Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №320/7182/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/7182/26 Головуючий у 1 інстанції: Перепелиця А.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

За участю секретаря Сінельнік В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» (далі - ТОВ «Київ Інвест Груп») звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, якими відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з 06.08.2026 за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка);

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у м. Києві видати ліцензію товариству з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» на право роздрібної торгівлі пальним з 06.08.2026 за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, якими відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з 06.08.2026 за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка).

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16.02.2026 №849 про відмову у наданні товариству з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка).

Зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у м. Києві видати ліцензію товариству з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» на право роздрібної торгівлі пальним з 06.08.2026 за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка).

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що суд першої інстанції помилково ототожнив відсутність у модульного АГЗП ознак об`єкта будівництва з наявністю права на отримання ліцензії, не врахувавши, що за пунктом 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX, місцем роздрібної торгівлі пальним є об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, наявність якого за спірною адресою позивачем не підтверджена. Крім того, апелянт наголошує, що ТОВ «Київ Інвест Груп» не подано документів, які підтверджують право власності або користування земельною ділянкою із зазначенням кадастрового номера, а також витягу з Державного земельного кадастру, при цьому договори щодо експлуатації фіксованих місць паркування такими документами не є. Також, апелянт вважає помилковою оцінку судом питання введення об`єкта в експлуатацію, посилаючись на неподання документів, прямо передбачених частиною п`ятою статті 43 Закону № 3817-IX. Окремо апелянт зазначає, що суд залишив поза увагою зазначення позивачем у заяві дати початку дії ліцензії - 06 серпня 2026 року, хоча такого реквізиту Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2025 року № 374, не передбачено. Водночас, апелянт вказує на помилкове врахування судом попередніх судових рішень, оскільки вони ухвалені за іншого нормативного регулювання.

28 травня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує рішення суду першої інстанції.

09 липня 2026 року до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» - Коковіна Дмитра Ігоровича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване його участю в іншому судовому засіданні.

Розгляд справи було відкладено.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Київ Інвест Груп» (код ЄДРПОУ 38744775) здійснює свою господарську діяльністю з роздрібної торгівлі газом скрапленим вуглеводним через мережу автомобільних газозаправних пунктів модульного типу (АГЗП).

З метою здійснення господарської діяльності у сфері роздрібної торгівлі пальним ТОВ «Київ Інвест Груп» отримано ліцензію №26510314202100050 на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Україна, м. Київ, Дарницький р-н, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка), з терміном дії з 06.08.2021 по 06.08.2026.

У зв`язку зі спливом терміну дії вказаної ліцензії 06.08.2026, ТОВ «Київ Інвест Груп» завчасно звернувся до Головного управління ДПС у м. Києві із заявою на отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка), яка зареєстрована за вх. №6332/АП від 29.01.2026.

До заяви щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою в м. Києві по вулиці Здолбунівська (озеро Гарячка), ТОВ «Київ Інвест Груп» надано пакет документів, а саме:

- пояснювальну записку щодо законності розміщення автомобільного газозаправного пункту від 23.01.2026;

- платіжну інструкцію від 22.01.2026 №371 на суму 3026,45 грн;

- рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві»;

- лист Департаменту містобудування та архітектури від 03.03.2016 №3093/0/16-2/27-16;

- лист Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон) від 17.01.2017 №7/17-515;

- договір з додатками від 01.12.2017 №ДНП-2017-12/36;

- договір з додатками від 15.11.2024 №ЗД-1;

- договір з додатками від 01.12.2022 №01/12/22-К-Л;

- дозвіл Держпраці від 21.04.2021 №253.21.32;

- постанову Кабінету Міністрів України від 24.03.2022 №357 «Про деякі питання виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки на період дії воєнного стану;

- дозвіл Державної служби з питань праці від 08.08.2025 №ДЗ-3119/Ц/1-25;

- декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань праці від 29.08.2025 №ЕДКО11053/0906-25;

- рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2021 №640/27798/20;

- постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 №320/10117/24;

- паспорт посудини, що працює під тиском №558, без дати;

- висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13.05.2024 №003-КВВ/24;

- висновок експерта за результатами проведення науково-правової експертизи від 11.06.2024 №007-АНО/24.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї матеріалів Головним управлінням ДПС у м. Києві на адресу ТОВ «Київ Інвест Груп» надіслано лист про відмову у видачі ліцензії.

Рішенням про відмову у наданні ліцензії від 16.02.2026 №849 Головним управлінням ДПС у м. Києві відмовлено ТОВ «Київ Інвест Груп» в отриманні ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі пальним.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади державного регулювання виробництва та обігу пального, у тому числі порядок ліцензування роздрібної торгівлі пальним, на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 18 червня 2024 року № 3817-IX (далі - Закон № 3817-IX, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX, місцем роздрібної торгівлі пальним є об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, який належить суб`єкту господарювання на праві власності або користування. Цим же положенням до місць роздрібної торгівлі пальним віднесено також бункерувальник та у визначених Законом випадках спеціалізований транспортний засіб для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом.

Пунктом 77 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX роздрібну торгівлю пальним визначено як діяльність із придбання або отримання та подальшої реалізації чи відпуску пального з місць роздрібної торгівлі пальним через паливороздавальні, газороздавальні та/або оливороздавальні колонки, а також здійснення інших операцій, прямо передбачених цією нормою.

Відповідно до частини 2 статті 29 Закону № 3817-IX, роздрібна торгівля пальним здійснюється суб`єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. Частиною п`ятою цієї статті встановлено обов`язок суб`єкта господарювання отримувати окрему ліцензію на кожне місце роздрібної торгівлі пальним, а частиною шостою передбачено здійснення роздрібної торгівлі пальним виключно з місць роздрібної торгівлі пальним. При цьому Законом заборонено здійснення роздрібної торгівлі пальним, крім прямо передбачених винятків, в інших місцях, ніж автозаправні станції, автогазозаправні станції, автогазозаправні пункти та інші визначені Законом об`єкти.

За змістом статті 41 Закону № 3817-IX, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним є окремим видом ліцензії, а повноваження щодо її надання та припинення дії належать територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним надаються окремо на кожне місце провадження відповідного виду господарської діяльності.

Частиною першою статті 42 Закону № 3817-IX передбачено, що ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається за умови реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах, повідомлення про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, а також дотримання встановлених цією нормою вимог щодо електронної ідентифікації та листування з контролюючим органом через електронний кабінет.

Порядок отримання ліцензії визначено статтею 43 Закону № 3817-IX.

Відповідно до частин першої та другої вищевказаної статті, ліцензія надається органом ліцензування шляхом прийняття відповідного рішення, для чого суб`єкт господарювання подає заяву у паперовій або електронній формі. Частиною третьою статті 43 Закону № 3817-IX встановлено перелік відомостей, які повинна містити така заява, зокрема реквізити заявника, вид ліцензії, найменування та код органу ліцензування, а для ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним - адресу місця роздрібної торгівлі та ідентифікатор об`єкта оподаткування.

Згідно з частиною п`ятою статті 43 Закону № 3817-IX, до заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним додатково додаються визначені Законом документи.

Так, пунктом 1 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX передбачено подання документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням її кадастрового номера, на якій розташовано об`єкт роздрібної торгівлі пальним. У разі відсутності кадастрового номера земельної ділянки у таких документах подається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку. Вказані документи повинні бути чинними на дату подання заяви та/або на дату введення відповідного об`єкта в експлуатацію.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 01 травня 2011 року, передбачено подання сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним та необхідних для здійснення такої діяльності. Для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію до 30 квітня 2011 року включно, Законом передбачено подання технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики відповідного об`єкта нерухомого майна.

При цьому, абзацом частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX окремо врегульовано випадок, коли документи, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, оформлені на іншу особу, ніж заявник. У такому разі заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта нерухомого майна.

Пунктом 6 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX передбачено також подання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) відповідних машин, механізмів і устаткування або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці.

Відповідно до частини сьомої статті 43 Закону № 3817-IX, рішення про надання або про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним орган ліцензування зобов`язаний прийняти не пізніше 20 робочих днів з дня одержання відповідної заяви. За правилами частини восьмої цієї статті не пізніше наступного робочого дня після прийняття рішення про надання ліцензії орган ліцензування вносить відповідні відомості до Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та направляє заявнику витяг з такого реєстру. Право на провадження відповідного виду господарської діяльності виникає у заявника з дня внесення до реєстру відомостей про надану ліцензію або у випадку, прямо передбаченому Законом, з дня, наступного за днем виникнення безумовного обов`язку органу ліцензування внести такі відомості.

Згідно з частинами 3 та 5 статті 53 Закону № 3817-IX, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним надається за кожним місцем роздрібної торгівлі пальним заявника та є безстроковою, а плата за неї справляється щорічно.

Підстави для прийняття рішення про відмову у наданні ліцензії визначені статтею 45 Закону № 3817-IX.

Зокрема, пунктом 4 частини 1 статті 45 Закону № 3817-IX передбачено відмову у разі подання заяви не за встановленою формою або з порушенням порядку її подання, а пунктом 5 - у разі неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою копій документів, визначених цим Законом.

Водночас, частина друга статті 45 Закону № 3817-IX встановлює вимоги до змісту рішення про відмову у наданні ліцензії. Таке рішення повинно, зокрема, містити конкретну підставу або підстави відмови та їх опис і обґрунтування із зазначенням відповідного пункту частини першої цієї статті.

Частиною четвертою статті 45 Закону № 3817-IX передбачено можливість оскарження рішення територіального органу податкової служби про відмову у наданні ліцензії в адміністративному або судовому порядку. При цьому частиною п`ятою цієї статті встановлено, що у разі судового оскарження рішення про відмову та набрання законної сили судовим рішенням, прийнятим на користь заявника, відомості про надану ліцензію підлягають внесенню до відповідного реєстру не пізніше наступного робочого дня після отримання органом ліцензування такого судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви ТОВ «Київ Інвест Груп» від 29 січня 2026 року № 6332/АП та доданих до неї документів, Головним управлінням ДПС у м. Києві прийнято рішення від 16 лютого 2026 року № 849, яким позивачу відмовлено у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка),.

Підставами для прийняття оскаржуваного рішення контролюючим органом визначено невідповідність заявленого об`єкта поняттю місця роздрібної торгівлі пальним, установленому пунктом 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX, неподання документів, які, на переконання відповідача, належним чином підтверджують право користування земельною ділянкою, неподання документа про прийняття об`єкта в експлуатацію.

Так, висновок контролюючого органу про відсутність у позивача належного місця роздрібної торгівлі пальним ґрунтується, зокрема, на тому, що посудина наземна для зберігання скраплених вуглеводневих газів заводський № 558 типу «СВГ-10Н.1-УХЛ1» не є об`єктом нерухомого майна, а з поданих документів, на думку відповідача, не вбачається наявності за відповідною адресою єдиного (цілісного) майнового комплексу.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, автомобільний газозаправний пункт, який використовується ТОВ «Київ Інвест Груп» за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка), є АГЗП модульного типу, до складу якого входить технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та відпуску скрапленого вуглеводневого газу.

Зокрема, до заяви про отримання ліцензії позивачем було додано паспорт посудини, що працює під тиском № 558, висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 травня 2024 року № 003-КВВ/24, документи щодо користування відповідним майном, а також дозвільні документи на експлуатацію устаткування підвищеної небезпеки.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 травня 2024 року № 003-КВВ/24, автомобільний газозаправний пункт є модульною установкою заводського виготовлення, яка не належить до об`єктів нерухомого майна та об`єктів будівництва. Конструктивні характеристики такого обладнання дозволяють його демонтаж та переміщення за допомогою вантажно-транспортних засобів без втрати цільового та функціонального призначення, при цьому його розміщення не передбачає виконання будівельних робіт з улаштування капітального фундаменту чи зведення несучих конструкцій.

Наведені обставини фактично не заперечуються і Головним управлінням ДПС у м. Києві, яке як в оскаржуваному рішенні, так і в апеляційній скарзі посилається на висновок експерта № 003-КВВ/24 як на підтвердження того, що посудина наземна для зберігання скраплених вуглеводневих газів заводський № 558 типу «СВГ-10Н.1-УХЛ1» не є об`єктом нерухомого майна.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим здійснення контролюючим органом оцінки місця роздрібної торгівлі пальним виключно через правову характеристику посудини заводський № 558, як окремого об`єкта майна.

Так, матеріали справи свідчать про те, що зазначена посудина використовується не самостійно, а як складова автомобільного газозаправного пункту модульного типу у сукупності з іншим технологічним обладнанням, необхідним для здійснення роздрібної торгівлі скрапленим вуглеводневим газом. Зокрема, у документах щодо експлуатації устаткування за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка), поряд із резервуаром наземним для зберігання скрапленого вуглеводневого газу об`ємом 9,96 мі заводський № 558 ідентифіковано паливороздавальну колонку для скрапленого газу, тобто обладнання, функціонально призначене безпосередньо для відпуску пального споживачам.

При цьому, з положень пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX вбачається, що законодавець не пов`язує поняття місця роздрібної торгівлі пальним виключно з наявністю об`єкта нерухомого майна, оскільки відповідною нормою передбачено альтернативну можливість здійснення такої діяльності на єдиному (цілісному) майновому комплексі, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним.

Відтак, встановлений матеріалами справи факт віднесення спірного АГЗП до рухомого майна та відсутність у нього ознак об`єкта нерухомості самі по собі не свідчать про невідповідність такого об`єкта визначенню місця роздрібної торгівлі пальним, наведеному у пункті 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX. За наявності встановлених законом альтернативних ознак контролюючий орган мав надати оцінку всій сукупності майна та технологічного обладнання, що фактично утворює та забезпечує функціонування спірного АГЗП, а не обмежуватися встановленням правової природи окремої посудини для зберігання скрапленого газу.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта в цій частині, оскільки, вони ґрунтуються на оцінці лише окремого елемента спірного АГЗП та не враховують фактичного складу, функціонального взаємозв`язку і цільового призначення обладнання, яке використовується ТОВ «Київ Інвест Груп» для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі скрапленим вуглеводневим газом.

Надаючи оцінку відповідності спірного автомобільного газозаправного пункту визначенню місця роздрібної торгівлі пальним, колегія суддів виходить з буквального та системного змісту пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX.

Так, наведеною нормою передбачено дві альтернативні форми об`єкта, який може становити місце роздрібної торгівлі пальним, - об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс, на території якого розташоване технологічне обладнання, призначене для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, та який належить суб`єкту господарювання на праві власності або користування.

Використання законодавцем сполучника «або» свідчить про альтернативний характер зазначених ознак, а тому відповідність місця роздрібної торгівлі пальним вимогам пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX не поставлена у залежність виключно від наявності у суб`єкта господарювання об`єкта нерухомого майна. Відповідно, встановлення того, що автомобільний газозаправний пункт не є об`єктом нерухомого майна, не є достатньою правовою підставою для висновку про відсутність місця роздрібної торгівлі пальним, оскільки у такому випадку підлягає з`ясуванню відповідність відповідного об`єкта іншій передбаченій законом альтернативній ознаці - єдиного (цілісного) майнового комплексу.

При цьому, зі змісту пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX вбачається, що визначальне значення для відповідної правової кваліфікації має не віднесення кожного окремого елемента такого комплексу до нерухомого майна, а наявність сукупності майна та технологічного обладнання, функціонально призначених для забезпечення єдиного технологічного процесу приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним. Саме функціональне призначення розташованого на відповідному місці технологічного обладнання безпосередньо визначено законодавцем як складову поняття місця роздрібної торгівлі пальним.

У цьому контексті колегія суддів враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 640/27953/21, відповідно до якого, паливозаправний пункт може включати «резервуар зберігання палива, технологічне обладнання і паливороздавальну колонку, виконану як єдиний виріб». У зазначеній справі Верховний Суд дійшов висновку, що надані суб`єктом господарювання документи були достатніми для ідентифікації паливозаправного пункту як сукупності відповідного обладнання та ємностей, що експлуатуються згідно з технічною документацією заводу-виробника.

Колегія суддів враховує, що наведений висновок Верховного Суду сформований за іншого нормативного регулювання та безпосередньо не стосується тлумачення пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX. Водночас, зазначений висновок є релевантним для оцінки технічної та функціональної природи паливозаправного пункту як сукупності взаємопов`язаних елементів технологічного обладнання, призначених для здійснення єдиного виду господарської діяльності.

Згідно матеріалів справи, АГЗП ТОВ «Київ Інвест Груп» є цілісним заводським виробом модульного типу, а його функціональне призначення забезпечується не лише посудиною для зберігання скрапленого вуглеводневого газу заводський № 558, а сукупністю відповідного технологічного обладнання, необхідного для приймання, зберігання та відпуску скрапленого вуглеводневого газу.

Позивач у поданих під час розгляду справи поясненнях також зазначав, що відповідний АГЗП включає резервуар, газороздавальне обладнання та операторну, які у сукупності утворюють єдиний технологічний комплекс.

Крім того, до заяви від 29 січня 2026 року № 6332/АП позивачем було додано технічну документацію на відповідне обладнання, договори, що визначають правові підстави його використання, дозвільні документи у сфері охорони праці, декларацію відповідності матеріально-технічної бази та висновок судової будівельно-технічної експертизи, тобто сукупність документів, які дозволяли контролюючому органу встановити склад, технічні характеристики та функціональне призначення обладнання, що використовується за заявленим місцем здійснення господарської діяльності.

Водночас, Закон № 3817-IX не встановлює вимоги щодо оформлення окремого документа, яким об`єкту надається статус єдиного (цілісного) майнового комплексу, та не пов`язує можливість його віднесення до місця роздрібної торгівлі пальним із державною реєстрацією такого комплексу як окремого об`єкта нерухомого майна. Навпаки, конструкція пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX розмежовує об`єкт нерухомого майна та єдиний (цілісний) майновий комплекс як альтернативні форми місця роздрібної торгівлі пальним.

За таких обставин, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок Головного управління ДПС у м. Києві про відсутність у ТОВ «Київ Інвест Груп» місця роздрібної торгівлі пальним, оскільки такий висновок ґрунтується виключно на встановленні того, що посудина заводський № 558 не є об`єктом нерухомого майна, без належної оцінки сукупності поданих позивачем документів та фактичних характеристик спірного АГЗП на предмет його відповідності ознакам єдиного (цілісного) майнового комплексу, передбаченим пунктом 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX.

Сукупність установлених у справі обставин щодо конструктивного виконання АГЗП як цілісного модульного виробу, наявності взаємопов`язаного технологічного обладнання, його єдиного функціонального призначення та використання такого обладнання для забезпечення повного технологічного процесу приймання, зберігання та роздрібної торгівлі скрапленим вуглеводневим газом дає підстави для висновку, що заявлений ТОВ «Київ Інвест Груп» об`єкт відповідає ознакам єдиного (цілісного) майнового комплексу у розумінні пункту 52 частини першої статті 1 Закону № 3817-IX та, відповідно, може бути місцем роздрібної торгівлі пальним у розумінні цього Закону.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про відсутність у позивача належного об`єкта ліцензування з підстав невідповідності спірного АГЗП визначенню місця роздрібної торгівлі пальним.

Щодо доводів апелянта про неподання ТОВ «Київ Інвест Груп» документа про прийняття об`єкта в експлуатацію, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX передбачено подання сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці роздрібної торгівлі пальним та необхідних для здійснення відповідної діяльності, які введені в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 01 травня 2011 року. Для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію до 30 квітня 2011 року включно, цією нормою передбачено подання технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, обов`язок щодо подання документів, визначених пунктом 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX, законодавцем безпосередньо пов`язаний із наявністю у відповідному місці роздрібної торгівлі пальним об`єкта нерухомого майна, який підлягав прийняттю в експлуатацію у встановленому законодавством порядку.

При цьому, Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, визначає механізм прийняття в експлуатацію саме закінчених будівництвом об`єктів. Зокрема, прийняття в експлуатацію об`єктів класу наслідків СС1 здійснюється шляхом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а об`єктів класів наслідків СС2 та СС3 - на підставі акта готовності шляхом видачі сертифіката.

Водночас, як встановлено у даній справі, автомобільний газозаправний пункт, що використовується ТОВ «Київ Інвест Груп», не є об`єктом нерухомого майна та не належить до об`єктів будівництва. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 13 травня 2024 року № 003-КВВ/24, спірний АГЗП є модульною установкою заводського виготовлення, яка може бути демонтована та переміщена без втрати її цільового і функціонального призначення, а її розміщення не передбачає виконання будівельних робіт з улаштування капітального фундаменту чи зведення несучих конструкцій.

Наведені обставини не заперечуються Головним управлінням ДПС у м. Києві, разом з тим, апелянт вважає, що зазначена обставина не звільняє позивача від обов`язку подати документи, передбачені частиною п`ятою статті 43 Закону № 3817-IX.

Колегія суддів не погоджується з таким тлумаченням відповідачем вказаної норми, оскільки, воно не відповідає її змісту. Пункт 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX не встановлює загального обов`язку щодо подання сертифіката про прийняття в експлуатацію будь-якого технологічного обладнання, яке використовується для роздрібної торгівлі пальним, а прямо визначає такий документ як підтвердження прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна.

Відтак, застосування наведеної норми передбачає попереднє встановлення того, що відповідне майно за своїми правовими та конструктивними характеристиками є об`єктом нерухомого майна та об`єктом будівництва, щодо якого законодавством передбачена процедура прийняття в експлуатацію. Вимога про подання документа, який за своїм призначенням оформлюється щодо закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, не може поширюватися на обладнання, яке таким об`єктом не є.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеними у постанові від 23 серпня 2023 року у справі № 640/27953/21. Верховний Суд, узагальнивши попередньо сформовані висновки у справах № 640/19955/19, № 580/2513/21 та № 140/1784/22, зазначив, що обов`язок щодо подання документа про прийняття АЗС в експлуатацію не виникає, якщо відповідна АЗС розміщена як цілісний заводський виріб та для її встановлення не передбачено виконання будівельних робіт, зокрема улаштування фундаменту.

У цій же постанові Верховний Суд, встановивши, що паливозаправний пункт складається з резервуара, технологічного обладнання та паливороздавальної колонки, виконаних як єдиний виріб, і його встановлення не є будівництвом, дійшов висновку про відсутність у суб`єкта господарювання обов`язку щодо прийняття такого об`єкта в експлуатацію як об`єкта будівництва.

Разом з тим, у цій частині вони стосуються не особливостей установленого цим Законом переліку документів, а правової залежності між конструктивними характеристиками паливозаправного пункту, наявністю ознак об`єкта будівництва та виникненням обов`язку щодо його прийняття в експлуатацію. З огляду на те, що пункт 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX також безпосередньо пов`язує необхідність подання сертифіката саме з об`єктом нерухомого майна, відповідний правовий підхід є релевантним до спірних правовідносин.

За встановлених у цій справі обставин спірний, АГЗП не належить до об`єктів нерухомого майна, його розміщення не пов`язане зі здійсненням будівельних робіт та не потребує улаштування фундаменту, а тому відсутній об`єкт будівництва, щодо якого могла б бути здійснена процедура прийняття в експлуатацію в порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, неподання ТОВ «Київ Інвест Груп» сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна за встановлених обставин не свідчить про недотримання позивачем вимог пункту 2 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX та не могло бути самостійною підставою для відмови у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що відсутність у поданому ТОВ «Київ Інвест Груп» пакеті документів сертифіката про прийняття об`єкта в експлуатацію свідчить про його неповноту та утворює передбачену пунктом 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX підставу для відмови у наданні ліцензії.

З приводу доводів апелянта про неподання ТОВ «Київ Інвест Груп» документів, які підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташований спірний АГЗП, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 1 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX передбачено подання документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням її кадастрового номера, на якій розташовано об`єкт роздрібної торгівлі пальним, чинних на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію. У разі відсутності кадастрового номера земельної ділянки у відповідних документах заявником подається витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.

Водночас, зі змісту наведеної норми не вбачається, що право користування земельною ділянкою має належати заявнику виключно на підставі окремого договору оренди земельної ділянки, укладеного безпосередньо між заявником та власником такої земельної ділянки. Визначальним для застосування зазначеної норми є наявність у суб`єкта господарювання правових підстав для використання відповідної території, на якій розташовано місце роздрібної торгівлі пальним, та можливість ідентифікації такої земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується, що територія за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка), на якій розміщено спірний АГЗП, використовується як майданчик для паркування транспортних засобів та розміщення відповідного обладнання. На підтвердження правових підстав використання зазначеної території до заяви про отримання ліцензії позивачем, зокрема, було надано рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629, договір з додатками від 01 грудня 2017 року № ДНП-2017-12/36, договір від 15 листопада 2024 року № ЗД-1 та договір від 01 грудня 2022 року № 01/12/22-К-Л з відповідними додатками.

Зі змісту договору від 15 листопада 2024 року № ЗД-1 вбачається, що його предметом є надання послуг на майданчику для платного паркування, у тому числі надання зарезервованих місць для розміщення транспортних засобів або обладнання замовника. У свою чергу, за договором від 01 грудня 2022 року № 01/12/22-К-Л ТОВ «ДЕ-ЛЮКС» передано ТОВ «Київ Інвест Груп» у господарське відання та експлуатацію майно, що використовується у складі автомобільного газозаправного пункту, у тому числі майно за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка). Таким чином, зазначені правочини у їх сукупності визначають правові підстави розміщення відповідного обладнання на визначеній території та його експлуатації позивачем.

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 640/19955/19, вирішуючи питання щодо достатності документів на підтвердження права користування земельною ділянкою для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, виходив з того, що відсутність окремо укладеного заявником договору оренди земельної ділянки сама по собі не свідчить про відсутність у нього права користування такою земельною ділянкою, якщо відповідне право виникає з інших установлених законом правовідносин. Верховний Суд зазначив, що у відповідних правовідносинах суб`єкт господарювання набув право користування земельною ділянкою, незважаючи на відсутність окремого договору її оренди.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 440/2474/20, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що набуття суб`єктом господарювання права користування об`єктами автозаправних станцій зумовлює виникнення відповідного похідного права користування земельними ділянками, на яких такі об`єкти розміщені, незважаючи на відсутність окремо укладених заявником договорів оренди земельних ділянок.

Зазначений правовий підхід послідовно підтриманий Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2025 року у справі № 420/35260/23. У цій справі Верховний Суд, пославшись, зокрема, на постанови від 22 липня 2021 року у справі № 640/19955/19 та від 10 листопада 2023 року у справі № 440/2474/20, визнав помилковим висновок про відсутність у заявника права користування земельними ділянками лише з тієї підстави, що окремі договори оренди землі були укладені не безпосередньо із заявником. При цьому, Верховний Суд врахував усю сукупність правовідносин щодо користування об`єктами та земельними ділянками, на яких вони розташовані.

Колегія суддів враховує, що наведені висновки Верховного Суду сформовані за дії Закону № 481/95-ВР та стосувалися користування об`єктами нерухомого майна. Водночас, вони мають значення для вирішення цієї справи у частині загального підходу до оцінки правової підстави користування земельною ділянкою, оскільки свідчать про відсутність підстав для ототожнення права користування земельною ділянкою виключно з наявністю окремого договору оренди землі, укладеного безпосередньо заявником.

З огляду на викладене, доводи Головного управління ДПС у м. Києві про те, що відсутність правочину безпосередньо між ТОВ «Київ Інвест Груп» та власником земельної ділянки сама по собі виключає можливість підтвердження позивачем права користування відповідною територією, не відповідають наведеному підходу Верховного Суду та не враховують характеру правовідносин, на підставі яких позивач здійснює експлуатацію спірного АГЗП.

Щодо посилання апелянта на відсутність у поданих договорах кадастрового номера земельної ділянки та неподання витягу з Державного земельного кадастру колегія суддів враховує, що кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:63:246:0001 був зазначений у декларації відповідності матеріально-технічної бази, поданій у складі документів, а сама земельна ділянка була ідентифікована Головним управлінням ДПС у м. Києві за допомогою наявних у контролюючого органу інформаційних систем. Зокрема, саме відповідачем встановлено, що власником земельної ділянки з указаним кадастровим номером є ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ».

Отже, у спірних правовідносинах у контролюючого органу не існувало невизначеності щодо того, на якій саме земельній ділянці розташоване заявлене місце роздрібної торгівлі пальним, оскільки її місцезнаходження та кадастровий номер були встановлені та ідентифіковані безпосередньо під час розгляду заяви позивача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оцінка виконання вимог пункту 1 частини п`ятої статті 43 Закону № 3817-IX не може здійснюватися виключно за формальною ознакою відсутності окремого договору оренди земельної ділянки, укладеного безпосередньо ТОВ «Київ Інвест Груп», без урахування сукупності наданих заявником документів, характеру правовідносин щодо розміщення та експлуатації спірного АГЗП, а також фактичної можливості органу ліцензування однозначно ідентифікувати відповідну земельну ділянку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що надані ТОВ «Київ Інвест Груп» документи у своїй сукупності не підтверджували правових підстав використання території, на якій розташований спірний АГЗП та що виключно відсутність окремого правочину між позивачем і власником земельної ділянки є достатньою підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX.

Щодо доводів апелянта про невідповідність заяви ТОВ «Київ Інвест Груп» установленій формі, у зв`язку із зазначенням у пункті 2 «Вид заяви» формулювання «Отримання ліцензії з 06.08.2026 року», колегія суддів зазначає наступне.

Так, Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04 квітня 2025 року № 374, передбачено зазначення у відповідному пункті заяви виду звернення «Отримання ліцензії».

Водночас, колегія суддів вважає, що зазначення позивачем додатково дати 06 серпня 2026 року не змінювало виду поданої заяви, її змісту та не перешкоджало органу ліцензування однозначно встановити предмет звернення і розглянути його по суті.

При цьому, момент виникнення права на здійснення роздрібної торгівлі пальним визначається безпосередньо статтею 43 Закону № 3817-IX та не залежить від зазначеної заявником дати.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведене не свідчить про подання заяви не за встановленою формою у розумінні пункту 4 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX, а тому відповідні доводи апелянта є необґрунтованими.

З приводу доводів апелянта про безпідставне врахування судом першої інстанції судових рішень, ухвалених за іншого правового регулювання, слід зазначити наступне.

Колегія суддів погоджується з тим, що судові рішення у справах № 640/27798/20 та № 320/10117/24 ухвалені у період дії іншого нормативного регулювання, а тому сформовані у них правові висновки не можуть автоматично визначати результат вирішення цього спору, який виник під час дії Закону № 3817-IX.

Разом з тим, зазначене не виключає можливості врахування встановлених у таких справах фактичних обставин щодо того самого АГЗП, його технічних характеристик, способу розміщення та характеру використання відповідної території. До заяви про отримання ліцензії позивачем, зокрема, було додано відповідні судові рішення.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Київ Інвест Груп» раніше було видано ліцензію № 26510314202100050 на право роздрібної торгівлі пальним за тією самою адресою зі строком дії з 06 серпня 2021 року по 06 серпня 2026 року.

Таким чином, попередні судові рішення та факт видачі позивачу ліцензії не створюють самостійної підстави для надання нової ліцензії за Законом № 3817-IX, однак, підлягають врахуванню при оцінці фактичних характеристик спірного об`єкта у сукупності з іншими доказами у справі.

У зв`язку з цим, доводи апелянта про неправомірність самого по собі врахування зазначених обставин колегія суддів вважає необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта про неподання ТОВ «Київ Інвест Груп» повного пакета документів та наявність передбачених пунктами 4, 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX підстав для відмови у наданні ліцензії, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, разом із заявою від 29 січня 2026 року № 6332/АП позивачем було подано документи щодо правових підстав розміщення та експлуатації АГЗП, технічних характеристик обладнання, користування відповідною територією, дотримання вимог законодавства у сфері охорони праці, а також інші документи, які характеризують заявлене місце роздрібної торгівлі пальним.

Пунктами 4, 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX передбачено відмову у наданні ліцензії у разі подання заяви не за встановленою формою або з порушенням порядку її подання, а також у разі неподання або подання не в повному обсязі копій документів, визначених цим Законом.

Разом з тим, як встановлено вище, зазначення позивачем у заяві дати 06 серпня 2026 року не змінювало виду поданої заяви та не перешкоджало її розгляду по суті. Так само неподання сертифіката про прийняття в експлуатацію не свідчило про неповноту пакета документів, оскільки спірний АГЗП за своїми конструктивними характеристиками не є об`єктом нерухомого майна чи об`єктом будівництва, щодо якого такий документ підлягає оформленню. Крім того, надані позивачем документи у своїй сукупності підтверджували правові підстави використання відповідної території та дозволяли органу ліцензування ідентифікувати земельну ділянку, на якій розташований спірний АГЗП.

За таких обставин, наведені Головним управлінням ДПС у м. Києві недоліки не підтверджують факту неподання позивачем документів, обов`язковість яких за встановлених у справі обставин прямо передбачена Законом № 3817-IX, та не свідчать про подання заяви з порушенням установленої форми.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про наявність передбачених пунктами 4, 5 частини першої статті 45 Закону № 3817-IX підстав для відмови ТОВ «Київ Інвест Груп» у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

З приводу доводів апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження Головного управління ДПС у м. Києві шляхом зобов`язання видати позивачу ліцензію, колегія суддів зазначає наступне.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що у разі встановлення протиправності оскаржуваного рішення належним способом захисту мало бути зобов`язання повторно розглянути заяву позивача, тоді як безпосереднє зобов`язання видати ліцензію, на його переконання, становить втручання у повноваження органу ліцензування.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача за умови виконання всіх передбачених законом умов та відсутності у такого суб`єкта права діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 140/8768/23 зазначив, що якщо суб`єкт владних повноважень розглянув звернення особи та прийняв рішення, яке визнано протиправним, а особою дотримано всіх установлених законом умов, суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У межах цієї справи Головним управлінням ДПС у м. Києві заява ТОВ «Київ Інвест Груп» була розглянута по суті, а підстави, покладені контролюючим органом в основу рішення про відмову, отримали судову оцінку та визнані необґрунтованими. При цьому, інших обставин, які потребували б додаткового з`ясування органом ліцензування та могли б зумовити прийняття одного з декількох правомірних рішень, відповідачем не наведено.

З огляду на викладене, зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві видати ТОВ «Київ Інвест Груп» ліцензію не свідчить про підміну судом органу ліцензування, а є способом відновлення порушеного права позивача, оскільки, після встановлення виконання передбачених законом умов у відповідача відсутня можливість обирати між декількома правомірними варіантами поведінки.

Таким чином, доводи апелянта щодо неналежно обраного судом першої інстанції способу захисту колегія суддів вважає необґрунтованими.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо відмови ТОВ «Київ Інвест Груп» у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з 06 серпня 2026 року за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська (озеро Гарячка), визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 16 лютого 2026 року № 849, а також зобов`язання Головного управління Державної податкової служби у м. Києві видати ТОВ «Київ Інвест Груп» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним з 06 серпня 2026 року за вказаною адресою.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Інвест Груп» та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.

Повне судове рішення складено 14.08.2026 р.