Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №635/4136/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/4136/25 Головуючий суддя І інстанції Омельник М. М.

Провадження № 33/818/816/26 Суддя доповідач Шабельніков С.К.

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Харків

Суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,

за участю секретаря - Вакули Н.С.,

захисника – Горобця Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника Горобця Р.М. на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі, 665 гривень 60 копійок.

Постановою встановлено, що 17 травня 2025 року о 20 годині 59 хвилин в Харківській області, с-ще Бабаї, вул. Командарма Шумілова, 2, водій ОСОБА_1 , керував автомобілем Nissan Tilda,державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Пройти огляд на стан сп`янінні на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатором Drager Alcotest – 6820 – відмовився. Також відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ», чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме: «Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, захисник Горобець Р.М. подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити.

Свої апеляційні вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини, які мають значення для правильного розгляду справи та порушив вимоги норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, працівниками поліції було безпідставно складено протокол про адміністративне правопорушення, оскільки огляд проводився з порушенням вимог ст. 266 КУпАП. Разом з цим, захисник вважає, що огляд водія-військовослужбовця має проводитись в порядку передбаченому ст. 266-1 КУпАП, тобто в спеціальному порядку. Також захисник вважає, що працівниками поліції не було роз`яснено водію права, передбачені ст. 63 Конституції України та 268 КУпАП.

Під час апеляційного розгляду захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – адвокат Горобець Р.М. підтримав подану апеляційну скаргу. На підтримку поданої апеляційної скарги посилався на відсутність, на його погляд, підстав правомірної зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 . Крім того, захисник вважав за можливе провадити апеляційний розгляд за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, враховуючи пояснення апелянта.

Крім того, під час апеляційного розгляду в залі судового засідання захисник Горобець Р.М. подав до суду апеляційної інстанції клопотання про закриття адміністративного провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення передбаченого ч. 6 ст. 38 КУпАП.

Стосовно цього клопотання належить зазначити наступне.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених статтею 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення.

Приписами ст. ст. 221, 280 та 284 КУпАП у їх сукупному зв`язку встановлено, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема і ст. 130 цього Кодексу. За наслідками розгляду таких справ суди першої інстанції, зокрема у разі визнання винуватості особи у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, вирішують питання щодо накладення стягнення в порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, зокрема, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником.

Таким чином, у разі оскарження постанови суду першої інстанції справа не розглядається спочатку, як помилково вважає апелянт, а переглядається судом апеляційної інстанції в межах поданої апеляційної скарги та відомостей, наявних у матеріалах справи.

Отже, КУпАП чітко визначає те, що після прийняття постанови компетентним органом, справа про адміністративне правопорушення вважається розглянутою, а перебіг строків, передбачених ст. 38 КУпАП припиняється. Однак, положення цієї статті можуть бути застосовані компетентним органом вищого рівня у разі встановлення за наслідками апеляційного перегляду порушення вимог ст. 280 КУпАП у рішенні компетентного органу, що виніс оскаржувану постанову. Вказана судова практика з цього правового питання є усталеною. Посилання захисника на окремі судові рішення, що не збігається з цією – є безпідставними, оскільки законодавство України не передбачає прецедентного права. Разом з цим, ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа), зокрема і суди, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З відомостей матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції дотримано всіх вимог, передбачених ст. 280 КУпАП в частині визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та встановлені всі обставини, що мали значення на час розгляду цієї справи компетентним органом – судом першої інстанції. Сама справа розглянута судом першої інстанції 15.01.2026 з винесенням постанови, якою визнано ОСОБА_1 винним та накладено на нього стягнення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто у визначений ч. 6 ст. 38 КУпАП строк з моменту події адміністративного правопорушення, яка мала місце 17.05.2025 року і до ухвалення постанови 15.01.2026. Реалізацію права на оскарження судового рішення, суд апеляційної інстанції вважає не що іншим, як вільним волевиявленням сторони захисту скористатися своїм правом спростувати фактичні обставини щодо події правопорушення що, вочевидь, не може створювати штучних передумов для уникнення відповідальності за вчинене правопорушення. Інакше, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, завдяки оскарженню судового рішення у передбачений законом спосіб, мала б процесуальну можливість уникнути відповідальності, що, поза розумним сумнівом, не відповідає завданням, передбаченим ст. 1 КУпАП.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання захисника Горобця Р.М. про закриття провадження у зв`язку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП та вважає за необхідне розглядати його апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги та відомостей, наявних у матеріалах справи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відомості, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення, а також, заслухавши пояснення захисника суд дійшов висновку, що подана апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд повинен повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати належну оцінку зібраним доказам. Зокрема, суд повинен з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи є винною особа в його вчиненні.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, суд дотримався всіх вказаних вимог закону, встановивши обставини, які мають значення для правильного розгляду справи і вирішення питання винності ОСОБА_1 у порушенні Правил дорожнього руху, передбачених п. 2.5, а саме: на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції відмовився.

Під час апеляційного перегляду оскаржуваної постанови, апеляційним судом не встановлено об`єктивних відомостей, які можуть спростувати висновки суду щодо винуватості ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Натомість, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП підтверджуються наявними у справі відомостями, а саме: відомостями з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№333715 від 17.05.2025 року, в якому зазначено факт керування ОСОБА_1 , 17 травня 2025 року о 20 годині 59 хвилин в Харківській області, с-ще Бабаї, вул. Командарма Шумілова, 2, автомобілем Nissan Tilda,державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, різка зміна забарвлення шкіряного покрову обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Пройти огляд на стан сп`янінні на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатором Drager Alcotest – 6820 – відмовився. Також відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у закладі охорони здоров`я КНП ХОР «ОКНЛ», чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме: «Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції».

У графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення зазначено «відмова» що свідчить про те, що водія було ознайомлено із змістом протоколу та надано можливість надати пояснення відповідно до вимог ст. 268 КУпАП, яким ОСОБА_2 не скористався.

Відомостями довідки інспектора ВАПУПП в Харківській області ДПП В. Бурикіної встановлено, що ОСОБА_1 отримував посвідчення водія НОМЕР_2 , а тому не виконання водієм вимог Правил дорожнього руху в частині обов`язків водія, є свідомими діями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі (а.с.3).

Відомостями направлення на огляд водія транспортного засобу з метою встановлення стану сп`яніння встановлено, що медичний огляд ОСОБА_1 не проводився у зв`язку із його відмовою (а.с. 7).

З відомостей акту огляду водія на стан алкогольного сп`яніння вбачається, що огляд ОСОБА_1 на місці зупинки транспортного засобу не проводився у зв`язку із його відмовою.

З відомостей рапорту поліцейського Є. Мацканюка, а також його пояснень наданих суду апеляційної інстанції, вбачається, що 17.05.2025 під час несення служби отримав на службовий планшет повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. Прибувши на місце події, було встановлено учасників дорожньо-транспортної пригоди. Після їх опитування, було встановлено наявність ознак алкогольного сп`яніння у водія ОСОБА_1 , а саме: запах алкоголю з порожнини рота, неприродна блідість обличчя, поведінка, яка не відповідає обстановці. Від виконання законної вимоги поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився.

Відомостями відеозапису фіксації обставин правопорушення, доданого до протоколу встановлено, що на місце дорожньо-транспортної пригоди прибули працівники поліції. На місці події вже перебували інші працівники поліції, які намагались провести огляд ОСОБА_1 , який був причетний до події ДТП. Новий екіпаж, зокрема поліцейський Мацканюк Є.М., встановивши, що перший екіпаж фактично не розпочав проведення процесуальних дій, пов`язаних з дорожньо-транспортної пригоди та похідних від них процесуальних дій, спочатку розпочав проведення процесуальних дій, передбачених законом. Встановивши, особу водіїв транспортних засобів, а також враховуючи наявність автомобілю бригади швидкої допомоги, який прибув раніше, враховуючи прибуття на місце події слідчо-оперативної групи, поліцейський Мацканюк Є.М. розпочав процедуру проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан сп`яніння. Належить врахувати, що усі учасники дорожньо-транспортної пригоди зазначали про те, що медична допомога їм не потрібна. Хоча згодом, після проведення огляду ОСОБА_3 на стан сп`яніння, від якого він відмовився, особу, яка притягається до адміністративної відповідальності за рішення лікаря бригади швидкої допомоги було доставлено до лікарні з метою підтвердження чи спростування наявності внутрішньої кровотечі у ОСОБА_1 . Належить також зазначити про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності такої ознаки, як поведінка, що не відповідає обстановці. З приводу цього суд апеляційної інстанції враховує, що, на питання працівника поліції про проведення огляду ОСОБА_1 питає поліцейського «а що сталося?». На подальші повторні запитання поліцейського водій пересуваючись по місцю дорожньо-транспортної пригоди, через деякий час згодом чітко відповідає поліцейському, що не буде проходити огляд на стан сп`яніння. ОСОБА_1 було ознайомлено з правами, передбаченими ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП

При цьому, апеляційний суд встановив, що протокол про адміністративне правопорушення та інші процесуальні документи складені уповноваженою державою особою. ОСОБА_1 та його захисник не скористалися процесуальною можливістю та не зверталися із скаргами на дії працівників поліції до їх безпосереднього керівництва з метою ініціювання службової перевірки або притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, якими були складені відповідні процесуальні документи у цій справі (ст. 267 КУпАП). Разом з тим, стороною захисту не надано відомостей про звернення до суду в порядку, передбаченому ст. 5, 20, 286 КАС України щодо оскарження дій або бездіяльності відповідних посадових осіб. Цих відомостей не надано суду і під час апеляційного розгляду.

Отже, суд встановив, що сторона захисту не скористалась своїм правом та не надала до суду доказів на підтвердження версії щодо незаконності дій працівників поліції або їх упередженості під час проведення ними дій та складання матеріалів про адміністративне правопорушення за відмову ОСОБА_1 від проведення огляду на стан сп`яніння, а матеріали справи не містять відповідних відомостей, що обумовлюють невинуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відомості, які зафіксовані в письмових доказах, що долучені до матеріалів справи, відповідають дійсності, що вочевидь унеможливлює врахування апеляційним судом апеляційних доводів в цій частині.

Натомість, саме відмова від проходження огляду водія є процесуально визначальним фактом у цій справі, адже адміністративна відповідальність, встановлена ч.1 ст. 130 КУпАП, що настає в цьому випадку, саме за відмову водія у проходженні огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, що знайшло своє підтвердження у неспростованих відомостях протоколу про адміністративне правопорушення, доданих до нього доказах та інших відомостях, наявних у матеріалах справи.

Разом з цим суд апеляційної інстанції вважає належним зазначити, що приписи статей 130 та 266 КУпАП в їх невід`ємному взаємозв`язку встановлюють відповідальність за відмову від проходження огляду, яка настає у випадку відмови водія від будь-якого, визначеного законом порядку, та запропонованого (в разі наявності підстав) огляду, а недійсним є безпосередньо огляд, проведений з порушенням проведення його порядку. Відомостей про порушення проведення порядку огляду на стан сп`яніння матеріали справи не містять. Не надано таких відомостей і суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у її релевантному зв`язку із нормами Закону чинними на момент вчинення правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, судам слід враховувати, що стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника відповідно до встановленого Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Якщо водій ухиляється від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків або зафіксованому технічними пристроями відеозапису, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.

Приписами абз. 4 п. 27 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду в їх релевантному зв`язку із вимогами ч.1 ст. 130 КУпАП в редакції, чинній на момент скоєння правопорушення, встановлено, що для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом.

Правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. А тому, у працівників поліції виникають законні підстави для складання матеріалів про адміністративну відповідальність з моменту фіксування відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння в порядку встановленому законом незалежно від причин та способу надання водієм такої відмови.

За таких обставин, враховуючи зміст пункту 2.5 Правил дорожнього руху, необхідно вважати, що водій, стосовно якого є підозри про перебування його у стані сп`яніння, саме зобов`язаний пройти огляд у встановленому законом порядку. Вказаний обов`язок водія спрямований на безпеку руху, тому факт відмови від проходження такого огляду законодавство кваліфікує як окреме правопорушення з правовими наслідками, як для перебування його у стані сп`яніння. Таке належить вважати цілком виправданим та логічним, оскільки в протилежному випадку, водії, відмовляючись від такого огляду, мали б можливість приховувати свій стан, і як наслідок – уникати юридичної відповідальності.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, (наприклад «Функе проти Франції», «Драган Петрович проти Сербії» (Dragan Petroviж v. Serbia) від 14.04.2020 (скарга № 75229/10), S та Марпер проти Сполученого Королівства) не можливо здійснювати по відношенню до особи будь - якого примусу з метою надання цією особою біологічних зразків, оскільки це в розумінні положень пункту 1 статті 8 Конвенції порушує право особи на повагу до її приватного життя.

З відомостей відеозапису, вбачається, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу та водночас учасником дорожньо-транспортної пригоди відмовився від проведення огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, про що повідомив працівників поліції.

За таких обставин, наявність неспростованих під час апеляційного перегляду відомостей протоколу та долучених до нього доказів, поза розумним сумнівом, дають підстави стверджувати, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху, відмовившись від виконання законної вимоги поліцейського про проведення огляду водія на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що працівниками поліції не було зупинено транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , як підстави для скасування постанови суду першої інстанції є безпідставними та суб`єктивними з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч. 1- 2 ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом. Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 31 Закону превентивними заходами є зокрема: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону поліцейський має право зупиняти транспортний засіб якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

Разом з тим, відповідно до диспозиції викладеній у ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність встановлена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, змістом вищезазначених вимог, належить врахувати, що процесуально визначальною обставиною є саме керування транспортним засобом та фіксація керування об`єктивними відомостями, які можуть бути зафіксовані відеозаписом, поясненнями учасників справи або свідків або іншими доказами, які містяться у матеріалах конкретної справи або їх сукупністю. Тобто зупинення транспортного засобу, як превентивний захід може бути, а може і не бути застосованим працівником поліції, оскільки правова привода превентивних заходів, передбачених ст. 31 КУпАП, вимагає їх застосування за обставин яких вимагає фактична обстановка події. Суд апеляційної інстанції вважає, що визначальним для застосування цього превентивного заходу, як і будь якого іншого, є обставини обумовлені подією правопорушення та провадяться, зокрема, з метою реалізації як завдань адміністративного провадження, передбачених ст. 245 КУпАП так і завдань, передбачених ст. 1 Кодексу, в цілому. З огляду на викладене, працівники поліції мають право застосовувати ті превентивні заходи, які вони вважають необхідними для реалізації своїх повноважень та в тих межах яких потребують обставини події правопорушення відповідно до чинного законодавства. Більш того, причетність водія транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди само по собі свідчить про факт керування ним транспортним засобом.

З відомостей матеріалів справи, зокрема відеозапису, а також рапорту поліцейського та відомостей наданих суду апеляційної інстанції пояснень вбачається, що ОСОБА_1 керував автомобілем та був учасником дорожньо-транспортної пригоди. Більш того, за результатами проведення процесуальних дій відносно саме ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, про що повідомив працівник поліції ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції під час його допиту.

Сукупність цих обставин вочевидь не потребують застосування такого превентивного заходу, як зупинення транспортного засобу, оскільки водій з місця дорожньо-транспортної пригоди не зник, а залишався на місці. Водночас, ці обставини є процесуально визначальними для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки надають можливість суду фактично встановити факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, зазначеному у протоколі про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати необґрунтованими та суб`єктивними.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що працівники патрульної поліції не мали права складати протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Вимогами п. 2 Розділу ІХ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07.11.2015 №1395 встановлено, що у випадках, коли внаслідок ДТП її учасникам заподіяно тілесних ушкоджень, викликається слідчо-оперативна група для проведення слідчих дій на місці пригоди відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України.

Пунктом 6 Розділу ІХ Інструкції передбачено, що у випадках, коли для прийняття об`єктивного рішення виникає необхідність для отримання додаткових даних, поліцейський, який оформлює матеріали ДТП, протягом доби передає оформлені матеріали ДТП для подальшого розгляду уповноваженій особі підрозділу поліції, на території обслуговування якого сталася пригода.

Разом з тим, відповідно до п. 1 розділу Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 07.11.2015 №1395 особи, які керують транспортними засобами, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Пунктами 2-3 розділу Х Інструкції у їх невід`ємному взаємозв`язку встановлено, що обов`язковому огляду підлягають водії транспортних засобів - учасники ДТП, унаслідок якої є особи, які отримали тілесні ушкодження. Направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду на стан сп`яніння і проведення такого огляду здійснюються відповідно до Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 (зі змінами).

Згідно вимог п.3 Порядку огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров`я (в сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Таким чином, аналізом вищезазначених правових вимог у їх нерозривному взаємозв`язку, встановлено, що працівники поліції, які прибули на місце дорожньо-транспортної пригоди не позбавлені процесуальної можливості отримати відомості, які можливо та необхідно було отримати для правильного встановлення тих обставин події, які можливо встановити в межах компетенції працівників поліції. При цьому суд апеляційної інстанції вважає, що у разі виклику на місце дорожньо-транспортної пригоди слідчо-оперативної групи зібрані матеріали їй передаються у разі, якщо отримані відомості стосуються учасника дорожньо-транспортної пригоди стосовно якого є підстави вважати, що він може бути винним у вчиненні цієї пригоди, зокрема на підставі актів реагування слідчого (запитів, постанов, тощо).

З відомостей фактичних обставин цієї справи вбачається, що відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП, а кримінальне провадження розпочато не було, про що зазначав інспектор Мацканюк Є.М. судом апеляційної інстанції. Тобто, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі об`єктивно може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинене саме нею адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП. Разом з тим, суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи не може надавати оцінки стосовно вини ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, оскільки цією справою подія дорожньо-транспортної пригоди за його участі не охоплюється. Однак, відповідно до вимог ст. 252 КУпАП суд апеляційної інстанції зобов`язаний врахувати причетність ОСОБА_1 до події дорожньо-транспортної пригоди як водія транспортного засобу, оскільки факт керування ним транспортним засобом є істотною обставиною у розгляді справи за ст. 130 КУпАП. Зазначене відповідає вимогам ст. 245 КУпАП, згідно яких завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Крім того, з відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 спочатку не бажав отримувати медичну допомогу, однак був направлений до лікарні з метою перевірки наявності внутрішньої кровотечі. Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що на місце події було викликано СОГ. Разом з тим, відомостей, щодо кримінального провадження за цією подією, яка б охоплювала склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП матеріали цієї справи не містять. Зазначене також свідчить про законність дій працівників поліції та процесуальну необхідність щодо складання протоколу про адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та суб`єктивними.

Доводи апеляційної скарги про невручення ОСОБА_1 копії акту його огляду на стан сп`яніння не спростовують його вини у вчиненому правопорушенні. Більш того, за рішенням лікаря бригади швидкої допомоги особу, яка притягається до адміністративної відповідальності у цій справі було направлено до лікарні з метою перевірки наявності внутрішньої кровотечі, що позбавило працівників поліції надати водію примірник акту огляду на стан сп`яніння. Разом з тим, будучи повідомленим про складання протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 мав процесуальну можливість ознайомитися з його відомостями, звернувшись до УПП в Харківській області ДПП або до суду першої або апеляційної інстанції після надходження справи до відповідного суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що копія направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, складається працівником поліції та одночасно надається особі, яка має проходити такий огляд, є також безпідставними та суб`єктивними, з огляду на наступне.

Так, огляд особи на стан сп`яніння проводиться відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 09.11.2015 року, а також Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМ України № 1103 від 17.12.2008 року (зі змінами), згідно яких, якщо водій погодився на проведення огляду він направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Форма направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, наведена в додатку 1 до цієї Інструкції (п. 8 розділу ІІ Інструкції від 09.11.2015 року).

З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (п. 9 розділу ІІ Інструкції від 09 листопада 2015 року та п. 7 Порядку від 17.12.2008 року).

Зміст висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан сп`яніння повідомляється оглянутій особі в присутності поліцейського, який її доставив, про що робиться запис у вищезазначеному висновку, перший примірник якого видається під підпис поліцейському (п.п. 17, 20 розділу ІІІ Інструкції від 09.11.2015 року, п. 13 Порядку від 17.12.2008 року).

Отже, за змістом вищенаведених норм, направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння складається не для вручення водію і йому не передається, як помилково вважає апелянт, а складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення цим лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря, а в разі проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу або відмови водія від проходження такого огляду має бути долучена до матеріалів адміністративного провадження. Вся процедура огляду водія у медичному закладі проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні, а не водій сам прибуває туди із направленням.

З відомостей відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 фактично відмовився від проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, що позбавляло працівників поліції процесуальних підстав направляти його до закладу охорони здоров`я та зобов`язувало їх долучити направлення до матеріалів цієї справи, що і було зроблено (направлення долучено до матеріалів справи (а.с.7).

Щодо доводів апеляційних скарг про те, що огляд ОСОБА_1 як водія-військовослужбовця має проводитись співробітниками ВСП відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, що, на думку апелянта, обумовлює скасування постанови суду першої інстанції належить зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1, 2 ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Аналіз положень ст.266-1 КУпАП свідчить про те, що даною нормою права не визначається порядок огляду військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, які керують транспортним засобом.

Тобто, положення ст.266-1КУпАП стосуються лише військовослужбовців за вчинення військових адміністративних правопорушень, передбачених главою 13-Б КУпАП або під час виконання водіями-військовослужбовцями невідкладних бойових завдань, пов`язаних із врятуванням життя або забезпеченням боєздатності підрозділу чи термінового реагування на зміну бойової обстановки, яка об`єктивно загрожує проведенню бойових дій.

Таким чином, для військовослужбовців, які керують транспортним засобом застосовується порядок проходження огляду, передбачений ст. 266 КУпАП, які проводять працівники Національної поліції.

Згідно приписів ч. 1 ст. 15 КУпАП за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» одним із завдань Служби правопорядку є забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням вантажів Збройних Сил України.

Вимогами п. 2 ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» встановлено, що водії військових транспортних засобів зобов`язані виконувати передбачені законом вимоги поліцейського або посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами.

Належить зазначити, що в розумінні логічного застосування правових норм, щодо яких законодавець на момент вчинення правопорушення ще не вніс відповідних змін, які відповідали б суспільним інтересам та певним обставинам (подолання часової прогалини у законодавстві) суд вважає належним не обмежуватись категорією «водій військового транспортного засобу» та застосовувати під час розгляду цієї справи цю категорію в значенні «водій військового транспортного засобу, який виконує бойове завдання або службовий обов`язок з використанням цивільного автомобіля».

В такому разі водій має підтвердити зазначене відповідними документами. Навіть і тоді, зазначене не обумовлює не виконанням водієм військового транспортного засобу вимог, передбачених ч.2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» щодо виконання законних вимог поліцейського.

З відомостей доданого до протоколу відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повідомив про те, що він є військовослужбовцем. Разом з тим, у цій справі суд апеляційної інстанції враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності про виконання невідкладного бойового завдання, пов`язаного з врятуванням життя або виконання іншого невідкладного завдання, працівників поліції не повідомляла. Не містять цих відомостей і матеріали справи.

За таких обставин доводи апеляційної скарги в цій частині належить вважати безпідставними та необґрунтованими.

Оцінюючи відомості всіх доказів у справі як окремо, так і в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою та беззаперечно свідчать про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Так, згідно з вимогами п. 1.3 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 2.9 «а» ПДР встановлено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

Пунктом 1. 9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей 8, 9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.

Отже, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не містять їх і матеріали справи. Більш того, порушень норм КУпАП під час складання протоколу та в суді першої інстанції, які обумовлюють необхідність скасування постанови суду, апеляційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п. 2.5 Правил дорожнього руху та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому доводи апеляційної скарги на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції є безпідставними.

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні клопотання захисника Горобця Р.М. про закриття адміністративного провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ч. 6 ст. 38 КУпАП - відмовити.

Апеляційну скаргу захисника Горобця Р.М. залишити без задоволення.

Постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 15 січня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя С.К. Шабельніков