Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №280/915/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 280/915/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-відповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.04.2026 в адміністративній справі №280/915/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №084750011336 від 23.12.2025 про відмову призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII, «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV;

- зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з врахуванням страхового стажу з 02.12.1982 по 04.02.1984 - 1 рік 02 місяців 02 дні, з 23.04.1985 по 11.09.1985 - 4 місяці 18 днів, з 18.10.2002 по 16.04.2002 - 5 місяців 28 днів та відповідних норм Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ, «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV, починаючи з дати звернення - 17.12.2025.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після досягнення пенсійного віку позивач у встановленому порядку звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. Проте, рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №084750011336 від 23.12.2025 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що суперечить вимогам законодавства, оскільки вважає, що у відповідача не було підстав для незарахування до його страхового стажу періодів роботи з 02.12.1982 по 04.02.1984, з 23.04.1985 по 11.09.1985. Зауважено, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Також вказано, що період отримання матеріальної допомоги з 18.10.2002 по 16.04.2002 підлягає зарахуванню до страхового стажу відповідно до п. «а» ч.3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції на час отримання допомоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.04.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії №084750011336 від 23.12.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 02.12.1982 по 04.02.1984 та з 23.04.1985 по 11.09.1985 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 18.10.2002 по 16.04.2003, у зв`язку із чим призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 17.12.2025.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізького області подало апеляційну скаргу, в якій просить прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта повторюють зміст рішення відповідача щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 17.12.2025 позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області №084750011336 від 23.12.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

У рішенні зазначено, що вік заявника становить 63 роки 08 місяців 25 днів. Право на призначення пенсії за віком після досягнення 63-річного віку за наявності страхового стажу 22 роки, 65-річного віку та наявності страхового стажу 15 років. Відповідно до наданих документів, страховий стаж позивача становить 21 рік 02 місяці 16 днів. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з даними трудової книжки НОМЕР_1 від 02.06.1982: з 02.12.1982 по 04.02.1984, оскільки виправлено дату звільнення; з 23.04.1985 по 11.09.1985, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи; з 18.10.2002 по 16.04.2003, період отримання матеріальної допомоги, оскільки ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не передбачено зарахування матеріальної допомоги.

Вважаючи рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Вважаючи рішення відповідача щодо відмови в призначені пенсії за віком протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак, наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), яким визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону №1058-ІV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).

Абзацом другим частини четвертої статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Слід зазначити, що до 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.

Відповідно до п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з вимогами п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.4.7 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що до страхового стажу позивача згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 02.06.1982, не було зараховано період роботи з 02.12.1982 по 04.02.1984, оскільки було виправлено дату звільнення, та період роботи з 23.04.1985 по 11.09.1985, оскільки запис про звільнення не завірено підписом відповідальної особи.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд зауважує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудових книжок. Відповідачем не взято до уваги, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у ній. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення трудових книжках.

Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 (справа №677/277/17), від 17.07.2018 (справа №220/989/17), від 19.12.2019 (справа №307/541/17).

Отже, за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Також слід зазначити, що не засвідчення підписом відповідальної особи запису про звільнення та допис дати наказу при звільненні не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.

Суд зазначає, що записами №№6-8 та 11-12 трудової книжки НОМЕР_1 від 02.06.1982 підтверджуються спірні періоди роботи позивача.

Вищезазначені відомості з трудової книжки, які підтверджують, що позивач у зазначений період дійсно працював на підприємстві, відповідачем не спростовані.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що періоди роботи позивача з 02.12.1982 по 04.02.1984 та з 23.04.1985 по 11.09.1985 мають бути зараховані до страхового стажу.

Крім того, відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги з 18.10.2002 по 16.04.2003, колегія суддів зазначає наступне.

Встановлено, що відповідно до записів № № 7-8 трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 15.12.1987, позивач у період з 18.10.2002 по 16.04.2003 отримував матеріальну допомогу по безробіттю відповідно до п.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Приписами ст. 56 Закону №1788 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; військова служба.

Відповідно п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону №1788, до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю.

Зі змісту ст. 24 Закону №1058 вбачається, що підставою для зарахування періоду до 1 січня 2004 року є записи в трудовій книжці, внесені органом державної служби зайнятості населення. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи, підтвердити період одержання допомоги по безробіттю можна на підставі відповідної довідки служби зайнятості, що передбачено «Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993.

Після 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються періоди, коли людина перебувала на обліку в центрі зайнятості і отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.04.2022 у справі №638/7217/16-а, згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Також, судом вказано, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу лише періоду, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а не весь період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітного.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», чинним на той час, зокрема ч. 1 ст. 28 було встановлено, що безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю надається за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім`ї не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що записи трудової книжки позивача підтверджують отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю згідно з положенням Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

З урахуванням наведених правових норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області №084750011336 від 23.12.2025 та з метою відновлення законних прав та інтересів позивача, зобов`язав пенсійний орган зарахувати до страхового стажу спірні періоди та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 17.12.2025.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07.04.2026 в адміністративній справі №280/915/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов