Рішення від 13 серпня 2026 р. у справі №750/5898/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5898/26

Провадження № 2/750/3114/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі судді Сапона А.В., при секретарі Потапенко Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення стягнення боргу за договором позики,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основну суму заборгованості за Договором позики № 1 від 04.04.2025 року у розмірі 49 100 грн., проценти за користування позикою за Договором позики № 1 від 04.04.2025 року відповідно до ст. 1048 ЦК України за період з 04.04.2025 р. по 06.05.2026 р. у розмірі 8214 грн. 95 коп., інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання за Договором позики № 1 від 04.04.2025 року відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 4222 грн. 60 коп.; три проценти річних за час прострочення виконання зобов`язання за Договором позики № 1 від 04.04.2025 року відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 07.05.2025 р. по 06.05.2026 р. у розмірі 1 473 грн.; а також

витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064 грн. 96 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що між позивачем та ОСОБА_2 04.04.2025 року було укладено Договір позики № 1. Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач зобов`язався надати відповідачу нецільову позику, а Відповідач взяв на себе зустрічне, безумовне зобов`язання повернути позику в порядку та на умовах, визначених цим правочином. Згідно з п. 2.1. Договору, сума позики становить 49 100 грн. На виконання умов п. 3.1. Договору, позивач передав відповідачу обумовлену суму грошових коштів готівкою одразу при підписанні Договору, тобто 04.04.2025 року. Факт отримання коштів Відповідачем засвідчений його власноручною борговою розпискою від 04.04.2025 року. Відповідно до п. 4.1. Договору, позика надавалася відповідачу на строк 1 (один) місяць, а саме до 06 травня 2025 року. Згідно з п. 4.2. Договору, Відповідач зобов`язаний повернути грошові кошти не пізніше останнього дня цього строку. Незважаючи на настання строку виконання грошового зобов`язання, відповідач грубо проігнорував свій обов`язок. Грошові кошти у розмірі 49 100 грн не були повернуті позивачеві ані в готівковій формі, ані шляхом безготівкового переказу на рахунок позивача, визначений у Договорі. Жодних додаткових угод щодо пролонгації строку дії договору між сторонами не укладалося. З моменту настання строку повернення боргу (07.05.2025 року) і по дату подання позовної заяви відповідач продовжує неправомірно та безпідставно утримувати грошові кошти позивача. Враховуючи умови Договору та вимоги закону, станом на 06.05.2026 року у відповідача виникла заборгованість у наступному розмірі: основна сума неповернутої позики – 49 100 грн. 00 коп., проценти за користування позикою (ст. 1048 ЦК України) – 8214 грн. 95 коп. інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України) – 4222 грн. 60 коп., три проценти річних (ст. 625 ЦК України) – 1473 грн. 00 коп., а загальна сума заборгованості: 63 010 грн. 55 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку разом з судовими витратами по справі.

Позивачем подано заяву про розгляд справи без його та його представника участі.

За клопотанням відповідача, судове засідання 15.07.2026 відкладено на 14.08.2026.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі оскільки позивачем не доведено жодної з обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а поданий ним розрахунок ґрунтується на помилковому застосування норм матеріального права та містить численні арифметичні та методологічні дефекти. При цьому відповідач просить витребувати у позивача оригінали поданих ним документів (договору позики та розписки), та у разі часткового задоволення позову – відмовити у стягненні процентів за користування позикою за ст. 1048 ЦК України у розмірі 7547,73 грн., нарахованих за період з 07.05.2025 по 06.05.2026, зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю та розстрочивши виконання судового рішення на один рік у зв`язку зі скрутним матеріальним станом відповідача та воєнним станом.

У відповіді на відзив позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими, надає уточнений розрахунок заборгованості за інфляційними втратами та 3% річних та просить задовольнити вимоги заявленого позову в повному обсязі згідно з уточненим розрахунком.

В судове засідання сторони не з`явилися, представник позивача до початку судового засідання подала заяву про розгляд справи без її та позивача участі, до якої долучено оригінали договору позики № 1 від 04.04.2025 та розписки від 04.04.2025. Жодних заяв чи клопотань щодо розгляду справи від відповідача, належним чином повідомленого про час та дату судового засідання, не надходило.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 04.04.2025 було укладено договір позики № 1, за умовами якого позивач надав у борг відповідачу кошти в сумі 49 100 грн. на строк до 06.05.2025. Відповідач отримав від позивача вказану суму на виконання умов договору позики від 04.04.2025, про що була складена відповідна розписка.

Позивач стверджує, що у вказаний у договорі строк грошові кошти відповідач не повернув. Доказів повернення коштів суду не надано.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 викладено правовий висновок, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зазначено, що «право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16) вказано, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, надані суду представником позивача оригінали письмових доказів, суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду даної справи обставини укладення між сторонами договору позики та невиконання відповідачем обов`язку з повернення коштів у визначений договором строк, на які посилався позивач, знайшли своє підтвердження.

Доказів повернення позивачу коштів за договором позики від 04.04.2025 відповідачем суду не надано, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення боргу за даним договором є обґрунтованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) зазначено, що: «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Виходячи з вищевикладених норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком відсотків за ст. 1048 ЦК України, оскільки він здійснений за період з 04.04.2025 по 06.05.2026, який включає період поза узгодженим сторонами строком повернення боргу (06.05.2025). Таким чином, за розрахунком суду заборгованість відповідача за відсотками за ст. 1048 ЦК України за період з 04.04.2025 по 06.05.2025 складає 688,07 грн. (49100х15,5%/365х33).

Згідно із розрахунком позивача, з яким погоджується суд, інфляційні витрати, нараховані на суму боргу за період з 07.05.2025 по 06.05.2026 становлять 4222,60 грн., а 3% річних за цей же період – 1473 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, загальний розмір заборгованості відповідача, який підлягає стягненню на користь позивача, становить 49100 (сума боргу) + 688,07 (% за ст. 1048 ЦК України) + 1473 грн. (3 % річних) = 55483,67 грн.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 та п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України під час ухвалення судового рішення суд вирішує питання про розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правничу допомогу позивачу при зверненні до суду надавала адвокат Колінько А.В. на підставі ордера СВ № 1173147 від 23.03.2026, договору про надання правової допомоги від 23.03.2026. На підтвердження реальності наданих послуг та виконання умов договору до позову додано акт прийому – передачі виконаних робіт (послуг), копію платіжної інструкції про оплату послуг адвоката на суму 5000 грн. за договором від 23.03.2026.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами у разі недотримання вимог щодо їх співмірності, можливе виключно на підставі клопотання сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт, що відповідає положенням ч. 5 ст. 137 ЦПК України та правовій позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.

Так, у відзиві на позов відповідач просив зменшити суму витрат позивача на професійну правничу допомогу у зв`язку з неспівмірністю їх розміру складності справи.

З огляду на обставини справи, клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, а також часткове задоволення судом заявленого позову, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача в сумі 4000 грн.

Також з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених вимог (88%) в сумі 937,16 грн. (1064,96х88%).

З огляду на невмотивованість клопотання відповідача про розстрочку виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для його задоволення.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 19, 81, 141, 175-177, 184, 264, 265, 270, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 55483,67 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. та 937,16 грн. у відшкодування витрат зі сплати судового збору. У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення суду відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Чернігівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя А.В. Сапон