Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №276/522/26 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 276/522/26 Головуючий у 1-й інст. Збаражський А.М.

Категорія 17 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 276/522/26 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства, заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Хорошівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький),

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Янчука Максима Олександровича,

на ухвалу Хорошівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року,

встановив:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою.

Заява мотивована тим, що у період з 2023 року до початку 2025 року заявниця перебувала з ОСОБА_2 у фактичних сімейних відносинах без реєстрації шлюбу, сторони мали спільні плани щодо укладення шлюбу та підтримували інтимні стосунки. Через три місяці після припинення цих стосунків заявниця народила доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої, за її твердженням, є ОСОБА_2 . Оскільки на момент народження дитини шлюб між сторонами не був зареєстрований, відомості про батька дитини в актовому записі про народження внесено відповідно до частини першої статті 135 СК України за вказівкою матері.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 загинув, що унеможливлює вирішення питання про походження дитини шляхом пред`явлення позову про визнання батьківства. Встановлення факту батьківства можливе виключно в судовому порядку відповідно до ст.130 СК України та ст.ст.315-316 ЦПК України і має для дитини істотне юридичне значення, оскільки є необхідним для реалізації її права на соціальні виплати та оформлення спадкових прав.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила суд:

- встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є рідним/біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

- внести зміни до актового запису № 31 від 28.04.2025 (орган реєстрації: Виконавчий комітет Хорошівської селищної ради Житомирського району Житомирської області), про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме вказати нові відомості про батька дитини, зазначивши батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, місце народження: смт.Володарськ-Волинський, Житомирської області, змінити прізвище дитини - з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 ", по батькові дитини залишити - " ОСОБА_7 ".

Ухвалою Хорошівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду. Роз`яснено заявнику право звернення до суду з позовом на загальних підставах.

Суд дійшов висновку про неможливість розгляду заяви в порядку окремого провадження, оскільки встановлення факту батьківства у даній справі безпосередньо впливає на права та законні інтереси інших осіб і пов`язане з наявністю спору про право. Суд виходив із того, що у разі встановлення факту батьківства дитина набуде статусу спадкоємця першої черги після смерті ОСОБА_2 , що вплине на обсяг спадкових прав його батьків та розмір їхніх спадкових часток. Крім того, заінтересовані особи набудуть статусу діда та баби дитини, а відтак у них виникнуть передбачені Сімейним кодексом України права та обов`язки щодо неї. Заінтересовані особи заперечили проти задоволення заяви, вказавши на наявність спору щодо правових наслідків встановлення батьківства, що, на переконання суду, свідчить про існування спору про право, який відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України підлягає вирішенню в порядку позовного, а не окремого провадження. Враховуючи, що встановлення юридичного факту у даному випадку пов`язане з можливим вирішенням питань щодо спадкових та інших цивільних прав заінтересованих осіб, суд залишив заяву без розгляду та роз`яснив заявниці право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Янчука М.О. подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та направити справу до Хорошівського районного суду Житомирської області для продовження розгляду по суті в порядку окремого провадження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права, дійшовши безпідставного висновку про наявність спору про право. Предметом розгляду у даній справі є виключно встановлення факту батьківства померлого чоловіка, що відповідно до статті 130 Сімейного кодексу України та статей 293, 294, 315 ЦПК України підлягає розгляду в порядку окремого провадження. Суд не встановив, яке саме право є спірним, між ким виник спір, у чому полягає його зміст та які конкретні права оспорюються чи порушуються, а натомість ототожнив можливість виникнення у майбутньому спадкових та інших правових наслідків із наявністю спору про право. Однак саме по собі виникнення юридичних наслідків після встановлення певного факту не свідчить про існування спору, оскільки будь-який юридичний факт, що встановлюється в порядку окремого провадження, породжує відповідні права та обов`язки. Наявність заперечень заінтересованих осіб також не є підставою для залишення заяви без розгляду, оскільки вони не заявляли жодних самостійних вимог щодо спадкового майна та не довели існування реального цивільно-правового конфлікту. Суд першої інстанції фактично вийшов за межі предмета доказування, не дослідив надані докази щодо походження дитини від померлого, не надав їм належної оцінки та передчасно припинив розгляд справи, пославшись лише на припущення про можливі майбутні правовідносини. Такий підхід суперечить правовій природі окремого провадження, положенням статей 130 СК України, 293, 294, 315 ЦПК України, правовим висновкам Верховного Суду щодо необхідності існування реального, а не гіпотетичного спору про право, а також безпідставно обмежує право малолітньої дитини на встановлення свого походження, ефективний судовий захист та реалізацію прав, гарантованих законодавством України.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 15 червня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 13:30 год 13 серпня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Заявник та заінтересовані особи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник заявника апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник заінтересованих осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність оскаржуваної ухвали.

Вислухавши учасників справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).

Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про цивільне право.

Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц).

Як вже зазначалося, суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.

Зазначене унеможливлює штучне "подвоєння" процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про "зайвість" у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.

Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У даній справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту батьківства, а саме, що ОСОБА_2 є рідним/біологічним батьком ОСОБА_4 . Метою встановлення даного факту ОСОБА_1 зазначила отримання соціальних виплат та оформлення спадкових прав, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 .

Заінтересованими особами у заяві визначено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та Хорошівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький).

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 686/11198/22 зазначено, що до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв`язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов`язки. Участь у справі цих осіб обумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб`єктивні права та обов`язки мають юридичний зв`язок із суб`єктивними правами і обов`язками заявників.

Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв`язку із суб`єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, притягнення (вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб`єктивних прав. (постанова Верховного Суду у справі № 638/4/19 від 07 квітня 2020 року).

З матеріалів справи встановлено, що заінтересовані особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.41).

При цьому, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення заяви про встановлення факту батьківства та просили залишити її без розгляду, посилаючись на те, що встановлення вказаного юридичного факту вплине на їх майнові права (в частині спадкування частки майна, що залишилась після смерті ОСОБА_2 ), а також особисті немайнові права, оскільки вони набудуть відповідного статусу діда та баби.

У контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із положеннями статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (частини перша, друга статті 1220 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частини перша, друга статті 1223 ЦК України).

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У відповідності до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що встановлення факту батьківства матиме наслідком виникнення у дитини права на спадкування після смерті ОСОБА_2 , а також може бути підставою для призначення передбачених законом соціальних виплат.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що встановлення факту батьківства у даній справі вплине на майнові права заінтересованих осіб, а саме щодо обсягу спадкування майна, що залишилось після смерті ОСОБА_2 (розміру їх часток).

Окрім цього, у разі задоволення даної заяви, заінтересовані особи набудуть статусу діда та баби, а тому в них, з огляду на положення ст. ст.257, 258, 265 Сімейного кодексу України, у виникнуть відповідні права та обов`язки щодо ОСОБА_4 .

З огляду на те, що заінтересовані особи заперечують щодо задоволення заяви про встановлення факту батьківства, посилаючись на наявність спірних правовідносин, а тому вирішення питання про встановлення факту батьківства підлягає з`ясуванню у порядку позовного провадження.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню, та встановивши наявність спору про право, дійшов мотивованого висновку про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Разом з тим залишення без розгляду вказаної заяви не позбавляє ОСОБА_1 права на звернення до суду з відповідним позовом та вирішення спору у порядку позовного провадження.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22, від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23.

Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Відповідно до п.п."в" п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, ст.141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Янчука Максима Олександровича, залишити без задоволення.

Ухвалу Хорошівського районного суду Житомирської області від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.