Рішення від 05 серпня 2026 р. у справі №120/2602/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 серпня 2026 р. Справа № 120/2602/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Свентуха Віталія Михайловича,

за участю:

секретаря судового засідання: Мороз М.А.,

представника позивача: Коваль Д.О.,

представника відповідача: Пелюх Т.П.,

представника третьої особи: Кудлай В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, в режимі відеоконференції, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - військова частина НОМЕР_2 про визнання протиправним та скасування пункту наказу,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опольської Наталі Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - військова частина НОМЕР_2 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування пункту наказу.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю пункту наказу 2.17 командира військової частини НОМЕР_1 з основної діяльності №55 від 03.07.2025 року "Про результати службового розслідування".

Ухвалою суду від 17.03.2026 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

26.03.2026 року представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 30.03.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Даною ухвалою також витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази ознайомлення та вручення позивачу оскаржуваного наказу.

13.04.2026 року на виконання вимог ухвали суду представником відповідача долучено до матеріалів справи докази направлення та отримання наказу від 03.07.2025 року №55.

15.04.2026 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 №55 від 03.07.2025 року в частині пункту 2.17 є законним та обґрунтованим, оскільки прийнятий уповноваженою особою в межах наданих повноважень відповідно, ґрунтується на результатах проведеного службового розслідування, містить посилання на встановлені факти порушень, відповідні норми права та розрахунок розміру заподіяної шкоди.

Також відповідач вказав, що позивач не спростував жодним допустимим доказом ні факту нестачі майна під його відповідальністю, ні своєї вини у формі недбалості, ні причинного зв`язку між своєю бездіяльністю та нестачею.

15.04.2026 року представником військової частини НОМЕР_2 подано пояснення щодо позову або відзиву в яких зазначено, що позивач своєю бездіяльністю порушив вимоги статутів Збройних Сил України, які регулюють діяльність військовослужбовців.

27.04.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення з питань дотримання строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 15.05.2026 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опольської Наталі Михайлівни про забезпечення позову відмовлено.

25.05.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення в яких звернуто увагу, що сам факт проходження служби, участі в окремих заходах службового розслідування або здійснення відрахувань із грошового забезпечення не може ототожнюватися з належним повідомленням особи про прийняте рішення та її обізнаністю щодо фактичних і правових підстав такого рішення.

Ухвалою суду від 27.05.2026 року в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Опольської Наталі Михайлівни про забезпечення позову відмовлено.

09.06.2026 року представником третьої особи подано додаткові пояснення, у яких зазначено, що про притягнення до матеріальної відповідальності позивача було усно повідомлено начальником продовольчої служби у липні 2025 року, що свідчить про фактичну обізнаність позивача з існуванням оскаржуваного наказу та його наслідками.

В свою чергу, 09.06.2026 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у яких звернуто увагу, що відповідачем та третьою особою не надано належних та допустимих доказів доведення наказу від 03.07.2025 №55 до відома позивача, а тому твердження про його обізнаність у липні 2025 року є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

16.06.2026 року представником військової частини НОМЕР_2 подано додаткові пояснення у яких вказано, що результати службового розслідування в частині, що стосується ОСОБА_1 закріплені в наказі командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від №55, після чого позивача було усно повідомлено щодо наказу та притягнення його до відповідальності.

16.06.2026 року представником позивача подано заперечення на письмові пояснення представника третьої особи у яких звернуто увагу, що доводи третьої особи не спростовують тверджень позивача про не доведення до нього спірного наказу та не підтверджують факт його ознайомлення з ним.

Ухвалою, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання 16.06.2026 року, змінено процесуальний статус військової частини НОМЕР_2 з третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 25.06.2026 року в задоволенні заяви представника військової частини НОМЕР_1 про залишення позову без розгляду відмовлено. Визнано поважними причини пропуску та поновлено строк звернення до суду.

Ухвалою суду від 25.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала повністю та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини які викладені в позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, що викладені у поданому суду письмовому відзиві та додаткових поясненнях.

Представник третьої особи просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши подані сторонами докази, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року №608, на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 21 квітня 2025 року №91 "Про призначення службового розслідування" та від 21 травня 2025 року №114 "Про продовження службового розслідування" в період з 21 квітня по 19 червня 2025 року проведено службове розслідування за фактами виявлених розбіжностей, нестач та неприйнятих рішень командиром військової частини НОМЕР_2 за підсумками аудиту (Аудиторський звіт від 10.12.2024 №527/19/а3) та прийому - передачі справ та посади командира військової частини НОМЕР_2 (акти №1 роботи комісії з прийняття і здавання посади командира військової частини НОМЕР_2 , №2 про прийняття і здавання озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки закріпленої за військовою НОМЕР_3 , №3 прийняття із здавання військового та фінансового господарства військової частини НОМЕР_4 ).

За результатами службового розслідування комісією військової частини НОМЕР_1 складено акт службового розслідування від 19.06.2025 №13635, в якому запропоновано притягнути до повної матеріальної відповідальності начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_2 сержанта ОСОБА_1 на суму 552233,30 грн.

Із пункту 4.101 вказаного акту вбачається, що сержант ОСОБА_1 допустив неналежне виконання посадових обов`язків, що полягало у неналежному веденні обліку та списанні військового майна.

В акті зазначено, що такими діями позивач порушив вимоги статей 11, 16 та 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 4 та 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також вимог Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 № 440.

В акті вказано про наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діями військовослужбовця та негативними наслідками, а вчинення правопорушення підтверджується встановленими під час службового розслідування фактами та обставинами.

За результатами службового розслідування правопорушення визнано пов`язаним із виконанням позивачем обов`язків військової служби та вчиненим у період дії правового режиму воєнного стану, вину військовослужбовця визначено у формі необережності, а причиною та умовою, що сприяли вчиненню правопорушення, визначено особисту недисциплінованість військовослужбовця.

З метою підвищення стану військової дисципліни, викорінення існуючих недоліків, недопущення правопорушень серед особового складу військової частини командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) прийнято наказ №55 від 03.07.2025 року "Про результати службового розслідування", відповідно до пункту 2.17. якого начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_2 сержанта ОСОБА_1 за пряму дійсну шкоду, що була завдана шляхом допущення нестачі майна номенклатури продовольчої служби, притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 552233,30 грн.

Не погоджуючись із вказаним пунктом наказу, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки:

- свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

- беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

- постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

- знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Згідно із статтями 16 та 17 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. На військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до статті 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно із статтями 58, 59 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Командир (начальник) зобов`язаний, зокрема:

- знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань;

- показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників);

- завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності;

- встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).

Абзацом другим статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Положеннями статті 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі, визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок № 608).

Згідно з пунктом 7 Порядку № 608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі".

Пунктом 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування). Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Розділом VIII Порядку №608 врегульовано особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.

Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Згідно з підпунктами 4-5 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 3 Закону № 160-IX).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 160-IX умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Згідно із положеннями статті 8 Закону № 160-IX посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів. У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника). Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць. Розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом. Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державним бюро розслідувань, Службою безпеки України.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності. Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 160-IX завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування (ч. 3 ст. 9 Закону № 160-IX).

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для таких висновків:

- до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі встановлення в ході службового розслідування завдання ним прямої дійсної шкоди державі, внаслідок протиправної поведінки у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків та встановленням причинного зв`язку між протиправною поведінкою такої особи і завданою шкодою із обов`язковим встановленням вини особи в завданні такої шкоди;

- під час проведення службового розслідування комісією має бути перевірено та встановлено наявність/відсутність обставин, що виключають матеріальну відповідальність;

- Закон № 160-IX розмежовує підстави для застосування до особи обмеженої матеріальної відповідальності та повної або підвищеної матеріальної відповідальності.

Разом з цим, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №600/441/25-а від 15 грудня 2025 року.

За висновками Верховного Суду в частині щодо обставин встановлення та підтвердження вини військовослужбовця, завдання дійсної прямої шкоди державі у постановах від 19.12.2019 у справі № 813/3018/16, від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суд надає правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.

Отже, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 Закону №160-IX, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Тобто, обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

При цьому, приписами Закону №160-IX визначено, що обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність від наявності у винної особи умислу на завдання такої шкоди.

З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, тому суд вважає, що відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

З матеріалів справи слідує, що позивач, обіймаючи посаду начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_2 , був матеріально відповідальною особою за майно номенклатури продовольчої служби та відповідно до покладених на нього службових обов`язків мав забезпечувати належний облік, зберігання та документальне оформлення руху такого майна.

За результатами аудиторської перевірки у військовій частині НОМЕР_2 виявлено нестачу матеріальних засобів номенклатури продовольчої служби на загальну суму 4448436,80 грн.

У подальшому під час службового розслідування встановлено, що вибуття частини матеріальних цінностей підтверджується первинними документами, водночас щодо майна на загальну суму 1104466,60 грн. належні документи, які б підтверджували його правомірне вибуття, відсутні.

При цьому, службовими розслідуваннями встановлено неналежне виконання позивачем посадових обов`язків, що полягало у неналежному веденні обліку матеріальних цінностей, непроведенні необхідних звірок їх фактичної наявності, неналежному документальному оформленні руху майна та відсутності належного контролю за його збереженням.

Вказані обставини, на переконання суду, підтверджують наявність передбачених частиною 2 статті 3 Закону №160-IX умов притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а саме: наявність прямої дійсної шкоди, протиправну поведінку позивача у формі неналежного виконання службових обов`язків, причинний зв`язок між такою поведінкою та завданою шкодою, а також вину позивача, яку за результатами службового розслідування визначено у формі необережності.

Стосовно доводів позивача, що вода "Подільська" фактично на склад не надходила та ним не приймалася, суд зазначає, що відповідно до акта прийому №1 від 06.01.2025 воду "Подільська" у кількості 20000 одиниць на суму 200400,00 грн. оприбутковано за матеріально відповідальною особою - сержантом ОСОБА_1 .

Вказаний акт підписаний позивачем, що підтверджує прийняття ним зазначених матеріальних цінностей як матеріально відповідальною особою /том 1 а.с.51/.

Посилання позивача, що акт був наданий йому виключно для ознайомлення, не спростовує змісту цього документа.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач відмовився від прийняття зазначеного майна, висловив застереження щодо змісту акта або повідомив командування про те, що зазначені в ньому матеріальні цінності фактично йому не передавалися.

Та обставина, що майор ОСОБА_2 після первинного отримання відповідного майна від Виконавчого комітету Вінницької міської ради своєчасно не передав його на склад, не спростовує подальшого оформлення його прийняття позивачем як матеріально відповідальною особою.

Суд також відхиляє доводи позивача про відсутність належної вартісної оцінки та переліку майна, оскільки факт нестачі та її розмір встановлено не лише актом службового розслідування від 19.06.2025 №13635, а й результатами аудиторської перевірки, інвентаризації та попереднього службового розслідування.

Матеріали попереднього службового розслідування містять відомості щодо найменування, кількості та вартості майна, а також визначають суму матеріальних цінностей, вибуття яких не підтверджено первинними документами (1104466,60 грн.).

Необґрунтованими є і твердження позивача про ненадання оцінки діям майора ОСОБА_2 та формальний розподіл матеріальної відповідальності.

Матеріалами службових розслідувань встановлено конкретні порушення як майора ОСОБА_2 , так і сержанта ОСОБА_1 , визначено характер їх дій, форму вини та причинний зв`язок із завданою шкодою.

За результатами розслідування до матеріальної відповідальності притягнуто обох військовослужбовців із визначенням конкретної суми для кожного по 552233,30 грн.

При цьому, однаковий розмір відповідальності не свідчить про її формальний характер, оскільки частина 8 статті 8 Закону №160-IX не забороняє визначення однакових сум відповідальності кільком особам за умови встановлення та оцінки ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Разом з тим, пунктом 1 частини 1 статті 6 Закону №160-IX прямо передбачено повну матеріальну відповідальність у разі виявлення нестачі військового та іншого майна, у тому числі переданого особі під звіт для зберігання.

Оскільки позивач був матеріально відповідальною особою, а матеріалами справи підтверджено нестачу майна, за облік та збереження якого він відповідав, застосування до нього повної матеріальної відповідальності відповідає положенням зазначеної норми.

Суд враховує, що надані позивачем грамоти та відомості про попередні заохочення позитивно характеризують його проходження військової служби, однак не спростовують встановлених у межах службового розслідування конкретних фактів неналежного виконання службових обов`язків.

Крім того, такі обставини не віднесені статтею 9 Закону №160-IX до обставин, що виключають матеріальну відповідальність.

Отже, сукупність досліджених доказів підтверджує наявність прямої дійсної шкоди, неналежне виконання позивачем покладених на нього службових обов`язків, причинний зв`язок між його поведінкою та завданою шкодою, а також його вину.

Обставин, передбачених статтею 9 Закону №160-IX, які б виключали матеріальну відповідальність позивача, судом не встановлено.

За таких обставин суд доходить висновку, що пункт 2.17 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.07.2025 №55 "Про результати службового розслідування" щодо притягнення сержанта ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності у розмірі 552233,30 грн. прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а тому правові підстави для його скасування відсутні.

З огляду на наведене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

У відповідності до положень частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що у разі відмови у задоволенні позову судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 242, 243, 245, 246, 250, 257, 262, 268-273, 278, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 );

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 );

Третя особа: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Рішення у повному обсязі складено 17.08.2026 року.

Суддя Свентух Віталій Михайлович