Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №380/10582/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/10582/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивачу з 01.01.2026 максимальним розміром шляхом застосування з 01.01.2026 до її обрахунку та виплати положень ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-ІХ, а також понижуючих коефіцієнтів згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» у зменшеному розмірі;

- зобов`язати відповідача з 01.01.2026 здійснити перерахунок та виплату пенсії без застосування коефіцієнтів пониження, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778, без обмеження максимальним розміром пенсії та з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають в обмеженні максимальним розміром пенсії позивачу з 01.03.2026, а саме у ненарахуванні та невиплаті індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію позивачу з 01.03.2026 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236, без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням проведених виплат;

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу поточної пенсії з 01.01.2026;

- зобов`язати відповідача здійснювати позивачу виплату поточної пенсії з 01.01.2026 без урахування постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» від 14.07.2025 №821.

Позов обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ), є особою з інвалідністю ІІ групи. Вказав, що питання обмеження його пенсії максимальним розміром уже було предметом судового розгляду, за наслідками якого дії відповідача визнавалися протиправними. Попри це, з 01.01.2026 відповідач знову обмежив розмір його пенсії, застосувавши положення ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» та понижуючі коефіцієнти, встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778, а з 01.03.2026 не виплатив у повному обсязі індексацію, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236, обмеживши її максимальним розміром. Крім того, різницю між обчисленим і фактично виплаченим розміром пенсії відповідач виплачує частинами із застосуванням Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821. Вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення. Просить позов задовольнити.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти позову та посилається на те, що органи Пенсійного фонду України діють у межах наданих повноважень та чинних нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення. Зазначив, що на виконання ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-ІХ (далі – Закон №4695-ІХ) Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі – Постанова №1778), якою визначено розміри і порядок застосування коефіцієнтів до частин пенсій, що перевищують 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Вказав, що розмір пенсії позивача перевищує вказану межу, а Постановою №1778 не встановлено обмеження максимального розміру пенсії, а лише передбачено застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Наголосив, що діяльність Головного управління здійснюється за спеціально-дозвільним типом правового регулювання, а тому воно зобов`язане виконувати чинні акти Уряду, і що позивач оскаржує не Постанову №1778, а дії Головного управління, вчинені на її виконання. Послався також на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24 та зазначив, що позивач фактично оскаржує виконання судових рішень, які набрали законної сили, а тому обрав неналежний спосіб захисту. Щодо Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 (далі – Порядок №821), вказав, що зазначену постанову рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною. Вважає свої дії правомірними та просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою судді від 03.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач з вересня 2003 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, є особою з інвалідністю ІІ групи.

Питання обмеження пенсії позивача максимальним розміром було предметом судового розгляду у справах №380/19876/23, №380/11432/24 та №380/16856/25, за наслідками якого дії відповідача щодо такого обмеження визнавалися протиправними.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 01.01.2026, підсумок пенсії позивача з надбавками становить 36508,45 грн; з урахуванням обмеження максимальним розміром пенсії – 35008,45 грн; з урахуванням пониження суми згідно з Постановою №1778 розмір пенсії, що підлягає до виплати, становить 29705,54 грн.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсії ОСОБА_1 від 01.03.2026, підсумок пенсії позивача з надбавками з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 (далі – Постанова №236), становить 39103,45 грн; з урахуванням обмеження максимальним розміром пенсії – 35008,45 грн; з урахуванням пониження суми згідно з Постановою №1778 розмір пенсії, що підлягає до виплати, становить 29705,54 грн.

Різницю між обчисленим і фактично виплаченим розміром пенсії, донараховану на виконання судових рішень, відповідач включив до реєстру судових рішень (переліку 821) та виплачував частинами у складі поточної і відкладеної заборгованості згідно з Порядком №821.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач не погоджується з діями відповідача щодо обмеження максимального розміру його пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, застосування коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778, невиплати у повному обсязі індексації, встановленої Постановою №236, а також виплати пенсії частинами із застосуванням Порядку №821, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 ст.64 Основного Закону України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст.3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. Отже, у період дії в Україні воєнного стану не можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, встановлені ст.46 Конституції України.

Спеціальні умови, норми і порядок пенсійного забезпечення за особливостями спеціального статусу громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, визначені цим Законом, який спрямований на реалізацію конституційного права цих осіб на державне пенсійне забезпечення та встановлення єдності умов і норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян.

Частинами першою та третьою ст.1-1 Закону №2262-ХІІ встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується наступним.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі – Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначеним Законом №3668-VI внесено відповідні зміни й до ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ; зазначені положення втратили чинність із дня ухвалення цього рішення, тобто 20.12.2016.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 №7-р(II)/2022 визнано неконституційними приписи ст.2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ, в тій частині, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України; зазначені приписи втратили чинність через шість місяців із дня ухвалення цього рішення, тобто 12.04.2023.

Таким чином, з 12.04.2023 в законодавстві України відсутня норма, яка обмежувала б максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ. Отже, на момент проведення відповідачем перерахунків пенсії позивача (з 01.01.2026 та з 01.03.2026) правові підстави для застосування будь-яких обмежень максимального розміру пенсій, призначених за Законом №2262-ХІІ, були відсутні. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.04.2025 у справі №380/8998/24.

Щодо протиправності застосування до розміру пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778, суд зазначає таке.

Статтею 30 Закону №4695-ІХ установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання ст.30 Закону №4695-ІХ прийнято Постанову №1778, п.1 якої встановлено коефіцієнти зменшення до відповідних частин пенсійних виплат, що перевищують 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність: до частини пенсії, що перевищує 10 та не перевищує 11 прожиткових мінімумів – 0,5; що перевищує 11 та не перевищує 13 прожиткових мінімумів – 0,4; що перевищує 13 та не перевищує 17 прожиткових мінімумів – 0,3; що перевищує 17 та не перевищує 21 прожитковий мінімум – 0,2; що перевищує 21 прожитковий мінімум – 0,1.

Водночас ч.3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ встановлює, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV. Таким чином, положеннями ст.30 Закону №4695-ІХ та Постанови №1778 запроваджено тимчасове застосування коефіцієнтів зменшення пенсій для осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, що фактично є іншим (додатковим) регулюванням відносин у сфері пенсійного забезпечення, відмінним від встановленого Законом №2262-ХІІ, і не узгоджується з приписами ч.3 ст.1-1 цього Закону, який є спеціальним у регулюванні вказаних правовідносин.

У рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. В абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що між нормами Закону №4695-ІХ (закон загального характеру) та Закону №2262-ХІІ (спеціальний закон) існує колізія, яка підлягає вирішенню із застосуванням загального принципу права «спеціальний закон скасовує дію загального закону».

Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. За таким правовим підходом, при конкуренції норм підлягають застосуванню норми спеціального закону – Закону №2262-ХІІ, а положення Закону №4695-ІХ та Постанови №1778, які запроваджують відмінне (додаткове) регулювання у сфері пенсійного забезпечення, до спірних правовідносин не застосовуються.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду щодо застосування понижуючих коефіцієнтів, установлених Постановою №1778, викладеними у постановах від 17.06.2026 у справі №580/1002/26 та від 20.07.2026 у справі №560/1321/26, згідно з якими застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, положень ст.30 Закону №4695-ІХ та Постанови №1778 щодо виплати таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми перевищення, що фактично призводить до обмеження розміру пенсій, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване ст.46 Конституції України право на належний соціальний захист. Такі висновки в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для врахування судом.

Крім того, постановою Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №320/2229/25 залишено без змін судові рішення, якими визнано протиправним та нечинним абзац перший пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, аналогічної за змістом Постанові №1778, у частині її застосування до осіб, яким пенсії призначені (перераховані) відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що Постановою №1778 не встановлено обмеження максимального розміру пенсії, а передбачено лише застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення. Як убачається з протоколів про перерахунок пенсії позивача, відповідач застосував до підсумку пенсії з надбавками як обмеження максимальним розміром, так і пониження за коефіцієнтами Постанови №1778, а обидва ці заходи мають наслідком зменшення розміру пенсії, нарахованої позивачу відповідно до Закону №2262-ХІІ, тоді як цей Закон таких обмежень не передбачає.

Необґрунтованими також є посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2026 у зразковій справі №240/7215/24, оскільки вона стосується порядку обчислення надбавки за вислугу років державним службовцям у межах реформи оплати праці, за наслідками розгляду якої Велика Палата Верховного Суду встановила відсутність звуження соціальних гарантій і зменшення загального розміру грошового забезпечення та відмежувала такі обставини від випадків обмеження соціальних гарантій, що призводять до реального зменшення виплат. У цій же справі застосування Постанови №1778 зменшує розмір пенсії позивача, а тому наведені відповідачем висновки не є релевантними для спірних правовідносин.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд приходить висновку, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених ст.30 Закону №4695-ІХ і Постановою №1778.

Відтак позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження максимальним розміром пенсії та застосування коефіцієнтів, установлених Постановою №1778, при нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2026 та з 01.03.2026, а також про зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про обмеження максимальним розміром пенсії з 01.03.2026 суд зазначає таке.

Як установлено судом, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 відповідач з 01.03.2026 нарахував індексацію пенсії позивача, проте розмір пенсії до виплати обмежив максимальним розміром та зменшив із застосуванням коефіцієнтів постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778. Оскільки нормами Закону №2262-ХІІ не передбачено обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до цього Закону, дії відповідача щодо застосування обмеження максимальним розміром при виплаті пенсії позивача з 01.03.2026 є протиправними, а тому відповідна позовна вимога підлягає задоволенню.

Разом з тим, вимога зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію з 01.03.2026 з урахуванням індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236, окремому задоволенню не підлягає, оскільки, як установлено судом та не заперечується сторонами, така індексація позивачу нарахована, а її виплата у повному розмірі забезпечується зобов`язанням відповідача здійснити з 01.01.2026 перерахунок і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням раніше виплачених сум. Відтак у цій частині вимога є безпідставною.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу поточної пенсії з 01.01.2026 та про зобов`язання відповідача здійснювати виплату поточної пенсії з 01.01.2026 без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, зазначену постанову визнано протиправною та нечинною.

Оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 є нечинною, підстави для її застосування відповідачем при виплаті пенсії позивача відсутні. За таких обставин вимога зобов`язати відповідача здійснювати виплату поточної пенсії без урахування нечинного нормативно-правового акта є безпідставною, оскільки спрямована на усунення застосування акта, який на час вирішення спору не породжує правових наслідків. Відтак у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом вказаних вимог позивач фактично порушує питання порядку виплати сум пенсії, донарахованих на виконання судових рішень, які набрали законної сили та перебувають на стадії виконання. Питання правомірності дій органу Пенсійного фонду України щодо виконання судового рішення вирішується в порядку, передбаченому ст.383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від його сплати на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю ІІ групи, розподіл судових витрат на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо обмеження максимального розміру пенсії ОСОБА_1 та застосування коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-ІХ і постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при нарахуванні та виплаті пенсії з 01.01.2026 та з 01.03.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) здійснити з 01.01.2026 та з 01.03.2026 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, передбачених статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-ІХ і постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.