Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №520/7201/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 р. Справа № 520/7201/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., повний текст складено 04.06.26 по справі № 520/7201/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання направлення для проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати направлення для проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 .

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що медичний огляд військовослужбовця повинен здійснюватися за методом індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби, тобто з урахуванням усіх медичних показників щодо стану здоров`я особи. Вказує, що згідно проведеного огляду ОСОБА_1 у медичному підрозділі: МТФ 2 ОМЕДБ та 151 омбр (Чугуїв) від 09.04.2026 було складено медичну карту, у якій зазначено, що позивача скеровано на рентген. Звертає увагу, що командир Військової частини НОМЕР_1 , після великої кількості рапортів, скарг дружини ОСОБА_1 , скеровані до Міністерства оборони України, адвокатських запитів представника позивача, 09.04.2026 нарешті вжив всіх необхідних заходів для доставлення військовослужбовця ОСОБА_1 . Стверджує, що згідно довідки військово-лікарської комісії від 03.03.2026 №2026-0303-2040-0019-3, ВЛК проведена при ІНФОРМАЦІЯ_1 03.03.2026, визначений наступний діагноз: «Хронічний панкреатит в стадії ремісії. Артеріальна гіпертензія 1) один) ст., ступінь 2, ризик 3. Хронічна вертеброгенна люмбалгія з незначним порушенням функції. Вважає, що при проходженні ВЛК 03.03.2026, про що складена відповідна довідка №2026-0303-2040-0019-3 від 03.03.2026, захворювання та травми ОСОБА_1 , які підтверджені медичною документацією, не були враховані. Наголошує, що позивач повинен був бути оглянутий травматологом.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 пройшов медичний огляд «ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 » 03.03.2026 та визнаний придатним до військової служби на підставі статті 54в, 39в, 75в, 78в графи Розкладу хвороб, графи 3 ТДВ, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії від 03.03.2026 №20226-0303-2040-0019-3.

Відповідно до витягу із наказу від 06.03.2026 №68 позивача призначено на посаду розвідника-помічника гранатометника 2 розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_2 штурмового батальйону з 06.03.2026 та зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 .

У позовній заяві позивач зазначає, що неодноразово звертався до командира військової частини з рапортами про направлення його на повторне проходження військово-лікарської комісії у зв`язку з погіршенням стану здоров`я та необхідністю проведення повторної оцінки придатності до військової служби.

За твердженнями позивача, подані ним рапорти належним чином не були зареєстровані та розглянуті, а у наданні направлення на повторне проходження ВЛК йому було відмовлено.

Водночас, позивача направлено на консультацію (обстеження) до травматолога у місті Чугуїв, що підтверджується направленням №887 від 02.04.2026.

ОСОБА_1 встановлено: деформуючий артроз кульшових суглобів 2 ступеня, консолідований перелом великогомілкової кістки лівої гомілки зі зміщенням, а також деформуючий артроз гомілково-стопового суглоба 1-2 ступеня, що підтверджується дослідженнями від 09.04.2026.

У зв`язку зі встановленим діагнозом, за позицією позивача, Військова частина НОМЕР_1 повинна була надати позивачу направлення для проходження військово-лікарської комісії, однак, протиправно цього не зробила, тому позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів того, що будь-яким лікарем або закладом охорони здоров`я позивачу було рекомендовано проходження повторного медичного огляду ВЛК чи встановлено наявність медичних підстав для такого направлення.

При цьому, надані позивачем медичні документи лише підтверджують наявність у нього певних захворювань та наслідків травм, однак не містять висновків про необхідність проведення повторної військово-лікарської експертизи або про непридатність чи обмежену придатність позивача до військової служби.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту – Закон №2232-XII; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (ч.7 ст.1 Закону №2232-XII).

З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі по тексту – Положення №402; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Як установлено пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з п.2.1 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

До позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК високомобільних десантних військ; ВЛК військових комісаріатів; ВЛК територіального центру комплектування (ВЛК ТЦК); ВЛК цивільного лікувального закладу з правами госпітальної ВЛК (пп.2.6.1 п. 2.6 глави 2 розділу І Положення №402).

Позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (у гарнізонних, госпітальних ВЛК не менше ніж три лікарі, в інших ВЛК і ЛЛК - терапевта, хірурга, невропатолога, окуліста, стоматолога, оториноларинголога, психіатра) і секретаря з середньою медичною освітою. До складу ВЛК (ЛЛК) можуть призначатися лікарі інших спеціальностей (пп.2.6.2 п.2.6 глави 2 розділу І Положення №402).

За обставинами справи, ОСОБА_1 має статус військовослужбовця і проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Медичний огляд військовослужбовців регламентується положеннями глави 6 розділу ІI Положення №402.

Відповідно до абз. 1-3 п.6.1 глави 6 розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров`я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.

Прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.

Також направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище проводиться у випадках, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Відповідно до п.6.9. глави 6 розділу II Положення №402 при медичному огляді військовослужбовців метод індивідуальної оцінки придатності їх до військової служби повинен застосовуватись у кожному випадку. ВЛК враховує їх вік, освіту, військовий фах, підготовку, досвід, фактичну працездатність, спрямованість до подальшого проходження військової служби, думку командування і начальника медичної служби військової частини, викладені у службовій та медичній характеристиках, та можливість подальшого проходження військовослужбовцем військової служби на посаді, яка найбільше відповідає стану його здоров`я.

Медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії). Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров`я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби (п.6.10. глави 6 розділу II Положення №402).

За змістом статей 12-14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 №548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Згідно з п.31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Відповідно до п.254 Статуту військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Відповідно до п.2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, - звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Також, згідно з п.3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Отже, спеціальними законодавчими нормами, що регламентують порядок здійснення медичного огляду військовослужбовців, передбачено, що направлення на такий огляд здійснюється прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище.

При цьому, прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби за рекомендацією лікаря, у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть обмежувати придатність або зумовлювати непридатність до військової служби.

За матеріалами справи, позивач 03.03.2026 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби.

Вказана довідка ВЛК є чинною, не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку.

Судом також встановлено, що після звернення позивача зі скаргами на стан здоров`я командуванням військової частини було організовано його направлення до закладів охорони здоров`я для проведення додаткових обстежень та консультацій спеціалістів, що підтверджується наявними у справі медичними документами.

Разом із тим, сам по собі факт наявності у позивача певних захворювань або встановлення додаткових діагнозів не свідчить про безумовний обов`язок командира військової частини направити військовослужбовця на повторний медичний огляд ВЛК.

Водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що будь-яким лікарем або закладом охорони здоров`я позивачу було рекомендовано проходження повторного медичного огляду ВЛК чи встановлено наявність медичних підстав для такого направлення.

Надані позивачем медичні документи лише підтверджують наявність у нього певних захворювань та наслідків травм, однак, не містять висновків про необхідність проведення повторної військово-лікарської експертизи або про непридатність чи обмежену придатність позивача до військової служби.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо неврахування окремих захворювань під час проходження первинного медичного огляду фактично зводяться до незгоди з висновками військово-лікарської комісії.

При цьому, питання оцінки стану здоров`я особи, встановлення діагнозів та визначення ступеня придатності до військової служби належать до виключної компетенції військово-лікарських комісій і не можуть підмінятися судом.

Також, колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять належних доказів подання відповідачу рапортів про направлення на повторне проходження ВЛК, їх реєстрації або отримання уповноваженими посадовими особами військової частини.

Посилання позивача на усні звернення та усну відмову не підтверджені належними доказами у розумінні статей 72-77 КАС України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не надання направлення для проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 видати направлення для проходження військово-лікарської комісії ОСОБА_1 .

Щодо посилання апеляційної скарги позивача на те, що при проходженні ВЛК 03.03.2026, про що складена відповідна довідка №2026-0303-2040-0019-3 від 03.03.2026, захворювання та травми ОСОБА_1 , які підтверджені медичною документацією, не були враховані, колегія суддів зазначає таке.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу І Положення № 402 з метою визначення придатності за станом здоров`я до військової служби військовослужбовців та установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), за результатами якого приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК.

До штатних ВЛК належать, зокрема, ВЛК регіону, до повноважень яких належить розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати військовослужбовців, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти військових на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.

Отже, згідно з Положенням №402, у разі незгоди із рішеннями, діями/бездіяльністю позаштатних ВЛК, особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня з відповідною скаргою, а у разі незгоди із ВЛК вищого рівня звернутися до ЦВЛК або до суду.

Подібне правозастосування в частині оскарження висновків штатних (позаштатних) ВЛК відповідно до Положення №402 висвітлено у постановах Верховного Суду від 26.02.205 у справах №600/3273/22-а, №240/13173/22, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не звертався зі скаргою про протиправність дій/бездіяльності членів військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 ні до ВЛК регіону, ні до ЦВЛК та проханням провести повторний медичний огляд із дотримання вимог Положення №402.

Тобто, позивач не скористався своїм правом на проведення повторного медичного огляду з метою визначення придатності його до військової служби.

Беручи до уваги ті обставини, що перевірка рішень позаштатних ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням №402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби ВЛК регіону чи ЦВЛК не приймали, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання апелянта на те, що при проходженні ВЛК 03.03.2026 захворювання та травми ОСОБА_1 , які підтверджені медичною документацією, не були враховані.

Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.06.2026 по справі № 520/7201/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий