Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №153/125/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 153/125/26

Провадження № 22-ц/801/1606/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 рокуСправа № 153/125/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»,

відповідач (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником адвокатом Хейнісом Олександром Григоровичем, на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Дзерина М. М. у м. Ямпіль, дата складення повного судового рішення відповідає даті його ухвалення, -

встановив:

27 січня 2026 року через систему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (надалі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 1407-1835 від 11.06.2024 року у розмірі 58 66,42 грн, з яких 13 435,52 грн - заборгованість за тілом кредиту, 45 230,90 грн – заборгованість за процентами, а також судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 11.06.2024 року між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1407-1835, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: розмір кредиту – 14 300 грн (п. 4.1.); строк кредитування - 300 днів; базовий період - 14 днів (п. 4.4.); комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту (п. 4.7.); стандартна процентна ставка 1.50 % (п. 4.6.), знижена процентна ставка 1.20 % в день. Денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 1,388 процентів (п. 4.12).

Позивач виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а відповідач порушив умови кредитного договору.

Позивачем застосовано щодо заборгованості відповідача програму лояльності, введену для споживачів фінансових послуг ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», тому він просив стягнути з відповідача 58 666 грн. 42 коп, яка складається з 13 435 грн 52 к. основного боргу (тіла кредиту) та 45 230 грн 90 к. відсотків .

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором № 1407-1835 від 11.06.2024 року в розмірі 58 666,42 гривень Вирішено питання судових витрат: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений споживчий кредитний договір в електронній формі, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором; сторонами була узгоджена сума кредиту 14 300 грн., строк кредитування 300 днів; розмір процентів, які мали сплачуватися по закінченні кожного базового періоду в 14 день.

Позивач належними та допустимими доказами підтвердив надання коштів відповідачу в загальній сумі 14 300 грн.

З розрахунку вбачається, що проценти за користування кредитом нараховані в межах строку договору з 11.06.2024 по 06.04.2025 р. та в розмірі передбаченому договором: з 11.06.2024 р. по 25.06.2024 р.(базовий період) - 1.20 %, з 25.06.2024 р.- стандартна процентна ставка 1,50 %. Після здійснення відповідачем платежу 28.06.2024 р. в сумі 4 408 грн 72 к. застосовано процентну ставку в розмірі 1,20 %. З 20.08.2024 р. застосовано стандартну процентну ставку в розмірі 1.50 %. Загальна заборгованість: основний борг 13 435 грн 52 к., залишок відсотків 48 484 грн. 42 коп., всього 61 919 грн. 94 коп. Суд виснував, що такий розрахунок є вірним, відповідач його не спростував.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, 20 травня 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Хейніса О. Г., через систему «Електронний суд», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 20 000 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідач не має зобов`язань перед позивачем щодо сплати заборгованості за Договором, оскільки немає доказів, що одноразовий ідентифікатор належить відповідачу. Позивач не надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, зокрема, первинні банківські документи, якими має підтверджуватись заборгованість за кредитом. Нарахування комісії в розмірі 2 145 грн є незаконною, оскільки включення до умов договору комісії за видачу кредиту є несправедливим та таким, що суперечить вимогам законодавства про захист прав споживачів, оскільки така комісія фактично не пов`язана з наданням позичальнику окремої самостійної послуги.

Суд першої інстанції не врахував викладених відповідачем у відзиві обставин про те, що він здійснив часткове погашення заборгованості в розмірі 12 833,58 грн, про що зазначив позивач у наданому розрахунку заборгованості за кредитним договором: 27.06.2024 – в розмірі 4 408,72 грн; 08.07.2024 – в розмірі 2 531,10 грн; 24.07.2024 року – в розмірі 3 405,56 грн; 05.08.2024 року – в розмірі 2 363,64 грн; 19.08.2024 року – в розмірі 124,56 грн. Проте дані платежі не були враховані позивачем в погашення нарахованої заборгованості за процентами та тілом кредиту.

Суд першої інстанції не надав оцінку тому, що представник відповідача здійснив власний перерахунок заборгованості із врахуванням усіх вищеперерахованих платежів, без урахування незаконної комісії та з урахуванням процентної ставки в розмірі 1 %, відповідно до якого загальний розмір заборгованості складає 28 404,50 грн, з яких: 8 329,54 грн – заборгованість за тілом кредиту; 20 074,96 грн – заборгованість за нарахованими процентами.

29 травня 2026 року через систему «Електронний суд» ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення, - без змін.

Основними доводами відзиву є те, що представником позивача надається моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі Джереловського Я. О., який відображає послідовність всіх дій споживача та Кредитодавця в хронологічному порядку, починаючи з моменту входу відповідача на сайт про схвалення заяви, розміщення оферти Кредитодавця, продовжуючи до входу в особистий кабінет, створення заяви, надсилання смс про схвалення заяви, надсилання в особистому кабінеті Клієнта, підтвердження ознайомлення з офертою відповідача відправлення смс з одноразовим ідентифікатором для підписання, отримання повідомлення про прийняття (акцепт), введення одноразового ідентифікатора відповідачем та до моменту переказу грошових коштів на банківську картку зазначену відповідачем.

Відповідач підписав кредитний договір № 1407-1835 від 11 червня 2024 року відповідно до розділу 13 Договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором А 4221, а позивач засвідчив кваліфікованою електронною печаткою із позначкою часу.

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не є банківською установою в розумінні ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та відповідно до ліцензії виданої позивачу. ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Пунктом 4.7. Договору передбачено, що Комісія за видачу кредиту становить 15.00 від суми виданого Кредиту. Згідно з підпунктом 14 п. 2.1 Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) Комісія за видачу кредиту – грошові кошти, які Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю в якості однієї (першої) з двох складових оплати за надання та користування Кредиту в дату видачі Кредиту, якщо умовами Договору передбачено сплату комісії за видачу Кредиту. Тобто, комісія за видачу кредиту є одноразовою, та не застосовувалась як санкція до відповідача за невиконання зобов`язань.

Окрім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач в загальній кількості 28 разів оформлював кредитні відносини з позивачем, попередні кредитні договори були погашені, що додатково доводить обізнаність відповідача з процедурою оформлення та виконання Кредитного договору.

На дату укладення Кредитного договору № 1407-1835 від 11.06.2024 року – діяли законодавчі обмеження, згідно з якими максимальний розмір денної процентної ставки не міг перевищувати 1,5 %. Договір було укладено саме в цей перехідний період (з 23.04.2024 року по 20.08.2024 року), отже, станом на 11.06.2024 року день укладення договору законодавчо встановлено максимальний розмір денної процентної ставки 1,5 %. Так, відповідно до п. 4.12. Кредитного договору денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає: 1,388 процентів. Відповідно до п. 4.15 Договору денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: 1,388 процентів = (59 545.83 грн/14 300. грн)/300 днів ? 100 %.

Відповідачем було внесено декілька платежів у загальному розмірі 12 833,58 грн на погашення заборгованості, з яких 9 824,10 грн були враховані на погашення нарахованих відсотків, 864,48 грн - на погашення основної заборгованості, 2 145 грн - на погашення одноразової комісії.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення частково не відповідає вказаним вимогам.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини (матеріали справи сформовані та зберігаються у змішаній формі (усі додатки до позовної заяви в електронній формі):

- 11.06.2024 між позивачем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1407-1835, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту - 14 днів (п. 4.4.); комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту (п. 4.7.); стандартна процентна ставка 1.50 % (п. 4.6.), знижена процентна ставка 1.20 % в день. Денна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 1,388 процентів (п. 4.12)Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором: НОМЕР_1 . (а.с. 11 – 15);

- відповідач був ознайомлений із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «На все», затвердженими наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» №51-П від 28.05.2024р., які підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором А0919 (а.с. 16 – 23);

- з Додатку № 2 до Договору, викладеного у формі таблиці, вбачається, що дата видачі кредиту: 11.06.2024 р., строк повернення: 06.04.2025 р., строк кредиту: 300 днів; сума кредиту 14 300, 00 грн, проценти за користування кредитом сплачуються з проміжком у 14 день в сумі по 2 402,40 грн, комісія 24.06.2024 – 1 003,16 грн, 08.08.2024 р. – 1 003,16 грн та 22.07.2024 р. у сумі 138 грн. 69 коп., сторонами узгоджені дати платежу процентів; останній платіж процентів в сумі 184 грн. 58 коп. та тіла кредиту в сумі 2 563,59 грн мав бути сплачений 06.04.2025 р., загальна сума процентів за користування кредитом 45 920, 66 грн, тіло кредиту 14 300 грн., комісія 2 145 грн.; узгоджені реальна річна процентна ставка 9933,31% та загальна вартість кредиту 62 365,66 грн (а.с. 23 на звороті – 26);

- згідно листа АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LigPay на підставі договору № 1407-1835 від 11.06.2024 року здійснено платіж № 2474161243 від 11.06.2024 р. у сумі 14 300,00 грн. на номер платіжної карти № 516875*24 вказаної у договорі № 1407-1835 (а.с. 27). Вказані обставини також підтверджуються довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про перерахування суми кредиту № 1407-1835 від 11.06.2024 р. ОСОБА_1 : 11.06.2024 р. у сумі 14 300 грн (а.с. 28);

- згідно розрахунку заборгованості за договором № 1407-1835 від 11.06.2024 р., наданим позивачем, станом на 29.12.2025 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 61 919,94 грн, з яких: 13 435,52 грн - розмір основного боргу, 48 484 грн. 42 коп. - залишок нарахованих, не погашених відсотків. Проценти за користування кредитом було нараховано до 06.04.2025 року (а.с. 29 – 33);

- впродовж існування кредитних відносин ОСОБА_1 здійснював часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 1407-1835 від 11.06.2024, а саме згідно розрахунку заборгованості: 27.06.2024 року – в розмірі 4 408,72 грн; 08.07.2024 – в розмірі 2 531 грн; 24.07.2024 року – в розмірі 3 405,56 грн; 05.08.2024 року – в розмірі 2 363,64 грн.; 19.08.2024 року – в розмірі 124,56 грн, а всього сплатив 12 833,58 грн. (а.с. 29-35).

Між сторонами виник спір про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В частині 1 статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до приписів частини першої статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку ж кількість речей того ж роду і якості. За договором позики позикодавець має право отримати від позичальника проценти в обумовленому договором розмір або на рівні облікової ставки НБУ (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом статті 526, частини 1 статті 530 ЦПК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 стверджує, що позивач не довів належність паролю-ідентифікатора, яким підписаний Договір, саме відповідачеві.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

В справі що розглядається, відповідач ОСОБА_1 підписав Договір з використанням одноразового паролю-ідентифікатора, який містить буквені та цифрові символи: А4221. Окрім того, Договір містить не лише усі істотні умови кредитування, але й персональні дані позичальника: номер та серію паспорта, РНОКПП, номер платіжної картки для зарахування кредитних коштів.

Отже, Договір про споживчий кредит, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду цієї справи, підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання ним цього договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Договір про споживчий кредит між первісними кредиторами та відповідачем не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та ряді інших, тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Зміст Договору свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочинів: суми кредиту, строку кредитування, розміру та порядку нарахування процентів, порядку здійснення розрахунків, вказано номер електронного платіжного засобу позичальника, на який здійснено перерахування коштів.

Факт надання кредитних коштів відповідачеві підтверджено доказами здійснення переказу позивачем на обумовлену в Договорі картку, що підтверджено як інформацією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а. с. 27), так і довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (а. с. 28).

Слід зазначити, що ОСОБА_1 фактично не заперечує отримання коштів, оскільки здійснював неодноразові платежі за Договором, наводить аргументи щодо неправильності зарахування кредитором сплачених ним коштів та застосування процентної ставки, яка перевищує встановлений законодавчий максимум.

Відтак у суду першої інстанції вірно виснував, що наявність кредитних відносин є доведеною.

Перевіряючи доводи апеляційної скради відповідача ОСОБА_1 щодо неправильності нарахування процентів за користування кредитом та неправильного зарахування сплачених ОСОБА_1 коштів, апеляційний суд зазначає таке.

Як уже зазначалося, кошти були перераховані на картку відповідача, номер якої був зазначений у кредитному договорі табанк-емітент, який видав цю картку, є відмінним від позивача, тому позивач як фінансова установа не має доступу до виписки про рух коштів по рахунку та інформації про належність картки тій чи іншій особі.

Покликання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, де наголошувалося, що доказом розміру заборгованості за кредитним договором є виписка про рух коштів по рахунку, а не розрахунок заборгованості, - є невірним, оскільки наведені висновки Верховного Суду стосуються справ, де кредиторами виступали банки-емітенти, які мають і зобов`язані надати виписку про рух коштів по рахунку, а відтак ці правові позиції не є релевантними до даної справи, оскільки в справі яка розглядається грошові кошти були надані фінансовою установою шляхом перерахунку на банківську картку, емітентом якої є відмінна від кредитора банківська установа.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що в даній справі, за умови, якщо відповідач заперечує отримання коштів, чи суму заборгованості, то саме він мав би надати докази на спростування тверджень позивача, адже обов`язок доказування передбачає не лише обов`язок позивача довести свої вимоги, але й обов`язок відповідача спростувати такі вимоги (частина 1 статті 81 ЦПК України), а саме відповідач є (чи не є ) держателем картки, на яку були зараховані кошти та саме він здійснював їх використання та часткове повернення.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, він вірно зараховував сплачені відповідачем кошти на погашення обумовленої в Договорі одноразової комісії, нарахованих процентів, а за достатності коштів – на погашення тіла кредиту. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність такого зарахування.

Щодо процентів: як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а. с. 29-35), позивач нараховував в обумовленому Договором розмірі: або знижена ставка в розмірі 1.20 %, або стандартна ставка в розмірі 1.50 % на залишок заборгованості за весь термін дії Договору: з 06.04.2024 року по 06.04.2025 року; як вбачається з розрахунку, наданого представником відповідача до відзиву на позовну заяву (а. с. 69-72), він, вважаючи комісію незаконною, здійснив зарахування платежів, внесених відповідачем, в погашення процентів та тіла кредиту та застосував процентну ставку в розмірі 1% (максимально допустимий розмір згідно ЗУ «Про споживче кредитування».

Однак апеляційний суд виснує, що ні розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, ні розрахунок заборгованості, виконаний відповідачем, є невірними, оскільки ними трактуються умови договору та приписи закону на власний розсуд. Тому апеляційний суд наводить власний розрахунок заборгованості за процентами за користування кредитом.

Як зазначалося вище, Договором погоджена процентна ставка по закінченню Базового періоду (14 днів) в розмірі 1,5 % щоденно. Позивач наполягає, що саме такий розмір процентної ставки повинен застосовуватися за весь період нарахування процентів, зокрема, до 06.04.2025 року (закінчення строку кредитування), за винятком періодів, коли застосовувалась знижена процентна ставка 1,2 % в день, оскільки Договір був укладений в період, коли ЗУ «Про споживче кредитування» було обмежено розмір денної процентної ставки в розмірі 1,5%.

Натомість відповідач наполягає, що за весь період дії Договору слід застосовувати обмеження у розмірі 1% в день.

Суд констатує, що згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення КСУ від 09 лютого 1999 року по справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Відповідно до частини 5 статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 % (статтю 8 було доповнено частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023).

Згідно пункту 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» № 3498-IX, тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Закон набрав чинності 24.12.2023 року.

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набув чинності 24.12.2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження максимального розміру денної процентної ставки, в період часу з 24.12.2023 року до 22.04.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки – 2,5 % (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в Договорі № 1314-9582 від 12.12.2023 року ), в період часу з 22.04.2024 року до 20.08.2024 року максимальний розмір денної процентної ставки – 1,5 % (що не перевищує денну процентну ставку, визначену в Договорі № 1314-9582 від 12.12.2023 року), а з 20.08.2024 року – максимальний розмір денної процентної ставки – 1 %.

При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону (яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Вказане свідчить про те, що у випадку продовження дії кредитних договорів після набрання чинності Законом України № 3498-ІХ, умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

Тому, суд відхиляє як доводи представника позивача щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 1,5 % за весь кредитування (до 06.04.2025 року), так і доводи представника відповідача про необхідність застосування процентної ставки в розмірі 1 % в день за весь період дід Договору.

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що з 11.06.2024 року (момент укладення Договору) до 20.08.2024 року (день, коли почала діяти законодавче обмеження денної процентної ставки в розмірі 1 %), наведений позивачам розрахунок є вірним та заборгованість за процентами становить 2 132,52 грн, тіло кредиту – 13 435,52 грн.

Натомість з 20.08.2024 року по 06.04.2025 року (закінчення терміну дії Договору), що становить 230 днів, проценти за користування кредитом, з урахуванням того, що розмір тіла кредиту становив 13 435, 52 грн, мають нараховуватися наступним чином:

13 435,52 грн х 1% х 230 днів = 30 901,696 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості за процентами складає 33 034, 22 грн (2 132,52 +30 901,70 ).

Отже, загальний розмір заборгованості за кредитним Договором становить 46 469,74 грн ( 13 435,52 грн тіло кредиту + 33 034,22 грн проценти за кредитом) та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд першої інстанції, стягуючи всю заявлену позивачем суму заборгованості, належним чином не перевірив правильність наданого ним розрахунку та не дав оцінки запереченням відповідача, що призвело до помилкового висновку про повне задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини1 статті 374ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, а рішення суду першої інстанції постановлене на підставі неповно та неправильно встановлених фактичних обставинах справи, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Оскільки суд першої інстанції правильно виснував про наявність заборгованості за тілом кредиту, підставність вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідача, проте невірно визначив розмір процентів, що підлягають до стягнення, тому рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року підлягає зміні в частині розміру процентів за кредитним договором, які підлягають стягненню з відповідача.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач поніс такі витрати: 2 662, 40 грн по сплаті судового збору за подання позову (а. с. 9).

Відповідач поніс витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 993, 60 грн (а. с. 109) та ним заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції в розмірі 20 000 грн і в суді апеляційної інстанції – 10 000 грн. На підтвердження витрат на правничу допомогу відповідачем надано належні та допустимі докази (а. с. 65 – 68, а. с. 101. 106-108).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує співмірність таких витрат складності справи: підготовка до розгляду справи в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, справа не є складною, у вільному доступі є численна судова практика в такій категорії спорів.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України до судових витрат належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката. Разом із тим, вирішуючи питання щодо їх розподілу, суд не обмежується лише встановленням факту укладення договору про надання правничої допомоги та сплати коштів, а повинен надати оцінку реальності таких витрат, їх необхідності, співмірності та розумності з урахуванням конкретних обставин справи, складності спору, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, необхідного для їх виконання, а також значення справи для сторін.

Колегія суддів враховує, що дана справа не є складною ані з фактичної, ані з правової точки зору. Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором, при цьому правовідносини сторін врегульовані нормами цивільного законодавства та не потребували складного правового аналізу чи застосування значного обсягу спеціального законодавства. Матеріали справи не містять великого обсягу доказів, а сама справа не вимагала проведення значної підготовчої роботи, участі адвоката у численних судових засіданнях, підготовки складних процесуальних документів чи формування нової або несталої правової позиції.

Колегія суддів також бере до уваги співвідношення заявлених витрат на правничу допомогу із ціною позову та характером спірних правовідносин, оскільки стягнення надмірних витрат на професійну правничу допомогу не може покладати на іншу сторону надмірний фінансовий тягар та суперечитиме принципам справедливості й пропорційності судового процесу. Суд враховує, що ціна позову у справі становила 58 666,42 грн, а заявлені відповідачем витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн ( 20 000 грн в суді першої інстанції та 10 000 грн в суді апеляційної інстанції) становлять понад 50 % від ціни позову.

У пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, враховуючи характер та складність справи, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, відсутність значної складності у підготовлених процесуальних документах, принцип співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд виснує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, які слід брати для розрахунку розподілу судових витрат, необхідно зменшити до 15 000 грн, що буде відповідати фактичному обсягу наданих адвокатом послуг, складності справи та забезпечить баланс інтересів сторін.

Отже, всього для цілей розподілу судових витрат суд бере за основу 2 662, 40 грн витрат, понесених позивачем (судовий збір) та 18 993, 60 грн витрат, понесених відповідачем: 3 993, 60 грн – судовий збір та 15 000 грн – витрати на правничу допомогу.

Ціна позову становить 58 666,42 грн, до задоволення підлягає 46 469,74 грн (13 435,52 грн тіло кредиту + 33 034,22 грн проценти за кредитом) тобто 79,2 %.

З огляду на принцип пропорційності (частина 1, 2 статті 141 ЦПК України), з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 108,62 грн ( 2 662,40 х 79,2%), а з позивача на користь відповідача 3 950,67 грн (18 993,60 х 20,8%).

Враховуючи припис частини 10 статті 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути 1 842,05 грн ( 3950,67 – 2 108,62) понесених судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Хейнісом Олександром Григоровичем, задовольнити частково.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року скасувати змінити, виклавши абзаци перший – третій резолютивної частини в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за Кредитним договором №1407-1835 від 11.06.2024 року в розмірі 46 469,74 (сорок шість тисяч чотириста шістдесят дев`ять гривень 74 к.) гривень, яка складається з 13 435,52 (тринадцяти тисяч чотириста тридцяти п`яти гривень 52 к.) гривень заборгованості за тілом кредиту та 33 034,22 (тридцяти трьох тисяч тридцяти чотирьох гривень 22 к) гривень заборгованості за процентами.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 842,05 (одну тисячу вісімсот сорок дві гривні 05 к.) гривень понесених ним судових витрат.

В іншій частині рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», адреса місця знаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26 офіс 407 код ЄДРПОУ 38548598.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк