Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №295/9958/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 295/9958/25 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д. В.

Категорія 7 Доповідач Панкеєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Панкеєвої В.А.,

суддів Григорусь Н.Й.,

Галацевич О.М.,

за участю секретаря Добровольської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/9958/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою компенсації,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Серьогіної Ірини Миколаївни,

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2026 року,

встановив:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у спільному майні з виплатою грошової компенсації.

Позов обґрунтовано тим, що 05 липня 2019 року, перебуваючи у шлюбі, сторони за договором купівлі-продажу набули у рівних частках право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 15 липня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано.

Позивач зазначає, що у травні 2022 року відповідач змінив замки на вхідних дверях квартири, унаслідок чого вона була позбавлена можливості потрапити до житла, проживати в ньому та забрати свої особисті речі, у зв`язку з чим була змушена звернутися до правоохоронних органів. З того часу вона проживає у м. Полтаві, тоді як відповідач, який зареєстрований за іншою адресою, фактично проживає у спірній квартирі разом зі своєю співмешканкою.

На думку позивача, через неприязні стосунки між сторонами, постійні конфлікти та неодноразові звернення до поліції спільне володіння і користування квартирою є неможливим. При цьому відповідач продовжує чинити їй перешкоди у користуванні належною їй на праві спільної часткової власності часткою квартири. Також позивач зазначає, що відповідач відмовився викупити належну їй частку у праві власності на спірну квартиру, незважаючи на відповідну пропозицію.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд:

- припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаної квартири;

- стягнути з неї на користь відповідача грошову компенсацію за 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 в розмірі 767600,00 грн.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 грошові кошти, внесені на депозитний рахунок суду в сумі 767600,00 грн.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Серьогіну І. М. подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи. На думку апелянта, суд безпідставно дійшов висновку про відсутність підстав для припинення права власності відповідача на частку у спірному майні, хоча матеріали справи свідчать про протилежне.

Зазначає, що висновком будівельно-технічної експертизи № 29 від 14 липня 2025 року підтверджено неподільність спірної квартири в натурі. Крім того, згідно з листом Управління превентивної діяльності ГУНП в Житомирській області від 04 липня 2025 року між співвласниками квартири існує конфлікт, а відповідач вчиняє щодо позивачки економічне домашнє насильство, зокрема перешкоджає їй у доступі до квартири та можливості забрати належні їй речі, що свідчить про неможливість спільного володіння і користування спірним майном.

Апелянт також зазначає, що позивачка виконала процесуальний обов`язок, внісши на депозитний рахунок суду 767600,00 грн, що відповідає половині ринкової вартості майна згідно з офіційним висновком. Вважає необґрунтованим висновок суду про те, що припинення права власності відповідача завдасть йому істотної шкоди, оскільки останній зареєстрований за іншою адресою, має інше місце проживання, а сума внесеної компенсації є достатньою для придбання окремого житла в м. Житомирі.

Крім того, суд першої інстанції, на думку апелянта, не врахував порушення прав позивачки, яка через дії відповідача фактично позбавлена можливості користуватися належною їй часткою квартири та змушена проживати в іншому місці. Посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові у справі № 908/1754/17, апелянт зазначає, що для задоволення позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, достатньо встановлення хоча б однієї із передбачених законом підстав. У цій справі, на його переконання, наявні дві такі підстави – неподільність спірної речі та неможливість її спільного володіння і користування. За таких обставин рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 12:00 год 13 серпня 2026 року.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином та вчасно.

За приписами ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги.

Вислухавши представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища та копії свідоцтва про розірвання шлюбу, 27.07.2013 між сторонами у справі Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції був зареєстрований шлюб, актовий запис №1154, який був розірваний 15.07.2022 (а.с.14, 17).

Під час перебування у шлюбі, а саме 05.07.2019 між ОСОБА_3 та сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони у справі в рівних частках кожен прийняли у власність (купили) квартиру АДРЕСА_1 (а.с.7-8).

Належність сторонам у справі на праві приватної спільної часткової власності по 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 підтверджується також витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.9-10).

З акту про встановлення факту проживання від 16.06.2025 слідує, що ОСОБА_2 проживає у квартирі АДРЕСА_1 з липня 2019 року по теперішній час (а.с.15).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №29 від 14.07.2025 поділити квартиру АДРЕСА_1 між співвласниками не представляється можливим з причин, вказаних у дослідницькій частині (а.с.30-32).

Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки примусове припинення права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири суперечить принципу непорушності права власності (ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України) та завдасть відповідачу істотної шкоди. Суд встановив, що належна відповідачу 1/2 частка є значною, а спірна квартира є його єдиним житлом, де він фактично і законно проживає з липня 2019 року по теперішній час, за відсутності у матеріалах справи доказів наявності у нього іншої власної нерухомості. Сама по собі реєстрація ОСОБА_2 за іншою адресою не спростовує його реальної потреби в житлі. Крім того, наявність побутового конфлікту та неприязних відносин між колишнім подружжям, як і висновок експертизи про неподільність речі в натурі, не можуть слугувати безумовною підставою для позбавлення співвласника його частки в єдиному майні.

Оскільки позивач не довела наявності передбачених статтею 365 ЦК України умов, за яких можливе примусове припинення права власності відповідача на частку у спірному майні, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову та повернення позивачці внесених на депозитний рахунок коштів у розмірі 767600,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У частині першій статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

У статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Таким чином, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи і технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні, що викладено у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі № 219/1551/17, від 27 квітня 2021 року у справі № 524/2579/18, від 29 січня 2021 року у справі № 629/511/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 754/16751/18.

У постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15, від 01 червня 2023 року у справі № 344/2399/21, від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21, від 10 січня 2024 року у справі № 344/6767/14 зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Верховний Суд України у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.

Правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципам об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відсутність конструкції -"за наявності одночасно" в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3) (постанова Верховного Суду від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21).

Правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

Таким чином, у справі, яка переглядається, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову інших співвласників необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, тобто чи є частка відповідача незначною і чи може бути виділена в натурі, або річ є неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , та факт попереднього внесення позивачами вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 на підставі статті 365 ЦК України просила припинити право власності відповідача на 1/2 частку спірної квартири, стягнувши з неї вартість такої частки, та визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаного нерухомого майна.

Як на обґрунтування підстав позову посилалась на те, що між співвласниками склалися неприязні стосунки, виділ такої частки в натурі є неможливим, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених статтею 365 ЦК України умов для припинення права власності відповідача на частку у спірному майні, оскільки належна відповідачу 1/2 частка у праві власності на квартиру є значною, а матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про наявність у нього на праві власності іншої нерухомості.

Факт неподільності квартири та наявності конфлікту між співвласниками не усуває необхідності встановлення відсутності істотної шкоди для співвласника, право якого підлягає припиненню, оскільки саме ця обставина є обов`язковою умовою застосування статті 365 ЦК України.

Ураховуючи викладене, місцевий суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спірному майні, оскільки таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам останнього як співвласника. Забезпечення інтересів позивача не може відбуватися за рахунок порушення інтересів ОСОБА_2 , якому належить 1/2 частка спірної квартири, а отже, судом дотримано баланс інтересів сторін.

Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується Європейський суд з прав людини при вирішенні спорів, та який передбачає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18, від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23.

Суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар . Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини "East/West Alliance Limited" проти України", від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що втручання у право власності ОСОБА_2 не є правомірним та не відповідає критерію "справедливої рівноваги" згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутні передбачені положеннями частини першої статті 365 ЦК України правові підстави для припинення права власності останнього на частку у спільному майні та компенсації йому вартості належної частки квартири.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, тому відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст.141, п.п."в" п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Серьогіної Ірини Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.А. Панкеєва

Судді Н.Й. Григорусь

О.М. Галацевич

Повне судове рішення складено 17 серпня 2026 року.