Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №904/5984/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026 м.Дніпро

Справа № 904/5984/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Кошлі А.О. (доповідач), суддів Демчини Т.Ю., Стефанів Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 по справі № 904/5984/25 (суддя Перова О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен», 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 17А, код ЄДРПОУ 43452625

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», 49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 40А, код ЄДРПОУ 32658487

про стягнення заборгованості

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД», 49083, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 40А, код ЄДРПОУ 32658487

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен», 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 17А, код ЄДРПОУ 43452625

про стягнення збитків

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад змісту рішення господарського суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» про стягнення заборгованості у розмірі 232 150,00 грн, пені у розмірі 19 234,36 грн, штрафу у розмірі 23 215,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 862,70 грн, судового збору у розмірі 4 146,93 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди техніки від 13.03.2025 № 13032025 позивач у період з березня по червень 2025 року надав відповідачу послуги з оренди фронтального навантажувача на загальну суму 1 028 350,00 грн, проте відповідач не здійснив повної оплати наданих послуг, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 232 150,00 грн, на яку позивачем нараховано пеню, штраф та 3 % річних відповідно до умов договору та чинного законодавства.

ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» подало зустрічний позов про стягнення з ТОВ «Атлас Констракшен» збитків у розмірі 105 366,66 грн, завданих порушенням обов`язку щодо складання та реєстрації податкових накладних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026: закрито провадження у справі № 904/5984/25 в частині стягнення заборгованості за первісним позовом у розмірі 138 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору; первісні позовні вимоги ТОВ «Атлас Констракшен» до ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» про стягнення заборгованості задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» (49083, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд. 40А, код ЄДРПОУ 32658487) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» (02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 17А, код ЄДРПОУ 43452625) заборгованість у розмірі 94 150,00 грн, пеню у розмірі 19 234,36 грн, штраф у розмірі 23 215,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 862,70 грн, судовий збір у розмірі 1 661,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн; закрито провадження у справі № 904/5984/25 за зустрічним позовом у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір оренди техніки від 13.03.2025 № 13032025, на виконання якого позивач надав відповідачу послуги з оренди фронтального навантажувача на загальну суму 1 028 350,00 грн, що підтверджується актами надання послуг. Відповідач частково сплатив заборгованість, залишок несплаченої суми складав 232 150,00 грн. Після відкриття провадження у справі відповідач додатково сплатив 138 000,00 грн, у зв`язку з чим провадження в цій частині закрито через відсутність предмета спору, а також додатково сплатив 10 000,00 грн за платіжною інструкцією від 10.03.2026. Залишок несплаченої заборгованості склав 94 150,00 грн. Суд першої інстанції визнав розрахунок позивача щодо пені, штрафу та 3 % річних правомірним, обґрунтованим та арифметично правильним. Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд зазначив, що відповідачем не доведено наявності об`єктивних, виняткових та непереборних обставин, а скрутне матеріальне становище є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання. Щодо відстрочення виконання рішення суд дійшов висновку про відсутність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення. Щодо зустрічного позову суд встановив, що податкові накладні були зареєстровані ТОВ «Атлас Констракшен» 26.11.2025, тому предмет спору відсутній, і закрив провадження за зустрічним позовом. Витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн суд визнав реально понесеними та обґрунтованими.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі 904/5984/25 від 17.03.2026 – скасувати у повному обсязі. Якщо суд не буде згоден з позицією відповідача про повне скасування рішення суду, то відповідач просить суд при прийнятті рішення по справі 904/5984/25 відстрочити його виконання на шість місяців з дня винесення рішення по справі 904/5984/25, зменшити розмір штрафу до 10 % від правильно розрахованої суми 21 415,00 грн до розміру 2 141,50 грн, зменшити розмір 3% річних до 10 % від правильно розрахованої суми 1596,61 грн до розміру 159,66 грн, зменшити розмір пені до 10 % від розрахованої суми 16 498,29 грн до розміру 1 649,82 грн та максимально зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що є підставами для скасування рішення відповідно до ст. 277 ГПК України.

Щодо розрахунку штрафних санкцій апелянт зазначає, що станом на момент звернення позивача з позовом сума основного боргу за даними бухгалтерського обліку відповідача складала 214 150,00 грн, а не 232 150,00 грн, оскільки 01.10.2025 відповідачем було сплачено 18 000,00 грн. Відтак, на думку апелянта, штраф, пеню та 3 % річних необхідно розраховувати виходячи із суми основного боргу 214 150,00 грн. Апелянт наводить власний розрахунок: штраф складає 21 415,00 грн (по акту № 51 від 16.06.2025 — 1 085,00 грн, по акту № 56 від 30.06.2025 — 20 330,00 грн); 3 % річних складають 1 596,61 грн (по акту № 51 — 92,75 грн, по акту № 56 — 1 503,86 грн); пеня складає 16 498,29 грн (по акту № 51 — 958,37 грн, по акту № 56 — 15 539,92 грн). Суд першої інстанції не прийняв контррозрахунок відповідача та прийняв для винесення рішення неправильний, на думку апелянта, розрахунок позивача.

Щодо зменшення штрафних санкцій апелянт посилається на скрутне матеріальне становище підприємства, зумовлене арештами, накладеними на майно та грошові кошти відповідача (ухвали Личаківського районного суду м. Львова від 12.07.2023 у справі № 463/3579/22, Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2024 у справі № 757/55778/24-к та від 06.12.2024 у справі № 757/54838/24-к). Апелянт зазначає, що підприємство не проводить господарську діяльність у будь-якій формі, не отримує доходів, позбавлене можливості користуватися майном, поточні операції по банківських рахунках суттєво обмежені. Згідно балансу відповідача сума дебіторської заборгованості складає 7 124 500,00 грн станом на 31.03.2025 та 7 227 100,00 грн станом на 30.06.2025, а сума збитків — 1 104 700,00 грн та 3 212 000,00 грн відповідно. Апелянт просить зменшити розмір штрафу, пені та 3 % річних до 10 % від правильно розрахованих сум, посилаючись на ст. 551 ЦК України, постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц, від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, а також на рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013. Суд першої інстанції, на думку апелянта, не надав належної правової оцінки зазначеним обставинам та не застосував відповідні постанови Верховного Суду.

Щодо строку оплати апелянт зазначає, що згідно з п. 3.5 договору оплата послуг здійснюється у строки та у сумі, визначених у специфікаціях або актах наданих послуг, проте ні у специфікаціях, ні у актах наданих послуг строки оплати не встановлені. Відтак, на думку апелянта, договором не встановлений строк сплати заборгованості, а тому на момент звернення позивача з позовом його право на стягнення суми основного боргу ще не було порушено відповідачем. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цим обставинам.

Щодо відстрочення виконання рішення апелянт посилається на ст. 331 ГПК України та п. 7.1.2, п. 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012, зазначаючи, що вищенаведені обставини (арешти на майно, відсутність господарської діяльності, обмеження банківських операцій) є суттєвими обставинами, які ускладнюють виконання рішення суду та є підставою для надання відстрочення на шість місяців. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим доказам.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу апелянт зазначає, що сума 40 000,00 грн є значно завищеною. Відповідач заявляв у суді першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, проте суд взагалі не надав жодної правової оцінки цьому клопотанню. Апелянт звертає увагу, що акт прийому-передачі наданих послуг від 15.10.2025 № 15/10 передбачає «надання юридичних послуг з підготовки та подання позову до господарського суду про стягнення заборгованості з ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» та представлення інтересів у господарській справі до отримання судового наказу», тобто включає оплату за майбутні дії (розгляд у суді першої та другої інстанції), що не може бути стягнуто у суді першої інстанції. Крім того, позивачем не надано доказів фактичної сплати 40 000,00 грн, не наданий Додаток № 1 до договору з переліком послуг та їх вартістю, а акт не містить конкретного переліку наданих послуг. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також на рішення ЄСПЛ у справах «East/West Alliance Limited» проти України», «Лавентс проти Латвії», «Баришевський проти України», «Гімайдуліна і інших проти України», «Двойних проти України», «Меріт проти України». Даний спір, на думку апелянта, є спором незначної складності, що відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку з неналежним виконанням договору, а судова практика у таких спорах є сталою.

Позиція учасників справи, викладена у відзиві на апеляційну скаргу

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» не скористалося правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Процесуальні дії суду апеляційної інстанції під час перегляду справи

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Стефанів Т.В., Демчина Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.04.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 по справі № 904/5984/25 залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків шляхом подання доказів сплати судового збору у розмірі 4 976,32 грн.

Заявою від 09.04.2026 ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» зазначені в ухвалі недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 по справі № 904/5984/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/5984/25. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

22.04.2026 матеріали справи № 904/5984/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені в апеляційному порядку

13.03.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» (далі – орендодавець, позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» (далі – орендар. відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом) укладений договір оренди техніки № 13032025 (далі – договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору у порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець надає орендарю послуги, що визначаються та узгоджуються сторонами у специфікаціях, які є додатками та невід`ємними частинами даного договору, а орендар приймає надані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору та додатків до нього.

У специфікації сторони визначають та узгоджують місце, вартість надання послуг, тип та кількість техніки, необхідної для надання послуг, дату початку надання послуг, термін надання послуг, вартість доставки техніки до місця надання послуг і її повернення, а також, за наявності, інші умови, які ускладнюють або є необхідними при наданні послуг (пункт 1.2. договору).

Сторони погодили, що зміни до специфікації вносяться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін нової специфікації, окрім зміни з ініціативи орендодавця та за погодження орендаря, техніки, необхідної для надання послуг (пункт 1.3. договору).

Час фактичного надання послуг (час початку та час закінчення надання послуг) фіксується в акті (-ах) наданих послуг та/або рахунку-фактура (пункт 2.1. договору).

Орендодавець періодично складає акти наданих послуг. Передача акту наданих послуг орендодавцем орендарю відбувається шляхом його вручення уповноваженому представнику орендаря або направлення акту наданих послуг на поштову адресу орендаря, визначену у розділі 10 даного договору, або направлення акту наданих послуг на електронну адресу орендаря, визначену у розділі 10 даного договору (пункт 2.7. договору).

Орендар зобов`язується підписати акт наданих послуг та повернути один його примірник орендодавцю протягом семи календарних днів з дня тримання від орендодавця акту наданих послуг. У випадку наявності претензій та зауважень до наданих послуг, визначених в акті наданих послуг, орендар зобов`язаний протягом семи календарних днів з дня отримання від орендодавця акту наданих послуг надати орендодавцю обґрунтовану відмову із долученням підтверджуючих документів та із зазначенням розміру послуг, із якою орендар не погоджується. У випадку, якщо протягом семи календарних днів з дня отримання акту наданих послуг орендарем не підписано акт наданих послуг та/або не повернуто його орендодавцю шляхом його вручення уповноваженому представнику орендодавця чи направлення на поштову адресу орендодавця, визначену у розділі 10 даного договору, рекомендованим листом та/або відсутності від орендаря обґрунтованої відмови, до якої долучено підтверджуючі документи, сторони погодили та підтверджують, що на восьмий календарний день з дня отримання акту наданих послуг такий акт наданих послуг вважається підписаний та узгоджений обома сторонами даного договору, а також сторони не мають претензій, зауважень до наданих послуг, в тому числі їх якості та повноти, та вартості наданих послуг (пункт 2.8. договору).

Вартість послуг орендодавця за цим договором встановлюється у специфікації (-ях) та/або акті (-ах) наданих послуг та/або рахунку-фактурах (пункт 3.1. договору).

До вартості послуг включена оплата витрат персоналу, передбаченого п. 2.6. даного договору, якщо інше не передбачено у специфікації (-ях) (пункт 3.2. договору).

Загальна сума договору складається з суми вартості всіх специфікацій до даного договору та/або актів наданих послуг (пункт 3.4. договору).

Оплата послуг орендодавця здійснюється у строки та у сумі, визначених у специфікації (-ях) та/або акті (ах) наданих послуг. У випадку, якщо сторони не узгодили строки та суми оплати у специфікації (-ях) сторони погодили, що оплата послуг здійснюється протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення орендодавцем рахунку-фактури та складення акту наданих послуг (пункт 3.5. договору).

Остаточний розрахунок вартості наданих послуг проводиться орендарем шляхом перерахування грошових коштів на зазначений в договорі банківський рахунок орендодавця протягом 7 (семи) календарних днів з моменту підписання акту (-ів) наданих послуг (пункт 3.6. договору).

Підтвердженням надання послуг є акт (-и) наданих послуг (пункт 3.7. договору).

Несвоєчасна та/або неповна оплата орендарем передоплати та/або послуг орендодавця є підставою для розірвання орендодавцем цього договору та/або зупинення надання послуг за договором та негайної оплати орендарем орендодавцю вартості послуг, штрафних санкцій, неустойки, сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. У даному випадку орендодавець направляє на електронну адресу орендаря, визначену у розділі 10 даного договору, лист із зазначенням суми, що підлягає до сплати орендарем (пункт 3.8. договору).

Орендодавець зобов`язаний видати орендарю по першій події (отримання грошей чи надання послуг) податкову накладну, оформлену у відповідності з правилами, встановленими п.201.1 Податкового кодексу України. Оформлена орендодавцем податкова накладна повинна бути зареєстрована постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 днів з дня виникнення податкових зобов`язань (пункт 3.9. договору).

Усі розрахунки здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі шляхом зарахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця. Дата оплати послуг вважається дата зарахування коштів на банківський рахунок орендодавця (пункт 3.10. договору).

Звірка розрахунків за договором здійснюється сторонами в термін до 7 (семи) календарних днів з дати складання орендодавцем письмової вимоги. Звірка розрахунків оформлюється актом звірки взаєморозрахунків. Письмова вимога з двома примірниками акту звірки взаєморозрахунків направляється на електронну чи поштову адресу орендаря, визначену у розділі 10 даного договору, протягом 7 (семи) календарних днів з дати складення орендодавцем письмової вимоги орендар повинен підписати акти звірки взаєморозрахунків та один його підписаний примірник направити на поштову адресу орендодавця. Якщо орендар не підписав та/чи не направив орендодавцю підписаний акт звірки взаєморозрахунків та/або не надіслав відмови та/чи заперечення на акт звірки взаєморозрахунків у термін до 7 (семи) календарних днів з дати складення орендодавцем письмової вимоги, акт звірки взаєморозрахунків вважається прийнятим та погодженим орендарем (пункт 3.11. договору).

У разі, якщо сума, отриманих орендодавцем від орендаря коштів, виявиться недостатньою для погашення зобов`язань чи заборгованості орендаря у повному обсязі, орендодавець має право погасити свої вимоги в наступній черговості: в першу чергу відшкодовуються витрати та збитки орендодавця; в другу чергу сплачується пеня, штраф, суми, що передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України; в третю чергу сплачується основна сума боргу (пункт 3.12. договору).

Орендодавець за цим договором зобов`язується та має право, зокрема надати послуги у відповідності до специфікації (-й) (підпункт 4.1.1. пункту 4.1. договору).

Орендар має право надавати вказівки чи рекомендації щодо виконання робіт (підпункт 5.1.1. пункту 5.1. договору).

Орендар зобов`язаний, зокрема своєчасно здійснювати оплату послуг орендодавця, своєчасно прийняти надані орендодавцем послуги, відшкодовувати орендодавцеві збитки, неустойку та інші суми у випадках, передбачених договором (підпункти 5.2.1., 5.2.7., 5.2.10. пункту 5.2. договору).

У разі порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (пункт 6.1. договору).

У разі порушення строку сплати послуг орендодавця орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ) від суми заборгованості за кожний день прострочення (пункт 6.2. договору).

У разі порушення строку сплати послуг орендодавця більш ніж 30 (тридцять) календарних днів, орендар сплачує орендодавцеві штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (пункт 6.3. договору).

Майнова відповідальність сторін регулюється даним договором та діючим законодавством України. Орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві у повному обсязі всі прямі та документально підтверджені збитки та витрати, що можуть бути понесені орендодавцем при невиконанні чи неналежному виконанні орендарем умов даного договору. Відповідно до пункту 2 статті 232 Господарського кодексу України сторони дійшли згоди, що збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції (пункт 6.4. договору).

Сторони, згідно частини другої статті 625 Цивільного кодексу України дійшли згоди, що орендар у випадку прострочення оплати послуг за неправомірне користування коштами орендодавця сплачує на користь останнього не більше 3 % річних (пункт 6.5. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом 1 (одного) календарного року з дня його підписання, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 9.1. договору).

Невід`ємними частинами цього договору є його додаткові угоди, додатки, в тому числі специфікації (пункт 9.9. договору).

13.03.2025 сторонами підписано специфікацію № 1 до договору оренди техніки від 13.03.2025 № 13032025, акти прийому-передачі майна в оренду від 13.03.2025 № 1 та № 2 від 02.06.2025.

Договір, специфікація до нього та акти підписані сторонами без зауважень та заперечень до них.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» у період з березня по червень 2023 надало Товариству з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» послуги з оренди фронтального навантажувача на загальну суму 1 028 350,00 грн, що підтверджується актами надання послуг № 15 від 17.03.2025 на суму 89 300,00 грн, у тому числі ПДВ 14 883,33 грн, № 21 від 31.03.2025 на суму 191 900,00 грн, у тому числі ПДВ 31 983,33 грн, № 27 від 11.04.2025 на суму 180 500,00 грн, у тому числі ПДВ 30 083,33 грн, № 34 від 17.04.2025 на суму 114 950,00 грн, у тому числі ПДВ 19 158,33 грн, № 51 від 16.06.2025 на суму 248 400,00 грн, у тому числі ПДВ 41 400,00 грн, № 56 від 30.06.2025 на суму 203 300,00 грн, у тому числі ПДВ 33 883,33 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» частково сплатило заборгованість у загальній сумі 796 200,00 грн, залишок несплаченої заборгованості складає 232 150,00 грн, з яких: за актом № 51 від 16.06.2025 у розмірі 127 682,50 грн, за актом № 56 від 30.06.2025 у розмірі 104 467,50 грн.

Листом від 30.07.2025 вих.№ 57 позивач вимагав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» сплатити у строк до 10.08.2025 заборгованість за договором оренди техніки від 13.03.2025 № 13032025.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач подав зустрічний позов про стягнення з позивача на свою користь збитків у розмірі 105 366, 66 грн, завданих порушенням обов`язку щодо складання та реєстрації податкових накладних.

Правові підстави та норми права, застосовані судом апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/5984/25, яким закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості за первісним позовом у розмірі 138 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору; первісні позовні вимоги ТОВ «Атлас Констракшен» задоволено у повному обсязі; стягнуто з ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на користь ТОВ «Атлас Констракшен» заборгованість у розмірі 94 150,00 грн, пеню у розмірі 19 234,36 грн, штраф у розмірі 23 215,00 грн, 3 % річних у розмірі 1 862,70 грн, судовий збір у розмірі 1 661,54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн; закрито провадження за зустрічним позовом у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильний розрахунок штрафних санкцій, необґрунтовану відмову у зменшенні розміру неустойки, пені та 3 % річних, невстановлення строку оплати за договором, необґрунтовану відмову у відстроченні виконання рішення та завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, правильність наданої їм юридичної оцінки, а також правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

У частинах 1, 5 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 ЦК України).

Пунктом 3.5. договору сторони погодили, що оплата послуг орендодавця здійснюється у строки та у сумі, визначених у специфікації (-ях) та/або акті (ах) наданих послуг. У випадку, якщо сторони не узгодили строки та суми оплати у специфікації (-ях) сторони погодили, що оплата послуг здійснюється протягом 1 (одного) банківського дня з моменту виставлення орендодавцем рахунку-фактури та складення акту наданих послуг.

Остаточний розрахунок вартості наданих послуг проводиться орендарем шляхом перерахування грошових коштів на зазначений в договорі банківський рахунок орендодавця протягом 7 (семи) календарних днів з моменту підписання акту (-ів) наданих послуг (пункт 3.6. договору).

13.03.2025 сторонам підписано специфікацію №1 до договору оренди техніки від 13.03.2025 №13032025, акти прийому-передачі майна в оренду від 13.03.2025 №1 та №2 від 02.06.2025 без зауважень.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач отримав послуги з оренди фронтального навантажувача за договором оренди техніки від 13.03.2025 № 13032025 на загальну суму 1 028 350,00 грн, що останнім не заперечується.

Відповідачем у повному обсязі оплачено послуги, надані за актами № 15 від 17.03.2025, № 21 від 31.03.2025, № 27 від 11.04.2025 та № 34 від 17.04.2025. Натомість за актами № 51 від 16.06.2025 та № 56 від 30.06.2025 залишилась несплаченою заборгованість у загальному розмірі 232 150,00 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач листом від 30.07.2025 № 57 звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість за договором оренди техніки у строк до 10.08.2025.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що після відкриття провадження відповідач частково погасив заборгованість на загальну суму 138 000,00 грн, що підтверджується наявними у справі платіжними документами та актами звірки взаєморозрахунків. При цьому суд першої інстанції не врахував як доказ погашення боргу платіжну інструкцію від 12.11.2025 № 3964 на суму 10 000,00 грн, оскільки кошти були перераховані іншій юридичній особі, а також платіжну інструкцію від 01.10.2025 № 3715 на суму 18 000,00 грн, оскільки зазначений платіж стосувався іншого акта надання послуг.

Крім того, під час розгляду справи відповідачем було надано платіжну інструкцію від 10.03.2026 № 4768 про сплату 10 000,00 грн, яку суд першої інстанції прийняв як доказ часткового погашення заборгованості за актом № 56 від 30.06.2025.

З огляду на здійснені відповідачем після відкриття провадження платежі суд першої інстанції, керуючись пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 138 000,00 грн у зв`язку з відсутністю предмета спору та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача залишку основної заборгованості у розмірі 94 150,00 грн.

Посилання апелянта на те, що на момент звернення позивача до суду строк виконання відповідачем грошового зобов`язання не настав, оскільки договором не визначено строк оплати послуг, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, аналіз умов договору свідчить, що сторони погодили порядок та строки здійснення розрахунків за надані послуги. Зокрема, пунктом 3.5 договору визначено порядок оплати послуг орендодавця, а пунктом 3.6 договору передбачено обов`язок орендаря здійснити остаточний розрахунок протягом семи календарних днів з моменту підписання акта наданих послуг. При цьому пунктом 2.8 договору сторони погодили, що у разі неповернення орендарем підписаного акта або ненадання мотивованих заперечень протягом семи календарних днів такий акт вважається підписаним на восьмий календарний день з дня його отримання.

Отже, твердження апелянта про відсутність у договорі визначеного сторонами строку виконання грошового зобов`язання спростовуються змістом самого договору, який містить як порядок погодження актів наданих послуг, так і строки проведення розрахунків.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що позивач листом від 30.07.2025 № 57 звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість за договором оренди техніки у строк до 10.08.2025, однак зазначена вимога відповідачем виконана не була.

Враховуючи встановлені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення 138 000,00 грн основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору, а також про стягнення з відповідача залишку основної заборгованості у розмірі 94 150,00 грн.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача пені, штрафу та трьох процентів річних, а також про неправильність здійсненого позивачем розрахунку зазначених сум та безпідставне неприйняття судом першої інстанції контррозрахунку відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено судом першої інстанції, пунктом 3.12 договору сторони погодили черговість погашення заборгованості, згідно з якою у разі недостатності сплачених коштів вони зараховуються насамперед у рахунок витрат та збитків, далі — штрафних санкцій і сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, і лише після цього - у рахунок погашення основного боргу.

Крім того, пунктами 6.2, 6.3 та 6.5 договору сторони погодили відповідальність орендаря за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, штрафу у розмірі 10 % суми заборгованості у разі прострочення понад тридцять календарних днів та сплати трьох процентів річних.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано факт прострочення виконання ним грошового зобов`язання за актами надання послуг № 51 від 16.06.2025 та № 56 від 30.06.2025, у зв`язку з чим позивач правомірно заявив до стягнення пеню, штраф та три проценти річних.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок та наданий відповідачем контррозрахунок, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що розрахунок позивача є арифметично правильним, відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, тоді як доводи відповідача про необхідність іншого визначення розміру штрафних санкцій належними та допустимими доказами не підтверджені.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені, штрафу та трьох процентів річних у заявленому позивачем розмірі, а доводи апеляційної скарги у цій частині відхиляє як необґрунтовані.

Посилання апелянта на те, що пеня, штраф та три проценти річних підлягали нарахуванню виходячи із суми заборгованості 214 150,00 грн, а не 232 150,00 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки, як правильно встановив суд першої інстанції, платіж у розмірі 18 000,00 грн, на який посилається відповідач, був здійснений за іншим рахунком та в рахунок оплати акта надання послуг № 27 від 11.04.2025, а тому не міг бути зарахований у погашення заборгованості за актами № 51 від 16.06.2025 та № 56 від 30.06.2025. Отже, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги відповідний контррозрахунок відповідача, який ґрунтувався на помилковому визначенні розміру основного боргу.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у зменшенні розміру пені та штрафу, колегія суддів зазначає таке.

Частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципів розумності та справедливості (стаття 3 ЦК України). Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який на власний розсуд вирішує це питання, оцінивши обставини справи у їх сукупності.

При цьому колегія суддів зазначає, що ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

За змістом наведених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України, статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. (подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19).

Разом з тим суд не зобов`язаний з власної ініціативи встановлювати всі можливі обставини, що теоретично могли б вплинути на питання зменшення штрафних санкцій, оскільки це не охоплюється предметом доказування у справах про їх стягнення. Відповідно до принципу змагальності суд розглядає справу в межах заявлених вимог і заперечень та оцінює лише ті докази й аргументи, які подані сторонами.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки його доводам щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, є безпідставними. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дослідив наведені відповідачем обставини щодо його фінансового стану, наявності арештів майна та корпоративних прав, збитковості підприємства, особливостей здійснення господарської діяльності та інших обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення відповідальності, і надав їм належну правову оцінку.

Разом з тим самі по собі фінансові труднощі суб`єкта господарювання, збитковість його діяльності, наявність дебіторської заборгованості, арештів майна чи корпоративних прав, а також інші обставини, пов`язані зі здійсненням підприємницької діяльності, не є безумовною підставою для зменшення розміру неустойки, оскільки підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик.

При цьому відповідачем не доведено, що прострочення виконання зобов`язання зумовлене обставинами, які перебували поза межами його волі та контролю. Так само не надано належних і допустимих доказів того, що стягнення пені у розмірі 19 234,36 грн та штрафу у розмірі 10 % - 23 215,00 грн є неспівмірним наслідкам порушення зобовязання, суперечить засадам розумності та справедливості, створює для відповідача явно непомірний фінансовий тягар або може призвести до повного припинення його господарської діяльності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу, а доводи апеляційної скарги у цій частині відхиляє як необґрунтовані.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо безпідставної відмови суду першої інстанції у зменшенні розміру трьох процентів річних з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи можливість зменшення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, зазначила наступне:

«Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання.

Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».

З огляду на наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, позивачем у даній справі заявлено до стягнення саме три проценти річних, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, які є законодавчо встановленим мінімальним розміром процентів річних. За таких обставин правові підстави для їх зменшення відсутні, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні відповідного клопотання відповідача та відхиляє доводи апеляційної скарги у цій частині як необґрунтовані.

Щодо відстрочення виконання рішення колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі ст.238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується, зокрема, про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Статтею 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

Так, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Частиною 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Положеннями ч.ч. 4, 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу визначено, що при вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини Відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

При цьому згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст.331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 такого Кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В Господарському процесуальному кодексі України та Законі України «Про виконавче провадження» не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочення, тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду, є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін з врахуванням незначної затримки у виконанні рішення суду через непорушність сутності права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», заява № 22774/93, пункт 74). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України, короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі «Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02). Надання відстрочення виконання рішення суду є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ТОВ «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» щодо наявності підстав для відстрочення виконання рішення суду на 6 місяців.

Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним ним доводам та доказам, є безпідставними, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд дослідив доводи відповідача щодо його фінансового стану, особливостей здійснення господарської діяльності, наявності арештів на майно та корпоративні права, збитковості підприємства, а також інших обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій. Сам по собі факт незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції щодо оцінки цих обставин не свідчить про порушення судом вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначені обставини характеризують особливості господарської діяльності відповідача та умови її здійснення, однак не свідчать про об`єктивну неможливість виконання рішення суду.

При цьому колегія суддів враховує, що ризик неналежного виконання грошових зобов`язань контрагентами та інші фінансові ризики належать до сфери господарської діяльності самого підприємства і не можуть бути покладені на кредитора. Учасник господарських правовідносин несе ризики здійснення власної підприємницької діяльності та не вправі перекладати негативні наслідки діяльності своїх контрагентів на іншу сторону договору.

Сам по собі складний фінансовий стан боржника не є безумовною підставою для відстрочення виконання судового рішення, оскільки інше призводило б до необґрунтованого обмеження прав стягувача на своєчасне отримання присуджених йому коштів.

Крім того, відповідач не надав суду доказів того, що у разі надання відстрочення строком на 6 місяців він матиме реальну можливість виконати рішення суду після закінчення такого строку. Відсутні також будь-які обґрунтовані розрахунки, графіки погашення заборгованості чи інші докази, які б свідчили про поліпшення фінансового стану підприємства у майбутньому.

Колегія суддів враховує і те, що спірний договір був укладений вже після запровадження воєнного стану в Україні. Отже, відповідач, вступаючи у договірні правовідносини, усвідомлював економічні умови здійснення своєї діяльності та пов`язані з ними ризики, у тому числі ризики належного виконання прийнятих на себе грошових зобов`язань.

Водночас надання відстрочення виконання рішення на 6 місяців призвело б до подальшого порушення балансу інтересів сторін, оскільки позивач був би фактично позбавлений можливості користуватися належними йому коштами протягом додаткового тривалого періоду часу без належної компенсації наслідків такого користування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відстрочення виконання рішення суду, а доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» в цій частині вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині безпідставного стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне:

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Частинами 1-3 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача 40 000,00 грн, понесених у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на суму 40 000,00грн позивач надав суду:

- договір про надання правової допомоги від 06.10.2025 № 06/10 (далі – договір), укладений між адвокатом Адвокатським об`єднанням «АКСЕЛЬ ЛІГАЛ» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» (далі - замовник);

- акт прийому-передачі наданих послуг від 15.10.2025 № 15/10 згідно з договором про надання правової допомоги від 06.10.2025 № 06-10.

Перелік послуг, їх вартість, порядок розрахунків та інші аспекти виконання договору визначаються додатком №1 до договору та в окремих додатках та додаткових угодах до даного договору (пункт 2.1. договору).

Як вбачається з акту прийому-передачі наданих послуг від 15.10.2025 № 15/10 відповідно до договору про надання правової допомоги від 06.10.2025 № 06-10, Адвокатським об`єднанням «АКСЕЛЬ ЛІГАЛ» надано юридичні послуги Товариству з обмеженою відповідальністю «Атлас Констракшен» з підготовки та подання позову до Господарського суду про стягнення заборгованості з ТОВ «Будіндустрія-сервіс ЛТД» та представлення інтересів у господарській справі до отримання судового наказу на загальну суму 40 000,00 грн.

У замовника відсутні претензії до вартості та загальної вартості надаваємих послуг.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивачем згідно з вимогами ст.74 ГПК України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №904/5984/25 у суді першої інстанції.

Твердження скаржника про завищений розмір витрат на професійну правничу допомогу та неналежну оцінку судом першої інстанції відповідних доказів є безпідставними. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дослідив надані позивачем договір про надання правової допомоги, акт приймання-передачі наданих послуг, встановив обсяг виконаних адвокатом робіт та перевірив співмірність заявлених до відшкодування витрат із критеріями, визначеними частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Відповідно до ч. 4 ст.126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги визначені ч.5 ст.129 ГПК України критерії для здійснення розподілу судових витрат, безпосередньо та причинно пов`язаних з розглядом справи, проаналізувавши подані позивачем докази в підтвердження понесених витрат, оцінюючи складність справи, враховуючи критерії реальності та розумності понесених витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, час витрачений адвокатом, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відшкодуванню позивачу підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, як такі, що відповідають критерію розумної необхідності, є співмірними із виконаною адвокатом роботою, а їх відшкодування не матиме надмірний характер.

При цьому, апелянтом не наведено доводів і не подано доказів того, що розмір заявленого гонорару є явно неспівмірним, необґрунтованим або таким, що не відповідає принципу розумності.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, оскільки їх розмір є документально підтвердженим, відповідає критеріям реальності, розумності та співмірності.

З урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача за первісним позовом, рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження у справі №904/5984/25 за зустрічним позовом у зв`язку з відсутністю предмета спору, апеляційним судом не переглядається.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження колегії суддів, однак висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі №904/5984/25 є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним і всебічним з`ясуванням обставин справи та належною оцінкою зібраних у справі доказів.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі № 904/5984/25 ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. У зв`язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4976,32 грн покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будіндустрія-Сервіс ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі №904/5984/25 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2026 у справі №904/5984/25 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.Ю. Демчина

Суддя Т.В. Стефанів