Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №148/656/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/656/26

Провадження № 33/801/782/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дамчук О. О.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його адвоката Дунаєва І.Б. (в режимі відеоконференції),

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 травня 2026 року у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №599738 від 24 лютого 2026 року, цього ж дня о 10:30 години в м. Тульчині по вул. М. Леонтовича, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mitsubishi Outlander» державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стан алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння на місці зупинки зі згоди водія проводився у встановленому законодавством порядку із застосуванням приладу алкотестер Drager 6810, результат позитивний 1,75 проміле, тест № 4269. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом евакуації транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, тобто скоїв адміністративне правопорушення передбачене ст. 130 ч.1 КУпАП.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 травня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Не погоджуючись із такою постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною та необґрунтованою. Просить її скасувати, а провадження у справі – закрити у зв`язку із відсутністю в своїх діях та складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 не погоджувався з результатами огляду на стан алкогольного сп`яніння. Повідомляв працівників поліції, що готовий здати кров в медичному закладі для встановлення дійсного стану. Вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Одночасно в апеляційній скарзі заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Вказує, що оскаржувана постанова від 27 травня 2026 року прийнята за його відсутності, а вперше подану апеляційну скаргу було повернуто через відсутність клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Також вказує, що його адвокат Дунаєв І.Б. з 21 травня 2026 року по 21 червня 2026 року перебував у відпустці. Тому вважає поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження.

Вирішуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 294 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Із матеріалів справи слідує, що оскаржувана постанова прийнята за відсутності правопорушника та його захисника, а вперше подану апеляційну скаргу було повернуто через відсутність клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Відповідно до довідки №154 від 18 травня 2026 року, адвокат Дунаєв І.Б. з 21 травня 2026 року по 21 червня 2026 року перебував у відпустці.

З огляду на вищенаведене, причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, тому такий строк слід поновити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Статтею 245 КУпАП визначені завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно з п. 2 ч. 8 цієї статті за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення доводиться доказами. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Судом встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №599738 від 24 лютого 2026 року, цього ж дня о 10:30 години в м. Тульчині по вул. М. Леонтовича, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Mitsubishi Outlander» державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стан алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння на місці зупинки зі згоди водія проводився у встановленому законодавством порядку із застосуванням приладу алкотестер Drager 6810, результат позитивний 1,75 проміле, тест № 4269. Від керування транспортним засобом відсторонений шляхом евакуації транспортного засобу, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, тобто скоїв адміністративне правопорушення передбачене ст. 130 ч.1 КУпАП.

Приймаючи рішення про визнання винним ОСОБА_1 у порушенні п.2.9а ПДР України та притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №599738 від 24 лютого 2026 року, згідно якого викладені обставини скоєного правопорушення;

- копією протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 599719 від 24 лютого 2026 року за ст. 124 КУпАП;

- актом огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння;

- результатом огляду з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння, у якому зазначено позитивний результат - 1,75 проміле;

- поясненнями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ;

- витребуваними судом дозвільними документами на прилад вимірювальної техніки, яким проводилося освідування;

- поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності наданими під час складання матеріалів про адміністративне правопорушення;

- відеозаписом фіксації вчиненого правопорушення з портативних нагрудних камер працівників патрульної поліції.

Апеляційний суд вважає, що даний протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №599738 від 24 лютого 2026 року, відповідає вимогам ст.256 КУпАП, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі про те, що він наполягав на здачі крові не узгоджується з вимогами закону.

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції №1452/735 обов`язковим є проведення лабораторних досліджень лише на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини.

Згідно пункту 13 розділу ІІІ вищезазначеної інструкції якщо водій – учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами, обов`язково проводиться дослідження сечі (іншого біологічного середовища в разі неможливості взяття сечі) та крові на вміст алкоголю, наркотичних чи психотропних речовин у закладах охорони здоров`я, куди він доставлений.

Тому, твердження апелянта про те, що він бажав здати кров для встановлення наявності у нього алкоголю є безпідставними, оскільки вимоги щодо обов`язкового забору зразків біологічного середовища в даному випадку не передбачено.

Крім того, з відеозапису вбачається, що після проходження огляду, ОСОБА_1 не заперечував проти результату огляду, не вказував, що бажає їхати в лікарню для проходження медичного огляду.

Згідно з п. 7 розділу 2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, встановлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що результат тесту ОСОБА_1 , а саме 1,75 проміле, майже у дев`ять разів перевищує гранично допустиму норму (0,2% проміле) та беззаперечно вказує на перебування особи в стані алкогольного сп`яніння.

Ставити під сумнів дані докази у суду немає підстав, оскільки вони отримані у відповідності до вимог закону.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції в повному обсязі дослідив всі наявні докази з дотриманням усіх вимог процесуального та матеріального права, вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене в статті 6 цієї Конвенції, згідно з пунктом першим якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права.

Вимога пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року; Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національно-го законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи загалом не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи стосовно ОСОБА_1 норм матеріального чи процесуального права, не спростовують правильний висновок суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі апеляційний суд визнає необґрунтованими та не знаходить законних підстав для їх задоволення.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд дійшов переконання про відсутність законних підстав для скасування правильної, належно умотивованої постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 травня 2026 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП,

постановив:

Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 травня 2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 27 травня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий