Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №488/3129/25 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/3129/25

Провадження № 2/488/649/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07.04.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд міста Миколаєва

у складі головуючого судді Щеглової Я.В.,

за участю секретаря судового засідання Чемерової Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про припинення стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості за аліментами, стягнення безпідставно набутих грошових коштів та стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

29.07.2025 до Корабельного районного суду міста Миколаєва надійшла вказана вище позовна заява ОСОБА_1 , подана її представником – адвокатом Ярмоловичем Олексієм Євгеновичем.

У позовній заяві позивач просила:

- припинити з 23.08.2024 стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини, сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 01.06.2023 і до повноліття дитини, яке здійснюється на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03.07.2023 у справі № 488/1715/23;

- звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості за аліментами перед ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини, сина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нарахованої по виконавчому провадженню № 72527497, яке здійснюється на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03.07.2023 у справі № 488/1715/23, за період з 23.08.2024 до дати набрання законної сили рішенням суду про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_1 у цій справі;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 32 501 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Також позивач просила стягнути з відповідача понесені нею витрати на оплату судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 42 000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що сторони мають дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/1715/23 у межах виконавчого провадження № 72527497, з позивача стягуються аліменти на користь відповідача на утримання дитини у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно починаючи з 01.06.2023 і до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З 23.08.2024 ОСОБА_3 прийняв рішення змінити місце свого проживання. Він відмовився проживати з батьком – ОСОБА_2 та обрав для себе місце проживання з матір`ю – ОСОБА_1 . Таким чином позивач разом з дитиною виїхала за межі України, де проживає до цього часу за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, з 23.08.2024 ОСОБА_2 втратив право на отримання аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 . З вересня 2024 року позивач припинила сплачувати аліменти на користь відповідача, оскільки дитина проживає з нею, перебуває на її повному утриманні. Натомість відповідач не надає будь-якої матеріальної допомоги матері на утримання їх спільної неповнолітньої дитини. При цьому, до державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не звертався.

З вересня 2024 року до червня 2025 року позивачу нарахована заборгованість зі сплати аліментів в сумі 32 359,50 грн.

28.04.2025 Корабельним відділом ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по виконавчому провадженню № 72527497 прийнято постанову про встановлення тимчасового обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

04.05.2025 з ОСОБА_1 в межах виконавчого провадження № 72527497 стягнуто 32 501 грн заборгованості за аліментами, які 05.05.2025 Корабельним відділом ДВС у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) були перераховані через банківську установу відповідачу.

18.07.2025 представник позивача направив відповідачу вимогу про повернення цих коштів позивачу як безпідставно набутих у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. На день подання цієї позовної заяви відповідач грошові кошти у сумі 32 501 грн позивачу не повернув.

Заборгованість позивача у виконавчому провадженні № 72527497 станом на 01.07.2025 становить 3391 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04.08.2025 відкрито провадження у справі. Постановлено розглядати справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 22.10.2025 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Ухвалою суду від 27.02.2026 закрито підготовче провадження у вказаній справі, справу призначено до розгляду по суті. Корабельний відділ державної виконавчої служби міста Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зобов`язано надати для огляду в судовому засіданні виконавче провадження № 72527497, за яким на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03.07.2023 у справі № 488/1715/23 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався, однак під час підготовчого провадження позов не визнав та заперечував проти відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі. Заявленому позивачем, посилаючись на їх неспівмірність із заявленими позовними вимогами.

У судові засідання 12.03.2026 та 07.04.2026 сторони не з`явилися, .

Представник позивача 07.04.2026 подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача просив відкласти судовий розгляд у зв`язку з перебуванням у відпустці. Відповідач у судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи надав для огляду судом витребувані матеріали виконавчого провадження № 72527497.

Згідно із ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ "ФПК "ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, у зв`язку із тим, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши письмові докази, наявні в матеріалах цивільної справи та матеріали виконавчого провадження № 72527497, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Актовий запис про народження № 2559 від 14.08.2008 складено та свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видано Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції.

На підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва у справі № 488/1715/23 з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно починаючи з 01.06.2023 і до повноліття дитини, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу ДВС у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 14.08.2023 відкрито виконавче провадження № 72527497 на виконання вказаного судового наказу.

15.08.2023 відомості про ОСОБА_1 внесені до Єдиного реєстру боржників.

Постановою державного виконавця Шевченківського відділу ДВС від 21.05.2024 вказане виконавче провадження передане до Корабельного відділу ДВС у місті Миколаєві. Прийняте до провадження державним виконавцем Корабельного ВДВС постановою від 18.06.2024.

Постановою державного виконавця від 28.04.2025 ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Згідно з повідомленням державного виконавця Корабельного ВДВС № 98579 від 16.07.2025, аліменти в сумі 32 501 грн, які надійшли на депозитний рахунок відділу 04.05.2025 в межах виконавчого провадження № 72527497 були перераховані стягувачу 05.05.2025 згідно з платіжною інструкцією № 44284 від 05.05.2025 через банк.

У зв`язку з погашенням заборгованості за аліментами станом на 05.05.2025, постановами державного виконавця від 05.05.2025 скасовані тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України та заходи примусового виконання, відомості про ОСОБА_1 виключені з Єдиного реєстру боржників.

Згідно з інформацією Державної прикордонної служби України № 19/57920-25 від 16.07.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_4 23.08.2024 виїхали за межі України. Після чого ОСОБА_1 перебувала на території України з 01.05.2025 до 05.05.2025, а ОСОБА_4 у період з 21.12.2024 до 04.01.2025 та з 01.05.2025 до 04.05.2025.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають посвідки на проживання в Угорщині, де їх зареєстрованим місцем проживання є АДРЕСА_2 .

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» гарантує кожній дитині право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частиною другою статті 27 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно зі статтями 141, 180 СК України батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Як слідує з положень статті 181 СК України, аліменти на утримання дитини стягуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Слід також зауважити, що відповідно до статті 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені частиною другою статті 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відповідно до пунктів 17, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що кожен з батьків зобов`язаний брати участь в утриманні своїх дітей. Один з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний, зокрема, на підставі рішення суду, сплачувати аліменти на її утримання. Одержувачем таких аліментів, як правило, являється особа з якою проживає дитина (другий і батьків, опікун або піклувальник, тощо). Сплачені аліменти є власністю дитини, але їх одержувач має право розпоряджатися ними виключно на потреби дитини і в її інтересах. При цьому платник аліментів зберігає право здійснювати контроль за цільовим використанням аліментів, що забезпечує дотримання найкращих інтересів дитини.

Таким чином, у разі, якщо батьки дитини проживають окремо та коли особа, з якої стягуються аліменти, починає проживати разом з дитиною, на яку такі аліменти сплачує, та утримує цю дитину, сплата аліментів іншому з батьків, який, відповідно, починає проживати окремо від дитини, втрачає сенс, адже вказані кошти платник аліментів має можливість безпосередньо витратити саме на утримання дитини.

Відповідно до частин другої, третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.09.2019 (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.

Крім того, у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 686/18140/21 наголошується, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, а дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини перша, друга статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За положеннями частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає доведеним належними і допустимими доказами позивача, не спростованими відповідачем, той факт, що з 23.08.2024 ОСОБА_3 , 2008 року народження, досягнувши віку 16 років, прийняв рішення проживати з матір`ю – ОСОБА_1 , що у тому числі підтверджується посвідкою на проживання, виданою державою Угорщина, та чинною з 11.10.2024 до 04.09.2026.

Отже, після видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 з його матері на користь батька дитини, ОСОБА_3 обрав проживати з матір`ю та перебував на її утриманні з 23.08.2024.

У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 СК України аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивачем буде надано суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

СК України не містить категоричної вказівки на те, з якого часу має припинятися стягнення аліментів у разі пред`явлення до суду такого позову. В той же час саме по собі припинення стягнення аліментів за рішенням суду на користь іншого з батьків, не звільняє особу від її особистого обов`язку по утриманню дитини.

Враховуючи викладене, беручи до уваги обставини справи, суд вважає за доцільне припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 саме з 23.08.2024.

Відповідно до ст. 197 СК України з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами; за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства,материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 суд, у випадках передбачених ст. 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам.

З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Верховний Суд у постановах від 18.01.2018 у справі № 706/136/16-ц, від 25.06.2018 у справі № 753/23672/16-ц та від 27.02.2019 у справі № 307/1186/17 дійшов висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

Підставою для звільнення від заборгованості по аліментам у період з 23.08.2024 до дати набрання законної сили рішенням суду про припинення стягнення аліментів неї позивач зазначає, що дитина проживала з нею – матір`ю, і вона самостійно утримувала сина, а батько від утримання дитини ухилявся.

Матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують вказані обставин. Натомість, відповідач доказів, які б спростовували твердження позивача, не надав.

Згідно з частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить нормам ст. 181 СК України, згідно з якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина. Отже, у разі наявності однієї із істотних підстав, особа з якої стягуються аліменти на дитину/дітей, має право звернутися до суду у рамках позовного провадження з позовною заявою про звільнення від нарахованої заборгованості зі сплати аліментів.

Оцінивши наявні у справі докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині звільнення позивача від заборгованості по аліментах за період з 23.08.2024 підлягають задоволенню частково, у межах заборгованості, нарахованої державним виконавцем у період з 01.09.2024 до 30.04.2025, оскільки нормами Сімейного кодексу України не передбачено звільнення від сплати аліментів на майбутнє.

Згідно з повідомленням державного виконавця Корабельного ВДВС № 98579 від 16.07.2025, аліменти в сумі 32 501 грн, які надійшли на депозитний рахунок відділу 04.05.2025 в межах виконавчого провадження № 72527497 були перераховані стягувачу 05.05.2025 згідно з платіжною інструкцією № 44284 від 05.05.2025 через банк.

З огляду на розрахунки заборгованості, наявні в матеріалах виконавчого провадження заборгованість ОСОБА_1 становила: станом на 01.09.2024 – 3532,50 грн., та за період з 23.08.2024 до 04.05.2025, коли позивач сплатила спірну суму, її заборгованість по аліментах за вісім місяців, з 01.09.2024 до 30.04.2025, складає 28 764 грн.

Доказів, які підтверджують інше, сторони не надали.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави - це таке правовідношення, в силу якого одна сторона (набувач), яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої сторони (потерпілого) без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідно до ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

У ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. ЇЇ тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних сум.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15 (провадження № 14-445цс18). Категорія добросовісності визначається через етичні та моральні категорії. Категорія «добросовісність» закріплена в документах міжнародної уніфікації права: добросовісність здійснення прав і виконання обов`язків проголошується принципом міжнародного договірного права. ЦК України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право (ч. 5 ст. 12 ЦК України). Ця презумпція діє, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Добросовісне здійснення особою свого цивільного права передбачає реалізацію правомочностей відповідного права з урахуванням інтересів інших учасників відносин, публічних інтересів держави тощо. Добросовісність здійснення цивільного права завжди проявляється в такій поведінці особи-носія такого права, яка знаючи (повинна була знати), що здійснення нею прав або виконання обов`язків може призвести до негативних наслідків, не вжила доступних їй заходів для їх усунення. В іншому випадку така особа має вважатися недобросовісною з настанням для неї тих чи інших правових наслідків.

З огляду на матеріали виконавчого провадження № 72527497, не зважаючи на проживання дитини не з батьком, будучи обізнаним про проживання дитини з матір`ю за межами України, ОСОБА_2 вживав заходів для стягнення з ОСОБА_1 аліментів за період з 23.08.2024, внаслідок чого державний виконавець застосовував обмеження до боржника.

За таких обставин, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 32 501 грн, зарахованих на рахунок ОСОБА_2 на виконання судового наказу про стягнення аліментів підлягають задоволенню частково в межах суми 28 764 грн, за винятком 3532,50 грн заборгованості станом на 01.09.2024.

Стосовно вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 за період з 29.07.2025 і до повноліття дитини суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Нормами ч. 1 ст. 191 Сімейного кодексу України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Слід також зауважити, що відповідно до статті 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені частиною другою статті 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відповідно до пунктів 17, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що кожен з батьків зобов`язаний брати участь в утриманні своїх дітей. Один з батьків, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний, зокрема, на підставі рішення суду, сплачувати аліменти на її утримання. Одержувачем таких аліментів, як правило, являється особа з якою проживає дитина (другий і батьків, опікун або піклувальник, тощо). Сплачені аліменти є власністю дитини, але їх одержувач має право розпоряджатися ними виключно на потреби дитини і в її інтересах. При цьому платник аліментів зберігає право здійснювати контроль за цільовим використанням аліментів, що забезпечує дотримання найкращих інтересів дитини.

Таким чином, у разі, якщо батьки дитини проживають окремо та коли особа, з якої стягуються аліменти, починає проживати разом з дитиною, на яку такі аліменти сплачує, та утримує цю дитину, сплата аліментів іншому з батьків, який, відповідно, починає проживати окремо від дитини, втрачає сенс, адже вказані кошти платник аліментів має можливість безпосередньо витратити саме на утримання дитини.

Відповідно до частин другої, третьої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.09.2019 (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти – цекошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.

Крім того, у правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 686/18140/21 наголошується, що припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, а дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

З огляду на докази, надані позивачем, доведеним є факт проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з матір`ю в державі Угорщина у період з 23.08.2024. При цьому, відповідач не спростував твердження позивача про те, що батько не бере участі в утриманні дитини, тому позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Беручи до уваги зазначене та обставини, що враховуються судом при визначенні розміру аліментів і які передбачені ст. 182 СК України, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 29.07.2025 і до повноліття дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Суд вважає за необхідне допустити стягнення аліментів негайно у межах платежу за один місяць.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн., понесені позивачем.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, – інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

Позивачем на підтвердження витрат на правову допомогу надано договір про надання правничої (правової) допомоги № 659 від 27.12.2023 між нею та АБ «Ярмоловича Олексія», у пункті 3.1. якого зазначено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує бюро гонорар у розмірі, визначеному за домовленістю сторін. Додатковою угодою № 3 від 15.06.2025 до цього договору розмір гонорару визначений сторонами як 42 000 грн., і цю суму позивач сплатила на рахунок адвокатського бюро, що підтверджується платіжною інструкцією від 15.06.2025.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, втрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, заперечення відповідача щодо розміру витрат на правову допомогу та часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частково підлягають понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 35 000 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30.09.2022 у справі № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Керуючись статтями 4, 13, 19, 81, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Корабельний відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про припинення стягнення аліментів, звільнення від сплати заборгованості за аліментами, стягнення безпідставно набутих грошових коштів та стягнення аліментів на утримання дитини – задовольнити частково.

Припинити з 23 серпня 2024 року стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке здійснюється на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01.06.2023 у справі № 488/1715/23.

Звільнити ОСОБА_1 від заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке здійснюється на підставі судового наказу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01.06.2023 у справі № 488/1715/23, за період з 23 серпня 2024 року до 30 квітня 2025 року.

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29 липня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) 28 764 (двадцять вісім тисяч сімсот шістдесят чотири) гривні безпідставно набутих коштів.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок витрат на оплату судового збору та 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень витрат на правову допомогу.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне рішення суду складено 20 квітня 2026 року.

Суддя: Я.В. Щеглова