Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №443/151/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 443/151/26 Головуючий у 1 інстанції: Равлінко Р.Г.

Провадження № 22-ц/811/828/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

суддів Ванівський О.М. та Копняк С.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 24 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Оскаржуваною ухвалою зупинено провадження у цивільній справі №443/151/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Головне управління пенсійного фонду України у Львівській області, відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_4 , про визнання батьківства - до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції або до отримання інформації про безвісно зниклого ОСОБА_3 , у тому числі його місцеперебування (а.с.176-179).

Дану ухвалу оскаржив представник позивачки.

Апелянт просить оскаржувану ухвалу скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення норм матеріального права.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 є безвісти відсутнім за особливих обставин, не проходить військову службу, не може виконувати жодних наказів командування та не виконує жодних завдань з безпеки та оборони держави, а відтак відсутні підстави для зупинення провадження у справі, про що представник позивачки стверджував в суді першої інстанції, однак такі були відхилені (а.с. 184-190).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 211-212).

Клопотань від учасників справи про апеляційний розгляд справи з їх повідомленням до суду не поступало.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, зупиняючи провадження у даній справі суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 є військовослужбовцем, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, а законом визначено обов`язок суду зупинити провадження у справі за обставин перебування сторони у складі Збройних сил України та зникнення безвісти, що є об`єктивною обставиною, яка перешкоджає його участі в розгляді справи, а також відсутностю «беззастережної волі військовослужбовця щодо продовження розгляду справи» та з метою забезпечення його прав, як відповідача.

Колегія суддів вважає, що наведені вище висновки вступають у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як от верховенство права, елементом якого (зокрема) є право на доступ до суду.

Як стверджується змістом поданої до суду позовної заяви, зокрема – змістом заявлених позовних вимог, предметом позову ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_3 є визнання останнього батьком малолітньої доньки позивачки, ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» встановлено, що:

-Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, - електронна база даних, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, їх невпізнані останки, наявність чи відсутність рішення суду про визнання осіб, зниклих безвісти, безвісно відсутніми або оголошення померлими, а також інших даних, що використовуються для забезпечення обліку осіб, зниклих безвісти, з метою їх розшуку (стаття 1);

-особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв`язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру (стаття 1);

-особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи (частина 1 статті 4);

-розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, припиняється не пізніше ніж через три дні з дня встановлення місця перебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, місця поховання чи місцезнаходження останків такої особи з повідомленням про це її близьких родичів та членів сім`ї, а також заявника, якщо заявник не є близьким родичем та членом сім`ї. Про припинення розшуку особи, зниклої безвісти за особливих обставин, невідкладно робиться відмітка в Реєстрі (стаття 20).

Відповідно до сповіщення сімї №245, солдат ОСОБА_5 (відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваний на військову службу по загальній мобілізацій 07.05.2024 ІНФОРМАЦІЯ_4 , 02.07.2024 виконував бойове завдання у складі підрозділу на тимчасово непідконтрольній Україні території в районі н.п. Георгіївка Донецької області, однак в результаті мінометного обстрілу противника з ним зв`язок було втрачено і він не повернувся до підрозділу у зв`язку з ймовірним отриманням бойових ушкоджень та вважається зниклим безвісти за особливих обставин під час захисту Вітчизни (а.с. 9).

Безспірним є те, що мета законодавця у формулюванні згаданої вище конструкції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли військовослужбовець прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду. Тобто, при вирішенні питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Наведені вище висновки знайшли своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.

Та обставина, що солдат ОСОБА_5 (відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_3 , був призваний 07.05.2024 року на військову службу по загальній мобілізацій, однак 02.07.2024 року, в ході виконання бойового завдання у складі підрозділу на тимчасово непідконтрольній Україні території, в результаті мінометного обстрілу противника з ним зв`язок було втрачено і він не повернувся до підрозділу у зв`язку з ймовірним отриманням бойових ушкоджень та понад 2 (два) роки вважається зниклим безвісти за особливих обставин під час захисту Вітчизни, визнається (не оспорюється) всіма учасниками справи та стверджується матеріалами справи, а тому (у відповідності до частини 1 статті 82 ЦПК України) доказуванню не підлягає.

Відтак він, як сторона (відповідач) у справі, об`єктивно не взмозі висловити свою особисту думку щодо зупинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.

В той же час, безспірним є те, що питання батьківства відповідача безпосередньо стосується прав та інтересів малолітньої дитини позивачки, що також має враховуватися судом виходячи із загальних засад цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, в даному випадку – в інтересах малолітньої дитини.

Системний аналіз положень статей 43 та 44 ЦК України свідчить про те, що фізична особа може бути визнаною безвісно відсутньою, якщо протягом одного року немає відомостей про місце її перебування (а у випадку з відповідачем ОСОБА_3 такі відомості є відсутніми вже понад 2 (два) роки), що дає право на встановлення опіки над її майном, а опікун над цим майном «приймає виконання цивільних обов`язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах», що негайно припиняється у разі появи цієї фізичної особи.

Наведене свідчить про те, що законодавець врахував те обставину, що тривала відсутність фізичної особи за тієї умови, що місце перебування її невідомо, породжує невизначеність у правах і обов`язках цієї особи, а також й інших осіб, що знаходяться з нею у правовідносинах. І в усуненні подібної невизначеності зацікавлені насамперед ці інші особи, оскільки вони (за наявності також ряду інших обставин) не можуть здійснювати право спадкування майна, що належить відсутній особі, одержувати пенсію як утриманці, а також здійснювати окремі суб`єктивні права (наприклад, кредитори цієї особи (за наявності таких) не можуть одержати задоволення за своїми вимогами з його майна).

Стаття 253 ЦПК України також не передбачає такого строку, на який зупиняється провадження у справі, як поява фізичної особи, яка вважалася зниклою безвісти за особливих обставин під час захисту Вітчизни, оскільки формулювання «зниклий безвісти за особливих обставин під час захисту Вітчизни під час перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції» є спеціальним відносно просто формулювання «особа у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції», так як «зниклий безвісти» є відсутнім і місце перебування його невідомо, що (саме в цей період) виключає його безпосередню участь у виконанні обов`язку із захисту Вітчизни «у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань».

За вище наведених обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню – з направленням справи для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.6, 379 п.п. 1 та 4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Жидачівського районного суду Львівської області від 24 лютого 2026 рокускасувати і направити справу для продовження її розгляду до згаданого суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 17 серпня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Копняк С.М.