Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №580/8608/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/8608/25 Суддя (судді) першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання визнання протиправним та скасування індивідуального акта, -

В С Т А Н О В И В:

29 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яворського О.М. від 17.07.2025 про закінчення виконавчого провадження № 77489353.

Позов обґрунтовано тим, що на виконанні у відповідача перебував виконавчий лист Черкаського окружного адміністративного суду № 580/8531/24, виданий 25.02.2025, про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини коштів за період з 01.01.2018 до 31.03.2024. Позивач зазначав, що компенсацію нараховано і виплачено лише в сумі 6994,36 грн за період з квітня 2023 року по березень 2024 року, тоді як за період з 01.01.2018 по 31.03.2023 вона не нарахована і не виплачена, а тому підстава закінчення виконавчого провадження, зазначена в оскаржуваній постанові, дійсності не відповідає.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що державного виконавця було проінформовано листами боржника про виконання рішення суду, факт виконання підтверджується цими листами та індивідуальним розрахунком, а тому дії державного виконавця з винесення постанови про закінчення виконавчого провадження вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Додатково суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що висновок суду про повне виконання рішення у справі № 580/8531/24 не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки державний виконавець не перевірив його фактичне виконання, обмежившись листами Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області. При цьому, за доводами апелянта, компенсацію втрати частини доходу розраховано із застосуванням індексу споживчих цін лише за період з 01.04.2023 по 31.03.2024, хоча неправомірна невиплата частини пенсії тривала з 01.01.2018, що підтверджується, зокрема, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.02.2025. Апелянт зазначає, що суд не врахував момент виникнення права на компенсацію, яке пов`язується з фактом невиплати доходу у встановлені строки, а не з датою набрання рішенням суду законної сили, та посилається на відповідні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2025 у справі № 380/1607/24, а також у справах № 804/2994/18, № 640/7975/15-а та № 420/7633/20.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання визнання протиправним та скасування індивідуального акта та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

Учасники судового процесу, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи явку уповноважених представників до суду не забезпечили та причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі № 580/8531/24, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08.10.2024 про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини коштів за період з 01.01.2018 до 31.03.2024 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі № 580/3448/19 відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Рішення набрало законної сили 01.11.2024, 25.02.2025 видано виконавчий лист із наведеним вище формулюванням.

Листом від 12.02.2025 № 1522-508/3-02/8-2300/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило ОСОБА_1 , що доплату пенсії за період з 01.01.2018 до 31.03.2024 в сумі 218 573,58 грн виплачено у квітні 2024 року, а розрахунок компенсації здійснено на цю суму шляхом множення місячних індексів за період з квітня 2023 року, тобто місяця, наступного за місяцем набрання рішенням суду законної сили, по березень 2024 року, в сумі 6994,36 грн та виплачено додатковою відомістю в грудні 2024 року. Факт зарахування 6994,36 грн 04.12.2024 підтверджено випискою АТ "Райффайзен Банк" про рух коштів за рахунком.

05.03.2025 ОСОБА_1 подав до Відділу заяву про прийняття виконавчого листа до виконання, в якій прямо зазначив, у чому полягає неповнота виконання: компенсація за період з 01.01.2018 по 31.03.2023 не нарахована і не виплачена. До заяви додано копію листа від 12.02.2025.

13.03.2025 головний державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 77489353 та зобов`язав боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

14.04.2025 державний виконавець склав акт, яким засвідчив, що вимоги виконавчого документа боржником не виконано, а законні вимоги державного виконавця проігноровано, і того ж дня виніс постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100 грн. 16.06.2025 державний виконавець склав аналогічний акт і виніс постанову про накладення штрафу за повторне невиконання рішення суду в розмірі 10 200 грн. 07.07.2025 державний виконавець направив боржнику вимогу виконати рішення суду негайно та надати вичерпну інформацію щодо стану його виконання.

У відповідь на цю вимогу Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надіслало лист, який надійшов до Відділу 16.07.2025 за вхідним № 2100, повідомивши, що доплату розрахованої суми компенсації за період з 01.01.2018 по 31.03.2024 в розмірі 6994,36 грн нараховано та виплачено додатковою відомістю в грудні 2024 року, а тому рішення виконано добровільно. Другий лист аналогічного змісту надійшов до Відділу 22.07.2025 за вхідним № 2263.

17.07.2025 головний державний виконавець виніс оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження № 77489353. У розділі "встановлено" цієї постанови зазначено єдине: "Фактичне повне виконання рішення згідно з виконавчим документом". Постанову винесено з посиланням на пункт 9 частини першої статті 39 та статтю 40 Закону України "Про виконавче провадження".

У відзиві на позовну заяву (поданому до суду першої інстанції) відповідач позов не визнав, зазначивши, що зміст листів боржника свідчить про повне виконання виконавчого документа та необхідність оформлення результатів виконавчого провадження постановою про його закінчення, при цьому державний виконавець не наділений повноваженнями щодо тлумачення змісту та визначення правомірності документів. Відповідач також вказав, що порушення прав позивача спричинене діями Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, а не Відділу, у зв`язку з чим позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.

Насамперед необхідно визначити межі цього спору. Предметом судового контролю є правомірність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, а не розмір компенсації втрати частини доходів і не правильність арифметичного розрахунку, здійсненого боржником. Питання про те, за який саме період боржник зобов`язаний нарахувати компенсацію, перебуває поза межами цієї справи і вирішується у спорі стягувача з боржником, зокрема в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. В межах цієї спрпави підлягає з`ясуванню питання: чи мав державний виконавець станом на 17.07.2025 достатні та перевірені підстави констатувати фактичне виконання рішення суду в повному обсязі.

Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 380/1607/24, на які посилається апелянт, стосуються визначення періоду, за який нараховується компенсація втрати частини доходів, і застосовуються у спорі особи з боржником, зобов`язаним таку компенсацію нарахувати. Правомірності чи неправомірності постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження вони не визначають, а тому підлягають застосуванню у спорі про обсяг нарахування компенсації між стягувачем і Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, а не в цій справі.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Наведені норми утворюють єдину конструкцію: закінчити виконавче провадження за пунктом 9 частини першої статті 39 Закону можна не тоді, коли боржник заявив про виконання, а тоді, коли виконавець встановив факт виконання, і виконання саме в тому обсязі та в той спосіб, які визначені виконавчим документом.

Такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду, так у постанові від 22 січня 2026 року у справі № 640/6473/22 Верховний Суд зазначив: "виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 року, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення. Також суд констатував, що державний виконавець, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення". У цій же постанові Верховний Суд, посилаючись на власну постанову від 31 серпня 2020 року у справі № 809/1370/17, вказав: "закінчення виконавчого провадження на підставі листа боржника без перевірки фактичного виконання або за наявності суперечностей у наданих матеріалах свідчить про порушення порядку виконання судового рішення. Держава в особі органу державної виконавчої служби зобов`язана пересвідчитися у наявності належних правових підстав для такого закінчення, а не покладатися на декларативні твердження боржника".

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 240/27324/23, від 18 вересня 2024 року у справах № 240/26091/23 та № 240/28481/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 240/28517/23.

Застосовуючи ці критерії до обставин цієї справи, колегія суддів оцінює доводи апелянта і заперечення відповідача таким чином.

Щодо доводу про відсутність перевірки фактичного виконання. Оскаржувана постанова від 17.07.2025 у частині встановлених обставин містить одне речення - "Фактичне повне виконання рішення згідно з виконавчим документом". У ній не наведено жодної конкретної обставини, з якої державний виконавець виснував про виконання, не зазначено ні суми, ні періоду, ні дати виплати, ні джерела відомостей, ні способу їх перевірки. За наведеним вище критерієм Верховного Суду така постанова не є вмотивованою, оскільки не містить ані обставин, що свідчать про фактичне виконання, ані засобів їхнього встановлення. А отже, оскаржувана постанова не відповідає вимогам, які закон і практика Верховного Суду ставлять до акта про закінчення виконавчого провадження.

Щодо доводів про суперечність між змістом виконавчого документа і фактично здійсненим нарахуванням колегія суддів зазначає, що виконавчий лист № 580/8531/24 зобов`язував боржника нарахувати і виплатити компенсацію за період з 01.01.2018 до 31.03.2024. Лист Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.02.2025, який перебував у матеріалах виконавчого провадження з 12.03.2025, оскільки був доданий стягувачем до заяви про прийняття виконавчого листа до виконання, прямо фіксує, що компенсацію обчислено множенням місячних індексів за період з квітня 2023 року по березень 2024 року. Тобто в розпорядженні державного виконавця був документ самого боржника, з якого вбачається розбіжність між періодом, визначеним виконавчим документом, і періодом, за який фактично здійснено обчислення. Ця розбіжність не була перевірена, усунута або згадана в оскаржуваній постанові. Таким чином, державний виконавець закінчив виконавче провадження за наявності неусунутої суперечності в матеріалах виконавчого провадження, що прямо суперечить наведеній вище позиції Верховного Суду.

Щодо часової послідовності подій - єдина платіжна операція, на яку послався боржник, - виплата 6994,36 грн - відбулася 04.12.2024, тобто за три місяці до відкриття виконавчого провадження 13.03.2025. Саме неповнота цієї виплати і стала причиною звернення стягувача до органу державної виконавчої служби. Після відкриття виконавчого провадження боржник не вчинив жодної нової дії з виконання рішення суду: листи, що надійшли до Відділу 16.07.2025 та 22.07.2025, повідомляли про той самий платіж грудня 2024 року, про який державному виконавцю було відомо з 12.03.2025. А отже, підстава для закінчення виконавчого провадження не виникла з нових обставин, а була сформульована з тих самих відомостей, які раніше оцінювалися державним виконавцем як такі, що свідчать про невиконання рішення.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта щодо суперечливості дій державного виконавця. Так, 14.04.2025 та 16.06.2025 державним виконавцем складено акти, якими зафіксовано невиконання боржником вимог виконавчого документа, та накладено штрафи у розмірі 5100 грн і 10 200 грн відповідно. У подальшому, 07.07.2025, боржнику направлено вимогу про негайне виконання рішення, проте вже 17.07.2025 тим самим державним виконавцем зроблено висновок про його повне фактичне виконання. Водночас матеріали виконавчого провадження не містять відомостей про вчинення боржником будь-яких нових дій на виконання рішення, подання ним нового розрахунку чи документів, які б підтверджували усунення раніше встановленого невиконання. При цьому перед закінченням виконавчого провадження державний виконавець не здійснив перевірку виконання рішення у порядку, передбаченому частиною першою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», та не склав відповідного акта про виконання. Отже, за відсутності будь-яких належних і достатніх даних, які б свідчили про зміну обставин та фактичне виконання боржником вимог виконавчого документа, висновок державного виконавця від 17.07.2025 про повне виконання рішення є передчасним та не підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Щодо заперечень відповідача про відсутність у державного виконавця повноважень щодо тлумачення судового рішення, колегія суддів зазначає таке. Дійсно, закон не покладає на державного виконавця обов`язку тлумачити зміст судового рішення, однак це не звільняє його від обов`язку вжити передбачених законом заходів у разі виникнення сумнівів щодо змісту чи порядку виконання виконавчого документа. Якщо державний виконавець вважав, що його зміст у частині періоду нарахування компенсації є неоднозначним, він відповідно до пункту 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» мав право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення відповідного рішення або встановлення чи зміну порядку і способу його виконання. Проте таким правом державний виконавець не скористався. За таких обставин посилання відповідача на невизначеність змісту виконавчого документа не може виправдовувати висновок про його повне фактичне виконання, оскільки така невизначеність не була усунута у передбаченому законом порядку та фактично стала наслідком невчинення державним виконавцем належних дій.

Щодо доводів відповідача про неналежний спосіб захисту, колегія суддів зазначає, що оскаржувана постанова є індивідуальним актом суб`єкта владних повноважень, яким припинено примусове виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та безпосередньо вплинуто на його права та законні інтереси. Оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця здійснюється відповідно до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, чим позивач належним чином скористався. Сам факт наявності інших процесуальних способів захисту прав стягувача у відносинах із боржником не позбавляє його права оскаржити рішення державного виконавця, яке, на його думку, порушує його права. Відтак обраний позивачем спосіб захисту є належним та відповідає характеру спірних правовідносин.

Щодо посилання суду першої інстанції на незвернення позивача в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що звернення або незвернення стягувача із заявою про судовий контроль за виконанням судового рішення у справі № 580/8531/24 не входить до предмета доказування у цій справі та саме по собі не може свідчити про правомірність оскаржуваної постанови державного виконавця. Крім того, зазначений висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам, оскільки, як убачається з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року у справі № 580/8531/24 скасовано ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 04 липня 2025 року про повернення заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку статті 383 КАС України, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Отже, посилання суду першої інстанції на незвернення позивача із відповідною заявою не може бути покладене в основу висновку про правомірність дій державного виконавця.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач такого обов`язку не виконав: доказів проведення перевірки фактичного виконання рішення суду станом на 17.07.2025 і встановлення обсягу такого виконання матеріали справи не містять.

Таким чином, оскаржувана постанова від 17.07.2025 про закінчення виконавчого провадження № 77489353 винесена передчасно, за відсутності встановленого факту фактичного виконання рішення суду в повному обсязі, а тому є протиправною та підлягає скасуванню. Одночасно колегія суддів наголошує, що це рішення не вирішує наперед питання про період, за який боржнику належить нарахувати компенсацію втрати частини доходів, і не встановлює розміру такої компенсації.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, і неправильно застосував пункт 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до пунктів 1, 3 і 4 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року -скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ) про визнання визнання протиправним та скасування індивідуального акта - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яворського Олександра Миколайовича від 17 липня 2025 року про закінчення виконавчого провадження № 77489353.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 17 серпня 2026 року)