Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №175/9955/26 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/9955/26

Провадження № 2-а/175/86/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"17" серпня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Журавель Т.С., розглянувши матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №493 від 27.08.2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн. Підставою для винесення оскаржуваної постанови визначено неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені у повістці, що, на думку відповідача, свідчить про порушення законодавства у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Позивач вважає постанову протиправною та необґрунтованою, посилаючись, зокрема, на недотримання відповідачем строків, передбачених статтею 38 КУпАП. Зазначає, що в постанові не вказано дату виявлення правопорушення та не обґрунтовано, чому її винесено саме 27.08.2025 року. При цьому військово-облікові дані позивача були уточнені 17.08.2025 року, а отже, на цю дату відповідачу вже були відомі обставини, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності. На підставі викладеного позивач просить суд скасувати оскаржувану постанову та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 року, позовну заяву прийнято до розгляду, в порядку ст. 286 КАС України розгляд і вирішення адміністративної справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін.

Від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 відзиву на позовну заяву не надходило.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є військовозобов`язаним, має військове звання рядовий, потребує проходження базової загальновійськової підготовки, що підтверджується витягом з Єдиного електронного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Резерв +».

Постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №493 від 27.08.2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 грн.

У постанові зазначено, що за результатами з`ясування обставин справи було встановлено, що 25.11.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ОСОБА_2 засобами АТ «Укрпошта» була надана надіслана повістка №1394878. Зі змісту повістки вказано, що ОСОБА_1 зобов`язаний був з`явитись до ІНФОРМАЦІЯ_4 для уточнення даних 08.12.2024 року. Однак у зазначену в повістці дату не з`явився, 17.08.2025 року був доставлений працівниками патрульної поліції України до ІНФОРМАЦІЯ_5 , чим порушив вимоги п.1 ст. 22 та п. 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», скоївши дане правопорушення в умовах дії на території України в період особливого стану. Враховуючи, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП, його було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

У відповідності до положень ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

- військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

- резервісти, які проходять службу у військовому резерві - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

- військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

- військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

- особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №493 від 27.08.2025 року його було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення.

Підставою для притягнення до адміністративної відповідальності, згідно із зазначеною постановою, стало неприбуття позивача за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, визначені в повістці, а саме 08.12.2024 року, чим, на думку відповідача, допущено порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Водночас позивач вказує на порушення відповідачем строків на притягнення його до адміністративної відповідальності.

Суд звертає увагу, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Згідно п.21 цього Порядку за викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов`язані зобов`язані з`являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Отже, неявка військовобов`язаного за викликом ТЦК та СП створює склад правопорушення, відповідальність за яке, в особливий період, передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Разом з тим статтею 38 КУпАП встановлено строки, в межах яких може бути накладено адміністративне стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Тобто, за приписами наведеної вище правової норми початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день виявлення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.

Суд зауважує, що у спірному випадку вчинене правопорушення не є триваючим, оскільки його об`єктивна сторона полягає у неявці військовозобов`язаного за викликом до ТЦК та СП у визначені у повістці строк та місце.

Визначаючи день вчинення правопорушення, з якого починається перебіг двомісячного строку для накладення адміністративного стягнення, суд виходить із фактичних обставин правопорушення, зазначених в оскаржуваній постанові, відповідно до яких позивач був зобов`язаний з`явитися до ТЦК та СП для уточнення військово-облікових даних 08.12.2024 року.

Отже, суд доходить висновку, що днем вчинення правопорушення, у разі неявки військовозобов`язаного за викликом до ТЦК та СП, є 08.12.2024 року. При цьому, у спірному випадку на позивача накладено адміністративне стягнення 27.08.2025, тобто поза межами строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходив з наступного.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Судом встановлено, що 06.06.2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір про надання правничої допомоги №154/2026.

Згідно п. 1.1. договору встановлено, що адвокат зобов`язується надавати правову (правничу) допомогу Клієнту, а Клієнт зобов`язується здійснити оплату за правову (правничу) допомогу, надану Клієнту за представлення його інтересів в судах України. з приводу оскарження штрафу накладеного ТЦК та СП.

Пунктом 3.1. договору визначено, що за надання правової (правничої) допомоги за цим Договором Клієнт сплачує Адвокату гонорар у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень 00 коп. Вказаний розмір гонорару визначений Сторонами з урахуванням складності справи, обсягу правничої допомоги, часу, необхідного для виконання доручення Клієнта, аналізу документів, законодавства та судової практики, підготовки процесуальних документів, представництва інтересів Клієнта в органах державної влади та судах, а також інших дій, необхідних для належного надання правничої допомоги.

При цьому, досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 року у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

За результатами розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 в якій зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7000 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 5000 грн., оскільки саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу на думку суду є пропорційним до предмета спору.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правовоу допомогу у розмірі 8000 грн та сплачений судовий збір у розмірі 532 грн 48 коп.

Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 242, 244, 245, 246, 255, 286 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №493 від 27.08.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП – закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 532 грн 48 коп. та витрати на правову допомогу 5000 грн.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тамара ЖУРАВЕЛЬ