Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №302/488/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/488/26

Провадження № 2/302/345/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Белла Тетяна Антонівна, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що батьки позивача – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 .

Батько позивача – ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Мати позивача – ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, до складу якого, за твердженням позивача, входить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (далі – спадковий будинок).

Позивач зазначає, що є сином спадкодавиці та спадкоємцем першої черги за законом після її смерті. За його твердженням, інших спадкоємців, які претендують на спадкове майно, немає.

На підтвердження належності майна спадкодавиці позивач посилається на відомості погосподарського обліку Пилипецької сільської ради, а також інші документи, що стосуються спірного домоволодіння.

Відповідно до довідки виконавчого комітету Пилипецької сільської ради від 08 травня 2019 року № 711 за ОСОБА_3 за даними погосподарського обліку обліковувалися земельна ділянка площею 0,60 га та земельна частка (пай) площею 0,45 га у селі Пилипець Міжгірського району Закарпатської області.

Крім того, відповідно до висновку відділу містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації від 16 серпня 2019 року № 08/17с житловий будинок АДРЕСА_1 , який значився за ОСОБА_3 , розташований у межах населеного пункту села Пилипець на території Пилипецької сільської ради відповідно до затвердженого генерального плану.

Згідно з технічним паспортом спірний житловий будинок зведений у період 1952–1960 років.

Позивач зазначає, що оформити спадкові права на житловий будинок у нотаріальному порядку він не має можливості у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на це нерухоме майно.

Посилаючись на те, що спадковий будинок належав його матері, після смерті якої він прийняв спадщину за законом, однак через відсутність правовстановлюючого документа позбавлений можливості оформити свої спадкові права у позасудовому порядку, позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 20 травня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача – адвокат Белла Т. А. – подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, у якій зазначила, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Від Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у якій зазначено, що відповідач визнає позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

Відповідно до частини четвертої статті 206 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання і продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а заявлені вимоги підлягають перевірці судом на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для прийняття визнання позову.

У зв`язку з неявкою учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про його народження.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідними відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Пилипецької сільської ради від 08 травня 2019 року № 711 за ОСОБА_3 за даними погосподарського обліку обліковувалися земельна ділянка площею 0,60 га та земельна частка (пай) площею 0,45 га в селі Пилипець Міжгірського району Закарпатської області.

Відповідно до висновку відділу містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації від 16 серпня 2019 року № 08/17с житловий будинок АДРЕСА_1 , який значився за ОСОБА_3 , збудований у 1950-х роках минулого століття, розташований у межах населеного пункту та затвердженого генерального плану. Зазначений будинок не знаходиться у зоні містобудівних обмежень чи обтяжень, його технічний стан є задовільним, грубих порушень будівельних норм і правил не виявлено. Водночас у архіві головного архітектора будівельний паспорт на зазначений житловий будинок відсутній.

З технічного паспорта на житловий будинок убачається, що об`єкт нерухомого майна є житловим будинком садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальна площа житлового будинку становить 56,65 кв. м, житлова площа – 37,70 кв. м. До складу домоволодіння також входять господарська будівля, погріб, гараж, вбиральня, колодязь та огорожа. Інвентаризаційна вартість домоволодіння станом на 2025 рік становить 110 370 грн.

Матеріали справи також містять акт від 10 серпня 2026 року, складений мешканцями міста Свалява та посвідчений депутатом Свалявської міської ради, відповідно до якого ОСОБА_3 з березня 2001 року до дня своєї смерті фактично постійно проживала разом із сином ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . За змістом акта вони вели спільне господарство, позивач здійснював догляд за матір`ю та після її смерті організував її поховання.

Оцінюючи докази щодо належності спірного житлового будинку спадкодавиці у їх сукупності, суд враховує час його спорудження, відомості органу місцевого самоврядування та органу містобудування й архітектури, технічну документацію на домоволодіння, а також відсутність будь-яких відомостей про належність зазначеного будинку іншій особі.

Зазначені докази у своїй сукупності дають підстави для висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 , однак правовстановлюючий документ на нього за життя спадкодавиці оформлено не було.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що спірне домоволодіння було зареєстроване за іншою особою, відчужене спадкодавицею або вибуло з її володіння на інших правових підставах.

Судом також установлено, що оформити спадкові права у нотаріальному порядку позивач не має можливості через відсутність правовстановлюючого документа на житловий будинок, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про коло спадкоємців та прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , суд виходить із законодавства, чинного на час відкриття спадщини.

Згідно з пунктами 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов`язків, які виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується законодавство, чинне на час відкриття спадщини, зокрема відповідні положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року щодо кола спадкоємців та прийняття спадщини.

Оскільки ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України, до правовідносин щодо кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини після її смерті підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу Української РСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини – останнє постійне місце проживання спадкодавця.

Відповідно до статті 529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина та батьки померлого.

Отже, позивач ОСОБА_1 як син ОСОБА_3 належить до спадкоємців першої черги за законом після її смерті.

Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном може підтверджуватися сукупністю дій спадкоємця, які свідчать про його ставлення до спадкового майна як до власного, зокрема користуванням ним, його утриманням, управлінням, здійсненням витрат, пов`язаних із таким майном, та іншими фактичними діями.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач до смерті матері проживав разом із нею, вів із нею спільне господарство та здійснював за нею догляд. Після смерті ОСОБА_3 саме позивач організував її поховання.

Водночас суд враховує, що наведені обставини підлягають оцінці не ізольовано, а у сукупності з іншими матеріалами справи та процесуальною поведінкою сторін. Відповідач не заперечує факту прийняття позивачем спадщини, інших осіб, які заявили б права на спадкове майно, судом не встановлено.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд дійшов висновку про прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті матері у порядку, передбаченому законодавством, чинним на час її відкриття.

Відсутність оформленого правовстановлюючого документа на спадковий будинок не свідчить про відсутність у спадкодавиці відповідного майнового права та сама по собі не може позбавляти спадкоємця, який прийняв спадщину, можливості захистити свої права в судовому порядку.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Згідно з частинами першою та другою статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд враховує, що необхідність звернення позивача до суду зумовлена неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку через відсутність правовстановлюючого документа на житловий будинок.

При цьому наявними у справі доказами у їх сукупності підтверджено належність спірного домоволодіння ОСОБА_3 , родинні відносини між нею та позивачем, належність позивача до спадкоємців першої черги за законом, прийняття ним спадщини, а також відсутність інших осіб, які заявили б права на спірне спадкове майно.

Будь-яких доказів виникнення в інших осіб права власності на спірний житловий будинок, його відчуження спадкодавицею, припинення належного їй права або існування інших обставин, які перешкоджали б задоволенню заявлених вимог, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що визнання за позивачем права власності на спірний житловий будинок у порядку спадкування за законом є належним та ефективним способом захисту його спадкових прав.

Враховуючи встановлені обставини справи, визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, а також те, що заявлені вимоги підтверджуються належними і допустимими доказами, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 3, 10–13, 19, 76–82, 89, 206, 247, 258, 259, 263–265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 16, 328, 392 Цивільного кодексу України, статтями 524, 525, 526, 529, 548, 549 Цивільного кодексу Української РСР, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області – прийняти.

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Белла Тетяна Антонівна, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, передбачених законом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.