Постанова від 13 серпня 2026 р. у справі №725/4985/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року

м. Чернівці

справа № 725/4985/25

провадження № 22-ц/822/972/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Кулянди М. І., Литвинюк І. М.

за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 березня 2026 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Іщенко І. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 317 260 гривень 80 копійок в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП).

Позов обґрунтований тим, що 08 лютого 2024 року близько 08 години 30 хвилин на перехресті вулиці Центральної та вулиці Шкуматових в місті Новоселиця відбулася ДТП за участю автомобіля марки Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 серпня 2024 року визнано ОСОБА_2 виним у вчиненні кримінального провадження передбаченого частиною першою статті 286 КК України та призначено йому покарання, із застосуванням вимог статті 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 38 250 грн в дохід державі із позбавленням права керувати транспортним засобами строком на один рік.

На момент ДТП відповідальність власника автомобіля Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

В зв`язку з цим ОСОБА_1 у порядку визначеному законом звернулася до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі – МТСБУ) із заявою про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати).

27 березня 2025 року МТСБУ перерахувало кошти позивачці в розмірі 160 000 гривень, тобто в граничній сумі, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату страхового відшкодування.

Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи від 18 листопада 2024 року, складеної судовим експертом Павлишиним Я. Д., матеріальний збиток завданий власнику автомобіля Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , в результаті пошкодження під час ДТП 08 лютого 2024 року, станом на дату виконання експертизи, становить 477 260 гривень 80 копійок.

Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої шкоди і фактично виплаченим страховим відшкодуванням у розмірі 317 260 гривень 80 копійок (477 260,80 – 160 000,00).

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 березня 2026 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами виник спір з приводу відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 за наслідками ДТП, яка мала місце 08 лютого 2024 року.

27 березня 2025 року МТСБУ на користь позивачки здійснило виплату страхового відшкодування (регламентну виплату) в розмірі 160 000 гривень.

ОСОБА_1 на підтвердження недостатності отриманих грошових коштів для відновлення її майнової сфери, як потерпілої особи, надала до суду висновок автотоварознавчої експертизи від 18 листопада 2024 року, згідно з яким завданий їй матеріальний збиток становить 477 260 гривень 80 копійок.

В свою чергу, відповідач заперечуючи проти позову надав до суду висновок транспортно-товарознавчої експертизи від 04 березня 2024 року № СЕ-19/126-24/2289-АВ, складений експертом Чернівецького НДЕКЦ у кримінальному провадженні № 12024262020000688, згідно з яким вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, станом на 08 лютого 2024 року становить 124 327 гривень 01 копійка.

Суд першої інстанції враховуючи істотні розбіжності у наявних в матеріалах справи висновках експертів, призначив автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручив експертам Спільного підприємства «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр».

10 жовтня 2025 року експертна установа повернула матеріали справи та повідомила про неможливість надання висновку, оскільки позивачка відмовилася надати доступ до транспортного засобу.

Вирішуючи спір, суд прийняв до уваги висновок транспортно-товарознавчої експертизи 04 березня 2024 року, згідно з яким вартість матеріального збитку завданого ОСОБА_1 становить 124 327 гривень 01 копійка.

З урахуванням обставини щодо виплати МТСБУ страхового відшкодування позивачці у сумі 160 000 гривень, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, і як наслідок відмови в позові.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції від 16 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вважає помилковим висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди пред`явленої до ОСОБА_2 , як винуватця ДТП.

Відповідно до частини першої статті 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, висновком експерта, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (з відповідним змінами).

У матеріалах справи наявний висновок автотоварознавчої експертизи від 18 листопада 2024 року, згідно з яким завданий позивачці матеріальний збиток становить 477 260 гривень 80 копійок. Вказаний висновок відповідає вимогам вищенаведених нормативно-правових актів, а тому є належним та допустимим доказом у справі.

Суд приймаючи до уваги лише висновок експерта, який наданий відповідачем, не навів мотивів відхилення висновку експерта ОСОБА_3 , не встановив його невідповідності вимогам закону, помилковості чи необґрунтованості та в порушення вимог статті 89 ЦПК України не надав йому оцінку як доказу.

За таких обставин вважає, що рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Бостан О. І., у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Акцентував увагу на тому, що саме процесуальна поведінка позивачки, перешкодила суду встановити обставини справи, які мають значення для її правильного її вирішення.

Так, суд першої інстанції з огляду суттєві розбіжності в поданих сторонами висновках експертів своєю ухвалою призначив у справі автотоварознавчу експертизу, яка однак не була проведена у зв`язку з ненаданням позивачкою доступу до її автомобіля.

В даному випадку саме ОСОБА_1 повинна нести ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

08 лютого 2024 року близько 08 години 30 хвилин на перехресті вулиці Центральної та вулиці Шкуматових в місті Новоселиця відбулася ДТП за участю автомобіля марки Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 13 серпня 2024р. визнано ОСОБА_2 виним у вчиненні кримінального провадження передбаченого частиною першою статті 286 КК України та призначено йому покарання, із застосуванням вимог статті 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 38 250 грн в дохід державі із позбавленням права керувати транспортним засобами строком на один рік.

На момент ДТП відповідальність власника автомобіля Fiat Doblo, номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

27 березня 2025 року МТСБУ перерахувало кошти позивачці в розмірі 160 000 гривень, тобто в граничній сумі, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату страхового відшкодування.

Відповідно до висновку автотоварознавчої експертизи від 18 листопада 2024 року, складеної судовим експертом Павлишиним Я. Д., матеріальний збиток завданий власнику автомобіля Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , в результаті пошкодження під час ДТП 08 лютого 2024року, станом на дату виконання експертизи, становить 477 260 гривень 80 копійок.

Згідно з висновком транспортно-товарознавчої експертизи від 04 березня 2024 року № СЕ-19/126-24/2289-АВ, складеним експертом Чернівецького НДЕКЦ у кримінальному провадженні № 12024262020000688, вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, станом на 08 лютого 2024 року становить 124 327 гривень 01 копійка.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.

Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регламентує, зокрема, Закон № 1961-IV.

Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 5 указаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди (стаття 28 Закону № 1961-IV).

Розмір шкоди, пов`язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства (стаття 31 вищевказаного Закону).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що:

«внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом N 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом N 1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом № 1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Тому висновок апеляційного суду про абсолютність права потерпілого на відшкодування шкоди саме за рахунок особи, яка завдала шкоди, є помилковим.

Враховуючи розподіл у деліктному зобов`язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (МТСБУ) обов`язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі N 6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі N 6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі N 6-954цс16).

З огляду на зазначене, уточнення правових позицій, висловлених у пунктах 149,150 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про альтернативне право потерпілого в цій справі обирати особу, до якої можна звернутись із вимогою про виплату відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.

Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника».

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (у цій справі – МТСБУ) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, – МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

За змістом підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно зі статтею 30 Закону № 1961-IV транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У цій справі із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, ОСОБА_1 , як особа, якій завдано шкоди, звернулася до ОСОБА_2 , як винуватця ДТП, у зв`язку з недостатністю отриманого нею страхового відшкодування отриманого відповідно до положень Закону № 1961-IV.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 25 листопада 2021 року у справі № 204/5314/18 (провадження № 61-17280св20), від 02 грудня 2021 року у справі № 753/17190/18 (провадження № 61-4879св21), 16 жовтня 2023 року у справі № 715/2489/22 (провадження № 61-7757св23), порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

За фактичних обставин справи, яка переглядається апеляційним судом, висновком автотоварознавчої експертизи від 18 листопада 2024 року, складеним судовим експертом Павлишиним Я. Д., визначено розмір матеріального збитку завданого власнику автомобіля Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , в результаті пошкодження під час ДТП 08 лютого 2024року, станом на дату виконання експертизи, у сумі 477 260 гривень 80 копійок.

Як вбачається з дослідницької частини вказаного висновку, визначаючи розмір матеріального збитку, експерт виходив із того, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3 становить 1 051 284 гривні 94 копійки, що перевищує його ринкову вартість до ДТП, яка становила 477 260 гривень 80 копійок, а тому з урахуванням економічної недоцільності проведення ремонту автомобіль вважається фізично знищеним.

У цьому випадку згідно з пунктом 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 (далі – Методика № 142/2092) вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження.

На підставі наведеного позивачка вважала, що у зв`язку з недостатністю отриманої нею страхової виплати (в межах ліміту страхового відшкодування) у сумі 160 000 гривень для повного відшкодування фактично завданої їй шкоди, яка складає 477 260 гривень 80 копійок, обов`язок відшкодувати відповідну різницю у сумі 370 260 гривень 80 копійок покладається на відповідача як винуватця ДТП.

Як на підставу заперечень проти позову ОСОБА_2 подано до суду копію висновку транспортно-товарознавчої експертизи від 04 березня 2024 року № СЕ-19/126-24/2289-АВ, складеного експертом Чернівецького НДЕКЦ у кримінальному провадженні № 12024262020000688, згідно з яким вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки Audi A3, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП, станом на 08 лютого 2024 року становить 124 327 гривень 01 копійка.

Як вбачається з дослідницької частини вказаного висновку, визначаючи розмір матеріального збитку, експерт виходив із того, що ринкова вартість автомобіля Audi A3 станом на 08 лютого 2024 року до його пошкодження у ДТП становила 378 931 гривню 34 копійки.

Вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3 без урахування фізичного зносу станом на 08 лютого 2024 року складала 351 528 гривень 26 копійок, а з урахуванням фізичного зносу – 124 327 гривень 01 копійка.

З урахуванням того, що автомобіль не вважається фізично знищеним, відповідно до положень пункту 8.3 Методики № 142/2092 вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини ВТВ.

За таких обставин відповідач вважав, що з урахуванням отримання позивачкою страхової виплати у сумі 160 000 гривень, позов безпідставний, оскільки в даному випадку відсутня різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Зважаючи на доводи сторін та подані ними докази на підтвердження обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів виходить із того, що ключовою у даному випадку є правова оцінка наявних в матеріалах справи висновків експертів як доказів, які містять істотні розбіжності у визначенні економічної доцільності проведення ремонту автомобіля Audi A3, за наслідками яких застосовано взаємовиключні методи визначення розміру матеріального збитку.

Як на підставу апеляційного оскарження ОСОБА_1 посилалася на те, що суд першої інстанції приймаючи до уваги лише висновок експерта, який наданий відповідачем, в порушення норм процесуального права не навів мотивів відхилення висновку експерта складеного на замовлення позивачки.

Колегія суддів надаючи оцінку цим доводам виходить із наступного.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом частин першої, другої статті 102 ЦПК України висновок експерта – це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Системний аналіз норм статей 76, 102 ЦПК України вказує на те, що висновок експерта є одним із доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (див. постанову Верховного Суду від 13 березня 2026 року у справі № 545/76/21 (провадження № 61-14974св25)).

Згідно з імперативними вимогами пунктів 2,3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються:

– докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення;

– мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

В порушення вищенаведених норм процесуального права суд першої інстанції мотивів відхилення висновку експерта від 18 листопада 2024 року не навів, і як наслідок не спростував аргументів позивачки про недостатність отриманого страхового відшкодування для повного відшкодування завданої їй майнової шкоди.

Усуваючи вищевказані недоліки судового розгляду, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що у зв`язку з недостатністю отриманої нею страхової виплати (в межах ліміту страхового відшкодування) у сумі 160 000 гривень для повного відшкодування фактично завданої їй шкоди, яка складає 477 260 гривень 80 копійок і підтверджується висновком експерта від 18 листопада 2024 року, обов`язок відшкодувати відповідну різницю у сумі 370 260 гривень 80 копійок покладається на відповідача як винуватця ДТП.

Згідно з пунктом 8.2 Методики № 142/2092 вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов:

а) якщо, незважаючи на принципи внеску та найбільш ефективного використання, вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість,

де: Свр – вартість відновлювального ремонту, грн;

б) якщо сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ за умови, що Свр ? С,

де: Ср – вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; См – вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; Сс – вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; ВТВ – величина втрати товарної вартості;

в) якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.

За правилом пункту 30.2. статті 30 Закону № 1961-IV якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

У цій справі позивачка вимог про відшкодування витрат на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП не заявляла.

Тобто для отримання права на відшкодування у порядку пункту 30.2. статті 30 Закону № 1961-IV підлягав доведенню наступний фактичний склад: 1) економічна недоцільність проведення відновлювального ремонту автомобіля; 2) вартість автомобіля до моменту його пошкодження в ДТП; 3) вартість автомобіля (його залишків) після пошкодження в ДТП.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 299/3583/15-ц (провадження № 61-21107св19) зазначив, що суд апеляційної інстанції, стягуючи різницю між дійсною ринковою вартістю автомобіля з урахуванням зносу та його вартістю після ДТП, не врахував, що експерт під час проведення судової автотоварознавчої експертизи з оцінки транспортного засобу визначив ринкову вартість автомобіля після ДТП, виходячи з його вартості у доларах США за курсом НБУ станом на 22 вересня 2012 року (1 долар США = 7,993 грн). В той час ринкова вартість автомобіля до ДТП була визначена судовим експертом під час проведення дослідження виходячи з його вартості у доларах США за курсом НБУ станом на 25 листопада 2015 року (1 долар США = 23,9492 грн). Відтак, передчасними є висновки апеляційного суду про стягнення майнової шкоди без урахування зміни курсу іноземної валюти до української гривні, який існував на момент проведення судової автотоварознавчої експертизи про оцінку транспортного засобу (22 вересня 2012 року), та на момент проведення експертного дослідження ринкової вартості автомобіля та його відновлювального ремонту (25 листопада 2015 року). Вказані обставини мають значення для визначення розміру майнової шкоди, яку повинна відшкодувати особа, винна у вчиненні ДТП.

Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 369/11812/18 залишено без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у задоволенні позову про відшкодування шкоди внаслідок ДТП. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази вартості залишків працездатних та ліквідних складових автомобіля, що мало значення для визначення розміру завданої шкоди, невідшкодованої на час вирішення справи у суді. Позивачем не доведений фактичний розмір завданої шкоди. З указаним висновком погодився і суд касаційної інстанції.

Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 369/7115/20 (провадження № 61-4877св22) вказав на те, що оскільки автомобіль внаслідок ДТП вважається фізично знищеним, то позивач мав право на відшкодування шкоди у вигляді різниці між вартістю цього автомобіля до та після ДТП (за вирахуванням сплаченого йому страхового відшкодування), водночас повинен був довести зазначені суми, проте він не виконав своїх процесуальних обов`язків, зокрема, не надав до суду належних та допустимих доказів вартості автомобіля після ДТП, що унеможливлює захист його порушених прав за матеріалами цієї справи.

Зі змісту висновку автотоварознавчої експертизи від 18 листопада 2024 року, складеного судовим експертом Павлишиним Я. Д., слідує, що ринкова вартість автомобіля Audi A3 визначена експертом, виходячи з його вартості у доларах США за курсом НБУ станом на 18 листопада 2024 року (а. с. 61), тоді як згідно з положеннями Закону № 1961-IV та Методики № 142/2092 ринкова вартість автомобіля підлягала визначенню саме на момент ДТП, тобто станом на 08 лютого 2024 року.

Окрім цього в межах вищевказаного експертного дослідження вартість автомобіля Audi A3 після отриманих в ДТП пошкоджень не визначалася, а матеріали справи не містять будь-яких доказів вартості автомобіля після ДТП.

Також відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 490/3823/24 (провадження № 61-13184св25), відшкодування майнової шкоди в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахуванням фізичного зносу його складових (деталей) є можливим виключно за умови належного документального підтвердження факту реального проведення такого ремонту, під час якого, зокрема були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів. За відсутності в матеріалах справи доказів фактичного виконання ремонтних робіт, понесення витрат на придбання нових деталей, розмір реальних збитків, що підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдану шкоду, має визначатись обов`язково з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого майна, оскільки протилежне призведе до безпідставного поліпшення стану речі та збагачення потерпілого за рахунок правопорушника.

Відповідно до пункту 1.6 Методики № 142/5/2092: економічна доцільність ремонту КТЗ (складової частини) – принцип оцінки, який передбачає, що відновлювальний ремонт КТЗ (складника) є доцільним лише за умови, що вартість відновлювального ремонту КТЗ (складника) підвищує його ринкову вартість, проте не перевищує її; фізичний знос КТЗ (його складників) – утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Згідно з пунктом 8.4 Методики № 142/5/2092 принцип економічної доцільності операції ремонту (заміни) окремого складника КТЗ (включаючи кузовні складники) полягає в тому, що економічно доцільною є та операція заміни чи ремонту, яка є економічно привабливіша у разі одночасного дотримання принципів технічної можливості ремонту та відновлення права особи користуватися КТЗ в тому технічному стані та з такими самими споживчими властивостями, які мали місце до пошкодження.

Проте як вбачається зі змісту висновку експерта від 18 листопада 2024 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3 з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу не визначалася та експертом не враховано, що за певних умов ремонт автомобіля може бути економічно доцільним.

Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладені обставини справи щодо помилкового визначення експертом вартості автомобіля Audi A3 до ДТП, відсутність належних та допустимих доказів вартості пошкодженого автомобіля після ДТП, висновок експерта від 18 листопада 2024 року є неналежним доказом у справі, що, відповідно, унеможливлює відшкодування ОСОБА_1 майнової шкоди у порядку статті 30 Закону № 1961-IV.

Суд першої інстанції хоча й не навів мотивів відхилення висновку експерта від 18 листопада 2024 року, що є підставою для зміни мотивувальної частини оскарженого рішення, проте правильно не взяв його до уваги як доказ при вирішенні спору по суті.

Разом з цим колегія суддів частково погоджується з доводами ОСОБА_1 про неналежність як письмового доказу наявного в матеріалах справи висновку транспортно-товарознавчої експертизи від 04 березня 2024 року № СЕ-19/126-24/2289-АВ, складеного експертом Чернівецького НДЕКЦ у кримінальному провадженні № 12024262020000688.

Зі змісту вказаного висновку вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3, як і вартість ремонтних робіт та запчастин, які підлягають заміні, експертом ОСОБА_4 розрахована на момент ДТП.

При цьому експерт визначив, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3 без урахування фізичного зносу станом на 08 лютого 2024 року складала 351 528 гривень 26 копійок, а з урахуванням фізичного зносу – 124 327 гривень 01 копійка.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц (провадження № 61-9687св18) на підставі системного тлумачення статей 22, 1166, 1167, 1188, 1192 ЦК України дійшов висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту – як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати.

За правилом абзацу другого частини першої статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В матеріалах справи відступні докази проведення ОСОБА_1 відновлювального ремонту, а і з позовом у цій справі вона звернулася у червні 2025 року.

Також як встановлено судами МТСБУ здійснило на користь ОСОБА_1 виплату страхового відшкодування у сумі 160 000 гривень 27 березня 2025 року.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи відсутні докази, які б надавали суду можливість достовірно встановити обставину, що виплачене ОСОБА_1 страхове відшкодування у відповідному розмірі є достатнім для повного відшкодування завданої їй майнової шкоди.

У даному випадку висновок експерта від 04 березня 2024 року є неналежним доказом у справі, оскільки підтверджує вартість відновлювального ремонту автомобіля Audi A3 на дату ДТП, тоді як виплата страхового відшкодування відбулася зі спливом більш як одного року з моменту ДТП.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про повне відшкодування ОСОБА_1 завданої їй майнової шкоди за наслідком виплати МТСБУ страхового відшкодування.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).

У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що збитки – це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позивачка не надала належних та допустимих доказів, які би достовірно підтверджували розмір завданої за наслідком ДТП шкоди, а тому в позові слід відмовити у зв`язку з його недоведеністю.

Суд першої інстанції хоча й прийшов до правильного висновку про відмову в позові, проте помилився щодо підстав відмови у позові, а тому підлягає зміні мотивувальна частина оскарженого рішення.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої, частиною четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині оскаржене рішення слід залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції

З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін висновків суду по суті спору, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат у випадку зміни мотивувальної частини судового рішення із залишенням без змін його резолютивної частини дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/22721/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/11212/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 912/2730/18, 25 червня 2020 року у справі № 908/299/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Чернівецького районного суду міста Чернівців від 16 березня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 17 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді: Мирослава КУЛЯНДА

Ірина ЛИТВИНЮК