Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №370/2339/23 — Київський апеляційний суд

справа № 370/2339/23

провадження №22-ц/824/233/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вироком Макарівського районного суду м. Києва від 21.01.2022 у справі № 370/2532/21 ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 17000,00 грн. у зв`язку із умисним пошкодженням транспортного засобу HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 , що належить на праві власності позивачу на загальну суму 205 106,71 грн.

Вказував, що він є потерпілим від дій ОСОБА_2 та станом на день звернення до суду із позовом спричинена відповідачем шкода позивачу відшкодована не була.

Розмір спричиненої шкоди підтверджується висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 565/10-21 та дорівнює 205106,71 грн.

Також позивачем були понесені витрати на оплату послуг евакуатора у розмірі 843,08 грн.

На підставі викладеного, просив суд стягнути в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на його користь з відповідача грошові кошти у розмірі 205 106, 71 грн та 843, 08 грн грошові кошти за послуги евакуатора.

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Свої доводи обґрунтовував тим, що договір фінансового лізингу № 9830-AR-UB2-FL від 27.05.2021 року є діючим я станом на момент завдання шкоди , так і на момент подачі апеляційної скарги.

Вказував, що за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках, прямо передбачених законом та за домовленістю сторін. Ні ЦК України, ні ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачено обов`язку нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу. При цьому у спірному договорі також відсутні положення щодо домовленості сторін нотаріально посвідчувати договір фінансового лізингу.

Вказував, що він є потерпілим від дій ОСОБА_2 та станом на день звернення до суду із позовом спричинена відповідачем шкода позивачу відшкодована не була, тому він змушений розпочати процедуру примусового стягнення завданої шкоди.

Розмір завданої шкоди підтверджується висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 565/10-21 та дорівнює 205106,71 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного:

У ході розгляду справи судом було встановлено, що вироком Макарівського районного суду Київської області від 21.01.2022 у справі № 370/2532/21, який був змінений ухвалою Київського апеляційного суду від 18.10.2022 року, обвинуваченого ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1ст. 296 КК України, та призначено покарання у виді штрафу на користь Держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 17000,00 грн.

Дані обставини підтверджуються інформацією із ЄДРСР.

Відповідно до вироку Макарівського районного суду Київської області від 21.01.2022 у справі № 370/2532/21, досудовим розслідуванням було встановлено, що 10.10.2021 року приблизно о 23.00 год обвинувачений ОСОБА_2 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, спільно зі своєю співмешканкою ОСОБА_3 в салоні автомобіля служби таксі «Uber» марки HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 , який належить потерпілому ОСОБА_1 , за кермом якого перебував водій ОСОБА_4 , рухався у вказаному автомобілі в напрямку села Голосків Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Того ж дня, 10.10.2021 року приблизно о 23.00 год, під час руху по автодорозі Київ-Чоп в селі Копилів Бучанського району Київської області, між ОСОБА_2 та водієм ОСОБА_4 виник словесний конфлікт, під час якого водій ОСОБА_4 зупинив автомобіль на узбіччі даної дороги на вул. Копилівська, 1-а в с. Копилів Бучанського району Київської області, по руху в напрямку міста Житомир, неподалік від зупинки громадського транспорту, після чого повернув ОСОБА_2 грошові кошти, сплачені останнім за проїзд, відмовившись продовжувати рух та вийшов із салону автомобіля. Вслід за ним із салону автомобіля вийшов ОСОБА_2 , який продовжуючи конфлікт, завідомо знаючи, що знаходиться в громадському місці, а саме на автодорозі із великою кількістю проїжджаючих транспортних засобів, ігноруючи існуючі в суспільстві загальноприйняті норми та правила поведінки, моралі та добропристойності, усвідомлюючи суспільну небезпеку та протиправність своїх дій, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з прямим умислом, з особливою зухвалістю, з метою провчити ОСОБА_4 , усвідомлюючи перебування в громадському місці у присутності сторонніх осіб, діючи під малозначним приводом, нічого не пояснюючи, металевим прутом, який знайшов на землі на узбіччі автодороги, наніс удари по кузову автомобіля марки HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 , а також по вітровому задньому та бічному склу даного автомобіля, пошкодивши його.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, обставини пошкодження 10.10.2021 року ОСОБА_2 автомобіля марки HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 є встановленими та не потребують доказуванню під час розгляду даної справи.

Згідно із висновком щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 565/10-21 від 23.10.2021 року, вартість матеріального збитку (з урахуванням зносу) завданого власнику транспортного засобу HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 становить 205 106,71 грн.

27 травня 2021 року між ОСОБА_1 (лізингоодержувач) та ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу № 9830-AR-UB2-FL (який не був посвідчений нотаріально), за умовами якого ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ» зобов`язалось набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (транспортний засіб HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 ), а лізингоодержувач зобов`язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно договору.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, транспортний засіб HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 на праві власності зареєстрований за ТОВ «ОТП ЛІЗИНГ», дата реєстрації 02.07.2021 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми ЦК України, які регулюють відносини з приводу купівлі-продажу, тому відповідно до статті 203 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. за договором фінансового лізингу від 27.05.2021 позивач не набув права власності на майно, а тому останній не є його власником. Та обставина, що позивач не є власником транспортного засобу HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 вказує на те, що останньому і не може бути завдана майнова шкода шляхом пошкодження даного транспортного засобу, а тому позовні вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу, є необґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції .

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 628, 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу;

Статтею 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. 4. За бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно із статтею15 Закону України «Про фінансовий лізинг» (у редакції, чинній на момент укладення договору) договір фінансового лізингу укладається в письмовій формі.

Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін.

Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору.

Як убачається з матеріалів справи, договір фінансового лізингу № 9830-AR-UB2-FL, укладений між ТОВ «ОТП Лізинг» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 27 травня 2021 року, укладений у простій письмовій формі.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що перед укладенням та на момент укладення договору фінансового лізингу № 9830-AR-UB2-FL від 27 травня 2021 року ОСОБА_1 вимагав нотаріального посвідчення цього договору.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що договір фінансового лізингу№ 9830-AR-UB2-FL від 27 травня 2021 року є нікчемним в силу того, що він не був нотаріально посвідченим, та безпідставно відмовив в задоволенні позову.

Щодо стягнення майнової шкоди колегія суддів зазначає таке:

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки її частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, презумпція вини завдавача шкоди, закріплена у положеннях ЦК України, передбачає, що особа, яка завдала шкоди, вважається винною у її спричиненні, якщо не доведе протилежного, а саме - відсутності власної вини. Отже, у межах розгляду спору позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача, тоді як саме на відповідача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази того, що заподіяна шкода виникла не з його вини.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди (Постанова ВС від 27.12.2019 року у справі № 686/11256/16-ц; Постанова ВС від 22.07.2019 року у с праві № 236/780/16-ц).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір спричиненої шкоди підлягає доказуванню в ході розгляду справи.

Матеріали справи містять висновок щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 565/10-21 від 23.10.2021 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку (з урахуванням зносу) завданого власнику транспортного засобу HYUNDAI ACCENT д.н.з. НОМЕР_1 становить 205 106,71 грн.

Вказаний висновок з точки зору апеляційного суду є належним та допустимим доказом, тому вимога про стягнення майнової шкоди з відповідач на користь позивача у розмірі 205 106 ,71 грн підлягає до задоволення.

Крім того, стягненню з відповідача підлягають також витрати за послуги евакуатора у розмірі 843, 08 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням процесуальних норм, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, однак ухвалення нового - про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2096, 57 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3144, 86 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 квітня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_2 ( адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: невідомий) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) майнову шкоду у розмірі 205 107 (двісті п`ять тисяч сто шість ) грн 71 коп, витрати за послуги евакуатора у розмірі 843 (вісімсот сорок три ) грн 08 коп та судовий збір у розмірі 5 241 (п`ять тисяч двісті сорок одну) грн 43 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.О. Журба

Судді: Т.О. Писана

К.П. Приходько