Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №280/3858/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 серпня 2026 року Справа № 280/3858/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду та ненадання відповіді на долучений до адвокатського запиту рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати відповідача зареєструвати та розглянути рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позову зазначено, що позивач є солдатом та наразі проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 НГУ. Зазначає, що має право на звільнення з військової служби а підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення. який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Вказує, що має рідну сестру – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №5468/25/1653/В від 19.01.2026 є особою з інвалідністю ІІ групи. Факт родинних зв`язків між позивачем та ОСОБА_1 підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 03.08.1980 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 15.06.2010. Відповідно до Висновку №680а від 17.12.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, сестра позивача, ОСОБА_1 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. При цьому фактична можливість здійснення такого догляду за ОСОБА_1 іншими членами сім`ї першого та другого ступеня спорідненості відсутня. Батько позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 14.04.2021. Мати позивача, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особою пенсійного віку, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_5 . Відповідно до Медичного висновку лікарсько-консультативної комісії №1259/0 від 26.02.2026, за станом здоров`я ОСОБА_4 не може надавати послуги з догляду на непрофесійній основі. Також у матері позивача, ОСОБА_4 , є донька, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка виховує дитину-інваліда, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії ААГ №826876 від 23.09.2024. Крім того, у сестри позивача, ОСОБА_1 , є повнолітній син, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Однак, відповідно до Довідки №53 від 03.03.2026, ОСОБА_6 наразі є студентом другого курсу факультету реабілітаційної педагогіки комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради, спеціальність 227 Терапія та реабілітація та навчається на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету. Відповідно до Акта перевірки сімейного стану військовослужбовця №BП/190 проведеного 07.01.2026 встановлено наступне: «Комісією НЕ ВСТАНОВЛЕНО наявність інших осіб, які здійснюють, або можуть здійснювати сторонній догляд за ОСОБА_1 ». Таким чином, позивач є єдиною особою, яка може забезпечити постійний догляд за своєю сестрою, ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується відповідною медичною документацією. У зв`язку з тим, що позивач не мав можливості самостійно подати рапорт до Відповідача щодо звільнення з військової служби на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю І або ІІ групи, позивач звернувся за правовою допомогою до адвоката. 19.03.2026 в інтересах позивача було направлено адвокатський запит з вихідним №19032605 із долученням рапорту з метою його належної реєстрації, розгляду та подальшого звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII. Відповідно до інформації з сайту Укрпошти за трекінг номером відправлення було вручено 23.03.2026. Однак станом на день подання позову жодної офіційної відповіді на запит не було отримано. Крім того, 19.03.2026 в інтересах позивача було подано адвокатський №19032608 до ІНФОРМАЦІЯ_8 з тим самим проханням. Однак станом на день подання позову жодної офіційної інформації на вищезгаданий адвокатський запит не було отримано. Позивач вважає, що бездіяльність Відповідача стосовно нерозгляду та ненадання відповіді на долучений рапорт до адвокатського запиту з проханням його належної реєстрації, розгляду, а також звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII є протиправною, та такою, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обгрунтування заперечень зазначено, що рапорт позивача, за рішенням тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини, було передано на розгляд посадовим особам військової частини, в обов`язки яких входить як перевірка правильності дотримання подання рапорту, перевірки самого рапорту та документів, долучених до нього щодо наявності підстави (підстав) для звільнення з військової служби. Крім того, в позовній заяві Позивач посилається на положення Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 р. за №1214/42559. Проте посилання Позивача на Порядок № 531 є помилковими, оскільки дія зазначеного порядку, відповідно пункту 1, розповсюджується на військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту. Отже, з урахуванням відомчої та структурної приналежності Національної гвардії України до Міністерства внутрішніх справ України, Порядок № 531 не є керівним документом в військових частинах та з`єднаннях Національної гвардії України, тобто на розповсюджує свою дію на військовослужбовців, що проходять військову службу в Національній гвардії України. Таким чином посилання Позивача на Порядок № 531 та цитування його положень є помилковим. Також слід зауважити, що на адресу Відповідача 23.03.2026 та 16.04.2026 надходили адвокатські запити адвоката Крамного С. С. щодо, як зазначав адвокат, надання інформації про стан розгляду рапорту Позивача. На вказані запити Відповідачем, у строки визначені статтею 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» були надані вичерпні відповіді (25.03.2026 та 17.04.2026) з наданням відповідних роз`яснень. Звертає увагу суду, що Позивач самостійно з відповідним рапортом до Відповідача не звертався, зокрема в порядку визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Крім того, на думку Відповідача, Позивач твердженнями про неможливість особисто подати рапорт навмисно вводить суд в оману. Крім того, відповідач, з урахуванням наявних в справі матеріалів, не вбачає у позивача право на звільнення з військової служби на підставі наявного в матеріалах справи рапорту та долучених до нього документів з огляду на таке. В позовній заяві Позивач наполягає на звільненні його з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи. Проте, як свідчать фактичні обставини, зміст позовної заяви та додатків до неї, Позивачем ігнорується припис абзацу тринадцятого пункту третього частини 12 статті 26 Закону, а саме «за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи». У позивача, як ним зазначено в позовній заяві, є інші члени родини – рідна сестра та повнолітній племінник, щодо якого відсутня інформація (відомості) про те, що він не може здійснювати догляд за своїми батьками за станом здоров`я або з інших поважних причин в розумінні Закону. Суттєвою умовою є не тільки необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, а і, як обов`язкова (невід`ємна) складова це – відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об`єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості. За наявними в матеріалах цієї справи доказами, позивачем не доведено, що саме на ньому лежить обов`язок здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, батьком чи матір`ю, як за особою з інвалідністю групи. Крім того, Позивачем у жодний спосіб не доведено (не надано до суду об`єктивних та фактичних даних/відомостей) відсутність інших членів родини (сім`ї) першого та/або другого ступеню споріднення або необхідність таких членів родини (сім`ї) у сторонньому догляді. Отже, з огляду на вказане, можливо дійти до висновку про відсутність бездіяльності військової частини що полягає у не розгляді рапорту Позивача про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за сімейними обставинами) від 27.10.2025, а також про відсутність законних підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі поданого рапорту. На підставі викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач ОСОБА_1 є солдатом та наразі проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Покликаючись на відсутність відповіді безпосереднього керівництва військової частина НОМЕР_1 Національної гвардії України на рапорт позивача про звільнення з військової служби під час воєнного стану відповідно до абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення військовослужбовця з наведеної підстави законодавець передбачив сукупність юридично значимих обставин, а саме: особа, за якою необхідно здійснювати постійний догляд, повинна бути членом сім`ї військовослужбовця другого ступеня споріднення; такій особі має бути встановлена інвалідність I або II групи; повинна існувати необхідність здійснення за нею постійного догляду; мають бути відсутні інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які фактично можуть забезпечити такий догляд, або такі члени сім`ї самі повинні потребувати постійного догляду, що підтверджується передбаченимими законадавством документами.

Суд зазначає, що встановлення факту існування інших членів сім`ї не може здійснюватися формально, без з`ясування їх фактичної можливості забезпечувати необхідний постійний догляд.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є рідною сестрою позивача.

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №5468/25/1653/В від 19.01.2026 ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності.

Відповідно до висновку №680а від 17.12.2025 про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_1 потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Отже, матеріалами справи підтверджено наявність між позивачем та ОСОБА_1 родинного зв`язку та встановлення ОСОБА_1 другої групи інвалідності та потреби у догляді.

Щодо наявності інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд, суд зазначає наступне.

Батько позивача та ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 14.04.2021.

Мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особою пенсійного віку. Крім того, позивачем долучено медичний висновок лікарсько-консультативної комісії №1259/0 від 26.02.2026, відповідно до якого за станом здоров`я ОСОБА_4 не може надавати послуги з догляду на непрофесійній основі.

В матеріалах справи також містяться відомості про ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка виховує дитину з інвалідністю, та про повнолітнього сина ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який навчається на другому курсі факультету реабілітаційної педагогіки комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради за денною формою навчання.

В матеріалах справи міститься Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця №ВП/190, складений 07.01.2026.

Із зазначеного Акта вбачається, що його складенню передувало звернення щодо встановлення наявності чи відсутності осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_1 .

За результатами відповідної перевірки комісією зроблено висновок про те, що не встановлено наявності інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати сторонній догляд за ОСОБА_1 .

Отже, зазначений Акт є безпосереднім доказом, зміст якого стосується юридично значимої обставини, на необхідності підтвердження якої наполягає сам відповідач, а саме фактичної можливості інших членів сім`ї забезпечувати догляд за ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що у відзиві відповідач не надав належної оцінки Акту №ВП/190 від 07.01.2026, його висновків не спростував та не зазначив конкретних причин, з яких відповідний документ не може бути врахований під час вирішення рапорту позивача.

Суд зазначає, що наведені вище документи підлягають оцінці відповідачем у сукупності з усіма іншими матеріалами.

За таких обставин, саме під час належного розгляду рапорту позивача відповідач повинен оцінити всі докази в сукупності з іншими поданими документами та, за необхідності, з`ясувати відповідні обставини.

Стосовно доводів відповідача про порушення позивачем порядку подання рапорту суд зазначає наступне.

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

За загальним правилом рапорти військовослужбовців щодо звільнення з військової служби подаються по команді та супроводжуються документами, які підтверджують підставу звільнення.

Суд погоджується з доводами відповідача про те, що Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, не регулює безпосередньо порядок роботи з рапортами військовослужбовців Національної гвардії України, а тому посилання позивача на норми зазначеного Порядку як на акт, обов`язковий для відповідача, є необґрунтованими.

Матеріалами справи встановлено, що 19.03.2026 адвокатом Крамним С.С., який діяв в інтересах позивача, до Військової частини НОМЕР_1 НГУ направлено адвокатський запит № НОМЕР_6 , до якого було долучено рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби та документи, якими позивач обґрунтовував підставу звільнення.

Вказане поштове відправлення надійшло до відповідача 23.03.2026 та було зареєстроване за вх. №К-92-Аз.

Відповідач не заперечує факту отримання рапорту та зазначає, що рапорт позивача за рішенням тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини було передано на розгляд посадовим особам військової частини, до обов`язків яких входить перевірка дотримання порядку подання рапорту, самого рапорту та документів, долучених до нього, щодо наявності підстав для звільнення з військової служби.

Таким чином, доводи відповідача про те, що позивач не звертався з рапортом, не узгоджуються з іншими твердженнями відповідача та фактичними обставинами справи.

Суд зазначає, що якщо отриманий документ відповідач прийняв, ідентифікував як рапорт військовослужбовця та передав уповноваженим посадовим особам для перевірки порядку його подання, посилання виключно на спосіб доставки рапорту не звільняло відповідача від обов`язку здійснити належним чином розгляд порушеного у ньому питання.

Суд враховує зміст листа військової частини НОМЕР_1 НГУ від 25.03.2026 №3/33/12-К-88-Аз, наданого у відповідь на адвокатський запит від 19.03.2026.

Так, зі змісту листа вбачається, що відповідач не вирішив по суті питання, порушене у рапорті. У листі викладено загальні роз`яснення щодо поняття рапорту, порядку його подання по команді тощо. При цьому всі додатки, долучені до адвокатського запиту від 19.03.2026, загальним обсягом 37 аркушів, відповідач повернув.

Аналогічний зміст має відповідь військової частини від 17.04.2026, надана на повторний адвокатський запит, а саме містить роз`яснення щодо порядку подання рапорту та повернення матеріалів, однак не містить рішення по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Суд зазначає, що надання відповіді на адвокатський запит у порядку Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та вирішення по суті рапорту військовослужбовця не є тотожними діями. Відповідь про порядок подання рапорту не може бути прирівняна до рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення з військової служби.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що адвокатські запити від 19.03.2026 та 06.04.2026 були своєчасно розглянуті, не спростовують доводів позивача щодо відсутності розгляду по суті самого рапорту.

Таким чином протиправність поведінки відповідача полягає у нездійсненні належного розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Суд також не приймає доводи відповідача про те, що позивачем не надано об`єктивних даних щодо відсутності інших осіб, здатних здійснювати догляд.

Таке твердження прямо суперечить наявному в матеріалах справи Акту перевірки сімейного стану військовослужбовця №ВП/190 від 07.01.2026, в якому за результатами відповідної перевірки вказано, що не встановлено інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати сторонній догляд за ОСОБА_1 . Достатність цього Акта та інших наданих позивачем документів для остаточного висновку про існування всіх передбачених абзацом тринадцятим пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII умов повинна бути оцінена відповідачем під час розгляду рапорту по суті.

За таких обставин суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, долученого до адвокатського запиту від 19.03.2026 №19032605.

Щодо способу відновлення порушеного права позивача суд зазначає наступне.

Позивач просить, зокрема, зобов`язати відповідача зареєструвати та розглянути його рапорт.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено надходження до військової частини адвокатського запиту разом з рапортом та доданими до нього документами, а відповідачем підтверджено передачу рапорту посадовим особам військової частини для відповідної перевірки.

За таких обставин повторне зобов`язання відповідача зареєструвати рапорт не є необхідним та ефективним способом захисту, оскільки факт його отримання відповідачем не заперечується.

Належним способом відновлення порушеного права є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 щодо звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, з урахуванням усіх поданих документів та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за результатами його розгляду вмотивоване рішення.

Суд наголошує, що під час вирішення питання відповідач повинен надати оцінку кожному із поданих позивачем доказів, зокрема документам про інвалідність та потребу у догляді ОСОБА_1 , медичному висновку щодо стану здоров`я матері, документам щодо інших членів сім`ї, а також Акту перевірки сімейного стану №ВП/190 від 07.01.2026, і встановити фактичну можливість інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення забезпечувати постійний догляд за ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає, що оскільки в цій справі відповідач не розглянув рапорт позивача по суті та не прийняв рішення про наявність чи відсутність сукупності передбачених законом підстав для звільнення, суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень та вирішувати питання про звільнення позивача з військової служби, оскільки це вимагало б встановлення та оцінки обставин, які відповідач у встановленому порядку ще не дослідив.

Таким чином вимога про зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо решти доводів сторін суд зазначає, що вони не спростовують наведених висновків та не впливають на результат вирішення спору.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті або вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

Згідно з п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн може бути повернутий за клопотанням особи, яка його сплатила, в окремому порядку.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», долученого до адвокатського запиту та отриманого Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України 23.03.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», долучений до адвокатського запиту, з урахуванням усіх поданих документів та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за результатами його розгляду вмотивоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ж.М. Чернова