Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №380/14264/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/14264/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у нездійсненні отримання відомостей з Єдиного державного реєстру ветеранів війни щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та долучення їх до матеріалів пенсійної справи, а також у застосуванні до розміру пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 пониження коефіцієнтів відповідно до ч.1 постанови КМ України від 03.01.2025 №3 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» та ч.1 постанови КМ України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану»;

- зобов`язати відповідача витребувати відомості з Єдиного державного реєстру ветеранів війни щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та долучити їх до матеріалів пенсійної справи, а також перерахувати ОСОБА_1 пенсію з 01.10.2025 без застосування пониження коефіцієнтів відповідно до ч.1 постанови КМ України від 03.01.2025 №3 та з 01.01.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів відповідно до ч.1 постанови КМ України від 30.12.2025 №1778, з урахуванням індексації пенсії, без обмеження її максимального розміру.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 01.02.2025 отримує пенсію в разі втрати годувальника, призначену йому як сину померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ). Первісно розмір пенсії становив 30 відсотків грошового забезпечення годувальника, а після надходження до відповідача протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 16.07.2025, згідно з яким смерть ОСОБА_2 пов`язано із захистом Батьківщини, пенсію з 01.10.2025 перераховано у розмірі 70 відсотків грошового забезпечення. Водночас, як стверджує позивач, відповідач безпідставно зменшив розмір пенсії, що підлягає виплаті, застосувавши понижуючі коефіцієнти, встановлені нормативно-правовими актами про порядок виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 та у 2026 роках у період воєнного стану. Позивач вказав, що п.2 кожного із цих актів виключає застосування коефіцієнтів до пенсій у разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) осіб, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Наголосив, що його батько був учасником бойових дій, а смерть останнього пов`язана із захистом Батьківщини, що підтверджується документами пенсійної справи. Зазначив, що самостійно отримати витяг з Єдиного державного реєстру ветеранів війни щодо померлого він не може, оскільки такі витяги на померлих осіб не видаються, тоді як органи Пенсійного фонду України протягом року відповідних відомостей у встановленому порядку не отримали, проте розмір пенсії знизили. Послався на лист Міністерства у справах ветеранів України від 11.02.2026 №3819/1.3/3.6-26, згідно з яким інформаційна взаємодія між Мінветеранів та Пенсійним фондом України через Єдиний державний реєстр ветеранів війни відбулася у штатному режимі, а дані щодо статусу члена сім`ї загиблого Захисника наявні та є коректними. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 15.07.2026 задоволено заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу 16.07.2026 року о 19:43 год в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом РАЦС Бродівського районного управління юстиції Львівської області на підставі актового запису №108 від 22.04.2005.

ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 у військовому званні капітана на посаді льотчика-оператора вертолітної ланки. Відповідно до відомостей, наведених у протоколі засідання штатної військово-лікарської комісії «16 Регіональна ВЛК (м.Львів)» №2025-0716-1050-1151-0 від 16.07.2025, він брав участь у бойових діях у складі військової частини у періоди з 11.07.2022 по 20.07.2022, з 23.05.2023 по 07.12.2023 та з 23.08.2024 по 22.12.2024. ІНФОРМАЦІЯ_3 02.11.2023 йому видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 , виданим 22.01.2025 Бродівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Золочівському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 22.01.2025 №24 його виключено зі списків особового складу у зв`язку зі смертю.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії « 16 Регіональна ВЛК (м.Львів)» №2025-0716-1050-1151-0 від 16.07.2025 постановлено, що захворювання, яке привело до смерті, та причина смерті капітана ОСОБА_2 пов`язані із захистом Батьківщини.

Управлінням соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області 19.08.2025 позивачу видано посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України серії НОМЕР_7 .

Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 08.05.2025 №1159/12/67127 надіслано відповідачу подання про призначення пенсії №67127 та документи для призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника на ОСОБА_1 .

Згідно з протоколом відповідача за пенсійною справою №1301037415 позивачу як сину померлого військовослужбовця призначено пенсію в разі втрати годувальника з 01.02.2025 у розмірі 30 відсотків грошового забезпечення годувальника, що становило 14732,93 грн на місяць.

Після надходження до відповідача протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 16.07.2025 розмір пенсії позивача переглянуто у відсотковому розмірі та з 01.10.2025 перераховано виходячи з 70 відсотків грошового забезпечення.

Згідно з протоколом про перерахунок пенсіїз 01.10.2025, основний розмір пенсії склав 34376,83 грн, з урахуванням підвищень у сумах 371,86 грн та 590,25 грн нарахований розмір пенсії склав 35338,94 грн, проте до виплати визначено 28073,08 грн унаслідок пониження нарахованої суми. Деталізація розрахунку пониження свідчить про застосування коефіцієнтів до сум перевищення десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Одночасно позивачу здійснено доплату за період з лютого 2025 року по вересень 2025 року в загальній сумі 121513,10 грн.

З 01.01.2026 відповідач провів черговий перерахунок пенсії позивача, за результатами якого основний розмір пенсії склав 34376,83 грн, з урахуванням підвищень у сумах 272,48 грн та 648,75 грн нарахований розмір пенсії склав 35298,06 грн, а до виплати визначено 29792,42 грн (25950,00 грн + 1297,50 грн + 2076,00 грн + 468,92 грн). Підставою перерахунку зазначено перерахунок з 01.01.2026 згідно із Законом України про Державний бюджет України на 2026 рік.

12.01.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо причин обмеження розміру пенсії та витребування розрахунків пенсії.

Листом від 20.01.2026 відповідач повідомив, що з 01.02.2025 позивачу призначено пенсію в разі втрати годувальника, основний розмір якої становив 30 відсотків грошового забезпечення; після надходження протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії від 16.07.2025 розмір пенсії переглянуто у відсотковому розмірі до 70 відсотків грошового забезпечення; з 01.10.2025 проведено перерахунок пенсії, розмір пенсійної виплати становить 35338,94 грн, яка згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» понижена та становить 28073,08 грн. Відповідач також зазначив, що станом на сьогодні у відомостях з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманих Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів, відсутня інформація, яка дає право на отримання позивачем пенсії у повному розмірі відповідно до п.2 зазначеної постанови, а після отримання таких відомостей розмір пенсії буде переглянуто.

04.02.2026 представник позивача звернувся з адвокатськими запитами до Міністерства у справах ветеранів України та до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України.

Листом від 11.02.2026 №3819/1.3/3.6-26 Міністерство у справах ветеранів України повідомило, що інформаційна взаємодія між Мінветеранів та Пенсійним фондом України через Єдиний державний реєстр ветеранів війни відбулася у штатному режимі, а дані щодо статусу члена сім`ї загиблого Захисника ОСОБА_1 в цьому реєстрі наявні та коректні.

Листом від 18.02.2026 №1202-6807/03-26 Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України роз`яснило свої повноваження та повноваження Пенсійного фонду України, зазначивши, що адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз`яснень положень законодавства.

23.02.2026 та повторно 04.03.2026 представник позивача звернувся з адвокатськими запитами до Пенсійного фонду України, які залишені без відповіді, що відповідач не спростував.

07.05.2026 позивач через представника звернувся до відповідача із заявою, в якій просив звернутися на виконання п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 до Міністерства у справах ветеранів України та отримати відомості з Єдиного державного реєстру ветеранів війни щодо ОСОБА_2 , долучити їх до матеріалів пенсійної справи, а також перерахувати і виплатити пенсію з часу призначення без обмеження її максимальним розміром та без застосування коефіцієнта зниження розміру.

Листом від 22.05.2026 відповідач у задоволенні заяви відмовив, зазначивши, що станом на сьогодні відсутні відомості з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, що підтверджують безпосередню участь в антитерористичній операції, а тому розмір пенсійної виплати визначено за нормами постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778; після надходження відомостей з цього реєстру розмір пенсії буде переглянуто.

15.06.2026 представник позивача звернувся до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України зі скаргою на бездіяльність Пенсійного фонду України щодо розгляду адвокатських запитів, за результатами розгляду якої листом від 03.07.2026 №1202-27980/03-26 йому роз`яснено порядок контролю за дотриманням строків розгляду адвокатського запиту та повідомлено про надсилання скарги до Пенсійного фонду України.

Уважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення у визначеному законом розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спеціальні умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначені Законом №2262-ХІІ.

Частинами 1 та 3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV.

Згідно зі ст.29 Закону №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби.

Відповідно до ст.30 Закону №2262-ХІІ право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, які навчаються за денною формою навчання, мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не більш як до досягнення ними 23 років.

За приписами п.«а» ст.36 Закону №2262-ХІІ членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, іншому непрацездатному члену сім`ї загиблого (померлого) годувальника, якщо право на пенсію має один непрацездатний член сім`ї, пенсія призначається у розмірі 70 процентів грошового забезпечення загиблого (померлого) годувальника.

У даній справі мали місце наступні обставини (якщо їх узагальнити): відповідач, нарахувавши позивачу пенсію в разі втрати годувальника з 01.10.2025 у сумі 35338,94 грн, а з 01.01.2026 – у сумі 35298,06 грн, до виплати визначив меншими суми – відповідно 28073,08 грн та 29792,42 грн, застосувавши коефіцієнти до частин пенсії, що перевищують десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується наступним.

Статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-ІХ (далі – Закон №4059-ІХ) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до, зокрема, Закону №2262-ХІІ (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми прийнято Постанову №1, п.1 якої встановлено коефіцієнти до відповідних сум перевищення пенсії понад 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (0,5; 0,4; 0,3; 0,2 та 0,1 залежно від діапазону перевищення).

Аналогічне за змістом регулювання запроваджено на 2026 рік: ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-ІХ (далі – Закон №4695-ІХ) та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі – Постанова №1778).

Пунктом 2 Постанови №1 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2025 №116) та п.2 Постанови №1778 установлено, що у період воєнного стану у відповідному році коефіцієнти, визначені п.1 цих постанов, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.

З аналізу змісту вищевказаних норм випливає, що навіть у межах запровадженого урядовими актами механізму пониження пенсія в разі втрати годувальника, призначена члену сім`ї загиблої (померлої) особи, яка брала безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, виведена з-під дії коефіцієнтів.

Стосовно належності позивача до кола осіб, визначених п.2 Постанови №1 та п.2 Постанови №1778, суд зазначає наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, батько позивача ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , перебував у районах ведення бойових дій у 2022, 2023 та 2024 роках, є учасником бойових дій згідно з посвідченням серії НОМЕР_5 від 02.11.2023 та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 у період проходження служби. Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії від 16.07.2025 захворювання, яке привело до смерті, та причину смерті ОСОБА_2 пов`язано із захистом Батьківщини. Позивачу як члену сім`ї загиблого (померлого) Захисника України видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_7 від 19.08.2025. Саме на підставі цих документів відповідач переглянув відсотковий розмір пенсії позивача з 30 до 70 відсотків грошового забезпечення, застосувавши п.«а» ст.36 Закону №2262-ХІІ, який поширюється на членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) при захисті Батьківщини.

Отже, обставини, з якими п.2 Постанови №1 і п.2 Постанови №1778 пов`язують незастосування коефіцієнтів, установлені самим відповідачем при визначенні відсоткового розміру пенсії позивача.

Необґрунтованими є посилання відповідача на відсутність відомостей з Єдиного державного реєстру ветеранів війни як на підставу для застосування коефіцієнтів, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи. Зокрема, Міністерство у справах ветеранів України – держатель Єдиного державного реєстру ветеранів війни – у листі від 11.02.2026 №3819/1.3/3.6-26 повідомило, що інформаційна взаємодія між Мінветеранів та Пенсійним фондом України через цей реєстр відбулася у штатному режимі, а дані щодо статусу члена сім`ї загиблого Захисника ОСОБА_1 наявні та коректні. Доказів, які б спростовували зміст цього листа, відповідач не надав.

Крім того, отримання відомостей з Єдиного державного реєстру ветеранів війни у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів є обов`язком органів Пенсійного фонду України, а не особи, яка отримує пенсію. Позивач позбавлений можливості отримати витяг з цього реєстру щодо померлої особи самостійно, про що зазначено у позовній заяві та що відповідач не заперечив. Суд звертає увагу на те, що невиконання або неналежне виконання суб`єктом владних повноважень покладеного на нього обов`язку не може мати наслідком погіршення правового становища особи та позбавлення її гарантованої законом виплати. Такий підхід узгоджується з принципом належного урядування, за яким ризик будь-якої помилки або бездіяльності державного органу має покладатися на саму державу, а не на особу.

Також, суд враховує і те, що відомості Єдиного державного реєстру ветеранів війни є способом підтвердження обставин у межах інформаційної взаємодії між органами, а не умовою виникнення в особи права на отримання пенсії без застосування коефіцієнтів. За наявності у пенсійній справі позивача документів, які підтверджують ті самі обставини (протокол засідання штатної військово-лікарської комісії, посвідчення учасника бойових дій годувальника, посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) Захисника України), відмова відповідача застосувати п.2 відповідних постанов з посиланням на неотримання ним самим відомостей з реєстру має суто формальний характер.

За таких обставин суд вважає, що відповідач застосував до пенсії позивача коефіцієнти, визначені п.1 Постанови №1 та п.1 Постанови №1778, усупереч імперативній забороні, встановленій п.2 кожної з цих постанов.

Поряд з наведеним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.1-1 Закону №2262-ХІІ встановлено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону №1058-IV. Зміни до Закону №2262-ХІІ у частині, яка регламентує спірні правовідносини, не вносилися.

Таким чином, положеннями ст.46 Закону №4059-ІХ, ст.30 Закону №4695-ІХ та прийнятих на їх виконання Постанови №1 і Постанови №1778 запроваджено тимчасове застосування коефіцієнтів зменшення пенсій для осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, що фактично є іншим (додатковим) регулюванням відносин у сфері пенсійного забезпечення, відмінним від встановленого спеціальним законом, і не узгоджується з приписами ч.3 ст.1-1 цього Закону.

У рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 та від 22.05.2008 №10-рп/2008 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. В абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст.6, ч.2 ст.19, ст.130 Конституції України.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що між нормами законів про Державний бюджет України на відповідний рік (закони загального характеру) та Закону №2262-ХІІ (спеціальний закон) існує колізія, яка підлягає вирішенню із застосуванням загального принципу права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Суд також ураховує, що згідно зі ст.64 Конституції України право на соціальний захист, передбачене ст.46 Конституції України, не входить до переліку прав, які не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану, проте Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, а також наступними указами про продовження строку дії воєнного стану, обмеження права, гарантованого ст.46 Конституції України, не запроваджувалося. Відтак відсутні підстави вважати, що спірне обмеження зумовлене правовим режимом воєнного стану.

Надаючи правову оцінку аналогічним спірним правовідносинам, Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі №120/1081/25 дійшов висновку, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ, а інші нормативно-правові акти застосовуються лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

У постанові від 20.05.2026 у справі №320/2229/25 Верховний Суд залишив без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2025, якими визнано протиправним та нечинним абз.1 п.1 Постанови №1 в частині його застосування до осіб, яким пенсії (пенсійні виплати) призначені (перераховані) відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Щодо коефіцієнтів, установлених Постановою №1778, суд ураховує правовий висновок, сформований Верховним Судом у постанові від 17.06.2026 у справі №580/1002/26 та застосований у постанові від 20.07.2026 у справі №560/1321/26, за яким застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ, положень ст.30 Закону №4695-ІХ і Постанови №1778, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене ст.46 Конституції України.

Отже, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними вище висновками щодо застосування норм права слідує, що дії відповідача щодо визначення до виплати розміру пенсії позивача з 01.10.2025 та з 01.01.2026 із застосуванням коефіцієнтів є протиправними, зокрема: вчинені всупереч п.2 Постанови №1 і п.2 Постанови №1778 та, крім того, ґрунтуються на нормах, які не можуть застосовуватися до пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ.

Що стосується безпосередньо можливості обмеження пенсії максимальним розміром (в т.ч. встановлення коефіцієнтів до відповідних сум перевищення), суд враховує таке.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність), вперше введено в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 року №3668-VI (далі – Закон №3668-VI), який набрав законної сили 01.10.2011 року.

Відповідно до положень ч.1 ст.2 Закону №3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Вказаним Законом №3668-VI внесено зміни до Закону №2262-XII, на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року №911-VIII, а саме ч.7 ст.43 викладено в редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».

Зазначені обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, введено в дію Законом №3668-VI.

Тобто, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII та положення ч.1 ст.2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII.

Відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 року положення ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто 20.12.2016 року.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 року №7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи ст.2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Таким чином, Конституційний Суд України вчергове наголосив, що будь-яке обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, не відповідає сутності соціальних гарантій високого рівня для осіб, на яких поширюється дія ч.5 ст.17 Основного Закону.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VІ.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.04.2025 року у справі №380/8998/24.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у нездійсненні отримання відомостей з Єдиного державного реєстру ветеранів війни щодо ОСОБА_2 та долучення їх до матеріалів пенсійної справи, а також про зобов`язання відповідача витребувати такі відомості й долучити їх до пенсійної справи, суд зазначає наступне.

Пункт 2 Постанови №1 та п.2 Постанови №1778 визначають суб`єктом отримання відомостей з Єдиного державного реєстру ветеранів війни Пенсійний фонд України, який отримує їх у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів. Відповідачем у справі є Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області – територіальний орган, який самостійним учасником такої інформаційної взаємодії не визначений. Отже, покладення саме на відповідача обов`язку витребувати відомості з цього реєстру не ґрунтується на наведених нормах.

Крім того, з листа Міністерства у справах ветеранів України від 11.02.2026 №3819/1.3/3.6-26 випливає, що інформаційна взаємодія між Мінветеранів та Пенсійним фондом України через Єдиний державний реєстр ветеранів війни відбулася, а необхідні дані в реєстрі наявні та коректні. За таких умов зобов`язання відповідача повторно витребувати відомості, які вже перебувають у розпорядженні системи органів Пенсійного фонду України, не має правових підстав.

Суд також ураховує, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист порушеного права. Оскільки суд дійшов висновку про неможливість застосування коефіцієнтів до пенсії позивача незалежно від наявності чи відсутності відомостей у Єдиному державному реєстрі ветеранів війни, потреба у витребуванні таких відомостей для відновлення порушеного права позивача відсутня, а відповідна вимога не є ефективним способом захисту. Порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії без застосування коефіцієнтів.

Відтак, у задоволенні позовних вимог у частині, що стосується отримання (витребування) відомостей з Єдиного державного реєстру ветеранів війни та долучення їх до матеріалів пенсійної справи, належить відмовити.

Стосовно вимоги про здійснення перерахунку з урахуванням індексації пенсії суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу індексації пенсійних виплат та відмови відповідача у її виплаті; спору щодо індексації між сторонами не встановлено. Водночас перерахунок і виплата пенсії позивача мають здійснюватися з урахуванням усіх складових пенсійної виплати, встановлених законодавством, у тому числі індексації, за наявності підстав для її нарахування, а тому окремого вирішення ця вимога не потребує.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В порушення ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав суду жодних доказів правомірності вчинення ним оскаржуваних дій.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судових витрат, то позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI, доказів понесення інших судових витрат суду не надано, а тому підстав для їх розподілу немає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо визначення до виплати ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника з 01.10.2025 із застосуванням коефіцієнтів, встановлених п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та з 01.01.2026 із застосуванням коефіцієнтів, встановлених п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул.Митрополита Андрея, 10, м.Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії в разі втрати годувальника з 01.10.2025 без застосування коефіцієнтів, встановлених п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та з 01.01.2026 без застосування коефіцієнтів, встановлених п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.