Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №905/1305/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 м. Дніпро Справа № 905/1305/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМ ІНВЕСТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 (суддя Іванова Т.В.)

у справі № 905/1305/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги", м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМ Інвест", м. Дніпро

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки електричної енергії споживачу у загальному розмірі 108 694,09 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

24.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» про стягнення 108 694,09 грн, з яких: 82 774,98 грн основного боргу, 6 531,33 грн 3 % річних та 19 387,78 грн інфляційних втрат.

29.12.2025 ухвалою Господарського суду Донецької області постановлено матеріали позовної заяви передати за встановленою територіальною юрисдикцією (підсудністю) за місцезнаходженням відповідача - до Господарського суду Дніпропетровської області.

14.01.2026 супровідним листом Господарського суду Донецької області матеріали справи № 905/1305/25 скеровано засобами поштового зв`язку до Господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами 30.09.2020 договором про постачання електричної енергії споживачу на умовах комерційної пропозиції «Індивідуальна - А/Б фактична (строкова)» у частині повної та своєчасної оплати вартості електричної енергії.

Позивач зазначав, що у лютому 2022 року відповідачу поставлено електричну енергію в обсязі 61 788 кВт·год, визначеному на підставі даних оператора системи розподілу. За результатами розрахункового періоду позивач сформував рахунок від 05.03.2022 № 205103 на загальну суму 334 673,22 грн. Ураховуючи здійснену відповідачем часткову оплату в розмірі 251 898,24 грн, несплаченою залишилася заборгованість у сумі 82 774,98 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував і просив стягнути з відповідача 6 531,33 грн 3 % річних за період з 13.02.2023 до 30.09.2025 та 19 387,78 грн інфляційних втрат за період із березня 2023 року до червня 2025 року, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 905/1305/25 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» 82 774,98 грн заборгованості за поставлену електричну енергію, 6 531,33 грн 3 % річних, 19 387,78 грн інфляційних втрат та 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що укладений сторонами 30.09.2020 договір про постачання електричної енергії споживачу та комерційна пропозиція «Індивідуальна - А/Б фактична (строкова)» є чинними й обов`язковими для виконання сторонами.

Суд першої інстанції встановив, що в лютому 2022 року позивач поставив відповідачу електричну енергію в загальному обсязі 61 788 кВт·год на суму 334 673,22 грн. Зазначений обсяг суд визнав підтвердженим актом приймання-передавання товарної продукції (електроенергії) та листом оператора системи розподілу - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» від 04.08.2025 № 08-24/976.

Урахувавши сплату відповідачем 251 898,24 грн, суд дійшов висновку про наявність непогашеної заборгованості в розмірі 82 774,98 грн. При цьому непідписання відповідачем акта приймання-передавання електричної енергії місцевий господарський суд не визнав обставиною, яка спростовує здійснення господарської операції, оскільки факт постачання підтверджується сукупністю наявних у справі доказів, зокрема даними оператора системи розподілу та частковою оплатою вартості електричної енергії.

Суд першої інстанції зазначив, що визначення обсягів спожитої електричної енергії здійснюється оператором системи розподілу як адміністратором комерційного обліку, а сформовані ним дані є підставою для проведення розрахунків між учасниками ринку електричної енергії. Водночас відповідач не скористався передбаченим законодавством порядком оскарження або коригування таких даних, не надав доказів їх недостовірності та не подав альтернативного розрахунку спожитої електричної енергії.

Доводи відповідача про припинення господарської діяльності, втрату доступу до об`єкта внаслідок бойових дій та відсутність фактичного споживання електричної енергії суд відхилив, оскільки матеріали справи не містять доказів припинення електропостачання, відключення об`єкта від електричних мереж або виключення відповідних точок комерційного обліку з переліку об`єктів споживача.

Місцевий господарський суд також указав, що наказ відповідача від 24.02.2022 № 3 про оголошення простою підприємства та лист від 14.03.2022 № УТМ-4 щодо ведення бойових дій і втрати зв`язку з працівниками з 27.02.2022 не підтверджують припинення електропостачання чи відсутність споживання електричної енергії у спірному періоді та не спростовують даних комерційного обліку.

Посилання відповідача на форс-мажорні обставини суд першої інстанції визнав необґрунтованими, зазначивши, що такі обставини самі по собі не припиняють зобов`язання та не звільняють споживача від обов`язку оплатити поставлену електричну енергію. При цьому відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між обставинами воєнного стану та неможливістю виконання грошового зобов`язання.

Відхиляючи доводи про неотримання рахунку, суд виходив із того, що умовами комерційної пропозиції передбачено здійснення остаточного розрахунку не пізніше п`ятого робочого дня після закінчення розрахункового періоду незалежно від дати отримання рахунку. Тому суд визначив, що строк виконання грошового зобов`язання настав 07.03.2022, а з 08.03.2022 відповідач допустив прострочення.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування, суд першої інстанції визнав правильними розрахунки 6 531,33 грн 3 % річних та 19 387,78 грн інфляційних втрат і дійшов висновку про наявність підстав для їх стягнення відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати та змінити оскаржуване рішення.

Апелянт просить зменшити розмір стягнутої з нього заборгованості за поставлену електричну енергію з 82 774,98 грн до 23 011,91 грн, а в частині стягнення 6 531,33 грн 3 % річних, 19 387,78 грн інфляційних втрат та 2 422,40 грн витрат зі сплати судового збору - відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 ухвалено за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт посилається на положення частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Також скаржник звертається до приписів статті 8 Конституції України та висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004, наголошуючи, що судове рішення має відповідати не лише формальним вимогам законності й обґрунтованості, а й критерію справедливості.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердженість постачання відповідачу в лютому 2022 року електричної енергії в загальному обсязі 61 788 кВт·год та наявність заборгованості в розмірі 82 774,98 грн.

За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест», місцевий господарський суд безпідставно визнав зазначений обсяг електричної енергії фактично спожитим, пославшись на акт приймання-передавання товарної продукції та лист оператора системи розподілу - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» від 04.08.2025 № 08-24/976, не надавши належної оцінки запереченням відповідача та поданим ним доказам.

Апелянт наголошує, що з 24.02.2022 унаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, запровадження воєнного стану та початку активних бойових дій підприємство припинило здійснення господарської діяльності, а отже, починаючи з цієї дати, електричну енергію для забезпечення виробничих потреб не споживало.

На підтвердження зазначених обставин відповідач посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та запровадженням воєнного стану, наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» від 24.02.2022 № 3 про оголошення простою підприємства з 24.02.2022, а також інші документи, подані разом із відзивом на позовну заяву.

На думку скаржника, суд першої інстанції формально зазначив про врахування обставин ведення бойових дій, проте фактично не надав їм належної правової оцінки. Висновок місцевого господарського суду про відсутність доказів відключення об`єкта від електричних мереж або припинення розподілу електричної енергії, за позицією апелянта, не спростовує факту припинення господарської діяльності та відсутності споживання електричної енергії підприємством із 24.02.2022.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» також звертає увагу на те, що прилади обліку електричної енергії на об`єктах відповідача не були приєднані до автоматизованої системи збору даних комерційного обліку. У зв`язку із цим оператор системи розподілу не мав фактичних показань лічильників за період із 24.02.2022 до 28.02.2022, а визначив загальний обсяг споживання електричної енергії за лютий 2022 року розрахунковим способом - на підставі показників аналогічного періоду попереднього року.

Таким чином, як стверджує скаржник, визначений оператором системи розподілу обсяг у 61 788 кВт·год не є обсягом, зафіксованим приладами комерційного обліку, та не підтверджує реального споживання відповідачем електричної енергії протягом усього лютого 2022 року, зокрема з 24.02.2022 до 28.02.2022.

Апелянт зазначає, що позивач у відповідь на звернення щодо обсягів постачання рекомендував відповідачу звернутися безпосередньо до оператора системи розподілу - Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі». Відповідач виконав зазначену рекомендацію та звернувся до оператора системи розподілу з питання визначення фактичного обсягу споживання електричної енергії за лютий 2022 року, однак відповіді на своє звернення не отримав.

Скаржник не погоджується й із висновком суду першої інстанції про те, що здійснення відповідачем часткової оплати в розмірі 251 898,24 грн підтверджує отримання електричної енергії в усьому визначеному оператором системи розподілу обсязі та погодження відповідача з таким обсягом. На думку апелянта, часткова оплата не доводить реального споживання електричної енергії в період із 24.02.2022 до 28.02.2022 та не спростовує доводів про припинення діяльності підприємства із 24.02.2022.

Обґрунтовуючи необхідність зменшення розміру основної заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» посилається на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23, у якій розглядався спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» про стягнення заборгованості за електричну енергію, спожиту в лютому 2022 року.

Скаржник зазначає, що в названій справі суд апеляційної інстанції, урахувавши виникнення форс-мажорних обставин із 24.02.2022, визнав обґрунтованим стягнення вартості електричної енергії лише за період із 01.02.2022 до 23.02.2022 включно. За відсутності подобового розрахунку заборгованості суд самостійно визначив її шляхом пропорційного розподілу загальної місячної вартості електричної енергії відповідно до кількості днів її споживання до настання форс-мажорних обставин.

Апелянт вважає обставини справи № 922/2459/23 подібними до обставин цієї справи та наполягає на застосуванні аналогічного способу визначення заборгованості. За його розрахунком, вартість електричної енергії за період із 01.02.2022 до 23.02.2022 становить: 334 673,22 грн ч 28 днів Ч 23 дні = 274 910,15 грн.

Після віднімання сплачених відповідачем 251 898,24 грн залишок основної заборгованості, за розрахунком скаржника, становить: 274 910,15 грн - 251 898,24 грн = 23 011,91 грн.

Таким чином, апелянт вважає, що стягненню підлягає лише 23 011,91 грн основного боргу, тоді як висновок суду першої інстанції про наявність заборгованості в розмірі 82 774,98 грн ґрунтується на помилковому врахуванні розрахункового обсягу електричної енергії за період із 24.02.2022 до 28.02.2022.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат скаржник зазначає, що місцевий господарський суд належним чином не врахував положення договору про форс-мажорні обставини та звільнення сторони від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання стало наслідком обставин непереборної сили.

Посилаючись на статтю 617 Цивільного кодексу України, статтю 218 Господарського кодексу України та підхід, застосований Східним апеляційним господарським судом у справі № 922/2459/23, апелянт стверджує, що наявність форс-мажорних обставин виключає підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат. На думку скаржника, суд першої інстанції обмежився загальним висновком про те, що форс-мажор не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання, проте не розмежував саме зобов`язання з оплати та відповідальність за прострочення його виконання.

Крім того, посилаючись на умови договору щодо наслідків настання обставин непереборної сили та правову оцінку таких умов, наведену Східним апеляційним господарським судом у постанові від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23, скаржник зазначає, що настання форс-мажорних обставин має наслідком не лише звільнення сторони від відповідальності за порушення зобов`язання, а й відкладення строку його виконання, зокрема строку сплати заборгованості, на період дії таких обставин. Тому, на думку апелянта, протягом цього періоду відсутні правові підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Разом із тим, до апеляційної скарги відповідач додав сертифікат Торгово-промислової палати України від 14.04.2026 № 3100-26-0845 про форс-мажорні обставини. Як зазначає апелянт, цим сертифікатом засвідчено наявність для Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» форс-мажорних обставин із 24.02.2022, які станом на 14.04.2026 продовжували тривати.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» пояснює, що зазначений сертифікат отримано ним поштовим відправленням лише 26.05.2026, тобто наступного дня після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Тому, за твердженням апелянта, він не мав об`єктивної можливості подати цей доказ під час розгляду справи місцевим господарським судом із причин, які від нього не залежали.

На переконання апелянта, сертифікат Торгово-промислової палати України в сукупності з раніше поданими доказами додатково підтверджує настання передбачених договором форс-мажорних обставин, припинення діяльності підприємства з 24.02.2022 та наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань.

З огляду на викладене Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, не надав належної оцінки доказам припинення господарської діяльності відповідача з 24.02.2022, помилково ототожнив розрахунковий обсяг електричної енергії з фактичним споживанням, неправильно визначив розмір основної заборгованості та безпідставно застосував до відповідача наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» також подало заперечення на відзив, у яких підтримало апеляційну скаргу в повному обсязі.

Відповідач указує на суперечливість позиції позивача щодо сертифіката Торгово-промислової палати України. На думку відповідача, позивач спочатку стверджує, що форс-мажорні обставини мають підтверджуватися виключно відповідним сертифікатом, але водночас заперечує доказове значення сертифіката, отриманого відповідачем і доданого до апеляційної скарги.

Заперечуючи проти доводів позивача про баланс інтересів сторін, відповідач зазначає, що внаслідок бойових дій та бомбардувань втратив майно, виробничі приміщення й обладнання, а також кваліфікованих працівників і вимушений відновлювати промислове виробництво на новому місці. Натомість позивач продовжує здійснювати діяльність із постачання електричної енергії на підконтрольній Україні території. За твердженням відповідача, ці обставини свідчать, що його становище є істотно гіршим порівняно зі становищем позивача.

Відповідач не погоджується з твердженням позивача про те, що до 10.03.2022 йому ніщо не перешкоджало споживати електричну енергію. На його переконання, ведення активних бойових дій із 24.02.2022, оголошення простою підприємства та фактичне припинення виробничої діяльності об`єктивно виключали споживання електричної енергії для виробничих потреб незалежно від дати подальшої окупації території.

Відповідач повторно наголошує, що його засоби обліку не були приєднані до автоматизованої системи збору даних комерційного обліку, а тому оператор системи розподілу не мав фактичних показань лічильників за лютий 2022 року. Водночас сам позивач у відзиві визнав, що через ненадання споживачем звіту оператор системи розподілу здійснив розрахунок відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії.

Таким чином, за позицією відповідача, спірний обсяг є розрахунковим, а не фактично зафіксованим, що суперечить висновку суду першої інстанції про доведеність реального споживання 61 788 кВт·год електричної енергії.

Відповідач також наполягає на подібності обставин цієї справи та справи № 922/2459/23, оскільки в обох випадках спір стосується розрахункового, а не фактично зафіксованого обсягу електричної енергії за лютий 2022 року та впливу бойових дій і форс-мажорних обставин на діяльність споживача.

З огляду на викладене відповідач просить урахувати подані ним заперечення та задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти наведених відповідачем доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 без змін.

Позивач вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, а твердження апелянта про неповне з`ясування обставин справи і неправильне застосування норм матеріального права - безпідставними. На думку позивача, суд першої інстанції дослідив доводи відповідача про бойові дії, простій підприємства, втрату доступу до об`єкта та наявність форс-мажорних обставин і надав їм належну оцінку.

Щодо посилань апелянта на обставини непереборної сили позивач зазначає, що порядок їх засвідчення визначено Законом України «Про торгово-промислові палати в Україні» та Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України і регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» наголошує, що форс-мажорні обставини мають засвідчуватися щодо конкретного договору та конкретного зобов`язання, виконання якого стало неможливим унаслідок таких обставин. Саме по собі запровадження воєнного стану або існування бойових дій не звільняє сторону від необхідності довести неможливість виконання певного господарського зобов`язання та причинно-наслідковий зв`язок між відповідними обставинами і його порушенням.

На підтвердження своєї позиції позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 та від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, відповідно до яких форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, а сторона, яка посилається на них, повинна довести, що вони унеможливили виконання саме спірного зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, на переконання позивача, має загальний інформаційний характер, не містить ідентифікуючих ознак договору сторін та не підтверджує неможливості виконання відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу № 205103.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» також зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав сертифіката Торгово-промислової палати України, виданого щодо конкретних зобов`язань за спірним договором, а також не довів, що вчасно повідомив постачальника про настання обставин непереборної сили в порядку, передбаченому договором.

Крім того, позивач звертає увагу на необхідність дотримання балансу інтересів сторін. Воєнний стан та пов`язані з ним обставини стосувалися обох учасників договірних правовідносин. Водночас позивач продовжував виконувати свої зобов`язання перед іншими учасниками ринку електричної енергії, зокрема здійснювати розрахунки за придбану електричну енергію, а тому потребував надходження коштів від споживачів для забезпечення безперебійного постачання електричної енергії та сталої роботи енергетичної галузі.

Посилаючись на Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які були тимчасово окуповані Російською Федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, позивач зазначає, що територія Волноваської міської територіальної громади, до складу якої входить селище Донське, перебувала в районі активних бойових дій із 24.02.2022 до 09.03.2022, а тимчасово окупованою є з 10.03.2022.

За позицією позивача, початок активних бойових дій 24.02.2022, видання відповідачем наказу від 24.02.2022 № 3 про оголошення простою підприємства та звернення до правоохоронних органів самі по собі не підтверджують припинення електропостачання або відсутність споживання електричної енергії протягом лютого 2022 року.

Щодо визначення спірного обсягу електричної енергії позивач указує на законодавче розмежування функцій електропостачальника та оператора системи розподілу. Постачальник здійснює продаж електричної енергії споживачу, тоді як оператор системи розподілу забезпечує її розподіл, ведення комерційного обліку, формування, перевірку, валідацію та передання даних про обсяги споживання.

Позивач зазначає, що між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» укладено договір споживача про надання послуг із розподілу електричної енергії від 01.10.2020 № 205103, відповідно до якого оператор системи розподілу здійснює облік електричної енергії за точками комерційного обліку відповідача.

Посилаючись на пункти 2.3.11, 4.3 та 4.12 Правил роздрібного ринку електричної енергії, а також положення Кодексу комерційного обліку електричної енергії, позивач наголошує, що дані, необхідні для формування платіжних документів, зокрема щодо обсягів електричної енергії, надаються адміністратором комерційного обліку. Розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються саме на підставі таких даних.

Відповідно до пункту 5.9 договору інформація оператора системи розподілу є пріоритетною для проведення комерційних розрахунків, а наявність заперечень споживача або спору щодо показань засобів обліку не є підставою для затримки чи неповної оплати виставлених постачальником рахунків.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» зазначає, що оператор системи розподілу надав інформацію про обсяг споживання електричної енергії за точками комерційного обліку відповідача, відповідно до якої в лютому 2022 року обсяг розподіленої електричної енергії становив 61 788 кВт·год. Саме ці дані були використані позивачем для проведення нарахувань, при цьому сам постачальник не мав повноважень самостійно визначати або змінювати надані оператором системи розподілу обсяги.

Щодо розрахункового характеру спірного обсягу позивач посилається на пункти 8.6.9 та 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії. Згідно із цими положеннями, якщо споживач не надав звіт про показання лічильників, відсутнє дистанційне зчитування даних та протягом розрахункового місяця не проводився контрольний огляд засобів комерційного обліку, місячний обсяг споживання визначається розрахунковим шляхом за середньодобовим обсягом, зокрема на підставі фактичного споживання в аналогічному періоді попереднього року.

Оскільки відповідач не надав оператору системи розподілу звіт про показання лічильників за лютий 2022 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» правомірно визначило спірний обсяг розрахунковим способом відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії.

Позивач також посилається на абзац другий пункту 5.3 комерційної пропозиції, яким передбачено, що в разі неможливості споживача, зокрема через форс-мажорні обставини, надати повні дані про показання засобів обліку, такі показання визначаються відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії, у тому числі за середньодобовим споживанням.

За доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги», розрахунковий спосіб визначення обсягу не свідчить про його недостовірність, оскільки прямо передбачений спеціальним законодавством та погодженими сторонами умовами комерційної пропозиції.

Позивач зауважує, що Кодексом комерційного обліку електричної енергії передбачено порядок оскарження даних оператора системи розподілу та постачальника послуг комерційного обліку. Проте відповідач не надав належних доказів оскарження визначеного оператором системи розподілу обсягу, проведення контрольного зчитування або звірки показань, а також не спростував обсяг 61 788 кВт·год іншими належними доказами.

Заперечуючи проти застосування постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23, позивач указує, що правовідносини в цій справі не є подібними. Зокрема, відносини сторін регулювалися іншими редакціями договору та комерційної пропозиції.

Крім того, у справі № 922/2459/23 споживач надав сертифікат Харківської торгово-промислової палати від 05.07.2023 № 6300-23-3183, яким засвідчено існування форс-мажорних обставин щодо конкретних зобов`язань за договором, зокрема подання фактичного обсягу споживання електричної енергії за лютий 2022 року, отримання рахунку, підписання акта приймання-передачі та недопущення несанкціонованого споживання.

Натомість у цій справі, як зазначає позивач, під час її розгляду судом першої інстанції відповідного сертифіката не було надано, а звернень відповідача до позивача щодо припинення споживання електричної енергії або настання форс-мажорних обставин не надходило.

Позивач також посилається на пункт 4.27 Правил роздрібного ринку електричної енергії, відповідно до якого споживач у разі остаточного припинення користування електричною енергією зобов`язаний повідомити електропостачальника та оператора системи про намір припинити дію відповідних договорів і здійснити всі передбачені договором платежі. У разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживач зобов`язаний оплачувати електричну енергію та інші платежі відповідно до умов договорів.

Оскільки апелянт посилається на постанову апеляційного суду, а не на висновок Верховного Суду щодо застосування відповідної норми права, та за відсутності подібності фактичних обставин позивач вважає, що висновки у справі № 922/2459/23 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат позивач зазначає, що такі нарахування не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання та становлять особливу міру відповідальності боржника за прострочення його виконання.

Посилаючись на частину другу статті 625 Цивільного кодексу України, постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, позивач указує, що інфляційні втрати компенсують знецінення грошових коштів, а 3 % річних є платою за користування коштами, які належали до сплати кредитору. Тому позивач вважає їх нарахування правомірним.

Заперечуючи проти врахування сертифіката Торгово-промислової палати України від 14.04.2026 № 3100-26-0845, доданого до апеляційної скарги, позивач звертає увагу, що позов подано 24.12.2025, а провадження у справі відкрито 26.01.2026. Водночас до Торгово-промислової палати України відповідач звернувся лише після початку судового розгляду, тому, на думку позивача, отримання сертифіката було реакцією на пред`явлення позову, а не виконанням передбаченого договором обов`язку своєчасно повідомити про форс-мажорні обставини.

Окрім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» зазначає, що в сертифікаті від 14.04.2026 № 3100-26-0845 вказано іншу дату договору 01.08.2021, тоді як договір про постачання електричної енергії споживачу № 205103 укладено шляхом підписання заяви-приєднання та комерційної пропозиції 30.09.2020, а початок постачання визначено з 01.10.2020. У зв`язку із цим позивач вважає, що зазначений сертифікат не підтверджує неможливості виконання зобов`язань саме за спірним договором і не спростовує висновків суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу або письмові пояснення щодо її доводів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

15.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 905/1305/25.

Разом з апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» подало клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу - сертифіката Торгово-промислової палати України від 14.04.2026 № 3100-26-0845 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. (доповідач), суддів Віннікова С.В. та Левшиної Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 905/1305/25, витребувано в Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 905/1305/25 та постановлено здійснювати апеляційний розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

26.06.2026 матеріали справи № 905/1305/25 надійшли на адерсу Центрального апеляційного господарського суду з Господарського суду Дніпропетровської області.

30.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило проти її задоволення та просило залишити оскаржуване рішення без змін.

03.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» подало заперечення на відзив, у яких підтримало вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просило їх задовольнити.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» відзиву на апеляційну скаргу або письмових пояснень щодо її доводів не подало.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 та частини десятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними матеріалами в порядку письмового провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом обставини справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів установила такі обставини.

30.09.2020 відповідач підписав заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу та комерційну пропозицію «Індивідуальна - А/Б фактична (строкова)», унаслідок чого між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» як постачальником і Товариством з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» як споживачем виникли договірні відносини з постачання електричної енергії за договором № 205103. Початок постачання електричної енергії у заяві-приєднанні визначено з 01.10.2020. Для проведення розрахунків позивач відкрив відповідачу особовий рахунок № НОМЕР_1 .

У заяві-приєднанні об`єкт споживання відповідача зазначено за адресою: Донецька область, Волноваський район, смт Донське, вул. Заводська, 53. Оператором системи розподілу щодо цього об`єкта визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі».

Постачання та комерційний облік електричної енергії здійснювалися за чотирма точками комерційного обліку з EIC-кодами: 62Z9094546912989, 62Z0534142598402, 62Z3046280655589 та 62Z6328160976559.

Відповідно до пункту 1.1 договору він є публічним договором приєднання, який установлює порядок та умови постачання споживачу електричної енергії як товарної продукції та укладається шляхом приєднання споживача до його умов.

За змістом пункту 2.1 договору постачальник продає електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі відповідно до умов договору.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 та 5.4 договору розрахунки за електричну енергію здійснюються за цінами, визначеними відповідно до механізму, встановленого обраною споживачем комерційною пропозицією, а ціна електричної енергії зазначається постачальником у рахунках на оплату.

Пунктом 5.5 договору встановлено, що розрахунковим періодом є календарний місяць.

Відповідно до пункту 5.9 договору в разі виникнення між споживачем та оператором системи розподілу спору щодо правильності показів засобів обліку або визначених обсягів споживання електричної енергії дані оператора системи розподілу є пріоритетними для проведення комерційних розрахунків. Наявність заперечень або спору щодо обсягів споживання не визначена договором як підстава для відстрочення оплати чи часткової оплати виставленого рахунку.

Згідно з пунктом 5.1 комерційної пропозиції оплата заявленого обсягу споживання електричної енергії здійснюється поетапно: 35 відсотків - не пізніше ніж за п`ять календарних днів до початку розрахункового періоду; 35 відсотків - не пізніше десятого дня розрахункового періоду; 30 відсотків - не пізніше п`ятнадцятого дня розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактичним обсягом споживання здійснюється не пізніше п`ятого робочого дня після закінчення розрахункового періоду незалежно від дати отримання рахунку від постачальника.

Пунктом 6.1 комерційної пропозиції передбачено, що рахунок на оплату прогнозованого обсягу споживання формується постачальником на підставі відомостей адміністратора комерційного обліку (оператора системи) або розраховується за допомогою програмних ресурсів постачальника з урахуванням середньодобового споживання попередніх періодів та інших наявних відомостей.

Відповідно до пункту 6.3 комерційної пропозиції рахунок на оплату фактично спожитого у розрахунковому періоді обсягу електричної енергії надається, як правило, наступного робочого дня після закінчення розрахункового періоду за умови отримання постачальником даних про обсяги споживання від споживача або адміністратора комерційного обліку. У разі неодержання рахунку споживач самостійно оформлює платіжні документи та здійснює оплату у строк, установлений пунктом 5.1 комерційної пропозиції.

За пунктом 6.5 комерційної пропозиції акт прийняття-передавання оформлюється постачальником у день формування рахунку за фактично спожиту електричну енергію або на вимогу споживача.

Пунктом 7.1 комерційної пропозиції передбачено нарахування в разі порушення строків оплати пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Умовами розділу 12 договору врегульовано наслідки настання обставин непереборної сили. Зокрема, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання є наслідком форс-мажорних обставин; строк виконання зобов`язань відкладається на період дії таких обставин. Сторона, для якої настали форс-мажорні обставини, повинна негайно повідомити про це іншу сторону та протягом чотирнадцяти днів із дня їх виникнення надати підтвердні документи. Водночас настання форс-мажорних обставин не визначено договором як підстава для відмови споживача від оплати електричної енергії, поставленої до їх виникнення.

Матеріали справи не містять доказів припинення, розірвання або визнання недійсним договору № 205103 у спірний період.

За лютий 2022 року відповідач не подав оператору системи розподілу звіт про покази засобів комерційного обліку електричної енергії.

У листі Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» від 04.08.2025 № 08-24/976 зазначено, що за відсутності звіту споживача, дистанційно отриманих даних та результатів контрольного зчитування обсяг споживання визначається розрахунковим шляхом відповідно до пунктів 8.6.9 та 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії. Вказані положення передбачають застосування середньодобового обсягу споживання, визначеного з урахуванням даних аналогічного періоду попереднього року, наявних фактичних чи розрахункових показів та відповідного коефіцієнта зміни споживання.

Оператор системи розподілу повідомив, що, оскільки відповідач не подав звіт за лютий 2022 року, обсяг споживання за цей розрахунковий період визначено відповідно до Кодексу комерційного обліку електричної енергії та за чотирма точками обліку він становить загалом 61 788 кВт·год. Подобового розподілу зазначеного обсягу лист від 04.08.2025 №08-24/976 не містить.

В акті прийняття-передавання товарної продукції (електричної енергії) за лютий 2022 року наведено такі розраховані обсяги за точками комерційного обліку: за EIC-кодом 62Z9094546912989 - 20 349,96 кВт·год; за EIC-кодом 62Z0534142598402 - 15 694,92 кВт·год; за EIC-кодом 62Z3046280655589 - 24 583,92 кВт·год; за EIC-кодом 62Z6328160976559 - 1 159 кВт·год.

Загальний обсяг з урахуванням застосованого округлення визначено у розмірі 61 788 кВт·год.

Зазначений акт складений постачальником в односторонньому порядку та підпису відповідача не містить.

На підставі отриманих від оператора системи розподілу даних позивач сформував рахунок № 205103 від 05.03.2022 за лютий 2022 року. Вартість 61 788 кВт·год електричної енергії за тарифом 4,51373 грн/кВт·год становила 278 894,35 грн без ПДВ, сума ПДВ - 55 778,87 грн, а загальна вартість - 334 673,22 грн. У рахунку як кінцеву дату сплати зазначено 24.03.2022.

Водночас відповідно до пункту 5.1 комерційної пропозиції остаточний розрахунок за лютий 2022 року мав бути здійснений не пізніше п`ятого робочого дня після закінчення розрахункового періоду, тобто не пізніше 07.03.2022, незалежно від дати отримання рахунку.

18.02.2022 відповідач здійснив передбачений комерційною пропозицією плановий платіж за лютий 2022 року в сумі 251 898,24 грн, що підтверджується випискою за особовим рахунком №205103. Цей платіж було здійснено до закінчення розрахункового періоду, до формування рахунку від 05.03.2022 та до визначення остаточного обсягу споживання за лютий 2022 року.

Після зарахування зазначеного планового платежу несплачена частина вартості електричної енергії, визначеної позивачем за лютий 2022 року, становить: 334 673,22 грн - 251 898,24 грн = 82 774,98 грн.

Доказів сплати відповідачем цієї суми матеріали справи не містять.

03.02.2023 позивач повторно надіслав відповідачу на електронну адресу dnsmail@ukr.net рахунок та акт за лютий 2022 року. Матеріали справи містять повідомлення поштового сервера про доставлення електронного повідомлення адресату без підтвердження його прочитання.

Претензією від 22.08.2025 № 24/8851 позивач вимагав від відповідача сплатити заборгованість за електричну енергію, спожиту у лютому 2022 року, а також здійснені на той час нарахування. Рахунок, акт та розрахунки також були направлені відповідачу рекомендованим поштовим відправленням 10.09.2025, яке відповідно до відомостей поштового оператора вручено 11.09.2025.

У відповіді від 18.09.2025 № 29 на претензію відповідач повідомив про втрату через бойові дії доступу до об`єкта та первинних документів, просив надати договір, рахунки, акт прийняття-передавання, покази лічильників і детальний розрахунок нарахувань. Водночас відповідач зазначив, що не заперечує можливого постачання електричної енергії та готовий виконати зобов`язання за реально підтвердженими поставками після перевірки документів, а також запропонував обговорити відстрочення або реструктуризацію заборгованості.

Листом від 30.09.2025 № 33 відповідач повторно просив позивача надати документи, які підтверджують обсяг та вартість електричної енергії за лютий 2022 року.

Позивач повідомив відповідача, що рахунок сформований на підставі даних комерційного обліку, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», та рекомендував із питань визначення обсягів споживання звернутися безпосередньо до оператора системи розподілу.

У листі від 22.12.2025 № 40 відповідач повідомив позивача про направлення запитів оператору системи розподілу щодо фактичних обсягів споживання, підстав їх визначення та дати припинення електропостачання об`єкта, а також до Волноваської міської військової адміністрації щодо перебігу бойових дій у смт Донське.

Матеріали справи не містять доказів коригування оператором системи розподілу визначеного за лютий 2022 року обсягу 61 788 кВт·год або прийняття за результатами звернень відповідача іншого рішення щодо даних комерційного обліку.

Також у матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачем до початку або протягом спірного розрахункового періоду заяви про припинення електропостачання, відключення об`єкта від електричних мереж, виключення відповідних точок комерційного обліку з договору, проведення контрольного зчитування показів чи припинення оператором системи розподілу розподілу електричної енергії до об`єкта.

Разом із тим матеріалами справи підтверджено, що 24.02.2022 комісією відповідача складено акт № 1 у зв`язку з початком бойових дій, неможливістю подальшого виконання робіт і безпечної роботи підприємства та введенням в Україні воєнного стану. В акті вирішено оголосити з 24.02.2022 простій підприємства не з вини працівників і звільнити їх від обов`язку перебувати на робочих місцях під час простою.

На підставі цього акта директор відповідача видав наказ від 24.02.2022 № 3 «Про оголошення простою підприємства», яким з 24.02.2022 до скасування або припинення воєнного стану оголошено простій підприємства, визнано його таким, що виник із незалежних від сторін причин, та звільнено працівників від необхідності перебувати на робочих місцях.

Листом від 14.03.2022 № УТМ-4, адресованим начальнику Головного управління Національної поліції в Донецькій області, відповідач повідомив, що його виробничі активи розташовані у смт Донське на вул. Заводській, 53; унаслідок бойових дій відповідна територія перейшла під контроль невстановлених військових формувань, було втрачено можливість користуватися майном та забезпечувати його збереження, а зв`язок із працівниками повністю втрачено з 27.02.2022.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться або велися бойові дії чи які тимчасово окуповані Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, Волноваська міська територіальна громада, до складу якої входить смт Донське, з 24.02.2022 до 09.03.2022 належала до територій активних бойових дій, а з 10.03.2022 - до тимчасово окупованих територій.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 засвідчено як форс-мажорну обставину військову агресію Російської Федерації проти України, що стала підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Зазначений лист має загальний характер і не містить відомостей щодо конкретних зобов`язань відповідача за договором № 205103.

До апеляційної скарги відповідач додав сертифікат Торгово-промислової палати України від 14.04.2026 №3100-26-0845, яким для Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» засвідчено настання з 24.02.2022 форс-мажорних обставин, що тривали станом на дату видачі сертифіката. В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що отримав цей сертифікат поштовим відправленням 26.05.2026. У сертифікаті як реквізит договору зазначено дату 01.08.2021, тоді як долучені до матеріалів справи заява-приєднання та комерційна пропозиція підписані відповідачем 30.09.2020, а постачання електричної енергії за особовим рахунком № 205103 розпочато 01.10.2020.

На несплачену суму 82 774,98 грн позивач нарахував 6 531,33 грн трьох процентів річних за період з 13.02.2023 до 30.09.2025 та 19 387,78 грн інфляційних втрат за період із березня 2023 року до червня 2025 року включно.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги та досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї.

Таким чином, апеляційний перегляд не передбачає необмеженої можливості формування учасником справи нової доказової бази після ухвалення рішення судом першої інстанції. Додаткові докази можуть бути прийняті апеляційним судом лише з дотриманням спеціальних умов, установлених процесуальним законом.

Згідно із частиною третьою статті 80 ГПК України відповідач повинен подати докази разом із поданням відзиву на позовну заяву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи відповідно до частини четвертої статті 80 ГПК України повинен письмово повідомити про це суд, зазначити доказ, який не може бути поданий, причини його неподання, а також надати докази вчинення всіх залежних від нього дій, спрямованих на одержання такого доказу.

Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у відповідний строк із причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від нього не залежали. Статті 80, 269 ГПК України.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 46/603 зазначено, що положення статті 269 ГПК України передбачають одночасну наявність двох критеріїв для прийняття апеляційним судом додаткового доказу: винятковість випадку та існування причин, які об`єктивно не залежали від особи, що подає доказ. Тягар доведення обох цих обставин покладається саме на відповідного учасника справи.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19 наголошено, що учасник справи, який не може своєчасно отримати певний доказ, повинен повідомити про це суд першої інстанції та підтвердити вчинення всіх залежних від нього дій для одержання цього доказу. Неповідомлення суду про існування такого доказу або про вжиття заходів для його отримання не свідчить про наявність об`єктивних причин його неподання.

Разом з апеляційною скаргою відповідач подав сертифікат Торгово-промислової палати України № 3100-26-0845 від 14.04.2026 про форс-мажорні обставини та зазначив, що одержав його поштовим відправленням лише 26.05.2026, тобто наступного дня після ухвалення оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим не мав можливості подати цей документ суду першої інстанції.

Оцінюючи наведене обґрунтування, колегія суддів враховує, що сертифікат датований 14.04.2026, тоді як оскаржуване рішення ухвалено 25.05.2026. Таким чином, документ існував упродовж 41 календарного дня до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Водночас апелянт не надав: доказів дати звернення до Торгово-промислової палати України із заявою про видачу сертифіката; копії відповідної заяви та доказів її надсилання або вручення; супровідного листа Торгово-промислової палати України; поштового конверта, опису вкладення, номера поштового відправлення, відомостей поштового оператора або інших доказів, які підтверджували б надсилання сертифіката Торгово-промисловою палатою України та його вручення відповідачу саме 26.05.2026; пояснень і доказів того, з яких причин документ, оформлений 14.04.2026, не міг бути одержаний та поданий до суду до 25.05.2026.

Матеріали справи також не містять письмового повідомлення відповідача суду першої інстанції про те, що він звернувся до Торгово-промислової палати України, очікує одержання відповідного сертифіката та з цієї причини не може подати його у встановлений строк. Відповідач не просив установити додатковий строк для подання цього доказу та не надав суду першої інстанції доказів учинення всіх залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне одержання сертифіката.

При цьому питання наявності форс-мажорних обставин було одним з основних питань, щодо яких сторони висловлювали протилежні позиції під час розгляду справи судом першої інстанції. Тому відповідачу було відомо про необхідність подання доказів на підтвердження впливу відповідних обставин на виконання конкретних зобов`язань за договором.

Саме по собі твердження апелянта про одержання сертифіката 26.05.2026, не підтверджене жодним належним доказом, не доводить винятковості випадку та наявності об`єктивних, незалежних від відповідача причин неподання цього документа суду першої інстанції.

За таких обставин клопотання відповідача про приєднання сертифіката ТПП України № 3100-26-0845 від 14.04.2026 як додаткового доказу не відповідає вимогам частини третьої статті 269 ГПК України, у зв`язку із чим задоволенню не підлягає, а зазначений сертифікат не приймається апеляційним судом як додатковий доказ.

Водночас, навіть якби колегія суддів виходила з можливості процесуального прийняття цього сертифіката, сама його наявність не зумовлювала б автоматичного визнання обґрунтованими всіх доводів відповідача про форс-мажорні обставини.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 сформулювала висновок, що сертифікат торгово-промислової палати не є беззаперечним доказом існування форс-мажорних обставин. Він підлягає критичній оцінці судом у сукупності з іншими доказами, оскільки надання такому сертифікату наперед установленої та вирішальної сили суперечило б принципу змагальності сторін.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру. Сторона повинна довести не лише існування відповідних надзвичайних і невідворотних обставин, а й те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання конкретного господарського зобов`язання, а також довести причинно-наслідковий зв`язок між такими обставинами та неможливістю виконання зобов`язання.

Тому викладений у запереченнях на відзив довід відповідача про те, що після одержання сертифіката його заперечення автоматично стали обґрунтованими, ґрунтується на неправильному розумінні доказового значення такого документа.

Так само не свідчить про обґрунтованість апеляційної скарги посилання відповідача на нібито суперечливу позицію позивача, який спочатку вказував на відсутність сертифіката, а після його подання - на недостатність такого документа. Процесуальна позиція позивача не має для суду наперед установленого значення. Наявність або відсутність сертифіката є лише однією зі складових доказування, тоді як остаточну оцінку обставин форс-мажору здійснює суд на підставі всієї сукупності доказів.

Колегія суддів також зауважує, що твердження позивача про можливість підтвердження форс-мажорних обставин виключно сертифікатом ТПП є надмірно категоричним, оскільки сертифікат не є єдиним можливим доказом таких обставин. Однак помилковість цього окремого твердження позивача не означає, що поданий відповідачем сертифікат має безумовну доказову силу.

Крім того, у поданій апелянтом копії сертифіката зазначено договір про постачання електричної енергії від 01.08.2021, тоді як спірні правовідносини виникли на підставі підписаних відповідачем заяви-приєднання та комерційної пропозиції від 30.09.2020, із початком постачання електричної енергії з 01.10.2020 за особовим рахунком/договором № 205103. Договору від 01.08.2021 матеріали справи не містять.

Таким чином, зазначення у сертифікаті іншої дати договору не дає можливості без інших доказів ототожнити засвідчені Торгово-промисловою палатою України обставини саме зі спірними зобов`язаннями відповідача за договором № 205103.

Сам сертифікат також не встановлює показників засобів комерційного обліку, факту відключення електроустановок відповідача від електричних мереж, припинення розподілу електричної енергії або відсутності її споживання з 24.02.2022 до 28.02.2022. Тому він не спростовує даних оператора системи розподілу та не доводить, що обсяг споживання за вказані дні дорівнював нулю.

Неприйняття зазначеного сертифіката як додаткового доказу не означає неврахування судом факту збройної агресії, введення воєнного стану, ведення бойових дій у місці розташування об`єкта відповідача та інших своєчасно поданих доказів. Ці обставини підлягають оцінці в сукупності з умовами договору та доказами їх фактичного впливу на виконання кожного зі спірних зобов`язань.

Правове регулювання визначення обсягів спожитої електричної енергії та розмежування повноважень електропостачальника й оператора системи розподілу

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо відсутності фактичних показів приладів обліку та визначення обсягу електричної енергії розрахунковим способом, колегія суддів насамперед вважає за необхідне розмежувати функції електропостачальника, оператора системи розподілу та інших учасників комерційного обліку електричної енергії.

За змістом статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу постачальник зобов`язується надавати споживачеві передбачені договором ресурси, а споживач - оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання. Водночас порядок визначення кількості електричної енергії, яка підлягає комерційному розрахунку, регулюється спеціальним законодавством про ринок електричної енергії. Цивільний кодекс України

Відповідно до частин першої, другої та шостої статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачання електричної енергії споживачам здійснюється ліцензованим електропостачальником на підставі договору, який передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником, з дотриманням Правил роздрібного ринку електричної енергії.

Пунктом 8 частини сьомої статті 56 цього Закону передбачено, що договір постачання електричної енергії споживачу повинен визначати порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання відповідних даних. Зі свого боку споживач згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 58 Закону зобов`язаний оплачувати електричну енергію відповідно до укладених договорів, дотримуватися нормативно-правових актів, які регулюють функціонування ринку електричної енергії, та умов укладених договорів.

Разом із тим електропостачальник не є суб`єктом, уповноваженим самостійно знімати покази засобів обліку, формувати первинні дані комерційного обліку або на власний розсуд коригувати визначені оператором системи обсяги.

Так, відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону України «Про ринок електричної енергії» саме оператор системи розподілу забезпечує комерційний облік відповідно до цього Закону, правил ринку, Кодексу комерційного обліку та інших нормативно-правових актів.

Частинами першою та другою статті 74 цього Закону встановлено, що комерційний облік організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку. Метою його організації є надання учасникам ринку повної та достовірної інформації про обсяги, зокрема, розподіленої та спожитої електричної енергії у певний проміжок часу для подальшого використання цієї інформації під час здійснення розрахунків між учасниками ринку. Згідно із частиною шостою статті 74 оператори систем розподілу підлягають реєстрації як постачальники послуг комерційного обліку. Закон України «Про ринок електричної енергії» у редакції, чинній у спірний період

Наведене розмежування функцій конкретизоване Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 312.

Пунктом 2.3.11 ПРРЕЕ передбачено, що комерційний облік на роздрібному ринку організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу комерційного обліку та ПРРЕЕ.

За змістом пункту 3.1.4 ПРРЕЕ електропостачальник до початку постачання повинен укласти з оператором системи договір електропостачальника про надання послуг із розподілу електричної енергії, на підставі якого отримує доступ до мереж та узгоджує з оператором системи порядок інформаційного обміну.

Відповідно до пункту 4.3 ПРРЕЕ дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі стосовно обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. Саме на підставі отриманих даних і відповідно до умов договору та обраної споживачем комерційної пропозиції складаються акти приймання-передачі.

Пунктом 4.12 ПРРЕЕ прямо встановлено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником здійснюються згідно з даними про обсяги поставленої, розподіленої та купленої електричної енергії, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку. ПРРЕЕ у редакції, чинній у лютому 2022 року

Особливості інформаційного обміну, які діяли у спірний період, визначалися також пунктами 12.4.4, 12.4.5 та 12.4.8 Кодексу комерційного обліку електричної енергії.

Відповідно до пункту 12.4.4 ККОЕЕ до дати запуску інформаційного обміну через центральну інформаційно-телекомунікаційну платформу Датахаб функції адміністратора комерційного обліку щодо ведення реєстрів точок комерційного обліку та агрегації даних виконували оператори систем за місцем провадження господарської діяльності. Оператори систем забезпечували приймання даних від постачальників послуг комерційного обліку, учасників ринку та споживачів, їх обробку, формування, профілювання, валідацію і передачу для розрахунків на ринку.

Згідно з пунктом 12.4.5 ККОЕЕ оператори системи та інші особи, зареєстровані як постачальники послуг комерційного обліку з функціональними ролями оператора зчитування даних та оператора даних комерційного обліку, забезпечували зчитування або приймання показів, їх обробку, формування, профілювання, валідацію, агрегацію та обмін даними комерційного обліку.

Пункт 12.4.8 ККОЕЕ передбачав, що для формування агрегованих даних, проведення розрахунків та інших комерційних цілей учасники ринку і споживачі використовують валідовані дані, отримані від постачальника послуг комерційного обліку, який виконує роль оператора даних комерційного обліку.

Таким чином, у спірний період ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» як оператор системи розподілу та постачальник послуг комерційного обліку у межах території своєї ліцензованої діяльності було уповноважене приймати або зчитувати покази, обробляти, формувати, профілювати, валідувати і передавати дані щодо обсягів електричної енергії, необхідні для проведення розрахунків.

Водночас позивач як електропостачальник був зобов`язаний використати надані йому дані під час формування рахунку і не мав повноважень самостійно замінити визначений оператором системи обсяг іншим обсягом.

З огляду на це використане судом першої інстанції формулювання про те, що ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» діяло «як адміністратор комерційного обліку», є не цілком точним у термінологічному розумінні. Однак це не вплинуло на правильність висновку суду по суті, оскільки повноваження зазначеного товариства щодо формування, валідації та передачі даних випливали з його статусу оператора системи розподілу і постачальника послуг комерційного обліку, а також із перехідних положень пунктів 12.4.4, 12.4.5 та 12.4.8 ККОЕЕ.

Колегія суддів також відхиляє покладене в основу апеляційної скарги твердження про те, що за відсутності автоматизованого дистанційного зчитування показів обсяг електричної енергії не міг бути визначений для цілей комерційних розрахунків.

Пунктом 8.6.7 ККОЕЕ передбачено, що у разі відсутності можливості автоматизованого дистанційного зчитування показів у непобутового споживача зчитування показів здійснюється самим споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно з пунктом 8.6.8 ККОЕЕ непобутовий споживач зобов`язаний протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників.

Для випадку невиконання цього обов`язку пункт 8.6.9 ККОЕЕ встановлює спеціальний порядок. Якщо споживач не надав звіту протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця, відсутні дані дистанційного зчитування, а протягом розрахункового місяця не проводився контрольний огляд засобів комерційного обліку, обсяг спожитої та розподіленої електричної енергії визначається розрахунковим шляхом за значенням середньодобового обсягу споживання.

Відповідно до пункту 8.6.11 ККОЕЕ середньодобовий обсяг для цілей розрахунків визначається на підставі фактичного споживання в аналогічному періоді попереднього року з урахуванням фактичних, а за їх відсутності - оціночних показів лічильника. Якщо відповідні історичні дані відсутні, середньодобовий обсяг розраховується на основі двох останніх послідовно зчитаних показів за умови, що між датами їх зчитування минуло не менше 28 днів, без урахування днів, коли електроустановки були відключені оператором системи.

Таким чином, застосування показників аналогічного періоду попереднього року не є довільним способом визначення обсягу, самостійно обраним позивачем або третьою особою. Такий спосіб прямо передбачався пунктами 8.6.9 та 8.6.11 ККОЕЕ на випадок відсутності звіту споживача, дистанційно отриманих показів і контрольного огляду.

Відсутність автоматизованої системи дистанційного зчитування, на яку посилається апелянт, сама собою не свідчить ані про відсутність споживання, ані про неможливість сформувати дані комерційного обліку. Навпаки, саме для такої ситуації ККОЕЕ передбачав обов`язок споживача передати покази, а в разі їх ненадання - розрахунковий спосіб визначення обсягу.

Термін «розрахункові» або «оціночні» дані характеризує спосіб їх формування, але не означає, що такі дані є юридично нікчемними або не можуть використовуватися у взаєморозрахунках. Після формування та валідації уповноваженим суб`єктом вони є належною інформаційною основою для проведення комерційних розрахунків доти, доки не будуть перевірені та, за наявності підстав, замінені або скориговані у встановленому порядку.

Такий висновок узгоджується також із пунктом 9.14.1 ККОЕЕ, за яким адміністратор комерційного обліку передає учасникам ринку сертифіковані дані в обсязі, необхідному для здійснення розрахунків і виставлення рахунків, та пунктом 9.14.3 ККОЕЕ, відповідно до якого учасники ринку використовують для розрахунків і комерційних цілей саме сертифіковані дані щодо обсягів спожитої, розподіленої та переданої електричної енергії. ККОЕЕ у редакції, чинній у спірний період

Наведеному нормативному регулюванню відповідає і пункт 5.9 укладеного сторонами договору, згідно з яким інформація постачальника послуг комерційного обліку - оператора системи розподілу - є пріоритетною для проведення комерційних розрахунків, а наявність заперечень споживача або спору щодо показів засобів обліку не є підставою для затримки чи неповної оплати виставлених постачальником рахунків.

Зазначена договірна умова не позбавляє споживача права доводити помилковість даних комерційного обліку, проте визначає, які саме дані повинні використовуватися сторонами до моменту вирішення спору та їх офіційного коригування.

Так, абзацом останнім пункту 8.6.11 ККОЕЕ встановлено, що в разі сумніву у правильності визначення середньодобового обсягу споживач може звернутися до оператора системи або відповідного постачальника послуг комерційного обліку для здійснення контрольного зчитування, звірки показів, отримання детальних пояснень щодо розрахунку та/або ініціювати вирішення суперечки відповідно до Кодексу.

Пункти 8.6.16 та 8.6.17 ККОЕЕ передбачають, що в разі виявлення у платіжному документі помилкових показів споживач повідомляє про це оператора системи або постачальника послуг комерційного обліку та електропостачальника, надаючи фактичні покази. Оператор системи або ППКО повинен перевірити повідомлені дані та за наявності підстав виправити помилкові показники.

Крім того, пунктом 10.2.2 ККОЕЕ надано право ініціювати перед адміністратором комерційного обліку спір щодо перегляду або виправлення результатів і значень даних комерційного обліку, проведення повторних обчислень та заміни помилкових даних.

Водночас відповідно до пункту 10.2.8 ККОЕЕ прийняття такого спору до розгляду не зупиняє використання спірних даних у розрахунках на ринку до вирішення спору по суті. Якщо за результатами розгляду дані підлягають зміні, відповідно до пунктів 10.2.22 та 10.2.26 ККОЕЕ формуються оновлені дані, які передаються учасникам ринку для здійснення перерахунку платежів.

При цьому передбачений ККОЕЕ порядок звернення до оператора системи, адміністратора комерційного обліку або Регулятора не виключає судового захисту, оскільки пункт 10.1.4 ККОЕЕ прямо допускає вирішення відповідної суперечки в судовому порядку. Тому саме по собі невикористання позасудового механізму не позбавляє відповідача права оспорювати обсяг у цій справі. Однак саме лише висловлення незгоди без надання виправлених даних комерційного обліку або інших належних доказів, які дають можливість перевірити вихідні показники, застосовану методику та встановити інший обсяг, автоматично не припиняє застосування сформованих уповноваженим суб`єктом даних.

Загальний підхід щодо правового значення даних комерційного обліку сформульований об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 20 березня 2026 року у справі № 916/5633/23. Об`єднана палата зазначила, що дані комерційного обліку є підставою для визначення фактичних обсягів електричної енергії та проведення фінансових розрахунків між учасниками ринку. Водночас первинно сформовані дані не є незмінними: у разі надходження оновленої або уточненої інформації вони можуть бути скориговані, після чого саме оновлені дані мають враховуватися при визначенні остаточних обсягів та проведенні перерахунку.

Хоча наведена постанова ухвалена у правовідносинах іншого сегмента ринку електричної енергії, сформульований у ній висновок щодо функціонального призначення даних комерційного обліку та можливості їх подальшого коригування ґрунтується на загальній моделі комерційного обліку електричної енергії і узгоджується з наведеними положеннями Закону, ПРРЕЕ та ККОЕЕ.

У такий спосіб, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що визначення обсягу електричної енергії, який використовується у розрахунках між сторонами, не належить до розсуду позивача або відповідача. Позивач повинен здійснювати нарахування на підставі даних, сформованих і переданих уповноваженим суб`єктом комерційного обліку, а відповідач у разі незгоди має право вимагати їх перевірки та коригування або доводити їх помилковість у судовому порядку. До моменту встановлення іншого обсягу належними доказами самостійне пропорційне зменшення споживачем переданого оператором системи обсягу не відповідає передбаченому законодавством порядку комерційного обліку.

Щодо доведеності обсягу споживання, непідписання акта, часткової оплати та посилання на справу № 922/2459/23

Застосовуючи наведене вище нормативне регулювання до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із того, що спірний обсяг електричної енергії підлягає оцінці не лише за актом приймання-передавання, складеним позивачем, а за всією сукупністю доказів, які підтверджують джерело, спосіб визначення та арифметичну правильність обсягу, використаного для проведення розрахунків.

Відповідно до статей 79, 86 ГПК України наявність певної обставини вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування. Жодний доказ не має для суду наперед установленої сили; суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Матеріалами справи підтверджено, що протягом лютого 2022 року договір про постачання електричної енергії споживачу та договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії були чинними. Об`єкт відповідача за адресою: смт Донське, вул. Заводська, 53, був приєднаний до системи розподілу, а комерційний облік здійснювався за чотирма точками комерційного обліку, визначеними відповідними EIC-кодами.

З листа ТОВ «ДТЕК Високовольтні Мережі» від 04.08.2025 №08-24/976 вбачається, що відповідач звіту про покази лічильників за лютий 2022 року оператору системи не надав. Інформація із засобів комерційного обліку дистанційно не зчитувалася, а контрольний огляд засобів комерційного обліку протягом розрахункового місяця не проводився. У зв`язку із цим оператор системи визначив місячний обсяг розрахунковим шляхом відповідно до пунктів 8.6.9, 8.6.11 ККОЕЕ - за середньодобовим обсягом споживання, обчисленим на основі даних аналогічного періоду попереднього року.

При цьому твердження апелянта про те, що відсутність підключення лічильників до автоматизованої системи унеможливлювала визначення належного розрахункового обсягу, ґрунтується на неправильному розумінні положень ККОЕЕ. Відсутність дистанційного зчитування за одночасного ненадання споживачем звіту та відсутності контрольного огляду не виключає проведення розрахунку, а є саме тією сукупністю умов, за якої пункт 8.6.9 ККОЕЕ передбачає застосування розрахункового середньодобового обсягу. Такий порядок безпосередньо встановлений ККОЕЕ у редакції, чинній у спірний період.

Таким чином, відсутність автоматизованого дистанційного зчитування не підтверджує неправильності даних ОСР. Навпаки, ця обставина разом із ненаданням відповідачем показів лічильників зумовила застосування передбаченого ККОЕЕ розрахункового способу визначення обсягу.

Зазначений порядок узгоджується також із пунктом 5.3 комерційної пропозиції, підписаної відповідачем, відповідно до якого в разі неможливості споживача, у тому числі внаслідок форс-мажорних обставин, надати повні дані щодо показів засобів обліку такі дані визначаються відповідно до ККОЕЕ, зокрема за середньодобовим споживанням. Таким чином, сторони заздалегідь погодили механізм визначення розрахункового обсягу саме на випадок неможливості отримання повних показів від споживача.

Колегія суддів звертає увагу, що визначені у такий спосіб 61 788 кВт·год не є обсягом, безпосередньо зчитаним із лічильників на кінець лютого 2022 року. Це розрахунковий обсяг комерційного обліку, визначений для проведення розрахунків у передбаченому ККОЕЕ порядку. Тому вживане судом першої інстанції формулювання про підтвердження «реального» споживання потребує сприйняття саме в такому значенні. Однак відсутність безпосередньо зчитаних показів сама собою не позбавляє розрахункові дані юридичного значення та не робить нарахування недійсним.

Розрахунковий обсяг має перевірюване документальне й арифметичне обґрунтування. В акті приймання-передавання за лютий 2022 року обсяг деталізовано за чотирма точками комерційного обліку: 20 349,96 кВт·год; 15 694,92 кВт·год; 24 583,92 кВт·год; 1 159 кВт·год.

Сума наведених значень становить 61 787,80 кВт·год, а визначений для розрахунків підсумковий обсяг з урахуванням округлення - 61 788 кВт·год. Щодо перших трьох точок в акті також зазначені різниці розрахункових показів - відповідно 169,583, 130,791 і 204,866 та розрахунковий коефіцієнт 120, застосування якого дає 20 349,96 кВт·год, 15 694,92 кВт·год і 24 583,92 кВт·год. Щодо четвертої точки застосований коефіцієнт 1, а обсяг становить 1 159 кВт·год.

У такий спосіб, акт не містить лише загального, нічим не розкритого показника. Він дає змогу простежити розподіл загального обсягу між точками комерційного обліку та перевірити внутрішню арифметичну узгодженість розрахунку. Зазначений у ньому загальний обсяг збігається з обсягом, підтвердженим оператором системи розподілу в листі від 04.08.2025 № 08-24/976.

Доводи про те, що лист ОСР складений у 2025 році, не спростовують його доказового значення. Цим листом оператор системи не сформував новий обсяг споживання, а підтвердив джерело та спосіб визначення даних комерційного обліку за лютий 2022 року. Крім того, акт і рахунок №205103, у яких зазначено той самий обсяг 61 788 кВт·год та його вартість 334 673,22 грн, були сформовані ще у березні 2022 року. Тому наступне письмове підтвердження ОСР узгоджується з документами, складеними безпосередньо після закінчення розрахункового періоду.

Сам собою факт відсутності у позивача остаточних даних саме станом на 28.02.2022 не доводить необґрунтованості рахунку від 05.03.2022. Пункт 8.6.9 ККОЕЕ надавав споживачу три календарні дні після закінчення розрахункового місяця для подання звіту. Відповідно остаточний розрахунковий обсяг міг бути сформований лише після завершення місяця та спливу строку для подання такого звіту.

Апелянт не зазначив, яка саме точка комерційного обліку помилково віднесена до його об`єкта, не спростував застосовані коефіцієнти, не навів іншого значення історичного середньодобового споживання та не вказав конкретної арифметичної помилки в розрахунку. Матеріали справи також не містять показів лічильників, зафіксованих на початок і кінець лютого 2022 року, фотографій засобів обліку, даних наступного контрольного зчитування, акта звірки показів, повідомлення ОСР про коригування обсягу, акта відключення електроустановок або документа про виключення відповідних точок із переліку точок комерційного обліку відповідача.

Звернення відповідача до постачальника та оператора системи з вимогою пояснити визначений обсяг підтверджує наявність спору щодо нарахування, однак не є доказом помилковості самого розрахунку. Неотримання відповідачем відповіді на одне з таких звернень також не утворює іншого обсягу комерційного обліку та не замінює собою скоригованих даних ОСР.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідач взагалі не звертався за перевіркою розрахунку, є надмірно категоричним. Водночас ця неточність не впливає на результат вирішення спору, оскільки матеріали справи не містять результату звірки або рішення ОСР, яким дані 61 788 кВт·год були б скасовані, скориговані чи замінені іншим обсягом.

Наказ відповідача від 24.02.2022 № 3 про оголошення простою підтверджує прийняття внутрішнього організаційного рішення про призупинення роботи підприємства, але не засвідчує технічного відключення об`єкта від мережі. Простій працівників і припинення виробничої діяльності не є тотожними припиненню розподілу електричної енергії або виключенню точок комерційного обліку.

Так само лист відповідача від 14.03.2022 № УТМ-4, у якому повідомлено про бойові дії та втрату зв`язку з працівниками з 27.02.2022, не містить показів лічильників, відомостей про фізичне відключення електроустановок або підтвердження нульового споживання починаючи саме з 24.02.2022. Оцінка зазначених документів як доказів настання і впливу форс-мажорних обставин на виконання грошового зобов`язання наводиться колегією суддів далі. У цьому ж блоці колегія зазначає, що такі документи не спростовують способу визначення місячного розрахункового обсягу, встановленого ККОЕЕ та погодженого сторонами у пункті 5.3 комерційної пропозиції.

Щодо непідписання відповідачем акта приймання-передавання колегія суддів виходить із того, що такий акт, складений лише позивачем, не може самостійно і без урахування інших доказів безумовно підтверджувати спірний обсяг. У договорі та комерційній пропозиції відсутня умова, за якою неповернення підписаного акта автоматично означає безумовне погодження споживачем усіх зазначених у ньому даних.

Водночас відсутність підпису відповідача також не означає, що акт повинен бути виключений із числа доказів. Верховний Суд у пунктах 6.12- 6.13 постанови від 16.08.2023 у справі № 914/131/22 зазначив, що правові наслідки створює сама господарська операція, тоді як неналежне оформлення первинного документа, зокрема його непідписання другою стороною, не є безумовним доказом відсутності відповідної операції. Хоча справа № 914/131/22 стосувалася виконання підрядних робіт та застосування положень статті 882 ЦК України, сформульований Верховним Судом загальний доказовий підхід може бути врахований у частині необхідності оцінювати не лише підписання акта, а всю сукупність доказів фактичного виконання договору. Водночас цей висновок не звільняє постачальника від доказування кількості поставленої електричної енергії. Постанова Верховного Суду від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

У цій справі акт є не єдиним і не визначальним доказом обсягу. Він узгоджується з даними ОСР, містить деталізацію за чотирма точками комерційного обліку, відповідає рахунку від 05.03.2022 та не суперечить іншим прийнятим судом доказам. Тому непідписання акта відповідачем не спростовує обсягу 61 788 кВт·год, підтвердженого незалежними від одностороннього волевиявлення позивача даними оператора системи.

Разом із тим колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що платіж у сумі 251 898,24 грн не може розглядатися як безумовне погодження відповідачем остаточного місячного обсягу 61 788 кВт·год. З матеріалів справи вбачається, що цей платіж проведено 18.02.2022 як плановий платіж за лютий 2022 року, тобто до закінчення розрахункового періоду, до визначення остаточного місячного обсягу та до складення рахунку від 05.03.2022. На момент здійснення такого платежу відповідач об`єктивно не міг погодити показник, який мав бути визначений лише після завершення розрахункового місяця.

Тому висновок суду першої інстанції про те, що здійснення планового платежу саме собою засвідчує погодження відповідачем остаточного обсягу 61 788 кВт·год, є необґрунтовано широким. Цей платіж підтверджує виконання сторонами договору та застосування передбаченого комерційною пропозицією порядку планових платежів, однак не є визнанням остаточного обсягу чи залишку заборгованості.

Водночас зазначена неточність мотивування не спростовує правильності висновку щодо розміру основного боргу, оскільки обсяг і вартість електричної енергії підтверджені іншою сукупністю доказів - даними оператора системи, деталізацією за точками комерційного обліку, актом та рахунком. Платіж у сумі 251 898,24 грн підлягає врахуванню саме як виконана частина грошового зобов`язання. Різниця між вартістю електричної енергії за лютий 2022 року - 334 673,22 грн та здійсненою оплатою - 251 898,24 грн становить 82 774,98 грн.

Колегія суддів відхиляє запропонований апелянтом альтернативний розрахунок: 334 673,22 грн / 28 днів Ч 23 дні - 251 898,24 грн = 23 011,91 грн.

Арифметично наведені дії виконані правильно, однак вони ґрунтуються на недоведених вихідних припущеннях: що електрична енергія споживалася рівномірно щодня; що її щоденна вартість була однаковою; що з 24.02.2022 споживання дорівнювало нулю; а також що місячний розрахунковий обсяг, визначений відповідно до ККОЕЕ, може бути пропорційно зменшений лише шляхом поділу загальної грошової суми на кількість календарних днів.

Ані ККОЕЕ, ані ПРРЕЕ, ані договір і комерційна пропозиція не передбачають такого способу коригування. Запропонована формула розподіляє за днями загальну грошову вартість, а не визначає фактичний чи розрахунковий добовий обсяг електричної енергії за кожною точкою комерційного обліку. Саме арифметичне ділення місячної суми не доводить нульового споживання після 24.02.2022 та не може замінити дані комерційного обліку.

Посилання апелянта на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23 не є підставою для застосування такої формули в цій справі.

Колегія суддів враховує, що між зазначеними справами наявні певні спільні ознаки: той самий постачальник, той самий оператор системи розподілу, нарахування за лютий 2022 року та застосування середньодобового споживання аналогічного періоду попереднього року. Однак результат у справі № 922/2459/23 був зумовлений особливою сукупністю встановлених у ній обставин.

По-перше, у справі № 922/2459/23 Східний апеляційний господарський суд не визнав розрахунок ОСР за середньодобовим споживанням протиправним. Навпаки, суд прямо погодився з тим, що визначення обсягу за середньодобовим споживанням аналогічного періоду попереднього року здійснено відповідно до ККОЕЕ та є правомірним.

По-друге, у тій справі суд визнав доведеним настання для споживача форс-мажорних обставин саме з 24.02.2022 на підставі сукупності доказів, зокрема індивідуального сертифіката Харківської регіональної торгово-промислової палати від 05.07.2023 № 6300-23-3183, наказу про призупинення роботи, доказів пошкодження внаслідок обстрілів приміщень та засобів зв`язку установи у місті Харкові, а також подальшої окупації території, на якій була розташована її філія.

По-третє, формулу «вартість за місяць / 28 Ч 23» суд застосував після встановлення факту форс-мажору з 24.02.2022, тлумачення конкретних положень пунктів 12.3, 12.5 договору та за відсутності наданого постачальником на вимогу суду подобового розрахунку. Таким чином, така формула не була сформульована як загальний спосіб визначення обсягу електричної енергії за лютий 2022 року для всіх споживачів.

Натомість у справі, яка переглядається, індивідуальний сертифікат ТПП не подавався до суду першої інстанції, а документ, уперше долучений до апеляційної скарги, не прийнятий судом апеляційної інстанції з процесуальних підстав, наведених у попередньому блоці цієї постанови. Крім того, пункт 5.3 чинної між сторонами комерційної пропозиції прямо передбачає застосування ККОЕЕ та середньодобового споживання в разі неможливості споживача надати повні покази, у тому числі через форс-мажорні обставини.

Тому правова і фактична передумова, з якою у справі № 922/2459/23 було пов`язане пропорційне визначення боргу лише за період до 24.02.2022, у цій справі відсутня. Постанова Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду. Постанова іншого апеляційного суду може бути оцінена як приклад вирішення спору за конкретної сукупності доказів, але не має обов`язкового характеру та не встановлює універсального правила пропорційного зменшення всіх нарахувань за лютий 2022 року.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують визначеного оператором системи розподілу розрахункового обсягу 61 788 кВт·год та вартості електричної енергії 334 673,22 грн. Запропонований апелянтом розрахунок боргу в сумі 23 011,91 грн не ґрунтується на положеннях ККОЕЕ, умовах договору або скоригованих даних комерційного обліку, а тому не може бути покладений в основу зміни рішення суду першої інстанції.

Щодо впливу воєнних дій і форс-мажорних обставин на виконання відповідачем грошового зобов`язання

Окремою групою доводів апеляційної скарги є посилання відповідача на те, що військова агресія російської федерації проти України, активні бойові дії у місці розташування його виробничих потужностей, подальша тимчасова окупація смт Донське, втрата доступу до майна, документації та засобів зв`язку є форс-мажорними обставинами, які відповідно до пунктів 12.1- 12.4 договору звільняють його від відповідальності та відкладають строк виконання зобов`язань на весь період дії таких обставин.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить із необхідності розмежовувати: існування війни, активних бойових дій і тимчасової окупації як об`єктивних надзвичайних обставин; вплив цих обставин на діяльність відповідача загалом; об`єктивну неможливість виконання саме конкретного грошового зобов`язання за договором № 205103; правові наслідки форс-мажору для основного обов`язку сплатити вартість електричної енергії та для відповідальності за прострочення такого обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Водночас відсутність у боржника необхідних коштів сама по собі не визнається обставиною, яка звільняє його від відповідальності.

За змістом частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання конкретних договірних або передбачених законом обов`язків. Збройний конфлікт, військові дії, оголошена чи неоголошена війна належать до обставин, які можуть бути форс-мажорними, однак саме лише їх існування не встановлює автоматично неможливості виконання будь-якого зобов`язання кожним суб`єктом господарювання.

Частина друга статті 218 ГК України, на яку посилається апелянт і яка була чинною на час виникнення спірного зобов`язання, передбачала аналогічний за змістом критерій: суб`єкт господарювання мав довести не лише існування надзвичайних і невідворотних обставин, а й те, що належне виконання конкретного зобов`язання внаслідок цих обставин стало неможливим.

Ще Верховний Суд України у постанові від 10.06.2015 у справі №904/6463/14 (№3-216гс15) зазначив, що сторона, яка посилається на непереборну силу, повинна довести наявність таких обставин, їх надзвичайний і невідворотний характер, а також причинний зв`язок між ними та невиконанням зобов`язання.

Цей підхід послідовно розвинутий Верховним Судом. Зокрема, Об`єднана палата КГС ВС у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24 наголосила, що непереборна сила повинна не просто існувати, а безпосередньо спричинити неможливість виконання стороною саме того зобов`язання, про порушення якого виник спір. Запровадження воєнного стану не є автоматичною підставою для невиконання грошового зобов`язання.

За загальним правилом стаття 617 ЦК України регулює звільнення від відповідальності за порушення, а не припинення основного договірного обов`язку. Такий висновок підтверджено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 06.06.2025 у справі №917/141/24. Водночас сторони вправі визначити у договорі додаткові наслідки форс-мажору, зокрема його вплив на строки виконання зобов`язань.

У розділі 12 укладеного сторонами договору погоджено, що: сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань, якщо таке невиконання є наслідком непереборної сили; форс-мажорними є надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання передбачених договором зобов`язань; строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин; сторона повинна негайно повідомити контрагента про настання таких обставин та протягом чотирнадцяти днів надати підтвердні документи; виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від оплати електричної енергії, поставленої до їх виникнення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що форс-мажорні обставини самі по собі не припиняють основного обов`язку оплатити поставлену електричну енергію, є правильним. Водночас з огляду на пункт 12.3 договору суд мав також перевірити, чи було внаслідок таких обставин відкладено строк виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів, здійснивши таку перевірку, не встановила підстав для застосування пункту 12.3 договору.

Колегія суддів не заперечує надзвичайного та невідворотного характеру військової агресії, активних бойових дій на території Волноваського району та подальшої тимчасової окупації смт Донське. Так само не ставиться під сумнів те, що ці події істотно вплинули на виробничу діяльність відповідача та доступ до розташованого за адресою: смт Донське, вул. Заводська, 53 майна.

Проте доведення зазначених обставин не звільняє відповідача від необхідності підтвердити, що саме вони унеможливили виконання безготівкового грошового зобов`язання за договором № 205103 та що така неможливість тривала протягом усього періоду, за який позивач заявив свої вимоги.

Наказ відповідача № 3 від 24.02.2022 та акт від 24.02.2022 підтверджують оголошення простою підприємства у зв`язку з воєнними діями, відсутністю організаційних і технічних умов для здійснення виробничої діяльності та необхідністю убезпечити працівників. Однак ці документи є внутрішніми організаційними актами відповідача. Вони не містять відомостей про блокування його банківських рахунків, припинення роботи обслуговуючих банків, втрату керівником або іншими уповноваженими особами можливості розпоряджатися коштами, неможливість використання систем дистанційного банківського обслуговування чи про існування нормативної заборони здійснювати платежі на користь позивача.

Лист відповідача № УТМ-4 від 14.03.2022, адресований начальнику Головного управління Національної поліції в Донецькій області, підтверджує повідомлення правоохоронного органу про те, що з 27.02.2022 активи товариства опинилися під контролем невстановлених військових формувань, відповідач утратив доступ до майна і документації та зв`язок із працівниками, які перебували на відповідній території.

Разом із тим цей лист: не адресований позивачу; не містить посилання на договір № 205103; не повідомляє позивача про застосування пункту 12.3 договору; не визначає, яке саме зобов`язання перед позивачем стало неможливо виконати; не містить відомостей про неможливість проведення безготівкового платежу; не супроводжувався направленням позивачу підтвердних документів відповідно до пункту 12.4 договору.

Більше того, сам факт складання та направлення відповідачем 14.03.2022 письмового звернення до правоохоронного органу свідчить про наявність у нього принаймні на цю дату організаційної можливості здійснювати зовнішню комунікацію. Водночас доказів того, що відповідач намагався у доступний спосіб повідомити позивача електронною поштою, поштовим зв`язком, через особистий кабінет або іншим каналом комунікації, матеріали справи не містять.

Перше наявне у справі звернення відповідача безпосередньо до позивача, в якому описуються наслідки воєнних дій та окупації, датоване 18.09.2025 і було надіслане у відповідь на претензію позивача від 22.08.2025. У цьому листі відповідач не відмовлявся від виконання зобов`язань за підтвердженими поставками, просив надати документи та пропонував відстрочення або реструктуризацію заборгованості.

Зазначене звернення було здійснене більш ніж через три роки після настання обставин, на які посилається відповідач, і не може вважатися негайним повідомленням у розумінні пункту 12.4 договору. Воно також не доводить, що об`єктивна неможливість здійснити платіж безперервно існувала з березня 2022 року до вересня 2025 року.

Колегія суддів враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, відповідно до якого слід розмежовувати строк повідомлення контрагента про форс-мажор та строк отримання сертифіката торгово-промислової палати. Сертифікат може бути отриманий пізніше, тоді як повідомлення контрагента має здійснюватися у погоджений договором строк.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення автоматично позбавляє сторону права посилатися на форс-мажор лише тоді, коли такий наслідок прямо встановлений договором. У договорі сторін такої прямої умови немає. Тому колегія суддів не розглядає саме лише порушення пункту 12.4 договору як самостійну та безумовну підставу для відхилення доводів відповідача. Проте відсутність своєчасного повідомлення підлягає оцінюванню разом з іншими доказами при встановленні причинного зв`язку та обґрунтованості посилання на відкладення строку виконання зобов`язання.

Посилання відповідача на неможливість отримати рахунок через втрату доступу до комп`ютерного обладнання також не доводить неможливості виконання грошового зобов`язання. Пунктом 5.1 комерційної пропозиції остаточний розрахунок передбачено не пізніше п`ятого робочого дня після закінчення розрахункового періоду незалежно від дати отримання рахунку. Пункт 6.3 комерційної пропозиції покладає на споживача у разі неодержання рахунку обов`язок самостійно оформити платіжні документи.

Втрата доступу до обладнання, розташованого безпосередньо на виробничому об`єкті, могла ускладнити отримання рахунку або перевірку його змісту, однак матеріали справи не підтверджують, що вона позбавила юридичну особу, її керівника та інших уповноважених осіб будь-якої можливості здійснити платіж з іншого місця, використати банківські реквізити позивача, відомі з попередніх розрахунків, або принаймні своєчасно повідомити позивача про перешкоди.

Не надано також доказів блокування банківських рахунків відповідача, втрати або припинення повноважень керівника, неможливості відновити засоби електронної ідентифікації, відмови банку провести платіж чи існування інших обставин, які унеможливлювали саме перерахування коштів.

Особливе значення має і тривалість заявленого позивачем періоду. Хоча строк остаточного розрахунку настав 07.03.2022, позивач нарахував три проценти річних лише з 13.02.2023, а інфляційні втрати - починаючи з березня 2023 року. Отже, навіть якщо припустити існування об`єктивних перешкод для здійснення платежу безпосередньо наприкінці лютого - на початку березня 2022 року, відповідач повинен був довести їх безперервний вплив на можливість виконання грошового зобов`язання і після спливу майже одного року. Таких доказів відповідач не надав.

Лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 має загальний характер, не містить відомостей про відповідача, договір № 205103 і конкретне грошове зобов`язання. Тому він підтверджує загальновідомий факт надзвичайного характеру військової агресії та запровадження воєнного стану, але не доводить причинного зв`язку між цими подіями та неможливістю виконання відповідачем конкретного зобов`язання.

Такий підхід викладено у постановах КГС ВС від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 та від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, а також підтверджено Об`єднаною палатою КГС ВС у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24.

Щодо сертифіката ТПП України № 3100-26-0845 від 14.04.2026 колегія суддів виходить із того, що з наведених у попередньому блоці процесуальних підстав цей документ не прийнятий як новий доказ судом апеляційної інстанції.

Водночас, навіть за умови його оцінювання по суті, зазначений сертифікат не мав би для суду наперед установленої сили та підлягав би оцінюванню разом з усіма іншими доказами. Сам факт отримання сертифіката після виникнення спору не нівелює його юридичної сили, однак і не звільняє суд від перевірки причинного зв`язку між засвідченими обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Крім того, у сертифікаті зазначено договір № 205103 від 01.08.2021, тоді як матеріалами цієї справи підтверджено підписання відповідачем заяви-приєднання та комерційної пропозиції 30.09.2020 з початком постачання електричної енергії з 01.10.2020. Така розбіжність сама по собі не є підставою для визнання сертифіката недійсним, однак не дозволяє без додаткової перевірки ототожнювати зазначене в ньому з фактично встановленими судом договірними правовідносинами.

Так само засвідчення продовження обставин, пов`язаних із бойовими діями та окупацією виробничого об`єкта, станом на 14.04.2026 не означає автоматичного висновку про неможливість для юридичної особи здійснити безготівковий платіж протягом усього цього періоду. Такий висновок не узгоджувався б із наявними у справі доказами відновлення відповідачем зовнішньої комунікації, зміни його місцезнаходження, участі у листуванні з позивачем та ведення судового процесу.

Посилання апелянта на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23 також не спростовує зазначених висновків. У тій справі суд оцінював іншу сукупність доказів, зокрема прийнятий до матеріалів справи індивідуальний сертифікат Харківської регіональної торгово-промислової палати, пошкодження внаслідок обстрілів будівель і засобів електронної комунікації центральної установи, а також звернення споживача безпосередньо до постачальника.

У цій справі індивідуального сертифіката в матеріалах суду першої інстанції не було, доказів знищення або блокування банківських та управлінських засобів відповідача не надано, а перше підтверджене звернення до позивача датоване лише 18.09.2025. Таким чином, правовий результат у справі № 922/2459/23 був зумовлений установленими саме в тій справі обставинами і не може бути механічно перенесений на спір, що розглядається.

Колегія суддів також вважає за необхідне уточнити окремі мотиви рішення суду першої інстанції. Та обставина, що бойові дії розпочалися наприкінці розрахункового періоду, сама по собі не вирішує питання про можливість здійснення платежу, строк якого настав уже в березні 2022 року. Так само не можна погодитися з надмірно категоричним твердженням позивача, що до 10.03.2022 відповідачу нічого не перешкоджало виконувати зобов`язання, адже активні бойові дії розпочалися раніше й об`єктивно могли впливати на діяльність товариства.

Водночас вирішальним є не формальна дата початку тимчасової окупації, а доведеність об`єктивної неможливості виконання конкретного грошового зобов`язання. Саме такої неможливості відповідач належними та вірогідними доказами не підтвердив.

Крім того, посилання суду першої інстанції на частину третю статті 614 ЦК України як на норму про необхідність вжиття боржником усіх залежних від нього заходів є неточним. Відповідне правило міститься в абзаці другому частини першої цієї статті, а обов`язок доведення відсутності вини - у її частині другій. Така неточність у посиланні на структурну частину норми не вплинула на правильність висновку суду по суті.

Таким чином, надані відповідачем докази підтверджують надзвичайний вплив війни на його виробничу діяльність та втрату доступу до об`єкта у смт Донське, однак не підтверджують: об`єктивної неможливості виконання саме грошового зобов`язання за договором № 205103; безперервного існування такої неможливості протягом усього спірного періоду; своєчасного повідомлення позивача про застосування пункту 12.3 договору; вжиття всіх залежних від відповідача заходів для виконання зобов`язання або мінімізації наслідків його невиконання.

Тому підстав для висновку про відкладення відповідно до пункту 12.3 договору строку оплати електричної енергії за лютий 2022 року не встановлено. Форс-мажорні обставини не припинили основного обов`язку відповідача сплатити вартість електричної енергії та за доведених у цій справі обставин не змінили строку його виконання.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

Апелянт просить відмовити у стягненні 6 531,33 грн 3 % річних та 19 387,78 грн інфляційних втрат у повному обсязі.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що ця вимога обґрунтована двома взаємопов`язаними доводами: наявністю форс-мажорних обставин, які, на думку апелянта, відповідно до пунктів 12.1, 12.3 договору звільняють його від відповідальності та відкладають строк виконання зобов`язання, а також посиланням на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23, у якій за інших установлених обставин було відмовлено у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат.

Самостійного контррозрахунку цих сум апелянт не надав. У скарзі не зазначено, які саме дні безпідставно включені позивачем до періоду нарахування 3 % річних, які індекси інфляції застосовані неправильно або які місяці помилково включені до розрахунку. Заперечення апелянта щодо розрахункової бази є похідним від його доводу про необхідність зменшення основного боргу до 23 011,91 грн, який уже відхилений колегією суддів у попередніх блоках цієї постанови.

Водночас відсутність контррозрахунку сама по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити правові підстави, періоди, базу та арифметичну правильність заявлених до стягнення сум. Тому колегія суддів здійснює власну перевірку незалежно від використаного судом першої інстанції програмного калькулятора.

За змістом статей 610, 612 та частин першої, другої статті 625 ЦК України невиконання грошового зобов`язання у встановлений строк є простроченням, унаслідок якого кредитор має право вимагати сплати суми боргу з урахуванням інфляційних втрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Неможливість виконання грошового зобов`язання не звільняє боржника від передбачених статтею 625 ЦК України наслідків його прострочення.

Пунктом 7.1 комерційної пропозиції сторони додатково погодили, що в разі порушення споживачем строків оплати на суму боргу нараховуються 3 % річних, а також інфляційні втрати за весь період прострочення. Отже, умови договору у цій частині відповідають положенням статті 625 ЦК України та не встановлюють іншого розміру процентів чи іншого порядку визначення інфляційних втрат.

Використання в останньому реченні пункту 7.1 комерційної пропозиції узагальненого терміна «санкції» не змінює правової природи передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань. Правова кваліфікація платежу визначається його змістом і нормою закону, на підставі якої він нараховується, а не лише назвою, вжитою сторонами договору.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 сформульовано висновок, що інфляційні втрати і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності за його прострочення: інфляційні втрати компенсують знецінення належних кредиторові коштів, а 3 % річних - користування боржником утримуваними коштами.

Такий самий підхід застосований судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 08.12.2022 у справі № 921/542/20, у пунктах 161- 164 якої зазначено, що 3 % річних мають компенсаційний, а не штрафний характер і нараховуються від простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та процентів річних є додатковим до основного грошового зобов`язання, залежить від нього та поділяє його юридичну долю. Цей висновок також відтворено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

З огляду на таку правову природу 3 % річних та інфляційних втрат для їх стягнення кредитор не зобов`язаний окремо доводити розмір фактичних збитків, факт отримання боржником доходу від користування коштами або наявність вини боржника. Юридично значущими обставинами є наявність грошового зобов`язання, настання строку його виконання, прострочення та розмір непогашеного боргу.

Посилання апелянта на пункт 12.1 договору не спростовує наведеного. Цей пункт не встановлює безумовного припинення передбачених статтею 625 ЦК України прав кредитора, а пов`язує можливість звільнення від відповідальності з доведенням того, що невиконання конкретного зобов`язання стало наслідком непереборної сили. Такої умови в цій справі відповідачем не доведено, про що колегія суддів зробила висновок у четвертому блоці цього розділу.

Крім того, у правовій позиції Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 3-1462гс16 зазначено, що сама по собі наявність засвідчених форс-мажорних обставин не усуває передбаченого статтею 625 ЦК України обов`язку компенсувати інфляційне знецінення коштів і сплатити проценти річних за вже простроченим грошовим зобов`язанням. Стаття 617 ЦК України містить загальне правило про звільнення від відповідальності, тоді як стаття 625 ЦК України спеціально регулює наслідки прострочення саме грошового зобов`язання.

Разом із тим необхідно розмежовувати звільнення від наслідків уже допущеного прострочення та відкладення самого строку виконання зобов`язання. Якщо строк платежу дійсно не настав або був належно відкладений відповідно до договору, прострочення відсутнє, а тому немає і правової підстави для застосування частини другої статті 625 ЦК України. На значенні цієї обставини наголосила об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 06.02.2026 у справі № 910/881/24: установлення того, чи виник обов`язок здійснити оплату та чи діяв щодо нього відкладальний механізм, безпосередньо впливає на право кредитора нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати.

У цій справі колегія суддів уже встановила, що передбачені пунктами 12.1- 12.4 договору умови для відкладення строку виконання грошового зобов`язання не настали: відповідач не довів об`єктивної неможливості здійснення саме грошового платежу, причинного зв`язку між воєнними обставинами та тривалим невиконанням цього зобов`язання, а також не виконав договірного обов`язку щодо своєчасного повідомлення позивача. Тому пункт 12.3 договору не змінив строку остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок за електричну енергію, спожиту у лютому 2022 року, мав бути проведений не пізніше 07.03.2022, а з 08.03.2022 відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання.

Водночас позивач не нараховував 3 % річних та інфляційні втрати від першого дня прострочення. Він реалізував своє право за самостійно обрані, значно коротші періоди: 3 % річних - із 13.02.2023 до 30.09.2025; інфляційні втрати - за повні календарні місяці з березня 2023 року до червня 2025 року включно.

Обидва періоди повністю охоплюються фактичним періодом прострочення. Доказів погашення протягом них залишку боргу в сумі 82 774,98 грн матеріали справи не містять. Тому ця сума правомірно використана як незмінна база обох нарахувань.

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою: сума простроченого боргу Ч 3 % Ч кількість днів прострочення ч кількість календарних днів у відповідному році.

За період із 13.02.2023 до 31.12.2023 нарахування проведено за 322 календарні дні з використанням 365 днів у році. У наданому позивачем помісячному розрахунку за 13- 28 лютого 2023 року, тобто за 16 днів, нараховано 108,85 грн; за кожен повний 31-денний місяць - 210,91 грн; за кожен повний 30-денний місяць - 204,10 грн. Загальна сума за 2023 рік з урахуванням округлення кожного заявленого розрахункового інтервалу до копійок становить 2 190,71 грн.

За 2024 рік розрахунок здійснено за 366 днів, оскільки цей рік є високосним. За кожен 31-денний місяць нараховано 210,33 грн, за кожен 30-денний місяць - 203,55 грн, за 29 днів лютого - 196,76 грн. Загальна сума за 2024 рік становить 2 483,27 грн.

За період із 01.01.2025 до 30.09.2025 нарахування проведено за 273 календарні дні з використанням 365 днів у році: за п`ять 31-денних місяців - по 210,91 грн, за три 30-денні місяці - по 204,10 грн, за 28 днів лютого - 190,50 грн. Загальна сума за цей період становить 1 857,35 грн.

У такий спосіб, загальна кількість днів, охоплених розрахунком, становить 961 день, а сума 3 % річних: 2 190,71 грн + 2 483,27 грн + 1 857,35 грн = 6 531,33 грн.

Таким чином, заявлений позивачем розмір 3 % річних відповідає наведеній формулі, заявленим календарним інтервалам та сумі непогашеного боргу.

Щодо інфляційних втрат колегія суддів ураховує правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Відповідно до нього індекси інфляції за весь розрахунковий період мають застосовуватися послідовно; базою наступного місяця є вартість боргу з урахуванням індексу попереднього місяця; із математичного ланцюга не можна виключати місяці, в яких індекс був меншим за 100 %, тобто мала місце дефляція.

Оскільки позивач визначив період нарахування повними календарними місяцями - з 01.03.2023 до 30.06.2025, правила врахування неповного місяця, сформульовані об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, у спірному розрахунку не застосовуються.

Використані позивачем показники відповідають офіційно оприлюдненим індексам інфляції, а саме: за березень-грудень 2023 року: 101,5; 100,2; 100,5; 100,8; 99,4; 98,6; 100,5; 100,8; 100,5; 100,7; за січень-грудень 2024 року: 100,4; 100,3; 100,5; 100,2; 100,6; 102,2; 100,0; 100,6; 101,5; 101,8; 101,9; 101,4; за січень-червень 2025 року: 101,2; 100,8; 101,5; 100,7; 101,3; 100,8.

Таким чином, у розрахунку враховано не лише місяці інфляції, але й дефляційні показники липня та серпня 2023 року - 99,4 % і 98,6 % відповідно, а також нейтральний показник липня 2024 року - 100,0 %. Це свідчить про збереження безперервної послідовності індексації та відсутність вибіркового включення лише тих місяців, у яких відбувалося зростання споживчих цін.

Сукупний коефіцієнт інфляції за період із березня 2023 року до червня 2025 року, визначений шляхом послідовного перемноження всіх наведених місячних індексів, становить приблизно 1,2342227963. Контрольний розрахунок: 82 774,98 грн Ч (1,2342227963 - 1) = 19 387,79 грн.

Позивач заявив до стягнення 19 387,78 грн, тобто на 0,01 грн менше контрольного значення, отриманого без проміжного помісячного округлення. Тому заявлений розмір інфляційних втрат у будь-якому разі не перевищує суми, обчисленої за методикою об`єднаної палати Касаційного господарського суду. З огляду на принцип диспозитивності суд правомірно стягнув суму саме в межах заявленої вимоги - 19 387,78 грн.

Посилання апелянта на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.11.2023 у справі № 922/2459/23 не змінює цього висновку. Відмова у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат у тій справі була похідною від установленої тим судом обставини відкладення строку виконання зобов`язань за пунктом 12.3 договору внаслідок доведеного впливу форс-мажору. У справі, що переглядається, відповідні фактичні передумови не встановлені, а строк оплати не був відкладений.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Постанова іншого апеляційного господарського суду не має обов`язкового характеру та не може застосовуватися механічно без зіставлення істотних фактичних обставин обох справ.

Відхилення доводу апелянта про зменшення основного боргу до 23 011,91 грн також усуває підстави для зміни бази нарахування. При цьому навіть гіпотетичне зменшення основного боргу могло б бути підставою для пропорційного перерахунку 3 % річних та інфляційних втрат, але саме по собі не зумовлювало б повної відмови в цих вимогах за наявності прострочення. Апелянт відповідного альтернативного розрахунку не надав.

У такий спосіб, встановлення судом першої інстанції факту прострочення грошового зобов`язання, застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України та стягнення 6 531,33 грн 3 % річних і 19 387,78 грн інфляційних втрат є правильними. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Щодо судового збору, сплаченого за подання позову, та загальної оцінки висновків суду першої інстанції

В апеляційній скарзі відповідач також просить відмовити позивачу у стягненні 2 422,40 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви.

Водночас окремих доводів щодо неправильного визначення ставки судового збору, застосованого прожиткового мінімуму, понижуючого коефіцієнта, факту сплати збору або його зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України апеляційна скарга не містить.

Відповідна вимога апелянта має виключно похідний характер: відповідач вважає, що внаслідок зменшення основного боргу до 23 011,91 грн та відмови у стягненні 3 % річних й інфляційних втрат судовий збір не повинен був покладатися на нього у визначеному місцевим господарським судом розмірі.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За змістом пункту 2 частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають у зв`язку з виконанням договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, розподіл судового збору залежить від результату вирішення спору по суті та не є самостійним способом захисту права.

Позивач звернувся до суду з майновими вимогами на загальну суму 108 694,09 грн, до якої увійшли: 82 774,98 грн основного боргу; 6 531,33 грн 3 % річних; 19 387,78 грн інфляційних втрат.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання юридичною особою до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 % ціни позову, але не менше одного та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частина перша статті 4 цього Закону передбачає, що відповідний розмір прожиткового мінімуму визначається станом на 1 січня календарного року, в якому заява подається до суду.

Позовна заява у цій справі подана у грудні 2025 року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2025 встановлений у розмірі 3 028 грн.

Розмір судового збору, обчислений як 1,5 % ціни позову, становить: 108 694,09 грн Ч 1,5 % = 1 630,41 грн.

Оскільки ця сума є меншою за один прожитковий мінімум для працездатних осіб, судовий збір мав визначатися за мінімальною ставкою - 3 028 грн.

Водночас позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд». Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні процесуальних документів в електронній формі до відповідної ставки судового збору застосовується коефіцієнт 0,8.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 сформулювала висновок, що особи, які після 04.10.2021 подають документи через підсистему «Електронний суд», мають правомірні очікування щодо застосування передбаченого законом понижуючого коефіцієнта 0,8.

Відтак належний до сплати позивачем судовий збір становив: 3 028 грн Ч 0,8 = 2 422,40 грн.

Матеріалами справи підтверджується сплата позивачем судового збору саме у розмірі 2 422,40 грн. Таким чином, цей розмір визначений відповідно до ціни позову, ставки, чинної на час звернення до суду, мінімального розміру судового збору та понижуючого коефіцієнта, передбаченого для електронної форми подання позову.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, тому відповідно до статті 129 ГПК України правомірно поклав усю суму судового збору, сплаченого за подання позову, на відповідача.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила підстав для зменшення основного боргу або відмови у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат, передумови для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судового збору також відсутні.

Навіть у разі часткового задоволення апеляційної скарги наслідком було б не безумовне звільнення відповідача від відшкодування судового збору, як він просить у скарзі, а його перерозподіл пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте визначених процесуальним законом підстав для такого перерозподілу в цій справі не встановлено.

Оцінюючи загалом правильність оскаржуваного рішення, колегія суддів ураховує, що відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, установив факт укладення та чинність договору постачання електричної енергії, належність відповідачу відповідних точок комерційного обліку, передачу оператором системи розподілу позивачу даних щодо обсягу споживання у лютому 2022 року, вартість поставленої електричної енергії, здійснення відповідачем часткової оплати та розмір непогашеного боргу.

Також суд правильно встановив договірний строк остаточного розрахунку, момент виникнення прострочення та наявність правових підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 625 ЦК України.

У межах апеляційного перегляду колегія суддів надала детальнішу правову оцінку: допустимості поданого вперше разом з апеляційною скаргою сертифіката Торгово-промислової палати України; повноваженням оператора системи розподілу й адміністратора комерційного обліку щодо визначення та передачі погодинних і місячних обсягів електричної енергії; доводам відповідача про розрахунковий характер обсягів, відсутність підписаного акта та неналежність даних комерційного обліку; запропонованому апелянтом пропорційному визначенню вартості електричної енергії лише за 23 дні лютого 2022 року; доказам, якими відповідач обґрунтовував настання для нього форс-мажорних обставин; умовам пунктів 12.1- 12.4 договору щодо причинного зв`язку, повідомлення іншої сторони та відкладення строку виконання зобов`язань; правовій природі, періодам та арифметичній правильності нарахування 3 % річних й інфляційних втрат; правильності визначення і розподілу судового збору за подання позову.

Посилання суду першої інстанції при оцінці доводів про форс-мажор на положення статті 614 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення спору. Визначальними для оцінки цих доводів є стаття 617 ЦК України, спеціальні положення статті 625 ЦК України та умови розділу 12 договору, які повною мірою застосовані й витлумачені колегією суддів під час апеляційного перегляду.

Так само використання місцевим господарським судом калькулятора інформаційно-правової системи «ЛІГА:ЗАКОН» мало допоміжний характер. Висновок про обґрунтованість заявлених сум підтверджений проведеною судом апеляційної інстанції самостійною перевіркою бази, періодів, кількості днів, офіційних індексів інфляції та застосованих математичних формул.

У такий спосіб, наведені особливості мотивування оскаржуваного рішення не свідчать про неповне встановлення обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав установленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам або таке порушення норм матеріального чи процесуального права, що могло призвести до неправильного вирішення спору.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» зазначив, що обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент; обсяг мотивування залежить від характеру рішення та обставин конкретної справи. Водночас істотні та вирішальні для результату справи доводи мають отримати конкретну відповідь.

Аналогічний підхід відображено Верховним Судом у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 20.05.2021 у справі № 922/3369/19: належне мотивування має продемонструвати учасникам, що їхні аргументи були почуті, а доводи, здатні вплинути на результат розгляду, підлягають прямій оцінці.

У цій постанові колегія суддів надала оцінку всім доводам апеляційної скарги, які мають значення для вирішення спору. Інші наведені апелянтом твердження є повторенням уже розглянутих заперечень щодо обсягу споживання, форс-мажору та правових наслідків прострочення і не містять самостійних обставин, здатних спростувати правильність рішення суду першої інстанції.

Таким чином, довід апелянта про безпідставне стягнення з нього 2 422,40 грн судового збору є необґрунтованим, а сукупність аргументів апеляційної скарги не підтверджує наявності передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Змагальність господарського процесу покладає обов`язок доказування на сторони, однак не зобов`язує суд визнавати встановленою обставину лише тому, що один з учасників справи про неї стверджує. Відповідні твердження повинні бути підтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами.

За змістом статті 79 ГПК України обставина вважається доведеною, якщо докази, подані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує за своїм внутрішнім переконанням.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17 зазначила, що застосування стандарту переваги більш вагомих доказів передбачає встановлення того, чи видається певна обставина з урахуванням усієї сукупності доказів більш вірогідною, ніж протилежне твердження.

Такий самий висновок викладено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24: суд повинен зіставити докази обох сторін і встановити, чи відповідні події скоріше мали місце, ніж не мали.

Відповідно до статті 86 ГПК України жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у сукупності.

Таким чином, ні дані оператора системи розподілу, ні внутрішні документи відповідача, ні лист або сертифікат Торгово-промислової палати України не можуть оцінюватися ізольовано від інших матеріалів справи або мати заздалегідь визначальне значення. Висновок суду має ґрунтуватися на зіставленні всієї доказової сукупності відповідно до предмета доказування.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано: заяву-приєднання та комерційну пропозицію, підписані відповідачем, які підтверджують укладення договору постачання електричної енергії та погодження сторонами порядку визначення обсягів споживання і строків розрахунків; відомості щодо закріплених за відповідачем точок комерційного обліку; передані оператором системи розподілу дані про обсяг електричної енергії, віднесений на відповідача за лютий 2022 року; рахунок та акт приймання-передавання товарної продукції, складені на підставі даних комерційного обліку; банківські документи, які підтверджують здійснення відповідачем часткової оплати вартості електричної енергії за лютий 2022 року в сумі 251 898,24 грн; розрахунок залишку основного боргу в сумі 82 774,98 грн; розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат; пояснення оператора системи розподілу щодо джерела, порядку визначення і передачі відповідних обсягів комерційного обліку.

Визначальним у цій сукупності є те, що обсяг 61 788 кВт·год сформований не самим позивачем на власний розсуд, а переданий йому оператором системи розподілу, який у спірних правовідносинах виконував функції адміністратора комерційного обліку.

Позивач як електропостачальник не мав повноважень самостійно змінити переданий йому оператором системи розподілу обсяг, виключити з нього окремі календарні дні або замінити визначений у встановленому порядку показник пропорційним розрахунком, запропонованим відповідачем.

Часткова оплата відповідачем вартості електричної енергії не розцінюється колегією суддів як безумовне визнання ним усього заявленого позивачем обсягу або розміру боргу. Водночас у сукупності з договором, даними оператора системи розподілу та відсутністю доказів повернення або оспорювання цього платежу вона підтверджує існування між сторонами розрахунків саме за електричну енергію, поставлену у лютому 2022 року.

Натомість на спростування позовних вимог відповідач посилається на: наказ від 24.02.2022 про оголошення простою підприємства; загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022; відомості про ведення бойових дій, тимчасову окупацію території та втрату доступу до об`єкта; звернення до правоохоронних органів і відповідь на нього; відсутність підписаного відповідачем акта приймання-передавання; неотримання рахунку; сертифікат Торгово-промислової палати України від 14.04.2026, поданий уперше до суду апеляційної інстанції; власний пропорційний розрахунок вартості електричної енергії за 23 дні лютого 2022 року.

Наказ відповідача про оголошення простою є внутрішнім одностороннім документом суб`єкта господарювання. Він підтверджує прийняття керівництвом відповідного організаційного рішення, але сам по собі не встановлює фактичних показів засобів обліку, припинення електропостачання, відключення електроустановок або нульового споживання електричної енергії після 24.02.2022.

Так само відомості про бойові дії, окупацію та втрату доступу до об`єкта підтверджують надзвичайність ситуації, в якій опинився відповідач, однак не містять даних про початкові й кінцеві покази лічильників, погодинні обсяги споживання або факт фізичного припинення електропостачання у конкретний момент часу.

Звернення до правоохоронних органів та відповідь на нього стосуються обставин втрати доступу до майна і безпекової ситуації. Ці документи не замінюють даних комерційного обліку та не спростовують обсягу, визначеного оператором системи розподілу.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 підтверджує існування в Україні надзвичайних і невідворотних обставин, пов`язаних із військовою агресією та введенням воєнного стану. Водночас він не містить індивідуальної оцінки зобов`язань відповідача за договором № 205103 і не встановлює фактичного обсягу споживання електричної енергії.

Сертифікат Торгово-промислової палати України від 14.04.2026, як уже встановлено колегією суддів, не прийнятий як новий доказ через недотримання умов частини третьої статті 269 ГПК України. Тому він не входить до доказової сукупності, на підставі якої перевіряється законність рішення суду першої інстанції.

Водночас навіть його альтернативна оцінка не змінює співвідношення доказів у справі, оскільки сертифікат не містить показів засобів обліку, не визначає іншого обсягу спожитої електричної енергії, не засвідчує припинення електропостачання та не доводить об`єктивної неможливості здійснення грошового платежу протягом усього заявленого позивачем періоду прострочення.

Відсутність підпису відповідача на акті приймання-передавання також не переважає доказове значення даних оператора системи розподілу. Акт у спірних правовідносинах є розрахунковим документом, складеним постачальником на підставі переданих адміністратором комерційного обліку показників, а не єдиним можливим доказом постачання електричної енергії.

Неотримання рахунку не спростовує настання строку виконання грошового зобов`язання, оскільки комерційна пропозиція передбачала обов`язок споживача самостійно здійснити остаточний розрахунок у визначений строк незалежно від одержання рахунку.

Запропонований апелянтом розрахунок за формулою «вартість електричної енергії за повний місяць ч 28 календарних днів Ч 23 дні» є не доказом іншого фактичного обсягу споживання, а припущенням про його рівномірність протягом усього місяця.

Застосування такої формули потребувало б установлення того, що відповідач щоденно споживав однаковий обсяг електричної енергії та що з 24.02.2022 споживання повністю припинилося. Жодна із цих обставин належними доказами не підтверджена.

Саме лише твердження апелянта про більшу справедливість пропорційного розрахунку не може підміняти передбачений законодавством порядок комерційного обліку. Справедливість судового розгляду полягає у застосуванні до сторін однакових правил, погоджених договором і встановлених нормативними актами, а не у заміні даних уповноваженого адміністратора обліку арифметичним припущенням однієї зі сторін.

При цьому матеріали справи не містять поданого відповідачем альтернативного звіту про покази лічильників, даних дистанційного зчитування, акта відключення, акта припинення електропостачання, технічного висновку про знеструмлення об`єкта, звернення до оператора системи розподілу про коригування обсягу або рішення адміністратора комерційного обліку про зміну раніше переданих позивачу показників.

Таким чином, відповідач протиставляє даним комерційного обліку переважно документи про загальну безпекову ситуацію та власні припущення щодо можливого обсягу споживання. Такі докази підтверджують складність обставин, у яких перебував відповідач, проте не спростовують конкретних технічних і розрахункових даних, на підставі яких визначено спірний обсяг.

Щодо грошового зобов`язання відповідач також не надав банківських документів про блокування рахунків, неможливість здійснення безготівкових операцій, відмову банківської установи провести платіж чи відсутність доступу до рахунків протягом усього періоду прострочення. Відтак доказами не підтверджено причинного зв`язку між установленими воєнними обставинами та тривалим невиконанням саме зобов`язання з оплати.

Зіставивши подані учасниками справи докази, колегія суддів доходить висновку, що докази позивача про постачання електричної енергії, обсяг, вартість, часткову оплату та наявність залишку боргу є більш вірогідними, ніж докази, якими відповідач намагається спростувати ці обставини.

Водночас доказова сукупність відповідача є недостатньою для висновку про те, що: після 24.02.2022 споживання електричної енергії було повністю припинене; переданий оператором системи розподілу обсяг 61 788 кВт·год є недостовірним; вартість електричної енергії повинна визначатися пропорційно кількості календарних днів; строк виконання грошового зобов`язання був відкладений на підставі пункту 12.3 договору; відповідач звільнений від передбачених статтею 625 ЦК України наслідків прострочення; розрахунки основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат містять завищення.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про наявність у відповідача 82 774,98 грн основного боргу та правомірність стягнення 6 531,33 грн 3 % річних і 19 387,78 грн інфляційних втрат відповідають установленим обставинам справи та сукупності досліджених доказів.

Наведеним надано оцінку всім суттєвим аргументам апеляційної скарги, відзиву на неї, заперечень учасників справи та доказам, здатним вплинути на результат апеляційного перегляду. Інших самостійних доводів, які не були б охоплені здійсненою колегією суддів правовою та доказовою оцінкою, апеляційна скарга не містить.

Щодо впливу спеціального регулювання НКРЕКП у період дії воєнного стану на спірні правовідносини

Для повноти правової оцінки спірних правовідносин колегія суддів вважає за необхідне перевірити, чи впливають положення постанови НКРЕКП від 25.02.2022 № 332 «Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану» на можливість стягнення з відповідача основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Та обставина, що відповідач безпосередньо не посилається на постанову НКРЕКП № 332 як на окрему підставу апеляційної скарги, не звільняє суд від застосування належних норм права до встановлених обставин. Відповідно до принципу jura novit curia суд незалежно від посилань сторін визначає норми права, які підлягають застосуванню. Такий висновок викладений, зокрема, у пункті 32 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22.

Постановою НКРЕКП від 26.04.2022 № 413 постанову № 332 викладено в новій редакції. Зокрема, підпунктом 16 пункту 1 було передбачено на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, укладеними відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Водночас підпунктом 2 пункту 1 цієї самої постанови споживачам було надано настанову вживати вичерпних заходів для оплати електричної енергії та інших послуг, отриманих на ринку електричної енергії відповідно до договорів, а в разі технічної чи економічної неможливості здійснення оплати, пов`язаної з дією воєнного стану, - повідомляти про це постачальника з наданням відповідного обґрунтування. Отже, постанова № 332 не встановлювала загального звільнення споживачів від оплати електричної енергії, не припиняла грошових зобов`язань та не передбачала автоматичного відстрочення строків їх виконання. Навпаки, її приписи виходили з необхідності продовження розрахунків на ринку електричної енергії, визначаючи спеціальний режим лише щодо окремих наслідків порушення договірних зобов`язань.

Позивач як електропостачальник та відповідач як споживач належать до учасників ринку електричної енергії у розумінні статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії», а укладений ними договір про постачання електричної енергії споживачу є договором, укладеним відповідно до цього Закону. Тому зазначене регулювання могло поширюватися на договірні відносини сторін, однак виключно у межах предмета правового регулювання підпункту 16 пункту 1 постанови № 332, тобто щодо штрафних санкцій.

Зі змісту статті 549 ЦК України вбачається, що неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов`язання; різновидами неустойки є штраф і пеня. Натомість частина друга статті 625 ЦК України встановлює самостійні наслідки прострочення грошового зобов`язання - обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, не є неустойкою, штрафом або пенею і, відповідно, не належать до штрафних санкцій, на які поширювався підпункт 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332. Вони виникають безпосередньо із закону внаслідок прострочення грошового зобов`язання та входять до складу такого грошового зобов`язання.

У пункті 161 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 зазначено, що інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора: інфляційні нарахування компенсують знецінення коштів, а проценти річних - користування боржником утримуваними грошовими коштами.

На розмежування цих правових категорій указує також пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. У ньому законодавець окремо передбачив звільнення позичальника за кредитним договором або договором позики від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, та окремо - від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені). Отже, сам законодавець не ототожнює нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, зі штрафом і пенею.

Водночас зазначене спеціальне звільнення стосується виключно прострочення позичальником грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому надано кредит або позику банком чи іншим кредитодавцем. Спірний договір є договором постачання електричної енергії, позивач не є кредитодавцем або позикодавцем, а відповідач - позичальником. Тому пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.

Саме по собі використання сторонами у пункті 7.1 договору узагальнювального терміна «санкції» одночасно стосовно пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат не змінює встановленої законом правової природи кожного з таких нарахувань. Кваліфікація платежу визначається не його назвою в договорі, а правовою підставою виникнення, способом обчислення та функцією. Пеня є договірною неустойкою, тоді як інфляційні втрати та три проценти річних виникають на підставі частини другої статті 625 ЦК України і мають компенсаційний характер.

В постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2024 у справі № 911/1359/22 Верховний Суд дійшов висновку про обов`язковий характер підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 для учасників ринку електричної енергії та погодився з відмовою у стягненні пені, нарахованої за період дії відповідного зупинення. При цьому предметом касаційного перегляду у вказаній справі була саме вимога про стягнення пені. Стягнуті судами попередніх інстанцій три проценти річних та інфляційні втрати в касаційному порядку не оскаржувалися і не були предметом правового висновку об`єднаної палати. Тому ця постанова не містить висновку про поширення підпункту 16 пункту 1 постанови № 332 на нарахування за статтею 625 ЦК України та не може бути підставою для відмови в їх стягненні.

Послідовне розмежування зазначених платежів простежується і в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.07.2025 у справі № 908/948/23. У цій справі предметом позову були одночасно основний борг, інфляційні втрати, три проценти річних, штраф і пеня. Застосовуючи постанову НКРЕКП № 332, Верховний Суд досліджував її вплив саме на штраф і пеню, скасував судові рішення та направив справу на новий розгляд лише в частині цих штрафних санкцій, а в іншій оскарженій частині, зокрема щодо основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних втрат, судові рішення залишив без змін.

Подібний підхід застосовано об`єднаною палатою Касаційного господарського суду й у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19. Застосувавши встановлений спеціальним законом мораторій на пеню та інші штрафні санкції, Верховний Суд відмовив у стягненні пені, проте окремо визнав правомірним стягнення інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України. Це підтверджує, що нормативне обмеження щодо неустойки саме по собі не поширюється на законодавчо визначені компенсаційні наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Крім того, постановою НКРЕКП від 28.06.2024 № 1231 підпункт 16 пункту 1 постанови № 332, який передбачав зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, було виключено. Постанова № 1231 набрала чинності 01.07.2024. Таким чином, починаючи із цієї дати, відповідна спеціальна норма не діяла навіть стосовно штрафу та пені. Це прямо передбачено постановою НКРЕКП від 28.06.2024 № 1231.

Таким чином, щодо періоду з 13.02.2023 до 30.06.2024 положення підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332 не поширювалися на заявлені позивачем три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки такі нарахування не є штрафними санкціями. Щодо періоду починаючи з 01.07.2024 ця норма вже була виключена з постанови № 332, що є додатковою самостійною підставою для відхилення можливих заперечень проти нарахувань за відповідну частину періоду.

У цьому спорі позивач не заявляв до стягнення пеню, штраф чи іншу договірну неустойку. Предметом позову є 82 774,98 грн основного боргу, 6 531,33 грн трьох процентів річних і 19 387,78 грн інфляційних втрат. Жодна із цих вимог не підпадає під предмет регулювання колишнього підпункту 16 пункту 1 постанови НКРЕКП № 332.

Постанова НКРЕКП № 332 також не змінювала погодженого сторонами строку оплати електричної енергії, не переносила строк виконання зобов`язання, який у цій справі настав 07.03.2022, не припиняла прострочення відповідача та не передбачала зменшення вартості фактично спожитої електричної енергії. Тому спеціальне воєнне регулювання НКРЕКП не створює підстав ані для зменшення основного боргу до 23 011,91 грн, як того просить апелянт, ані для відмови у стягненні трьох процентів річних та інфляційних втрат.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що положення постанови НКРЕКП № 332 не спростовують висновків суду першої інстанції та не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

Щодо розмежування форс-мажору, неможливості виконання та припинення грошового зобов`язання

Аналіз доводів апеляційної скарги свідчить, що відповідач, посилаючись на військову агресію, пошкодження майна, припинення господарської діяльності та неможливість доступу до об`єкта, фактично пов`язує настання форс-мажорних обставин не лише зі звільненням від відповідальності за прострочення, а й зі зменшенням або частковим припиненням самого грошового зобов`язання з оплати поставленої електричної енергії.

Проте звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, припинення зобов`язання неможливістю його виконання та зміна розміру основного боргу є різними правовими конструкціями, кожна з яких має самостійні нормативні й фактичні підстави.

За змістом статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 607 ЦК України передбачено припинення зобов`язання неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Водночас стаття 617 ЦК України регулює інше питання - можливість звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання в разі доведення, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У такий спосіб, стаття 607 ЦК України стосується припинення самого обов`язку через об`єктивну неможливість його виконання, тоді як стаття 617 ЦК України не припиняє зобов`язання, а за наявності відповідних умов може впливати лише на відповідальність за його порушення. Тому встановлення форс-мажорної обставини саме по собі не є рівнозначним установленню припинення зобов`язання за статтею 607 ЦК України.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 у справі № 910/3319/18 зазначено, що обставини, які викликають неможливість виконання, можуть бути юридичними - наприклад, законодавча заборона певної діяльності, або фактичними - зокрема загибель індивідуально визначеної речі, яка мала бути об`єктом виконання. Визначальною є об`єктивна неможливість виконати саме те зобов`язання, яке становить предмет відповідних правовідносин.

У цій справі предметом невиконаного відповідачем зобов`язання є сплата грошових коштів за електричну енергію, поставлену та обліковану за лютий 2022 року. Отже, об`єктом виконання є не електроустановка відповідача, його виробниче обладнання, приміщення або інше індивідуально визначене майно, а грошові кошти як родові та замінні речі.

Пошкодження чи знищення окремих активів відповідача, припинення роботи підприємства або втрата доступу до певного виробничого об`єкта можуть впливати на господарську діяльність і фінансовий стан товариства, однак такі обставини самі собою не свідчать про юридичну або фактичну неможливість виконати грошове зобов`язання. Негативні наслідки для майнового стану боржника не є тотожними припиненню його обов`язку сплатити кошти кредиторові.

Частина друга статті 617 ЦК України прямо передбачає, що не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Спеціальне правило частини першої статті 625 ЦК України також установлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Верховний Суд у постанові Касаційного господарського суду від 11.07.2023 у справі № 910/18432/21 зазначив, що грошове зобов`язання не припиняється на підставі статті 607 ЦК України через відсутність у боржника необхідних коштів. Такий підхід обумовлений замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому в разі порушення грошового зобов`язання доводи про неможливість його виконання через відсутність коштів або відсутність вини не є підставою для припинення обов`язку боржника.

Матеріали цієї справи не містять доказів існування законодавчої заборони на здійснення відповідачем платежів на користь позивача, блокування всіх його рахунків, неможливості користуватися банківськими послугами або інших обставин, які унеможливлювали б перерахування коштів незалежно від волі та дій відповідача протягом усього періоду прострочення.

Наказ відповідача про запровадження простою є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом і підтверджує лише прийняття роботодавцем відповідного управлінського рішення. Він не встановлює об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання юридичною особою.

Відповідь органу Національної поліції щодо обставин пошкодження майна підтверджує повідомлення про відповідні події та проведення досудового розслідування, однак не містить відомостей про припинення правосуб`єктності відповідача, відсутність у нього рахунків, заборону здійснення платежів або повну та безперервну неможливість виконувати грошові зобов`язання.

Так само лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 має загальний характер і засвідчує наявність в Україні надзвичайних та невідворотних обставин, але не встановлює припинення конкретного грошового зобов`язання відповідача перед позивачем. Поданий на стадії апеляційного розгляду сертифікат, окрім наведених раніше процесуальних підстав для його неприйняття, також не є доказом припинення зобов`язання відповідно до статті 607 ЦК України. Торгово-промислова палата засвідчує наявність форс-мажорних обставин, але не вирішує питання про припинення цивільного зобов`язання, оскільки відповідна правова кваліфікація належить до компетенції суду.

При цьому навіть гіпотетичне визнання доведеним впливу воєнних подій на господарську діяльність відповідача не змінює правової природи спірного обов`язку. Позивач заявив до стягнення вартість уже поставленої та спожитої електричної енергії, а не плату за майбутнє постачання, можливість одержання якого могла бути втрачена внаслідок пошкодження об`єкта.

Після здійснення постачання електричної енергії та визначення її обсягу за даними комерційного обліку на стороні відповідача виник зустрічний обов`язок оплатити її вартість. Подальше пошкодження майна споживача не анулює господарську операцію, яка вже відбулася, не повертає сторони у стан, що існував до постачання електричної енергії, і не перекладає на електропостачальника ризик несприятливих наслідків для господарської діяльності споживача.

Зобов`язання відповідача частково припинилося належним виконанням у розмірі здійсненої ним оплати - 251 898,24 грн. Водночас доказів сплати решти вартості поставленої електричної енергії в сумі 82 774,98 грн матеріали справи не містять.

Сторони також не укладали угоди про прощення боргу, новацію, відступне, зменшення ціни поставленої електричної енергії, зміну порядку розрахунків або припинення зобов`язання в інший передбачений законом чи договором спосіб. Не встановлено й зарахування зустрічних однорідних вимог або будь-якої іншої обставини, з якою закон пов`язує повне чи часткове припинення грошового зобов`язання.

Запропоноване апелянтом зменшення заборгованості до 23 011,91 грн ґрунтується не на передбаченій статтями 598- 609 ЦК України підставі припинення зобов`язання, а на здійсненому ним односторонньому перерозподілі сплачених коштів пропорційно визначеному відповідачем обсягу споживання. Такий розрахунок не підтверджений даними комерційного обліку і фактично спрямований на односторонню зміну обсягу та вартості вже виконаної господарської операції, що не відповідає статтям 525, 526 ЦК України та умовам укладеного договору.

Таким чином, наведені відповідачем обставини могли бути предметом оцінки під час вирішення питання про наявність форс-мажору та його вплив на відповідальність за прострочення, що вже здійснено колегією суддів у попередніх блоках цього розділу. Проте вони не доводять об`єктивної неможливості виконання грошового зобов`язання та не утворюють підстав для його припинення відповідно до статті 607 ЦК України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що воєнні події, пошкодження майна та припинення господарської діяльності відповідача мають наслідком зменшення або фактичне анулювання його обов`язку з оплати поставленої електричної енергії, ґрунтуються на неправильному ототожненні звільнення від відповідальності з припиненням основного зобов`язання та підлягають відхиленню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, належним чином дослідив наявні у справі докази та надав їм відповідну правову оцінку.

Висновки суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості за спожиту у лютому 2022 року електричну енергію в розмірі 82 774,98 грн, а також про наявність правових підстав для стягнення 6 531,33 грн трьох процентів річних і 19 387,78 грн інфляційних втрат відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин постачання та споживання електричної енергії, визначеного оператором системи розподілу обсягу її споживання, вартості поставленої електричної енергії, здійснення відповідачем часткової оплати та наявності непогашеного залишку основного боргу.

Посилання апелянта на настання форс-мажорних обставин, пошкодження майна, запровадження простою та ускладнення господарської діяльності внаслідок воєнної агресії російської федерації проти України не підтверджують об`єктивної неможливості виконання саме спірного грошового зобов`язання та не свідчать про припинення такого зобов`язання або звільнення відповідача від установлених статтею 625 Цивільного кодексу України наслідків його прострочення.

Поданий відповідачем під час апеляційного провадження сертифікат Торгово-промислової палати України не приймається судом апеляційної інстанції як новий доказ, оскільки апелянт не довів наявності виняткового випадку та об`єктивних причин, які унеможливлювали його подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від відповідача. Водночас навіть зміст цього сертифіката, оцінений у сукупності з іншими матеріалами справи, не доводить існування безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними в ньому обставинами та невиконанням відповідачем зобов`язання зі сплати конкретної суми заборгованості.

Посилання апелянта на судові рішення, ухвалені в інших справах, також не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду, оскільки такі рішення прийняті за відмінних фактичних обставин та іншої сукупності доказів. Підстав для застосування викладених у них висновків без урахування фактичних обставин цієї справи колегія суддів не встановила.

Таким чином, доводи апеляційної скарги переважно зводяться до незгоди відповідача з оцінкою доказів і висновками суду першої інстанції та до пропозиції здійснити їх повторну оцінку на користь апелянта. Водночас такі доводи не підтверджують неправильного застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело чи могло призвести до неправильного вирішення спору.

Передбачених статтею 277 Господарського процесуального кодексу України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення за результатами апеляційного перегляду справи колегією суддів не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 905/1305/25 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають під час виконання договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» залишається без задоволення, понесені апелянтом витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на апелянта та відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції залишається без змін, підстави для зміни здійсненого місцевим господарським судом розподілу судових витрат відсутні.

Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат у зв`язку з апеляційним переглядом справи до суду не подано, тому підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «УТМ Інвест» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 905/1305/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2026 у справі № 905/1305/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина