вигляді виключної відповідальності за порушення ним строків грошового зобов`язання із прийняттям рішення суду у справі № 922/2129/20 не змінилася».

Таким чином, відповідно до вказаної постанови стягнення заборгованості передбаченою статтею 625 ЦК України, у разі якщо така заборгованість виникла на підставі судового рішення про стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних є необґрунтованим, оскільки вказані санкції є особливою мірою відповідальності.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України суд при виборі і застосуванні норми права враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На час нового розгляду вже існували наведені пізніші правові висновки, які конкретизують склад бази нарахувань за статтею 625 ЦК України.

Судовими рішеннями у справах № 754/15314/19, № 754/10827/20, № 754/2447/22 та № 754/2449/22, 754/7074/23 на користь позивача присуджено саме три проценти річних за попередні періоди прострочення. Основна сума позики цими рішеннями не стягувалася, а предметом відповідних спорів були вже нараховані наслідки прострочення.

Тому нове нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на вже присуджені три проценти річних та інфляційні втрати означало б перетворення міри відповідальності на самостійне основне зобов`язання та повторне нарахування відповідальності на відповідальність. Частина друга статті 625 ЦК України такого наслідку не передбачає.

Посилання скаржника на обов`язковість судового рішення не спростовує цього висновку. Рішення у шести названих справах залишаються обов`язковими й підлягають виконанню в присуджених сумах, однак обов`язковість виконання не змінює матеріально-правової природи складових присудження і не створює нової бази, не передбаченої статтею 625 ЦК України.

У цій справі позивач просить стягнути:

5 404,78 грн трьох процентів річних та 18 493,55 грн інфляційних втрат на суму, присуджену у справі № 754/15314/19;

7 549,72 грн трьох процентів річних та 22 284,08 грн інфляційних втрат на суму, присуджену у справі № 754/10827/20;

8 018,72 грн трьох процентів річних та 25 794,69 грн інфляційних втрат на суму, присуджену у справі № 754/2447/22;

12 965,50 грн трьох процентів річних та 38 544,62 грн інфляційних втрат на суму, присуджену у справі № 754/2449/22.

Оскільки базою цих вимог є раніше присуджені три проценти річних, які зберігають компенсаційну, додаткову до основного зобов`язання природу, повторне нарахування на них нових процентів річних та інфляційних втрат не узгоджується зі змістом частини другої статті 625 ЦК України та висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 05 лютого 2026 року у справі 922/4754/24.

Таким чином, невиконання цих судових рішень є безумовним порушенням які здійснюються відповідачем, проте їх невиконання не є підставою для безперервної капіталізації штрафних санкцій передбаченими статтею 625 ЦК України.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог, пов`язаних зі справами № 754/15314/19, № 754/10827/20, № 754/2447/22 та № 754/2449/22. Доводи апеляційної скарги не спростовують правової природи сум, присуджених у цих справах, а тому підстав для задоволення вказаних вимог відсутні.

Разом з тим, у справі № 754/8484/21 присуджено 113 938,29 грн трьох процентів річних, 269 443,78 грн інфляційних втрат, а додатковим рішенням 18 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний суд у постанові від 05 лютого 2026 року у справі № 922/4754/24 зазначено, що нарахування 3 відсотків річних та інфляційних втрат на інші види стягнення окрім передбачених статтею 625 ЦК України можливе, а тому у вказаній справі є можливим стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на витрати понесені на правничу допомогу.

Проте, під час звернення до суду позивачем були надані розрахунки сформовані щодо сум які зазначені у виконавчих провадженнях, присуджених відповідними рішеннями, без належного розмежування раніше присуджених процентів річних, інфляційної складової та судових витрат (зокрема витрат на правничу допомогу).

Унаслідок цього до бази нарахування включено складові, на які нові проценти річних або інфляційні втрати не можуть нараховуватися, а частина, яка теоретично могла б бути предметом окремого розрахунку, самостійно не визначена.

Позивач не заявив окремої вимоги та не навів окремого перевіюваного розрахунку трьох процентів річних чи інфляційних втрат виключно на суму витрат на професійну правничу допомогу у справі № 754/8484/21.

За принципом диспозитивності суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Суд не може замість позивача змінювати базу нарахування, формувати нову матеріально-правову вимогу та створювати інший розрахунок, який не був покладений в основу позову.

Тому вимоги, пов`язані зі справами № 754/8484/21, у заявленому вигляді не можуть бути задоволені. Відмова у цих вимогах ґрунтується не на незастосовності статті 625 ЦК України взагалі, а на неналежному визначенні та нерозмежовані бази нового нарахування.

Щодо вимог, пов`язаних зі справою № 754/16771/17, суд першої інстанції детально дослідив документи виконавчих проваджень та встановив, що за виконавчими листами підлягали стягненню 1 533 720 грн основного боргу та 91 140,76 грн трьох процентів річних, а з урахуванням основної винагороди і витрат приватного виконавця загальна сума становила 1 789 109,74 грн.

Із відповідачів фактично стягнуто 1 354 553,79 грн за рахунок реалізації квартири, по 149 150 грн за рахунок реалізації двох машиномісць, 190 000 грн за рахунок реалізації автомобіля та 34 227,49 грн із банківського рахунку. Загальна сума стягнутих коштів становила 1 877 081,28 грн.

Зазначені обставини підтверджують погашення суми, яка підлягала стягненню за виконавчими документами у справі № 754/16771/17, до дати 21 вересня 2022 року, з якої позивач розпочав нове нарахування. Апелянт не надав доказів існування після цієї дати непогашеного залишку основної заборгованості.

Оскільки протягом заявленого періоду прострочена сума за справою № 754/16771/17 була відсутня, немає правової та фактичної бази для стягнення 25 921,87 грн трьох процентів річних та 83 385,70 грн інфляційних втрат. Відмова у цій частині позову є правильною з підстав припинення зобов`язання належним виконанням відповідно до статті 599 ЦК України.

Щодо справи № 754/16773/17 установлено, що постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року стягнуто 2 053 805,63 грн основного боргу, а постановою державного виконавця від 29 жовтня 2024 року зафіксовано залишок нестягнутої суми у розмірі 2 035 029,93 грн. Отже, у цій частині існує невиконане основне грошове зобов`язання, до якого в принципі застосовуються наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Саме тому пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не може бути підставою для відмови у вимогах за справою № 754/16773/17. Такий висновок прямо випливає з постанови Верховного Суду від 05 листопада 2025 року в цій справі та є обов`язковим для судів під час нового розгляду.

Разом із тим наявність права на застосування статті 625 ЦК України не є тотожною доведеності заявленого розміру вимог. Позивач просить стягнути 126 254,56 грн трьох процентів річних та 425 088,84 грн інфляційних втрат за період із 01 серпня 2023 року по 15 січня 2026 року, тоді як подані документи виконавчого провадження фіксують залишок заборгованості на окрему дату 29 жовтня 2024 року.

Для перевірки розрахунку за весь заявлений період необхідні відомості про фактичний залишок основного боргу на початок періоду, усі часткові платежі та дати їх зарахування, а також залишок боргу після кожного такого платежу. Наявна у справі постанова державного виконавця не містить повної хронології руху заборгованості за період із 01 серпня 2023 року по 15 січня 2026 року.

Заявлений позивачем розмір трьох процентів річних не узгоджується ні з нарахуванням на первісно присуджену суму 2 053 805,63 грн, як незмінну базу протягом усього періоду, ні з нарахуванням на зафіксований виконавцем залишок 2 035 029,93 грн - як незмінну базу. Водночас ОСОБА_2 навів інший розрахунок -152 964,42 грн. Існування різних розрахунків підтверджує необхідність перевірки саме того розміру, який заявлений позивачем, а не визначення судом іншої суми на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову; якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не вправі покласти в основу рішення лише заяву про визнання позову без перевірки фактичних і правових підстав вимоги. У цій справі відповідач не визнав заявлений позивачем розрахунок, а навів іншу суму, обчислену за власною методикою. Таке процесуальне волевиявлення не усуває обов`язку позивача довести склад і правильність саме заявлених ним 126 254,56 грн трьох процентів річних та 425 088,84 грн інфляційних втрат.

Колегія суддів також враховує доводи апелянта про обов`язковість виконання судових рішень. Ці доводи є правильними, однак не спростовують висновку про необхідність доведення бази, періоду та розміру кожної нової вимоги. Відмова у задоволенні даних позовних вимог не припиняє обов`язку відповідачів виконати попередні судові рішення і не звільняє їх від установленої законом відповідальності за невиконання судового рішення.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, дослідив стан виконання судових рішень та дійшов обґрунтованого кінцевого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у заявленому розмірі.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до іншого тлумачення доказів та правової природи присуджених сум, але не спростовують висновків колегії суддів щодо недопустимості повторного нарахування на раніше присуджені проценти річних, виконання зобов`язання у справі № 754/16771/17 та недоведеності заявленого розміру вимог за справою № 754/16773/17.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Грушки Володимира Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 17 серпня 2026 року

Головуючий: Судді: