Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №913/543/24 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Харків Справа № 913/543/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В. , суддя Тихий П.В.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Зюбановою Н.М., повне рішення складено 20.10.2025) у справі №913/543/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг”, м. Київ,

до відповідача Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області, с. Марківка Старобільського району Луганської області,

про стягнення 81012 грн 06 коп.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області про стягнення 51019 грн 42 коп. боргу, 3896 грн 35 коп. 3% річних, 15319 грн 31 коп. інфляційних нарахувань та 10776 грн 98 коп. пені за договором постачання природного газу від 03.11.2021 №11-1030/21-БО-Т.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” до Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області про стягнення 81012 грн 06 коп. задоволено частково.

Стягнуто з Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області, селище Марківка Старобільського району Луганської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” - 48834 грн 29 коп. боргу, 3729 грн 47 коп. 3% річних, 14663 грн 16 коп. інфляційних нарахувань, 2000 грн 00 коп. пені та 2318 грн 65 коп. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Суд визнав доведеним факт поставки позивачем відповідачеві природного газу у лютому 2022 року та обґрунтованими вимоги щодо поставки газу на суму 48834 грн.

Щодо решти боргу у сумі 2185 грн 13 коп., який складається з вартості газу, поставленого за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 0,13200 тис.куб.м, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки застосував до спірних правовідносин Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України” та зазначив, що з 24.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу.

Також судом вказано, що подібну правову позицію щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію висловлено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, в якій, окрім цього, зазначено, що правовий режим на такій території не залежить від ухвалення уповноваженим органом державної влади рішення про визнання такої території як тимчасово окупованої.

Розрахунок позивача щодо 3% річних у сумі 3896 грн 35 коп. (за період з 16.04.2022 по 31.10.2024) та інфляційних нарахувань у сумі 15319 грн. 31 коп. (за період з травня 2022 року по жовтень 2024 року) суд уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог по боргу та ухвалив, що до стягнення на користь позивача підлягають 3729 грн 47 коп. 3% річних та 14663 грн. 16 коп. інфляційних нарахувань.

Крім того, позивач застосував відповідальність за несвоєчасність виконання грошових зобов`язань, передбачену п. 7.2 договору у вигляді пені у загальній сумі 10776 грн 98 коп. (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022), проте за уточненим розрахунком суду ці вимоги склали 10315 грн 41 коп. Також, суд першої інстанції, керуючись критерієм розумності та дотриманням балансу майнових інтересів сторін, дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для реалізації дискреції суду на зменшення пені до 2000 грн 00 коп.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 2 185,13 грн основного боргу, 8 776,98 грн пені, 166,88 грн 3% річних, 656,15 грн інфляційних втрат та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю; здійснити новий розподіл судових витрат (судового збору) за розгляд справи у суді першої інстанції; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та з порушенням норм процесуального права;

- предметом розгляду у справі №913/543/24 є стягнення заборгованості за поставлений природній газ у лютому 2022 року; цей період взагалі не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»;

- за статтями 13 і 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» заборона на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності прямо діє лише щодо територій, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 3. Для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (пункт 3 частини першої статті 3), дія цієї заборони може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Станом на лютий 2024 року такого рішення Кабінетом Міністрів України не приймалося;

- постанова Верховного Суду у справі №908/1162/23, висновки якої врахував суд першої інстанції, не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки у справі №908/1162/23 розглядалося питання відносин сторін протягом листопада - грудня 2022 року; натомість, у редакції Закону №1207-VII, що діяла у лютому 2022 року, не існувало положення ч. 1 ст. 13-1 у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України" від 15.03.2022 (діє з 20.03.2022) з наступними змінами, які діяли протягом листопада-грудня 2022 року;

- на час виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) діяв Закон №1618-IX згідно якого заборона переміщення товарів, робіт і послуг поширювалася виключно на територію Автономної Республіки Крим та м.Севастополя, тобто на території, зазначені у пунктах 1– 3 частини першої статті 3 Закону № 1618-IX. Жодної згадки про інші тимчасово окуповані території, зокрема на території Луганської області, у цій редакції Закону не було;

- відповідачем належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, актів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об`єкти відповідача, до матеріалів справи не представлено;

- відповідачем не надано жодного доказу (наказу, розпорядження тощо), що він призупинив свою діяльність або те, що він не користувався майном (обладнанням тощо) за яким відбувалось споживання природного газу у спірний період;

- під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач фактично визнав наявність заборгованості за поставлений природний газ у сумі 51 019,42 грн, а також визнав обґрунтованість нарахованих інфляційних втрат у розмірі 15 319,31 грн, проте, суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки цьому визнанню, не дослідив зазначені докази та не застосував приписи статті 191 ГПК України;

- судом першої інстанції було неправомірно зменшено суму пені, яка підлягала стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, оскільки матеріали справи взагалі не містять жодного доказу на підтвердження майнового стану відповідача, наявності/відсутності коштів на рахунках, тощо, отже, суд не міг дослідити майновий стан відповідача та об`єктивно вирішити питання про зменшення пені. Також судом взагалі не враховано майновий стан позивача у справі.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 та ухвалено здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Встановлено відповідачу строк до 10.12.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту. Встановлено учасникам справи строк до 10.12.2025 для подання заяв, клопотань, тощо.

27.11.2025 до суду від апелянта надійшли письмові пояснення (вх.№ 13789).

Разом з письмовими поясненнями від апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №913/543/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№ 13789) про зупинення провадження у справі №913/543/24 задоволено та постановлено зупинити провадження у справі №913/543/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №280/5808/23

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Лакізи В.В., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №913/543/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тихий П.В., суддя Тарасова І.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 та постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

20.05.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№5666), в якому апелянт просив зупинити провадження у справі № 913/543/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 916/1218/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№ 5666) про зупинення провадження у справі №913/543/24 задоволено та постановлено зупинити провадження у справі №913/543/24 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1218/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №916/1218/23.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (вх.№2379 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 та постановлено здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

16.07.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№7818), в якому апелянт просив зупинити провадження у справі № 913/543/24 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/3166/25.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” про зупинення провадження у справі №913/543/24 (вх.№7818) відмовлено.

Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судова колегія зазначає, що сторони у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку письмового провадження, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, сформованими в програмі Діловодство спеціалізованого суду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які колегія суддів вважає достатніми для можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку апелянтом було подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду у справі з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Крім того, дана справа не відноситься до категорії справ, зазначених у частині 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.

За таких обставин, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження у справі та розгляд даної апеляційної скарги в порядку, передбаченому частиною 10 статті 270 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” (постачальник, ЕІС-код 56X930000010610Х) та Відділом культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області (споживач, ЕІС-код 56XS00017Q87Q00D) укладено договір № 11-1030/21-БО-Т постачання природного газу, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб.

Споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у нього є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та Оператором газорозподільної мережі (надалі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (надалі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.5 договору у разі якщо об`єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ “Луганськгаз”, з яким споживач уклав відповідний договір (договори).

Згідно з п. 2.1. договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природною газу у період з жовтня 2021 по грудень 2022 року (включно), в кількості 34,243 тис куб метрів.

Підписанням цього договору споживач дав згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора газотранспортної системи (надалі також - Оператор ГТС) відповідно до вимог Кодексу ГТС (п. 2.3 договору).

Згідно п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до п. 3.2 договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі оператора ГТС.

За умовами п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У підпункті 3.5.1 п.3.5 договору передбачено, що споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором (ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/ Кодексу ГРМ.

Підпунктом 3.5.2 п.3.5 договору визначено, що на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника.

Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3 п.3.5 договору).

Відповідно до підпункту 3.5.4 п.3.5 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.

Відповідно до п. 4.1. договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином:

Ціна природного газу за 1000 куб.м газу без ПДВ - 13658,42 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб.м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00 грн.

Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 472 382,18 грн, крім того ПДВ — 94476,44 грн, разом з ПДВ — 566858,62 грн.

У п. 5.1. договору встановлено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.

У пункті 5.3. договору сторони погодили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору.

Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1. цього договору.

Згідно з п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За умовами п.10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.

Даний договір набирає чинності з дати його укладення і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1. Договору).

Між сторонами на виконання умов зазначеного договору були підписані наступні акти приймання-передачі природного газу:

- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021, обсяг переданого газу: 0,97120 тис.куб.м, вартістю: 16 077,24 грн;

- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021, обсяг переданого газу: 4,50000 тис.куб.м, вартістю: 74 492,98 грн.

У позовні заяві позивач наголошує, що у період з січня 2022 по лютий 2022 відповідач спожив природний газ у наступному обсязі:

- січень 2022 – 4 441,00 м3;

- лютий 2022 – 3082,00 м3.

Зазначені дані щодо обсягів спожитого відповідачем природного газу у зазначений період підтверджується даними, наданими ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» в листі №ТОВВИХ-24-17103 від 07.11.2024, інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00017Q87Q00D в період з 01.01.2022 по 28.02.2022 та витягом з інформаційної платформи інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00017Q87Q00D в період з 01.02.2022 по 28.02.2022.

Позивач вказує, що відповідач від документального оформлення спожитих обсягів природного газу за періоди січень-лютий 2022 ухилився, та за вказані періоди акти приймання-передачі природного газу не підписав, у зв`язку з цим, враховуючи дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу, обсяги є встановленими, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в договорі.

За розрахунком позивача, вартість спожитого природного газу за період січень-лютий 2022 року є наступною:

- у січні 2022 р. спожито газ на суму 73 516,28 грн;

- у лютому 2022 р. спожито газ на суму 51 019,42 грн.

Як вказує позивач, у період з листопада 2021 року по лютий 2022 року відповідач спожив природний газ на загальну суму 215 105,92 грн. При цьому, оплату за переданий газ відповідач здійснив лише частково на суму 164 086,50 грн, що підтверджується листом АТ «Ощадбанк» №77/4-11/136842/2024 від 05.11.2024, який містить інформацію про надходження коштів за період з 03.11.2021 по 30.10.2024 від Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області.

Згідно розрахунку позивача, у відповідача виникла заборгованість за лютий 2022 року у розмірі 51 019,42 грн.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем нараховані та заявлені до стягнення також пеня у розмірі 10776 грн 98 коп. за загальний період з 16.04.2022 по 15.10.2022, три проценти річних у розмірі 3896 грн 35 коп. за загальний період з 16.04.2022 по 31.10.2024 та інфляційні втрати у розмірі 15319 грн 31 коп. за загальний період з 01.05.2022 по 31.10.2024.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відділ культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області під час розгляду справи у суді першої інстанції позовні вимоги визнавав частково - в частині основного боргу та інфляційних нарахувань. В частині 3% річних та пені заперечував та зазначав у відзиві на позов (вх.№44/25 від 14.01.2025), що матеріали позовної заяви не містять жодних доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, та/або доказів настання негативних наслідків та понесення ним збитків саме в результаті порушення, та враховуючи період простою в діяльності відповідача, а також подальшу діяльність без документів, які залишились на тимчасово окупованій території, останній просив не нараховувати пеню та 3% річних.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову, з урахуванням умов договору та Витягу з інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS00017Q87Q00D в період з 01.02.2022 по 28.02.2022, який був наданий на запит суду ТОВ “Оператор газотранспортної системи України”, суд першої інстанції вважав доведеним факт поставки позивачем відповідачеві природного газу у лютому 2022 року. В той же час, враховуючи положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дійшов висновку, що у зв`язку з окупацією території, яка є місцезнаходженням відповідача, нарахування заборгованості за поставлений газ за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 є неправомірними. Здійснивши перерахунок, суд першої інстанції зазначив, що за лютий об`єм спожитого газу, за який має бути нарахована заборгованість складає 2,95 тис.куб.м., а отже заборгованість за лютий складає 48834,29 грн. Крім того, здійснивши перерахунок пені, суд вважав що правомірними є вимоги на суму 10315,41 грн та дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для реалізації дискреції суду на зменшення пені до 2000 грн.

Розрахунок позивача щодо 3% річних у сумі 3896 грн 35 коп. (за період з 16.04.2022 по 31.10.2024) та інфляційних нарахувань у сумі 15319 грн. 31 коп. (за період з травня 2022 року по жовтень 2024 року) суд уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог по боргу та ухвалив, що до стягнення на користь позивача підлягають 3729 грн 47 коп. 3% річних та 14663 грн. 16 коп. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Предметом апеляційного перегляду є незгода апелянта з висновками суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в частині стягнення основного боргу у сумі 2 185,13 грн, пені у сумі 8 776,98 грн, трьох процентів річних у сумі 166,88 грн, інфляційних втрат у сумі 656,15 грн, обґрунтовуючи таку незгоду неможливістю застосування положень статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до спірних правовідносин.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є селище міського типу Марківка, Старобільський район, Луганська область.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1364 від 06.12.2022 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» передбачено, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, оновлено Перелік територій, які продовжували перебувати під тимчасовою окупацією Російської Федерації, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25.04.2022 за №453/37789, скасовано, та водночас передбачено, що територія Марківської селищної територіальної громади визначається тимчасово окупованою з 24.02.2022.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, затверджений оновлений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004. У вказаному Переліку Марківська селищна територіальна громада (UA44140050000026566) визначена окупованою також з 24.02.2022.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, спірний період утворення боргу у цій справі частково охоплює час, в який за даними вказаного вище Переліку територія місцезнаходження відповідача є окупованою, що має правові наслідки згідно з чинним законодавством.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі за текстом - Закон) правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації (п. 7 ч. 11 Закону).

Цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб (ст. 2 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях тощо.

За приписами абз. 2 ч. 3 ст. 4 Закону в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами-підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абз. 2 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 13-1 Закону на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

У відповідності до ч. 1 ст. 13-1 Закону положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Аналогічні положення містить і ч. 1 ст. 13 «Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території» Закону.

Воєнний стан в Україні був введений з 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. Указом Президента України № 64/2022 та неодноразово продовжувався.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військової адміністрації.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією» та в оновленому Переліку, затвердженому наказом від 28.02.2025 № 376, датами тимчасової окупації Марківської селищної територіальної громади визначено 24.02.2022.

За висновком суду першої інстанції, територія Марківської селищної територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статей 13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» можуть бути поширені на такі території з урахування ч. 1 статей, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

Суд першої інстанції ухвалою від 27.02.2025 зупиняв провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 908/1162/23.

Так, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду 03.10.2025 переглянув у касаційному порядку постанову Центрального апеляційного господарського суду від 06.12.2023 у справі №908/1162/23 про стягнення боргу за спожитий у листопаді-грудні 2022 року обсяг електроенергії на об`єкті, який знаходиться у місті Мелітополі.

Предметом розгляду об`єднаною палатою було питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Так, у справі №908/1162/23 Верховний Суд, залишаючи постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові без змін, зокрема виснував, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану від 16.11.2022 №2764-ІХ частину третю статті 1 Закону №1207-VII було викладено в редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Діюча редакція цієї норми (у відповідності до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно» №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Як зазначила об`єднана палата, з 07.05.2022 ані пункт 7 частини першої статті 1-1, ані пункт 1 частини третьої статті 3 Закону № 1207-VII не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України - РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, датою окупації Мелітопольської міської територіальної громади визначено 25.02.2022.

Однак у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» правовий статус тимчасово окупованої території РФ в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1207-VII не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону №1207-VII, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Таким чином об`єднана палата дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України (предмет позову - стягнення заборгованості з оплати електричної енергії за зеленим тарифом за період з лютого до серпня 2022 року).

Об`єднана палата, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову в позові, зазначила про те, що підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Наведеним повністю спростовуються доводи апелянта про те, що для територій, визнаних тимчасово окупованими під час воєнного стану (п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону), дія заборони на переміщення товарів та на здійснення господарської діяльності може бути встановлена лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Колегія суддів враховує зазначені вище висновки Верховного Суду у справі №908/1162/23 відповідно до положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правовідносини у справах є подібними за змістовим критерієм.

Як вже зазначалось, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, в якому Марківська селищна територіальна громада визначається окупованою з 24.02.2022. Така дата була визначена і в Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством розвитку громад та територій України наказом № 376 від 28.02.2025.

У відповідності до ч. 1 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у п. 3 ч. 1 ст. 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Частиною 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

Таким чином, враховуючи, що окупація території місцезнаходження відповідача з 24.02.2022 є загальновідомим фактом, а також положення ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», позивач у даний період не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання на окуповану територію товарів і послуг, в тому числі природного газу.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації, оператор газорозподільних систем не контролює їх на час окупації та не має можливості відстежувати обсяги надходження газу до мереж відповідача, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл газу та куди він надходить під час окупації території; покази по об`єктах, розташованих на окупованих територіях, неможливо визначити об`єктивно.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача боргу в сумі 2 185,13 грн за природний газ, поставлений з 24.02.2022 по 28.02.2022.

Стосовно заявленої до стягнення пені у сумі 10 776,98 грн (період нарахування з 16.04.2022 по 15.10.2022) колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.1. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені в сумі 10315 грн 41 коп., за період з 16.04.2022 по 15.10.2022 на зобов`язання в розмірі 48834 грн 29 коп. за лютий 2022 року, колегія суддів вважає його обгрунтованим.

Відповідач, під час розгляду справи у суді першої інстанції, у відзиві на позов (вх.№44/25 від 14.01.2025) визнав борг та інфляційні нарахування. Не погоджувався з вимогами, викладеними в позові в частині розміру пені та трьох відсотків річних, за змістом відзиву наголошував на необхідності зменшення пені.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, за змістом наведеної норми суд має право зменшити розмір санкцій зокрема з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання судом оцінки як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України, щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

В силу наведених вище норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема, подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 913/228/22, від 27 березня 2024 року у справі № 912/940/23, від 27 липня 2024 року у справі № 916/4158/23, від 24 вересня 2024 року у справі № 915/1037/23, від 16.10.2025 №913/441/24 та інших.

Колегія суддів зазначає про те, що положення статі 551 Цивільного кодексу України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що і підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Як вбачається з оскаржуваного апелянтом судового рішення, Господарський суд Луганської області, вирішуючи питання про зменшення заявленого до стягнення з відповідача розміру пені, проаналізував доводи сторін у справі, надав оцінку всім обставинам справи у їх сукупності та керуючись критерієм розумності та дотримання балансу майнових інтересів сторін, дійшов висновку про наявність підстав для реалізації дискреції суду на зменшення пені до 2000 грн.

Зокрема, суд першої інстанції встановив та при вирішенні питання щодо зменшення заявленого до стягнення розміру пені виходив з того, що:

- місцезнаходженням відповідача - Відділу культури, національностей, релігій та туризму Марківської селищної ради Луганської області, є територія Марківської селищної територіальної громади Луганської області, яка з 24.02.2022 була територією активних бойових дій, та з цього часу - є тимчасово окупованою територією України;

- матеріали справи свідчать, що умови укладеного між сторонами договору поставки належно виконувалися споживачем до квітня 2022 року, коли настали строки оплати за зобов`язаннями лютого 2022 року, але повноваження Марківської селищної ради вже були припинені через початок агресії російської федерації;

- як відомо, Луганська область є регіоном, де відбувалися безпосередні бойові дії, що не могло не вплинути на здійснення органами влади своїх функцій. У свою чергу, матеріали справи не містять доказів понесення збитків позивачем внаслідок прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати отриманого газу;

Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” у апеляційній скарзі посилається також на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14.

Щодо цих доводів апелянта колегія суддів зазначає про те, що постанова Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 908/1453/14, ухвалена за схожого правового регулювання (зокрема щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України) з даною справою № 913/543/24. Водночас постановлене у цій справі судове рішення не суперечить висновкам Верховного Суду, що викладені у наведеній апелянтом постанові.

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі №908/1453/14 наголошується, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

З аналізу обставин справи № 908/1453/14 на предмет подібності та релевантності видно, що у вказаній справі суди з огляду на наявність заборгованості позивача по заробітній платі та його податковий борг, не могли зменшити неустойку в інтересах відповідача.

Натомість у справі № 913/543/24, не міститься даних про надання позивачем до суду першої інстанції доказів на підтвердження своїх тверджень про наявну заборгованість перед бюджетом.

Суд першої інстанції зокрема, зазначив, що матеріали справи не містять доказів понесення збитків позивачем внаслідок прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати отриманого газу.

Апелянт вказує, що згідно зі звітом позивача про фінансовий стан та фінансові результати, станом на 31.12.2024 року, розмір його зобов`язань складає 117 375 762 тис. грн (в тому числі заборгованість перед бюджетом 766 тис. грн). Фінансовий результат від господарської діяльності за 2024 рік складає 6 977 982 млрд. грн чистого збитку. Фінансова звітність позивача є загальнодоступним документом, який публікується на веб-сторінці позивача. Проте, судом першої інстанції взагалі не враховано майновий стан позивача.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини 1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі ст.14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зміст принципів змагальності та диспозитивності, доводи про те, що судом не раховано майновий стан позивача, є необґрунтованими, оскільки свідчать про намагання скаржника перекласти на суд обов`язок збирання доказів.

З огляду на це, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції при зменшенні розміру пені не врахував інтереси обох сторін, в тому числі і позивача, є необґрунтованими.

Отже, відмінність у судових рішеннях, ухвалених у справі № 908/1453/14 та у цій справі №913/543/24, що розглядається, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

За таких обставин, а також враховуючи те, що зменшення пені є правом суду, яке він реалізує з урахуванням конкретних обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про правомірність зменшення розміру пені до 2000,00 грн.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи відсутність підстав до стягнення суми основного боргу за природний газ, поставлений з 24.02.2022 по 28.02.2022, судом першої інстанції правомірно відмовлено у нарахуванні 166,88 грн 3% річних, 656,15 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Луганської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 без змін, як такого, що постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 20.10.2025 у справі №913/543/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 17.08.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова

Суддя П.В. Тихий