Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №620/6393/26 — Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року Чернігів Справа № 620/6393/26

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 за допомогою системи ''Електронний суд'' звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22.05.2026 № 254150040872 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 14.05.2026 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, врахувавши періоди: до пільгового стажу роботи на посадах водія міського пасажирського транспорту: з 18.05.1994 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 14.09.2000, з 19.03.2002 по 31.01.2005; до страхового стажу: з 28.01.1992 по 04.08.1992, з 26.08.1994 по 13.10.1994, 19.03.2002 по 31.01.2005, з 13.04.2005 по 07.06.2005, із врахуванням заробітної плати за період з березня 2002 року по січень 2005 року, згідно з довідкою від 24.03.2026 № 16-11-136, виданою Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви “Мосміськтранс”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має необхідний стаж для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в електронній формі. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Вказану ухвалу суду відповідач отримав 09.06.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, однак правом для подання відзиву чи заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву у встановлений судом 15-денний строк не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 24.01.2002 Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області.

14.05.2026 позивач через веб портал Пенсійного фонду України звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою та необхідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. До заяви позивачем було додано такі документи: паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 24.01.2002 Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області; картку платника податків від 19.08.2022 № 2652-22-06813; трудову книжку від 04.07.1989 серії НОМЕР_2 ; диплом від 30.06.1989 серії НОМЕР_3 , виданий Чернігівським СПТУ-5 ім. Ф.Е. Дзержинського; виписку підсумкових оцінок успішності від 30.06.1989 № 167; відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/ суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 07.04.2026 від 07.04.2026 № 2526-26-06218; довідку від 22.01.2009 № 02-к, видану Відкритим акціонерним товариством «Чернігівавтосервіс»; довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 21.10.2025 № 42/103, видану Філією автобусного парку № 6 Комунального підприємства «Київпастранс»; довідку від 24.03.2026 № 16-11-136, видану Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви «Мосміськтранс»; архівну довідку «Про підтвердження трудового стажу» від 04.03.2026 № 220, видану Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви «Мосміськтранс»; довідку про реорганізацію підприємства від 04.03.2026 № б/н, видану Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви «Мосміськтранс»; лист ДП «Пассервіс» ВАТ «Чернігівавтосервіс» від 04.05.2026 № 12; довідку від 07.05.2026 № 7-к, видану ДП «Пассервіс»; екзаменаційну картку водія від 05.08.1992; екзаменаційну картку водія від 26.06.1987; свідоцтво від 05.08.1992 серії НОМЕР_4 , видане Чернігівським облавтонавчкомбінатом; свідоцтво від 09.07.1987 серії НОМЕР_5 , видане Чернігівським ОСТК ДТСААФ; довідку від 27.04.1994 № 35, видану Чернігівським обласним виробничо технічним управлінням зв?язку Підприємства виробничо-технічного забезпечення; талон до водійського посвідчення від 02.07.1987 серії НОМЕР_6 ; свідоцтво від 14.10.1994 серії НОМЕР_7 , видане Чернігівським облавтоучкомбінатом; свідоцтво про народження від 21.10.1970 серії НОМЕР_8 , видане міським бюро РАЦС; свідоцтво про неповну середню освіту від 11.06.1986 № НОМЕР_9 , видане середньою школою № 5; військовий квиток від 01.12.1989 серії НОМЕР_10 .

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 22.05.2026 № 254150040872.

Так, підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» слугувало те, що у позивача відсутній необхідний пільговий стаж роботи (12 років 6 місяців). У рішенні зазначено, що за доданими документами не зараховано періоди: до страхового стажу: з 19.03.2002 по 31.01.2005 згідно з архівною довідкою від 04.03.2026 № 220, виданою ДУП м. Москви «Мосміськтранс», оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено. Крім того, з 01.01.2004 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду рф. До пільгового стажу: з 18.05.1994 по 30.11.1999 згідно з довідкою від 22.01.2009 № 02-к, виданою ВАТ «Чернігівавтосервіс», оскільки документ не відповідає Додатку № 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.1993 № 637, а саме – не зазначена інформація про перебування у відпустках без збереження заробітної плати, не вказано підсумок пільгового стажу та не завірена підписом головного бухгалтера і начальника відділу кадрів. Інформація про відсутність посади головного бухгалтера за штатним розписом та делегування права підпису довідок ст. інспектору відділу кадрів не вказана; з 01.12.1999 по 14.09.2000 згідно з довідкою від 07.05.2026 № 7-к, виданою ДП «Пассервіс», оскільки в документі відсутня інформація про безпосереднє перевезення пасажирів у міському пасажирському транспорті. Крім того, довідка не завірена підписом головного бухгалтера та начальника відділу кадрів. Інформація про відсутність посади головного бухгалтера за штатним розписом та делегування права підпису довідок інспектору відділу кадрів не вказана; з 19.03.2002 по 31.01.2005 згідно з архівною довідкою від 04.03.2026 № 220, виданою ДУП м. Москви «Мосміськтранс», оскільки зарахування до страхового стажу періодів роботи після 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР, з якими не укладено міжнародні угоди, чинним законодавством не передбачено. Зазначено, що для зарахування до пільгового стажу Позивача періодів з 18.05.1994 по 30.11.1999 та з 01.12.1999 по 14.09.2000 необхідно надати уточнюючі довідки про пільговий стаж згідно з Додатком № 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Визначено, що страховий стаж особи становить 34 роки 8 місяців 20 днів, пільговий стаж – 10 років 3 місяці 22 дні.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнятий 09.07.2003 № 1058-IV.

Відповідно до частини першої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Приписами пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок - не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим - третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.

Отже, за вказаною нормою необхідними умовами для призначення пенсії на пільгових умовах є досягнення віку 55 років, наявності страхового стажу 30 років та стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) не менше 12 років 6 місяців.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 розділу «Загальні положення» Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (абзац перший пункту 3 розділу «Документи, що підтверджують стаж роботи» Порядок № 637).

Пунктом 20 розділу «Особливості підтвердження стажу роботи окремих категорій працівників» Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що довідки, які підтверджують спеціальний трудовий стаж, надаються виключно, якщо в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.02.2019 у справі № 337/1297/17, ухвалі Касаційного адміністративного суду від 14.04.2020 у справі № 560/3197/19, постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 216/8709/15-а (2-а/216/17).

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, визначені пунктом 3 Порядку № 637.

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, на підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачем була надана трудова книжка від 04.07.1989 серії НОМЕР_2 , яка у спірні періоди містить наступні записи, зокрема: 1. під номером 1 міститься запис про навчання у Чернігівському СПТУ-5 ім. Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1986 по 30.06.1989, запис внесено на підставі диплома від 30.06.1989 серії НОМЕР_3 – 2 роки 10 місяців 0 днів; 2. під номером 2 міститься запис від 04.07.1989 про прийняття на посаду приймальника поїздів Станції Чернігів Південно-Західної залізниці, на підставі наказу від 04.07.1989 № 27; 3. під номером 3 міститься запис від 19.07.1989 про переведення на посаду приймальника-здавальника вантажу, на підставі наказу від 19.07.1989 № 73; 4. під номером 4 міститься запис від 03.12.1989 про звільнення з займаної посади у зв`язку з призовом на військову службу, на підставі наказу від 27.11.1989 № 58 – 0 років 5 місяців 0 днів; 5. під номером 5 міститься запис про проходження служби в лавах Радянської армії з 05.12.1989 по 20.11.1991, запис внесено на підставі військового квитка серії НОМЕР_10 – 1 рік 11 місяців 16 днів; 6. під номером 6 міститься запис від 14.01.1992 про прийняття на роботу в майстерню слюсарем по ремонту двигунів 2 розряду Чернігівського автотранспортного підприємства-17427, на підставі наказу від 13.01.1992 № 6-к; 7. під номером 7 міститься запис від 14.07.1993 про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 14.07.1993 № 118-к. Запис під № 7 є недійсним; 8. під номером 8 міститься запис від 24.06.1992 про присвоєння кваліфікації слюсаря 3 розряду по ремонту двигунів, на підставі наказу від 24.06.1992 № 125-к; 9. під номером 9 міститься запис від 01.06.1993 про присвоєння кваліфікації слюсаря 4 розряду по ремонту двигунів, на підставі наказу від 28.05.1993 № 284-к; 10. під номером 10 міститься запис від 14.07.1993 про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 14.07.1993 № 118-к – 1 рік 6 місяців 1 день; 11. під номером 11 міститься запис від 15.07.1993 про прийняття на посаду водія автомобіля профілактики і демонтажу засобів зв`язку майстерні по демонтажу засобів зв`язку УВС УВД Чернігівської області, на підставі наказу від 27.07.1993 № 309 о/с; 12. під номером 12 міститься запис від 16.05.1994 про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 14.05.1994 № 156 о/с – 0 років 10 місяців 2 дні; 13. під номером 13 міститься запис від 18.05.1994 про прийняття на роботу водієм 3 класу для роботи на всіх маршрутах автобусів у міську колону № 1 Чернігівського автотранспортного підприємства-17427, на підставі наказу від 17.05.1994 № 87-к; 14. під номером 14 міститься запис від 01.04.1995 про присвоєння кваліфікації водія 2 класу, на підставі наказу від 03.04.1995 № 158; 15. під номером 15 міститься запис без дати про реорганізацію Чернігівського автотранспортного підприємства 17427 у ВАТ «Чернігівське АТП 17427», на підставі наказу фонду держмайна від 17.07.1997 № 657; 16. під номером 16 міститься запис від 30.11.1999 про звільнення з займаної посади у зв`язку з переведенням у Дочірнє підприємство «Пассервіс», відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 30.11.1999 № 193-к – 5 років 6 місяців 13 днів; 17. під номером 17 міститься запис від 01.12.1999 про прийняття на посаду водія 1 класу для роботи на автобусах усіх марок по переводу з ВАТ ЧАТП-17427, на підставі наказу від 01.12.1999 № 1к; 18. під номером 18 міститься запис від 14.09.2000 про звільнення з роботи у зв`язку з переведенням до ВАТ ЧАТП-17427, відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 14.09.2000 № 86к – 0 років 9 місяців 15 днів; 19. під номером 19 міститься запис від 15.09.2000 про прийняття на посаду водія 1 класу на всі марки автобусів по переводу з ДП «Пассервіс», на підставі наказу від 14.09.2000 № 16кс; 20. під номером 20 міститься запис від 25.02.2002 про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 22.02.2002 № 03-к – 1 рік 5 місяців 11 днів; 21. під номером 21 міститься запис від 19.03.2002 про зарахування на посаду водія автобусу 1 класу Дочірнього державного унітарного підприємства 16-й автобусний парк ДУП «Мосміськтранс» для роботи на регулярних міських пасажирських маршрутах, відповідно до строкового договору, на підставі наказу від 18.03.2002 № 493к; 22. під номером 22 міститься запис від 01.01.2004 про реорганізацію Дочірнього державного унітарного підприємства « 16-й автобусний парк ДУП Мосміськтранс» у ДУП «Мосміськтранс» Філію 16-й автобусний парк, відповідно до розпорядження Уряду м. Москви «Про реорганізацію ДУП міста Москви «Мосміськтранс»; 23. під номером 23 міститься запис від 31.01.2005 про звільнення з займаної посади у зв`язку з закінченням строку трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 77 Кодексу законів про працю рф, на підставі наказу від 31.01.2005 № 109к – 2 роки 10 місяців 13 днів; 24. під номером 24 міститься запис від 13.04.2005 про прийняття на роботу водієм 1 класу на міжміські та міжнародні пасажирські перевезення за трудовим договором від 13.04.2005 № 12339, зареєстрованим в Чернігівському центрі зайнятості; 25. під номером 25 міститься запис від 31.08.2007 про звільнення з роботи за згодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір № 12339 знято з реєстрації 04.09.2007 – 2 роки 4 місяці 19 днів; 26. під номером 26 міститься запис від 12.02.2009 про прийняття на посаду водія (В, С, Д, Є) 1 класу в 1 автобусну колону Автобусного парку № 6 Комунального підприємства «Київпастранс», на підставі наказу від 12.02.2009 № 23-к; 27. під номером 27 міститься запис від 12.02.2013 про звільнення з займаної посади за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 12.02.2013 № 29-к – 4 роки 0 місяців 1 день; 28. під номером 28 міститься запис від 01.03.2013 про прийняття на посаду водія автотранспортних засобів до ФОП ОСОБА_2 за трудовим договором від 01.03.2013 № 25031300532, зареєстрованим 01.03.2013 у Чернігівському міському центрі зайнятості; 29. під номером 29 міститься запис від 09.02.2018 про звільнення з займаної посади за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, трудовий договір знято з реєстрації 09.02.2018 – 4 роки 11 місяців 12 днів; 30. під номером 30 міститься запис від 13.02.2018 про прийняття на посаду водія 1 класу категорії В, С, Д, Є Філії комунального підприємства «Київпастранс» «Автобусний парк № 6» для роботи на автобусах, на підставі наказу від 12.02.2018 № 24-к; 31. під номером 31 міститься запис від 03.06.2024 про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України, на підставі наказу від 03.06.2024 № 57-к – 6 років 3 місяці 22 дні; 32. під номером 32 міститься запис від 26.06.2024 про прийняття на роботу водієм автотранспортних засобів Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоекспрес», на підставі наказу від 25.06.2024 № 16-к – 1 рік 10 місяців 6 днів.

Стаж роботи позивача за трудовою книжкою від 04.07.1989 серії НОМЕР_2 складає – 37 років 8 місяців 11 днів.

Суд зазначає, що записи про спірні періоди роботи у трудовій книжці позивача засвідчені відповідними штампами та печатками підприємств. Жодних зауважень щодо їх змісту, форми, наявності всіх необхідних реквізитів відповідачем не зазначено.

Також до заяви про призначення пенсії позивачем було долучено: свідоцтво від 05.08.1992 серії НОМЕР_4 , видане Чернігівським облавтонавчкомбінатом про проходження з 28.01.1992 по 04.08.1992 курсу навчання за 800-годинною програмою підготовки, перепідготовки (підвищення кваліфікації) водіїв газобалонних автомобілей; свідоцтво від 14.10.1994 серії НОМЕР_7 , видане Чернігівським облавтоучкомбінатом про навчання з 26.08.1994 по 13.10.1994 за програмою перепідготовки водіїв автомобілів категорії «ВС» на категорію «Е».

Крім того, на підтвердження пільгового стажу позивачем було надано довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 21.10.2025 № 42/103, видану Філією автобусного парку № 6 Комунального підприємства «Київпастранс» про те, що позивач працював повний робочий день в Автобусному парку № 6 КП «Київпастранс» на посаді водія автотранспортних засобів і за періоди: з 12.02.2009 (наказ від 12.02.2009 № 23-к) по 12.02.2013 (наказ від 12.02.2013 № 629-к) – 4 роки 0 місяців 0 днів; з 13.02.2018 (наказ від 12.02.2018 № 24-к) по 03.06.2024 (наказ від 03.06.2024 № 57-к) – 6 років 3 місяці 20 днів, що разом складає 10 років 3 місяці 20 днів.

Зазначено, що виконував перевезення пасажирів тільки на міському пасажирському транспорті в м. Києві з повним робочим днем.

Згідно із витягом форми РС-право від 14.05.2026 № 254150040872 стаж позивача, в тому числі на посадах водія міського пасажирського транспорту складає 34 роки 8 місяців 20 днів.

Однак, за наданими пенсійному органу документами загальний страховий стаж позивача складає – 38 років 4 місяці 7 днів, пільговий стаж на посадах водія міського пасажирського транспорту – 19 років 6 місяців 1 день.

Так, спірним у цій справі є питання зарахування: до пільгового стажу позивача періодів роботи: з 18.05.1994 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 14.09.2000, з 19.03.2002 по 31.01.2005; до страхового стажу позивача періодів навчання та роботи: з 28.01.1992 по 04.08.1992, з 26.08.1994 по 13.10.1994, 19.03.2002 по 31.01.2005, з 13.04.2005 по 07.06.2005.

Згідно з архівною довідкою від 04.03.2026 № 220, виданою Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви «Мосміськтранс» позивач працював в філії 16-й автобусний парк ДУП «Мосміськтранс»: 19.03.2002 - прийнятий до відділу експлуатації на посаду водія автобуса регулярних міських пасажирських маршрутів за строковим трудовим договором (наказ від 18.03.2002 № 493-к); 31.01.2005 - звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до пункту 2 статті 77 Кодексу законів про працю рф (наказ від 31.01.2005 № 109-к).

Крім того, у довідці від 04.03.2026 № б/н, виданої Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви «Мосміськтранс» зазначено про реорганізацію та перейменування 16-го автобусного парку, у якому працював позивач.

Додатково на підтвердження вказаного періоду роботи надано довідку від 24.03.2026 № 16-11-136, видану Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви «Мосміськтранс», в якій відображено суми заробітної плати з березня 2002 року по січень 2005 року.

Так, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та рф (далі - Угода).

При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Так, відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі статтею 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 № 01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію на пільгових умовах відповідач повинен був врахований трудовий стаж та заробітну плату, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території рф.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» № 2783-IX (далі - Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з рф та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» № 1328 (далі - Постанова № 1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За приписами статті 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Таким чином, положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови № 1328 з 02.12.2022.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти його права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво з країною-агресором.

Така позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право Позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Крім того, відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу позивача періоди роботи на посадах водія міського пасажирського транспорту: з 18.05.1994 по 30.11.1999 – у Чернігівському автотранспортному підприємстві 17427; з 01.12.1999 по 14.09.2000 – у ДП «Пассервіс» через недоліки в оформленні довідок, що є необґрунтовано та безпідставно, оскільки визначені в оскаржуваному рішенні недоліки не спростовують факту того, що позивач протягом спірних періодів виконував роботу на посаді водія міського пасажирського транспорту.

Проаналізувавши записи трудової книжки позивача у спірні періоди, вбачається, що трудова книжка містять відомості щодо періодів роботи та назв професій, що визначені пунктом 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та дають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Окрім того, відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо трудової діяльності позивача.

З довідки від 22.01.2009 № 02-к, виданої Відкритим акціонерним товариством «Чернігівавтосервіс»,вбачається, що ОСОБА_1 працював водієм на міських пасажирських перевезеннях з 18.05.1994 (наказ від 17.05.1994 № 87-к) по 30.11.1999 (наказ від 30.11.1999 № 193-к).

Так, згідно з довідкою від 07.05.2026 № 7-к, виданою ДП «Пассервіс» Позивач працював водієм автотранспортних засобів повний робочий день в період: з 01.12.1999 (наказ від 01.12.1999 № 1-к) по 14.09.2000 (наказ від 14.09.2000 № 86-к).

У довідці зазначено, що виконувана позивачем робота дає право на одержання пенсії при досягненні 55 років і при відповідному стажі роботи, в тому числі на вказаній роботі не менше як 12 років 6 місяців, відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За приписами абзаців першого, другого пункту 20 розділу «Особливості підтвердження стажу роботи окремих категорій працівників» Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність за помилки, допущені адміністрацією підприємства при оформленні довідки.

Верховний Суд, зокрема у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 дійшов висновку, про те, що перевірка достовірності виданих документів покладається на Пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.

Крім того, відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Вказані положення кореспондуються з положеннями частини третьої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, їх повноти, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.

Враховуючи викладене, позивач набув права на зарахування спірних періодів роботи: до пільгового стажу: з 18.05.1994 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 14.09.2000, з 19.03.2002 по 31.01.2005; до страхового стажу: 19.03.2002 по 31.01.2005, які надають право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано зазначені періоди, у зв`язку із чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22.05.2026 № 254150040872 про відмову у призначенні позивачу пенсії - є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо не зарахування періодів навчання, суд зазначає наступне.

Так, до заяви про призначення пенсії позивачем було долучено, зокрема: свідоцтво від 05.08.1992 серії НОМЕР_4 , видане Чернігівським облавтонавчкомбінатом, про проходження з 28.01.1992 по 04.08.1992 курсу навчання за 800-годинною програмою підготовки, перепідготовки (підвищення кваліфікації) водіїв газобалонних автомобілів; свідоцтво від 14.10.1994 серії НОМЕР_7 , видане Чернігівським облавтоучкомбінатом, про навчання з 26.08.1994 по 13.10.1994 за програмою перепідготовки водіїв автомобілів категорії «ВС» на категорію «Е».

Проте вказані періоди навчання не були взяті до обрахунку його страхового стажу.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Приписами пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що до стажу роботи зараховується також, зокрема навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, законодавець передбачав можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання у певних навчальних закладах, зокрема в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 637 визначено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Отже, періоди навчання позивача з 28.01.1992 по 04.08.1992 та з 26.08.1994 по 13.10.1994 мають бути зараховані останньому до його страхового стажу.

Щодо не зарахування періодів трудової діяльності згідно з трудовою книжкою від 04.07.1989 серії НОМЕР_2 , суд зазначає наступне.

Так, судом встановлено, що відповідачем не зараховано до його загального страхового стажу період роботи за трудовим договором з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з 13.04.2005 по 07.06.2005 на посаді водія І класу на міжміських та міжнародних пасажирських перевезеннях.

Згідно з абзацами тридцять сьомим, тридцять дев`ятим статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Приписами частини десятої статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частина дванадцята статті 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до частини шістнадцятої статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі: 1) приховування (заниження) суми заробітної плати (виплат, доходу), на яку нараховуються страхові внески; 2) порушення встановленого порядку нарахування, обчислення та строків сплати страхових внесків; 3) ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків; 4) неподання відомостей про обставини, що спричиняють зміни юридичного статусу страхувальника, порядку сплати ним страхових внесків; 5) порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду і Накопичувального фонду; 6) неподання, несвоєчасного подання, подання не за встановленою формою звітності щодо страхових внесків, коштів Пенсійного фонду і Накопичувального фонду або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, та іншої звітності і відомостей, передбачених цим Законом; 7) несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.

При цьому, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.

Суд зазначає, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Таким чином, фактично, внаслідок невиконання роботодавцями позивача обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України призвело до позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим і таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 30.09.2019 у справі № 414/736/17 та від 30.07.2019 у справі № 373/2265/16-а, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за вказаний період роботи позивача не є підставою для позбавлення останнього права на зарахування спірного періоду до його страхового стажу. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем свого обов`язку щодо сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості роботодавця зі сплати страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів його роботи.

Зважаючи на те, що позивач вів трудову діяльність, відомості про яку містяться в його трудовій книжці від 04.07.1989 серії НОМЕР_2 не зарахування до його загального страхового стажу періоду роботи за трудовим договором з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 з 13.04.2005 по 07.06.2005 на посаді водія І класу на міжміських та міжнародних пасажирських перевезеннях є протиправним.

Згідно пункту 1 частини першої статті 45 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Частиною третьою статті 46 Конституції України та частиною другою статті 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, вік позивача сягнув 55 років, страховий стаж складає більше 30 років, пільговий стаж роботи – 19 років 6 місяців 1 день, звернувся з заявою про призначення пенсії 14.05.2026, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 14.05.2026.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).

Таким чином, послуги зі складання позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг є різновидом правової допомоги, витрати на яку включаються до складу судових витрат.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Також, за змістом частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмету спору.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Суд зазначає, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн позивачем надані суду: договір про надання правничої допомоги №58/14/04/2026 від 14.04.2026; додаткову угоду № 1 до договору від 14.04.2026; акт №58 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 28.05.2026; доказ сплати 20000,00 грн, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, суд зазначає, що дана справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката.

Враховуючи наведене, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 5000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Також за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 22.05.2026 № 254150040872 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 з 14.05.2026 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, врахувавши періоди: до пільгового стажу роботи на посадах водія міського пасажирського транспорту: з 18.05.1994 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 14.09.2000, з 19.03.2002 по 31.01.2005; до страхового стажу: з 28.01.1992 по 04.08.1992, з 26.08.1994 по 13.10.1994, 19.03.2002 по 31.01.2005, з 13.04.2005 по 07.06.2005, із врахуванням заробітної плати за період з березня 2002 року по січень 2005 року, згідно з довідкою від 24.03.2026 № 16-11-136, виданою Філією Південною Державного унітарного підприємства міста Москви “Мосміськтранс”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницький р-н, Хмельницька обл.,29005, код ЄДРПОУ 21318350).

Повне судове рішення складено 17.08.2026.

Суддя Оксана ТИХОНЕНКО