Вирок від 09 серпня 2026 р. у справі №642/6856/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 642/6856/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1515/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.4 ст.185, ч.1 ст.361 КК України

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого – судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

потерпілого - ОСОБА_7 ,

обвинуваченої - ОСОБА_8 ,

захисника - ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та захисника ОСОБА_9 на вирок Холодногірського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_8 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м.Джамал-Абад Ошської області Киргизтан, громадянку України, з неповною середньою освітою, офіційно не працевлаштовану, не одружену, має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 офіційно не зареєстровану, фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судиму: вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до пробаційного нагляду строком на 1 рік, вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2024 року за ч.4 ст.185, 75 КК України до 5 років позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік,-

визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч. 4 ст. 185 КК України та їй призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 361 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки;

- за ч. 4 ст. 185 КК України з застосуванням ст.69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Ні підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного за вказаним вироком покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2024 року, у виді 6 місяців позбавлення волі та остаточно призначено ОСОБА_8 до відбування покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не обирався.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахується з дня набрання вироком законної сили.

Як встановив суд, ОСОБА_8 , будучи достеменно обізнаною про введення військового стану на території України, починаючи з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, строк дії якого в подальшому продовжувався, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року, вчинила умисний корисливий злочин проти власності за наступних обставин.

Так, 22 травня 2025 року, в денний час, точний час в ході розгляду справи не встановлено, ОСОБА_8 перебувала за адресою проживання потерпілого ОСОБА_7 , а саме: АДРЕСА_2 , якому періодично допомагала по господарству через перенесений ним інсульт, в ході спілкування останній попрохав її допомоги в оформлені йому форми для отримання Норвежської гуманітарної допомоги онлайн, на що ОСОБА_8 погодилась. Після цього ОСОБА_8 попросила передати ОСОБА_7 свій мобільний телефон «Poco C 40» та документи, а саме: паспорт громадянина України, ідентифікаційний код, логін та пароль від мобільного застосунку «Приват24», на що ОСОБА_7 передав їй свій мобільний телефон та блокнот, в якому були зазначені логін та пароль від мобільного додатку «Приват24», та інші документи. Саме в цей час у ОСОБА_8 виник протиправний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_7 .

Так, 22 травня 2025 року о 13:13 год., ОСОБА_8 , знаходячись за місцем проживання потерпілого ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_2 , реалізуючи свій злочинний умисел, маючи намір на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, дізнавшись конфіденційні дані банківського мобільного додатку «Приват24» ОСОБА_7 , а саме логін та пароль потерпілого, отримані під виглядом допомоги в оформленні гуманітарної допомоги потерпілому, здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім того, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_8 , 25 травня 2025 року о 06:32 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , без відома та згоди потерпілого, використовуючи раніше здобуті конфіденційні дані, використовуючи мобільний додаток «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , за допомогою мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

До того ж, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_8 , 29 травня 2025 року о 20:37 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , без відома та згоди потерпілого, використовуючи раніше здобуті конфіденційні дані, використовуючи мобільний додаток «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , за допомогою мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, здійснила переказ грошових коштів в розмірі 500 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім того, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_8 , 01 червня 2025 року о 12:25 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , без відома та згоди потерпілого, використовуючи раніше здобуті конфіденційні дані, використовуючи мобільний додаток «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , за допомогою мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім того, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_8 , 01 червня 2025 року о 14:40 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , без відома та згоди потерпілого, використовуючи раніше здобуті конфіденційні дані, використовуючи мобільний додаток «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , за допомогою мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, здійснила переказ грошових коштів в розмірі 600 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

До того ж, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_8 , 02 червня 2025 року о 21:00 год. , перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , без відома та згоди потерпілого, використовуючи раніше здобуті конфіденційні дані, використовуючи мобільний додаток «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , за допомогою мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Таким чином, ОСОБА_8 у вищевказаний спосіб та час, шляхом таємного викрадення майна, заволоділа грошовими коштами потерпілого ОСОБА_7 на загальну суму 5100 гривень, спричинивши останньому матеріальну шкоду на вказану суму та в подальшому розпорядилася ними на власний розсуд.

Крім того, 22 травня 2025 року о 13:13 год., ОСОБА_8 , перебуваючи за місцем мешкання потерпілого ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно з метою протиправного збагачення, реалізуючи протиправний умисел, направлений на несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, переслідуючи корисливу мету, за допомогою здобутих конфіденційних даних потерпілого ОСОБА_7 , від мобільного застосунку «Приват24», порушуючи встановлений діючим законодавством України порядок функціонування банківської системи України як складової частини кредитно-фінансової системи держави, будучи обізнаною з користуванням послугами автоматизованих систем віддаленого доступу WEB-банкінгу АТ КБ «Приват24», з подальшою метою незаконного заволодіння грошовими коштами, 22 травня 2025 року о 13:13 год., за допомогою мобільного телефону потерпілого марки «Poco C40», використовуючи відомості, що стали їй відомі, здійснила несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи «Приват24», який згідно із Законом України «Про платіжні послуги» є електронним платіжним засобом та системою призначеною для дистанційного керування банківськими рахунками АТ КБ «Приват24» та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно - телекомунікаційних системах» є автоматизованою системою, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, самочинно, без дозволу власника, з порушенням вимог ч.2 ст. 11, ч. 1 ст. 21 Закону України «Про інформацію», ст. 3, ч.1 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних», здійснила вхід до особистого кабінету потерпілого ОСОБА_7 , в автоматизовану систему «Приват24», в результаті чого отримала повний доступ до банківських карт потерпілого ОСОБА_7 , що призвело до несанкціонованого втручання в роботу автоматизованої системи «Приват24», яка належить АТ КБ «Приват24», та отримала інформацію про поточний стан рахунків потерпілого ОСОБА_7 , що відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», є банківською таємницею, а також отримала безпосередній доступ до банківських рахунків потерпілого ОСОБА_7 , та можливості здійснювати банківські операції за ними, а також можливість подальшого отримання адміністративних (державних), фінансових, комерційних та інших послуг у мережі Інтернет від імені потерпілого ОСОБА_7 та здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім цього, 25 травня 2025 року о 06:32 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи протиправний намір на несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, з використанням мережі Інтернет здійснила несанкціонований вхід з мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, до мобільного застосунку «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , після чого здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім цього, 29 травня 2025 року о 20:37 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи протиправний намір на заволодіння чужим майном, з використанням мережі Інтернет здійснила несанкціонований вхід з мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, до мобільного застосунку «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , після чого здійснила переказ грошових коштів в розмірі 500 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

До того ж, 01 червня 2025 року о 12:25 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи протиправний намір на заволодіння чужим майном, з використанням мережі Інтернет здійснила несанкціонований вхід з мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, до мобільного застосунку «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , після чого здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім цього, того ж дня 01 червня 2025 року, о 14:40 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи протиправний намір на заволодіння чужим майном, з використанням мережі Інтернет здійснила несанкціонований вхід з мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, до мобільного застосунку «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , після чого здійснила переказ грошових коштів в розмірі 600 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Крім цього, 02 червня 2025 року о 21:00 год., перебуваючи за місцем проживання потерпілого, за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи протиправний намір на заволодіння чужим майном, з використанням мережі Інтернет здійснила несанкціонований вхід з мобільного телефону «Poco C40», який належить потерпілому, до мобільного застосунку «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , після чого здійснила переказ грошових коштів в розмірі 1000 гривень з банківської картки «ПриватБанк» № НОМЕР_1 , яка належить потерпілому ОСОБА_7 , на свою банківську картку «ПриватБанк» № НОМЕР_2 .

Таким чином ОСОБА_8 у вищевказаний спосіб та час, шляхом систематичного несанкціонованого втручання в роботу інформаційної системи мобільного додатку «Приват24» потерпілого ОСОБА_7 , заволоділа грошовими коштами останнього на загальну суму 5100 гривень, спричинивши останньому матеріальну шкоду на вказану суму та в подальшому розпорядилася ними на власний розсуд.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, прокурор у кримінальному провадженні та захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_11 просить вирок Холодногірського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, ст.71 КК України, порушення вимог ст.61 КК України та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.1 ст.361 КК України у виді 2 років пробаційного нагляду, за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.71,72 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції у порушення вимог ст.71 КК України остаточно призначив ОСОБА_8 покарання менше ніж невідбута частина покарання за попереднім вироком від 25 червня 2026 року. Поряд із цим, призначаючи покарання за ч.1 ст.361 КК України, у виді обмеження волі, суд, в порушення ч.3 ст.61 КК України, не врахував наявність у ОСОБА_8 неповнолітньої дитини, 2014 року народження, яка на момент винесення вироку не досягла 14-річного віку. Зазначає, що застосуванням судом при ухваленні вироку щодо обвинуваченої положень ст.69 КК України є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам закону України про кримінальну відповідальність, оскільки судом не наведено переконливих мотивів того, яким саме чином встановлені пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для застосування положень ст.69 КК України. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не в повною мірою враховано те, що ОСОБА_8 раніше судима, нове кримінальне правопорушення вчинила через невеликий проміжок часу після її засудження за попереднім вироком, неодружена, не працює, суспільно-корисною працею не займається, у зв`язку з чим призначене їй покарання не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

В апеляційні скарзі захисник ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , просить вирок Холодногірського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_8 змінити та призначити їй покарання: за ч.1 ст.361 КК України у виді 1 року обмеження волі; за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання частково приєднати покарання за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року у виді 6 місяців позбавлення волі та остаточно призначити до відбування ОСОБА_8 покарання у виді 2 років 6 місяців обмеження волі.

В обґрунтування доводів зазначає, що під час судового розгляду обвинувачена свою провину у вчиненому визнала повністю, щиро розкаялася, надала суду покази, щодо обставин кримінальних правопорушень, повністю відшкодувала потерпілому заподіяну шкоду, у зв`язку з чим останній просив суд строго її не карати, а при можливості звільнити від покарання. При цьому, будь-яких тяжких наслідків від дій обвинуваченої не наступило та не завдано великої шкоди суспільним відносинам та інтересам.

Заслухавши доповідь головуючого судді, вислухавши доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та вважав апеляційну скаргу сторони захисту необґрунтованою, а також обвинувачену та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту та заперечили щодо задоволення поданої прокурором апеляційної скарги, дослідивши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскільки висновки суду щодо доведеності вини у вчиненні інкримінованих ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, фактичні обставини їх вчинення в апеляційних скаргах не оспорюються, то, відповідно до вимог ст.404 КПК України, вирок у цій частині судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Разом з цим доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог статей 50,65 КК України та роз`яснень, що містяться у п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24 жовтня 2003 року, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях, зокрема й у справі «Довженко проти України», зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Разом з цим, статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Отже, для застосування положень ст. 69 КК України, необхідно встановити декілька обставин, що пом`якшують покарання та обов`язково істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення при цьому підлягає врахуванню і особа обвинуваченого. В іншому випадку застосування таких положень неможливе.

Правова конструкція ч.1 ст. 69 КК України законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації своїх дискреційних повноважень під час призначення винній особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих покарання обставин не може автоматично тягнути застосування положень ст. 69 КК України.

Таким чином, для застосування судом положень ст.69 КК України повинні бути встановлені виключні обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною у судових рішеннях, зокрема, у постанові від 01 серпня 2023 року Другої судової палати ККС у складі ВС (справа №621/2376/22).

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, які, відповідно до ст.12 КК України, є кримінальним проступком та тяжким умисним злочином, дані про особу обвинуваченої, яка раніше судима вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року за ч.1 ст. 309 КК України до пробаційного нагляду строком на 1 рік, вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року за ст.185 ч.4, 75 КК України до позбавлення волі строком на 5 років з іспитовим строком 1 рік, вчинила кримінальні правопорушення, маючи не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, в період відбуття іспитового строку, згідно довідки КНП ХОР «Обласний наркологічний диспансер» від 22 липня 2025 року ОСОБА_8 не перебуває на обліку у лікаря-нарколога, відповідно довідки КНП «Міський психоневрологічний диспансер №3» ХМР від 16 липня 2025 року впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП «Міський психоневрологічний диспансер № 3» ХМР не зверталася, не працевлаштована, незаміжня, має на утриманні малолітню доньку – ОСОБА_12 , 2014 року народження, не має постійного місця реєстрації.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 відповідно до п.п.1,2,5 ч.1 ст.66 КК України, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Суд першої інстанції зазначив, що ст.34 КК України передбачено, що рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Оскільки ОСОБА_8 має незняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, вчинила кримінальні правопорушення щодо особи похилого віку, суд першої інстанції визнав обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 відповідно до ч.1 ст.67 КК України.

При цьому, судом першої інстанції врахована досудова доповідь від 06 січня 2026 року, складену відповідно до ст.314-1 КПК України щодо обвинуваченої ОСОБА_8 , відповідно до якої, орган пробації оцінює рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення як високий, ризик небезпеки для суспільства з боку обвинуваченої ОСОБА_8 оцінюється як середній. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченої, її спосіб життя, історію правопорушень, високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.

Суд першої інстанції, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, дані, які характеризують обвинувачену, наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, перебування на утриманні малолітньої дитини, повне відшкодування завданої шкоди потерпілому, прохання потерпілого ОСОБА_7 щодо необрання покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі, претензій до обвинуваченої не має, ОСОБА_8 йому допомагає, повністю повернула викрадені кошти, беручи до уваги наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового провадження, дійшов висновку про можливість призначення обвинуваченій покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі встановленої у санкції статті.

Разом з цим, встановивши вказані обставини, як пом`якшуючі покарання, суд не мотивував, яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину за ч.4 ст.185 КК України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча перелік обставин, які пом`якшують покарання та передбачені ст. 66 КК України, не є вичерпним і суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, проте вони повинні характеризувати істотно знижений ступінь суспільної небезпеки особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Крім цього, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких, особистих, сімейних обставин, та перебування на утриманні малолітньої дитини, саме по собі не може бути визнано пом`якшуючою покарання обставиною та не може свідчити про істотно знижений ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, оскільки з відомостей про особу обвинуваченої вбачається, що відповідно до висновку Холодногірського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Харківській області від 06 січня 2026 року ОСОБА_8 є особою з високим ступенем ймовірності вчинення повторного правопорушення.

При цьому, колегією суддів встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 185 КК України, вчинене ОСОБА_8 стосовно особи похилого віку, що визнано судом обтяжуючою покарання обставиною.

Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_8 вчинила злочин стосовно потерпілого ОСОБА_7 , за яким вона здійснювала догляд, оскільки він потребує сторонньої допомоги, але ці обставини не спинили обвинувачену та вона вчинила тяжкий злочин проти власності, маючи незняту та непогашену судимість за аналогічне кримінальне правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про можливість призначення обвинуваченій ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.185 КК України, із застосуванням положень ст.69 КК України, у виді позбавлення волі строком на 4 роки, є безпідставним.

Крім того, колегія суддів вважає слушними доводи прокурора щодо призначення обвинуваченій покарання за ч.1 ст.361 КК України у виді обмеження волі, без врахування положень ч.3 ст.61 КК України, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.61 КК України, покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці.

З огляду на ч.3 ст.61 КК України, обмеження волі не застосовується, в тому числі, до жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років.

З матеріалів кримінального провадження, зокрема копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 04 лютого 2014 року вбачається, що у обвинуваченої ОСОБА_8 є малолітня дитина – ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (арк.159).

У зв`язку з тим, що ОСОБА_8 є жінкою, яка має дитину віком до чотирнадцяти років, колегія суддів вважає, що призначаючи їй покарання за ч.1 ст.361 КК України у виді обмеження волі, суд першої інстанції порушив вимоги закону про кримінальну відповідальність, на що обґрунтовано посилається прокурор в апеляційній скарзі.

Більш того, у частині 3 ст.78 КК України зазначено, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно з ч.4 ст.71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Отже, призначаючи покарання за кількома вироками, суд повинен визначити вид і розмір основного покарання за новий вчинений злочин (злочини), а потім повністю або частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком із посиланням на ст.71 КК України, з дотриманням норм частини 4 цієї статті. При цьому, належить точно встановлювати вид та розмір невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання треба вважати, зокрема, покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням на підставі ст.75 КК України.

Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 раніше судима за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року за ч.4 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, звільнена від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік.

Кримінальні правопорушення у цьому кримінальному провадженні, обвинувачена вчинила у травні та червні 2025 року, тобто в період іспитового строку, встановленого за попереднім вироком.

Отже, остаточне покарання ОСОБА_8 , за сукупністю вироків, повинно бути більшим, ніж позбавлення волі на строк 5 років.

Судом першої інстанції вірно визначено обвинуваченій ОСОБА_8 остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст.71 КК України.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував положення ч.4 ст.71 КК України, та помилково призначив ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 років 6 місяців, тобто розмір остаточного покарання є меншим невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року.

Відповідно до п.4 ч.1 та ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з п.п.1, 2 ч.1 ст.413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема, є: незастосування судом закону, який підлягає застосуванню та застосування закону, який не підлягає застосуванню.

За змістом статті 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд апеляційної інстанції, згідно з п.п.2, 4 ч.1 ст.420 КПК України, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

З огляду на те, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме неправильним застосуванням положень ст.69, ч.4 ст.71 КК України, а також з урахуванням наявності у ОСОБА_8 малолітньої дитини призначив покарання за ч.1 ст.361 КК України у виді обмеження волі, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваного судового рішення в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку в цій частині.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, колегія суддів враховує характер та ступінь тяжкості вчинених обвинуваченою кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.361, ч.4 ст.185 КК України, які, відповідно до ст.12 КК України, є кримінальним проступком та тяжким умисним злочином, їх підвищений ступінь суспільної небезпеки, а також враховує особу обвинуваченої, яка раніше судима вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року за ч.1 ст. 309 КК України до пробаційного нагляду строком на 1 рік, вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року за ст.185 ч.4, 75 КК України до позбавлення волі строком на 5 років з іспитовим строком 1 рік, вчинила нові кримінальні правопорушення, маючи не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, в період відбуття іспитового строку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштована, незаміжня, має на утриманні малолітню доньку – ОСОБА_12 , 2014 року народження, без постійного місця реєстрації.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 відповідно до ст.66 КК України, колегія суддів визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.

Оскільки ОСОБА_8 має незняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, вчинила кримінальні правопорушення щодо особи похилого віку, суд апеляційної інстанції визнає обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_8 відповідно до ст.67 КК України.

Колегією суддів при призначенні обвинуваченій покарання враховується досудова доповідь від 06 січня 2026 року, відповідно до якої, орган пробації оцінює рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення як високий, ризик небезпеки для суспільства з боку обвинуваченої ОСОБА_8 оцінюється як середній. Беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченої, її спосіб життя, історію правопорушень, високу ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення цієї особи без позбавлення волі або обмеження волі може становити небезпеку для суспільства.

Крім того, колегія судів звертає увагу на те, що ОСОБА_8 раніше судима вироком Ленінського районного суду м. Харкова від 18 червня 2024 року за ч.1 ст. 309 КК України до пробаційного нагляду строком на 1 рік, вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року за ст.185 ч.4, 75 КК України до позбавлення волі строком на 5 років з іспитовим строком 1 рік. Разом з тим, обвинувачена на шлях виправлення не стала, належних висновків для себе не зробила, вчинивши нові кримінальні правопорушення у період іспитового строку за попереднім вироком, що беззаперечно негативно характеризує особу обвинуваченої.

Поряд із цим, обвинувачена в суді апеляційної інстанції зазначила, що вона офіційно працевлаштувалась, однак на підтвердження цих даних не надала жодних документів. Отже, достовірних відомостей про наявність у ОСОБА_8 законних джерел доходу матеріали кримінального провадження не містять, та стороною захисту не надано і під час апеляційного розгляду.

Таким чином, обвинувачена ОСОБА_8 офіційно не працевлаштована, стабільного джерела доходу не має, суспільно-корисною працею не займається, що свідчить про можливість продовження негативної поведінки в подальшому.

При цьому, колегія суддів враховує, що обвинувачена ОСОБА_8 повністю відшкодувала шкоду потерпілому, а також думку самого потерпілого в суді апеляційної інстанції, який просив не застосовувати до обвинуваченої суворого покарання та застосувати до неї положення ст.75 КК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що обвинуваченій ОСОБА_8 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції, передбаченої ч.4 ст.185 КК України, та у виді пробаційного нагляду в межах санкції, передбаченої ч.1 ст.361 КК України, з покладенням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Поряд із цим, з урахуванням тієї обставини, що обвинувачена у цьому кримінальному провадженні вчинила кримінальні правопорушення під час невідбутої частини покарання за попереднім вироком, остаточне покарання ОСОБА_8 належить призначити на підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2024 року, але в іншому розмірі ніж зазначив прокурор.

Саме таке покарання, на думку колегії, буде відповідати меті, визначеній у ст. 50 КК України, та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що, якщо за попереднім вироком було призначено покарання, від якого особу звільнено з випробуванням, тобто під час ухвалення нового вироку, із застосуванням положень ст.71 КК України, суд не може повторно звільнити обвинуваченого від відбування покарання, призначеного за сукупністю вироків, застосувати положення ст. 75 КК України.

Відповідні правові висновки зазначені в постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі №686/3226/20, від 09 серпня 2022 року у справі №359/4720/20, від 01 березня 2023 року у справі №758/15350/21.

Будь-яких законних підстав для пом`якшення обвинуваченій ОСОБА_8 покарання, в тому числі призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, оскільки матеріали цього кримінального провадження не містять пом`якшуючих покарання обставин, які, з урахуванням особи винного та інших обставин кримінального провадження, істотно знижували б ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Цих відомостей не надано стороною захисту і під час апеляційного розгляду.

З огляду на викладене, вирок суду першої інстанції в частині призначення обвинуваченій покарання підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку, у зв`язку з чим апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга сторони захисту – залишенню без задоволення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування оскаржуваного обвинувального вироку, не вбачається.

Поряд з цим належить врахувати, що, відповідно до вимог ч.15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку, суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 – задовольнити частково.

Вирок Холодногірського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_8 покарання:

- за ч.1 ст.361 КК України у виді 2 (двох) років пробаційного нагляду з покладенням обов`язків, передбачених ч.2 ст.59-1 КК України;

- за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушення, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покарання, призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м.Харкова від 25 червня 2025 року, та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбуття покарання засудженій ОСОБА_8 рахувати з дня фактичного її затримання в порядку звернення вироку до виконання.

В решті вирок Холодногірського районного суду м.Харкова від 30 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий –

Судді: