Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №150/211/26 — Чернівецький районний суд Вінницької області

"17" серпня 2026 р.Єдиний унікальний номер судової справи: 150/211/26

Номер провадження: 2/150/238/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого: судді Суперсона С.П.,

за участі секретаря Дудки А.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача (в режимі відеоконференції) - адвоката Совгири Л.В.,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ амйна подружжя. В обґрунтування позивач посилалася на те, що з 04 травня 1980 року сторони перебували у шлюбі. За час перебування у шлюбі, а саме 08.02.1988 ними набуто у власність житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 . Втім, сімейне життя у сторін не склалося, позов про розірвання шлюбу на даний час перебуває у провадженні Чернівецького районного суду Вінницької області, а тому враховуючи те, що згідно правовстановлюючого документу право власності на житловий будинок зареєстровано за відповідачем, позивач просить суд поділити спільне сумісне майно подружжя, визначивши кожному частку у розмірі по 1/2 у житловому будинку з надвірними будівлями та спорудами.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечив проти їх задоволення.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом установлено, що згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 04.05.1980.

Відповідно до свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок від 08.02.1988, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Спірне нерухоме майно було придбано сторонами в справі під час шлюбу, а тому є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Вказана обставина також визнається і відповідачем у справі.

Суд звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду, як вимогу просить визнати вказаний будинок об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі та є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

А тому позовні вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя підлягають до задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. 60, 69-71 СК України, ст. 325, 368, 372 ЦК України, ст. 13, 81, 141, 142, 200, 206, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Поділити спільне сумісне майно подружжя визнавши:

- за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 ;

- за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, а саме на 1/2 частку житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця ппроживання АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 .

Головуючий суддя С.П. СУПЕРСОН