Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №280/5580/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2026 року Справа № 280/5580/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )

про: визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

05.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якому позивач з урахуванням уточнень просить:

– визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

– зобов`язати відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»;

– визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

– зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Позовна заява підписана представником позивача адвокатом Єрьоміною В.А., яка діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АН № 1991876 від 29.05.2026.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2023 № 76 позивач вважається таким, що справи та посаду здав, вибув до нового місця несення служби. З 17.03.2026 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 (головуючий суддя – Прасов О.О.), зокрема, було зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок за період з 10.07.2020 по 17.03.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

20.05.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума грошового забезпечення. При цьому, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення.

На переконання позивача, така бездіяльність відповідача є неправомірною. З огляду на викладені обставини, позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 09.06.2026 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивачем було усунуто недоліки позовної заяви у встановлений строк.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

23.06.2026 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 35225 від 23.06.2026), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України в чинній редакції відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати саме в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 17.03.2023 № 76 позивача, якого зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_5 , вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, з 17.03.2023 виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у військовій частині НОМЕР_4 . Відповідач вважає, що на підставі зазначеного наказу позивач з військової служби не був звільнений, а лише 17.03.2023 був переміщений по службі та вибув до нового місця служби – військової частини НОМЕР_5 , що виключає можливість застосування приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач на підтвердження своєї позиції послався на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 26.06.2025 по справі № 400/8927/23.

Також відповідач у відзиві зазначив, що оскільки у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним. З огляду на викладені вище обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали і з`ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2023 № 76 позивач вважається таким, що справи та посаду здав, вибув до нового місця несення служби. З 17.03.2026 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.9).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 (головуючий суддя – Прасов О.О.), зокрема, було зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок за період з 10.07.2020 по 17.03.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі – Закон України від 14.11.2019 № 294-ІХ) станом на 01.01.2020, встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (далі – Закон України від 15.12.2020 № 1082-ІХ) станом на 01.01.2021, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" (далі – Закон України від 02.12.2021 № 1928-ІХ) станом на 01.01.2022, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" (далі – Закон України від 03.11.2022 № 2710-ІХ) станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова КМУ від 30.08.2017 № 704), з урахуванням раніше виплачених сум.

20.05.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума грошового забезпечення (а.с.11). При цьому, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.

Оцінюючи наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі – Порядок № 100), суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції Україні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ), Положенням про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (далі - Положення № 1153/2008), та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно ст. 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

У ч. 3 ст. 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За приписами ч. 1 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 7 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ).

Нормою п. 7 Положення № 1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України (п. 12 Положення № 1153/2008).

Відповідно до п. 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання, а особи, звільнені з військової служби у розвідувальному органі Міністерства оборони України, - до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк з дня їх виключення зі списків особового складу прибути до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки / відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Вказаним Положенням № 1153/2008 визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.

Так, п. 110 Положення № 1153/2008 закріплює, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється: між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування; між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України; між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Згідно з п. 109 Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Таким чином, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.

В останньому випадку військовослужбовець продовжує служити та отримувати грошове забезпечення.

Разом з тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Нормою ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" стаття 117 була викладена у такій редакції: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 20.10.2022 у справі № 280/3370/21 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 106868046), від 29.09.2022 у справі № 160/2006/21 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 106517108), від 15.09.2022 у справі № 640/25949/19 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 106264216), від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 89325596).

Крім того, суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 89819874) та у подальшому підтримана у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 22.07.2022 у справі № 420/428/20 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 105381340), від 26.01.2022 у справі № 280/4816/20 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 103033572).

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у відповідача.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2023 № 76 позивач вважається таким, що справи та посаду здав, вибув до нового місця несення служби. З 17.03.2026 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.9).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 (головуючий суддя – Прасов О.О.), зокрема, було зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок за період з 10.07.2020 по 17.03.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-ІХ станом на 01.01.2020, встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ станом на 01.01.2021, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ станом на 01.01.2022, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

20.05.2026 на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 відповідачем на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума грошового забезпечення (а.с.11). При цьому, відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми грошового забезпечення, що не заперечується відповідачем.

У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що обов`язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст. 117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).

Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення № 1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у постанові від 26.06.2025 по справі № 400/8927/23 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 128436676) підкреслив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Так, зі змісту витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 від 17.03.2023 № 76 встановлено, що позивач вважається таким, що справи та посаду здав, вибув до нового місця несення служби. З 17.03.2026 виключений із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення (а.с.9).

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням норм чинного законодавства.

А тому, суд доходить висновку про відсутність у позивача правових підстав для нарахування та виплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100, на переконання суду, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а відтак, у задоволенні в цій частині позову слід відмовити.

Оцінюючи наявність правових підстав для зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100, суд виходить із такого.

Оскільки суд дійшов висновку про правомірність поведінки відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100, на переконання суду, є необґрунтованою, а відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині позову також слід відмовити.

Оцінюючи наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, суд виходить із такого.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України від 19.10.2000 № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

За приписами п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

У п. 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з п. 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст. 1-3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III , окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

За змістом ст. 3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III, п.п. 1, 2, 4 Порядку № 159 компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов`язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.

Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З матеріалів справи встановлено, що 20.05.2026 відповідач виплатив позивачу грошове забезпечення в повній сумі, що підтверджується матеріалами справи (а.с.11).

Відтак, фактична виплата грошового забезпечення відбулась лише 20.05.2026, тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.

Cуд зазначає, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом України від 19.10.2000 № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній в постанові від 02.04.2024 по справі № 560/8194/20 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 118083993).

Таким чином, відповідач повинен здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою суми компенсації втрати частини доходів. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому буде здійснена виплата грошового забезпечення та окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів.

Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 (дата, з якої рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.09.2025 по справі № 280/5553/25 було встановлено право позивача на перерахунок та виплату грошового забезпечення) по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, суд виходить із такого.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Суд, із урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Таким чином, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем, на переконання суду, обґрунтовано протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, а також вмотивовано наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував такі позовні вимоги.

Поряд з цим, відповідачем доведено відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100, а також зобов`язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 17.03.2023 по 17.09.2023, відповідно до Порядку № 100.

Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, слід задовольнити частково, а саме у зазначеній вище частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 – 10, 14, 90, 241 – 246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 10.07.2020 по 20.05.2026 – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 17 серпня 2026 року.

Суддя О.В. Прудивус