Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №910/11071/23 (911/2666/15) — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2026Справа № 910/11071/23 (911/2666/15)

За позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика";

2) Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВЛ Проперті"

за участю третіх осіб на стороні позивача:

Національного банку України;

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківочка";

Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківка";

ОСОБА_1

за участю третіх осіб на стороні відповідача 1:

ПАТ "Державний ощадний банк України";

Дочірнє підприємство "БЦТ";

Драгон Капітал Інвестментс Лімітед (Dragon Capital Investments Limited);

про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

в межах справи № 910/11071/23

Суддя Івченко А.М.

Представники: відповідно до протоколу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні Господарського суду міста Києва в межах справи № 910/11071/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-логістичний комплекс «Арктика» перебуває справа № 910/11071/23 (911/2666/15) за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", Департаменту з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВЛ Проперті", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні: позивача: Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківочка", Товариства з обмеженою відповідальністю "Пашківка", ОСОБА_1 ; відповідача 1: Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", Дочірнього підприємства "БЦТ" та Драгон Капітал Інвестментс Лімітед (Dragon Capital Investments Limited), про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовними вимогами, які наразі є предметом розгляду даної справи, з урахуванням заяви АТ "Златобанк" про зміну предмета позову та залучення співвідповідача від 24.03.2023, яку було прийнято до розгляду ухвалою Господарського суду Київської області 04.04.2023, є:

1) визнання недійсним договору від 29.10.2014, укладеного між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим №3287, про розірвання договору іпотеки, укладеного 31.05.2012 між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим №2614;

2) визнати чинним договір іпотеки, укладений 31.05.2012 між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим №2614;

3) визнати право іпотекодержателя АТ "Златобанк" з 31.05.2012 на підставі договору іпотеки, укладеного 31.05.2012 між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим №2614, стосовно наступного майна:

- адміністративно-складського єдиного майнового комплексу з допоміжними будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2491988132080, адреса: Київська обл., Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Асканія, буд. 1А-Б-В-Г, який складається з: адміністративного корпусу - літ."А", площею 4143,0 кв.м.; механічної маи?стерні - літ."В", площею 175,4 кв.м.; складу - літ."Б", площею 17105,3 кв.м.; насосної станції - літ."Г", площею 37,5 кв.м; навісу - літ."Б1", посту охорони - літ."Д, Е", замощення - І; ваги - ІІ, огорожа - №№1-4, трансформаторна підстанція - 2323 - ТП; ШРП з ВОГ (з лічильником газу Delta 2050G65, коректором Вега 1.01-ВН-0,6-60) - №5;

- земельної ділянки, кадастровий номер 3222486200:04:001:5700, розташованою за адресою: Київська обл., Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Асканія, площею 4.9752 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2487761832080.

В обґрунтування позовних вимог АТ "Златобанк" вказувало на те, що: договір про розірвання від 29.10.2014 мав своїм наслідком безпідставну відмову банку від власних майнових вимог, а тому є нікчемним на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже вчинений у річний період до запровадження тимчасової адміністрації в банку та в період застосування до банку регулятором банківського сектору особливого режиму контролю; договір про розірвання від 29.10.2014, що мав своїм наслідком припинення майнових вимог банку за договором іпотеки від 31.05.2012, було укладено за відсутності згоди Національного банку України як заставодержателя таких майнових прав згідно договору застави майнових прав №12/3МП від 05.03.2014, що свідчить про порушення приписів ст.ст. 203, 586 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про заставу" та п.п. 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав №12/3МП від 05.03.2014 при його укладенні і є правовою підставою для визнання його недійсним у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України; у відповідності до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України існують правові підстав для застосування наслідків нікчемності / недійсності договору про розірвання від 29.10.2014 шляхом визнання чинним договору іпотеки від 31.05.2012 та права іпотекодержателя АТ "Златобанк" з 31.05.2012 на предмет іпотеки за таким правочином, який на сьогоднішній день за наслідками неодноразової зміни власника та характеристик належить ТОВ "ОВЛ Проперті".

Позиція інших учасників справи по суті спору:

ТОВ "ТЛК "Арктика" - позовні вимоги не визнавало та в їх задоволенні просило відмовити, зазначало про те, що: після розірвання договору іпотеки від 31.05.2012 в забезпечення виконання зобов`язань за кредитами, які забезпечувалися відповідною іпотекою, банку на виконання вимог кредитного комітету, яким було погоджено припинення правовідносин іпотеки, було додатково передано в заставу майнові права на депозити, які в повному обсязі покривали суми кредитів, а тому твердження про зменшення за наслідками укладення договору про розірвання від 29.10.2014 розміру власних майнових вимог банку не відповідає дійсності, що виключає можливість для висновку про нікчемність такого договору згідно п. 1 ч. 3. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; договір іпотеки від 31.05.2012 не був безпосереднім предметом застави за укладеним між АТ "Златобанк" та Національним банком України договором застави майнових прав №12/3МИ від 05.03.2014, а тому на укладення договору про розірвання від 29.10.2014 не поширювалися передбачені Законом України "Про заставу" та договором застави майнових прав №12/3МИ від 05.03.2014 обтяження; звертаючись з даним позовом до суду АТ "Златобанк" не наведено обґрунтування в чому саме полягає порушення його особистих майнових прав та інтересів з вчиненням оскаржуваного договору про розірвання від 29.10.2014; перехід прав власності на майно, яке становило предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.05.2012, відбувся з порушення законодавства та за відсутності ознак добросовісності наступних його набувачів.

Департамент з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради - вказував на те, що не є належним відповідачем за заявленими позовними вимогами, що є самостійною правовою підставою для відмови в задоволенні позову щодо нього.

ТОВ "ОВЛ Проперті" - позовні вимоги не визнавало, зазначаючи про те, що: 1) відсутні підстави вважати наявним відмову АТ "Златобанк" від власних майнових прав, оскільки: за результатами укладення договору про розірвання від 29.10.2014 АТ "Златобанк" одномоментно було отримано 100 000 000,00 грн в рахунок часткового погашення зобов`язань за кредитним договором №153/10-KL, в той час, як згідно умов останнього повернення даної суми відбувалось би протягом наступних п`яти років; за жодним із кредитних договорів, виконання зобов`язань за якими було забезпечено договором іпотеки від 31.05.2012, не обліковувалося простроченої заборгованості; новий предмет забезпечення за договорами застави майнових прав на депозити, які розміщувалися на рахунках в АТ "Златобанк", повністю ним контролювалися та забезпечували виконання зобов`язань за кредитним договорами в повній мірі; 2) набуття ТОВ "ОВЛ Проперті" прав власності на майно, яке становило предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.05.2012, було правомірним та добросовісним; 3) визнання правомірним укладення договору про розірвання від 29.10.2014 та відсутність ризиків, передбачених ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" була встановлена судовими рішеннями у справі №810/1643/17, що носить преюдиційний характер; 4) за наслідком укладення договору про розірвання від 29.10.2014 АТ "Златобанк" та Національний банк України отримали виключно економічну вигоду за рахунок перерахованих АТ "Ощадбанк" коштів на погашення кредиту ТОВ "ТЛК "Арктика", якої б не було за не укладення такого правочину, що в сукупності з обізнаністю та послідуючим схвалення Національним банком України в особі призначеного куратора в АТ "Златобанк" такого договору виключає висновок про можливість визнання його недійсним з підстав відсутності згоди Національного банку України як заставодержателя майнових прав.

Національного банку України - позовні вимоги підтримував, вказував на те, що Національний банк України як заставодержатель майнових прав АТ "Златобанк" за кредитним договором від 29.10.2010 №153/10-KL, укладеним з ТОВ "ТЛК "Арктика", не надавав свою згоду на розірвання договору іпотеки від 31.05.2012, а тому відповідний договір про розірвання від 29.10.2014 підлягає визнанню недійсним. Також, підтримував доводи про те, що з укладенням договору про розірвання від 29.10.2014 АТ "Златобанк" відмовилося від власних майнових вимог, що є ознакою нікчемності такого правочину згідно приписів п. 1 ч. 3. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - позовні вимоги підтримував, вказував на те, що договір про розірвання від 29.10.2014 є нікчемним згідно п. 1 ч. 3. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у зв`язку з чим необхідності визнання такого правочину недійсним немає, однак це не нівелює права банку на додаткове звернення з відповідним позовом до суду про визнання такого договору недійсним в судовому порядку.

ТОВ "Пашківка", ТОВ "Пашківочка" - позовні вимоги не визнавали, в їх задоволенні просили відмовити, вказували на те, що предметом договору застави майнових прав №12/3МИ від 05.03.2014 не були права АТ "Златобанк" за договором іпотеки від 31.05.2012, а на момент укладення договору про розірвання від 29.10.2014 вони не мали простроченої заборгованості перед АТ "Златобанк", у зв`язку з чим неможливими є висновки про будь-яку відмову банку від власних майнових вимог як підставу для застосування приписів п. 1 ч. 3. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

ОСОБА_1 - своєї позиції стосовно суті спору не висловлювала, однак звертала увагу на безпідставність звернення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Златобанк" з позовом до суду у даній справі, діючи від імені АТ "Златобанк", з огляду на визнання протиправними та скасування судовими рішеннями у справі №826/2184/17 постанов Національного банку України від 13.02.2015 №105 та від 12.05.2015 про віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних та відкликання банківської ліцензії і ліквідацію АТ "Златобанк", а також відповідних рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 №30 про запровадження тимчасової адміністрації та від 13.05.2025 №99 про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк".

АТ "Ощадбанк" - заперечувало проти позовної заяви, вважало її безпідставною та необґрунтованою, а позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, зазначаючи проте, що: жодними доказами не підтверджується як нікчемність, так і наявність правових підстав для визнання договору про розірвання від 29.10.2014 недійсним, оскільки майнові вимоги АТ "Златобанк" за відповідними кредитами були додатково забезпечені заставами майнових прав на депозити, що спростовувало його твердження про неможливість задоволення своїх вимог після припинення договору іпотеки; АТ "Ощадбанк" було надано ТОВ "ТЛК "Арктика" кредит у розмірі 100 000 000,00 грн на рефінансування його заборгованості перед АТ "Златобанк", а надання нерухомого майна, яке становило предмет договору іпотеки від 31.05.2012 до його розірвання, умовою надання відповідного рефінансування. Отже, АТ "Златобанк" було отримано погашення кредиту ТОВ "ТЛК "Арктика" на вказану суму; АТ "Ощадбанк" є одним з найбільших системних банків, засновником якого є держава в особі Кабінету Міністрів України із належністю державі 100% акцій у статутному капіталу, а тому, заподіяння майнової шкоди АТ "Ощадбанк" матиме своїм наслідком спричинення шкоди майновим інтересам держави. Також, вказувало на те, що з огляду на визнання протиправними та скасування судовими рішеннями у справі №826/2184/17 постанов Національного банку України від 13.02.2015 №105 про віднесення АТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних та від 12.05.2015 №310 про відкликання банківської ліцензії і ліквідацію АТ "Златобанк" та відповідних рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 №30 про запровадження тимчасової адміністрації та від 13.05.2025 №99 про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не поширюються на спірні правовідносини, на підтвердження чого посилалось на судові рішення у справі №810/1643/17.

ДП "БЦТ" - в задоволенні позову просило відмовити, вказувало на те, що: судовими рішеннями у справі №810/1643/17 встановлено преюдиційні факти відсутності обставин нікчемності договору про розірвання від 29.10.2014 в силу вимог законодавства (у тому числі норм статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), які не потребуються доказуванню; ні наведені позивачем умови договору застави майнових прав №12/3МИ від 05.03.2014, ані положення чинного законодавства України, яке регулює діяльність Національного банку України не встановлюють та не передбачають права позивача на звернення до суду із вимогами щодо недійсності правочину в інтересах та від імені Національного банку України як заставодержателя.

Первісно, рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2015 у справі №911/2666/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2016, в задоволенні позову було відмовлено повністю, однак постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016 такі судові рішення було скасовано, а справу №911/2666/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

В подальшому, значна тривалість розгляду справи була обумовлена в т.ч. витребуванням доказів, неодноразовими зупиненням провадження, оскарженням таких дій, направленням матеріалів справи до вищих інстанцій для розгляду скарг учасників справи на різні процесуальні рішення суду, залишенням позову без розгляду з послідуючим скасуванням цього (ухвалою Господарського суду Київської області від 14.12.2017 було залишено без розгляду позов АТ "Златобанк", яка була скасовано постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2018, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2018, з направленням справи №911/2666/15 для подальшого розгляду до Господарського суду Київської області), залученням третіх осіб, заміною відповідача, залученням співвідповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.04.2025 матеріали справи №911/2666/15, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2025, передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва для розгляду в межах справи про банкрутство ТОВ "ТЛК "Арктика" №910/11071/23.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.07.2025 справу №911/2666/15 з присвоєнням їй номеру №910/11071/23 (911/2666/15) передано судді Івченко А.М., яким ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2025 було прийнято її до свого провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 17.09.2025.

Розгляд справи в рамках підготовчого провадження неодноразово відкладався в т.ч. з огляду на надходження від учасників справи численних заяв та клопотань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2026 було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 22.07.2026.

В судовому засіданні 22.07.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.10.2010 між АТ "Златобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЦ Скандинавія" (після зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика") (позичальник) було укладено кредитний договір №153/10-KL (надалі - "Кредитний договір №153/10-KL"), за умовами якого АТ "Златобанк" було відкрито позичальнику кредитну лінію з лімітом заборгованості у розмірі 200 000 000,00 грн., кінцевою датою повернення кредитних коштів не пізніше 31.08.2019 та з обов`язком сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 18% річних за користування кредитними коштами у гривні та 9,5% річних за користування кредитними коштами у доларах США.

21.05.2012 між АТ "Златобанк" та ТОВ "Пашківка" (позичальник) було укладено кредитний договір №110/12-KL (надалі- "Кредитний договір №110/12-KL"), за умовами якого АТ "Златобанк" було відкрито позичальнику кредитну лінію з лімітом заборгованості у розмірі 4 500 000,00 Євро, з кінцевою датою повернення кредитних коштів не пізніше 18.05.2016 та з обов`язком сплачувати відсотки у розмірі 9,5% річних за користування кредитними коштами в Євро.

30.05.2012 між АТ "Златобанк" та ТОВ "Пашківочка" (позичальник) було укладено кредитний договір №123/12-KLMV (надалі - "Кредитний договір №123/12-KLMV"), за умовами якого АТ "Златобанк" було відкрито позичальнику мультивалютну кредитну лінію з лімітом заборгованості у розмірі 2 000 000,00 Євро, з кінцевою датою повернення кредитних коштів не пізніше 18.05.2016 та з обов`язком сплачувати відсотки: у розмірі 18% річних за користування кредитними коштами у гривні, у розмірі 7% річних за користування кредитними коштами у доларах США, у розмірі 9,5% річних за користування кредитними коштами в Євро.

31.05.2012 між АТ "Златобанк" (іпотеко держатель) та ТОВ "ТЛК "Арктика" (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстраційним №2614, (надалі - "Договір іпотеки від 31.05.2012"), за яким в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV було передано в іпотеку належне ТОВ "ТЛК "Арктика" нерухоме майно: Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, та земельні ділянки: площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001, та площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, які розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада.

05.03.2014 між Національним банком України, як заставодержателем, та АТ "Златобанк", як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав №12/ЗМИ, у відповідності до якого, в рахунок забезпечення виконання зобов`язань АТ "Златобанк" перед Національним банком України за кредитним договором №12 від 05.03.2014, було передано в заставу належні АТ "Златобанк" майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у Додатку №1 до цього договору.

Згідно Додатку 1 до вказаного договору було визначено, що в заставу Національному банку України передаються, зокрема, майнові права АТ "Златобанк" за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV із зазначенням виду забезпечення виконання зобов`язань за ними - нерухоме майно.

10.06.2014 кредитний комітет АТ "Златобанк" прийняв рішення - задовольнити прохання ТОВ "ТЛК "Арктика" та надати дозвіл на рефінансування в АТ "Ощадбанк" кредитної заборгованості по кредитному договору №153/10-KL від 29.10.2010 в сумі 200 000 000,00 грн та передати до АТ "Ощадбанк" в заставу для забезпечення виконання зобов`язань належне ТОВ "ТЛК "Арктика" майно у вигляді Рибного ярмарку та комплексу по зберіганню, виробництву продуктів харчування і земельних ділянок, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а.

Постановою Національного банку України від 19.08.2014 №506/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю публічного акціонерного товариства "Златобанк": призначити куратором АТ "Златобанк" службовця Національного банку України Кухарук Т.В. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням №346.

21.10.2014 кредитний комітет АТ "Златобанк" прийняв рішення - вивести із забезпечення нерухоме майно ТОВ "ТЛК "Арктика", яке було забезпеченням по Кредитним договорам №153/10-KL від 29.10.2010, №110/12-KL від 21.05.2012 та №123/12-KLMV від 30.05.2012.

На виконання такого рішення кредитного комітету АТ "Златобанк" 29.10.2014 між останнім та ТОВ "ТЛК "Арктика" було укладено договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3287, про розірвання договору іпотеки, укладеного 31.05.2012 між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим №2614, (надалі - "Договір про розірвання від 29.10.2014"), відповідно до п.п. 1, 7 якого сторони домовились припинити дію договору іпотеки від 31.05.2012 та зазначили, що даний договір є підставою для зняття заборони відчуження, накладеної на підставі договору іпотеки та внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зняття заборони відчуження та запису про реєстрацію припинення іпотеки, про що були внесені відповідні записи приватним нотаріусом у цей же день.

30.10.2014 кредитний комітет АТ "Златобанк" прийняв рішення - по кредитному договору №153/10-KL від 29.10.2010 прийняти в забезпечення майнові права на депозитні кошти в розмірі 34 800 000,00 грн, які розміщені в АТ "Златобанк" та належать ТОВ "Бакалія-Трейд". На відповідному протоколі засідання кредитного комітету міститься коментар куратора НБУ: "зобов`язати позичальника посилити забезпечення по договору (нерухомість, обігові кошти, товари в обороті, майнові права на виручку тощо)".

30.10.2014 між АТ "Златобанк" та ТОВ "Пашківка" було укладено договір застави майнових прав №110/12-KL/S-1 в забезпечення виконання зобов`язань останнього за Кредитним договором №110/12-KL із загальною вартістю застави - 1 500 000,00 доларів США.

30.10.2014 між АТ "Златобанк" та ТОВ "Пашківочка" було укладено договір застави майнових прав №123/12-KLMV/S-1 в забезпечення виконання зобов`язань останнього за Кредитним договором №123/12-KLMV із загальною вартістю застави - 1 008 000,00 доларів США.

04.11.2014 між АТ "Ощадбанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", як позичальником, було укладено кредитний договір №876/31/1 (надалі - "Кредитний договір №876/31/1"), у відповідності до умов якого банком було надано позичальнику кредит у розмірі 100 000 000,00 грн. з остаточним терміном повернення не пізніше 30.08.2019.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №876/31/1 04.11.2014 між АТ "Ощадбанк", як іпотекодержателем, та ТОВ "ТЛК "Арктика", як іпотекодавцем, було укладено іпотечний договір №876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосевим В.В. за реєстровим номером 2041, (надалі - "Іпотечний договір №876/31/1-3"), за яким було передано в іпотеку нерухоме майно: Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а; земельну ділянку площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада; земельну ділянку площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада.

05.11.2014 ТОВ "ТЛК "Арктика" звернулося до АТ "Ощадбанк" листом №05/1 з проханням надати транш у сумі 100 000 000,00 грн згідно Кредитного договору №876/31/1 від 04.11.2014 на рефінансування заборгованості за Кредитним договором №153/10-KL від 29.10.2010, укладеним з АТ "Златобанк".

05.11.2014 з рахунку ТОВ "ТЛК "Арктика", відкритому в АТ "Ощадбанк", було перераховано кошти у розмірі 100 000 000,00 грн на рахунок ТОВ "ТЛК "Арктика", відкритий в АТ "Златобанк", з призначенням: погашення кредиту згідно кредитного договору №153/10-KL від 29.10.2010.

02.12.2014 кредитний комітет АТ "Златобанк" прийняв рішення - по кредитному договору №153/10-KL від 29.10.2010 здійснити заміну забезпечення, а саме: вивести із забезпечення майнові права на депозитні кошти в розмірі 34 800 000,00 грн, які розміщені в АТ "Златобанк" та належать ТОВ "Бакалія-Трейд", та прийняти в забезпечення майнові права на загальну суму 7 723 397,67 доларів США, які розміщені в АТ "Златобанк" та належать ОСОБА_1

03.12.2014 між ПАТ "Златобанк", як заставодержателем, та ОСОБА_1 , як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав №153/10/KL/S-8, у відповідності до умов якого заставодавець, з метою забезпечення виконання позичальником - ТОВ "ТЛК "Арктика" зобов`язань за Кредитним договором №153/10-KL, передала в заставу майнові права (права вимоги/одержання) на грошові кошти, які розміщені на рахунках в АТ "Златобанк" згідно договорів банківського вкладу №007340 від 16.09.2009, №007897 від 09.03.2010, №010844 від 24.01.2011, 052522 від 19.12.2013, №054443 від 28.01.2014 та №059204 від 08.04.2014.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 №105 "Про віднесення ПАТ "ЗЛАТОБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 13.02.2015 №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЗЛАТОБАНК", згідно з яким з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ЗЛАТОБАНК". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "ЗЛАТОБАНК" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. Тимчасову адміністрацію в АТ "Златобанк" запроваджено строком на три місяці з 14.02.2015 по 13.05.2015 включно.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 12.05.2015 №310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ЗЛАТОБАНК" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13.05.2015 №99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ЗЛАТОБАНК" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ "Златобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Златобанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13.05.2015 до 12.05.2016 включно.

За результатами перевірки правочинів на предмет нікчемності під час здійснення тимчасової адміністрації Уповноважена особа Славінський В.І. видала наказ №279 від 13.05.2015 згідно якого було встановлено нікчемність Договору про розірвання від 29.10.2014 з огляду на відповідність останнього критеріям нікчемності правочинів, визначеним у ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з укладанням такого договору АТ "Златобанк" відмовилося від майнових вимог до ТОВ "ТЛК "Арктика" щодо задоволення вимог за кредитними договорами за рахунок предметів іпотеки, про листом №102 від 20.05.2015 було повідомлено ТОВ "ТЛК "Арктика".

За час розгляду даної справи майно, яке становило предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.05.2012, неодноразово відчужувалось та відносно нього було змінено технічні показники і реєстраційні реквізити, у зв`язку з чим станом на сьогодні являє собою: адміністративно-складський єдиний майновий комплекс з допоміжними будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2491988132080, адреса: Київська обл., Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Асканія, буд. 1А-Б-В-Г, який складається з: адміністративного корпусу - літ."А", площею 4143,0 кв.м.; механічної маи?стерні - літ."В", площею 175,4 кв.м.; складу - літ."Б", площею 17105,3 кв.м.; насосної станції - літ."Г", площею 37,5 кв.м; навісу - літ."Б1", посту охорони - літ."Д, Е", замощення - І; ваги - ІІ, огорожа - №№1-4, трансформаторна підстанція - 2323 - ТП; ШРП з ВОГ (з лічильником газу Delta 2050G65, коректором Вега 1.01-ВН-0,6-60) - №5; земельну ділянку, кадастровий номер 3222486200:04:001:5700, розташовану за адресою: Київська обл., Бучанський район, с. Крюківщина, вул. Асканія, площею 4.9752 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2487761832080, що зареєстровані на праві власності за ТОВ "ОВЛ Проперті".

Спір у справі стосується питання законності Договору про розірвання від 29.10.2014.

Позивач вказує на незаконність Договору про розірвання від 29.10.2014 з підстав:

- порушення ним особистих майнових прав АТ "Златобанк", оскільки його укладення мало своїм наслідком відмову АТ "Златобанк" від власних майнових прав на задоволення вимог за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV за рахунок майна, яке становило предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.05.2012, що у відповідності до положень п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є критерієм для віднесення такого правочину до нікчемних;

- порушення майнових інтересів Національного банку України як заставодержателя майнових прав АТ "Златобанк" на задоволення вимог за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV за рахунок майна, яке становило предмет іпотеки за договором іпотеки від 31.05.2012, у зв`язку з укладенням Договору про розірвання від 29.10.2014 за відсутності попереднього отримання згоди Національного банку України на вчинення таких дій, що суперечить приписам ст.ст. 203, 586 Цивільного кодексу України, ст. 17 Закону України "Про заставу" та п.п. 3.4.2, 3.4.5 договору застави майнових прав №12/3МП від 05.03.2014 і є правовою підставою для визнання його недійсним у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази та висловлені доводи учасників справи суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність наведених тверджень позивача з огляду на наступне.

Щодо доводів про нікчемність Договору про розірвання від 29.10.2014.

За системним аналізом ст.ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто, мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому, при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними, адже, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду, і тому такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий відповідний наказ, здійснено повідомлення.

Як було зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц та від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

В даному випадку обставини нікчемності Договору про розірвання від 29.10.2014 не підтверджуються.

По-перше, у відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, як на момент укладення Договору про розірвання від 29.10.2014, так і прийняття наказу №279 від 13.05.2015) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто в силу наведеної норми визначені законодавцем в положеннях ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у застосованій редакції) ознаки нікчемності вчинюваних банком правочинів не можуть застосовуватися до будь-яких правочинів банку, адже стосуються виключно таких, які вчинені не пізніше ніж за рік до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

В даному випадку, тимчасова адміністрація в АТ "Златобанк" була запроваджена на підставі постанови Правління Національного банку України від 13.02.2015 №105 "Про віднесення ПАТ "ЗЛАТОБАНК" до категорії неплатоспроможних" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ЗЛАТОБАНК" з 14.02.2015.

Поряд з цим, є загальновідомим та не заперечується учасниками справи факт того, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.07.2017 у справі №826/2184/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019, було:

- визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 13.02.2015 №105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних;

- визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.02.2015 №30 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк";

- визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 12.05.2015 №310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк";

- визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.05.2015 №99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку;

- визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.05.2015 №100 "Про внесення змін до рішення виконавчої Дирекції Фонду від 13.05.2015 №99 "Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк" та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку";

- визнано протиправним та скасовано рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 №391 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "Златобанк" на два роки до 13.05.2018 включно;

- зобов`язано Національний банк України надати Публічному акціонерному товариству "Златобанк" строк, встановлений частиною сьомою статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за винятком використаного строку, який вичерпаний, для проведення дій з фінансового оздоровлення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" після проведення заходів з його ліквідації.

В судовому порядку було скасовано введення тимчасової адміністрації в АТ "Златобанк", а відтак, відсутні передбачені ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у застосованій редакції) умови для перевірки Договору про розірвання від 29.10.2014 на предмет нікчемності з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Тобто Договір про розірвання не підпадає під дію норм ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, як на момент укладення Договору про розірвання від 29.10.2014, так і прийняття наказу №279 від 13.05.2015), а відтак, і відсутні правові підстави для висновку про його нікчемність з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

По-друге, із зібраних в матеріалах справи доказів вбачається, що укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 не було по своїй суті виключно припиненням правовідносин за Договором іпотеки від 31.05.2012, адже було одним із етапів процедури дострокового повернення частини суми наданих ТОВ "ТЛК "Арктика" коштів згідно Кредитного договору №153/10-KL, яка тривала з 10.06.2014 по 03.12.2014, а саме:

- 10.06.2014 кредитним комітетом АТ "Златобанк" було надано згоду (дозвіл) ТОВ "ТЛК "Арктика" на рефінансування в АТ "Ощадбанк" кредитної заборгованості по Кредитному договору №153/10-KL за рахунок передачі останньому в іпотеку нерухомого майна ТОВ "ТЛК "Арктика", що становило предмет іпотеки за Договором іпотеки від 31.05.2012;

- 21.10.2014 кредитним комітетом АТ "Златобанк" прийнято рішення про виведення із забезпечення нерухомого майна ТОВ "ТЛК "Арктика", що становило предмет іпотеки за довго ром іпотеки від 31.05.2012, на підставі якого і укладено Договір про розірвання від 29.10.2014;

- 30.10.2014 - прийняття АТ "Златобанк" в заставу майнових прав на грошові кошти в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Пашківка" та ТОВ "Пашківочка" за Кредитними договорами №110/12-KL та №123/12-KLMV на загальну суму 2 508 000,00 доларів США шляхом укладення відповідних договорів застави;

- 04.11.2014 - укладення між АТ "Ощадбанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" Кредитного договору №876/31/1 на суму у розмірі 100 000 000,00 грн. з передання згідно Іпотечного договору №876/31/1-3 в забезпечення виконання зобов`язань за ним нерухомого майна ТОВ "ТЛК "Арктика", що становило предмет іпотеки за довго ром іпотеки від 31.05.2012;

- станом на 05.11.2014 сума наданих ТОВ "ТЛК "Арктика" в рамках Кредитного договору №153/10-KL коштів становила 100 000 000,00 грн та 7 719 715,62 доларів США (104 193 094,36 грн згідно офіційного курсу НБУ станом на таку дату), прострочення не існувало, а погоджений строк повернення становив 31.08.2019, що підтверджується листом АТ "Златобанк" №4149 від 05.11.2014

- 05.11.2014 - повернення ТОВ "ТЛК "Арктика" кредиту згідно Кредитного договору №153/10-KL на суму 100 000 000,00 грн за рахунок отриманого в АТ "Ощадбанк" кредиту, що підтверджується платіжним дорученням №1 від 05.11.2014 та листом АТ "Златобанк" №4653 від 08.12.2014;

- 03.12.2014 - прийняття АТ "Златобанк" в заставу майнових прав на грошові кошти в рахунок забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором №153/10-KL на загальну суму 7 723 397,67 доларів США шляхом укладення відповідних договорів застави.

Тобто за рахунок укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 відбулось дострокове повернення ТОВ "ТЛК "Арктика" фактично половини отриманого за Кредитним договором №153/10-KL кредиту та набуття в якості застави майнових прав на грошові кошти на суму, яка по суті перевищувала суму кредитів за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV.

При цьому, така процедура відбувалась за відома та фактичної участі куратора від Національного банку України, призначеного згідно постанови від 19.08.2014 №506/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю публічного акціонерного товариства "Златобанк", що, зокрема підтверджується її коментарем до рішення кредитного комітету АТ "Златобанк" від 30.10.2014 щодо необхідності посилення забезпечення за Кредитним договором №153/10-KL.

Наведене спростовує твердження про те, що укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 було відмовою АТ "Златобанк" від власних майнових вимог, адже наслідками таких дій стало повернення банку половини виданого кредиту за Кредитним договором №153/10-KL (100 000 000,00 грн) та заміни застави в решті суми виданих кредитів за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV, доказів порушення позичальниками своїх зобов`язань за якими станом на 29.10.2014 матеріали справи не містять.

По-третє, питання законності припинення Договору іпотеки від 31.05.2012 в аспекті нікчемності Договору про розірвання від 29.10.2014 згідно п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" було вже предметом судового дослідження в межах справи Господарського суду міста Києва №810/1643/17 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Державного реєстратора Комунального підприємства Київської обласної ради "Готово" Мельника Дмитра Сергійовича, Публічного акціонерного товариства "Златобанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біпродукт", третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика", про визнання протиправним та скасування рішення.

Відповідаючи на таке питання Господарський суд міста Києва в рішенні від 17.11.2021 дійшов висновку, що: "матеріали справи не містять доказів визнання Договору про розірвання недійсним, а судом не встановлено обставин, що б вказували на його нікчемність в силу Закону (в т.ч. приписів ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній як на момент прийняття наказу №279 від 13.05.2015, так і оскаржуваного рішення). Отже, правомірність припинення іпотеки за Договором іпотеки від 31.05.2012 належним чином підтверджується матеріалами справи та ніким не спростовано.".

Переглядаючи таке рішення Північний апеляційний господарський суд в постанові від 21.06.2022 зазначив наступне: "Тобто, ураховуючи, що правовідносини іпотеки між ПАТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" (Договір іпотеки від 31.05.2012) виникли раніше, ніж правовідносини іпотеки між АТ "Ощадбанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" (Іпотечний договір №876/31/1-3 від 04.11.2014), то вирішення поставленого в межах даного спору перед судом питання щодо нікчемності Договору про розірвання договору іпотеки від 31.05.2012 безпосередньо стосується і визначення пріоритетності відповідних іпотек, адже встановлення нікчемності такого правочину свідчить про пріоритетність іпотеки ПАТ "Златобанк" як такої, що виникла раніше ніж іпотека АТ "Ощадбанк", а відтак, ставить під питання і обставини дотримання вимог Закону України "Про іпотеку" щодо пріоритетності під час звернення стягнення АТ "Ощадбанк" на предмет іпотеки.", вирішуючи яке зазначив: "колегією суддів не встановлено обставин, що б вказували на його нікчемність в силу Закону (в т.ч. приписів ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній як на момент прийняття наказу №279 від 13.05.2015, так і оскаржуваного рішення). Отже, правомірність припинення іпотеки за Договором іпотеки від 31.05.2012 належним чином підтверджується матеріалами справи та ніким не спростовано."

Верховний Суд в своїй постанові від 09.11.2022, залишаючи без змін наведені судові рішення першої та апеляційної інстанції, вказав на те, що зазначене свідчить, що в межах справи №810/1643/17 судами було надано оцінку твердженням про нікчемність Договору про розірвання від 29.10.2014 згідно приписів ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і суди визнали такі твердження необґрунтованими, а відповідний правочин - правомірним.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В постанові від 19.12.2025 у справі №910/10365/15 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала правовий висновок, суть якого зводиться до необхідності врахування правових висновків в остаточних судових рішеннях між сторонами та недопустимості ревізії судових рішень в інших справах (дотримання принципу res judicata).

Також Верховний Суд у постанові від 10.12.2025 у справі №910/8912/25 зауважив, що поняття "res judicata" (правова визначеність) поширюється на ширше коло випадків, оскільки перешкоджає суду розглядати спір, якщо новий позов спрямований по суті на те, щоб переглянути вже ухвалене у іншій справі рішення, хоча при цьому можуть бути дещо змінені позовні вимоги, чи підстави позову, чи коло сторін.

Преюдиція (частина четверта статті 75 Господарського процесуального кодексу України) і правова визначеність (res judicata) є взаємопов`язаними гарантіями, але діють через конкретні процесуальні наслідки: преюдиція звільняє від доказування обставин, встановлених остаточним рішенням суду в іншій справі, за участю тих самих осіб або особи, щодо якої ці обставини встановлено (частина четверта статті 75 Господарського процесуального кодексу України); в свою чергу принцип правової визначеності забороняє "маскований" повторний розгляд і ревізію остаточно вирішеного спору, навіть якщо він поданий у формі іншого способу захисту.

Із текстів судових рішень у справі №810/1643/17 вбачається, що доводи в межах даної справи щодо нікчемності Договору про розірвання від 29.10.2014 у відповідності до приписів п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є аналогічними таким доводами, заявленим в межах справи №810/1643/17, адже в обох випадках є відтворенням мотивів наказу уповноваженої особи Фонду №279 від 13.05.2015 та повідомлення №102 від 20.05.2015.

Відтак, навіть при визначені нових доводів чи подачі нових доказів, які не були б предметом розгляду в межах справи №810/1643/17, судові рішення по такій справі, які набрали законної сили та статусу остаточних не можуть бути поставлені під сумнів судом в межах даної справи.

Тому, керуючись принципом правової визначеності, невід`ємним елементом якого є повага до остаточного судового рішення, встановлені в межах розгляду справи №810/1643/17 обставини щодо вирішення питання нікчемності Договору про розірвання від 29.10.2014 у відповідності до приписів п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є самодостатньою підставою для відхилення заявлених в межах даної справи доводів про таку нікчемність.

З огляду на наведене суд відхиляє як необґрунтовані доводи щодо нікчемності Договору про розірвання від 29.10.2014.

Щодо недійсності Договору про розірвання від 29.10.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обґрунтовуючи свої доводи щодо наявності правових підстав для визнання недійсним Договору про розірвання від 29.10.2014 АТ "Златобанк" вказує на те, що такий правочин мав своїм наслідком припинення його майнових прав за Договором іпотеки від 31.05.2012, які перебували в заставі Національного банку України, однак згоди останнього на вчинення таких дій не отримувалось.

По-перше, відповідно до частин 2 статті 586 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 17 Закону України "Про заставу" (в редакціях, чинних станом на момент укладення оскаржуваного договору про розірвання від 29.10.2014) заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Тобто правом контролю за предметом застави за законом та відповідним правочином застави наділений в першу чергу саме заставодержатель, адже у разі відчуження предмета застави, передачі його у користування іншій особі або іншого розпорядження цим предметом у інший спосіб саме право заставодержателя є порушеним.

Отже, сам по собі факт відсутності згоди Національного банку України на укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 не може бути самостійною підставою оскарження такого правочину його стороною - АТ "Златобанк", а судом в частині розгляду доводів про нікчемність встановлено відсутність порушення майнових права та інтересів АТ "Златобанк" за наслідками його вчинення.

По-друге, зібраними в матеріалах справи доказами підтверджується факт обізнаності Національного банку України про укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 та відсутність заперечень щодо цього.

Суд неодноразово (ухвали Господарського суду Київської області від 06.12.2018 та від 05.02.2019) зобов`язував (в порядку витребування доказів) Національний банк України надати всі документи, що стосувались предмету застави за договором застави майнових прав №12/ЗМП від 05.03.2014 та його виконання з метою встановлення обставин передання в заставу майнових прав АТ "Златобанк" за Договором іпотеки від 31.05.2012 та подальшого реагування на укладення Договору про розірвання від 29.10.2014, однак, жодних доказів на підтвердження пред`явлення будь-яких претензій чи зауважень з боку Національного банку України матеріали справи не містять.

Частиною 2 статті 55 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) встановлено, що Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України, а згідно ч. 6 ст. 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку.

Відповідно до п. 4.4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Національного Банку України від 17.08.2012 №346 (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) Національний банк має право встановити особливий режим контролю за діяльністю банку й усуненням ним допущених порушень, який передбачає обмеження щодо діяльності банку шляхом призначення куратора банку.

Згідно із п. 4.8 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Національного Банку України від 17.08.2012 №346 (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку. Банк зобов`язаний забезпечити куратора, призначеного Національним банком, окремим приміщенням, що обладнане необхідними технічними засобами, з доступом до відповідних програмно-технічних комплексів банку для перегляду в режимі поточного часу всіх операцій банку та його клієнтів.

Приписами п. 4.9 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Національного Банку України від 17.08.2012 №346 (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) визначено, що на куратора банку можуть покладатися такі повноваження: а) здійснювати постійний контроль за проведенням банком операцій; б) отримувати інформацію та ознайомлюватися з документами щодо проведення банком операцій і визначення рівня ризиків, на які він може наражатися; в) ініціювати встановлення порядку виконання банком та його відокремленими підрозділами початкових платежів з урахуванням наявності коштів на кореспондентському рахунку і змісту платежів, обрання способів організації управління черговістю початкових платежів (використовуючи засоби системи автоматизації банку, внутрішньобанківської міжфілійної платіжної системи банку, автоматизоване робоче місце "АРМ куратора банку", призначене для управління початковими платежами банку, що надсилаються до СЕП); г) ініціювати заборону на використання для розрахунків прямих кореспондентських рахунків; ґ) ініціювати переведення банку на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему; д) ініціювати проведення нарад з керівництвом банку для отримання пояснень та інформації про вжиття банком заходів щодо усунення порушень і недоліків та забезпечення його фінансової стабільності; е) бути присутнім на: загальних зборах акціонерів, на засіданнях ради і правління банку з правом дорадчого голосу; засіданнях комітетів (в обов`язковому порядку кредитного комітету, комітету з питань управління активами та пасивами, тарифного комітету); нарадах керівництва, у тому числі щодо реструктуризації зовнішніх зобов`язань банку, та інших структурних підрозділів банку, у тому числі підрозділів внутрішнього контролю та аудиту банку; переговорах з інвесторами банку з питань продажу чи реорганізації банку, шляхів оздоровлення банку за рахунок коштів учасників; є) здійснювати контроль за своєчасним виконанням банком вимог (заходів), висунутих (застосованих) Національним банком до банку за результатами його діяльності, у тому числі за виконанням банком плану заходів з фінансового оздоровлення та/або прийнятих у письмовій угоді зобов`язань перед Національним банком; ж) інформувати керівництво служби банківського нагляду щодо результатів аналізу фінансового стану банку, а в разі виникнення негативних тенденцій і виявлення проблем у його діяльності, які можуть нести загрозу втрати ліквідності й платоспроможності та інтересам кредиторів і вкладників, оперативно готувати обґрунтовані пропозиції щодо подальших наглядових дій за цим банком; з) виконувати функції, пов`язані зі здійсненням контролю за використанням коштів, отриманих від Національного банку; и) звертатися до Національного банку з клопотанням про розгляд питання щодо застосування відповідного заходу впливу згідно з вимогами статті 73 Закону про банки до посадових осіб або осіб, які діють за їх дорученням, якщо вони перешкоджають здійсненню функцій куратора банку, зокрема створюють умови, за яких куратор не може повністю або частково здійснювати повноваження, покладені на нього Національним банком; і) виносити за межі банку копії документів, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку.

За змістом п. 4.12 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Національного Банку України від 17.08.2012 №346 (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) банк на вимогу куратора банку зобов`язаний надавати інформацію щодо його діяльності, у тому числі пояснення щодо проведення ним окремих операцій. Інформація надається у формі відповідних документів та їх копій (у тому числі виготовлених методом сканування або створення фотокопій) чи інших носіїв відповідної інформації, що можуть свідчити про факти порушення банком банківського законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, має бути засвідчена банком належним чином (засвідчується підписом керівника та відбитком печатки банку. Документ, що складається з двох і більше аркушів, прошнуровується та пронумеровується).

Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що постановою Національного банку України від 19.08.2014 №506/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю публічного акціонерного товариства "Златобанк" призначено куратором АТ "Златобанк" службовця Національного банку України Кухарчук Т.В. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними Положенням №346.

В період укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 Національним банком України було запроваджено особливий режим контролю за діяльністю АТ «Златобанк» шляхом призначення куратора, який в силу наділених повноважень був (міг бути за належного виконання своїх обов`язків) обізнаний про проведення процедури дострокового повернення частини суми наданих ТОВ "ТЛК "Арктика" згідно Кредитного договору №153/10-KL коштів за рахунок рефінансування в АТ «Ощадбанк», що, зокрема, підтверджується коментарем куратора до рішення кредитного комітету АТ "Златобанк" від 30.10.2014 про необхідність посилення забезпечення за Кредитним договором №153/10-KL.

Отже, Національний банк України в особі уповноваженої ним особи (призначеного куратора в АТ "Златобанк") був достеменно обізнаний про укладення Договору про розірвання від 29.10.2014, однак матеріали справи не містять жодних доказів існування будь-якого реагування на такі дії, що свідчить про фактичне схвалення укладення відповідного правочину - тобто, відповідність його майновим інтересам Національного банку України.

Додатковим підтвердженням існування такого схвалення є відсутність будь-яких доказів (в т.ч. посилань у наданих по суті спору поясненнях) як вжиття передбачених п. 9 ч. 1 ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент укладення оскаржуваного договору) заходів впливу (в т.ч. у вигляді накладення штрафу за невиконання вимог куратора - щодо посилення забезпечення), так і застосування до АТ "Златобанк" передбаченої положеннями Договору застави майнових прав №12/ЗМИ відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань (в т.ч. щодо внесення змін до забезпечення за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV за відсутності попередньої згоди заставодержателя).

Наведене унеможливлює висновок про порушення майнових прав та інтересів Національного банку України з укладенням Договору про розірвання від 29.10.2024, а зміна в послідуючому ним власної позиції відносно обставин вчинення такого правочину шляхом підтримання позовних вимог АТ «Златобанк» може свідчити виключно про непослідовність як прояв недобросовісної поведінки, що є самостійною підставою для відхилення відповідних доводів.

По-третє, як було зазначено судом в частині розгляду доводів про нікчемність Договору про розірвання від 29.10.2014 його укладення було одним із етапів процедури дострокового повернення частини суми наданих ТОВ "ТЛК "Арктика" згідно Кредитного договору №153/10-KL коштів, яка тривала з 10.06.2014 по 03.12.2014, за рахунок рефінансування у АТ "Ощадбанк".

Як вбачається із матеріалів справи наслідками цього стало:

- отримання АТ "Златобанк" коштів у розмірі 100 000 000,00 грн та додаткового забезпечення вимог за Кредитними договорами №153/10-KL, №110/12-KL та №123/12-KLMV у вигляді майнових прав на кошти у загальному розмірі 10 231 397,67 доларів США;

- отримання АТ "Ощадбанк" в забезпечення наданого ТОВ "ТЛК "Арктика" кредиту у розмірі 100 000 000,00 грн нерухомого майна ТОВ "ТЛК "Арктика", що становило предмет іпотеки за Договором іпотеки від 31.05.2012, яке в послідуючому стало механізмом погашення відповідного кредиту;

- отримання (можливість отримання) Національним банком України щонайменше 25 000 000,00 грн в якості погашення АТ "Златобанк" кредиту перед ним, адже положеннями п. 3.4.6 Договору застави майнових прав№12/ЗМП передбачено, що заставодавець зобов`язаний протягом 2 робочих днів після отримання коштів від боржників в погашення (повного або часткового) заборгованості за Кредитними договорами перерахувати в погашення заборгованості за кредитом кошти у сумі не менше 25% від суми, отриманої в погашення за кредитами ІІ категорії якості (згідно додатку №1 до такого договору саме до ІІ категорії якості було віднесено Кредитний договір №153/10-KL), а матеріали справи не містять доказів пред`явлення Національним банком України будь-яких претензій до АТ "Златобанк" щодо невиконання цього зобов`язання.

При цьому, загальновідомим є факт, що Національний банк України є державним органом, а АТ "Ощадбанк" - належним на 100% державі товариством.

Тобто по своїй суті головним вигодонабувачем реалізації такої процедури стала саме держава в особі її органу та належного їй товариства, які за наслідками укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 отримали кошти та ліквідні активи в якості забезпечення.

Відтак, вести мову про порушення будь-яких майнових інтересів держави, в т.ч. в особі Національного банку України за наслідками укладення Договору про розірвання від 29.10.2014 без попереднього погодження таких дій неможливо.

Факт послідуючого звернення іншого, створеного державою органу - Фонду, з позовом про оскарження такого правочину з підстав порушення ним прав та інтересів Національного банку України є порушенням принципу належного урядування.

З огляду на наведене суд відхиляє як необґрунтовані доводи щодо наявності правових підстав для визнання Договору про розірвання від 29.10.2014 недійсним.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наведених обставин, позивачем не доведено існування правових підстав для висновку про незаконність (нікчемність / недійсність) Договору про розірвання від 29.10.2014, адже матеріалами справи не підтверджується, що за наслідками укладення такого правочину було порушено майнові права та інтереси АТ "Златобанк" чи будь-якого з інших учасників спірних правовідносин.

Наведене в свою чергу вказує на необґрунтованість похідних, заявлених в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України, вимог щодо визнання чинним Договору іпотеки від 31.05.2012 та визнання права іпотекодержателя АТ "Златобанк" з 31.05.2012 на підставі Договору іпотеки від 31.05.2012 на відповідне майно.

Таким чином, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.

Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ст. 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Досліджуючи наведені обставини в рамках даного спору суд відзначає, що ініційований позивачем спір з визначеними в рамках даної справи вимогами навіть за доведеності існування порушеного права позивача жодним чином не могли б зумовити припинення такого порушення в обраний спосіб, адже із матеріалів справи вбачається, що за час розгляду даного спору правовідносини між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором №153/10-KL припинилися за наслідками реалізації банком своїх прав, що унеможливлює відновлення іпотеки в цій частині.

Так, із судових рішень у справі №810/1643/17 вбачається, що спір у такій справі стосувався перебігу чинності іпотеки, яка виникла на підставі договору іпотеки від 31.05.2012, укладеного між АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В. за реєстровим №2614, а в межах його розгляду ТОВ "Біпродукт" було поставлено питання щодо його залучення до участі у такій справі в якості відповідача, як власника прав вимоги до ТОВ "ТЛК "Арктика" за зобов`язаннями, що випливають з Кредитного договору №153/10-KL, набутих ним за наслідками виконання рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/22529/15.

За наслідками розгляду такого питання ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 у справі №810/1643/17 було частково задоволено заяву ТОВ "Біпродукт" про заміну відповідача правонаступником та замінено первісного відповідача 2 - АТ "Златобанк" в порядку правонаступництва на двох відповідачів: АТ "Златобанк" та ТОВ "Біпродукт".

В основу такого судового рішення було покладено висновок про те, що в силу приписів ст.ст. 512, 514, 528, 546, 572, 598 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (в редакції, діючій станом на 16.07.2018) зобов`язання ТОВ "ТЛК "Арктика" перед АТ "Златобанк" за Кредитним договором №153/10/KL на суму 45 567 680,00 грн. припинилися за рахунок майна ТОВ "Біпродукт" в порядку звернення стягнення на предмет застави, що в свою чергу, зумовило перехід до ТОВ "Біпродукт" прав вимоги, які мало АТ "Златобанк" до ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором №153/10/KL в межах такої суми, а за її вирахуванням припинилися в силу реалізації прав заставодержателя та набуття АТ "Златобанк" права власності на частку в статутному капіталі ТОВ "ТЛК "Арктика".

Тобто за час розгляду даної справи, за наслідками реалізації АТ "Златобанк" своїх прав було припинено правовідносин АТ "Златобанк" та ТОВ "ТЛК "Арктика" за Кредитним договором №153/10-KL, що було підтверджено остаточними судовими рішеннями у справі №810/1643/17.

Попри це АТ "Златобанк" продовжувало підтримувати заявлені позовні вимоги зокрема в частині визнання чинним Договору іпотеки від 31.05.2012, яким встановлювалося забезпечення в т.ч. за Кредитним договором №153/10-KL.

Більше того, із тексту постанови Північного апеляційного господарського суду у справі №810/1643/17 вбачається, що АТ "Златобанк", звертаючись з відповідною апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, в обґрунтування своєї скарги вказувало на те, що оскаржуване рішення державного реєстратора не порушувало та не могло порушити права і інтереси АТ "Ощадбанк", оскільки на момент його прийняття право іпотеки АТ "Ощадбанк" мало вищий пріоритет у відповідності до ч. 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку", адже було зареєстровано раніше, а тим більше, АТ "Ощадбанк" було реалізовано своє право іпотекодержателя та звернуто стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку з чим на підставі приписів ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека, внесена на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора, припинилася, що свідчить про відсутність предмету спору у даній справі. Наведеного, на думку апелянта, не було враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 у справі №810/1643/17 та закрити провадження у справі.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Суд вважає, що дії позивача, який був обізнаний про припинення правовідносин за Кредитним договором №153/10-KL, а в межах справи №810/1643/17 стверджував про припинення правовідносин за Договором іпотеки від 31.05.2012, однак в межах даної справи продовжив підтримувати вимоги, направлені на протилежне, навіть після ухвалення постанови Верховного Суду від 20.11.2025 у даній справі про відмову в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Ю-Бейс" про заміну сторони (позивача) у справі №911/2666/15 у зв`язку із правонаступництвом, в якій судом касаційної інстанції було враховано як обов`язкові остаточні судові рішення у справі №810/1643/17 з констатацією відсутності вагомих й непереборних обставини відходу від res judicate, не відповідають такій засаді цивільного законодавства як добросовісність.

Відтак фактично в межах спору у даній справі позивач намагається домогтися переоцінки наведених ним доводів та відповідно ревізії судових рішень у справі №810/1643/17 та постанови Верховного Суду від 20.11.2025 у даній справі, що є неприпустимим.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи, що судом не встановлено ознак нікчемності та правових підстав для визнання недійсним Договору про розірвання від 29.10.2014, що виключає можливість задоволення позовних вимог про застосування наслідків цього, зокрема, щодо визнання чинною іпотеки на нерухоме майно, яке становило предмет іпотеки за Договором іпотеки від 31.05.2012, то необхідність у дослідженні обставин переходу прав власності на таке майно та добросовісності майбутніх його набувачів відсутня.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.08.2026.

Суддя А.М. Івченко