Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №346/5001/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/5001/25

Провадження № 22-ц/4808/1221/26

Головуючий у 1 інстанції Яремин М. П.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О. В.,

суддів: Бойчука І. В., Мальцевої Є. Є.

з участю секретаря Панасюк В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лук`янець Людмила Олександрівна, на рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2026 року, у складі судді Яремин М. П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сектор у справах дітей Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка перебувала з відповідачем в шлюбі, у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Заочним рішенням Коломийського районного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 шлюб між сторонами розірвано, визначено місце проживання сина з позивачкою.

На даний час син разом з позивачкою, дідом та бабою проживають в АДРЕСА_1 . Відповідач бачив сина востаннє у 2020 році та з того часу жодного разу з ним не спілкувався, не цікавився його життям та благополуччям, матеріально не забезпечував. Відповідач після розірвання шлюбу не тільки самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, а й чинив позивачці перешкоди у здійсненні нею заходів, спрямованих на покращення здоров`я дитини, її фізичного і духовного розвитку, зокрема, він відмовлявся надавати їй нотаріально посвідчену згоду як другого з батьків щодо виїзду малолітньої дитини за кордон у супроводі матері для відпочинку та оздоровлення.

Просила позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2026 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: сектор у справах дітей Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, про позбавлення батьківських прав щодо його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Лук`янець Л. О. подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, ухваленим при неправильному застосуванні норм матеріального права, неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Матеріали справи містять докази піклування лише матері щодо сина, а саме довідку Великоключівського ліцею Нижньовербізької сільської ради №94/01-29 від 15.08.2025, декларацію з КНП Коломийської міської ради «Коломийський центр первинної медико-санітарної допомоги» за №0001-К9Т9-ЕН10 про вибір лікаря, який надає медичну допомогу дитині ОСОБА_4 .

Також у матеріалах справи наявні докази на підтвердження самоусунення батька дитини від виконання ним батьківських обов`язків щодо сина: відповідь Сектору у справах дітей Нижньовербізької сільської ради № 1027/02-10/017 від 21.08.2025 та відповідь Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області № 149470-2025 від 22.08.2025, та копії рішень судів за позовом матері дитини про надання дозволів на тимчасовий виїзд сина за кордон для лікування та оздоровлення без згоди та супроводу батька.

Вказаними судовими рішення встановлено, що відповідач не спілкується з дитиною, не бере участі у її утриманні та безпідставно відмовляється надати дозвіл на виїзд дитини за кордон.

Крім того у ході розгляду справи у суді Сектором у справах дітей Нижньовербізької сільської ради надано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, який затверджений рішенням виконавчого комітету Нижньовербізької сільської ради від 15.02.2026.

Зазначає, що батько свідомо з власної ініціативи самоусунувся від спілкування з сином, більше п`яти років не бачив дитину, дитина не знає та не пам`ятає батька. Така тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв`язку між батьком та сином, водночас дитина комфортно почувається з матір`ю.

Вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідатиме інтересам дитини, оскільки матір`ю створені належні умови для фізичного та духовного розвитку дитини.

Відповідач у ході розгляду справи не з`являвся у судові засідання, причин неявки не повідомив, не звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності, такі обставини свідчать про байдужість відповідача до дитини, відсутність зацікавленості у захисті своїх батьківських прав.

Доказів на підтвердження вчинення дій, які б свідчили про бажання відповідача брати участь у вихованні та розвитку дитини, відповідач не надав. Суд поза увагою залишив висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача.

Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність у діях винної поведінки та свідомо нехтування ним своїх батьківських прав. ОСОБА_2 не піклується тривалий час про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя, не спілкується з сином, не виявляє інтересу до його внутрішнього світу. Зазначені фактори можна розцінювати як ухилення від виховання дитини. Відповідач не здійснив з 2019 року належних дій для здійснення своїх батьківських прав та обов`язків. Після ухвалення рішення судом першої інстанції відповідач своєї поведінки не змінив.

Судом не враховано пріоритет інтересів дитини над правами батьків.

Вважає, що матеріали справи підтверджують, що відповідач протягом тривалого часу свідомо умисно самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків щодо сина, не бере участі у його вихованні та розвитку, не спілкується з дитиною, не цікавиться її життям, здоров`ям, навчанням та потребами, не надає моральної підтримки та не вчиняє жодних дій для налагодження стосунків із сином. При цьому будь-які перешкоди у спілкуванні з дитиною з боку позивачки відсутні.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 адвокат Лук`янець Л. О. в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції підтримала доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа сектор у справах дітей Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися. Апеляційний суд відповідно до положень статті 372 ЦПК України дійшов висновку, що неявка відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду цим вимогам відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, яка залишилася проживати з матір`ю. Також у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, що є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.03.2015 року.

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 шлюб між сторонами розірвано, малолітнього ОСОБА_3 залишено проживати з матір`ю.

Факт реєстрації місця проживання сина сторін за адресою реєстрації місця проживання позивачки підтверджується даними копії витягів з реєстру територіальної громади №2024/007468878 та №2024/007470607 від 26.06.2024 року, виданих Нижньовербізькою територіальною громадою.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).

Як встановлено судом, позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачкою не доведено. Позивачка не надала суду беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження винної поведінки відповідача, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками стосовно сина, що могли б бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідач, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню неповнолітнього сина ОСОБА_6 , не цікавиться його життям, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчанням, не сплачує аліменти на утримання сина, не спілкується з ним, не виявляє інтересу до його здоров`я, не створює умов для отримання освіти. Вважає, що вказані обставини слід розцінювати як ухилення відповідача від виховання та матеріального утримання власного сина та є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Позивачка, посилалася на те, що відповідач самоусунувся від утримання та виховання неповнолітнього сина з 2020 року.

Даючи оцінку зібраним доказам у справі, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивачкою не доведено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини, які вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною, і це може завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженим рішенням виконавчого комітету Нижньовербізької сільської ради від 15.01.2026 року №9/2026, визнано за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим, висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Суд оцінює його у сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Натомість докази, що стосовно відповідача представниками служби у справах дітей вживались заходи впливу в матеріалах справи відсутні, профілактична робота з ним не проводилася.

Надані стороною позивачки докази, а саме повідомлення №1027/02-10/017, наданого 21.08.2025 року Нижньовербізькою сільською радою на адвокатський запит, про те що звернень від ОСОБА_2 в період з 01.01.2020 року до сектору у справах дітей вказаної сільської ради не надходило, та лист Коломийського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області №149470-2025 від 22.08.2025, про те що в період з 01.01.2020 по 22.08.2025 звернення ОСОБА_2 до Коломийського РВП ГУНП в Івано-Франківській області щодо заборони з боку матері дитини ОСОБА_1 бачитись із спільним сином ОСОБА_7 не реєструвалися, не спростовують висновків суду про відсутність доказів винної поведінки відповідача.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо відмови відповідача надавати позивачці нотаріально посвідчену згоду як другого з батьків щодо виїзду малолітньої дитини за кордон у супроводі матері для відпочинку та оздоровлення.

Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 06.06.2019 надано дозвіл ОСОБА_8 на тимчасові багаторазові виїзди за межі державного кордону України її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на період з 01.06.2019 року по 01.06.2022 року включно, без згоди та супроводу батька останнього ОСОБА_2 до Арабської Республіки Єгипет, Турецької Республіки, Республіки Польща та інших країн Шенгенської угоди та Європейського союзу з метою оздоровлення, відпочинку та розширення світогляду дитини.

Заочним рішенням вказаного суду від 04.03.2022 надано ОСОБА_8 дозвіл на виїзд малолітнього ОСОБА_3 у період з 01.05.2022 року по 01.05.2025 року до Республіки Польща в її супроводі без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .

Вказані заочні рішення самі по собі не свідчить про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, його байдужість до дитини чи невиконання обов`язків щодо її виховання та утримання. Такі судові рішення стосуються виключно питання реалізації права на виїзд дитини за межі України та не встановлюють обставин, які б свідчили про неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків.

У цій справі не встановлено обставин, які б однозначно свідчили про те, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю. Та обставина, що на час розгляду справи вихованням та розвитком неповнолітнього сина займається мати, не свідчить безумовно про те, що батько свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Матеріали справи не містять негативних характеристик та доказів винної поведінки відповідача.

Колегія суддів ураховує, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine) від 18 грудня 2008 року, заява № 39948/06).

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав батька дитини ОСОБА_6 .

Зроблені судом висновки по суті вирішення спору узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Лук`янець Людмила Олександрівна, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 21 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови суду складено 17 серпня 2026 року.

Головуюча О. В. Пнівчук

Судді: І. В. Бойчук

Є. Є. Мальцева