Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №534/2095/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/2095/25 Номер провадження 22-ц/814/1596/26Головуючий у 1-й інстанції Морозов В. Ю. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Чумак О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс»

на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року та на додаткове рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Діджи фінанс», звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 31.12.2021 між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_2 укладено Договір про надання споживчого кредиту №722983.

Згідно Договору про надання споживчого кредиту №789016 від 31.12.2021 відповідачу надається кредит у гривні, а відповідач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби.

Після укладення цього Договору, товариство із використанням даних відповідача, зазначених у Кредитному договору, створює відповідачу особистий кабінет в своїй інформаційно-телекомунікаційній системі, доступ до якої забезпечується відповідачу через веб-сайт.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач уклав Договір №789016 від 31.12.2021 з ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та на підставі платіжного документу відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 30000 грн.

03.08.2023 р. згідно умов Договору факторингу №0308-23, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (ЄДРПОУ 42350798) відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 789016 від 31.12.2021р. на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги до Відповідача.

Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 67620,17 грн., із яких: заборгованість за тілом кредиту становить 29618,95 грн.; заборгованість за відсотками становить 38001,22 грн.; заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн.; заборгованість за пенею становить 0 грн.

Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року - в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення – задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 9841,00 грн.

Не погодившись із вказаними рішеннями, їх в апеляційному порядку оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи фінанс».

Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, 31.12.2021 між ТОВ "СЛОН КРЕДИТ" та ОСОБА_2 укладено Договір про надання споживчого кредиту №789016.

Підписанням Договору відповідач, підтвердив, що він ознайомлений з умовами Публічної пропозиції на укладення Договору про надання споживчого кредиту ТОВ "СЛОН КРЕДИТ", (далі – Публічна пропозиція), код ЄДРПОУ 42350798, Ліцензія на надання грошових коштів у позику, в тому числi на умовах фінансового кредиту, видана згідно з Розпорядженням Нацкомфіпослуг від 25.10.2018 року №1891, яка розміщена на сайті Фінансової Компанії: https://sloncredit.ua/ (далі - сайт Фінансової Компанії), в повному обсязі, з урахуванням Паспорту споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства), Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, Тарифів та складають Договір про надання споживчого кредиту, укладання якого підтверджено. Відповідач погодив та зобов`язався виконувати його умови.

Звертає увагу суду, що у графі «Споживач» роздруківки вказаного договору, графіку платежів (додаток № 1 до договору), паспорті споживчого кредиту споживачем зазначений позичальником саме апелянт та вказано, що ці документи підписані ним електронним підписом одноразовим ідентифікатором: «E161, 31.12.2021 13:27:16 / ОСОБА_1 /».

Вказує на те, що наданий позивачем кредитний Договір № 789016 від 31.12.2021 наданий до позовної заяви, є оригінальним документом.

Таким чином вказує на те, що позивачем належними доказами підтверджено факт укладення договору про надання споживчого кредиту № 789016 від 31.12.2021 року з додатками, який був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора з боку ТОВ «СЛОН КРЕДИТ». Тому матеріали справи містять достатні докази укладення цього правочину в електронній формі між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та відповідачем.

Також зазначає, що ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» є зареєстрованою у належному порядку фінансовою компанією, що надає фінансові послуги, зокрема з надання коштів, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайту КІС НБУ за електронним посиланням: https://kis.bank.gov.ua/Home/SrchViewLic/30000001012308.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.

Первісний кредитор свої зобов`язання виконав в повному обсязі, перерахував кошти відповідачу, що підтверджується листом ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №2646_230907162036 від 07.09.2023.

Також звертає увагу суду апеляційної інстанції, що на підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку із видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивачем до позовної заяви долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за договором № 789016 від 31.12.2021, яка сформована та надана первісним кредитором позивачу.

Вказує на те, що для повного та всебічного розгляду справи, відповідно до ст. 84 ЦПК України, позивач, користуючись своїм правом, разом з поданням позовної заяви, заявляв клопотання про витребування первинних бухгалтерських документів оформлених відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Проте суд першої інстанції не задовольнив дане клопотання та не витребував зазначені докази, чим порушив порядок, передбачений Цивільним процесуальним кодексом України, та не забезпечив повного дослідження обставин справи.

Вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт відступлення первісним кредитором права вимоги до відповідача на користь позивача за договором про надання споживчого кредиту № 789016 від 31.12.2021.

Вказує, що судом не враховано, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, або спростування факту перерахування та отримання ним кредитних коштів.

Зауважує, що представником відповідача не доведено, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 841,00 грн були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим, а отже відсутні будь-які правові підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 841,00 грн.

Просив, рішення районного суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відмовити в стягненні з позивача витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Харук Ольга Сергіївна зазначає, що позивачем не надано обґрунтування та належне підтвердження сум заборгованості відповідача за договором про надання споживчого кредиту № 789016 від 31.12.2021.

Вказує на те, що є підстави вважати, що фінансова установа нарахувала неправомірні штрафи, що не відповідають умовам договору. Сума штрафних санкцій перевищує загальну суму боргу.

Вважає, що суд дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявності у відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов оспорюваного договору кредиту та не спростовано доводів представника відповідача, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з його необґрунтованістю.

Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення районного суду без змін.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла наступних висновків.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що на підтвердження факту перерахунку суми позики в рамках Договору про надання споживчого кредиту № 789016 від 31.12.2021 до позовної заяви долучено довідку ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» № 2646_230907162036 від 07-09-2023, в якій зазначено про перерахування коштів відповідно до умов договору, укладеного між ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» про організацію переказу грошових коштів, але до позову не додано вказаний договір ФК-П19/09-06 від 30.09.2019, який би підтверджував повноваження та умови ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» здійснення фінансових операцій на замовлення платника – ТОВ «СЛОН КРЕДИТ».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Діджи Фінанс» не надало суду належних і допустимих доказів на підтвердження надання ОСОБА_1 кредиту, в тому числі і шляхом перерахування відповідної суми коштів на картковий її картковий рахунок, а наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом надання відповідачу кредиту та наявності заборгованості за цим договором.

Окрім того, районний суд зазначив, що матеріали справи та Договір факторингу не містить даних про заміну кредитора у зобов`язанні.

Проте, колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Щодо виникнення договірних відносин

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним

Укладаючи договір, кредитодавець та позичальник визнають усі документи ( в тому числі Договір), підписані з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), еквівалентним за значенням документам у письмовій формі, підписаним власноручно, що повністю відповідає положенням ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію».

З матеріалів справи встановлено, що, 31 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» було укладено договір про надання споживчого кредиту №722983 у формі електронного документу.

Підписанням Договору ОСОБА_3 , підтвердила, що вона ознайомлена з умовами Публічної пропозиції на укладення Договору про надання споживчого кредиту ТОВ "СЛОН КРЕДИТ", Ліцензія на надання грошових коштів у позику, в тому числi на умовах фінансового кредиту, видана згідно з Розпорядженням Нацкомфіпослуг від 25.10.2018 року №1891, яка розміщена на сайті Фінансової Компанії: https://sloncredit.ua/ (далі - сайт Фінансової Компанії), в повному обсязі, з урахуванням Паспорту споживчого кредиту (згідно вимог діючого законодавства), Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, Тарифів та складають Договір про надання споживчого кредиту, укладання якого підтверджено. Відповідач погодив та зобов`язався виконувати його умови, підписавши Договір №722983 від 31.12.2021 електронним підписом одноразовим ідентифікатором E161, 31.12.2021 13:27:16.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що вказаний договір відписаний сторонами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Підписанням Договору №722983 від 31.12.2021 відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір №789016 від 31.12.2021 був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.

Доказів, що указані в договорі та паспорті споживчого кредиту одноразові ідентифікатори та персональні дані належать третім особам, а не позичальнику, відповідачем не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення договорів виключає підстави вважати, що без їх погодження позичальник міг отримати кредитні кошти.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19.

Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначений договір є чинними та підлягає виконанню сторонами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність наявності кредитних правовідносин між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем.

Щодо перерахування коштів та нарахування заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, 31.12.2021 між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено договір №789016.

Відповідно до розділу 2 Договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування (утримання) у розмірі 30 000,00 гривень за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої зазначені Споживачем в Особистому кабінеті, або надані Товариству іншим шляхом, в тому числі, через засоби зв`язку; у розмірі 4 500,00 гривень на користь Товариства з метою виконання зобов`язань з оплати Процентів за перший день користування кредитом, відповідно до п.3.5. Договору.

На виконання умов такого зобов`язання первісним кредитором позивачем надано Довідку сервісу онлайн платежів iPay.ua, зі змісту якої вбачається, що підприємством відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 31.12.2021 13:37:08 НА СУМУ 30000,00, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua -128455988, призначення платежу: «зачисление 30000 грн на карту НОМЕР_2 » підписану директором ТОВ «Універсальні платіжні рішення» - Є.М. Велікановим.

Ставлячи під сумнів факт перерахування коштів позичальнику, враховуючи вжиті позивачем заходи витребування доказів, які становлять банківську таємницю, суд першої інстанції мав можливість перевірити приналежність карти № НОМЕР_2 позичальнику ОСОБА_1 , установити у банка емітента факт зарахування кредитних коштів у розмірі 30000,00 грн та рух коштів по рахунку в спірний період, а отже наявність заборгованості в цілому, про що заявляв позивач, ініціювавши відповідне клопотання, яке районний суд безпідставно відхилив, тим самим, надавши перевагу стороні відповідача, який мав можливість надати суду такі докази, проте не спростував факт належності йому карти № НОМЕР_2 та зарахування на неї кредитних коштів.

Відповідно до інформації АТ «КБ «Приватбанк» наданої на виконання вимог ухвали Полтавського апеляційного суду від 28 травня 2026 вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_3 .

Також банком надано ідентифікаційні дані власника картки та зазначено фінансовий номер телефону НОМЕР_4 .

Крім того, банком долучена виписка по рахунку, якої вбачається, що 31.12.2021 на картку № НОМЕР_3 було зараховано переказу в сумі 30000,00 грн.

Судова колегія зазначає, що ні первісний кредитор, ні позивач, як його правонаступник, не є банківськими (фінансовими) установами, та відповідно не здійснюють відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, не мають обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно з Закону України «Про банки та банківську діяльність», у тому числі Інструкції, затвердженої Постановою Національного банку України від 27.12.2007 за №481.

Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті заяви на отримання кредиту та у договорі про споживчий кредит.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту перерахування кредитних коштів, що надані розрахунки заборгованості не можуть бути первинними документами, які б підтверджували наявність заборгованості відповідача, то такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки відповідач як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноруч отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Однак, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних і допустимих доказів того, що відповідні кошти не були зараховані на її картковий рахунок, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний картковий рахунок їй не належить. Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлена можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

Надавши оцінку зазначеним доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про встановлення як факту підписання кредитного договору так і факт перерахування коштів позичальнику.

Таким чином, факт перерахування коштів на платіжну карту, номер якої було самостійно внесено позичальником до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доводиться наявними в матеріалах справи доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів укладання спірного договору та переказу коштів позичальнику, відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Із урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надано достатні, переконливі та достовірні докази щодо укладення договору про споживчий кредит №789016 від 31.12.2021 та перерахування кредитних кошів позичальнику на банківську картку, зазначену ним у договорі в розмірі 30000,00 грн, що є підставою для їх стягнення в судовому порядку.

Щодо права вимоги

Так, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Частиною 1 статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, постанова Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №359/2703/15ц).

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові і відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Відповідно до ч. 1ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, що 03.08.2023 згідно умов Договору факторингу №0308-23, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (ЄДРПОУ 42350798) відступлено право вимоги за Кредитним Договором № 789016 від 31.12.2021 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ: 42649746), а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуто право вимоги до Відповідача.

Відповідно до п.2.1 зазначеного Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права Вимоги, зазначені в Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору, за умови виконання Фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування передбачених Розділом 3 Договору.

Розділом 3 Договору факторингу не передбачено суму Фінансування, проте передбачено, що належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем впродовж 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання Сторонами такого Реєстру прав вимог.

На підтвердження переходу права вимоги, позивачем надано такі докази: Договір факторингу № 0308-23 від 03.08.2023, який має підписи та реквізити сторін; Реєстр прав вимоги за Договором факторингу № 0308-23 від 03.08.2023, який має підписи та реквізити сторін; Акт прийому-передачі документації, який має підписи та реквізити сторін; Акт приймання-передачі реєстру прав вимог за Договором факторингу №0308-23 від 03.08.2023, який має підписи та реквізити сторін; Витяг з Додатку до Договору Факторингу №0308-23 від 03.08.2023, сформований відносно ОСОБА_1 , який має підписи та реквізити сторін; платіжну інструкцію до Договору Факторингу №0308-23 від 03.08.2023 на суму 398505,17 грн, призначення платежу – «оплата згідно договору факторингу № 0308-23 від 03.08.2023 без ПДВ».

Відповідно до п. 8.1. Договір набуває чинності та всі права та обов`язки Сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками.

Посилаючись на те, що з долученої позивачем платіжної інструкції районний судом не можливосто встановити чи фактором сплачено всю договірну суму, судова колегія зауважує, що ненадання платіжної інструкції, чи сплата суми невповному обсязі саме по собі не є безумовною підставою для відмови в позові боржнику, якщо факт відступлення права вимоги та дійсність договору факторингу підтверджені іншими належними доказами.

Апеляційний суд звертає увагу, що зазначений договір факторингу та реєстр боржників у встановленому законом порядку не спростовані та є дійсними.

Крім того, відсутність доказів повідомлення боржника про відступлення права вимоги не є підставою для відмови у позові новому кредитору, оскільки таке неповідомлення не звільняє боржника від виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що внаслідок укладення договору факторингу та наданими позивачем доказами в сукупності право вимоги за договором укладеним з відповідачем перейшло від ТОВ «Слон Кредит» до позивача.

Вказане свідчить про беззаперечний факт набуття ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» права вимоги до відповідача за кредитним договором.

Щодо стягнення заборгованості

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Частина перша статті 527 ЦК України передбачає, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений термін (строк) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін (строк).

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з умовами якого, товариство надає відповідачу кредит, а відповідач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п.1.2.).

Сума кредиту (загальний розмір) складає: 34 500,00 грн. Тип кредиту – кредит (п.1.3.).

Строк кредиту 730 днів, з кінцевим терміном повернення 31.12.2023 (включно). Детальні терміни повернення кредиту, визначені в Графіку платежів, що є додатком №1 до цього Договору (далі – Графік платежів) (п.1.4.).

Тип процентної ставки – фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від періоду її встановлення та становить: - за перший день користування кредитом (включно) - 15% в день (5475% річних); - за вci наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) й до кінця строку надання кредиту 100% річних.

Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби (п.1.6.).

Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає 218,35% річних (п.1.7.).

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає 84 797,32 грн (п.1.8.).

Відповідно до п.3.1. нарахування процентів за Договором здійснюється в межах строку надання кредиту, визначеного у пункті 1.4. Договору, на залишок заборгованості за кредитом, що вказаний в Графіку платежів, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої зобов`язання на умовах та в строки, передбачені Договором (Графіком платежів). У випадку повного дострокового повернення кредиту Споживач зобов`язаний сплатити проценти нараховані на дату повного дострокового повернення, виходячи з суми кредиту вказаної в найближчому черговому платежі, що передує такому поверненню. У випадку часткового дострокового повернення кредиту, перерахунок зобов`язань Споживача здійснюється починаючи з дати найближчого чергового платежу, що слідує за датою такого повернення, шляхом відповідного зменшення розміру платежів, без зміни строку кредиту (кількості платежів). При цьому, нарахування процентів здійснюється в порядку передбаченому першим абзацом цього пункту Договору. Після здійснення коригування зобов`язань Споживача новий Графік платежів розміщується Товариством в Особистому кабінеті.

Нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році. Для цілей визначення періоду для нарахування процентів на суму кредиту, день надання кредиту враховується, а останній день повернення – не враховується. У випадку якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день (п.3.2.).

Розмір процентної ставки, встановлений в п.1.5. Договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії Договору та не може бути збільшений Товариством в односторонньому порядку (п.3.3.).

Сплата Поточних процентів здійснюється Споживачем в кожну дату внесення платежу, зазначену в Графіку платежів, за період, що передує даті внесення. В будь-якому випадку, при повному достроковому поверненні суми кредиту, проценти повинні сплачуватись одночасно з поверненням суми кредиту(п.3.4.).

Відповідно до п.4.1 Товариство має право вимагати від споживача повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, встановлених Договором.

На підтвердження законності нарахування заборгованості за процентами позивачем до позовної заяви було долучено розрахунок заборгованості за кредитом складений ТОВ «Слон Кредит».

Дослідивши вказаний розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком районного суду, що з вказаного розрахунку не вдається за можливе перевірити алгоритм нарахованих відсотків, оскільки складений розрахунок не містить детальних розрахунків сум, зокрема, не зазначено проценту ставку, за якою здійснено нарахування відсотків, період та порядок нарахування заборгованості за відсотками, що позбавляє можливості перевірити правильність нарахування відсотків.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано обґрунтування та належне підтвердження сум заборгованості по нарахованим відсоткам за договором про надання споживчого кредиту №789016 від 31.12.2021.

Таким чином, у суду відсутня можливість перевірити правильність нарахування відсотків за вказаним кредитним договором, за таких обставин судова колегія приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками у сумі 38001,22 грн.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме – стягнення заборгованості за тілом у розмірі 29618,95 грн.

В частині стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 38001,22 грн слід відмовити за недоведеністю.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1. п.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги в суді першої інстанції, позивачем надано: Договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року з підписами та реквізитами сторін; Додаткова угода №789016 до Договору №42649746 від 01.01.2025; акт №789046 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 30 травня 2025 року на суму 6000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 6000,00 грн.

Також на підтвердження надання правової допомоги в суді апеляційної інстанції, позивачем надано: Договір №42649746 про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року з підписами та реквізитами сторін; Додаткова угода №789016 до Договору №42649746 від 01.01.2025; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 23 грудня 2025 року на суму 6000,00 грн; детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 6000,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Отже, оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої та апеляційної інстанції, враховуючи складність справи, загальний обсяг наданих адвокатом правничих послуг за відповідний період, заперечення відповідача, судова колегія приходить про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача з 12000,00 грн до 6000,00 грн, що відповідає об`єктивному та співмірному обсягу наданої правової допомоги стороні позивача.

Щодо ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення.

Додатковим рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Харук Ольги Сергіївни про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором – задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати на надання професійної правничої допомоги адвоката у розмірі 9 841 грн.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18, від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 927/229/19, від 05.09.2024 у справі № 910/9998/23 додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. При цьому у разі скасування основного рішення у справі ухвалене судом додаткове рішення втрачає силу.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено на 55,63%, судова колегія приходить до висновку зменшення суми судових витрат на правничу допомогу з 9841,00 до 5474,55 грн.

Таким чином, додаткове рішення районного суду слід змінити. Зменшивши розмір стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу з 9841,00 грн до 5474,55 грн.

Враховуючи взаємозалік, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витратт на професійну правничу допомогу у сумі - 525,45 грн.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову позивачем сплачено 2 422,40 грн. Оскільки позов ТОВ «ФК «Діджи Фінанс» задоволено частково (на 44,37%), то з ОСОБА_1 користь позивача необхідно стягнути понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1074,82 грн за подання позовної заяви та 3633,60 грн за подачу апеляційної скарги, а всього 4708,42 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року та на додаткове рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року - задовольнити частково.

Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 24 листопада 2025 року – скасувати, ухвалити нове.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №789016 від 31.12.2021 за тілом кредиту у розмірі 29618,95 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» витрати зі сплати судового в розмірі 4708,42 грн.

Додаткове рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Діджи Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанцій у розмірі 525,45 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

О.В. Чумак