Вирок від 12 серпня 2026 р. у справі №761/31532/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/31532/26

Провадження №1-кп/761/4333/2026

В И Р О К

іменем України

13 серпня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12026100100001798, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 липня 2026 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецьк, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2026 року начальник сектору ювенальної поліції Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у місті Києві ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з іншими співробітниками, які відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», є працівниками правоохоронного органу та відповідно до статті 17 Закону України «Про Національну поліцію», є поліцейськими, відповідно до плану розрахунку від 14 липня 2026 року заступили до несення служби у складі нарядів для забезпечення публічної безпеки та порядку на території Шевченківського району міста Києва.

Близько 23 години 35 хвилин 14 липня 2026 року, здійснюючи охорону публічної безпеки та порядку, у місці розташування мобільного блокпоста за адресою: м. Київ, вул. Табірна, 38, працівниками поліції був зупинений автомобіль марки «Toyota Corolla», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У подальшому начальником сектору ювенальної поліції Шевченківського управління поліції Головного управління поліції у місті Києві ОСОБА_6 , який був одягнутий у формений одяг із розпізнавальними знаками Національної поліції було повідомлено ОСОБА_3 про необхідність надати на перевірку документи, тобто висловлено законну вимогу під час виконання своїх службових обов`язків, відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» у період дії воєнного стану та/або під час мобілізації (крім цільової) поліцейський має право вимагати в особи чоловічої статі віком від 18 до 60 років пред`явлення нею військово-облікового документа разом з документом, що посвідчує особу, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах.

Разом з тим, ОСОБА_3 , діючи умисно, усвідомлюючи, що перед ним знаходиться працівник правоохоронного органу, одягнений у формений одяг працівника Національної поліції України з відповідними розпізнавальними знаками, який представився працівником поліції, виконує свої службові обов`язки та висловив йому законну вимогу у наданні документів, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно-небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, перешкоджаючи виконувати законні вимоги працівника поліції, вчиняючи активний супротив працівнику правоохоронного органу під час виконання ним своїх службових обов`язків, з метою уникнення здійснення перевірки його документів, раптово почав рух вищевказаного транспортного засобу вперед та вдарив стоячий попереду автомобіль «Volkswagen Transporter», після чого продовжив рух заднім ходом та вдарив автомобіль «Toyota Prius», який стояв позаду нього та на законні вимоги поліцейського ніяк не реагував, тим самим активно фізично протидіяв законним вимогам поліцейського, перешкоджаючи виконанню ним своїх службових обов`язків.

У подальшому швидко почав рух автомобілем в бік працівника поліції ОСОБА_6 , який стояв поруч та намагався зупинити рух автомобіля, однак ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним своїх службових обов`язків, продовжив рух в бік працівника поліції ОСОБА_6 , який уникнув наїзду лише завдяки тому, що вчасно відскочив, тим самим створюючи загрозу його життю та здоров`ю, чим скоїв опір працівнику правоохоронного органу.

Таким чином, вищевказаними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 342 КК України, тобто у опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

30 липня 2026 року між прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 за участю захисника ОСОБА_5 укладено угоду про визнання винуватості.

Згідно вказаної угоди сторони повністю погодилися з формулюванням фактичних обставин вказаного кримінального правопорушення та його правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 342 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 беззастережно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Крім того, сторони дійшли згоди про призначення ОСОБА_3 покарання за ч. 2 ст. 342 КК України у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 , вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просив затвердити угоду про визнання винуватості, укладену з обвинуваченим.

Захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні просила затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між її підзахисним та прокурором, та зазначила, що обвинувачений визнає свою вину в повній мірі, угода укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 пояснив суду, що угода про визнання винуватості укладена добровільно, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Водночас просив суд затвердити угоду про визнання винуватості і призначити узгоджену в ній міру покарання, при цьому беззастережно визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Потерпілий ОСОБА_6 , будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду кримінального провадження, у судове засідання не з`явився. Водночас на адресу суду надійшла заява потерпілого ОСОБА_6 про розгляд кримінального провадження за його відсутності.

Суд, дослідивши угоду про визнання винуватості, матеріали кримінального провадження, вислухавши доводи учасників розгляду, дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Відповідно до ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Перевіривши угоду про визнання винуватості на її відповідність вимогам чинного КПК України, суд прийшов до висновку, що зазначена угода у повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки вона містить всі необхідні вимоги, визначені статтею 472 КПК України, зокрема, найменування сторін, формулювання обвинувачення та його правову кваліфікацію із зазначенням частини статті закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання обвинуваченою своєї винуватості у вчиненні кримінальних правопорушень, узгоджене покарання та згоду обвинуваченої на його призначення, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, дата її укладення та підписи сторін.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України.

Суд вважає, що при узгодженні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 342 КК України, сторонами було враховано особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Вищенаведені обставини та дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 значно впливають на суспільну небезпечність вчиненого ним діяння та відповідно суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину.

Умови угоди не суперечать інтересам суспільства і не порушують права, свободи чи інтереси сторін, інших осіб. Крім того, обвинувачений ОСОБА_3 може виконати взяті на себе за угодою зобов`язання, наявні фактичні підстави для визнання винуватості, а узгоджена міра покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених ст. 65 КК України.

При цьому, у підготовчому судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Судом у підготовчому судовому засіданні також встановлено, що укладання угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Отже, переконавшись у добровільності та усвідомленості позиції сторін угоди, відповідно до вимог ч. 4 ст. 474 КПК України, не встановивши передбачених ч. 7 ст. 474 КПК України підстав для відмови у затвердженні угоди, суд затверджує угоду про визнання винуватості.

За таких підстав суд приходить до висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної 30 липня 2026 року між прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , а також призначення обвинуваченому узгодженої сторонами міри покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 липня 2026 року відносно ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Суд вважає за необхідне застосований відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Відомості, які б підтверджували визнання відповідних об`єктів речовими доказами, у матеріалах кримінального провадження відсутні.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 314, 315, 368-371, 373-374, 472-476 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Угоду про визнання винуватості від 30 липня 2026 року, укладену в рамках кримінального провадження №12026100100001798, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 липня 2026 року, між прокурором Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 - затвердити.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, та призначити покарання у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Застосований відносно ОСОБА_3 запобіжний захід у виді домашнього арешту залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду, ухвалений на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1