Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: звільнення з публічної служби, з них
Дата: 10 серпня 2026 р.
Справа: №826/27344/15
Суддя: Парінов Андрій Борисович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 826/27344/15 Суддя (судді) першої інстанції: С.С. Бойко
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: Абрамчук Д.В.;
від відповідача (апелянта):Чубинський В.С.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ Ураїни в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Бориспільський міський відділ Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
17 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 591 о/с від 06 листопада 2015 року в частині його звільнення з органів внутрішніх справ, поновити його на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області, стягнути 50 000 грн завданої моральної шкоди та зобов`язати виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі №826/27344/15 вказані судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва на підставі Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-IX справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 21 лютого 2025 року.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року позов задоволено частково:
визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 591 о/с від 06 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ;
поновлено ОСОБА_1 на службі в органах Міністерства внутрішніх справ України на рівнозначній посаді старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області;
стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року до 19 серпня 2025 року у розмірі 530 967,60 грн;
у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено;
допущено рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 6 503,93 грн.
Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на таке: суд першої інстанції не врахував, що за пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" усі працівники міліції з дня опублікування цього Закону автоматично вважалися попередженими про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, що звільняє роботодавця від обов`язку надавати індивідуальне попередження, а Бориспільський районний відділ додатково повідомив працівників про можливе майбутнє звільнення; наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 скасовано всі штати Головного управління МВС України в Київській області і скорочено всі 8986 посад, а тому можливість подальшого використання позивача на службі була відсутня; фактична та юридична ліквідація роботодавця унеможливлює виконання рішення, оскільки Головне управління МВС України в Київській області і Бориспільський районний відділ ліквідовані як юридичні особи публічного права, посада, на яку суд зобов`язав поновити позивача, ліквідована, а стягнення середнього заробітку є безпідставним, тому що поняття вимушеного прогулу може застосовуватися лише за умови наявності трудових відносин і неіснуючий орган не може сплатити заробіток.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ Ураїни в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Бориспільський міський відділ Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Бориспільський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.
11 серпня 2026 року представники сторін, беручи участь у судовому засіданні, підтримали обрані правові позиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 2001 року перебував на службі в органах внутрішніх справ на різних посадах - останнім місцем служби позивача була посада старшого оперуповноваженого сектора боротьби з незаконним обігом наркотиків Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області. Станом на 06 листопада 2015 року його вислуга років становила календарна - 14 років 08 місяців 07 днів, пільгова - 19 років 04 місяці 20 днів, дисциплінарних стягнень він не мав.
06 серпня 2015 року в газеті "Голос України" № 141-142 опубліковано Закон України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію". Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 утворено Національну поліцію України, а постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема Головне управління Національної поліції в Київській області, і постановлено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 визнано такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ і підприємств МВС України. Згідно з Переліком змін у штатах МВС по Головному управлінню МВС України в Київській області скасовано всі штати і скорочено всі 8986 посад.
Наказом Головного управління МВС України в Київській області № 591 о/с від 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади з 06 листопада 2015 року на підставі пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та за підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, через скорочення штатів.
24 листопада 2015 року позивачу вручено витяг з наказу та трудову книжку і повідомлено про відсутність пропозицій для подальшого проходження служби в Національній поліції України.
Суд першої інстанції встановив, що питання відповідності позивача вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", про призначення за його згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, відповідачами до моменту звільнення не з`ясовувались та не вирішувались, а посади рівнозначні, вищі або нижчі відносно тієї, яку обіймав позивач, йому не пропонувались.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Відповідно до пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Згідно з пунктом 9 розділу ХІ цього ж Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.
Щодо першого доводу апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції не містить висновку про порушення відповідачем порядку попередження позивача про наступне вивільнення. Суд першої інстанції не піддавав сумніву те, що позивач вважається попередженим про можливе майбутнє звільнення в силу пункту 8 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" з 06 серпня 2015 року. Підставою для визнання наказу протиправним стало невиконання відповідачем іншої, самостійної умови, з якою підпункт "г" пункту 64 Положення № 114 пов`язує саму можливість звільнення через скорочення штатів, - відсутності можливості подальшого використання особи на службі. Попередження про вивільнення і з`ясування можливості подальшого використання на службі є різними елементами процедури звільнення, і виконання першого не заміняє і не робить необов`язковим другий. А отже, посилання апеляційної скарги в зазначеній частині спрямовані проти висновку, якого оскаржуване рішення не містить, і законності цього рішення не спростовує.
У постанові від 15 листопада 2018 року у справі № 826/27344/15 Верховний Суд зазначив: "суди не звернули увагу, що за змістом пункту 64 "г" Положення №114 звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише за відсутності можливості подальшого використання на службі". У цій самій постанові Верховний Суд вказав: "при вирішенні цього спору суди не з`ясовували, чи вирішувало ГУ МВС питання щодо можливого використання позивача на службі, як однієї з умов, з якою пов`язано звільнення за пунктом 64 "г" Положення, відтак чи пропонували йому інші посади для працевлаштування з огляду, зокрема, на стаж роботи та рівень кваліфікації".
Розглядаючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що скорочення всіх 8986 посад у Головному управлінні МВС України в Київській області не є тотожним відсутності можливості подальшого використання позивача на службі.
Пункт 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" прямо передбачає прийняття працівників міліції на службу до поліції "у будь-якому органі (закладі, установі) поліції", а не виключно в тому органі, у якому особа проходила службу до цього. Станом на 06 листопада 2015 року територіальні органи Національної поліції, зокрема Головне управління Національної поліції в Київській області, вже були утворені постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730, тобто посади, які могли бути запропоновані позивачу, існували.
Жодного доказу того, що позивачу пропонувалась хоча б одна посада в органах Національної поліції або що вирішувалося питання його відповідності вимогам до поліцейських, відповідач не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.
У постанові від 21 січня 2025 року у справі № 826/26667/15 Верховний Суд зазначив: "наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, а саме - ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції". Верховний Суд у цій самій постанові наголосив: "Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення".
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Цей обов`язок відповідач не виконав: доказів вжиття будь-яких заходів з працевлаштування позивача матеріали справи не містять. Таким чином, другий довід апеляційної скарги є необґрунтованим.
Крім того, суд розглядаючи доводи апелянта, зазначає, що відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Матеріали справи не містять доказів внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення Головного управління МВС України в Київській області. Витяг з цього реєстру, доданий апелянтом до клопотання про долучення доказів від 21 травня 2025 року, підтверджує припинення 19 липня 2023 року Бориспільського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області, тобто третьої особи, а не апелянта. Натомість матеріали справи свідчать про те, що Головне управління МВС України в Київській області діє через ліквідаційну комісію: довідка про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, покладена в основу розрахунку суду першої інстанції, видана 2025 року за підписом голови ліквідаційної комісії. Ліквідаційна комісія є органом юридичної особи, що перебуває у процедурі припинення, а не самостійним суб`єктом права. Апеляційну скаргу подано саме від імені Головного управління МВС України в Київській області. А отже, твердження апелянта про те, що роботодавець, який звільнив позивача, припинив своє існування, спростовується матеріалами справи і власними процесуальними діями апелянта.
Питання правових наслідків припинення органу для обов`язку працевлаштування вирішено Верховним Судом у цій самій справі. У постанові від 15 листопада 2018 року у справі № 826/27344/15 Верховний Суд зазначив: "встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи". Верховний Суд у цій самій постанові вказав: "якщо ліквідовано ГУ МВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу".
Аргумент про неможливість виконання судового рішення не є підставою для відмови у захисті порушеного права. Відповідно до частини першої статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
У постанові від 12 березня 2026 року у справі № 826/6799/15 Верховний Суд зазначив: "Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі". Таким чином, питання про суб`єкта, який виконуватиме судове рішення у разі завершення припинення апелянта, вирішується на стадії виконання в порядку статті 379 названого Кодексу і на правильність вирішення спору по суті не впливає.
Твердження апеляційної скарги про неможливість застосування поняття вимушеного прогулу за відсутності трудових відносин також є помилковим. Вимушений прогул - це період, протягом якого особа була позбавлена можливості виконувати службові обов`язки і одержувати грошове забезпечення внаслідок протиправного звільнення. Право на його оплату виникає саме внаслідок визнання наказу про звільнення протиправним і поновлення особи на посаді, а не внаслідок збереження службових відносин у спірний період.
Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позивач звернувся до суду 17 грудня 2015 року, і його заява про поновлення на роботі розглядалася понад дев`ять років. Ця тривалість не спричинена поведінкою позивача: судові рішення першої та апеляційної інстанцій були скасовані постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року з направленням справи на новий розгляд, а сама справа передана до Полтавського окружного адміністративного суду 21 лютого 2025 року у зв`язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва. А отже, суд першої інстанції правильно застосував правило про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, за якою виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і закон не передбачає підстав для зменшення його розміру.
Розмір стягнутої суми ґрунтується на первинному документі, виданому самим апелянтом: середньоденний заробіток 213,24 грн визначено за довідкою про розмір основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення і премії позивача за вересень і жовтень 2015 року. Обчислення 213,24 грн х 2490 днів = 530 967,60 грн є арифметично правильним. Сума 6 503,93 грн, у межах якої допущено негайне виконання, відповідає місячному грошовому забезпеченню позивача за тією самою довідкою і узгоджується з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України. Жодного доводу щодо розрахунку апеляційна скарга не містить.
Окремо колегія суддів звертає увагу на межі перегляду цієї справи. Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Постановою Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 826/27344/15 попередні судові рішення скасовано саме через нез`ясування питання про можливість подальшого використання позивача на службі і про пропонування йому посад. У цій самій постанові Верховний Суд зазначив: "Опублікування Закону № 580-VIII, з яким пов`язано початок перебігу тримісячного строку для подання заяви щодо наміру проходити службу в поліції, не звільняє ГУ МВС як роботодавця від обов`язку виконати вимоги трудового законодавства щодо пропозицій працевлаштування". Верховний Суд також указав: "Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулось правомірно". Суд першої інстанції зазначене виконав, а доводи апеляційної скарги за своїм змістом спрямовані на перегляд висновків, викладених Верховним Судом у цій самій справі, що є неприпустимим.
Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(повний текст постанови суду виготовлено 17 серпня 2026 року)
Оригінал: reyestr.court.gov.ua