Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №280/3298/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 280/3298/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року (суддя Садовий І.В., повне судове рішення складено 19 травня 2026 року) в справі № 280/3298/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:

визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби, надбавки за особливості проходження військової служби, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, за період військової служби з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум: обчислюючи розмір надбавки за вислугу років, а також розміри щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного за наслідками перерахунку;

визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби, надбавки за особливості проходження військової служби, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, за період військової служби з 01 січня 2023 року по 03 лютого 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум: обчислюючи розмір надбавки за вислугу років, а також розміри щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного за наслідками перерахунку;

зобов`язання здійснити перерахунок та виплату розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби, надбавки за особливості проходження військової служби, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, за період військової служби з 25 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум: обчислюючи розмір надбавки за вислугу років, а також розміри щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного за наслідками перерахунку;

зобов`язання здійснити перерахунок та виплату розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби, надбавки за особливості проходження військової служби, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX станом на 01 січня 2023 року, за період військової служби за період військової служби з 01 січня 2023 року по 03 лютого 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум: обчислюючи розмір надбавки за вислугу років, а також розміри щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного за наслідками перерахунку.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення за період з 25.02.2022 до 03.02.2023 (включно) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату за період з 25.02.2022 по 03.02.2023 (включно) грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), а також виплачених за вказаний період: щомісячної премії за особистий внесок в загальні результати служби, надбавки за особливості проходження військової служби, грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 25.02.2022 по 31.12.2022 та встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01.01.2023 по 03.02.2023 (включно), з урахуванням раніше виплачених сум.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вважає, що оскільки спірні правовідносини виникли за період проходження позивачем військової служби з 2022 року по 2023 року, позивач звернувся до суду 11 квітня 2026 року із пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду.

Також зауважує, що станом до 27 лютого 2024 року в пункт 4 постанови №704 будь-яких змін Кабінетом Міністрів України не вносилось, а відтак позивач безпідставно просить застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року під час розрахунку його посадового окладу за період з 01.07.2022 по 31.12.2022.

Вважає, що посадовий оклад позивача був розрахований з урахуванням вимог чинної постанови Кабінету міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» та становив у 2022 році - 2730,00 грн., що вище за 1762 грн. та вище ніж прожитковий мінімум встановлений на 1 січня 2022 року, а саме вище за 2481,00 грн.

У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 13.02.2023.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.04.2023 позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.02.2023 №34 позивача було звільнено з військової служби в запас за підпунктом “б” (за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку).

На заяву представника позивача щодо перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення відповідно до пункту 4 Постанови №704, відповідачем листом №1559/9990 від 05.04.2026, окрім іншого, роз`яснено представнику позивача, що у період з лютого 2022 року по травень 2023 року військова частина НОМЕР_1 керувалась чинною Постановою №704 та пунктом 4, яка є обов`язковою для застосування. Станом до 27.02.2024 до пункту 4 Постанови №704 будь-яких змін Кабінетом Міністрів України не вносилось, як наслідок цього, відсутні правові підстави для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 при розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з лютого 2022 року по травень 2023 року.

Суд першої інстанції вважав, що з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 - виникли підстави для розрахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, оскільки з цієї дати позивач мав право на отримання грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог ст. 9 Закону №2011-ХІІ.

Також вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу складових грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 03.02.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_1 .

У період з 25 лютого 2022 року по 03 лютого 2023 року (спірний під час апеляційного перегляду справи період) грошове забезпечення позивачу виплачувалось із застосуванням розрахункової величини в розміру 1762 гривні.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі – Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами абзацу першого частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінетом Міністрів України 30 серпня 2017 року ухвалено постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу. Ця постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.

Відповідно до пункту 4 постанови № 704 у редакції, чинній до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 постанови №704 містили примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2018 року ухвалено постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, пункт 4 постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Таким чином, на момент набрання чинності постановою № 704 (01 березня 2018 року) пункт 4 викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01 березня 2018 року пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Водночас, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі – Закон №1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, передбачено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом на дату набрання законної сили судовим рішенням в справі № 826/6453/18 про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704 (29 січня 2020 року), та неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, суд доходить до висновку, що при розв`язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Отже, згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX (далі – Закон № 294-ІХ) установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2189 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень;

працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні, з 1 липня - 2197 гривень, з 1 грудня - 2270 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2020 року - 1638 гривень, з 1 липня - 1712 гривень, з 1 грудня - 1769 гривень.

Тобто Закон № 294-ІХ не містить застережень щодо застосування у 2020 році як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2021 року встановлено в сумі 2270,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX (даної – Закон № 1928-ІХ) установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IX (далі – Закон № 2710-ІХ) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294-IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Вищезазначені правові висновки викладені, зокрема, в постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.

Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим званням має бути розрахований із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами про державний бюджет на 2022 та 2023 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має перерахувати й щомісячні, додаткові, одноразові види грошового забезпечення, які фактично нараховані та виплачені йому у цей період.

Доводи апелянта по суті позовних вимог зводяться до неврахування судом першої інстанції, що відповідно до пункту 4 постанови № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, та спростовуються приведеними вище висновками суду.

Стосовно аргументу апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року визнано поважною причину пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновлено пропущений строк звернення до суду у даній справі.

Відповідно до частини третьої статті 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено жодного заперечення на ухвалу від 15 квітня 2026 року в частині поновлення позивачу строку звернення до суду.

Отже, зазначивши про пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, апелянт на заперечив та не спростував наявність підстав для поновлення строку звернення до суду.

Зважаючи на наведене, суд відхиляє аргумент апелянта щодо пропуску строку звернення до суду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року в справі № 280/3298/26 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року в справі № 280/3298/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 17 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов