Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №761/9762/25 — Київський апеляційний суд

справа №761/9762/25

провадження № 22-ц/824/3430/2025

головуючий у суді І інстанції Фролова І.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва із заявою, відповідно до якої просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 24.12.2024, орган, що видав 8018 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , паспорт громадянина України № НОМЕР_5 , виданий 02.02.2024, орган, що видав 8018 у період з листопада 2017 року по 16.10.2024 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство Оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю - задоволено у повному обсязі. Встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю .

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Міністерства оборони України - ОСОБА_9 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначав, що з матеріалів справи убачається, що встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне заявниці для отримання одноразової грошової допомоги.

Апелянт вважає, що із матеріалів справи вбачається спір про право, а саме право на отримання ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168, яке Міноборони не визнає, а тому на думку апелянта заяву ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду.

Вказує, що визнання права на отримання одноразової грошової допомоги, відноситься до повноважень Міністерства оборони України. Рішення суду в даній справі фактично вирішуватиме питання про права та обов`язки Міністерства оборони України щодо виплати одноразової грошової допомоги, що в свою чергу свідчить про наявність предмету спору, а саме страхових виплат і права на ці виплати.

Щодо встановлення факту спільного проживання представник апелянта вказує на те, що доказів, які б у сукупності підтверджували існування необхідних обставин для встановлення юридичного факту заявниця не долучила до своєї заяви.

Крім того, також не погоджуючись із указаним рішенням суду представник Військової частини НОМЕР_1 - Герус Юрій Миколайович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду оскільки існує спір про право (отримання матеріальної допомоги, щодо якої заінтересоване Міністерство оборони України та заперечує проти встановлення факту).

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання 11 серпня 2026 року учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, про причини неявки не повідомили.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 30.10.2024 та копією лікарського свідоцтва про смерть від 25.10.2024 №4666/м2066с та довідкою про причину смерті від 25.10.2024 №4666/м2066с.

Після його смерті ОСОБА_1 бажає реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги, та інших пільг та гарантій, що передбачені Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №? 168 у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з листопада 2007 року по грудень 2022 року в кімнаті в гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а з грудня 2022 року і по день загибелі ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 у квартирі АДРЕСА_2 .

Весь цей час вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, спільний бюджет і спільні витрати, разом їздили в приватний будинок Заявника, що знаходиться у селі Сапіжанка Вінницької області, займались будівництвом та вели господарство.

Обставини того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали спільний побут, спільний бюджет і спільні витрати підтверджуються спільними сімейними фотокартками з відпочинку, свят, сімейних зустрічей, скріншотами особистого листування в застосунку Viber.

Також, ОСОБА_2 повідомляв Заявника про те, що в особовій справі військовослужбовця ОСОБА_1 вказана як дружина, у зв?язку з чим, саме Заявнику надійшло сповіщення про загибель її цивільного чоловіка ОСОБА_2

Крім того, факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується свідченнями друзів і знайомих, а також довідкою органу місцевого самоврядування. Зокрема, згідно довідки Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 28.11.2024 N? 283 Заявник проживала з ОСОБА_3 з 2017 року і до дня загибелі, вели спільне домашнє господарство.

Згідно показань ОСОБА_4 на свій день народження вона вирішила запросити ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , щоб їх познайомити. З того моменту вони почали спілкуватися, згодом почали жити разом, їздили до ОСОБА_5 в село, ремонтували хату, займались господарством. Жили сім`єю до моменту мобілізації ОСОБА_6 .

Відповідно до показань ОСОБА_7 , вона працює в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 з 2015 року, займала посаду адміністратора, наразі начальник. Зазначає, що ОСОБА_5 з ОСОБА_6 заселились до гуртожитку в листопаді 2017 та проживали подобово в кімнаті 911. З 01.08.2020 з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладений договір на проживання. Проживали до грудня 2022. Родина порядна, привітна, спілкувались з сусідами, з усіма підтримували доброзичливі стосунки. Навіть після переїзду продовжили спілкування, оскільки їхня родина переїхала в сусідній будинок і вони часто бачилися в спільному дворі. Жили разом до мобілізації.

Відповідно до показань ОСОБА_8 з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 познайомилась вона у 2017 році, оскільки проживали в одному дворі і часто зустрічались, коли гуляла зі своїми собаками. У грудні 2022 вони звернулись до неї допомогти їм знайти квартиру в її будинку. Знаючи, що сусід здає в оренду квартиру, вона рекомендувала їх своєму сусідові. Заселившись в квартиру, вони зробили косметичний ремонт, встановили бойлер, змінили розетки та вимикачі. Вони були дружньою й хазяйновитою родиною Оскільки ОСОБА_6 був сиротою, то їхня родина спілкувалась із родичами ОСОБА_5 . Постійно їздили до ОСОБА_5 в село, ремонтували хату, вирощували городину. Жили тихим, мирним, спокійним життям. Будували плани на майбутнє. Планували зареєструвати шлюб, носили весільні каблучки.

ОСОБА_2 був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 13.06.2024, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2024 № 2/2110.

У жовтні 2024 року заявник отримала сповіщення сім`ї № 586 від 24.10.2024 вих. №04/12446 проте, що її цивільний чоловік, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_5 під час виконання обов`язків військової служби поблизу с.Калинове, Краматорського району Донецької області. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (захистом Батьківщини).

Згідно лікарського свідоцтва про смерть від 25.10.2024 № 4666м/2066с та довідки про причину смерті 25.10.2024 № 4666м/2066 ОСОБА_2 отримав вибухову травму внаслідок бойових дій.

Отримавши тіло загиблого ОСОБА_2 , Заявник 28.10.2024 року поховала свого цивільного чоловіка на Сапіжанському кладовищі в с. Сапіжанка Джуринської громади, що підтверджується довідкою Джуринської сільської ради Сапіжанського старостинського округу від 29.10:2024 № 257.

Також, Заявником отримано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_7 від 30.10.2024 та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання від 30.10.2024 № 00047719918.

З матеріалів справи вбачається, що факт проживання однією сім`єю між заявником та ОСОБА_2 підтверджується: спільними фотографіями, показаннями свідків та особистим листуванням.

Враховуючи, що заявник не має іншої можливості, аніж в судовому порядку встановити факт, що має юридичне значення, за викладених обставин, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи заяву ОСОБА_1 , правильно виходив із того, що заявницею доведено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , а встановлення такого факту має для неї юридичне значення, оскільки пов`язане з реалізацією прав, передбачених законодавством для членів сім`ї загиблого військовослужбовця.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною першою статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Колегія суддів враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21, відповідно до якого юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Зокрема, згідно з пунктом 5 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Отже, саме по собі зазначення заявницею мети встановлення юридичного факту - подальшого звернення до уповноважених органів для реалізації права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця - не свідчить про наявність спору про право та не позбавляє її права на звернення до суду в порядку окремого провадження.

При цьому між фізичною особою та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21).

Тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг про те, що між заявницею та Міністерством оборони України існує спір про право, який унеможливлює розгляд заяви в порядку окремого провадження.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не заявляла вимог про визнання за нею права на отримання одноразової грошової допомоги, не просила зобов`язати Міністерство оборони України призначити або виплатити їй таку допомогу, а звернулася виключно із заявою про встановлення юридичного факту - проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 .

Таким чином, предметом розгляду суду першої інстанції був не спір щодо наявності чи відсутності права заявниці на отримання конкретної соціальної виплати, а питання щодо наявності юридичного факту, від якого залежить можливість подальшої реалізації такого права.

Отже, рішення суду першої інстанції про встановлення факту проживання однією сім`єю не вирішує питання про розмір, порядок, підстави чи безпосередню виплату одноразової грошової допомоги, а тому доводи апелянтів про те, що таким рішенням суд фактично вирішив питання про права та обов`язки Міністерства оборони України, є безпідставними.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

При цьому, існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним, що підтверджується усталеною судовою практикою (постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц (провадження № 61-872св21), від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі №759/12740/21 (провадження № 61-126св22)).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що існує інша особа, яка претендує на статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця саме у зв`язку із встановленням факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , або яка оспорює відповідний факт та заявлене ОСОБА_1 право на його встановлення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив предмет розгляду та обґрунтовано розглянув заяву ОСОБА_1 в порядку окремого провадження.

Доводи апеляційних скарг щодо недоведеності факту проживання заявниці з ОСОБА_2 однією сім`єю також не можуть бути прийняті колегією суддів.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Частиною четвертою статті 3 СК України передбачено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Чинним законодавством не передбачено переліку доказів, які визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, а відтак вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тривалий час проживали разом без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут, спільний бюджет та здійснювали спільні витрати.

Зокрема, факт їх спільного проживання підтверджується відомостями щодо проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , де вони проживали з листопада 2017 року до грудня 2022 року, а також подальшим проживанням у квартирі АДРЕСА_2 до дня смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Вказані обставини підтверджуються, зокрема, довідкою Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 28 листопада 2024 року № 283, показаннями свідка ОСОБА_7 , яка працювала адміністратором гуртожитку та безпосередньо спостерігала за спільним проживанням заявниці та ОСОБА_2 , а також показаннями ОСОБА_8 , яка підтвердила їх спільне проживання, облаштування ними квартири, спільне ведення господарства, поїздки до села та спільне виконання господарських і ремонтних робіт.

Факт існування між заявницею та ОСОБА_2 саме сімейних, а не випадкових чи тимчасових відносин підтверджується також показаннями ОСОБА_4 , відповідно до яких після знайомства заявниці та ОСОБА_2 вони почали проживати разом, спільно їздили до села, займалися ремонтом будинку та господарством і проживали як сім`я до моменту мобілізації ОСОБА_2 .

Крім того, матеріали справи містять спільні сімейні фотокартки, фотоматеріали з відпочинку, свят та сімейних зустрічей, а також скріншоти особистого листування сторін у застосунку Viber, які суд першої інстанції обґрунтовано оцінив у сукупності з іншими доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з частиною п`ятою статті 100 ЦПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Під час розгляду справи судом першої інстанції від учасників справи клопотань про витребування оригіналів електронних доказів у порядку, передбаченому статтею 100 ЦПК України, не заявлялося та сумнівів щодо відповідності наданих копій не заявлено. Відтак відсутні підстави для відхилення такого доказу.

Додатковим підтвердженням характеру спірних відносин є обставини, пов`язані з проходженням ОСОБА_2 військової служби. З матеріалів справи вбачається, що він був призваний на військову службу під час мобілізації та проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Після його загибелі заявниці було направлено сповіщення сім`ї про загибель ОСОБА_2 , у якому вона зазначена як його цивільна дружина.

Також матеріалами справи підтверджено, що саме ОСОБА_1 займалася похованням ОСОБА_2 та поховала його на Сапіжанському кладовищі в с. Сапіжанка Джуринської громади, що додатково узгоджується з установленими судом обставинами фактичних сімейних відносин між ними.

Оцінюючи наведені докази, колегія суддів виходить із того, що жоден із них не може оцінюватися окремо від інших. Їх сукупність, взаємний зв`язок та узгодженість свідчать про тривале спільне проживання заявниці та ОСОБА_2 , ведення ними спільного побуту та господарства, наявність спільних витрат, взаємної допомоги та інших ознак, притаманних сімейним відносинам.

При цьому доводи апеляційних скарг про те, що заявницею не надано достатніх доказів проживання однією сім`єю, мають загальний характер та фактично зводяться до незгоди апелянтів з оцінкою доказів судом першої інстанції.

Водночас Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_1 , заперечуючи проти встановлення юридичного факту, не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, наявності спільного побуту, бюджету та взаємних сімейних прав і обов`язків.

Саме лише заперечення заінтересованої особи щодо достовірності наведених заявницею обставин без надання доказів на їх спростування не може бути достатньою підставою для відхилення сукупності доказів, досліджених судом.

За правилами частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 724/4104/24, стандарт доказування передбачає необхідність встановлення обставини таким чином, щоб відповідний висновок з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

У цій справі сукупність доказів, наданих заявницею, є достатньою для висновку про існування між нею та ОСОБА_2 фактичних сімейних відносин у заявлений період. При цьому апелянти не навели переконливих доводів на підтвердження протилежного та не спростували встановлених судом першої інстанції обставин власними доказами.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив як місце спільного проживання заявниці та ОСОБА_2 , так і тривалість такого проживання, а також обставини спільного ведення господарства, спільного побуту, відпочинку, ремонту житла та ведення господарства у сільській місцевості. Вказані обставини підтверджуються не одним доказом, а їх сукупністю.

При цьому сам факт відсутності зареєстрованого шлюбу між сторонами не є перешкодою для встановлення факту проживання однією сім`єю, оскільки відповідно до частини четвертої статті 3 СК України сім`я може створюватися також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Колегія суддів вважає, що встановлені у справі обставини відповідають визначеним законом та сформульованим Верховним Судом критеріям сім`ї: заявниця та ОСОБА_2 спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, спільно вели господарство, мали спільні витрати та бюджет, надавали один одному взаємну допомогу, підтримували сімейні зв`язки та фактично позиціонували себе як сім`я.

Посилання апелянтів на те, що встановлення зазначеного факту необхідне заявниці для отримання одноразової грошової допомоги, не спростовує юридичного значення такого факту та не є підставою для відмови у його встановленні.

Навпаки, сама мета звернення до суду підтверджує юридичне значення факту, оскільки від належності заявниці до членів сім`ї загиблого військовослужбовця залежить можливість реалізації нею прав, передбачених законодавством у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Верховний Суд у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 724/4104/24 також розглядав питання встановлення факту сімейних відносин, необхідного для реалізації права на одноразову грошову допомогу у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, та підтвердив необхідність оцінки доказів спільного проживання, спільного побуту та взаємних прав і обов`язків у їх сукупності.

Отже, доводи апеляційних скарг про наявність спору про право та про недоведеність факту проживання однією сім`єю не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку в їх сукупності, правильно встановив характер правовідносин між заявницею та ОСОБА_2 та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту їх проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Підстав для висновку про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, або неправильно оцінив докази, колегія суддів не встановила.

Таким чином, рішення Шевченківського районного суду м. Києва є законним та обґрунтованим, ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для його скасування.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни, передбачених статтею 376 ЦПК України, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба