Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №133/2136/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 133/2136/26

Провадження № 33/801/853/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дем`янова Ж. М.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: особи, яка притягується

до адміністративної

відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних обставин.

08.06.2026 о 05 год. 10 хв. у селі Махнівка (Комсомольське) Хмільницького району Вінницької області, на автомобільній дорозі АД М-21, 243 км, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 , із ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: поведінкою, що не відповідала обстановці, звуженими зіницями, які не реагували на світло, та підвищеною жвавістю.

Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився у повному обсязі на місці зупинки транспортного засобу. Проведення процесуальних дій здійснювалося за безперервної відеофіксації за допомогою портативних відеореєстраторів № 476150, № 471832 та № 476861.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано судом першої інстанції, як порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дотримуючись принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин, здійснив належну перевірку наданих доказів, дослідив їх у судовому засіданні та надав оцінку у їх сукупності. За результатами такого аналізу суд дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість зібраних доказів, а також можливість їх використання у процесі доказування.

Крім того, вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого діяння, яке обґрунтовано віднесено до грубих порушень Правил дорожнього руху та таких, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Водночас судом було враховано дані про особу правопорушника, у зв`язку з чим у сукупності зазначених обставин суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 та постановити нове рішення, яким закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 є необґрунтованою, не відповідає фактичним обставинам справи та постановлена з істотним порушенням вимог матеріального і процесуального закону.

Своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_1 не визнає та зазначає, що висновок суду першої інстанції про доведеність його вини ґрунтується на протоколі про адміністративне правопорушення, направленні на медичний огляд, рапорті, довідці, заяві на отримання СМС-повідомлень і відеозаписах, які, на його переконання, є неналежними та недопустимими доказами.

Насамперед апелянт стверджує, що він не відмовлявся від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння. Причиною виникнення непорозуміння була виключно вимога працівників поліції залишити без нагляду автомобіль, який вони мали намір евакуювати на спеціальний майданчик у зв`язку з обмеженнями, накладеними органом державної виконавчої служби. При цьому він неодноразово повідомляв працівникам поліції про готовність пройти медичний огляд, пропонував поїхати до лікарні на власному автомобілі в супроводі поліцейських, передати керування автомобілем одному з них або проїхати службовим автомобілем за умови повернення його після огляду до транспортного засобу. Однак жодна із запропонованих ним можливостей працівниками поліції прийнята не була.

Як наголошує апелянт, після того як працівник поліції запевнив, що після проходження огляду його буде доставлено назад до автомобіля, він однозначно погодився їхати до медичного закладу службовим автомобілем. Лише після цього поліцейський змінив раніше озвучені умови та повідомив про евакуацію автомобіля. Таким чином, спір виник не стосовно самого проходження медичного огляду, а виключно щодо порядку його проведення та гарантій збереження транспортного засобу.

Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що після усунення об`єктивних перешкод він самостійно звернувся до Калинівської центральної районної лікарні, викликав через службу «102» працівників поліції та в їхній присутності пройшов медичний огляд. За результатами такого огляду лікарем встановлено відсутність у нього ознак як наркотичного, так і алкогольного сп`яніння. Копію відповідного висновку лікаря від 08.06.2026 було долучено до письмового клопотання про закриття провадження, однак суд першої інстанції належної оцінки цьому доказу не надав.

Водночас апелянт вказує, що від самого початку оформлення матеріалів справи працівники поліції називали різні та взаємовиключні підстави зупинки транспортного засобу. Зокрема, у рапорті працівника поліції Амонса А. зазначено про зупинку автомобіля на підставі п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Натомість із відеозаписів убачається, що працівник поліції ОСОБА_2 спочатку повідомив про неввімкнення покажчика правого повороту під час виїзду з перехрестя з круговим рухом, а після заперечення такого порушення назвав іншу причину – несправність лівого габаритного ліхтаря автомобіля.

На думку скаржника, зазначена в рапорті підстава зупинки не відповідає фактичним обставинам, оскільки він не був причетний до дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, пасажирів у транспортному засобі не було, а сам автомобіль не був об`єктом чи знаряддям учинення правопорушення. Відеозаписами також не зафіксовано порушення ним Правил дорожнього руху. Більше того, працівник поліції Дмитрук Н.Ю. повідомив, що автомобіль перевірявся на предмет перебування в розшуку та наявності обтяжень, а також зазначив, що його зупинили не з приводу озвучених раніше несправностей. За таких обставин апелянт вважає зупинку транспортного засобу незаконною, а всі докази, одержані внаслідок такої зупинки, – недопустимими.

Посилаючись на зміст відеозаписів із нагрудних камер працівників поліції ОСОБА_2 № 476150, ОСОБА_3 № 471832 та ОСОБА_4 , апелянт зазначає, що на них не зафіксовано очевидних ознак алкогольного чи наркотичного сп`яніння. Його поведінка була спокійною та адекватною, він виконував вимоги працівників поліції, пред`явив посвідчення водія, не намагався залишити місце події чи уникнути спілкування з поліцейськими. Водночас первинно працівники поліції не повідомляли про виявлення в нього будь-яких ознак сп`яніння, а припущення щодо наркотичного сп`яніння виникло лише згодом.

Окремо ОСОБА_1 зауважує, що зазначена в протоколі ознака «підвищена жвавість» не конкретизована. У протоколі та інших матеріалах не вказано, чи йдеться про підвищену жвавість ходи або мови, не наведено опису конкретних проявів, які стали підставою для такого висновку. На переконання апелянта, таке абстрактне формулювання не відповідає вимогам Інструкції МВС та МОЗ України № 1452/735 від 09.11.2015 та не може бути належним обґрунтуванням для направлення на медичний огляд.

При цьому скаржник повідомляв працівникам поліції, що страждає на розсіяний склероз, звільнений із військової служби за станом здоров`я та приймає лікарський засіб «Фінголімод-Віста», який може впливати на його реакцію. Крім основного діагнозу «розсіяний склероз», у нього наявні супутні діагнози «нервозність» та «остеохондроз хребта», що підтверджується медичними документами. Однак працівники поліції не врахували можливого впливу відомого їм захворювання на окремі зовнішні прояви поведінки та без належної конкретизації пов`язали їх із припущенням про наркотичне сп`яніння.

Також апелянт стверджує, що працівником поліції ОСОБА_5 було порушено вимоги п. 5 розділу ІІ Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, оскільки відеозапис із його нагрудної камери розпочато лише о 05 год 44 хв 16 с, тобто не з моменту початку виконання службових обов`язків. Унаслідок цього не зафіксовано обставин зупинки транспортного засобу, первинного спілкування, підстав зупинки, моменту нібито виявлення ознак наркотичного сп`яніння та факту нібито відмови від медичного огляду. Рапорт ОСОБА_6 також був складений значно пізніше, за невідомих обставин, не містить відомостей про його по батькові та спростовується змістом відеозаписів, а тому, на думку скаржника, є неналежним і недопустимим доказом.

Крім цього, з відеозаписів, як стверджує апелянт, убачається, що електронну форму протоколу фактично заповнював працівник поліції Амонс А., після чого передав планшет працівнику поліції Хильчуку А.О., який лише роздрукував та підписав протокол як особа, котра нібито його склала. Це, на переконання скаржника, спростовує твердження про те, що саме ОСОБА_2 встановив усі обставини події та особисто вніс відомості до протоколу, а також не відповідає вимогам статей 254, 256 КУпАП.

Поряд із цим апелянт зазначає, що направлення на медичний огляд не було складено й оголошено йому на місці події. На відеозаписі о 06 год 25 хв 43 с зафіксовано, як Амонс А. вказує ОСОБА_2 взяти направлення та СМС-заяву, хоча в направленні, долученому до матеріалів справи, зазначено час його складання – 05 год 30 хв. На думку скаржника, така невідповідність спростовує достовірність документа та свідчить про його складання значно пізніше, вже після оформлення протоколу.

Так само заява на отримання СМС-повідомлень до моменту надання протоколу на підпис не складалася, апелянту для ознайомлення й підпису не надавалася, а була виготовлена пізніше за невідомих обставин. Водночас у ній зазначено, що він нібито відмовився від її підписання. Довідка за підписом поліцейської Юлії Журавльової, своєю чергою, не містить дати, місця і року складення, у зв`язку із чим неможливо встановити, коли та щодо якої події її складено.

Крім того, у графі 11 протоколу «До протоколу додаються» зазначено лише «інші матеріали справи», без конкретизації назв документів і матеріалів. На момент надання протоколу для підпису, як вказує апелянт, окрім його письмового пояснення, інших матеріалів фактично не існувало: направлення на медичний огляд не було складено та оголошено, рапорт і довідка ще не виготовлялися, а відеофайли для диска були створені лише о 20 год 11 хв. На його переконання, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи, перебираючи на себе функції обвинувача.

Апелянт наголошує, що у власноруч написаному під час оформлення матеріалів поясненні він зазначив: «Я не вживаю наркотичні засоби і не вживав. Маю статус учасника бойових дій, звільнений у зв`язку з хворобою “Розсіяний склероз”. Мені протипоказано вживати алкогольні напої та наркотичні засоби. Я не відмовляюся проходити медекспертизу і добровільно пройду в лікарні». Це пояснення, на його думку, безпосередньо спростовує головну обставину, покладену в основу протоколу, – нібито категоричну відмову від проходження медичного огляду.

Разом із тим після складення протоколу ОСОБА_1 не залишав місця події та не намагався уникнути спілкування з працівниками поліції. Після усунення його від керування він був фактично позбавлений можливості продовжувати рух, у зв`язку із чим залишався в автомобілі до прибуття знайомого – ОСОБА_7 , який забезпечив збереження транспортного засобу. Перед цим його знайомі були змушені звернутися до органу державної виконавчої служби, погасити заборгованість власника автомобіля та отримати постанови про зняття арешту майна і зняття автомобіля з розшуку.

Апелянт звертає увагу й на те, що працівники поліції не вилучили у нього посвідчення водія та не оформили документів щодо тимчасового обмеження права керування транспортними засобами. На його думку, це свідчить про відсутність у самих працівників поліції послідовної впевненості в тому, що він перебував у стані сп`яніння або становив реальну небезпеку як водій.

Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_1 також посилається на документи про проходження військової служби, участь у бойових діях, перебування протягом 922 днів на військовій службі, з яких 382 дні – на передових позиціях, звільнення за станом здоров`я, рекомендації індивідуальної програми реабілітації, витяг із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування, а також довідки про те, що він не перебуває на обліку в психіатра та нарколога. Зазначає, що після звільнення з військової служби його єдиним джерелом доходу є робота водієм таксі через платформу «Уклон», тому автомобіль і посвідчення водія мають для нього життєво важливе значення.

Не погоджується апелянт і з оцінкою доказів, наведеною судом першої інстанції. Зокрема, суд, на його переконання, фактично виходив із презумпції того, що відмова від огляду вже доведена, після чого визнав висновок лікаря юридично незначущим через проходження огляду пізніше. Водночас відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає саме за доведену відмову водія від проходження огляду в установленому законом порядку, тому питання про наявність такої відмови мало бути встановлено судом на підставі оцінки всіх доказів у їх сукупності.

На переконання скаржника, суд першої інстанції не врахував, що висновок лікаря узгоджується з його письмовим поясненням, неодноразовими зафіксованими на відеозаписах заявами про готовність пройти медичний огляд, відсутністю очевидних ознак наркотичного сп`яніння та подальшими активними діями щодо самостійного проходження огляду в присутності викликаних ним працівників поліції.

Окрім того, суд першої інстанції обмежився загальним посиланням на досліджені в судовому засіданні відеозаписи, не зазначивши, який саме із трьох відеозаписів покладено в основу постанови, які його фрагменти досліджено, у який конкретний момент зафіксовано нібито категоричну відмову від проходження медичного огляду та які саме висловлювання ОСОБА_1 розцінено як таку відмову. Натомість на відеозаписах, як наполягає апелянт, відсутні висловлювання «не буду проходити», «відмовляюся», «не поїду» чи інші однозначні слова, які б свідчили про категоричну відмову.

Також суд не навів мотивів, з яких відхилив зафіксовані на відеозаписах неодноразові пропозиції апелянта пройти медичний огляд, не надав оцінки його письмовому поясненню та висновку лікаря, а доводи письмового клопотання від 14 липня 2026 року про неналежність і недопустимість протоколу, направлення, рапорту, довідки й заяви на отримання СМС-повідомлень залишив без відповіді.

Таким чином, як стверджує апелянт, висновок суду першої інстанції про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення ґрунтується не на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, а на припущеннях і неналежних та недопустимих доказах, що суперечить вимогам ст.ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП і положенням ч. 3 ст. 62 Конституції України.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просить постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026 скасувати, а провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу та доводи, які зазначені у ній. Окремо зазначив, що не відмовлявся від проходження огляду, тільки боявся залишити автомобіль, оскільки він йому не належить, а тому боявся, що заберуть автомобіль.

Суд апеляційної інстанції вислухавши позицію ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовільнити, дослідивши матеріали справи, та мотиви апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.9. (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Із протоколу про адміністративну відповідальність серії ЕПР 1 № 687012 від 08.06.2026 о 05:10 год. у с. Махнівка (Комсомольське) Хмільницького району Вінницької області, на автомобільній дорозі АД М-21, 243 км, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «Ford Focus», державний номерний знак НОМЕР_1 , із ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: поведінкою, що не відповідала обстановці, звуженими зіницями, які не реагували на світло, та підвищеною жвавістю.

Від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився у повному обсязі на місці зупинки транспортного засобу. Проведення процесуальних дій здійснювалося за безперервної відеофіксації за допомогою портативних відеореєстраторів № 476150, № 471832 та № 476861.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 687012 від 08.06.2026, у якому викладені наведені вище обставини;

-направленням на огляд водія транспортного засобу від 08.06.2026;

-рапортом працівника патрульної поліції;

-письмовими поясненнями ОСОБА_1 ;

-відеозаписами з портативних відеореєстраторів №476150, №471832, №476861.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із вимог зазначених у ст. ст. 245, 280 КУпАП.

З урахуванням наведених вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування транспортним засобом, суд вважає необґрунтованими.

Водночас жоден доказ не має наперед установленої сили. Протокол, рапорт, відеозапис та інші матеріали повинні оцінюватися не ізольовано, а в сукупності, з урахуванням їхнього змісту, взаємної узгодженості, способу отримання та здатності підтверджувати обставини, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено декілька самостійних форм адміністративного правопорушення, серед яких відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Відмова від проходження огляду є самостійною формою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Для притягнення особи до відповідальності за цією ознакою не вимагається доведення того, що водій фактично перебував у стані сп`яніння. Юридично значущими є факт керування транспортним засобом, наявність передбачених нормативними актами ознак, які давали поліцейському підстави запропонувати огляд, дотримання встановленої процедури та відмова водія виконати законну вимогу.

Пункт 2.5 Правил дорожнього руху покладає на водія безумовний обов`язок на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд. Виконання цього обов`язку не може ставитися водієм у залежність від власної оцінки обґрунтованості підозр поліцейського, згоди з причиною зупинки, способу подальшого зберігання транспортного засобу або виконання поліцейськими додаткових умов, не передбачених процедурою огляду.

Щодо доводу про відсутність відмови від огляду

Посилання апелянта на те, що він не відмовлявся від проходження огляду, суд апеляційної інстанції оцінює критично.

Із сукупного змісту відеозаписів із портативних відеореєстраторів № 476150, № 471832 і № 476861 убачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 про виявлені в нього ознаки наркотичного сп`яніння, запропонували пройти огляд у закладі охорони здоров`я та роз`яснили порядок його проходження.

Разом із тим ОСОБА_1 не виконав запропоновану процедуру та фактично відмовився їхати до закладу охорони здоров`я у визначеному працівниками поліції порядку, пов`язуючи свою згоду з виконанням додаткових умов щодо залишення автомобіля, поїздки саме на його транспортному засобі, допуску поліцейського до керування ним або обов`язкового повернення його до місця зупинки після огляду.

Висловлювання особи про те, що вона загалом не заперечує проти огляду, не можна оцінювати відокремлено від її фактичної поведінки. Для встановлення відмови значення має не формальне використання слів «відмовляюся» чи «не буду проходити», а те, чи погодилася особа без невиправданого зволікання виконати конкретну, зрозумілу та законну вимогу поліцейського.

Матеріалами відеофіксації підтверджується, що апелянт, попри неодноразові пропозиції, пройти до службового автомобіля для доставлення до медичного закладу не прослідував і від проходження огляду в запропонованому законом порядку ухилився.

Тому використані ним формулювання про готовність пройти огляд за певних додаткових умов не спростовують відмови, а свідчать про умовну згоду, яка не була реалізована в межах передбаченої законом процедури. Обов`язок пройти огляд не передбачає права водія самостійно визначати транспорт, маршрут, спосіб доставлення до закладу охорони здоров`я або висувати вимогу щодо обов`язкового повернення поліцейськими до залишеного автомобіля.

Побоювання щодо можливої евакуації транспортного засобу могли бути предметом окремого з`ясування чи оскарження, однак не звільняли водія від обов`язку виконати вимогу пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Отже, суд першої інстанції правильно оцінив не окремі висловлювання апелянта, а загальний зміст розмови та його фактичну поведінку, дійшовши обґрунтованого висновку про відмову від огляду у встановленому законом порядку.

Щодо порядку направлення на огляд

Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 12 розділу ІІ Інструкції №1452/735, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Отже, у разі виявлення ознак саме наркотичного сп`яніння остаточне встановлення стану особи належить до компетенції лікаря закладу охорони здоров`я, тоді як до повноважень поліцейського належить виявлення зовнішніх ознак, направлення водія до відповідного закладу та забезпечення його доставлення.

У цій справі з відеозаписів убачається, що апелянту пропонувалося пройти медичний огляд саме в закладі охорони здоров`я. Тому твердження про те, що йому нібито запропонували лише пройти огляд «на місці», не відповідає фактичному змісту зафіксованої розмови. Зазначення у протоколі, що відмова зафіксована на місці зупинки, визначає місце висловлення та реалізації відмови, а не спосіб огляду, який йому пропонувався.

Щодо ознак наркотичного сп`яніння

Доводи апеляційної скарги про відсутність достатніх підстав для направлення на огляд спростовуються змістом протоколу, направлення та відеозаписів у їх сукупності.

Пунктом 4 розділу І Інструкції №1452/735 до ознак наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів віднесено, зокрема: наявність однієї або декількох ознак алкогольного сп`яніння, крім запаху алкоголю з порожнини рота; звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або, навпаки, підвищену жвавість чи рухливість ходи або мови; почервоніння обличчя або неприродну блідість.

У протоколі та направленні зазначено конкретні ознаки: поведінка, що не відповідала обстановці, звужені зіниці, які не реагували на світло, та підвищена жвавість. Такі ознаки за своїм змістом узгоджуються з переліком, установленим Інструкцією №1452/735.

При цьому поліцейський на місці події не встановлює медичного діагнозу та не зобов`язаний доводити, що відповідні зовнішні прояви спричинені саме вживанням наркотичного засобу. Наявність передбачених Інструкцією ознак є підставою не для автоматичного визнання особи винною в керуванні у стані сп`яніння, а для її направлення на професійний медичний огляд.

Відмова від такого огляду унеможливлює перевірку походження виявлених ознак та утворює самостійний склад правопорушення.

Посилання апелянта на те, що в протоколі не конкретизовано, чого саме стосувалася підвищена жвавість – ходи чи мови, не спростовує наявності інших зафіксованих ознак і не робить зміст обвинувачення незрозумілим. У протоколі наведено сукупність конкретних зовнішніх проявів, а ОСОБА_1 був повідомлений про суть вимоги та причини направлення на огляд, що дало йому можливість реалізувати право на захист.

Щодо захворювання та приймання лікарських засобів

Надані апелянтом документи про захворювання на розсіяний склероз, проходження військової служби, звільнення за станом здоров`я та приймання лікарських засобів не спростовують складу правопорушення.

Працівники поліції не мали спеціальних медичних знань і повноважень для встановлення безпосередньо на дорозі того, чи були зовнішні прояви поведінки наслідком захворювання, впливу лікарських засобів або вживання інших речовин. Саме для розмежування таких станів закон передбачає огляд у закладі охорони здоров`я.

Повідомлення водієм про хворобу не усуває обов`язку пройти огляд. Навпаки, воно підтверджує необхідність професійного медичного дослідження, яке могло б об`єктивно визначити причину зафіксованих ознак.

Жодних доказів того, що стан здоров`я фізично унеможливлював доставлення апелянта до медичного закладу або проходження огляду, матеріали справи не містять. Такої причини відмови безпосередньо під час спілкування з працівниками поліції він також не заявляв, пов`язуючи свою поведінку передусім із подальшою долею автомобіля.

Щодо самостійного проходження огляду

Висновок №138 КП «Калинівська центральна районна лікарня» про негативний результат огляду не спростовує факту вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Об`єктивна сторона поставленого у вину правопорушення полягає не в керуванні транспортним засобом у доведеному стані наркотичного сп`яніння, а у відмові водія від проходження огляду на вимогу поліцейського відповідно до встановленого порядку.

Це правопорушення є закінченим із моменту, коли водій, якому повідомлено про необхідність пройти огляд і забезпечено можливість його проходження, відмовляється виконати відповідну вимогу або своєю поведінкою ухиляється від неї.

Подальше самостійне звернення до іншого медичного закладу, навіть у той самий календарний день, не анулює раніше вчиненої відмови та не є продовженням процедури, розпочатої працівниками поліції. Водій не вправі на власний розсуд переносити огляд на інший час, обирати заклад поза процедурою направлення та замінювати цим невиконану вимогу поліцейського.

Наданий висновок засвідчує стан особи на момент фактичного проведення самостійно ініційованого огляду. Натомість він не спростовує змісту відеозаписів щодо поведінки ОСОБА_1 під час спілкування з працівниками поліції та не доводить відсутності факту попередньої відмови.

Виклик апелянтом працівників поліції через службу «102» під час подальшого огляду характеризує його наступну поведінку, однак не змінює юридичної оцінки дій, учинених на місці зупинки транспортного засобу.

Більше того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, на наступне, що відповідно до ч. 4 ст. 266 КУпАП огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення.

Аналогічну імперативну вимогу містить п. 7 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, згідно з яким поліцейський забезпечує проведення огляду водія в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин із моменту виявлення відповідних підстав.

Крім того, п. 9 розділу ІІ Інструкції № 1452/735 прямо визначено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Як убачається з матеріалів справи, підстави для проведення огляду ОСОБА_1 були встановлені працівниками поліції 08.06.2026 близько 05:10 год, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 687012 та направленні на огляд. Отже, передбачений законом строк для проведення огляду спливав орієнтовно о 07:10 год того самого дня.

Натомість із висновку №138 КП «Калинівська центральна районна лікарня» вбачається, що ОСОБА_1 самостійно звернувся до закладу охорони здоров`я лише о 16 год 48 хв, направлення на огляд оформлено о 16 год 58 хв, безпосередній огляд розпочато о 17 год 00 хв, а висновок за його результатами складено о 17 год 30 хв.

Таким чином, медичний огляд фактично проведено через 11 годин після встановлення працівниками поліції відповідних підстав, тобто майже на десять годин пізніше закінчення граничного двогодинного строку. Висновок за результатами такого огляду складено через 12 годин 20 хвилин після події.

За таких обставин подальший огляд не може вважатися продовженням процедури, розпочатої працівниками поліції о 05 год 10 хв, або оглядом, пройденим у встановленому ст. 266 КУпАП порядку.

Самостійне звернення до закладу охорони здоров`я через майже дванадцять годин не є рівнозначним виконанню вимоги поліцейського пройти огляд невідкладно та в межах визначеного законом строку.

Двогодинне обмеження має не суто формальний характер, а спрямоване на збереження безпосереднього часового зв`язку між керуванням транспортним засобом, виявленням у водія відповідних ознак і результатами медичного дослідження. Значний часовий проміжок між цими подіями позбавляє результат пізнішого огляду здатності достовірно характеризувати стан особи саме на момент її зупинки працівниками поліції.

Отже, висновок №138 підтверджує лише те, що під час огляду о 17 год 00 хв у ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено. Водночас він не підтверджує його стан о 05 год 10 хв, не спростовує зафіксованих працівниками поліції ознак, не заперечує змісту відеозаписів та, найголовніше, не спростовує факту відмови від проходження огляду в запропонованому працівниками поліції порядку.

Об`єктивна сторона поставленого ОСОБА_1 у вину правопорушення полягає не в керуванні транспортним засобом у доведеному стані наркотичного сп`яніння, а у відмові водія від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на вимогу поліцейського.

Це правопорушення є закінченим із моменту такої відмови. Подальша поведінка особи, зокрема самостійне звернення до медичного закладу поза межами двогодинного строку, не має зворотної дії та не усуває юридичних наслідків уже вчиненого порушення пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Присутність під час пізнішого огляду капрала поліції ОСОБА_8 також не перетворює його на продовження первинної процедури, оскільки цей працівник не доставляв ОСОБА_1 на виконання направлення, складеного під час події, а був викликаний уже після самостійного звернення останнього до лікарні.

Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що негативний результат медичного огляду, проведеного зі значним перевищенням установленого законом двогодинного строку, не спростовує факту відмови від своєчасного проходження огляду та не є підставою для закриття провадження за п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Щодо законності зупинки транспортного засобу

Твердження апелянта про незаконність зупинки автомобіля також не знайшли підтвердження.

Із відеозаписів убачається, що після зупинки працівник поліції повідомив ОСОБА_1 про порушення Правил дорожнього руху, пов`язане з неввімкненням покажчика повороту, а надалі вказав на несправність зовнішнього світлового приладу.

Пункт 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» надає поліцейському право зупинити транспортний засіб, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Для реалізації такого повноваження від поліцейського не вимагається попереднє ухвалення остаточного рішення про притягнення водія до відповідальності. Достатньою є наявність безпосередньо сприйнятих обставин, які об`єктивно давали підстави припускати порушення.

Саме по собі заперечення водієм факту порушення або відсутність у матеріалах цієї справи окремої постанови щодо відповідного порушення Правил дорожнього руху не доводить незаконності зупинки.

Посилання в рапорті на інший пункт ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» за наявності зафіксованої фактичної причини зупинки може свідчити про неточність правового оформлення рапорту, однак не спростовує самої фактичної підстави для зупинки та не має наслідком автоматичну недопустимість усіх доказів.

Крім того, після зупинки працівники поліції безпосередньо виявили у водія передбачені Інструкцією ознаки, які зумовили виникнення самостійної законної вимоги пройти огляд. Відмова від виконання такої вимоги є окремим правопорушенням і не може виправдовуватися незгодою особи з первинною причиною зупинки.

Посилання апелянта на доктрину «плодів отруєного дерева» має загальний характер. Застосування цієї доктрини передбачає встановлення первинного істотного порушення, причинного зв`язку між таким порушенням та одержаним доказом, а також оцінку впливу порушення на справедливість провадження загалом. У цій справі незаконності зупинки, свавільного втручання в права водія або одержання доказів шляхом примусу чи провокації судом не встановлено.

Щодо письмових пояснень апелянта

У власноручному поясненні ОСОБА_1 зазначив, що наркотичних засобів не вживав, має захворювання на розсіяний склероз, йому протипоказано вживати алкоголь і наркотичні засоби, а також що він не відмовляється від медичного огляду та добровільно пройде його в лікарні.

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував це пояснення разом з іншими доказами, але не мав підстав надавати йому визначального значення.

Твердження про невживання наркотичних засобів не є предметом обвинувачення, оскільки ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності саме за відмову від огляду.

Фраза про готовність добровільно пройти огляд у лікарні також повинна оцінюватися разом із реальною поведінкою особи. Вона не спростовує зафіксованого на відеозаписах факту, що апелянт не погодився пройти огляд у запропонованому поліцейськими порядку та наполягав на додаткових умовах.

Таким чином, письмові пояснення підтверджують позицію захисту, але не спростовують об`єктивних даних відеозаписів і не створюють розумного сумніву щодо факту відмови.

Отже, вина ОСОБА_1 підтверджується не самим лише протоколом, а сукупністю взаємопов`язаних доказів: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №687012 від 08.06.2026; направленням на огляд водія, у якому зазначено виявлені ознаки; рапортом працівника поліції у частині, що узгоджується з іншими матеріалами; письмовими поясненнями ОСОБА_1 ; відеозаписами з портативних відеореєстраторів №476150, №471832 та №476861, які відображають безпосередній перебіг події.

Відеозаписи є об`єктивним джерелом доказів, дають можливість перевірити зміст спілкування між водієм і працівниками поліції та узгоджуються з істотними відомостями протоколу.

Виявлені неточності в оформленні окремих допоміжних документів не стосуються суті зафіксованої події, не спростовують пропозиції пройти огляд і фактичної відмови та не свідчать про таке істотне порушення процедури, яке могло б поставити під сумнів справедливість провадження загалом.

Самостійний медичний огляд, пройдений після завершення події, характеризує стан особи на інший момент і не усуває юридичних наслідків уже вчиненої відмови. Документи про стан здоров`я та військову службу не спростовують факту невиконання вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Доводи апеляційної скарги переважно зводяться до власного тлумачення змісту розмови, вибіркового цитування окремих висловлювань, надання переваги наступній поведінці апелянта та переоцінки доказів на його користь. Водночас вони не спростовують установлених судом першої інстанції обставин і не створюють розумного сумніву щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку доказам відповідно до ст. 252 КУпАП, правильно застосував положення ч. 1 ст. 130 КУпАП та обґрунтовано відмовив у закритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Істотних порушень норм матеріального або процесуального права, які могли вплинути на правильність ухваленого рішення чи бути підставою для його скасування, під час апеляційного перегляду не встановлено.

За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 липня 2026 року – без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16.07.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська