Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №340/2214/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2214/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Савонюка М.Я., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

ВСТАНОВИВ:

До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач), у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової часини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами: необхідність здійснювати постійний догляд зі одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я;

- зобов`язати Військову часину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ІПН НОМЕР_3 ) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої, абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ за сімейними обставинами: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . 26.03.2026 звернувся по команді з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду. Однак, Військова частина НОМЕР_1 листом від 07.04.2026 №0666/35/4224 у задоволенні рапорту відмовила у зв`язку з тим, що до складу сім`ї матері входить її сестра ОСОБА_3 .

Вважає таку відмову протиправною, адже сама по собі наявність родича другого ступеня споріднення не свідчить про фактичну можливість такої особи забезпечувати постійний догляд. При цьому ОСОБА_3 за місцем проживання матері не зареєстрована та фактично не проживає, що підтверджується актом обстеження проживаючих осіб та довідкою про склад сім`ї.

З цих підстав просить позов задовольнти.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог.

На обгрунтування заперечень зазначає, що передбачена статтею 26 Закону №2232-XII підстава для звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, застосовується за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

Водночас у матері ОСОБА_1 є рідна сестра - ОСОБА_3 , яка є членом її сім`ї другого ступеня споріднення.

Вказує, що обставина непроживання сестри разом із ОСОБА_2 та перебування на тимчасово окупованій території не свідчать про її відсутність у розумінні наведеної норми Закону та не підтверджують об`єктивної неможливості здійснювати догляд. Відтак позивачем не доведено передбаченої законом умови щодо відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує постійного догляду.

Зауважує, що нотаріально посвідчена заява матері позивача про обрання саме позивача особою, яка здійснюватиме за нею догляд, відображає лише її волевиявлення та не може замінювати документи, передбачені законодавством для підтвердження права військовослужбовця на звільнення. Знову ж таки, відсутність реєстрації або спільного проживання сестри матері позивача разом із нею не є тотожною відсутності такого члена сім`ї у значенні статті 26 Закону №2232-XII.

Заперечив наявність протиправної бездіяльності військової частини, адже рапорт позивача було прийнято та опрацьовано, після резолюції командира направлено до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для проведення перевірки сімейного стану, після чого розглянуто по суті, а заявнику надана відповідь.

З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову.

Будь-яких заяв від учасників справи до суду не надходило.

15.04.2026 ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Установивши фактичні обставини справи, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 (а.с. 10, 11-15).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.09.2024 №294 позивача з 28.09.2024 зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-санітара медичного пункту 1 механізованого батальйону (а.с. 45).

Матір`ю позивача є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою з інвалідністю II групи безстроково, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 від 07.12.1979, довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18 ВБ №143324 від 15.07.2008 та пенсійним посвідченням серії НОМЕР_6 (пенсія по інвалідності II групи, довічно) (а.с. 24, 56зв.-57).

Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії від 05.03.2026 №41 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а.с. 23).

ІНФОРМАЦІЯ_2 за запитом військової частини НОМЕР_1 проведено перевірку сімейного стану позивача, за результатами якої складено акт від 17.03.2026 (а.с. 29-31).

В акті зазначено, що особою, за якою здійснюється або планується здійснювати постійний догляд, є ОСОБА_2 . Її членом сім`ї першого ступеня споріднення зазначено сина - ОСОБА_1 , а членом сім`ї другого ступеня споріднення - сестру по матері ОСОБА_3 .

Під час перевірки також встановлено, що ОСОБА_2 фактично проживає одна за адресою: АДРЕСА_2 , самостійно пересуватися не може, потребує постійного стороннього догляду та має тяжкі захворювання. Її шлюб розірвано. Щодо сестри ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - в акті зазначено, що остання є пенсіонеркою, проживає в Автономній Республіці Крим на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, у м. Севастополі, а фактичні зв`язки між сестрами протягом тривалого часу не підтримуються.

За результатами перевірки комісією в акті зроблено висновок про те, що постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 може здійснювати її син - ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що інші близькі родичі фактично відсутні. Також зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду у зв`язку з тяжким захворюванням, інвалідністю та похилим віком, а інших дієздатних споріднених осіб для здійснення такого догляду, крім сина, немає.

26.03.2026 ОСОБА_1 звернувся по команді з рапортом, у якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю - особою з інвалідністю II групи. У рапорті зазначив, що проходити військову службу у військовому резерві Збройних Сил України не бажає (а.с. 46).

Згідно з актом обстеження фактично проживаючих осіб від 03.04.2026 №36, погодженим секретарем Добровеличківської селищної ради, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 21).

Довідкою відділу «Центр надання адміністративних послуг» виконавчого органу Добровеличківської селищної ради від 03.04.2026 №513 підтверджено, що до складу сім`ї позивача входить ОСОБА_2 (а.с. 22).

За результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач листом №0666/35/4224 від 07.04.2026 відмовив у задоволенні рапорту та звільненні з військової служби з підстав того, що відповідно до акта перевірки сімейного стану у ОСОБА_2 наявний інший член сім`ї другого ступеня споріднення - її сестра ОСОБА_3 , тоді як до рапорту не було долучено медичних документів, які б підтверджували потребу останньої у постійному догляді (а.с. 16-19).

Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення його зі служби протиправною, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.92 №2232-XII.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Підстави звільнення з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану, передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII).

Отже, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком або матір`ю, які є особами з інвалідністю I чи II групи за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або якщо такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відносини щодо проходження в Україні військової служби регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 (надалі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 1 Положення №1153/2008, цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно з пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, наведено перелік документів, що подаються разом з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Відповідно до пункту 26 Додатку 19 вказаної Інструкції значено, що подаються наступні документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.

З наведеного слідує, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу про звільнення зі служби. При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби військовослужбовця, який висловив бажання звільнитися з військової служби, зокрема, за сімейними обставинами або з інших поважних причин.

Суд встановив, що позивач є сином ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду. Інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, крім позивача, ОСОБА_2 не має, що підтверджується пунктом 8 акта перевірки сімейного стану від 17.03.2026 та свідоцтвом про розірвання шлюбу НОМЕР_7 від 21.09.1988.

26.03.2026 ОСОБА_1 звернувся по команді з рапортом, у якому просив клопотати перед вищим командуванням про його звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю.

Відмовляючи у задоволенні рапорту відповідач зазначив, що відповідно до акта перевірки сімейного стану у ОСОБА_2 наявний інший член сім`ї другого ступеня споріднення - її сестра ОСОБА_3 , тоді як до рапорту не було долучено медичних документів, які б підтверджували потребу останньої у постійному догляді.

Водночас актом перевірки сімейного стану, оформленого ІНФОРМАЦІЯ_2 від 17.03.2026, встановлено, що ОСОБА_3 проживає у місті Севастополі на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, є пенсіонеркою, а фактичні зв`язки між сестрами протягом тривалого часу не підтримуються. У тому ж акті комісія, дослідивши сімейні обставини, дійшла висновку про фактичну відсутність інших близьких родичів, здатних здійснювати догляд, та про можливість забезпечення постійного стороннього догляду саме сином ОСОБА_2 - позивачем.

Таким чином, сукупність установлених обставин - проживання ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території України на значній відстані від місця проживання ОСОБА_2 , її похилий вік (83 роки), відсутність фактичного спільного проживання та тривалого зв`язку із сестрою - об`єктивно виключає можливість розглядати ОСОБА_3 як особу, яка на час вирішення рапорту позивача реально могла забезпечувати ОСОБА_2 постійний сторонній догляд.

Посилання відповідача на те, що ОСОБА_3 може залишити тимчасово окуповану територію та прибути до місця проживання своєї сестри, суд оцінює критично, адже такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях.

Закон України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» покладає на державу обов`язок створювати умови для реалізації особами з інвалідністю їхніх прав і забезпечувати їх соціальний захист.

Тому застосування абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII має забезпечувати не формальне дотримання умови щодо кола родичів, а досягнення тієї соціально значимої мети, для якої ця підстава звільнення встановлена законодавцем, - забезпечення постійним доглядом особи, яка внаслідок інвалідності самостійно не може задовольняти відповідні життєві потреби.

Інше тлумачення призводило б до ситуації, за якої особа з інвалідністю, яка фактично проживає одна та потребує постійного стороннього догляду, була б позбавлена можливості отримувати такий догляд від єдиної реально спроможної на це близької особи лише тому, що формально існує інший родич, який проживає на тимчасово окупованій території, є особою пенсійного віку та має інвалідність. Такий результат не відповідав би ані меті Закону №2232-XII, ані державним гарантіям соціального захисту осіб з інвалідністю.

Вирішуючи спір, суд також виходить із того, що зміст поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» не може зводитися до формальної перевірки наявності відповідного запису про родича у документах чи державних реєстрах.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформульовано правовий висновок, за яким формулювання «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які при цьому реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин, така особа є відсутньою у розумінні приписів наведеної норми. Верховний Суд наголосив, що поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 розмежував юридичну наявність родича (формальне існування особи в документах або реєстрах) та реальну можливість здійснювати догляд (фактичну здатність забезпечувати потреби людини, яка потребує сторонньої допомоги), і вказав на обов`язок суду у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У цій справі акт перевірки сімейного стану від 17.03.2026, складений саме для перевірки підстав звільнення позивача, не містить висновку про можливість ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 . Навпаки, за результатами фактичної перевірки в ньому констатовано, що інші близькі родичі фактично відсутні, а постійний сторонній догляд може здійснювати саме позивач.

Отже, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту, фактично проігнорував результати проведеної за його ініціативою перевірки та обмежився формальним посиланням на існування сестри матері позивача.

Посилання відповідача на ненадання позивачем документів про те, що ОСОБА_3 сама потребує постійного догляду, наведених висновків не спростовує.

Умови, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню за цією підставою, є альтернативними: достатньо або відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду, або підтвердження того, що такі члени сім`ї самі потребують постійного догляду. Такий висновок викладено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 та від 07.05.2025 у справі №420/30227/24.

У цій справі суд встановив наявність першої з наведених умов - фактичної відсутності інших осіб, які реально могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 .

Крім того, вимога подати медичні документи щодо особи, яка з 1960 року проживає на тимчасово окупованій території та з якою родина тривалий час не підтримує зв`язку, є такою, що об`єктивно не може бути виконана. Покладення на військовослужбовця обов`язку надати доказ, отримання якого від нього не залежить, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Доводи відповідача щодо нотаріально посвідченої заяви матері позивача від 06.04.2026 суд оцінює як такі, що не впливають на результат вирішення спору, оскільки ця заява не є самостійною підставою для звільнення, а висновки суду ґрунтуються на акті перевірки сімейного стану від 17.03.2026, висновку лікарсько-консультативної комісії від 05.03.2026 №41 та документах про інвалідність ОСОБА_2 .

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент звернення позивача з рапортом та його розгляду відповідачем були наявні передбачені абзацом тринадцятим пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» умови для звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи.

Відтак, відмовляючи ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4, статті 26 Закону №2232-XII з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 цієї статті відповідач діяв протиправно.

Зазначення позивачем у позовних вимогах абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не перешкоджає вирішенню спору по суті, оскільки зміст підстави звільнення позивачем відтворено правильно, а відповідну підставу закріплено в абзаці 13 пункту 3 частини 12 цієї статті. Помилка у номері абзацу за правильно наведеного змісту норми не є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Стосовно обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо його незвільнення з військової служби.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це невчинення ним дій, які він відповідно до закону зобов`язаний був вчинити.

Судом встановлено, що відповідач рапорт позивача від 26.03.2026 отримав, зареєстрував, розглянув по суті з урахуванням акта перевірки сімейного стану, складеного на його запит, та надав на нього письмову відповідь листом від 07.04.2026 №0666/35/4224. За таких обставин суд погоджується з доводами відзиву про те, що бездіяльності у розумінні невчинення відповідачем дій, які він зобов`язаний був вчинити, у цій справі не допущено.

Порушення прав позивача полягає не у бездіяльності відповідача, а у протиправній відмові у звільненні з військової служби, викладеній у листі від 07.04.2026 № 0666/35/4224.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Рішенням Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та з гарантованого статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на ефективний засіб юридичного захисту, а також з принципу ефективності судового захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, яка звернулася за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Стосовно дискреційних повноважень відповідача, слід вказати, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

При цьому, виходячи з обставин справи та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, повноваження військової частини стосовно вирішення питання про звільнення позивача з військової служби не є дискреційними. Цей висновок підтримується тим, що підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами визначаються нормативно і підтверджені позивачем документально. Отже, в даному випадку відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший варіант дій, ніж той, що є прямим наслідком для задоволення рапорту позивача.

З огляду на викладене, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт разом із документами, що підтверджують сімейні обставини та підстави для звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, у відповідача не було будь-яких альтернативних варіантів, окрім як за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.

Відтак, враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства не визначено, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби, оформлену листом від 07.04.2026 № 0666/35/4224, а також зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій у спірних правовідносинах не надав, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

На розвиток наведених вище положень статті 19 Конституції України частиною другою статті 2 КАС України визначені критерії, за якими суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яким є відповідач.

Виходячи із системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, а також з необхідності ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись частиною другою статті 9, статтями 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" оформлену листом від 07.04.2026 № 0666/35/4224.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ).

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду М.Я. САВОНЮК