Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №320/53254/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/53254/24 Головуючий у 1 інстанції: Парненко В.С.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просила:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022) щодо невиплаті у повному обсязі ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв??язку з загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини її чоловіка ОСОБА_2 відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168;

- зобов`язати Міністерство оборони України, як головного розпорядника бюджетних коштів внести зміни до протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлених витягом з протоколу від 21.06.2024 №138/168, а саме замінити пункт 52 наступним текстом: «Матері, дружині, сину та дочці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 у період дії воєнного стану старшого сержанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що підтверджено свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 від 12.05.2023 та листом Кадрового центру Збройних Сил України від 06.05.2024 №321/КЦ/4590 в сумі 15 000 000 грн. 00 коп. у рівних частках кожному».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Міністерства оборони України щодо невиплати у повному обсязі одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю в період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини ОСОБА_2 . Зобов`язано Міністерство оборони України, як головного розпорядника бюджетних коштів, прийняти рішення про виплату матері, дружині, сину та дочці загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 у період дії воєнного стану старшого сержанта ОСОБА_2 залишку одноразової грошової допомоги, що залишилась нерозподіленою, а саме у розмірі 1/5 частини від 15 000 000 грн. у сумі 3 000 000 грн., у рівних частинах кожному.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство оборони України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що за результатами розгляду поданих документів, з урахуванням усіх осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, Комісією Міністерства оборони України прийнято рішення про призначення матері, дружині, сину та дочці загиблого 4/5 частини від 15 000 000 грн у сумі 12 000 000 грн у рівних частках кожному. Водночас, апелянт наголошує, що за ОСОБА_3 , 1998 року народження, яка могла перебувати на утриманні загиблого та відповідно може мати право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, зарезервовано 1/5 частину нерозподіленої допомоги, при цьому відсутність у неї права на її отримання позивачем не доведено, а судом першої інстанції цій обставині належної оцінки не надано. Крім того, апелянт зазначає, що у разі, якщо ОСОБА_3 до 03 травня 2026 року не звернеться із заявою та належними матеріалами для отримання допомоги, нерозподілена сума у розмірі 3 000 000 грн буде розподілена пропорційно між іншими особами, які мають право на її отримання. Також, апелянт стверджує, що, застосовуючи положення Порядку №45, Міністерство оборони України діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством. Крім того, апелянт зазначає, що суд не може підміняти державний орган та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з чим ,зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про виплату нерозподіленої 1/5 частини допомоги виходить за межі повноважень адміністративного суду.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її чоловіка ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть НОМЕР_1 від 12.05.2023).

Заява ОСОБА_1 разом з висновком щодо можливості призначення була направлена до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.

21 червня 2024 року рішеннями комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлених витягом з протоколу від 21.06.2024 №138/168 призначено одноразову грошову допомогу дружині, дітям та матері загиблого в розмірі 4/5 частини 15 000 000 грн. в сумі 12 000 000 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до пункту 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів є гарантованою державою виплатою, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

За змістом пункту 1 статті 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на день загибелі військовослужбовця), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні. Непрацездатними членами сім`ї, зокрема, вважаються діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі та стажисти мають право на пенсію у разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Згідно зі статтею 31 Закону №2262-XII, члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що сім`ям загиблих осіб виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених статтею 16-1 Закону №2011-XII.

Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року №45, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №176/39232, затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку №45, сім`ям загиблих військовослужбовців виплачується одноразова грошова допомога, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених статтею 16-1 Закону №2011-XII.

Згідно з пунктом 1.4 Порядку №45, право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

За приписами пункту 1.7 Порядку №45, одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.

Пунктом 1 розділу II Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 26 жовтня 2016 року №564, визначено, що основними завданнями Комісії є, зокрема, вивчення документів та прийняття рішень про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Відповідно до пункту 3 розділу II цього Положення Комісія має право подавати запити на отримання інформації до державних органів стосовно виплати або невиплати одноразової грошової допомоги та з питань, які впливають на призначення такої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану загинув старший сержант ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 , як дружина загиблого військовослужбовця, звернулася із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168. Заява разом із висновком щодо можливості призначення одноразової грошової допомоги була направлена до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.

За результатами розгляду поданих документів Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, рішенням, оформленим протоколом від 21 червня 2024 року №138/168, призначено одноразову грошову допомогу матері, дружині, сину 2009 року народження та дочці 2012 року народження загиблого у розмірі 4/5 частини від 15 000 000 грн, що становить 12 000 000 грн, у рівних частках кожному.

Водночас, 1/5 частину одноразової грошової допомоги у розмірі 3 000 000 грн залишено нерозподіленою, у зв`язку з тим, що дочка загиблого ОСОБА_3 , 1998 року народження, яка, за позицією Міністерства оборони України, могла перебувати на утриманні загиблого та відповідно може мати право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, із заявою про її призначення або із нотаріально засвідченою заявою про відмову від її отримання не зверталася.

Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність дій Міністерства оборони України під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в частині визначення кола осіб, які мають право на її отримання, та, як наслідок, правомірність залишення нерозподіленою 1/5 частини такої допомоги у розмірі 3 000 000 грн.

Вирішуючи питання щодо кола осіб, які мали право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 , колегія суддів виходить з того, що таке право підлягає визначенню відповідно до законодавства, чинного станом на день загибелі військовослужбовця - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також прямо передбачено пунктом 1.4 Порядку №45.

Так, відповідно до статті 16-1 Закону №2011-XII у редакції, чинній на день загибелі ОСОБА_2 , право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мали батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, а також утриманці загиблого (померлого).

При цьому, утриманцями для цілей застосування наведеної норми вважалися члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Отже, досягнення ОСОБА_3 , 1998 року народження, повноліття станом на день загибелі ОСОБА_2 виключало можливість віднесення її до кола отримувачів одноразової грошової допомоги саме як дитини, яка не досягла повноліття, однак саме по собі не виключало можливості набуття нею права на таку допомогу як утриманцем загиблого.

Таким чином, для вирішення питання щодо наявності у ОСОБА_3 права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначальним є встановлення того, чи належала вона станом на 03 травня 2023 року до утриманців ОСОБА_2 у розумінні статті 16-1 Закону №2011-XII у взаємозв`язку з положеннями Закону №2262-XII.

Щодо віднесення ОСОБА_3 до утриманців загиблого, колегія суддів враховує, що стаття 16-1 Закону №2011-XII пов`язувала наявність такого статусу з правом члена сім`ї на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII.

Так, відповідно до статті 30 Закону №2262-XII, право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, які перебували на їх утриманні, крім випадків, коли відповідно до цієї статті право на таку пенсію виникає незалежно від перебування на утриманні. До непрацездатних членів сім`ї, зокрема, належать діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, а вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі та стажисти, які навчаються за денною формою навчання, мають право на пенсію у разі втрати годувальника до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.

За змістом статті 31 Закону №2262-XII, члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Отже, для встановлення належності повнолітньої дочки загиблого до утриманців у розумінні статті 16-1 Закону №2011-XII недостатньо самого факту родинних відносин із загиблим або досягнення нею повноліття. Вирішенню підлягає питання щодо наявності у такої особи станом на день загибелі військовослужбовця передбачених Законом №2262-XII підстав для набуття права на пенсію у разі втрати годувальника, у тому числі щодо її непрацездатності та, у випадках, визначених законом, перебування на утриманні загиблого.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_3 , 1998 року народження, станом на день загибелі ОСОБА_2 була повнолітньою, а тому, з огляду на положення статті 16-1 Закону №2011-XII, не належала до осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

На підставі такого висновку суд першої інстанції визнав протиправними дії Міністерства оборони України щодо невиплати одноразової грошової допомоги у повному обсязі та зобов`язав відповідача прийняти рішення про виплату матері, дружині, сину та дочці загиблого нерозподіленої 1/5 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 3 000 000 грн у рівних частинах кожному.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки, досягнення ОСОБА_3 повноліття виключало можливість набуття нею права на одноразову грошову допомогу саме як дитиною, яка не досягла повноліття, однак, саме по собі не виключало можливості набуття такого права як утриманцем загиблого.

Відтак, для правильного вирішення питання щодо наявності або відсутності у ОСОБА_3 права на отримання одноразової грошової допомоги необхідним було встановлення того, чи належала вона станом на 03 травня 2023 року до утриманців ОСОБА_2 у розумінні статті 16-1 Закону №2011-XII та чи мала, у зв`язку з цим, право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону №2262-XII.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність у ОСОБА_3 права на одноразову грошову допомогу виключно з огляду на досягнення нею повноліття є передчасним та зробленим без з`ясування обставин, необхідних для визначення належності цієї особи до кола отримувачів такої допомоги.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, Міністерством оборони України під час розгляду питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги не було встановлено, чи належала ОСОБА_3 , 1998 року народження, станом на день загибелі ОСОБА_2 до утриманців загиблого, у розумінні статті 16-1 Закону №2011-XII.

Так, обґрунтовуючи правомірність залишення нерозподіленою 1/5 частини одноразової грошової допомоги, відповідач зазначає, що ОСОБА_3 «могла перебувати на утриманні» загиблого, у розумінні Закону №2262-XII, та відповідно «може мати право» на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, при цьому підтверджуючих документів щодо наявності у неї відповідного статусу не надано. Саме з наведених підстав за ОСОБА_3 було зарезервовано 1/5 частину нерозподіленої одноразової грошової допомоги.

Наведене свідчить, що при визначенні кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, Міністерство оборони України фактично виходило з припущення щодо можливого перебування ОСОБА_3 на утриманні загиблого, не встановивши наявності передбачених законодавством обставин, з якими пов`язується набуття особою статусу утриманця та, відповідно, права на отримання одноразової грошової допомоги.

При цьому, Комісія Міністерства оборони України наділена повноваженнями щодо вивчення документів та прийняття рішень про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а також має право подавати запити до державних органів з питань, які впливають на її призначення.

За таких обставин, за наявності сумнівів щодо належності ОСОБА_3 до утриманців загиблого, Міністерство оборони України мало встановити відповідні юридично значимі обставини та надати їм належну оцінку, а не визначати розмір часток одноразової грошової допомоги виходячи лише з припущення про можливість наявності у неї права на таку допомогу.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що матеріали справи не дають достатніх підстав для остаточного висновку ані про наявність, ані про відсутність у ОСОБА_3 права на отримання одноразової грошової допомоги як утриманця загиблого, оскільки, обставини, від яких залежить набуття нею відповідного статусу, Міністерством оборони України під час розгляду поданих документів належним чином не встановлювалися.

При цьому, саме до повноважень Міністерства оборони України належить опрацювання поданих документів, встановлення кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, та прийняття за результатами такого розгляду відповідного рішення. Як зазначено самим апелянтом, Міністерство оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги чи направлення документів на доопрацювання.

Отже, суд, встановивши, що під час розгляду заяви ОСОБА_1 відповідачем не було з`ясовано всіх обставин, необхідних для визначення належності ОСОБА_3 до утриманців загиблого, не вправі підміняти уповноважений орган та самостійно вперше встановлювати відповідні обставини з метою прийняття замість нього рішення про остаточний розподіл одноразової грошової допомоги.

У зв`язку з цим, висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про виплату матері, дружині, сину та дочці загиблого нерозподіленої 1/5 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 3 000 000 грн є передчасним, оскільки, ґрунтується на остаточному визначенні кола отримувачів допомоги без належного встановлення обставин щодо можливого перебування ОСОБА_3 на утриманні загиблого.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту порушеного права ОСОБА_1 є визнання протиправними дій Міністерства оборони України щодо неналежного розгляду її заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги та зобов`язання відповідача повторно розглянути таку заяву з урахуванням висновків суду, встановивши, зокрема, чи належала ОСОБА_3 станом на 03 травня 2023 року до утриманців ОСОБА_2 , у розумінні законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів приймає до уваги Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому зазначено, що при викладенні підстав для прийняття рішення суд повинен надати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Судова колегія, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі частково спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.

У відповідності до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року скасувати та прийняти нове рішення.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого сержанта ОСОБА_2 .

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 старшого сержанта ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, будинок 6; код ЄДРПОУ 00034022) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.