Постанова від 05 серпня 2026 р. у справі №331/6478/26 — Олександрівський районний суд міста Запоріжжя

ОЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЗАПОРІЖЖЯ

м. Запоріжжя

Іменем України

ПОСТАНОВА

06 серпня 2026 рокуСправа № 331/6478/26 Провадження № 3/331/1808/2026

Суддя Олександрівського районного суду міста Запоріжжя Гасанбеков С.С., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, що надійшла до суду 05.08.2026, за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП відносно: ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , солдата, стрільця 2 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , протягом року не притягувався до адміністративної відповідальності,

встановив:

Згідно з протоколом про військове адміністративне правопорушення від 24.07.2026 серії ЛВХ № 445, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, а саме: «21.07.2026, під час перевірки наявності особового складу в тимчасовому місці дислокації 2 відділення 1 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 , який не прибув після проведення відпустки. 23.07.2026 о 09 год. 30 хв. військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 був розшуканий органами Національної поліції України у м. Хмельницький Хмельницької області та в подальшому переданий представникам ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується рапортом начальника відділення розшукової роботи ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 та для подальшого проходження військової служби направлений до розташування військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується приписом ІНФОРМАЦІЯ_2 . Таким чином загальний час самовільного залишення військової частини, а саме не прибуття до розташування військової частини НОМЕР_1 не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби до моменту розшуку солдата ОСОБА_1 та направлення для подальшого проходження військової служби до військової частин НОМЕР_2 складає менше 3-х діб».

ОСОБА_1 підписав протокол про адміністративне правопорушення з визнанням вини.

ОСОБА_1 на розгляд справи про адміністративне правопорушення не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення подав письмову заяву про розгляд справи без його участі, що відповідно до ст. 268 КУпАП не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.

Вирішуючи питання про належність повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про розгляд справи про адміністративне правопорушення, суддя враховує висновки Верховного Суду, викладені в ухвалі від 17.11.2022 у справі №560/5541/20, (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР: 107370414), та зазначає таке.

Якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомила свій номер телефону (хоча могла цього і не робити), який було зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, то слід припустити, що вона бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом при розгляді справи. Це, в свою чергу, покладає на особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свої номери та адреси, але не користується чи не стежить за ними.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Зважаючи на вищевикладене, байдужа поведінка учасника справи, що виявляється, зокрема у неотриманні повідомлень суду, не повинна схвалюватися судовою практикою.

Вирішуючи питання про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд виходить з такого.

За правилами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Частиною третьою статті 172-11 КУпАП передбачена відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.

Частиною другою статті 407 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби), а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або хоч і менше десяти діб, але більше трьох діб, вчинені повторно протягом року.

Частиною четвертою статті 172-11 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

За визначенням статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ, особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

З наведеного визначення випливає, що воєнний стан є одним із видів особливого періоду.

Отже, відсильна диспозиція частини четвертої статті 172-11 КУпАП фактично виключає адміністративну відповідальність за діяння, передбачені частинами першою або третьою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану, а натомість встановлює відповідальність за такі діяння, вчинені під час дії іншого особливого періоду, зокрема під час мобілізації але за відсутності воєнного стану.

Воєнний стан в Україні було введено з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і на день розгляду цієї справи воєнний стан триває, а відтак самовільне залишення військової частини інкримінується ОСОБА_1 в період воєнного стану, що унеможливлює кваліфікацію його дій за ч. 4 ст. 172-11 КУпАП.

Водночас кваліфікація дій ОСОБА_1 у даному випадку за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП суперечить вищенаведеним положенням ст.ст. 7, 9 КУпАП, оскільки не відповідатиме принципу законності.

Так, частиною четвертою статті 407 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Частиною п`ятою статті 407 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, а так само ті самі дії тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Змінами до частини п`ятої статті 407 КК України, внесеними Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо усунення суперечностей у караності кримінальних правопорушень» від 13.07.2023 № 3233-ІХ, встановлено обов`язкову кваліфікуючу ознаку самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинених в умовах воєнного стану, – тривалість понад три доби, чим фактично декриміналізовано такі діяння, що тривають до трьох діб. Зазначені діяння тривалістю до трьох діб також не підпадають під дію статті 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин в умовах саме воєнного стану передбачена лише частиною п`ятою статті 407 КК України. Застосування в умовах воєнного стану ч. 3 ст. 172-11 КУпАП не узгоджується з диспозиціями ч.ч. 4, 5 ст. 407 КК України.

Єдиним винятком, що дозволяє кваліфікувати дії військовослужбовця за ч. 5 ст. 407 КК України незалежно від тривалості самовільного залишення військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, є вчинення таких дій в бойовій обстановці.

Суд підкреслює, що таке законодавче регулювання адміністративної відповідальності, зокрема за самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах воєнного стану, не узгоджується з вимогами регулятивного законодавства у цій сфері правовідносин, у тому числі з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, і Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Проте, вищезазначена неузгодженість у нормах чинного законодавства не може бути підставою для відступу судом від принципу законності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 по справі №463/1352/16-а (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90264746).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

З огляду на викладене суддя дійшов висновку про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 247, 283-285, 294 КУпАП, суддя

постановив:

1. Закрити справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП відносно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Олександрівський районний суд міста Запоріжжя, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя С.С. Гасанбеков