Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №160/1175/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокуСправа №160/1175/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2026р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01. 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08. 2017 року №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести позивачеві за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08. 2017 року №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити позивачеві новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08. 2017 року №704 за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08. 2017 року №704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату позивачеві грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2022 рік та 2023 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08. 2017 року №704.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 (яка була розформована та її правонаступником є в/ч НОМЕР_1 ) у період з 11.03.2022 по 19.05.2023 року, при цьому, остання протиправно, починаючи з 11.03.2022р. розраховувала його грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення його майнових прав та до зменшення, у тому числі, і розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки та грошового забезпечення, гарантованого йому ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивач вказав на те, що звертався до відповідача із заявою про перерахунок та виплату його грошового забезпечення від 15.12.2025р., про що свідчить накладна Укрпошти від 15.12.2025р. №5000200089705. Позивач вважає таку бездіяльність та дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. – дня набрання законної сили висновками постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, його грошове забезпечення, у тому числі і грошова допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік, збільшувався. Тому, на переконання позивача, різниця розміру прожиткового мінімуму за спірні періоди – 11.03.2022 по 19.05.2023 впливає на визначення розміру грошового забезпечення, у тому числі, і грошову допомогу для оздоровлення за 2022-2023 роки, та з моменту набрання вищенаведеним судовим рішенням законної сили, тобто з 29.01.2020р. позивач вважає, що він має право на отримання грошового забезпечення, обчисленого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. та помноженого на відповідний коефіцієнт. У відповіді на відзив позивач заперечував проти відзиву на позов та, вважаючи його доводи необґрунтованими, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 26.01.2026р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності дій та бездіяльності відповідача, які є предметом спору у даних спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 20.01.2026р. (адміністративний позов з додатками), 28.01.2026р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

06.02.2026р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що у період з 11.03.2022 по 19.05.2023р. п.4 Постанови №704 був викладений у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальним) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13 і 14». Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» №2246-УІІІ встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року становив 1762 грн. Тобто, при нарахуванні грошового забезпечення військовослужбовця на підставі діючого законодавства, в обох календарних роках була за основу використана сума, що становить 1762 грн. та у відповідності встановленого порядку відбулося множення на коефіцієнти. Також представник відповідача зазначив, що позивач безпідставно посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, якою бути внесені зміни до Постанови №103, а не безпосередньо до Постанови №704 і вирішені у ній питання прямо або опосередковано не впливає на питання грошового забезпечення військовослужбовця.

Також, ухвалою суду від 26.01.2026р. у відповідача були витребувані копії документів у порядку ст. 80 КАС України, а саме: довідка про нараховане та виплачене позивачеві грошове забезпечення за період проходження військової служби у в/ч НОМЕР_2 з 11.03.2022 до 10.05.2025; довідка про суми грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та 2023 рік, які були виплачені позивачеві в 2022 та 2023 роках.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду до відзиву на позов відповідачем були надані копії карток особового рахунку про нараховані та виплачені позивачеві розміри та складові грошового забезпечення позивача, у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.08.2026р. у зв`язку з перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, великим навантаженням справ та, як наслідок, об`єктивну неможливість здійснення адміністративного судочинства та прийняття судових рішень у даний період, на підставі ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України строк розгляду цієї справи було продовжено до 14.08.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 14.08.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Позивач у справі – ОСОБА_1 є громадянином України та проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 (правонаступник в/ч НОМЕР_2 ) у період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р., є учасником бойових дій, що підтверджується копією паспорту позивача серії НОМЕР_4 від 07.07.2000р., копією посвідчення УБД серії НОМЕР_5 від 11.08.2015р. та копією Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.03.2022р. №4, наявних у справі.

У зв`язку з переміщенням позивача для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_6 , позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 – з 29.10.2024р. згідно копії витягу із наказу від 29.10.2024р. №311.

Надалі, позивач звертався до відповідача із заявою від 15.12.2025р. про перерахунок його грошового забезпечення за Законами України «Про Державний бюджет України на 2022, 2023 роки», так як нарахування протягом вказаних періодів відбулося у заниженому розмірі.

Зазначена заява позивача від 15.12.2025р. була направлена на адресу в/ч НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку (накладна Укрпошти №5000200089705) згідно опису вкладення та вручена відповідачеві 28.12.2025, що підтверджено відомостями із офіційного сайту Укрпошта про відстеження вручення вказаного відправлення.

Станом на момент звернення до суду з даним позовом (19.01.2026р.) відповіді на вказану заяву відповідачем позивачеві не надано.

Разом з тим, факт нарахування та виплати відповідачем позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, грошової допомоги на оздоровлення за 2022,2023 роки) у спірний період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. у зменшеному розмірі, а саме: обчисленого з розрахункової величини – розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., підтверджено відповідачем у відзиві на позов.

Позивач у позові зазначив, що обчислення його грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки) за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. мало бути проведене відповідачем із величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: станом на 01.01.2022р., на 01.01.2023р. відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. з урахуванням судового рішення від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки».

З огляду на викладене, позивач вважає, що він має право на нарахування такого грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки) за згаданий вище період із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідними Законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. та на 01.01.2023р., у зв`язку із чим просив суд визнати вищенаведену бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату згаданого вище грошового забезпечення та його складових із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідними Законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. та на 01.01.2023р., та помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови КМУ №704.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).

Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. – 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. – 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2023р. – 2684 грн.

Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року, збільшувався.

При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020, 2021, 2022, 2023 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022, 2023 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. позивач мав право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки), обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2022р. та 2023р.

Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, яка є обов`язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. грошове забезпечення позивача (у тому числі, і грошова допомога на оздоровлення за 2022 та 2023 роки) мало б обчислюватися відповідачем із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та станом на 01.01.2023р. (2684грн.).

Так, судом вище було встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 (є правонаступником в/ч НОМЕР_2 ) у спірний період з 11.03.2022 по 19.05.2023р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копіях Витягів із наказів від 11.03.2022р. №4, від 29.10.2022 №311 та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини – розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 2022 та 2023 роки при обчисленні у спірний період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення позивача (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. (з урахуванням судового рішення від 29.10.2020 у справі №826/6453/18) та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022,2023 роки) позивачеві за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р.включно з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. та на 01.01.2023р., слід визнати протиправною.

При цьому, обираючи наведений вище спосіб захисту, з метою ефективного відновлення порушеного права позивача, з урахуванням того, що позивач обрав неналежний спосіб такого захисту, а саме: просив визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки, що фактично є не діями, а бездіяльністю, тобто, пасивною поведінкою відповідача, суд вважає за необхідне у цій частині позову вийти за межі позовних вимог, що передбачено ч.2 ст.9 КАС України.

У відповідності до вимог ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, як і не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не застосування при нарахуванні та виплаті позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, згідно до ст.7 Законів України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2022р. (2481 грн.) та на 01.01.2023р. (2684 грн.), за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р.включно всупереч пункту 4 постанови КМУ №704 (в редакції, чинній з 29.01.2020) з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, які не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, аргументи представника відповідача з приводу того, що у період з 11.03.2022 по 19.05.2023р. діяла редакція п.4 Постанови №704, яка передбачала обчислення посадового окладу військовослужбовців з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, з огляду на те, що правовідносини у цій справі виникли у зв`язку із набранням законної сили 29.01.2020 судового рішення від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, за яким було визнано протиправним та скасовано п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, яким, зокрема, п.4 постанови КМУ №704 були внесені зміни та після 29.01.2020р. розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням повинно бути обрано величину - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, про що свідчать і правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.03.2023р. у справі №420/6572/22 та відповідачем проігноровані при складанні відзиву на позов.

Наведені правові висновки Верховного Суду, є обов`язковими, не тільки для адміністративного суду, а й для обов`язкового застосування відповідачем в силу ст.129-1 Конституції України.

Суд зазначає, що ігнорування відповідачем вищенаведених правових висновків Верховного Суду, фактичне їх заперечення у подібних правовідносинах у справах, які розглядаються адміністративними судами першої та апеляційної інстанції, без оскарження їх у встановленому законодавством порядку, є проявом підриву довіри до судової гілки влади в цілому в очах військовослужбовців та є з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, неприпустимим.

З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, однак не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених правових висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, вказаною вище бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р.включно всупереч вимогам пункту 4 постанови КМУ № 704 (в редакції, чинній з 29.01.2020р., яка діяла у спірний період з 11.03.2022 до 19.05.2023р.), відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплату за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки), визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідної календарного року, а саме: встановленого Законом України “Про державний бюджет на 2022 рік” станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2023 рік», з урахуванням раніше виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. включно, виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 11.03.2022р. по 19.05.2023р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити позивачеві новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08. 2017 року №704 за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, то в цій частині позову позивачеві слід відмовити, з огляду на таке.

Право на звернення до суду та способи судового захисту, перелічені у статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.1 ст.5 наведеного Кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4 ч.1 ст.5 згаданого Кодексу).

За приписами п.23 ч.1 ст.4 КАС України передбачено, що похідна позовна вимога – вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Отже, із наведеного аналізу процесуальних норм слідує, що позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності є основною вимогою, по відношенню до позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії, яка є похідною вимогою та її задоволення залежить від заявленої у позові основної вимоги.

Разом з тим, як свідчить зміст позову, позовні вимоги, які стосуються невидачі грошового атестату позивачеві або відмови у його видачі на звернення позивача не є основними позовними вимогами заявленого у цій справі спору (позов таких основних вимог не містить).

Також у позові відсутнє і обґрунтування в частині позовних вимог, що стосуються не видачі/відмови у видачі грошового атестату позивачеві із новими складовими його грошового забезпечення за відповідними зверненнями відповідача (позов таких обставин та доводів не містить).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що заявлення позовних вимог похідного характеру в цьому позові, а саме: зобов`язання відповідача виготовити та направити йому новий грошовий атестат з розмірами грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року та на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08. 2017 року №704 за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року, без заявлення у позові основних позовних вимог у цій частині позову – щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності відповідача щодо не видачі такого грошового атестату чи відмову у його видачі, суперечить вищенаведеним приписам п.23 ч.1 ст.4, ст.5 КАС України, у зв`язку із чим такі похідні позовні вимоги (без основної вимоги) задоволені бути не можуть.

До того ж, судом враховується і те, що вказані позовні вимоги похідного характеру (без основних вимог) направлені на захист права позивача, яке ще не порушене (перерахунок та виплата грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі, за цим судовим рішенням ще не проведено), відтак, ще не порушене право не підлягає судовому захисту в силу ч.1 ст.5 КАС України.

За викладених обставин, у задоволенні позовних вимог у наведеній частині похідних вимог, які заявлені без основної вимоги всупереч п.23 ч.1 ст.4 та ст.5 КАС України, позивачеві слід відмовити.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачем не надано з урахуванням того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки) згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, у редакції, чинній з 29.01.2020р., виходячи з розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, згідно Законів України Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р. та станом на 01.01.2023р. шляхом їх множення на відповідні тарифні коефіцієнти за період з 11.03.2022 року по 19.05.2023 року – протиправною.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 ) - грошового забезпечення (у тому числі, і грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 роки), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р.), за період з 11.03.2022р. по 19.05.2023р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва