Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №388/351/25 — Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/351/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого – судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Поліщук Т.І.,

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом до ОСОБА_4 та з урахуванням заяви про зміну предмета позову просить: визнати житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частині кожному на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Позову мотивує тим, що 24 вересня 2007 року між сторонами було зареєстровано шлюб.

Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі 22 серпня 2008 року відповідачка уклала договір купівлі-продажу житлового будинку. За цим договором купівлі-продажу відповідачка придбала у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2385 га за цією адресою. Під час цієї угоди позивачем як чоловіком покупця було подано нотаріусу письмову заяву про згоду на купівлю та укладення договору, а також підтверджено, що грошові кошти, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості є спільною сумісною власністю подружжя.

24 березня 2010 року між сторонами було укладено договір про розподіл майна подружжя, згідно з яким позивачеві перейшов у власність, зокрема, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Після розірвання шлюбу та розподілу майна подружжя в період з 2010 по 2012 роки позивачем за власні кошти до будинку було добудовано приміщення за рахунок якого було збільшено загальну площу та житлову площу, а також побудовано нові господарські будівлі та споруди, зокрема, гараж-масандру, сауну, вбиральню-баню, бесідку та погріб.

1 березня 2012 року між сторонами було укладено договір про розірвання договору про розподіл майна подружжя, за яким сторони розірвали договір про розподіл майна подружжя. Пунктом 5 цього Договору передбачено, що за домовленістю сторін, маючи на меті поновити право спільної сумісної власності подружжя щодо зазначеного у п. 1 цього Договору майна, як такого, що набуте в період зареєстрованого шлюбу, керуючись при цьому принципом добровільності, сторони дійшли згоди про його перехід у спільну сумісну власність.

У травні 2024 року позивачка довела до відома позивача, що є одноосібним власником житлового будинку, а також про її можливість розпоряджатись ним на власний розсуд, а потім заявила, що має намір його продати.

Ці обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Під час підготовки цієї справи до судового розгляду позивач дізнався, що 5 листопада 2012 року відповідачка звернулась до Долинської міської ради із заявою про оформлення права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, при цьому приховала інформацію про договір про розподіл майна подружжя від 24 березня 2010 року, а в подальшому на підставі рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 28 листопада 2012 року № 266 отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12 грудня 2012 року.

Про це позивачеві стало відомо після отримання його представником Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 30 вересня 2024 року, номер інформаційної довідки 397205702.

Відповідачка ОСОБА_4 не надіслала до суду у встановлений строк відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні. Просила застосувати до цих правовідносин позовну давність.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку про задоволення позову частково з таких підстав.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (чч. 1-3 ст. 83 ЦПК України).

Судом установлено, що 24 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, актовий запис № 115, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища.

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу від 19 вересня 2024 року, шлюб між чоловіком ОСОБА_3 і дружиною ОСОБА_4 розірвано, про що 15 квітня 2010 року складено відповідний актовий запис № 19. Після державної реєстрації розірвання шлюбу присвоюється прізвище: йому ОСОБА_6 , їй ОСОБА_3 .

Представник відповідачки у судовому засіданні визнала, що після розірвання шлюбу та до 2012 року включно сторони продовжували проживати разом, а після цього до 2024 року проживали разом періодично.

Представник позивача в судовому засіданні стверджує, що після розірвання шлюбу та до травня 2024 року сторони проживали разом та вели спільне господарство.

22 серпня 2008 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі за адресою: АДРЕСА_1 або АДРЕСА_1 ) (далі – Договір).

У змісту п. 11 цього Договору передбачено, що покупець купує житловий будинок перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, а згода другого з подружжя покупця оформлена належним чином.

Згідно із заявою ОСОБА_3 , посвідченою 22 серпня 2008 року приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величком С.О., зареєстрованою в реєстрі за № 593, він перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 24 вересня 2007 року, цією заявою дає їй згоду на купівлю та укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями та земельних ділянок під номером АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на власний розсуд. Підтверджує, що гроші, які витрачаються на придбання об`єкта нерухомості є їх спільною сумісною власністю. Договір купівлі-продажу укладатиметься в інтересах їх сім`ї, на умовах які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, укладення договору відповідає їх спільному волевиявленню.

За цим Договором придбаний будинок – А, саман. обк. цеглою, загальною площею 55,4 кв. м, у т. ч. житловою площею 28,1 кв. м., має такі побутові будівлі: огорожа - №, сарай – Б, колодязь – Г, розташовані на земельній ділянці площею 2385 кв. м.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 3 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 зазначив, що надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого з подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

За ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, набуте подружжям вищезазначене майно є об`єктом права спільної сумісної власності.

Оскільки житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 придбаний сторонами у шлюбі, а також враховуючи зміст вищезазначених правочинів та правил, відповідно він належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зробила висновок, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Тобто вимоги позивача про визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами об`єктом спільної сумісної власності є необґрунтованими, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, а ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

24 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про розподіл майна подружжя, що був посвідчений цього ж дня приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величком С.О. та зареєстрований у реєстрі за № 218. За цим Договором маючи на меті припинити право спільної сумісної власності подружжя щодо зазначеного у п. 2 цього Договору майна, керуючись при цьому принципом добровільності визначення способів розподілу спільного майна подружжя, сторони дійшли згоди про його поділ, виходячи із засад рівності при визначенні розміру часток у спільному сумісному майні, що набувалося ними за час шлюбу.

Предметом цього договору визначено таке майно, зокрема: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_1 , саманний обкладений цеглою під літ. А, загальною площею 55,4 кв. м, в т. ч. жилою площею 28,1 кв. м, має такі господарсько-побутові будівлі: огорожу - №, сарай – Б, колодязь – Г. Зазначений об`єкт спільної нерухомості значиться за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого Величком С.О. приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області 22 серпня 2008 року за реєстровим № 595. Право власності на який зареєстровано в Долинській дільниці Обласного комунального підприємства «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 22 вересня 2008 року, записано у реєстрову книгу № 43 за реєстровим № 9142.

Вказане в п. 2 цього договору майно розподіляється в такому порядку: у власність ОСОБА_3 переходить, зокрема, житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під АДРЕСА_1 , саманний обкладений цеглою під літ. А, загальною площею 55,4 кв. м, в т. ч. жилою площею 28,1 кв. м, має такі господарсько-побутові будівлі: огорожу - №, сарай – Б, колодязь – Г.

При розподілі спільного майна було враховано, зокрема, витрати на ремонт житлового будинку, що розташовується за адресою: АДРЕСА_2 (заміна вікон, встановлення індивідуального газового опалення, поточний ремонт кімнат). Сторони стверджують, що майно, яке розподіляється за цим договором є їх спільною сумісною власністю. Іншого спільного сумісного набутого в шлюбі рухомого та нерухомого майна не мають. Цей договір вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення (пункти 5, 7, 9).

1 березня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про розірвання договору про розподіл майна подружжя, який цього ж дня був посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величком С.О. та зареєстрований у реєстрі за № 117. За цим Договором, договір про розподіл майна подружжя, посвідчений Величком С.О. приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області 24 березня 2010 року за реєстровим № 218, за яким, зокрема, у власність ОСОБА_3 перейшов житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями під номером АДРЕСА_1 , саманний обкладений цеглою під літ. А, загальною площею 55,4 кв. м, в т. ч. жилою площею 28,1 кв. м, має такі господарсько-побутові будівлі: огорожу - №, сарай – Б, колодязь – Г, з їх взаємної згоди, вони, сторони, цим договором розривають.

За домовленістю сторін, маючи на меті поновити право спільної сумісної власності подружжя щодо зазначеного у п. 1 цього Договору майна, як такого, що набуте в період зареєстрованого шлюбу, керуючись при цьому принципом добровільності, сторони дійшли згоди про його перехід в спільну сумісну власність подружжя (п. 54).

Отже, сторони у цьому правочині дійшли згоди, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами повинен перейти у їх спільну сумісну власність.

Тобто з цього часу це нерухоме майно належало сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя за їх особистим волевиявленням.

Рішенням виконавчого комітету Долинської міської ради Долинського району Кіровоградської області від 28 листопада 2012 року № 266 на підставі заяви ОСОБА_4 від 5 листопада 2012 року № 01-11/763, договору купівлі-продажу житлового будинку від 22 серпня 2008 року Р № 596, вирішено погасити правовстановлюючі документи – договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями від 22 серпня 2008 року Р № 596. Оформити право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 . Дозволити Долинському відділу Кіровоградського ООБТІ підготувати та зареєструвати свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

12 листопада 2012 року на підставі рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 28 листопада 2012 року № 266, ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно – житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Опис об`єкта: загальна площа 75,1 кв. м, житлова площа 39,6 кв. м; житловий будинок А, загальна площа 75,1 кв. м, житлова площа 39,6 кв. м, процент зношеності 45; сіни, а; сіни, а1; прибудова, а11; гараж-мансарда, Д; сауна, Е; сарай, Ж; вбиральня-баня, З; бесідка, Л; колодязь, Г; забор, № 1; ворота, № 2; ворота, № 3; забор, № 4; погріб, б.

За змістом п. 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 7 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (в редакції на момент винесення рішення виконавчого комітету Долинської міської ради від 28 листопада 2012 року № 266), оформлення права власності на нерухоме майно проводиться з видачею свідоцтва про право власності за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

З огляду на характеристики житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 на момент його набуття у власність за договором купівлі-продажу від 22 серпня 2008 року та на момент видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 грудня 2012 року, очевидно, що будинок було реконструйовано шляхом збільшення його загальної та житлової площі, а також добудови господарських будівель та споруд, що, відповідно й стало підставою для звернення до виконавчого комітету Долинської міської ради Долинського району Кіровоградської області за оформленням права власності.

Оскільки спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами був придбаний сторонами в період їх спільного проживання в зареєстрованому шлюбі, а в подальшому під час спільного проживання реконструйований шляхом збільшення його загальної та житлової площі, а також добудови господарських приміщень та споруд, відповідно він належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Відповідачкою ОСОБА_4 у цій справі жодними доказами не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Винесення виконавчим комітетом Долинської міської ради Долинського району Кіровоградської області рішення від 28 листопада 2012 року № 266 та видача ОСОБА_4 на його підставі 12 грудня 2012 року свідоцтва про право власності на нерухоме майно, ніяким чином не спростовує того, що це нерухоме майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно зі ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд виходить із того, що у правовідносинах про поділ майна подружжя предметом доведення є факт перебування сторін у шлюбі та набуття ними спірного майна у період шлюбу, спільність набуття якого презюмується сімейним законодавством, а спростування такої презумпції та доведення такого спростування про набуття спірного майна за особисті кошти покладено на відповідача в силу закону, який має доводити належними та достовірними доказами з дотриманням вимог диспозитивності цивільного процесу саме у тому процесі, у якому вирішуються такі вимоги за участі іншої сторони цього процесу, право якої щодо такого майна ґрунтується саме на такій презумпції, та яка має мати можливість заперечувати такі спростування у визначений процесуальним законом спосіб.

До такого висновку доходив Верховний Суд у постанові від 8 березня 2023 року у справі № 307/2148/16.

Таким чином, оскільки суд установив, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами належить сторонам на праві спільної сумісної власності, відповідно він підлягає поділу.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними.

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За змістом ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно з п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

З огляду на вищезазначене, спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами підлягає розподілу між сторонами шляхом визнання за кожним з них права власності на 1/2 частину.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У ч. 2 ст. 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15.

Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 6 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 303/6365/17 та від 14 липня 2021 року у справі № 303/4265/18.

У цьому рішенні суд зазначав, що договором про розірвання договору про розподіл майна подружжя від 1 березня 2012 року сторони домовились про перехід спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у спільну сумісну власність подружжя. З цього часу нерухоме майно знаходилось у спільній сумісній власності сторін.

ОСОБА_3 у змісті позову, а його представник ОСОБА_1 в суді по суті стверджували, що до травня 2024 року право спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно ніким із співвласників не оспорювалось. Лише у травні 2024 року ОСОБА_4 почала вказувати, що виключно вона є одноосібним власником нерухомого майна та може ним розпоряджатись на власний розсуд, при цьому стверджуючи про намір продати це майно. Саме з цього моменту у позивача виникло право на позов, тобто з моменту коли він дізнався про порушення його права співвласника майна.

Матеріали цієї справи не містять будь-яких фактичних даних, які вказують на те, що після волевиявлення сторін про перехід спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у спільну сумісну власність подружжя, між ними існував спір з приводу порушення когось з них права власності на це нерухоме майно.

Отже, строк позовної давності позивачем не пропущено. Позовна давність обчислюється від дня коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не з моменту розірвання шлюбу.

До схожого за змістом висновку доходив Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року № 211/3470/23.

Відповідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач у цій справі поніс судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3059,50 грн за вирішення його позовної вимоги майнового характеру.

Оскільки майнову вимогу позивача задоволено повністю, відповідно з відповідачки підлягає стягненню на його користь сплачений судовий збір.

Вирішення питання про судові витрати на правничу допомогу підлягає згідно з положеннями ч. 8 ст. 141, п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 270 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71, 72, 74 СК України, ст. ст. 179, 183, 256, 257, 261, 267, 368, 372 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя.

Розділити майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнавши за ними право власності по 1/2 (одній другій) частині кожному на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) 3059,50 грн (три тисячі п`ятдесят дев`ять гривень п`ятдесят копійок) сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на правничу допомогу на 13:30 годину 8 вересня 2026 року.

Встановити ОСОБА_3 строк для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення цього рішення суду. У разі неподання таких доказів заява про вирішення питання про судові витрати на правничу допомогу залишиться без розгляду.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський