Рішення від 16 серпня 2026 р. у справі №752/28035/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/28035/25

Провадження №: 2/752/3699/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненими,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк», Банк) про визнання зобов`язання за кредитним договором №501419393 припиненими.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Южного міського суду Одеської області від 07 листопада 2024 року по справі №519/594/24 було частково задоволено позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №501419393, а саме стягнуто з позивача на користь Банку заборгованість в сумі 117900,25 грн та судові витрати в розмірі 2032,45 грн. При цьому, судом була здійснена розстрочка виплати боргу за рішенням суду на 10 місяців по 11790,03 грн.

Як указувала позивач у своїй позовній заяві, на виконання вказаного вище судового рішення нею було сплачено стягнуту судом заборгованість та судові витрати у повному обсязі, а відтак вона повністю виконала свої зобов`язання за укладеним із позивачем кредитним договором. У зв`язку із цим, вона звернулася до АТ «Сенс Банк» із заявою та просила надати їй документ про належне виконання своїх зобов`язань по кредитному договору, однак, листом Банком їй відмовив у визнанні припиненим такого договору та у наданні відповідної довідки про повне погашення боргу.

Оскільки у даному випадку відповідач не визнає факту припинення між сторонами зобов`язань за укладеним між ними кредитним договором №501419393, позивач уважала, що її порушене право має бути захищене у ефективний спосіб, а саме шляхом визнання у судовому порядку припиненими її зобов`язань за вказаним кредитним договором, у зв`язку із їх повним виконанням.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.11.2025 для розгляду цивільної справи №752/28035/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, установлено відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду для подання суду відзиву на позов.

Відзив на позовну заяву чи інші письмові пояснення щодо суті спору, а також будь-які заяви щодо проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, від відповідача на адресу суду не надходили. АТ «Сенс Банк» належним чином повідомлене про розгляд даного судового провадження, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, тому суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши подані учасниками справи заяви по суті спору, а також наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі ОСОБА_1 посилалась на те, що між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №501419393 та на виконання рішення Южного міського суду Одеської області від 07 листопада 2024 року по справі №519/594/24 нею було сплачено заборгованість по вказаному кредитному договору.

На підтвердження вказаних обставин позивач долучила до позовної заяви копію вступної та резолютивної частини згаданого вище судового рішення, а також копії квитанцій про сплату заборгованості.

Так, з матеріалів справи убачається, що рішенням Южного міського суду Одеської області від 07 листопада 2024 року, ухваленого по справі №519/594/24, було частково задоволено позовні вимоги АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з останньої на користь Банку заборгованість за кредитним договором 501419393 у розмірі 117900,25 грн. В іншій частині позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовлено. Розстрочено ОСОБА_1 виплату боргу за кредитним договором відповідно до цього рішення на 10 місяців та вирішено стягувати з останньої на користь АТ «Сенс Банк» протягом десяти місяців від дня набрання законної сили цим рішенням щомісячно по 11790,03 грн на погашення заборгованості за кредитним договором.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.

При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Положеннями частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

За офіційними даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане вище рішення Южного міського суду Одеської області від 07 листопада 2024 року по справі №519/594/24 в апеляційному порядку не оскаржувалося та набрало законної сили 10.12.2024.

Таким чином, оскільки зазначене судове рішення було ухвалено судом у справі між тими самими сторонами, воно набрали законної сили у встановленому законом порядку, то у розумінні положень частини четвертої статті 82 ЦПК України воно має преюдиційний характер відносно даної справи, що розглядається.

Зі змісту описової та мотивувальної частини рішення Южного міського суду Одеської області від 07 листопада 2024 року по справі №519/594/24 убачається, що предметом спору у цій справі виступала заборгованість, яка виникла у позивача за кредитним договором №5014419393, що був укладений між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк».

Суд у своєму рішенні встановив, такі обставини «18.01.2022 ОСОБА_1 підписала оферту на укладання угоди про надання кредиту №5014419393, анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», паспорт споживчого кредиту та графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, які в сукупності становлять кредитний договір (а.с.4-9).

Відповідно до копії Витягу з державного реєстру банків від 02.12.2022 змінено найменування з АТ «АЛЬФА БАНК» на АТ «СЕНС БАНК» (а.с.28).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом у гривні, загальна заборгованість згідно кредитного договору №5014419393 від 18.01.2022 станом на 17.10.2023 складає 175650,25 грн, з яких 92734,88 грн заборгованість по тілу кредиту, 27915,37 грн заборгованість по відсотках, 55000,00 грн заборгованість по комісії (а.с.16).

Отримання та користування кредитом підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 22.08.2022-22.01.2023 (а.с.22-23).

25.01.2024 представник АТ «СЕНС БАНК» звернувся до відповідача з досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов`язань (а.с.24).».

Окрім того, задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Сенс Банк» у цивільній справі №519/594/24, місцевий суд не убачав наявними правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 нарахованої банком комісії за обслуговування кредиту в сумі 55000 грн, а також у відповідності до статтей 216, 534 ЦК України врахував сплачену позичальником комісію за обслуговування кредиту у розмірі 2750 грн в рахунок загальної суми заборгованості за кредитом.

Отже, вказаним вище судовим рішення, яке має преюдиційне значення для вирішення спору у справі, що розглядається, встановлено наявність між сторонами правовідносин, які випливають з договору про надання кредиту №5014419393 від 18.01.2022.

Проте, сама по собі копія вказаного договору в матеріали справи позивачем надана не була.

У підтвердження сплати позивачем заборгованості за вказаним кредитним договором на виконання рішення Южного міського суду Одеської області від 07 листопада 2024 року по справі №519/594/24 нею було долучено до позовної заяви копії таких квитанцій: №1-197к від 06.12.2024 на суму 11790 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Погашення заборгованості за кредитним договором від ОСОБА_3 »; №1-81к від 06.01.2025 на суму 11790 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-156к від 06.02.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-161к від 06.03.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-262к від 07.04.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-31к від 06.05.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-174к від 06.06.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-260к від 07.07.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-167к від 06.08.2025 на суму 11791 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 »; №1-14к від 04.09.2025 на суму 11784 грн, платник ОСОБА_3 , отримувач ОСОБА_1 , призначення платежу «Поповнення рахунку ОСОБА_1 згідно судового рішення справа №519/594/24 провадження №2/519/357/24 від ОСОБА_3 ».

Убачається, що 23.09.2025 ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявою про видачу довідки про виконання нею своїх зобов`язань за кредитним договором №50419393 у повному обсязі та про відсутність будь-яких претензій зі сторони Банку по вказаному договору.

Листом АТ «Сенс Банк» від 01.10.2025 за вих.№44602-33.4-б/б позивачу було відмовлено у видачі такої довідки з огляду на наявну у позичальника заборгованість за кредитним договором. У вказаній відповіді Банк послався на те, що він на підставі статті 1048 ЦК України має право на одержання від позичальника відсотків за користування кредитними коштами, розмір і порядок сплати яких був передбачений умовами договору. Крім того зазначив, що АТ «Сенс Банк» не погоджується з позицією, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що Банк має право вимагати від позивача повернення лише тих коштів, які були нараховані на момент звернення Банку до суду і були закріплені у відповідному судовому рішенні, яке набрало законної сили. Вказані кошти були сплачені позивачем у повному обсязі відповідно до графіку, встановленого вказаним вище рішенням суду. Вказувала, що Банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за спірним кредитним договором, а тому кредитні зобов`язання за ним після виконання судового рішення є припиненими. Будь-які дії Банку щодо нарахування позичальнику процентів за користування кредитом, пені та штрафів є неправомірними. Також зазначала про те, що Банк не визнає тих обставин, що фактично між сторонами вже припинені зобов`язання за спірним кредитним договором у зв`язку із їх повним виконанням позичальником. Тому, оскільки ОСОБА_1 не доступні інші можливості захисту її прав, вона змушена була заявляти позовну вимогу про визнання припиненим її зобов`язань за вказаним кредитним договором, як превентивний спосіб захисту у правовідносинах між нею та відповідачем.

Надаючи правову оцінку встановленим фактам і доводам позивача, суд дійшов таких висновків.

Так, у частині першій статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 та інші).

Одним зі способів захисту, який передбачений частиною другою статті 16 ЦК України, є визнання права.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, зобов`язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов`язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.

Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц суд касаційної інстанції зробив такі висновки: «Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

Відтак, суд доходить висновку, що у разі неврегульованих між сторонами кредитного договору питань після виконання судового рішення про стягнення заборгованості за таким договором, вимога позичальника про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненим може бути ефективним способом захисту.

Водночас, при вирішенні таких позовних вимог сам факт відсутності або виконання стороною свого обов`язку у повному обсязі підлягає доведенню ним у загальному порядку, а суд у свою чергу повинен перевірити факт такого виконання заявлених зобов`язань сторони у повному обсязі відповідно до умов укладеного договору.

Так, у статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У той же час статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

З аналізу зазначених правових норм слідує, що у разі укладення кредитного договору, він підлягає підпису сторонами, всі істотні умови договору повинні бути узгоджені позичальником та позикодавцем.

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Положеннями частини першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, розмір і порядок сплати позичальник процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися сторонами кредитного договору при його укладенні та відповідно відображатися у ньому.

Разом з тим, частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), встановлено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Таким чином, кредитодавець після пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту та відповідно зміни строку виконання основного зобов`язання, втрачає право нараховувати проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитування позичальника.

Звертаючись до суду з позовними вимогами у цій справі, ОСОБА_1 не зазначила конкретно, яке саме її право порушено АТ «Сенс Банк». Вказувала на відмову відповідача видати їй документ або довідку, що підтверджують належне виконання нею зобов`язань по кредитному договору №5014419393 з огляду на ухвалене Южним міським судом Одеської області рішення від 07 листопада 2024 року у справі №5119/594/24. Посилалася і на положення законодавства та судову практику щодо відсутності у кредитора права на нарахування відсотків та неустойки після закінчення строку кредитування позичальника.

Проте, заявляючи позовні вимоги про визнання припиненим своїх зобов`язань за кредитним договором №5014419393 від 18.01.2022 позивач не долучила до матеріалів справи копії такого договору, що у свою чергу було її процесуальним обов`язком.

Відтак, суд позбавлений можливості перевірити повний обсяг основного зобов`язання за спірним договором, строк його виконання, установлений сторонами графік повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, а також з`ясувати наявність підстав уважати, що відповідач реалізував своє право на дострокове повернення кредиту згідно статті 1050 ЦК України відповідно до обумовленого умовами договору порядку.

Рішення Южного міського суду від 07 листопада 2024 року Одеської області по справі № 519/594/24 не містить викладу встановлених судом обставин строку дії кредитного договору та кредитування ОСОБА_1 , як позичальника, а також не містить встановлення чіткого факту зміни Банком в односторонньому порядку строку виконання основного зобов`язання за кредитним договору №5014419393 від 18.01.2022, шляхом пред`явлення до позичальника відповідної вимоги згідно частини другої статті 1050 ЦК України.

Водночас без аналізу умов спірного кредитного договору суд не може й перевірити обставин виконання позичальником повного обсягу зобов`язань, що могли бути неохоплені позовними вимогами АТ «Сенс Банк» в межах зазначеної вище цивільної справи.

Указане в сукупності унеможливлює встановлення судом факту припинення зобов`язання за спірним кредитним договором у зв`язку із його повним виконанням.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Як було зазначено вище, позивач в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання припиненими її зобов`язань за кредитним договором №5014419393 від 18.01.2022 взагалі не надала суду його копію, що у свою чергу позбавило суд можливості перевірити факт припинення її зобов`язань за цим договором, як позичальника, у зв`язку із їх повним виконанням.

Разом з тим, не було надано і будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту неправомірного нарахування банком процентів за спірним кредитним договором поза межами строку кредитування позивач.

Водночас суд зауважує на тому, що позивач долучила до позовної заяви роздруківку скріншоту з банкінгу, де відображена інформація про залишок за кредитом станом на 27.10.2025 у розмірі 97903,31 грн, яка прострочена на 1113 дні.

Але, із вказаної роздруківки скріншоту неможливо зробити висновок щодо його належності саме до відкритого позивачу банківського рахунку у відповідача та наявності такої заборгованості саме за спірним кредитним договором №5014419393 від 18.01.2022. Відсутні і складові такої заборгованості, що у свою чергу унеможливлює здійснення судом перевірки нарахування відповідачем процентів за вказаним кредитним договором поза межами строками кредитування позичальника.

Будь-які клопотання про витребування від відповідача належних доказів, які б містили дані про здійснені Банком донарахування після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема, виписка про рух коштів на рахунку позивача або повний розрахунок заборгованості, позивачем в ході розгляду справи не заявлялися.

Тобто, суд фактично позбавлений можливості перевірити законність дій банку при нарахуванні процентів, якщо таке має місце, та відповідно з`ясувати обставини наявності порушення відповідачем прав позивача та необхідності застосування обраного нею способу захисту у межах даного судового провадження.

Враховуючи викладене вище, один із основних принципів цивільного судочинства - принцип змагальності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача.

Оскільки, у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати, на підставі статті 141 ЦПК України покладаються на позивача та відповідно розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про визнання зобов`язання за кредитним договором припиненими відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.08.2026.

Суддя А.О. Митрофанова