Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №160/18637/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокуСправа №160/18637/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та відмов, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного реагування на факти травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року та ненадання своєчасної медичної допомоги;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання правничої допомоги молодшому сержанту ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у наданні щорічної та додаткової відпусток;

- визнати протиправною та необґрунтованою відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті молодшому сержанту ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.;

- визнати протиправною та необґрунтованою відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті молодшому сержанту ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2023 рік;

- визнати протиправною та необґрунтованою відмову Військової частини НОМЕР_1 у виплаті молодшому сержанту ОСОБА_1 матеріальної допомоги за 2024 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести належне службове розслідування за фактом травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 забезпечити направлення молодшого сержанта ОСОБА_1 до медичної установи для отримання повного лікування;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виправити дату отримання травми у виписному епікризі №4 від 12.01.2024 з « 20.11.2023» на « 28.11.2023» та видати нову виписку з коректним зазначенням причини травми як «внаслідок нестатутних відносин» згідно з рапортом ОСОБА_1 від 28.11.2023 р.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 100 000 грн.;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2023 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2024 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути та виплатити молодшому сержанту ОСОБА_1 матеріальну допомогу за 2025 рік;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати молодшому сержанту ОСОБА_1 необхідну правничу допомогу;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати молодшому сержанту ОСОБА_1 щорічну (15 днів) та додаткову (14 днів) відпустки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати молодшому сержанту ОСОБА_1 направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО);

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь молодшого сержанта ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000000 гривень.

В обґрунтування вказаних позовних вимог зазначається, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 28.11.2023р. під час конфлікту з іншим військовослужбовцем - сержантом з матеріального забезпечення ОСОБА_2 , в ході якого останній, допускаючи нестатутні відносини та перевищення службових повноважень, накинувся на позивача з нецензурною лайкою, схопив за одяг та кинув на кут столу, ОСОБА_1 отримав тяжку травму, яка була негайно зафіксована травмпунктом лікарні №8 м. Кам`янське, а також підтверджена оглядом ординатора медичної роти та Ro-дослідженням 28.11.2023 р., діагноз: «Забій грудної клітки (28.11.23)». Про вказані обставини позивач повідомив відповідача рапортом від 28.11.2023 року, проте, відповідачем в порушення вимог ст. ст. 59, 251 та 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, не забезпечено проведення належного службового розслідування за фактом травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року, а також не видано довідку про обставини такого травмування, бо відсутність розслідування автоматично призвела до відсутності довідки. Водночас, не провівши розслідування та не видавши довідку про обставини травми, командування Військової частини НОМЕР_1 створило формальну перешкоду для реалізації права позивача на виплату додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), збільшеної до 100000 грн. у зв`язку з лікуванням тяжкої травми, пов`язаної з проходженням військової служби. Прямий зв`язок цієї травми з проходженням військової служби встановлено Довідкою ВЛК №97 від 11.01.2024р., в якій зазначено: "Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби". Проте, обставини отримання травми були спотворені у медичних документах, виданих ВМКЦ СР (в/ч НОМЕР_2 ), де причиною вказано неправдиву "вибухову травму" від 20.11.2023р. Цю фіктивну версію Військова частина НОМЕР_1 використала як привід для відмови у законних правах позивача, що є відвертою спробою уникнути відповідальності за дії своїх військовослужбовців та свідчить про упереджене ставлення. Відсутність "довідки про обставини травми", про яку згадується у висновку ВЛК, є прямим наслідком бездіяльності та умисного перекручування фактів з боку командування Військової частини НОМЕР_1 , оскільки саме воно було зобов`язане оформити її належним чином на підставі рапорту позивача. Численні та послідовні госпіталізації, що підтверджуються наданими епікризами, свідчать про складність та тривалий характер лікування, що безпосередньо випливає з травми, спричиненої неправомірними діями 28.11.2023р. Відмова у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки є протиправною та суперечить Наказ МОУ №260 від 07.06.2018р. та окремим дорученням Міністра оборони України №2683/3 від 01.02.2023р. та №183/уд від 16.01.2024р., які визначають підставою для таких виплат, зокрема, поранення/травми, пов`язані із захистом Батьківщини. Оскільки травма позивача беззаперечно пов`язана з проходженням військової служби та підтверджена ВЛК, а також призвела до тривалого лікування та значного, стійкого погіршення стану здоров`я, позивач має повне право на таку допомогу. Відмова у наданні цієї допомоги свідчить про упереджене ставлення відповідача до позивача. Відмова відповідача у наданні планової відпустки та додаткової відпустки для учасників бойових дій є прямим та грубим порушенням прав військовослужбовців, передбачених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (п.12 ст.12 цього Закону). Ігнорування відповідачем запитів позивача про направлення на ЕКОПФО є порушенням встановлених законодавством прав військовослужбовців на захист та належну медико-соціальну експертизу, згідно з Критеріями встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи", та є порушенням Наказу МОЗ України №531 від 06.08.2024р., якими передбачено, що право на таке направлення виникає у разі наявності стійких порушень функцій організму, водночас, наявність у позивача таких порушень підтверджується медичною історією та численними діагнозами. Ненадання відповідачем вказаного направлення позивачеві також є проявом упередженого ставлення до позивача та приниженням його честі та гідності. При цьому неправомірні дії та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виявились у неналежному реагуванні на факти травмування (яке, як наголошується, було спричинене нестатутними відносинами та перевищенням службових повноважень, а не "МВТ" чи "вибуховою травмою", як намагається спотворити відповідач), відмові у належному лікуванні та реабілітації, безпідставних відмовах у виплатах, цинічному ігноруванні запитів на правничу допомогу та відпустки, а також системний психологічний тиск та погрози з боку командування (сержанта з матеріального забезпечення ОСОБА_2 та командира роти), що є проявом упередженого ставлення та приниження честі та гідності, спричинили позивачеві значні та нестерпні моральні страждання, глибокі душевні переживання, психологічний дискомфорт, повністю порушили його звичний життєвий уклад та критично негативно вплинули на стан здоров`я, що підтверджується численними госпіталізаціями та діагнозами, включаючи посткомаційний синдром. Надані позивачем скріншоти листування в месенджері WhatsApp доводять, що напад 28.11.2023 не був випадковістю, а став наслідком тривалого цькування з боку сержанта ОСОБА_3 , який дозволяв собі прямі погрози та приниження, що підтверджує наявність у частині нестатутних відносин та є обґрунтуванням для стягнення моральної шкоди. Враховуючи тривалість порушення прав, розмір моральної шкоди оцінюється позивачем у 2000000 (два мільйони) гривень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 року вищевказану уточнену позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/18637/25 за цією позовною заявою, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Також вказаною ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 :

- письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, чи було призначено і проведено службове розслідування за рапортами ОСОБА_1 від 28.11.2023р. та від 25.12.2023р. щодо нестатутної поведінки ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_1 внаслідок суперечки з ОСОБА_2 травми, якщо ні, то які результати розгляду цих рапортів;

- письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.05.2025р. щодо забезпечення права на захист;

- письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно результатів розгляду рапортів ОСОБА_1 від 23.05.2025р. щодо надання відпусток (частини щорічної відпустки терміном 15 календарних днів та додаткової відпустки (для учасника бойових дій) терміном 14 календарних днів);

- письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.05.2025р. щодо видачі направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО).

Крім цього вказаною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про залучення ВМКЦ СР В/Ч НОМЕР_2 до участі у цій справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

25.11.2025 року до суду надійшла заява Військової частини НОМЕР_1 про продовження строку на подання відзиву у справі.

26.11.2025 року до суду надійшли заперечення позивача на заяві відповідача про продовження строку на подання відзиву у справі.

30.12.2025 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву, в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем до матеріалів справи не додано жодного належного, допустимого та належним чином оформленого доказу на підтвердження порушення його прав, позаяк всі рапорти, що надані позивачем не містять ані підпису (зазначення про цифровий підпис), ані дати їх подачі уповноваженим особам/службам, ані взагалі підтвердження, що такі документи подавались. Позовні вимоги щодо ненадання медичної допомоги спростовуються доданими до цього відзиву доказами та додатками до самого позову – сам же позивач надав суду довідку з лікарні у м. Кам`янське, датовану днем, як він вважає, спричинення йому побоїв. Також сам позивач надає відомості про його лікування і в частині, і в умовах стаціонару. Вимоги щодо ненадання позивачеві правової допомоги є необґрунтованими та не базуються на нормах закону – у відповідача відсутній обов`язок надавати позивачеві послуги з захисту його інтересів у судах у інших цивільних справах, зокрема, у справі, на яку посилається позивач, - про стягнення аліментів. Крім того, згідно з нормами чинного законодавства учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка не зобов`язує позивача бути присутнім безпосередньо у залі суду. Тобто позивач має цілком законне право скористатись даною нормою закону та приймати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Вимога про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн. позивачем не конкретизована, бо з одного боку позивач вказує на бойові поранення, з іншого - на лікування після бійки з сержантом ОСОБА_2 . Крім того, позивачем не вказано ані періоду лікування, ані загального періоду його тривалості, відсутні посилання на причинно-наслідковий зв`язок між лікуванням та отриманими травмами, захворюваннями. Водночас, така вимога вже була предметом розгляду судом у справі №160/27162/25, де судом було прийнято цілком законне та обґрунтоване рішення. Виплата допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 - 2025 роки позивачеві не може бути проведена, зважаючи на відсутність правових підстав у відповідності з нормами чинного законодавства, про що позивачеві неодноразово роз`яснювалось, зокрема листом №3.27/3994 від 23.06.2025, що доданий самим позивачем до матеріалів позову. Позовні вимоги, у яких позивач просить зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виправити дату отримання травми у виписному епікризі №4 від 12.01.2024 з "20.11.2023" на "28.11.2023" та видати нову виписку з коректним зазначенням причини травми як "внаслідок нестатутних відносин" згідно з рапортом Позивача від 28.11.2023 р., не відносяться до повноважень саме Військової частини НОМЕР_1 . Зважаючи на те, що позивача було звільнено з військової служби інші позовні вимоги теж не може бути задоволено. Щодо позовних вимог в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 моральної шкоди у розмірі 2 млн. грн. відповідач просив врахувати, що дані вимоги не містять ані належного обґрунтування, ані розрахунку, а також не підтверджуються матеріалами позову та фактичними обставинами справи.

Також у відзиві на позовну заяву відповідачем надано пояснення, витребувані ухвалою суду від 31.10.2025 року, в яких, зокрема, зазначалося, що зазначені позивачем факти з самого початку не знайшли свого підтвердження в жодній з можливих форм, окрім доданого позивачем рапорту від 28.11.2023 та доданого ним же рапорту, а точніше його тексту без підпису, який мав би бути підписаний ординатором лікувального відділення медичної роти військової частини старшим лейтенантом медичної служби ОСОБА_4 . З даного приводу самим же позивачем вказано, що після даної надзвичайної події він проходив лікування в лікарні у м. Кам`янське, однак у виписному епікризі (доданому позивачем) №4 за період лікування з 23.12.2023 по 12.01.2024 зазначено, що травму він «отримав 22.11.2023 під час бойових дій російсько-Української війни. Допомога надавалась на етапах мед евакуації. Госпіталізований до в/ч НОМЕР_2 для подальшого обстеження та лікування». Також відповідач просив врахувати інформацію, зазначену у листі Військової частини НОМЕР_1 за вих. №3.27/3990 від 23.06.2025, про те, що у період з 19.11.2023 по 21.11.2023 та з 25.11.2023 по 27.11.2023 позивач перебував у заохочувальних відпустках (звільненнях). Вказане свідчить, по-перше, про те, що у випадку дійсно наявного факту нестатутних відносин позивач і сам мав можливість звернутись до правоохоронних органів, а, по-друге, обставини справи протирічать викладеному позивачем. Щодо рапортів позивача про забезпечення права на захист від 23.05.2025 та від 11.11.2024, то зміст цих рапортів (без підписів та будь-яких відміток про реєстрацію) не дуже зрозумілий, до того ж, не зрозуміло, коли та в який спосіб дані рапорти подавались, при цьому відповідно до тексту цих рапортів позивач посилається на необхідність захисту його прав у Дніпровському апеляційному суді у справі №207/378/25, але при цьому з відкритого та загальнодоступного для перегляду сайту «Судова влада України» цілком однозначно можна встановити, що дана справа апеляційним судом взагалі не розглядалась у судовому засіданні, а тим паче у вказані періоди (у листопаді 2024 та у травні 2025) – згідно з наявною інформацією апеляційним судом 16.09.2024 та 02.12.2024 двічі виносились ухвали, якими суд відмовляв у відкритті провадження. Також, до речі, на цьому ж сайті вказано, що надання правової допомоги ОСОБА_1 здійснював адвокат Верба А.П. Вказаний адвокат, між іншим, і далі надавав допомогу ОСОБА_1 у касаційному суді, як це видно з переліку учасників справи у Верховному суді. Разом з цим, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку Військової частини НОМЕР_1 – відповідача у справі, забезпечувати Кондрахіна М.І. послугами адвоката, укладати з відповідними адвокатами та/чи ін особами договорів в інтересах позивача чи в інший спосіб надавати допомогу позивачеві у вирішенні його справи про стягнення з нього аліментів, як в даному випадку. Щодо надання додаткової відпустки позивачеві як учаснику бойових дій, то чинне законодавство передбачає, що така відпустка надається виключно за погодженням командування військової частини. Тобто надання даної відпустки – право військової частини, а не прямий обов`язок, що передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Водночас, при звільненні позивача з військової служби йому були нараховані та виплачені всі компенсації, у т. ч. і в частині відпусток. Щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 від 23.05.2025р. відносно видачі направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО), то відповідачем не раз надавались і роз`яснення і письмові відповіді щодо вказаного, крім того, листом №518/ВихЗВГ/1225 від 05.09.2025 Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту також надала відповідь ОСОБА_1 , що вказане питання не відноситься до компетенції військової частини НОМЕР_1 , а є виключною компетенцією лікуючого лікаря з надання спеціалізованої медичної допомоги, ВЛК та ін. уповноважених на це осіб. Крім цього, самим же позивачем 30.10.2025 надано Витяг з рішення ЕКОПФО від 16.10.2025.

05.01.2026 року до суду надійшло клопотання позивача про залишення відзиву без розгляду, визнання доказів неналежними та постановлення окремої ухвали.

07.08.2026 року до суду надійшла заява позивача про зміну позовних вимог (зміну предмета позову).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2026 року заяву Військової частини НОМЕР_1 про продовження процесуального строку для надання відзиву на позовну заяву у справі №160/18637/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та відмов, зобов`язання вчинити певні дії і стягнення моральної шкоди – задоволено частково, поновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк для подання відзиву у справі №160/18637/25 та прийнято поданий Військовою частиною НОМЕР_1 відзив на позовну заяву у справі №160/18637/25 до розгляду; у задоволенні іншої частини заяви Військової частини НОМЕР_1 – відмовлено; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення відзиву Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву без розгляду у справі №160/18637/25 – відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2026 року відмовлено у задоволенні та прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну позовних вимог (зміну предмета позову) в адміністративній справі №160/18637/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та відмов, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, та повернуто її позивачеві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2026 року провадження в адміністративній справі №160/18637/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними бездіяльності та відмов, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у наданні щорічної та додаткової відпусток, а також щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 надати молодшому сержанту ОСОБА_1 щорічну (15 днів) та додаткову (14 днів) відпустки – закрито.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації, в особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.03.2022 року по 18.11.2025 року.

Так, відповідно до Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2022 року №6 сержанта запасу ОСОБА_1 зараховано до списку Державної спеціальної служби транспорту та призначено головним сержантом – командиром 1 відділення 1 взводу охорони 1 роти охорони НОМЕР_3 батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 . ВОС-100975Т, шпк «старший сержант» та вважати таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків з 01.03.2022 року.

Згідно з Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 року №322 молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця 2 відділення охорони 3 взводу охорони 2 роти охорони батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_4 окремої бригади оперативного обладнання території (по особовому складу) від 08.11.2025 року №42/РС у запас Збройних Сил України за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я – наявна інвалідність ІІІ групи (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу)), вважати таким, що справи та посаду здав 18.11.2025 року, направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ; з 18.11.2025 року виключено зі списків особового складі військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Також відповідно до Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 року №322 позивачеві при звільненні виплачено грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та 56 діб відпустки учасника бойових дій за 2022-2025 роки у сумі 56 327 грн 78 коп.

Крім цього, судом встановлено, що відповідно до направлення, виданого Військовою частиною НОМЕР_1 від 24.05.2023 року №3668 солдат ОСОБА_1 направлявся на стаціонарне лікування у в/ч НОМЕР_2 , відділення неврології, з діагнозом: наслідки МВТ (20.02.2023), ЗЧМТ СТМ. Акубаротравма з вираженим цефальгічним синдромом.

Відповідно до довідки №8452 від 28.11.2023 року, виданої КНП Кам`янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», ОСОБА_1 звернувся 28.11.2023 року з приводу травми (28.11.2023 року), за результатами огляду позивачеві встановлено діагноз: забій лівої половини грудної клітки.

Відповідно до Виписного епікризу №4 від 12.01.2024 року із медичної карти стаціонарного хворого хірургічного відділення, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_2 ), позивач перебував на стаціонарному лікуванні у цьому закладі охорони здоров`я з 23.12.2023 року по 12.01.2024 року з діагнозом: «Не консолідований лінійний перелом поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва з приводу МВТ (20.11.2023).». Анамнез захворювання: «зі слів травму отримав 22.11.2023 під час бойових дій російсько-Української війни. Допомога надавалася на етапах мед. евакуації. Госпіталізований до в/ч НОМЕР_2 для подальшого до обстеження та лікування».

Відповідно до довідки Військово-лікарської комісії від 11.01.2024 року №97 за наслідками проведеного 11.01.2024 року медичного огляду ВЛК В/ч НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлено діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): «Стан після закритої хребетної травми (20.11.2023) у вигляді не консолідованого лінійного перелому поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва внаслідок вибухової травми (20.11.2023) (Згідно з Наказом МОЗ України №370 від 04.07.2007 травма тяжкого ступеня), Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. Довідка про обставини травми не надана. На підставі статті 81 графи ІІ Розкладу хвороб – потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів.

Згідно з Випискою із медичної карти стаціонарного хворого №1935/1161 відділення загальної терапії, неврологічні ліжка КНП «Клініка Сімейний лікар» Широківської с/р позивач перебував на стаціонарному лікуванні у цьому закладі охорони здоров`я з 27.08.2024 року по 06.08.2024 року з діагнозом: «ДДУХ, остеохондроз, спондилоартроз ПВХ, протрузії дисків L1-L2, вертеброгенна білатеральна люмбоішалгія, з акцентом ліворуч, хронічно-рецидивуюча течія, стадія загострення, виражений больовий, м`язово-тонічний синдроми Синдром обмеженої вертебродинаміки. Післятравматичний (20.11.2023р.) неконсолідований лінійний перелом поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва. Наслідки ЗЧМТ. Струс головного мозку (20.02.23), виражений вестибуо-атактичний, цефалгічний синдроми, помірний астено-невротичний синдром. Акубаротравма. Хронічна двобічна сенсоневральна туговухість І ступеню, ушний та головний шум. Ускладнена травматична катаракта ОС. Міопія слабкого ступеню ОД. Двобічний гонартроз І ступеню. Двобічний коксартроз І ступеню. ПФС І ступеню.» Анамнез: «Вертеброгенні болі тривожать тривалий час, після фізичного навантаження, з періодичним загостренням. Переніс ЗЧМТ, СГМ (20.02.2023 р.). МВТ (20.11.2023) – лінійний перелом поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва. Направлений на госпіталізацію у зв`язку з погіршенням стану.».

Відповідно до довідки Військово-лікарської комісії №2025-0409-1205-1189-3 від 09.04.2025 року за наслідками проведеного 09.04.2025 року медичного огляду «Госпітальна ВЛК КНП «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» Кам`янської міської ради, м. Кам`янське Дніпропетровської області, ОСОБА_1 встановлено діагнози та постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва):

«F07.2, F10.2, Н90.3, Н52.2, М17, М18, М24, М42, G50-G59, М51.1, М47.87. Опис діагнозу: Посткомоційний синдром. Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. Утримання в стаціонарі. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість Іст.. Гіпертонічний астигматизм лівого ока. Міопічний астигматизм правого ока. Ангіопатія, признаки помірної черепної гіпертензії обох очей. Виражений цефалічний вегето-судинний, астено-невротичний синдром. Хронічна вертеброгенна люмболгія. Больовий та мязотонічний синдром. Двобічний гонортраз І-ІІст., двобічний кокс артроз І-ІІст., Порушення функції суглобів І степеню. Посттравматичний остеохондроз попереково-крижового відділу L1, двобічний корінцевий синдром, любмбо-ішалгія. Порушення функції хребта помірного ступеню. Компресія нервових корінців та сплетінь при ураженнях між хребцевого диска. Правобічна вертеброгенна радикулопатія L5-S1. Порушення поперекових та інших між хребцевих дисків з радикулопатією. Дифузна протрузія L5-S1. Інший спондильоз, попереково-крижовий відділ. Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби.

Н26.1 Опис діагнозу: Оперована посттравматична катаракта (2007 р). Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби.

Т91.1 Опис діагнозу: наслідки перенесеної вибухової травми (20.11.2023р.) у вигляді консолідованого лінійного перелому поперекового відростку та верхньо-суглобового горбику L1 хребта ліворуч. Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. За ступенем тяжкості (Наказ МОЗ України №370 від 04.07.2007) Травма відноситься до тяжких.

На підставі статей 15б, 23б, 64б, 76в графи ІІ Розкладу хвороб – придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони.

Як слідує з матеріалів справи та визнається сторонами, довідка про обставини отримання позивачем вищевказаної травми (у вигляді консолідованого лінійного перелому поперекового відростку та верхньо-суглобового горбику L1 хребта ліворуч) не видавалась.

При цьому у позовній заяві позивач наполягає на тому, що обставини отримання цієї травми були спотворені у медичних документах, виданих ВМКЦ СР (в/ч НОМЕР_2 ), де причиною вказано неправдиву «вибухову травму» від 20.11.2023р., в той час, як ця травма була отримана позивачем 28.11.2023 року під час конфлікту з іншим військовослужбовцем - сержантом з матеріального забезпечення ОСОБА_2 , в ході якого останній, допускаючи нестатутні відносини та перевищення службових повноважень, накинувся на позивача з нецензурною лайкою, схопив за одяг та кинув на кут столу, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тяжку травму, що зафіксовано довідкою №8452 від 28.11.2023 року, виданою КНП Кам`янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», відповідно до якої позивачеві встановлено діагноз: забій лівої половини грудної клітки, а також підтверджено оглядом ординатора медичної роти та Ro-дослідженням 28.11.2023 р., діагноз: «Забій грудної клітки (28.11.23)». Про вказані обставини позивач повідомив відповідача рапортом від 28.11.2023 року, проте, відповідачем не забезпечено проведення належного службового розслідування за фактом травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року, а також не видано довідку про обставини такого травмування.

На підтвердження звернення до відповідача з приводу вищевказаних обставин позивачем надано копію рапорту ОСОБА_1 від 28.11.2023 року на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивачем повідомлялося про те, що 28.11.2023 року о 08:20-08:25 год. у приміщенні канцелярії РОІП на нього накинувся сержант ОСОБА_2 та, тримаючи позивача за одяг, кинув останнього на кут столу, внаслідок чого позивач отримав травму, після чого одразу звернувся до медиків та повідомив про цю ситуацію тво командира роти ст. л-нта ОСОБА_5 .

Також позивачем долучено до позову копію рапорту ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , ст. лейтенанта медичної служби ОСОБА_6 від 25.12.2023 року, на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому доповідалося про те, що 28.11.2023 року до медичної роти військової частини НОМЕР_1 звернувся старший солдат ОСОБА_1 , зі слів якого, 28.11.2023 року ним під час перебування на службі в ході суперечки із сержантом ОСОБА_3 отримано травму внаслідок удару об кут письмового столу, після чого 28.11.2023 року ОСОБА_1 був оглянутий ординатором медичної роти, а також направлений в травмпункт КНП КЛШМД м. Кам`янське, де було виконане Rо-дослідження, діагноз: «Забій грудної клітки (28.11.2023)». Позивач проходив амбулаторне лікування в медичному пункті до 18.12.2023 року, після завершення лікування був направлений на об`єкт охорони, де під час виконання службових обов`язків відчув різке погіршення стану здоров`я. 23.12.2023 року позивач оглянутий тора кальним хірургом в/ч НОМЕР_2 та спрямований на стаціонарне лікування до в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 з діагнозом: «Наслідки забою грудної клітки (28.11.2023). Люмбалгія». У зв`язку із наведеним, просила провести службове розслідування стосовно травмування позивача.

Судом встановлено, що в подальшому у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України (звернення від 22.08.2025 № К-169298), зокрема, з приводу отримання позивачем травми грудної клітини внаслідок конфлікту з сержантом ОСОБА_2 . Вказане звернення направлене на розгляд Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

За результатами розгляду вищевказаного звернення позивача Адміністрація Державної спеціальної служби транспорту листом від 05.09.2025 року за вих. №518/ВихЗВГ/1225 повідомила ОСОБА_1 про те, що доводи щодо отримання травми грудної клітини внаслідок конфлікту свого підтвердження не знайшли, оскільки долучений позивачем виписний епікриз №4 від 17.01.2024 року за період лікування у стаціонарі з 23.12.2023 по 12.01.2024 з діагнозом «неконсолідований лінійний перелом поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва, скарги на біль у попереку, зі слів травму отримав 22.11.2023 під час бойових дій», жодної інформації про забій грудної клітини, отриманий 28.11.2023, вказаний виписний епікриз не містить. Згідно з книгою обліку хворих, направлених на стаціонарне лікування до військового госпіталю (лікарні) 23.12.2023 за № 277 видано направлення до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 саме з діагнозом «Наслідки забою грудної клітки (22.11.2023). Люмбалгія», однак, вказаний діагноз не підтверджений та не узгоджується з долученою медичною документацією за період лікування у стаціонарі. Крім того, долучений рапорт ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 від 25.12.2023 не містить підпису та резолюції, до адміністративного відділу частини не надходив та зареєстрований не був. Командуванням військової частини НОМЕР_1 повідомлено про відсутність відомостей щодо звернення позивача 20.11.2023 за медичною допомогою з приводу отримання вибухової травми та службового розслідування за даним фактом, однак, наявні дані про перебування з 19.11.2023 до 21.11.2023 та з 25.11.2023 до 27.11.2023 у заохочувальних відпустках (звільненнях). Також у цьому листі вказано, що командуванням військової частини повідомлено, що інформація про отримання травми (поранення, контузії, каліцтва) у м. Бахмут 20.02.2023 відсутня, на підтвердження отриманої контузії форми 100 не видавалось, рапорт безпосереднього командира про факт отримання травми відсутній, анамнез захворювання встановлений зі слів позивача, а лікування проводилось у період з 07.03.2023 по 24.03.2023, однак, згідно з випискою №756 від 24.03.2023 позивача було скеровано у військовий шпиталь НОМЕР_2 для проходження військово-лікарської комісії. Крім того, з вищезазначених питань позивач неодноразово звертався до командування військової частини та на «Гарячу лінію» Міністерства оборони України, звернення розглянуті по суті та надані відповіді на вказану поштову адресу.

Водночас, як свідчать матеріали справи та фактично визнається відповідачем у відзиві на позовну заяву, службове розслідування за фактом травмування ОСОБА_1 у листопаді 2023 року не призначалося та не проводилося.

Також судом встановлено, що 23.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000 грн., за час перебування на лікуванні та у відпустках для лікування, додавши до цього рапорту копії довідки ВЛК від 11.01.2024р. №97 та Виписного епікризу №4 від 12.01.2024 року.

Листом від 23.06.2025 року за вих.№3.27/3990 Військова частина НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, оскільки відповідно до наданої до рапорту копії довідки ВЛК від 11.01.2024р. №97 встановлено, що зазначена у довідці травма (20.11.2023) старшого солдата ОСОБА_1 пов`язана з проходження військової служби, а також зазначено, що довідка про обставини травми до військово-лікарської комісії надана не була, при цьому у Військовій частині НОМЕР_1 відсутні відомості щодо звернення позивача 20.11.2023 за медичною допомогою з приводу отримання вибухової травми та проведеного за даним фактом службового розслідування, однак, наявні дані про перебування позивача з 19.11.2023 до 21.11.2023 та з 25.11.2023 до 27.11.2023 у заохочувальних відпустках (звільненнях). Одночасно цим листом повідомлено, що позивачеві довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, затвердженою додатком №5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 (зі змінами), Військовою частиною НОМЕР_1 не надавалася. Враховуючи викладене, підстави для задоволення рапорту від 23.05.2025 року щодо виплати додаткової винагороди за час лікування відсутні.

Крім цього, 23.05.2025 року позивач звертався до відповідача з рапортами, в яких просив нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки, посилаючись на незадовільний стан здоров`я та отримання травми тяжкого ступеню, на підтвердження чого долучав до цих рапортів копії Виписного епікризу №4 від 12.01.2024 року, Виписки №1935/1161 від 06.09.2024 року, консультативного висновку спеціаліста від 29.08.2024 року та постанови ВЛК №2025-0409-1205-1189-3 від 09.04.2025 року.

Листами від 23.06.2025 року №3.27/3994, №3.27/3991 Військова частина НОМЕР_1 відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 роки, посилаючись на те, що така допомога в розмірі місячного грошового забезпечення виплачується військовослужбовцям виключно за наявності підстав, зазначених в окремих дорученнях Міністра оборони України від 01.02.2023р. №2683/з, від 16.01.2024р. №183/уд та від 09.01.2025р. №156/уд (поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов`язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану), водночас, враховуючи надані позивачем додатки до рапортів від 23.05.2025 року, у ОСОБА_1 відсутні підстави для отримання зазначеної матеріальної допомоги.

Також з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звертався 23.05.2025 року до Військової частини НОМЕР_1 з рапортами від 23.05.2025 року про:

- надання позивачеві відповідно до ст.20 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» необхідної правничої допомоги (забезпечення позивача правом на захист) у справі №207/378/24;

- надання частини основної щорічної відпустки терміном на 15 календарних днів, з 23.05.2025 року по 07.07.2025 року, включно;

- надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій терміном 14 календарних днів з 09.06.2025 року по 23.06.2025 року, включно;

- видачу позивачеві направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування згідно з Критеріями встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету міністрів України від 15 листопада 2024 р. №1338 "Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи" та з метою встановлення групи інвалідності/визначення відсотку втрати працездатності/визначення потреби в допоміжних засобах реабілітації.

Судом встановлено, що всі вищевказані рапорти позивача від 23.05.2025 року були надіслані на адресу Військової частини НОМЕР_1 засобами поштового зв`язку одним поштовим відправленням з описом вкладення, що підтверджується поштовою накладною №7053000030840 та описом вкладення до цього відправлення.

Як свідчать матеріали справи та безпосередньо визнається самим відповідачем у відзиві на позовну заяву, позивачеві вищевказані відпустки (частину щорічної основної та додаткової як учаснику бойових дій), а також направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування та правничу допомогу відповідно до означених вище рапортів від 23.05.2025 року надано не було.

При цьому, як вказано вище, судом встановлено, що згідно з Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 року №322 молодшого сержанта ОСОБА_1 , старшого стрільця 2 відділення охорони 3 взводу охорони 2 роти охорони батальйону охорони Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира НОМЕР_4 окремої бригади оперативного обладнання території (по особовому складу) від 08.11.2025 року №42/РС у запас Збройних Сил України за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я – наявна інвалідність ІІІ групи (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу)), вважати таким, що справи та посаду здав 18.11.2025 року, направлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 ; з 18.11.2025 року виключено зі списків особового складі військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Також відповідно до Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.11.2025 року №322 позивачеві при звільненні виплачено грошову компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022-2025 роки та 56 діб відпустки учасника бойових дій за 2022-2025 роки у сумі 56 327 грн 78 коп.

Крім цього, судом встановлено, що відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №205/25/2021/B від 16.10.2025 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП Кам`янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги» на підставі направлення від 23.09.2025 року №114e4663-14a2-4bef-b873-78f5df2e083c проведено оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 , за наслідками якого позивачеві встановлено III групу інвалідності, основний діагноз: M51.1 – Порушення поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією (G55.1) Супутні діагнози: F43.1, M17.4 - Інший вторинний гонартроз, двобічний; M16.4 - Посттравматичний коксартроз, двобічний; I67.8 - Інші уточнені цереброваскулярні хвороби; M42.10 - Остеохондроз хребта у дорослих, множинні відділи хребта; T91.1 - Наслідки перелому хребта.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного реагування на факти травмування позивача 28.11.2023 року та ненадання йому своєчасної медичної допомоги, не призначення службового розслідування з цього приводу та не направлення позивача на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи, а також ненадання позивачеві правничої допомоги та відмову у наданні щорічної та додаткової відпусток; відмову у виплаті додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000 грн.; відмову у виплаті матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За приписами частин першої-другої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 цього Закону).

Указом Президента України від 24.02.2022р №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому неодноразово продовжувався відповідним Указами Президента України, затвердженими відповідними законами України, та який триває і станом на час розгляду справи.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000 грн., за час перебування на лікуванні та у відпустки для лікування тяжкої травми, суд зазначає таке.

На виконання вищевказаних указів Президента України Кабінет Міністрів України видав Постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди.

Так, абз.1,2 п.1-1 Постанови №168 (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що на період воєнного стану: військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

При цьому абзацами 3-6 пункту 1-2 Постанови №168 передбачено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).

Отже, з аналізу наведених норм Постанови №168 слідує встановлення лише двох умов, необхідних для виплати, збільшеної до 100000 гривень, винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме:

- пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

При цьому Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 затверджено зміни до Порядку №260 та внесено до цього Порядку новий розділ XXXIV (Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану).

Згідно з п.9, п.10 розділу XXXIV Порядку №260 (тут і далі - в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Пунктом 12 розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Згідно з п.13 розділу XXXIV Порядку №260 військово-лікарськими (лікарсько-експертними) комісіями закладів охорони здоров`я (установ) під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров`я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі охорони здоров`я (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.

Отже, військовослужбовці Збройних Сил за час несення ними військової служби отримують як основне грошове забезпечення, передбачене Постановою №704, а також на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), виплачується й додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, яка може становити до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах, при цьому, право на отримання такої додаткової винагороди також мають і військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

Підставою ж для виплати вказаної додаткової винагороди у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, військовослужбовцям, які перебувають у відпустці для лікування після отриманого поранення (контузії, травми або каліцтва), за вказаних обставин слугує довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення №402, що видається командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини, та видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення/травми, контузії, каліцтва військовослужбовцем, а також висновок (постанова) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, згідно з яким отримане військовослужбовцем поранення кваліфікується як тяжке. Вказані документи, в свою чергу, є підставою для включення військовослужбовця до наказів командирів (начальників) про виплату такої додаткової винагороди.

Главою 21 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення №402), визначено порядок встановлення причинного зв`язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, які призвані на збори, та осіб, звільнених з військової служби, зі службою у Збройних Силах України.

Так, згідно з пунктами 21.1, 21.2 глави 21 розділу ІІ Положення №402 у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв`язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення. Причинний зв`язок захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв у військовослужбовців, які проходять військову службу, військовозобов`язаних і резервістів, призваних ТЦК та СП на навчальні (перевірочні) збори, при медичному огляді вирішують позаштатні постійно діючі госпітальні, гарнізонні ВЛК і ЛЛК та за потреби - штатні ВЛК.

Відповідно до п.21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема:

а) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України».

б) «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини в період громадянської та Другої світової воєн» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії і флоту у роки громадянської війни, Другої світової війни, участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Другої світової війни.

в) "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане, у разі фактичного виконання службових обов`язків під час проходження військової служби, крім поранень (контузій, травм, каліцтв), одержаних за обставин фактичного виконання службових обов`язків, передбачених у підпункті «а» цього пункту. При ураженнях, зумовлених дією ДІВ, КРП, джерел ЕМП, ЛВ, мікроорганізмів I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами, а також токсичних речовин, які виникають у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби, приймається постанова - "Травма (зазначити фактор), ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби".

г) «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку (вказується вид події, що призвела до нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане військовослужбовцем у результаті нещасного випадку за обставин, не пов`язаних з виконанням обов`язків, або одержане внаслідок вчинення ним правопорушення.

ґ) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період участі в бойових діях, забезпечення бойової діяльності військ (флотів) на території інших країн (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.94 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (із змінами), далі - Перелік країн), і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

д) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини» - якщо воно виникло під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, безпосередньої участі в антитерористичній операції (операції об`єднаних сил), забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією проти України».

е) «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини в період громадянської та Другої світової воєн» - якщо воно виникло під час захисту Батьківщини або виконання обов`язків військової служби у складі діючої армії і флоту у роки громадянської війни, Другої світової війни, участі у бойових діях з розмінування боєприпасів часів Другої світової війни.

Зазначені у підпунктах «д» та «е» постанови приймаються також при хронічних повільно прогресуючих захворюваннях за наявності медичних документів, якщо вони етіопатогенетично дозволяють віднести або підтверджують початок захворювання у період участі в бойових діях.

є) "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, крім захворювань (поранень, контузій, каліцтв, травм), які виникли (одержані) в періоди служби, передбачені підпунктами «а», «ґ» цього пункту, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

У такому самому формулюванні приймаються постанови при медичному огляді військовослужбовців за результатами поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних ними в період проходження військової служби, коли документи про обставини їх одержання на момент медичного огляду відсутні або якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане за обставин, не пов`язаних з виконанням обов`язків, крім випадків, визначених у підпункті «в» цього пункту.

ж) «Захворювання (поранення, травма, контузія, каліцтво), НІ, не пов`язане з проходженням військової служби» - якщо захворювання виникло в того, хто пройшов медичний огляд, до призову на військову службу, прийняття на військову службу за контрактом (у тому числі і захворювання, яке не діагностовано під час призову (під час прийому на військову службу), але патогенетично їх розвиток почався до призову (до прийому) на військову службу) і військова служба не вплинула на вже наявне захворювання і придатність до військової служби або коли захворювання виникло після звільнення з військової служби, коли початок захворювання не можна віднести на період проходження військової служби.

Пунктом 21.7 глави 21 розділу ІІ Положення №402 визначено, що постанова ВЛК про причинний зв`язок травми (поранення, контузії, каліцтва) та її наслідків приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або висновку, зазначеного в Акті проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акті про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, у разі проведення розслідування обставин отримання військовослужбовцем травми (поранення, контузії, каліцтва). Також до ВЛК надається медична документація про первинне звернення за медичною допомогою військовослужбовця безпосередньо після одержання травми (поранення, контузії, каліцтва). Оригінали або копії Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії), за формою, наведеною у додатку 4 до Інструкції 332, Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), за формою, наведеною у додатку 5 до Інструкції 332, надсилаються (передаються) військовою частиною (закладом, установою) до закладу охорони здоров`я в електронній або паперовій формі. На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється не менше ніж у 2 примірниках. Один із примірників довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) подається у ВЛК з метою встановлення причинного зв`язку травми (поранення, контузії, каліцтва) з військовою службою. Примірник довідки обов`язково зберігається в особовій справі військовослужбовця. Довідка (копія довідки) про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) або копія Акта про нещасний випадок (зникнення, смерть), Акта проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) зберігається в матеріалах ВЛК, яка прийняла відповідну постанову про причинний зв`язок травми (поранення, контузії, каліцтва).

Спірним питанням у межах розгляду цієї справи є право позивача на нарахування та виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100000 грн за період перебування на лікуванні та у відпустках за станом здоров`я через тяжку травму, отриману позивачем у листопаді 2023 року, за його твердженням саме 28.11.2023 року, відповідно до Постанови №168.

Суд зазначає, що питання можливості отримання військовослужбовцями збільшеної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, у тому числі за період лікування досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27 серпня 2025 року у справі №280/7364/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода до 100 000,00 грн на місяць виплачується за час перебування вказаних військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Підставою для виплати є відповідна довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва).

Верховний Суд звернув увагу, що умовою її виплати є належне підтвердження фактів: виконання бойових завдань; отримання поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних) у зв`язку з таким пораненням, а також надання відпусток за станом здоров`я через отримане тяжке поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Також Верховний Суд виснував, що предметом доказування у таких справах має бути з`ясування (у сукупності): за якій конкретний період позивач не отримав належні йому грошове забезпечення та додаткову винагороду; чи перебував він у спірний період на лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних); якщо перебував на лікуванні, то з яких причин - зокрема, чи було це пов`язано з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими у зв`язку із захистом Батьківщини; чи проходив він у такому випадку саме стаціонарне лікування; чи перебував він після тяжкого поранення у відпустках за станом здоров`я за висновками (постановами) військово-лікарської комісії; та чим це все підтверджується.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн на місяць підлягає виплаті військовослужбовцям за час їх перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а також у відпустці для лікування після тяжкого поранення - за наявності відповідного підтвердження, зокрема висновків ВЛК та медичних документів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24.

Також слід зазначити, що з аналізу вищенаведеного нормативного регулювання, в тому числі приписів Положення №402, слідує, що саме військово-лікарська комісія у своїй постанові встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм та каліцтв. При цьому Положення №402 розмежовує такі формулювання: «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини»; «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби»; а також «Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини», «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» та ін.

Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди.

Зокрема, якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини - виплата здійснюється.

Натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби - підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24.

Суд наголошує, що Постанова КМУ №168 чітко передбачає, що додаткова винагорода виплачується саме за перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, виключно у зв`язку з лікуванням поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини.

Разом з цим, слід зазначити, що формулювання пункту 1 Постанови КМУ №168 «у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини» охоплює не лише безпосереднє лікування самого поранення (контузії, травми, каліцтва), але й лікування його наслідків, включаючи захворювання, що виникли внаслідок такого поранення (контузії, травми, каліцтва).

Інше тлумачення позбавляло б військовослужбовців права на додаткову винагороду у випадках, коли первинна травма не потребує тривалого стаціонарного лікування, але спричиняє хронічні захворювання, що потребують повторних госпіталізацій.

Відтак, у разі підтвердження висновком ВЛК прямого зв`язку поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, та коли подальше захворювання та стаціонарне лікування є прямим наслідком такого поранення (контузії, травми, каліцтва), підстава для виплати додаткової збільшеної винагороди відповідно до Постанови КМУ №168 зберігається протягом усього періоду лікування - адже особа перебуває на стаціонарному лікуванні саме у зв`язку з тим самим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), що підтверджене висновком ВЛК.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19 березня 2026 року у справі №600/367/24.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що доказів отримання позивачем під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у листопаді 2023 року поранення (контузії, травми, каліцтва) за безпосередньої участі під час виконання обов`язків військової служби, а саме під час бойових дій, забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони Батьківщини та територіальної цілісності, відсічі і стримування збройної агресії з боку Збройних Сил російської федерації на території України, матеріали справи не містять.

Також з матеріалів справи слідує, що довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення №402, командиром Військової частини НОМЕР_1 щодо травмування позивача у листопаді 2023 року не видавалась, первинна медична картка (Форма №100 (ПМК)) з цього приводу щодо позивача також відсутня.

Не надано позивачем і доказів того, що у період отримання вищевказаної травми у листопаді 2023 року він приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора тощо.

Натомість, у позовній заяві сам позивач безпосередньо стверджує, що отримана ним тяжка травма у листопаді 2023 року пов`язана саме з проходженням військової служби (не із захистом Батьківщини під час участі у бойових діях) та отримана ним 28.11.2023р. поза бойовими діями - під час конфлікту з іншим військовослужбовцем - сержантом з матеріального забезпечення ОСОБА_2 , в ході якого останній, допускаючи нестатутні відносини та перевищення службових повноважень, накинувся на позивача з нецензурною лайкою, схопив за одяг та кинув на кут столу, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тяжку травму.

Також з листа Військової частини НОМЕР_1 та листа Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 05.09.2025 року за вих. №518/ВихЗВГ/1225 слідує, що ОСОБА_1 з 19.11.2023 до 21.11.2023 та з 25.11.2023 до 27.11.2023 перебував у заохочувальних відпустках (звільненнях).

Водночас, відповідно до довідок Військово-лікарської комісії від 11.01.2024 року №97 та №2025-0409-1205-1189-3 від 09.04.2025 року отримана позивачем у листопаді 2023 року травма (стан після закритої хребетної травми (20.11.2023) у вигляді не консолідованого лінійного перелому поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва внаслідок вибухової травми (20.11.2023)) згідно з Наказом МОЗ України №370 від 04.07.2007 кваліфікована як травма тяжкого ступеня, та встановлено причинний зв`язок такої травми, як Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби.

Отже, вищевказаними постановами ВЛК отримана позивачем у листопаді 2023 року травма кваліфікована саме як пов`язана лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями).

Таким чином, наданими доказами, в тому числі довідками ВЛК не підтверджено, що травма, у зв`язку із лікуванням якої позивач у спірний період перебував на стаціонарному лікуванні, пов`язана із захистом Батьківщини, а самим позивачем стверджується, що така травма отримана ним поза бойовими діями - під час конфлікту з іншим військовослужбовцем, з огляду на що суд доходить висновку, що наведені обставини не надають позивачеві права для отримання додаткової винагороди згідно з Постановою №168, збільшеної до 100000 гривень, за час проходження лікування такої травми та перебування у відпустках за станом здоров`я у зв`язку із такої травмою, позаяк у даному випадку, визначені Постановою №168 умови, які необхідні для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди, позивачем не дотримані.

За таких обставин, суд доходить висновку, що ненарахування і невиплата Військовою частиною НОМЕР_1 позивачеві додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, збільшеної до 100000,00 грн., за спірний період є правомірним, відтак, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, суд зазначає таке.

Як слідує з поданих позивачем рапортів від 23.05.2025 року про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, позивач просив виплатити таку допомогу, посилаючись на незадовільний стан здоров`я та отримання травми тяжкого ступеню, на підтвердження чого долучав до цих рапортів копії Виписного епікризу №4 від 12.01.2024 року, Виписки №1935/1161 від 06.09.2024 року, консультативного висновку спеціаліста від 29.08.2024 року та постанови ВЛК №2025-0409-1205-1189-3 від 09.04.2025 року.

Відповідач, вказуючи на відсутність у позивача такого права, посилається на положення окремих доручень Міністра оборони України від 01.02.2023р. №2683/з, від 16.01.2024р. №183/уд та від 09.01.2025р. №156/уд, якими визначено умови (підстави) для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям.

Відповідно до пп.3 п.5 Постанови КМУ №704 від 30.08.2017 року надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання: надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Пунктами 1, 7, 9 розділу XXIV Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, вказаними нормами права передбачено право військовослужбовців на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік.

При цьому окремими дорученнями Міністра оборони України від 01.02.2023р. №2683/з, від 16.01.2024р. №183/уд та від 09.01.2025р. №156/уд встановлено виключні підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям у 2023-2025 роках, серед яких:

- смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;

- поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов`язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;

- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

- порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

- онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія); захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;

- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, які пов`язані із захистом Батьківщини (більше ЗО днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;

- сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.

Тобто, вказаними окремими дорученнями Міністра оборони України дійсно визначено умови (підстави) для виплати військовослужбовцю матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

В той же час, Постановою КМУ №704 не передбачено того, за яких умов (підстав) надається така допомога, а Порядком №260 передбачено повноваження Міністра оборони України встановлювати розмір та порядок виплати такої допомоги, а не визначати підстави (умови) для її виплати.

Отже, положення вказаних окремих доручень Міністра оборони України, на які посилається відповідач, суперечать положенням постанови КМУ №704 та Порядку №260.

У свою чергу, ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Отже, оскільки у Постанові КМУ №704 та Порядку №260 не визначено умов (підстав) для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а Міністр оборони України не наділений повноваженнями визначати такі умови (підстави), то у спірних відносинах положення окремих доручень Міністра оборони України від 01.02.2023р. №2683/з, від 16.01.2024р. №183/уд та від 09.01.2025р. №156/уд застосуванню не підлягають.

За наведених обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки, та, відповідно, про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення, а, отже, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог в частині виправлення дати отримання позивачем травми у виписному епікризі №4 від 12.01.2024 з « 20.11.2023» на « 28.11.2023» та видачі нової виписки з коректним зазначенням причини травми як «внаслідок нестатутних відносин» згідно з Рапортом позивача від 28.11.2023 р., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

У розумінні КАС України, відповідно до приписів пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається собою для відновлення її прав, свобод та інтересів.

Враховуючи наведене, обов`язковою умовою захисту в адміністративному суді прав, свобод, інтересів позивача є одночасна наявність двох факторів: існування публічно-правових відносин між позивачем та відповідачем - суб`єктом владних повноважень, а також, наявність факту порушень прав, свобод, інтересів позивача, вчинених або допущених відповідачем у таких правовідносинах.

Таким чином, у розумінні КАС України, захист прав, свобод та інтересів осіб, завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, з чого вбачається, що право на судовий захист не є абсолютним. Для того, щоб особі було надано судовий захист, суд має встановити, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.01.2020 у справі №910/7815/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, від 16.07.2020 у справі №924/369/19.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

За правилами ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Із аналізу наведеного положення права слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати відповідне клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що з Виписного епікризу №4 від 12.01.2024 року із медичної карти стаціонарного хворого хірургічного відділення слідує, що він складений та виданий Військово-медичним клінічним центром СР (в/ч НОМЕР_2 ), яким і внесено відповідні відомості, в тому числі і спірні щодо дати та обставин отримання позивачем у листопаді 2023 року травми (не консолідований лінійний перелом поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва), натомість відповідач – Військова частина НОМЕР_1 , цього Виписного епікризу не складала та не затверджувала, і до її повноважень не входить внесення змін до цього Виписного епікризу чи видачі оновленого Виписного епікризу, відтак, Військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем в частині позовних вимог щодо виправлення дати отримання позивачем травми у виписному епікризі №4 від 12.01.2024 з « 20.11.2023» на « 28.11.2023» та видачі нової виписки з коректним зазначенням причини травми як «внаслідок нестатутних відносин» згідно з Рапортом позивача від 28.11.2023 р.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що позивач станом на час розгляду справи не звертався до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача.

В той же час, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним без згоди позивача з власної ініціативи.

Водночас, пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

При цьому вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги у вищевказаній частині, заявлені до Військової частини НОМЕР_1 , задоволенню не підлягають у зв`язку із необґрунтованістю позовних вимог до вказаного відповідача, який щодо цих вимог є неналежним.

Щодо позовних вимог в частині видачі позивачеві направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи (ЕКОПФО), суд зазначає таке.

Відповідно до абз.1-3 п.17 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 15.11.2024 року №1338, оцінювання проводиться за електронним направленням, що сформоване в електронній системі лікарем (далі - лікар, який направив):

лікуючим лікарем з надання первинної медичної допомоги, лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги після проведення необхідних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності ознак, що відповідають критеріям направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 “Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи”;

головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії щодо осіб, в яких за результатами проходження військово-лікарської, лікарської експертизи виявлено ознаки, що відповідають критеріям направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338.

З наведеного слідує, що до повноважень Військової частини НОМЕР_1 не входить оформлення направлення на проходження оцінювання повсякденного функціонування особи військовослужбовцям, відтак, позивачем безпідставно стверджується про допущенням відповідачем протиправної бездіяльності з приводу видачі такого направлення ОСОБА_1 , отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині надання відповідачем позивачеві необхідної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Як слідує з позовної заяви та доданих до неї доказів, зокрема, рапорту позивача від 23.05.2025 року, позивач, стверджуючи про порушення відповідачем прав позивача в частині незабезпечення останньому права на захист у справі №207/378/24 (не надання необхідної правничої допомоги), посилається на приписи ст.20 Закону №2011-XII.

При цьому відповідно до змісту рапорту позивача від 23.05.2025 року щодо надання йому необхідної правничої допомоги необхідність надання такої допомоги пов`язується позивачем з розглядом цивільної справи №207/378/25, яка відповідно до наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації, стосується стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, при цьому у вказаній справі надання правової допомоги позивачеві здійснював адвокат Верба А.П.

Так, ст.20 Закону №2011-XII встановлено, що військовослужбовцям гарантується право на захист у порядку, встановленому законами України. Судочинство у справах за участю військовослужбовців, які проходять військову службу на території України, здійснюється відповідно до законів України, а військовослужбовців, які проходять військову службу за межами території України, - відповідно до вимог міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, зі змісту наведеної норми ст.20 Закону №2011-XII не слідує, що військова частина, в якій військовослужбовець проходить військову службу, зобов`язана забезпечувати такому військовослужбовцю надання необхідної правничої допомоги, в тому числі при розгляді судом цивільних справ за участі такого військовослужбовця. Не передбачено цього й іншими нормами чинного законодавства, що позивачем спростовано не було.

Відтак, жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов`язку Військової частини НОМЕР_1 забезпечувати ОСОБА_1 послугами адвоката, укладати з відповідними адвокатами та/чи іншими особами договори в інтересах позивача, чи в інший спосіб надавати допомогу позивачеві у вирішенні його справи в суді, в тому числі справи про стягнення з нього аліментів.

Таким чином, позовні вимоги в частині надання відповідачем позивачеві необхідної правничої допомоги є необґрунтованими та безпідставними, у зв`язку із чим задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного реагування на факти травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року, ненадання своєчасної медичної допомоги і зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести належне службове розслідування за фактом травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року та забезпечити направлення позивача до медичної установи для отримання повного лікування, суд зазначає таке.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІУ (далі також - Статут внутрішньої служби).

Приписами статті 58 Статуту внутрішньої служби передбачено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

Приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Положеннями наведених правових норм встановлено, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені, сумлінному і чесному виконанню військового обов`язку, службових обов`язків, доручених за посадою, а також визначеними статутами Збройних Сил України, відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017р. за №1503/31371 (далі – Порядок №608).

У розумінні пункту 2 Порядку №608 службова перевірка - це комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення; службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов`язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.

Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №608 передбачено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Приписами пунктів 1, 6 розділу V Порядку №608 встановлено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини. Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пункту 1 розділу VІІ Порядку №608 з метою перевірки інформації про факт правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, а також якщо особу правопорушника не встановлено, але виявлено факт правопорушення, проводиться службова перевірка.

Згідно з пунктом 2 розділу VІІ Порядку №608 під час службової перевірки встановлюються: особа, яка вчинила дисциплінарне правопорушення або порушення виконавської дисципліни; обставини (час, місце, спосіб, наслідки тощо) правопорушення або порушення виконавської дисципліни; не виконані або неналежно виконані військовослужбовцем розпорядження, доручення, вказівки начальників, службові обов`язки; наявність чи відсутність події, з приводу якої призначалась перевірка. У разі необхідності уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення, за фактом якого проведено службову перевірку, та ступеня вини військовослужбовця за результатами службової перевірки може бути проведено службове розслідування.

Пунктом 3 розділу VІІ Порядку №608 передбачено, що службова перевірка проводиться за письмовим рішенням відповідного командира (начальника), у якому зазначаються відомості про посадових осіб, яким доручається проведення перевірки, її мета та дата завершення. Строк проведення перевірки встановлюється з урахуванням мети, обсягу визначених завдань та кількості особового складу, який залучається. Письмове рішення командира (начальника) оформлюється шляхом накладення відповідної резолюції на документі (рапорті (доповіді)) про необхідність проведення перевірки або видання окремого доручення (доручення), розпорядження на її проведення. Інші службові особи можуть звертатись за підпорядкованістю з клопотанням щодо призначення службової перевірки.

Пунктами 8, 9 розділу VІІ Порядку №608 встановлено, що результати службової перевірки оформлюються доповідною запискою на ім`я посадової (службової) особи, яка призначила перевірку, та підписуються посадовою (службовою) особою, яка провела її одноособово, або головою комісії. У доповідній записці зазначаються підстави та мета проведення службової перевірки, службові особи, які її проводили, вжиті заходи та отримані результати, висновки і пропозиції та інші відомості, необхідні для прийняття посадовою (службовою) особою, яка призначила перевірку, законного рішення.

З аналізу наведених приписів пункту 2 розділу І, пунктів 1, 2 розділу IV Порядку №608 слідує, що службова перевірка проводиться з метою перевірки інформації про вчинення дисциплінарного правопорушення, з`ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни. Водночас, у разі необхідності уточнення причин та умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного правопорушення, за фактом якого проведено службову перевірку, та ступеня вини військовослужбовця за результатами службової перевірки проводиться службове розслідування. При цьому підставами для проведення службового розслідування, зокрема, є невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; неправомірне застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті.

Спір у цій справі виник, зокрема, у зв`язку із тим, що позивач уважає, що Військовою частиною НОМЕР_1 (командуванням) допущено протиправну триваючу бездіяльність щодо неналежного реагування на факт травмування молодшого сержанта ОСОБА_1 28.11.2023 року, зокрема, через не проведення службового розслідування цього факту травмування позивача, яке відбулося під час конфлікту з іншим військовослужбовцем - сержантом з матеріального забезпечення ОСОБА_2 , в ході якого останній, допускаючи нестатутні відносини та перевищення службових повноважень, накинувся на позивача з нецензурною лайкою, схопив за одяг та кинув на кут столу, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав тяжку травму.

Так, позивач наполягає на тому, що про вказані обставини він повідомив командира Військової частини НОМЕР_1 рапортом від 28.11.2023 року, а в подальшому ці ж обставини були доведені до командира Військової частини НОМЕР_1 рапортом ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , ст. лейтенанта медичної служби ОСОБА_6 від 25.12.2023 року, в якому остання, зокрема, просила провести службове розслідування стосовно травмування позивача.

На підтвердження вказаних обставин позивач долучає до позовної заяви копії означених рапортів, дослідивши які суд встановив, що дійсно ані самі рапорти, ані інші докази, долучені до матеріалів справи, не підтверджують факт отримання безпосередньо цих рапортів відповідачем, зокрема, на них відсутні реєстраційні штампи, відмітки тощо про їх надходження/отримання Військовою частиною НОМЕР_1 , також на цих рапортах відсутні будь-які резолюції щодо передачі їх на опрацювання та результати розгляду, а рапорт ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , ст. лейтенанта медичної служби ОСОБА_6 від 25.12.2023 року також не містить підпису останньої. Не надано позивачем й доказів надіслання таких рапортів відповідачу засобами поштового чи іншого зв`язку.

При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву стверджує, що вищевказані рапорти до Військової частини НОМЕР_1 фактично не надходили, тож бездіяльності щодо призначення службового розслідування на підставі таких рапортів допущено не було.

Разом з цим суд враховує, що зі змісту листа Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 05.09.2025 року за вих. №518/ВихЗВГ/1225, копію якого долучено відповідачем до поданого ним відзиву на позовну заяву, слідує, що з приводу отримання позивачем травми грудної клітини внаслідок конфлікту з сержантом ОСОБА_2 позивач звертався у серпні 2025 року до Міністерства оборони України (звернення від 22.08.2025 №К-169298), яке було в подальшому направлене на розгляд Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту і остання за наслідками розгляду цього звернення повідомила ОСОБА_1 , зокрема, про те, що доводи щодо отримання травми грудної клітини внаслідок конфлікту свого підтвердження не знайшли, оскільки долучений позивачем виписний епікриз №4 від 17.01.2024 року за період лікування у стаціонарі з 23.12.2023 по 12.01.2024 з діагнозом «неконсолідований лінійний перелом поперечного виростку та верхнього суглобового горбику L1 хребця зліва, скарги на біль у попереку, зі слів травму отримав 22.11.2023 під час бойових дій», жодної інформації про забій грудної клітини, отриманий 28.11.2023, вказаний виписний епікриз не містить. Згідно з книгою обліку хворих, направлених на стаціонарне лікування до військового госпіталю (лікарні) 23.12.2023 за №277 видано направлення до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 саме з діагнозом «Наслідки забою грудної клітки (22.11.2023). Люмбалгія», однак, вказаний діагноз не підтверджений та не узгоджується з долученою медичною документацією за період лікування у стаціонарі. Крім того, долучений рапорт ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 від 25.12.2023 не містить підпису та резолюції, до адміністративного відділу частини не надходив та зареєстрований не був. Командуванням військової частини НОМЕР_1 повідомлено про відсутність відомостей щодо звернення позивача 20.11.2023 за медичною допомогою з приводу отримання вибухової травми та службового розслідування за даним фактом, однак, наявні дані про перебування з 19.11.2023 до 21.11.2023 та з 25.11.2023 до 27.11.2023 у заохочувальних відпустках (звільненнях). Крім того, у листі вказано, що з вищезазначених питань позивач неодноразово звертався до командування військової частини та на «Гарячу лінію» Міністерства оборони України, звернення розглянуті по суті та надані відповіді на вказану поштову адресу.

Таким чином, вказаним листом Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 05.09.2025 року за вих. №518/ВихЗВГ/1225 підтверджено фактичну обізнаність командування Військової частини НОМЕР_1 про неодноразові звернення ОСОБА_1 , в тому числі й безпосередньо до командування Військової частини НОМЕР_1 (про що прямо вказано у цьому листі) з приводу отримання ним травми грудної клітини внаслідок конфлікту з сержантом ОСОБА_2 .

Відтак, навіть зважаючи на відсутність доказів безпосереднього отримання відповідачем вищевказаних рапортів позивача від 28.11.2023 року та ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , ст. лейтенанта медичної служби ОСОБА_6 від 25.12.2023 року, не можна стверджувати про необізнаність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо таких обставин.

При цьому очевидно, що така подія, зважаючи на існування певних медичних документів, які можуть вказувати на можливе отримання позивачем 28.11.2023 року травмування у виді забою лівої половини грудної клітки (довідка №8452 від 28.11.2023 року, видана КНП Кам`янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», та запис у Книзі обліку хворих, направлених на стаціонарне лікування до військового госпіталю (лікарні), від 23.12.2023 року за №277 про видачу позивачеві направлення до військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 саме з діагнозом наслідки забою грудної клітки, про існування якого вказано у листі Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 05.09.2025 року за вих. №518/ВихЗВГ/1225), а також посилання позивача на те, що таке травмування було отримане ним внаслідок конфлікту з іншим військовослужбовцем - сержантом з матеріального забезпечення ОСОБА_2 , в ході якого останній, допускаючи нестатутні відносини та перевищення службових повноважень, накинувся на позивача з нецензурною лайкою, схопив за одяг та кинув на кут столу, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав травму, беззаперечно вимагала від командування Військової частини НОМЕР_1 проведення якщо не службового розслідування, то хоча б службової перевірки для об`єктивного встановлення обставин такої події та того чи дійсно вона мала місце, а також наявності/відсутності вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали її причиною та сприяли настанню наслідків, бо, як вказано вище, відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 однією з підстав для проведення службового розслідування є неправомірне застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті.

Водночас, як встановлено судом та фактично визнається самим відповідачем, ані службового розслідування, ані службової перевірки відповідно до приписів Порядку №608 ним з вищевказаного приводу проведено не було.

Слід зауважити, що надання Військовою частиною НОМЕР_1 певної інформації до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, яка була врахована останньою при підготовці та наданні власного листа від 05.09.2025 року за вих. №518/ВихЗВГ/1225, не може вважатися вчиненням відповідачем належних дій щодо проведення службової перевірки чи службового розслідування у розумінні приписів Порядку №608, бо відповідачем не надано жодних доказів щодо призначення, проведення та оформлення результатів службової перевірки та/чи службового розслідування, як це вимагається Порядком №608, а навпаки визнається, що таке розслідування (перевірка) ним не здійснювалися.

Посилання відповідача у відзиві на те, що позивач у випадку дійсно наявного факту нестатутних відносин і сам мав можливість звернутись до правоохоронних органів, жодним чином не спростовують наявність у відповідача обов`язку вжити належних заходів реагування у разі таких подій шляхом призначення та проведення службового розслідування (службової перевірки), бо дисциплінарна відповідальність є окремим/самостійним видом юридичної відповідальності і вирішення питання про наявність підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності внаслідок вчинення дисциплінарного проступку передбачає необхідність з`ясувати склад дисциплінарного проступку в її діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію ті самі дії особи-військовослужбовця можуть отримати в межах кримінального провадження та які наслідки у підсумку настали чи можуть настати для такої особи.

Отже, суд доходить висновку, що у даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо належного реагування на звернення ОСОБА_1 відносно його травмування 28.11.2023 року внаслідок конфлікту з іншим військовослужбовцем, що полягає у не проведенні службового розслідування відповідно до вимог Порядку №608.

Таким чином, слід зобов`язати відповідача вжити заходи щодо належного реагування на звернення ОСОБА_1 відносно його травмування 28.11.2023 року внаслідок конфлікту з іншим військовослужбовцем, шляхом проведення службового розслідування відповідно до вимог Порядку №608.

Разом з тим, суд не знаходить обґрунтованими доводи позивача в частині посилання на допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо надання своєчасної медичної допомоги позивачеві, бо з наданих самим позивачем доказів, зокрема, довідки №8452 від 28.11.2023 року, виданої КНП Кам`янської міської ради «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», слідує, що у день травмування ОСОБА_1 (за його позицією – 28.11.2023 року) позивач був безпосередньо оглянутий лікарем, а відповідно до наданого позивачем рапорту ординатора лікувального відділення медичної роти військової частини НОМЕР_1 , ст. лейтенанта медичної служби ОСОБА_6 від 25.12.2023 року, 28.11.2023 року до медичної роти військової частини НОМЕР_1 звернувся старший солдат ОСОБА_1 , зі слів якого, 28.11.2023 року ним під час перебування на службі в ході суперечки із сержантом ОСОБА_3 отримано травму внаслідок удару об кут письмового столу, після чого 28.11.2023 року ОСОБА_1 був оглянутий ординатором медичної роти, а також направлений в травмпункт КНП КЛШМД м. Кам`янське, де було виконане Rо-дослідження, діагноз: «Забій грудної клітки (28.11.2023)»; позивач проходив амбулаторне лікування в медичному пункті до 18.12.2023 року, після завершення лікування був направлений на об`єкт охорони, де під час виконання службових обов`язків відчув різке погіршення стану здоров`я; 23.12.2023 року позивач оглянутий торакальним хірургом в/ч НОМЕР_2 та спрямований на стаціонарне лікування до в/ч НОМЕР_2 АДРЕСА_1 з діагнозом: «Наслідки забою грудної клітки (28.11.2023). Люмбалгія». Крім цього, долученими до матеріалів справи Виписками з медичної карти стаціонарного хворого, довідками ВЛК тощо підтверджено періодичне отримання позивачем необхідної медичної допомоги, в тому числі і за направленнями відповідача. Відтак, підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо надання своєчасної медичної допомоги позивачеві, та задля зобов`язання відповідача забезпечити направлення позивача до медичної установи для отримання повного лікування, відсутні, в тому числі і з урахуванням того факту, що наразі позивач є звільненим з військової служби, тож у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди у розмірі 2000000грн, з огляду на таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно із роз`ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами і доповненнями) під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, неодноразово були сформульовані Верховним Судом, у тому числі у постановах від 10 квітня 2019 року в справі №464/3789/17 та від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку про те, що адекватне відшкодування шкоди, в тому числі й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їхню інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв`язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Суд наголошує, що, визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд повинен виходити із засад розумності та справедливості. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

При цьому в силу приписів статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).

Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі №825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 12.11.2019 року у справі №818/1430/17 та від 14.05.2020р. у справі №822/231/16.

Як слідує з позовної заяви, позивач стверджує, що неправомірні дії та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що виявились у неналежному реагуванні на факти травмування (яке, як наголошується, було спричинене нестатутними відносинами та перевищенням службових повноважень, а не "МВТ" чи "вибуховою травмою", як намагається спотворити відповідач), відмові у належному лікуванні та реабілітації, безпідставних відмовах у виплатах, цинічному ігноруванні запитів на правничу допомогу та відпустки, а також системний психологічний тиск та погрози з боку командування (сержанта з матеріального забезпечення ОСОБА_2 та командира роти), що є проявом упередженого ставлення та приниження честі та гідності, спричинили позивачеві значні та нестерпні моральні страждання, глибокі душевні переживання, психологічний дискомфорт, повністю порушили його звичний життєвий уклад та критично негативно вплинули на стан здоров`я, що підтверджується численними госпіталізаціями та діагнозами, включаючи посткомаційний синдром. Надані позивачем скріншоти листування в месенджері WhatsApp доводять, що напад 28.11.2023 не був випадковістю, а став наслідком тривалого цькування з боку сержанта ОСОБА_3 , який дозволяв собі прямі погрози та приниження, що підтверджує наявність у частині нестатутних відносин та є обґрунтуванням для стягнення моральної шкоди.

Надаючи оцінку вищенаведеним доводам позивача, суд зазначає, що у розглядуваному випадку позивачем не вказано конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями (бездіяльністю) відповідача утворювали підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише загальні фрази щодо того, що його моральні страждання - емоції, безпосередньо пов`язані з протиправною поведінкою відповідача і знаходяться з нею в причинному зв`язку.

Разом з цим, позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідача у справі, зокрема, доказів погіршення саме через оскаржувану бездіяльність відповідача здоров`я позивача (медичних довідок, висновків тощо) або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконної бездіяльності відповідача, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Наявні в матеріалах справи медичні документи підтверджують факти лікування позивача через отримані захворювання та травми, як пов`язані із проходженням військової служби, так і ні, а саме: «F07.2, F10.2, Н90.3, Н52.2, М17, М18, М24, М42, G50-G59, М51.1, М47.87. Опис діагнозу: Посткомоційний синдром. Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю. Синдром залежності. Утримання в стаціонарі. Хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість Іст.. Гіпертонічний астигматизм лівого ока. Міопічний астигматизм правого ока. Ангіопатія, признаки помірної черепної гіпертензії обох очей. Виражений цефалічний вегето-судинний, астено-невротичний синдром. Хронічна вертеброгенна люмболгія. Больовий та мязотонічний синдром. Двобічний гонортраз І-ІІст., двобічний коксартроз І-ІІст., Порушення функції суглобів І степеню. Посттравматичний остеохондроз попереково-крижового відділу L1, двобічний корінцевий синдром, любмбо-ішалгія. Порушення функції хребта помірного ступеню. Компресія нервових корінців та сплетінь при ураженнях між хребцевого диска. Правобічна вертеброгенна радикулопатія L5-S1. Порушення поперекових та інших між хребцевих дисків з радикулопатією. Дифузна протрузія L5-S1. Інший спондильоз, попереково-крижовий відділ. Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби. Н26.1 Опис діагнозу: Оперована посттравматична катаракта (2007 р). Захворювання, НІ, не пов`язане з проходженням військової служби. Т91.1 Опис діагнозу: наслідки перенесеної вибухової травми (20.11.2023р.) у вигляді консолідованого лінійного перелому поперекового відростку та верхньо-суглобового горбику L1 хребта ліворуч. Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. За ступенем тяжкості (Наказ МОЗ України №370 від 04.07.2007) Травма відноситься до тяжких).».

При цьому слід зазначити, що не всі оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача були визнані судом протиправними і у задоволенні більшості заявлених позовних вимог відмовлено.

Також суд зауважує, що позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, заявленої до відшкодування, та не вказано з яких міркувань виходив позивач, визначаючи такий розмір шкоди.

Відтак, позивачем не доведено у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода та якими доказами це підтверджується, необґрунтовано жодним чином заявлений до відшкодування розмір моральної шкоди, а також не надано належних доказів своїх страждань та існування причинного зв`язку між такими стражданнями та протиправною бездіяльністю відповідача, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів, заперечень та доказів учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

При цьому суд зауважує, що у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року «Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Разом з тим згідно з пунктом 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справіTorija v. Spain від 09 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення (пункту 41 Висновку №11 (2008)).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у цій справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а також надав оцінку всім доказам, що є належними щодо предмета доказування у цій справі.

Надані відповідачем докази щодо перебування позивача у СЗЧ у 2025 році та щодо порушення відносно ОСОБА_1 кримінального провадження №12025042250000390 від 10.11.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, предмета спору у цій справі не стосуються, відтак не є належними, тож не враховуються судом під час розгляду цієї справи по суті.

Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали відповідно до ст.249 КАС України, якою повідомити ДБР та Спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , викладеного у клопотанні про залишення відзиву без розгляду, поданому 05.01.2026 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3, ч.9 ст.249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.

За наслідками розгляду цієї справи судом не встановлено наявності у діях посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 ознак кримінальних правопорушень, відтак, підстави для постановлення окремої ухвали відповідно до вимог ст.249 КАС України відсутні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат у цій справі, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 та п.12 ст.5 Закону України "Про судовий збір", відтак, сплата судового збору ним не здійснювалася, отже судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, не стягуються, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 241-246, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними бездіяльності та відмов, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023-2025 роки у розмірі місячного грошового забезпечення.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо належного реагування на звернення ОСОБА_1 відносно його травмування 28.11.2023 року внаслідок конфлікту з іншим військовослужбовцем, що полягає у не проведенні службового розслідування відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) вжити заходи щодо належного реагування на звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) відносно його травмування 28.11.2023 року внаслідок конфлікту з іншим військовослужбовцем, шляхом проведення службового розслідування відповідно до вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова