Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №908/3370/25 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 16 серпня 2026 р.

Справа: №908/3370/25

Суддя: Кошля Андрій Олександрович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 м.Дніпро

Справа № 908/3370/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 по справі 908/3370/25 (суддя Дроздова С.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» (вул. Полякова, буд. 13-В, м. Запоріжжя, 69098, ідентифікаційний код юридичної особи 440413159)

до відповідача Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (пр. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915)

про стягнення 29 588 грн 81 коп.

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про стягнення заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком по квартирі № 24 на вул. Ситова, буд. 13 у м. Запоріжжя за період з 01.11.2017 по 30.06.2023, яка складається з 29 302 грн 52 коп. основного боргу та 286 грн 29 коп. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира № 24 у будинку № 13 по вул. Ситова у м. Запоріжжя загальною площею 66,8 кв.м перебуває у власності Запорізької міської ради, є неприватизованою, а позивач як управитель багатоквартирного будинку, призначений рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 520 від 01.09.2017, надавав послуги з управління будинком на підставі Договору № К-757 від 06.09.2017 та Договору № 145-У/21 від 01.04.2021, проте відповідач як власник (співвласник) зазначеної квартири не здійснював оплату за надані послуги.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради задоволено частково. Стягнуто з Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» 29 016 (двадцять дев`ять тисяч шістнадцять) грн 23 коп. основного боргу, 2 969 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят дев`ять) грн 40 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою та належить територіальній громаді міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, яка як власник квартири одночасно є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку та зобов`язана брати участь у витратах на його управління й утримання пропорційно до належної їй частки.

Суд установив, що ТОВ «Керуюча компанія «Мрія» на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 № 520 та договорів про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № К-757 від 06.09.2017 і № 145-У/21 від 01.04.2021 здійснювало управління будинком № 13 по вул. Ситова у м. Запоріжжі, тоді як відповідач не виконав обов`язку з оплати наданих послуг.

При цьому місцевий господарський суд відхилив доводи відповідача про покладення такого обов`язку на осіб, зареєстрованих у спірній квартирі, оскільки матеріали справи не містять належних доказів набуття ними статусу наймачів цієї квартири. Сам по собі факт реєстрації місця проживання не підтверджує укладення договору найму та не є достатньою підставою для звільнення власника квартири від участі у витратах на управління багатоквартирним будинком.

Ураховуючи підтвердження факту надання позивачем послуг, відсутність доказів їх ненадання або надання неналежної якості, а також недоведеність відповідачем погашення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення із Запорізької міської ради 29 016,23 грн заборгованості.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі № 908/3370/25, Запорізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначене рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» залишити без задоволення в повному обсязі, а також стягнути з позивача суму сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог, Запорізька міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі № 908/3370/25 у відповідній частині та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не встановив усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно оцінив наявні у справі докази та неправильно застосував норми матеріального права.

Скаржник зазначає, що квартира АДРЕСА_1 належить до комунального житлового фонду, однак у спірний період у ній проживали та були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На переконання апелянта, зазначені особи мали статус наймачів квартири та були індивідуальними споживачами житлово-комунальних послуг, у зв`язку із чим саме на них покладався обов`язок з оплати фактично отриманих послуг.

На підтвердження наведених обставин скаржник посилається на лист Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 19.11.2025 № 06.4-02/02/3347, відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_2 , були зареєстровані ОСОБА_1 - з 15.09.1994 по 14.02.2022 та ОСОБА_2 - з 07.12.1988 по 17.02.2023.

Посилаючись на положення Цивільного кодексу України, Житлового кодексу України, законів України «Про житлово-комунальні послуги», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а також Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, апелянт стверджує, що наймач квартири комунальної власності є споживачем житлової послуги та зобов`язаний оплачувати її вартість.

Запорізька міська рада наголошує, що реєстрація місця проживання зазначених осіб здійснювалася за згодою власника житла, а тривалий період їх проживання у квартирі, на думку скаржника, підтверджує існування між ними та власником житлових правовідносин. Апелянт також зазначає, що члени сім`ї наймача користуються житловим приміщенням нарівні з наймачем та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями, пов`язаними з користуванням ним.

Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок з оплати послуги з управління багатоквартирним будинком покладається на Запорізьку міську раду виключно у зв`язку з належністю територіальній громаді права власності на спірну квартиру. За доводами апелянта, у період з 01.11.2017 по 17.02.2023 фактичними споживачами житлово-комунальних послуг були зареєстровані у квартирі особи, тому правові підстави для стягнення заборгованості за цей період із власника квартири відсутні.

Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки листу Департаменту адміністративних послуг та викладеним у відзиві й додаткових поясненнях доводам відповідача щодо статусу зареєстрованих у квартирі осіб.

На підтвердження своєї позиції скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц, від 26.09.2018 у справі № 750/12850/16-ц, від 19.08.2019 у справі № 641/7403/16-ц та від 13.11.2019 у справі № 686/14833/15-ц, відповідно до яких обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг покладається на осіб, які фактично користуються житловим приміщенням та отримують відповідні послуги.

З огляду на викладене Запорізька міська рада вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив особу, на яку покладається обов`язок з оплати послуги з управління багатоквартирним будинком, що призвело до неправильного вирішення спору в частині задоволених позовних вимог.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Демчина Т.Ю., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі № 908/3370/25. Витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/3370/25. Розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

01.04.2026 матеріали справи № 908/3370/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

Як свідчать матеріали справи, співвласники багатоквартирного будинку, який знаходиться за адресою: місто Запоріжжя, вул. Ситова, буд. 13, у строк, який визначений у Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», не створили об`єднання співвласників та не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 520 від 01.09.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» було призначено управителем багатоквартирних будинків за об`єктом конкурсу (група будинків) № 1, у т.ч. у будинку № 13 по вул. Ситова.

У пункті 5 вказаного рішення зазначено, що Департаменту правового забезпечення Запорізької міської ради спільно з Департаментом з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради підготувати проект договору з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя, що має бути укладений від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу уповноваженою особою виконавчого комітету Запорізької міської ради, строком на один рік, з обов`язком управителя розпочати надання послуг з управління багатоквартирними будинками з 01 листопада 2017 року.

Також зазначеним рішенням (п. 6) уповноважено заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Бородая О.М. укласти договір з надання послуг з управління багатоквартирними будинками міста Запоріжжя від імені власників багатоквартирних будинків з переможцями конкурсу.

У відповідності до п. 7 рішення Департамент з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради зобов`язано забезпечити доведення до відома співвласників багатоквартирних будинків інформації про управителя (ТОВ «Керуюча компанія «Мрія»), з яким укладено договір, шляхом розміщення на офіційному вебсайті Запорізької міської влади та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема, на інформаційних стендах у під`їздах будинків та біля них, відповідного оголошення, що має містити інформацію про повне найменування управителя, його контактні телефони, номер та дату укладення договору, ціну послуги.

На виконання вимог законодавства та рішення № 520 від 01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» та співвласниками багатоквартирного будинку № 13 по вул. Ситова у м. Запоріжжя, від імені яких діяв заступник голови Запорізької міської ради з питань діяльності виконавчих органів ради Бородай О.М. було укладено Договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № К-757 (далі – Договір № К-757).

В рамках зазначеного Договору з 01.11.2017 «Керуюча компанія «Мрія» розпочала надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до п. 1 Договору № К-757 управитель зобов`язується надавати замовникові послуги з управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях (далі - об`єкт), для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень (далі - мешканці об`єкта) у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості (далі - послуги), а замовник надає право управителю відраховувати належну йому плату від загальної суми оплати за житлово-комунальні послуги, а також відшкодовувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з управлінням об`єктом, у разі, коли управитель отримав на такі витрати письмову згоду замовника.

Відповідно до п. 3 Договору в управління передається майно об`єкта, що належить власникам (співвласникам) окремих приміщень на праві спільної власності.

Пунктом 5 Договору сторони погодили, що Замовник сплачує за надані Управителем послуги щомісяця додатково до встановленого тарифу на житлово-комунальні послуги для житлових та нежитлових приміщень на 1 поверсі: 5,74 гривень на місяць за 1 квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у об`єкті, яке перебуває у власності або користуванні кожного зі співвласників, у тому числі: 1) за утримання та інші складові послуги - 5,14 грн/м.кв; 2) винагорода управителеві - 0,60 грн/м.кв. Для житлових та нежитлових приміщень на 2 та вище поверхах: 6,70 гривень на місяць за 1 квадратний метр загальне площі житлового або нежитлового приміщення у об`єкті, яке перебуває у власності або користуванні кожного зі співвласників, у тому числі: 1) за утримання та інші складові послуги - 6,10 грн/м.кв.; 2) винагорода Управителеві 0,60 грн/м.кв.

Відповідно до п. 18 Договору цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 05.09.2018.

Пунктом 23 Договору сторони визначили, що правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього договору і не врегульовані ним, регулюються відповідно до законодавства.

У разі припинення дії цього договору об`єкт передається замовникові із складенням акта прийняття-передачі (пункт 24 Договору).

У подальшому 01.04.2021 співвласники багатоквартирного будинку № 13 за адресою: м. Запоріжжя, вул. Ситова та Товариством з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» було укладено Договір № 145-У/21 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 13 по вул. Ситова (далі – Договір № 145-У/01).

Відповідно до п. 3.1 Договору № 145-У/01 ціна послуги з управління становить 5,931 гривень (в тому числі податок на додану вартість) на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у Будинку та включає в себе:

витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 5.332 гривень на місяць за 1 кв.м, (у тому числі цокольного і підвального приміщення) відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку 2 до цього Договору;

винагороду управителю в розмірі 0,529 гривень, т.ч. ПДВ, за 1 кв. метр, на місяць.

Плата за послугу з управління, а також інші платежі, відносно яких прийнято Співвласниками рішення про сплату, пеня нараховується щомісяця Управителем та вноситься кожним співвласником не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 3.2 Договору № 145-У/01) .

Позивач зазначив, що квартира № 24 у будинку № 13 по вул. Ситова у м. Запоріжжя загальною площею 66,8 м.кв відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у власності Запорізької міської ради, а отже вважається неприватизованою. Таким чином, з огляду на ч. 2 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власниками неприватизованих квартир, що належать до державного житлового фонду є територіальна громада (в особі місцевих рад) або держава (в особі державних підприємств, організацій, установ).

Відповідно до розрахунку заборгованості з оплати послуг з управління багатоквартирним будинком по кв. АДРЕСА_3 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) обліковується заборгованість за період з 01.11.2017 по 30.06.2023 у загальній сумі 29 588 грн 81 коп., яка складається з 29 302 грн 52 коп. основного боргу та 286 грн 29 коп. пені.

Несплата заборгованості за послуги з управління багатоквартирним будинком стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі № 908/3370/25, яким частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Мрія» до Територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради про стягнення заборгованості за послугу з управління багатоквартирним будинком. Рішення оскаржується апелянтом в частині задоволених позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) - зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.525 ЦК України)

В силу статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. ( ст.612 ЦК України)

Статтею 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 901 Цивільного кодексу України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», багатоквартирний будинок - житловий будинок, у якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Відповідно до вимог ст. ст. 316, 317, 322 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує. Тягар утримання майна, що йому належить, відповідно до вимог ст. 322 ЦК України, покладено на власника.

Частиною 2 ст. 382 Цивільного кодексу України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку (п. 5 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Частиною другою статті 7 цього Закону встановлено, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Разом з тим, зобов`язання із здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком у разі здачі в найм (оренду) квартир та/або нежитлових приміщень державної або комунальної власності несуть наймачі (орендарі) таких квартир та/або приміщень. (ч.ч. 2, 4 ст. 12 вищевказаного Закону).

Отже, за загальним правилом обов`язок брати участь у витратах на управління багатоквартирним будинком покладається на власника квартири як співвласника спільного майна. Перекладення такого обов`язку на іншу особу можливе, зокрема, за умови доведення передачі квартири державної або комунальної власності в найм і набуття відповідною особою статусу наймача, тобто наявності відповідних договорів найму жилих приміщень чи ордерів.

Як установлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, квартира АДРЕСА_1 має загальну площу 66,8 кв. м. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначену квартиру 22.04.2025 зареєстровано за Запорізькою міською радою на підставі листа Департаменту з управління житлово-комунальним господарством Запорізької міської ради від 10.01.2025 №2153/01-37/01 та листа Управління забезпечення реалізації повноважень у Запорізькій області Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 26.06.2024 №11/1-44-01702.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власниками неприватизованих квартир, що належать до державного житлового фонду, є територіальна громада в особі відповідної місцевої ради або держава в особі державних підприємств, організацій та установ.

Відповідач не заперечував належності спірної квартири до комунального житлового фонду протягом періоду, за який заявлено заборгованість, а матеріали справи не містять доказів її приватизації або належності іншій особі.

Належність спірної квартири територіальній громаді не є спірною обставиною, а проведення державної реєстрації права власності 22.04.2025 саме собою не спростовує належності квартири до комунального житлового фонду у період, за який заявлено заборгованість.

Посилаючись на те, що обов`язок з оплати послуги покладається на наймачів, відповідач надав лист Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 19.11.2025 №06.4-02/02/3347, відповідно до якого у квартирі були зареєстровані ОСОБА_1 - до 14.02.2022 та ОСОБА_2 - до 17.02.2023.

Однак зазначений лист підтверджує лише факт реєстрації місця проживання названих осіб і не містить відомостей про правову підставу їх вселення та користування квартирою.

Матеріали справи не містять договору найму жилого приміщення, ордера, рішення уповноваженого органу про надання квартири, акта її передачі в найм чи іншого доказу, з якого можливо було б установити, хто саме був наймачем квартири, протягом якого періоду існували відносини найму та чи було покладено на відповідну особу обов`язок здійснювати витрати на управління багатоквартирним будинком.

Реєстрація місця проживання сама собою не є тотожною укладенню договору найму та не підтверджує набуття особою статусу наймача. Зареєстрована у квартирі особа могла бути наймачем, членом сім`ї наймача або користуватися квартирою на іншій правовій підставі. Без відповідних правовстановлювальних документів установити конкретний статус таких осіб неможливо.

Доводи скаржника, засновані на положення Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» наведеного висновку не спростовують. Підтвердження реєстрацією місця проживання права особи на проживання у відповідному житлі не є тотожним підтвердженню укладення з нею договору найму та не дає можливості встановити, хто саме із зареєстрованих осіб є наймачем, а хто - членом його сім`ї або іншою особою, яка на законних підставах користується житлом.

Твердження апелянта щодо солідарної відповідальності наймача і повнолітніх членів його сім`ї, обґрунтовані положеннями статей 64, 65 ЖК України та статті 541 ЦК України також не спростовують висновків суду першої інстанції. Виникнення такої відповідальності передбачає насамперед установлення особи наймача, факту вселення інших осіб саме як членів його сім`ї та наявності зобов`язань, що випливають із відповідного договору найму. Натомість матеріали справи не містять доказів, які давали б можливість установити особу наймача спірної квартири, склад його сім`ї та правову підставу проживання кожної із зареєстрованих осіб. Сама реєстрація місця проживання таких обставин не підтверджує.

Окрім того, посилання скаржника на тривалість проживання зареєстрованих осіб також не замінює належних доказів виникнення правовідносин найму.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас Запорізька міська рада, яка здійснює повноваження власника комунального житлового фонду, не надала належних і допустимих доказів передачі спірної квартири в найм, зокрема договору найму жилого приміщення, ордера чи рішення уповноваженого органу про її надання конкретній особі. Наявний у матеріалах справи лист Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради від 19.11.2025 №06.4-02/02/3347 підтверджує лише реєстрацію фізичних осіб за відповідною адресою, але не доводить передачі квартири в найм та переходу до наймача обов`язку зі здійснення витрат на управління будинком у розумінні частини четвертої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Колегія суддів також враховує, що послуга з управління багатоквартирним будинком спрямована передусім на утримання та ремонт спільного майна будинку. Обов`язок участі у відповідних витратах пов`язаний не лише з фактичним проживанням у квартирі, а з належністю особі квартири та її частки у спільному майні багатоквартирного будинку.

Витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2018 у справі № 910/13182/17).

Отже, відсутність фактичного проживання власника у квартирі або проживання в ній інших осіб не звільняє власника від витрат на управління спільним майном, якщо не доведено існування передбаченої законом або договором підстави покладення таких витрат на іншу особу.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 01.09.2017 №520 позивача призначено управителем багатоквартирного будинку №13 по вул. Ситова у м. Запоріжжі.

На виконання цього рішення між позивачем і співвласниками будинку, від імені яких діяла уповноважена виконавчим комітетом особа, укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком №К-757. Надалі, 01.04.2021, між співвласниками будинку та позивачем укладено договір №145-У/21.

Зазначеними договорами врегульовано правовідносини співвласників будинку з управителем та визначено, зокрема, зміст і ціну послуги з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до пункту 18 Договору № К-757 цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 05.09.2018.

Разом із тим згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір з управителем укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на наступний однорічний строк.

Матеріали справи не містять доказів направлення будь-якою зі сторін за один місяць до закінчення строку дії Договору № К-757 письмового повідомлення про відмову від нього, припинення позивачем надання послуг з управління будинком або передачі будинку в управління іншій особі.

Отже, після 05.09.2018 дія Договору № К-757 продовжувалася на наступні однорічні строки та тривала до врегулювання правовідносин співвласників з управителем на підставі Договору № 145-У/21 від 01.04.2021. Тому відсутність окремої додаткової угоди про продовження строку дії Договору № К-757 не свідчить про відсутність правових підстав для нарахування плати за послугу з управління багатоквартирним будинком у період з 06.09.2018 по 31.03.2021.

Оскільки відповідні договори укладалися від імені співвласників будинку, відсутність окремого договору безпосередньо між позивачем і Запорізькою міською радою не свідчить про відсутність у відповідача обов`язку сплачувати послугу. Запорізька міська рада як власник квартири є одним зі співвласників будинку, на яких поширюються умови договору про управління.

Таким чином, відповідач не довів наявності обставин, які відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» звільняли б територіальну громаду як власника квартири від витрат на управління багатоквартирним будинком та покладали б такі витрати на конкретних наймачів.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншого тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів, однак не спростовують установленого судом першої інстанції факту належності квартири відповідачу, надання позивачем послуг з управління будинком та відсутності їх оплати.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення із Запорізької міської ради як власника квартири та співвласника багатоквартирного будинку заборгованості за послугу з управління будинком у розмірі 29 016,23 грн. Визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції врахував, що заявлена позивачем як основний борг сума 29 302,52 грн включала 286,29 грн пені, яку позивач одночасно заявив до стягнення окремо, та виключив зазначену суму зі складу основного боргу. Рішення в частині відмови у стягненні пені учасниками справи не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 269 ГПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Наведені в апеляційній скарзі посилання на постанови Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №401/710/15-ц, від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 19.08.2019 у справі №641/7403/16-ц та від 13.11.2019 у справі №686/14833/15-ц не змінюють цього висновку, оскільки застосування положень про обов`язок наймача оплатити житлово-комунальні послуги передбачає встановлення факту перебування відповідної особи у статусі наймача. У цій справі такий факт належними доказами не підтверджений.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі № 908/3370/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі № 908/3370/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Запорізької міської ради не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі №908/3370/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 17.02.2026 у справі №908/3370/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів

Оригінал: reyestr.court.gov.ua