Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №260/4670/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 серпня 2026 рокум. Ужгород№ 260/4670/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: « 1. Визнати протиправною бездіяльність відповідача військової частини НОМЕР_1 - суб`єкта владних повноважень щодо не поновлення солдата ОСОБА_1 та на військовій службі та в списках особового складу військової частини НОМЕР_1 з 29 квітня 2026 року по теперішній час. 2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 скасувати пункт 4 наказу №44 від 28 січня 2026 року про визнання солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовий квиток НОМЕР_4 , паспорт НОМЕР_5 , виданий 15 січня 2025 року Мукачівським МВ ГУМС України в Закарпатській області, РНОКПП НОМЕР_2 у самовільному залишенні військової /частини НОМЕР_1 у частині, що його стосується та поновити на посаді солдата, військовослужбовця служби за мобілізацією, стрільця 2 відділення охорони 1 взводу охорони 3 роти охорони НОМЕР_6 батальйону охорони та в списках особового складу в/частини НОМЕР_1 з 29 квітня 2026 року. 3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені солдату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовий квиток НОМЕР_4 грошове забезпечення з урахуванням усіх надбавок та премій за увесь період протиправного виключення. 4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені грошове забезпечення з урахуванням усіх надбавок та премій за увесь період починаючи з 29 квітня 2026 року по день набрання судовим рішенням законної сили та по день фактичного розрахунку з боку відповідача передбачивши при цьому негайне виконання щодо присудження виплати грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць з в/частини НОМЕР_1 . 5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 у відповідності до рішення військово лікарської комісії від 05 червня №20260605112802180 видати мені солдату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовий квиток НОМЕР_4 , відпускний квиток на період з 05 червня по 04 липня 2026 року та направлення на ВЛК 6. Усі судові розходи покласти на відповідача».

01 липня 2026 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року було витребувано докази.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем протиправно винесено наказ, згідно із яким позивач рахується таким, що самовільно залишив розташування військової частини та неправомірно припинено нарахування та виплату грошового забезпечення, оскільки у період з 29 квітня 2026 року по теперішній час позивач перебуває на стаціонарному лікуванні.

Відповідачем подано відзив на позов та вказано, що позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , а тому підстави для скасування наказу відсутні, права на виплати позивач не має.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05 грудня 2025 року №493 ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення (а.с. 73).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 січня 2026 року № 15 ОСОБА_1 , було надано частину щорічної основної відпустки на 17 діб (з урахуванням 2 доби для проїзду) з 09 січня по 25 січня 2026 року (а.с. 72).

Позивачеві необхідно було з`явитися на службу 26 січня 2026 року.

28 січня 2026 року командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ по стройовій частині №44, яким солдата ОСОБА_1 , стрільця взводу охорони роти охорони батальйону охорони вважати таким, що самовільно залишив військову частину 28 січня 2026 року та з 28 січня 2026 року виключити з грошового та речового забезпечення в частині, з 29 січня 2026 року виключити з котлового забезпечення в частині (а.с. 76).

09 лютого 2026 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №232 «Про призначення службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 » (а.с.а.с. 74, 75).

За результатами розслідування 18 березня 2026 року було складено Акт службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 (а.с.а.с. 63-66).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 квітня 2026 року № 288 було затверджено результати службового розслідування (а.с.а.с. 68-71).

Досліджувані правовідносини регулюється Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон України № 2232-XII), Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153), Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608) та іншими нормативними актами.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим статтею 2 чстиною 2 КАС України вимогам.

Згідно із статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації введено на всій території України воєнний стан з 5:30 год. 24 лютого 2022 року, який діє на даний час.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України №2232-XII.

Відповідно до статті 1 частин 1 - 3 Закону України №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, у тому числі, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу проходження військової служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (стаття 2 частина 2 Закону України №2232-XII).

Відповідно до статті 2 частин 1, 4 Закону України № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних сил України» від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

У відповідності до вимог статей 1-4 Дисциплінарного статуту ЗСУ військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Військова дисципліна досягається, у тому числі, шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України.

Військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця, зокрема додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

В силу вимог статті 5 частин 1-3 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з`єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Аналогічні положення містяться у статті 3 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно із статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За приписами статей 26-27 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Статтями 127, 128 Статуту внутрішньої служби ЗС України також визначено, що солдат (матрос) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.

Солдат підпорядковується командирові відділення.

Солдат зобов`язаний, у тому числі, підтримувати на високому рівні особисту бойову готовність, досконало володіти закріпленою за ним зброєю і технікою, тримати їх завжди справними, чистими, готовими до бою; додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни; виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

Відповідно до статті 24 частини 2 Закону України №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерством оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення не виплачується, у тому числі, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно із пунктом 5 підпунктом 1 розділу ХVI Порядку №260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються, зокрема, за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення.

Аналіз викладених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що самовільне залишення військовослужбовцем військової частини має наслідком призупинення виплати грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини або місця служби до дня повернення, про що оголошується наказом командира військової частини; а також призупинення військової служби у разі внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України з дня внесення таких відомостей.

Виходячи з наведених умов, очевидним є те, що військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину, до моменту його повернення, не вважається таким, що виконує обов`язки військової служби, відповідно не повинен отримувати грошове забезпечення.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 січня 2026 року № 15 ОСОБА_1 , було надано частину щорічної основної відпустки на 17 діб (з урахуванням 2 доби для проїзду) з 09 січня по 25 січня 2026 року (а.с. 72).

Позивачеві необхідно було з`явитися на службу 26 січня 2026 року.

28 січня 2026 року командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ по стройовій частині №44, яким солдата ОСОБА_1 , стрільця взводу охорони роти охорони батальйону охорони вважати таким, що самовільно залишив військову частину 28 січня 2026 року та з 28 січня 2026 року виключити з грошового та речового забезпечення в частині, з 29 січня 2026 року виключити з котлового забезпечення в частині (а.с. 76).

Позивач визнає, що після закінчення щорічної відпустки 25 січня 2026 року до військової частини не повернувся. На обґрунтування своєї відсутності він посилається на тяжкі сімейні обставини, пов`язані зі станом здоров`я та смертю матері.

Водночас надане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7 підтверджує, що смерть матері ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , а відповідний актовий запис складено 29 січня 2026 року (а.с. 5).

Отже, цей документ не пояснює неприбуття позивача до військової частини ще 26 січня 2026 року.

Суд зауважує, що смерть близької особи могла бути підставою для звернення до командира з рапортом про надання відпустки за сімейними обставинами, але не надавала військовослужбовцю права самостійно продовжувати відсутність протягом невизначеного часу. Під час дії воєнного стану відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин надається тривалістю не більше десяти календарних днів. Вона не виникає автоматично лише внаслідок настання сімейної обставини, а потребує звернення військовослужбовця та прийняття рішення відповідним командиром.

Позивач у позовній заяві не заперечує факт самовільного залишення військової частини, доказів звернення до командира з рапортом про надання відпустки за сімейними обставинами позивачем не надано. Причини залишення військової частини самим позивачем військовій частині НОМЕР_1 не повідомлено. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

З даного приводу суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 15 Порядку №260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Суд наголошує, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведеність вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. У разі невстановлення обставин, при яких військовослужбовець залишив місце служби, для визнання військовослужбовця таким, що зробив це самовільно, необхідно перевірити наявність чи відсутність фактів, умов, чинників тощо, які б давали обґрунтовані підстави стверджувати про відсутність інших причин неперебування військовослужбовця на місці служби.

Таким чином, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28 січня 2026 року № 44 про виключення позивача з грошового та речового забезпечення є правомірним в частині визначення дати припинення виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, позивач в позовній заяві вказує, що у період з 29 квітня 2026 року по теперішній час позивач перебуває на стаціонарному лікуванні.

Наявними у справі доказами також підтверджується, що позивач у період:

з 29 квітня 2026 року по 11 травня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Лікарня Святого Мартина медичний центр» (а.с.а.с. 9, 10);

з 28 травня 2026 року по 05 червня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні в медичній службі військової частини НОМЕР_8 (а.с. 11);

з 09 червня 2026 року по 19 червня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегово» (а.с. 27);

з 20 червня 2026 року по 03 липня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегово» (а.с. 40);

з 17 липня 2026 року по 29 липня 2026 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Лікарня Святого Мартина медичний центр» (а.с.а.с. 86, 87).

Судом встановлено, що 18 травня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поважність причини перебування поза дислокацією військової частини та поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі (а.с. 7).

26 травня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поважність причини перебування поза дислокацією військової частини та поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі (а.с. 7).

08 червня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі з нарахуванням грошового забезпечення та у відповідності до рішення військово лікарської комісії від 05 червня №20260605112802180 просив видати відпускний квиток на період з 05 червня 2026 року по 04 липня 2026 року (а.с. 26).

04 липня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі з нарахуванням грошового забезпечення та просив видати направлення на ВЛК та видати відпускний квиток на період з 07 липня 2026 року по 06 серпня 2026 року (а.с. 42).

11 липня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі з нарахуванням грошового забезпечення та просив видати направлення на ВЛК та видати відпускний квиток на період з 07 липня 2026 року по 06 серпня 2026 року (а.с. 44).

30 липня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі з нарахуванням грошового забезпечення та просив видати направлення на ВЛК та видати відпускний квиток на період з 07 липня 2026 року по 06 серпня 2026 року (а.с. 89).

Згідно з статтею 12 Статуту внутрішньої служби, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких в пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Статтею 14 Статуту внутрішньої служби визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити до наступного прямого начальника.

За змістом статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України (стаття 17 Статуту внутрішньої служби).

Згідно зі статтею 49 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов`язані завжди пам`ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.

Відповідно до статті 40 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.

Як судом встановлено, що позивач визнає, що після закінчення щорічної відпустки повинен був повернутися до військової частини 26 січня 2026 року, з 29 квітня 2026 року у зв`язку із отриманими травмами перебував на стаціонарному лікуванні, а з рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поважність причини перебування поза дислокацією військової частини та поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі позивач звернувся тільки 18 травня 2026 року.

Суд зауважує, що статтею 254 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням інструктора з тактичної медицини або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти головний сержант роти віддає необхідні вказівки.

Статтею 255 Статуту внутрішньої служби зокрема визначено, що військовослужбовці, які захворіли раптово або дістали травму, направляються до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Відповідно до статті 260 Статуту внутрішньої служби, на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що на стаціонарне лікування у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, який проводить оцінку стану здоров`я військовослужбовця у спосіб здійснення безпосереднього медичного огляду військовослужбовця.

Таким чином, у разі раптового погіршення здоров`я позивач мав дотримуватись вищезазначеного порядку сповіщення свого командування і у разі підтвердження лікарем його незадоволеного стану здоров`я позивач мав бути направлений на лікування, однак доказів дотримання цього порядку дій позивачем до суду не надано, як і підтвердження сповіщення командування про необхідність продовження лікування.

Натомість, факт незаконної відсутності на службі підтверджуються матеріалами службового розслідування, достовірність висновків якого під час розгляду справи не спростовано.

Разом з тим, механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (надалі також - Порядок № 531).

Згідно із пунктами 1-3 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Відповідно до пункту 9 Порядку №531 встановлено наступні строки розгляду паперових рапортів військовослужбовців: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання рапорту щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, а також відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. У строк не більше 14 днів із дня подання рапорту щодо інших питань, які не належать до категорії, визначеної підпунктом 1.

З матеріалів справи судом встановлено, що 18 травня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поважність причини перебування поза дислокацією військової частини та поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі (а.с. 7). 26 травня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поважність причини перебування поза дислокацією військової частини та поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі (а.с. 7). 08 червня 2026 року позивач звернувся із рапортом до командира військової частини НОМЕР_1 про поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі з нарахуванням грошового забезпечення та у відповідності до рішення військово лікарської комісії від 05 червня №20260605112802180 просив видати відпускний квиток на період з 05 червня 2026 року по 04 липня 2026 року (а.с. 26).

Відповідачем до суду не було подано докази, що вказані рапорти були розглянуті у встановлений строк та повідомлено про це позивачу.

Суд зазначає, що розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведено до військовослужбовця належним чином.

Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов`язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24, від 08.07.2025 в справі № 580/6020/22.

Відповідно до статті 9 частини 2 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача розглянути відповідні рапорти по суті.

А відтак позовні вимоги в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 позивачу, військовий квиток НОМЕР_4 , відпускний квиток на період з 05 червня 2026 року по 04 липня 2026 року та направлення на ВЛК та поновлення його з 29 квітня 2026 року на військовій службі з нарахуванням грошового забезпечення, тобто прийняти конкретне рішення задоволенню не підлягає, оскільки, як встановлено під час розгляду справи, рапорти позивача по суті не розглянуті, а задоволення вказаних позовних вимог у спосіб, визначений позивачем, буде свідчити про перебирання судом функцій Військової частини НОМЕР_1 .

Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів позивача від 18 травня 2026 року, від 26 травня 2026 року, від 08 червня 2026 року та зобов`язання розглянути рапорти позивача від 18 травня 2026 року, від 26 травня 2026 року, від 08 червня 2026 року.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 від 18 травня 2026 року, від 26 травня 2026 року, від 08 червня 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорти ОСОБА_1 від 18 травня 2026 року, від 26 травня 2026 року, від 08 червня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко