Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №158/2430/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/2430/26 Головуючий у 1 інстанції: Сіліч Ю. Л.

Провадження № 22-ц/802/1041/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Бовчалюк З. А., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання – Трикош Н. І.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Ківерцівський центр первинної медичної допомоги Ківерцівської міської ради», Ківерцівського міського голови Ківерцівської міської ради Ковальчука Олександра Миколайовича про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом та своїх вимогах просив суд: визнати протиправним та скасувати розпорядження № 61-ро від 28 травня 2026 року про дострокове розірвання контракту та його звільнення; поновити його на посаді генерального директора Комунального підприємства «Ківерцівський центр первинної медичної допомоги Ківерцівської міської ради» (далі – КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради»), а також стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди за неправомірне та незаконне звільнення та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

10 червня 2026 року позивач ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом зупинення дії розпорядження Ківерцівського міського голови від 28 травня 2026 року до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, а саме: заборони Ківерцівській міській раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію розпорядження № 61-ро від 28 травня 2026 року про звільнення ОСОБА_2 та дії щодо звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора; заборонити Ківерцівській міській раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії щодо перешкоджання генеральному директору КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради» Марищуку О. Р. в реалізації його посадових повноважень, прав та обов`язків, у тому числі шляхом їх зупинення, припинення, обмеження; заборони Ківерцівській міській раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на заміщення посади генерального директора КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради», зокрема приймати рішення про призначення іншої особи на посаду генерального директора зазначеного підприємства, укладати з такою особою трудовий договір (контракт) та видавати відповідні розпорядчі акти; заборонити державним реєстраторам та іншим уповноваженим особам до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань по внесенню змін до ЄДРПОУ про юридичну особу, що пов`язані зі зміною керівника юридичної особи.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, а також порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі. Так, на момент розгляду заяви про забезпечення позову та подання цієї скарги, відповідачем уже вчинено дії щодо призначення на посаду позивача іншої особи. Призначення нового працівника створює юридичний прецедент, а саме у разі задоволення позову у цій справі про поновлення позивача на роботі, відповідач буде змушений звільняти або переводити новопризначеного працівника. Це неминуче потягне за собою нові судові спори, затягування процесу виконання рішення суду та порушення прав третьої особи. Таким чином, зупинення дії розпорядження про звільнення на час суду захищає не лише інтереси позивача, а й запобігає порушенню трудових прав новопризначеного працівника та виключає ризик утворення «юридичного тупика» під час виконання рішення суду. Вважає, що залишення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в силі призведе до того, що відповідач за час судового розгляду повністю завершить процедуру виключення позивача зі штату, передасть його повноваження іншій особі та зробить процедуру майбутнього поновлення на роботі тривалою та неефективною. Це повністю нівелює конституційне право позивача на ефективний судовий захист (ст. 55 Конституції України). Суд також не врахував правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17, згідно з яким призупинення дії індивідуального акта є превентивним інструментом і не тягне за собою його остаточного скасування, що свідчить про відсутність тотожності із позовними вимогами. Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду у справі № 813/1139/18, факт призначення іншої особи на посаду позивача є прямою та безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки зворотне призведе до затягування виконання рішення суду та порушення прав третіх осіб.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідач Ківерцівський міський голова Ківерцівської міської ради Ковальчук О. М. та представник відповідача КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради» Ващук І. О., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Вважають, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у цій справі, оскільки наведені у ній заходи забезпечення позову, які позивач просив вжити, є неспівмірними із заявленими позовними вимогами та порушують інтереси громади, а також створюють ризик для безперервного функціонування закладу охорони здоров`я.

Позивач ОСОБА_2 та відповідач Ківерцівський міський голова Ківерцівської міської ради Ковальчук О. М., будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Про причини неявки апеляційний суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляли.

Представник відповідача КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради» Ващук І. О., будучи належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явилася, але 28 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» подала до апеляційного суду заяву, в якій просила проводити апеляційний розгляд справи за її відсутності.

Колегія суддів вважає можливим проводити розгляд справи за відсутності вказаних учасників справи згідно з вимогами ст. 372 ЦПК України, оскільки їх неявка в судове засідання апеляційної інстанції не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 2, 3 ст. 150 ЦПК України).

Згідно з ч. 10 ст. 150 ЦПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання (частини 6-8 ст. 153 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними для захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу».

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2020 року у справі № 910/1200/20, від 31 січня 2023 року у справі № 295/5244/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 753/20537/18.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосування такого виду забезпечення позову, за змістом якого фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, суперечитиме меті процесуального інституту забезпечення позову та знівелює принципи цивільного процесуального законодавства, оскільки саме під час ухвалення рішення по суті спору суд вирішує такі питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи потрібно позов задовольнити або в позові відмовити (ч. 1 ст. 264 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради», Ківерцівського міського голови Ківерцівської міської ради ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження № 61-ро від 28 травня 2026 року про дострокове розірвання контракту та звільнення ОСОБА_2 ; поновлення ОСОБА_2 на посаді генерального директора КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради», відшкодування моральної шкоди.

В свою чергу в заяві про забезпечення позову представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 просив забезпечити позов шляхом зупинення дії розпорядження Ківерцівського міського голови від 28 травня 2026 року до набрання судовим рішенням у цій справі законної сили, а саме: заборони Ківерцівській міській раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію розпорядження № 61-ро від 28 травня 2026 року про звільнення ОСОБА_2 та дії щодо звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора; заборонити Ківерцівській міській раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь які-дії щодо перешкоджання генеральному директору КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради» Марищуку О. Р. в реалізації його посадових повноважень, прав та обов`язків, у тому числі шляхом їх зупинення, припинення, обмеження; заборони Ківерцівській міській раді до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії, спрямовані на заміщення посади генерального директора КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради», зокрема приймати рішення про призначення іншої особи на посаду генерального директора зазначеного підприємства, укладати з такою особою трудовий договір (контракт) та видавати відповідні розпорядчі акти; заборонити державним реєстраторам та іншим уповноваженим особам до набрання законної сили рішенням суду у даній справі вчиняти будь-які дії у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань по внесенню змін до ЄДРПОУ про юридичну особу, що пов`язані зі зміною керівника юридичної особи.

Ківерцівська міська рада є органом місцевого самоврядування, що наділений дискреційними повноваженнями щодо призначення на посаду керівника комунального підприємства (у цій справі – КП «Ківерцівський ЦПМД Ківерцівської міської ради») відповідно до п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

Судове рішення підлягає негайному виконанню, незалежно від того, чи було до моменту його ухвалення зайнято посаду іншим працівником.

Кодекс законів про працю України не виключає можливості поновлення на роботі працівника у разі прийняття на посаду, яку він обіймав, іншого працівника.

Таким чином, порядок відновлення трудових прав ОСОБА_2 при ймовірному ухваленні судом рішення про поновлення його на роботі, передбачено Законом.

В даному випадку вжиття судом заходів забезпечення позову буде неспівмірним заявленим позовним вимогам, оскільки призведуть до надмірного втручання суду в повноваження не лише відповідача, але й самого закладу охорони здоров`я.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що встановлення заборони відповідачу на вчинення дій, спрямованих на заміщення вакантної посади генерального директора закладу охорони здоров`я, буде наслідком фактично втручання у діяльність такого закладу, що нормами чинного законодавства не допускається. Крім того, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом, що суперечить положенням ст. 150 ЦПК України. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує трудові правовідносини для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі є законною та обґрунтованою, тому підстави для її скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права або неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 11 червня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий-суддя

Судді: