Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №340/1650/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2026 року м. Дніпросправа № 340/1650/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Шальєвої В.А.,

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року (суддя Кравчук О.В.) в справі № 340/1650/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про:

визнання протиправною відмови, яка викладена у формі листа № 1038/10787 від 24 вересня 2025 року, про відмову у нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язання нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проєкту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення, ухваливши нове про відмову у задоволенні позову.

Апелянт вважає, що у зв`язку з тим, що позивач проходив військову службу за контрактом з 18.09.2020 року, відсутні підстави для призначення та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 гривень, адже постанова 153 не передбачає виплату винагороди у таких випадках, тому підстав для задоволення позову немає.

Вважає неправильним висновок суду першої інстанції, що постанова № 153 поширюється на спірні правовідносини в частині участі позивача у бойових діях в районах їх ведення, які існували до набрання нею чинності, адже постанова не має ретроактивної дії.

Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 18.09.2020 уклав з Військовою частиною НОМЕР_2 контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського, сержантського та старшинського складу.

Контракт укладено строком на 3 роки. На момент укладення контракту позивачу виповнилось 18 років.

Під час проходження військової служби за контрактом ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у період дії воєнного стану з 24.02.2022 по 02.07.2022, з 12.07.2022 по 23.11.2022, з 26.11.2022 по 25.03.2023, з 06.04.2023 по 13.04.2023, що підтверджується довідкою № 6763від 07.08.2023.

26.04.2023 позивач під час виконання обов`язків військової служби, завдань пов`язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області, внаслідок артилерійського обстрілу з боку противника, отримав вогневе поранення.

В ході збройної агресії російської федерації проти України ОСОБА_1 старший солдат ВЧ НОМЕР_1 перебував у полоні держави - агресора та був звільнений 06 травня 2025 року.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2025 року № 220 старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього водія 3 гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 36-РС від 21.07.2025 року, у запас за підпунктом “д” пункту третього частини п`ятої (у зв`язку із звільненням з полону) статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” з 22 липня 2025 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За період служби позивач не притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни.

Після звільнення з військової служби позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування та виплату йому одноразової грошової допомоги у розмірі 1 000 000 грн, відповідно до Постанови № 153 та окремого Доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 року № 5601/уд.

Листом від 24.09.2025 року відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті ОГД у розмірі одного мільйона гривень в зв`язку з тим, що строк безпосередньої участі позивача в бойових діях районах ведення бойових дій за сукупність становить менше 6 місяців станом на 13.02.2025 та контракт позивачем укладено до введення на території України воєнного стану.

Врахувавши, що позивач у віці до 25 років проходив військову службу в період воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р.№ 2102-IX, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України № 6763 від 07.08.2023 в період з 24.02.2022 по 02.07.2022, з 12.07.2022 по 23.11.2022, з 26.11.2022 по 25.03.2023, з 06.04.2023 по 13.04.2023, суд першої інстанції дійшов висновку, що постанова №153 поширюється на спірні правовідносини в частині участі позивача у бойових діях в районах їх ведення, які існували до набрання нею чинності.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у виплаті грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої абзацом другим пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2025 № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”, не відповідають критеріям правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які наведені в частині другій статті 2 КАС України, а відтак є протиправними.

Суд визнає висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 18 вересня 2020 року укладено з військовою частиною НОМЕР_2 контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб солдатського, сержантського та старшинського складу строком на 3 роки.

ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військовій частині НОМЕР_1 у період з 15 квітня 2023 року по 22 липня 2025 року.

ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у період дії воєнного стану з 24.02.2022 року по 02.07.2022 року, з 12.07.2022 року по 23.11.2022 року, з 26.11.2022 року по 25.03.2023 року, з 06.04.2023 року по 13.04.2023 року, що підтверджується довідкою № 6763 від 07 серпня 2023 року.

ОСОБА_1 26 квітня 2023 року під час виконання обов`язків військової служби, завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу з боку противника отримав вогневе поранення.

ОСОБА_1 перебував у полоні держави - агресора, звільнений 06 травня 2025 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 липня 2025 року № 220 старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього водія 3 гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 36-РС від 21 липня 2025 року у запас за підпунктом «д» пункту третього частини п`ятої (у зв`язку із звільненням з полону) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з 22 липня 2025 року виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На звернення позивача з питання нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою №153, у розмірі 1 млн. грн листом від 24 вересня 2025 року відповідач відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті цієї грошової допомоги у зв`язку з тим, що строк безпосередньої участі позивача в бойових діях районах ведення бойових дій за сукупність становить менше 6 місяців станом на 13 лютого 2025 року та контракт позивачем укладено до введення на території України воєнного стану.

Спірним в цій справі є питання права позивача на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, застосовується в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1-2 якого військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

За положеннями частини другої статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (пункт 8 постанова №704).

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі - постанова №153) погоджено реалізацію протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

(...)

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

За обставинами цієї справи позивач 18 вересня 2020 року у віці до 25 років (18 років) до набрання чинності постановою №153 (16 березня 2022 року) прийнятий на військову службу за контрактом, проходив військову службу під час дії воєнного стану, з 24 лютого 2022 року по 02 липня 2022 року, з 12 липня 2022 року по 23 листопада 2022 року, з 26 листопада 2022 року по 25 березня 2023 року, з 06 квітня 2023 року по 13 квітня 2023 року, що підтверджується довідкою № 6763 від 07 серпня 2023 року брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а також 26 квітня 2023 року отримав вогневе порання під час виконання обов`язків військової служби, завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Первомайське Донецької області.

Крім того, ОСОБА_1 перебував у полоні, звільнений 06 травня 2025 року.

Як вказано вище, абзац четвертий пункту 4 постанови №153 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (первісна редакція), пов`язує право на отримання такої грошової допомоги із безпосередньою участю військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, а також наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон).

При цьому апелянтом не спростовуються, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, а також отримання позивачем поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Крім того, позивач уклав контракт про проходження військової служби у віці до 25 років (18 років), проходив військову службу під час дії особливого періоду (воєнного стану) та на момент набрання чинності постановою №153 (13 лютого 2025 року) проходив військову службу.

Відповідачем не наводиться доводів стосовно притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності за вчинення військового правопорушення, а також до дисциплінарної відповідальності.

Зважаючи на наведене, суд погоджує висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень як у особи, яка прийнята на військову службу у віці до 25 років та проходила військову службу під час воєнного стану; проходила військову службу станом на дату набрання чинності постановою №153; брав безпосередню участь у бойових діях сукупно менше шести місяців, але отримав поранення під?час захисту Вітчизни; не притягнутий до будь-якого виду відповідальності.

Апелянт заперечує право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн виключно з тих підстав, що позивач проходив військову службу за контрактом з 18 вересня 2020 року, тобто до введення воєнного стану, тому на нього не поширюється дія постанови № 153, та, відповідно, відсутні підстави для нарахування та виплати йому одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень.

Суд відхиляє такий аргумент апелянта, адже на момент набрання чинності постановою №153 позивач проходив військову службу, позивачем укладено контракт про проходження військової служби під час дії особливого періоду, а на час введення воєнного стану позивач не досяг 25-річного віку.

Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що прийняття позивача на військову службу до введення воєнного стану Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, у 2020 році створює формальне обмеження для позивача для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою №153, яке, з урахуванням дотримання інших умов щодо віку та періоду участі в бойових діях не може бути перешкодою для виплати такої допомоги.

З цього питання є доречним врахування судом першої інстанції приписів частини першої статті 8 Конституції України, за якими в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а також висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, за якими верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зауважено, що елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

Вимога формальної рівності як неупередженості, або рівності перед правом, конкретизується у таких принципах, як рівність перед законом, рівноправність, рівність обов`язків.

У контексті спірних правовідносин вимога постанови №153 щодо розповсюдження її дії на осіб, які прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, порушує принцип верховенства права, принципи рівності та справедливості по відношенню до позивача як особи, яка у віці до 25 років прийнята на військову службу, проходила військову службу, приймала безпосередню участь у бойових діях, перебувала у полоні та беззаперечно набула право на отримання допомоги, передбаченої постановою №153.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Оскільки ця справа є справою незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, розглянута за правилами спрощеного позовного провадження та не відноситься до справ, які відповідно до КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в справі № 340/1650/26 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року в справі № 340/1650/26 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати ухвалення 17 серпня 2026 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Шальєва

суддя С.М. Іванов

суддя В.Є. Чередниченко